Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Луць проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen, President), Голова,

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego)

пані Р.Ягер (Mrs R.Jaeger),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 січня 2008 року, виносить таке рішення, прийняте в той день:

1. Справу порушено за заявою (N 4208/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Петром Миколайовичем Луцем (далі - заявник) 14 січня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції.

3. 5 грудня 2003 року Суд вирішив направити Уряду скарги заявника на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції в зв'язку з невиконанням рішень, за якими заявнику мали видати акт про нещасний випадок. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1967 році та мешкає в м. Червонограді.

1. Провадження щодо видачі акта про нещасний випадок

5. Рішенням від 6 жовтня 1994 року Комісія по трудових спорах задовольнила заяву заявника та зобов'язала його працедавця, шахту N 2 "Череоноградська" (далі - державне підприємство), видати йому акт про нещасний випадок.

6. Оскільки це рішення не виконувалось, заявник звернувся із позовом до Червоноградського міського суду (далі - суд), який рішенням від 25 грудня 1998 року залишив без змін рішення комісії по трудових спорах від 6 жовтня 1994 року.

7. У червні 2001 року шахта подала заяву щодо перегляду справи за нововиявленими обставинами. В задоволенні цієї заяви було відмовлено ухвалою суду від 28 листопада 2001 року. 25 лютого 2002 року цю ухвалу було залишено без змін судом апеляційної інстанції. Шахта звернулася із скаргою до суду касаційної інстанції.

8. У квітні 2002 року заявник звернувся до суду з заявою про видачу йому копії рішення від 25 грудня 1998 року. Цю копію він пізніше передав до державної виконавчої служби.

9. 27 червня 2002 року державна виконавча служба винесла постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження в зв'язку з тим, що заявник не дотримався вимог статті 348 Цивільного процесуального кодексу (в редакції, чинній на той час). Відповідно до цієї статті виконавчий лист видається на виконання кожного рішення, тоді як незавірена належним чином копія резолютивної частини рішення не була таким виконавчим документом.

10. 10 серпня 2002 року було видано виконавчий лист. 9 вересня 2002 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

11. 25 жовтня 2002 року державний виконавець виніс постанову про зупинення виконавчого провадження, оскільки ним було подано до суду клопотання про роз'яснення рішення. 5 грудня 2002 року суд поінформував державну виконавчу службу, що справу було передано на розгляд до Верховного Суду України. Оскільки суд не надав жодних роз'яснень, 6 березня 2003 року виконавче провадження було відновлено.

12. 17 березня 2003 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки адміністрацією шахти було розпочато процедуру видачі заявнику акта про нещасний випадок.

13. 31 березня 2003 року було складено акт про нещасний випадок.

14. Ухвалою від 2 жовтня 2003 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги на ухвалу від 28 листопада 2001 року та рішення від 25 лютого 2002 року.

15. В зв'язку з зверненням заявника працедавцем було знову переглянуто справу заявника та 1 березня 2004 року було видано новий акт про нещасний випадок.

2. Провадження щодо відшкодування шкоди

16. У січні 2006 року заявник звернувся із позовом до суду щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті нещасного випадку, який мав місце в 1994 році, та в результаті відмови працедавця видати йому акт про нещасний випадок.

17. Провадження в суді досі триває.

I. ЩОДО НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЩОДО ВИДАЧІ АКТА ПРО НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК

18. Заявник стверджує, що невиконання рішень щодо видачі йому відповідного документа призводить до порушення п. 1 статті 6 Конвенції, який передбачає:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Щодо прийнятності

19. Уряд стверджує, що тільки рішення суду від 25 грудня 1998 року може бути предметом розгляду Судом, оскільки рішення Комісії по трудових спорах від 6 жовтня 1994 року було винесено до ратифікації Конвенції Україною. Уряд також вважає, що, з огляду на те, що рішення було виконане, заявник більше не має статусу жертви в сенсі статті 34 Конвенції. Серед іншого Уряд стверджує, що заявник не звертався до суду із позовом до державної виконавчої служби щодо бездіяльності останньої та що, таким чином, він не вичерпав засоби національного захисту.

20. Заявник не погоджується з цим аргументом.

21. Суд вже розглядав питання юридичної сили рішення комісії по трудових спорах за українським законодавством та дійшов висновку, що сила рішення комісії по трудових спорах прирівнюється до сили рішення суду (див. рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine), N 67534/01, пп. 40 та 41, від 27 липня 2004 року). Суд нагадує, що невиконання судового рішення є порушенням, яке триває. Відповідно на нього не поширюється шестимісячне правило, передбачене п. 1 статті 35 Конвенції (див. "Карпова проти України" (Karpova c. Ukraine), N 12884/02, п. 20, від 29 листопада 2005 року). Суд також нагадує свою позицію, яку він вже висловив в багатьох рішеннях проти України, відповідно до якої заявник може вважатися жертвою порушення його прав, гарантованих Конвенцією, з огляду на тривалість невиконання рішення, винесеного на його користь (див., серед іншого, рішення у справах "Ромашов проти України" (Romashov c. Ukraine), N 67534/01, п. 27, від 27 липня 2004 року; "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine), N 18966/02, п. 35, від 29 червня 2004 року; "Дюбенко проти України" (Dubenko c. Ukraine), N 74221/01, п. 36, від 11 січня 2005 року).

22. Суд вважає, що питання вичерпання національних засобів захисту та обґрунтованості скарги заявника за п. 1 статті 6 Конвенції зазвичай тісно пов'язані. Тому він вирішує приєднати попередні заперечення у справі до розгляду її по суті.