Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Припіяло проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych)

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 8 січня 2008 року, виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 75801/01), поданою до Суду 27 березня 2001 року громадянином України паном Припіялом Михайлом Андрійовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими: пані 3.Бортновською, пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.

3. 19 січня 2004 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1927 році та помер 23 травня 2005 року. Листом від 17 січня 2006 року дружина заявника, пані Припіяло Єлизавета Вадимівна (Ратушна), повідомила Суд про своє бажання підтримувати заяву.

A. Провадження щодо безоплатного вилучення будинку

5. У серпні 1972 року прокурор Черкаського району звернувся до суду з позовом до матері заявника, яка вже померла, про безоплатне вилучення її будинку у селищі Сміла, оскільки будинок був побудований без відповідного дозволу компетентних місцевих органів влади. 9 березня 1973 року народний суд Черкаського району задовольнив позов прокурора. 11 квітня 1973 року це рішення було залишено судом апеляційної інстанції без змін.

6. 27 грудня 1989 року Верховний Суд УРСР як суд наглядової інстанції скасував зазначене рішення та направив справу на новий розгляд.

7. Після декількох судових розглядів 30 січня 1992 року Смілянський міський суд відхилив позов прокурора та визнав незаконним безоплатне вилучення будинку. 4 березня 1992 року Черкаський обласний суд відхилив апеляційну скаргу Смілянської селищної ради та залишив рішення без змін.

B. Провадження щодо виселення

8. Оскільки Смілянська селищна рада передала безоплатно вилучений будинок в оренду третім особам, заявник звернувся до суду з вимогою про їх виселення. У результаті цього провадження 7 червня 1995 року Черкаський обласний суд відхилив зазначений позов.

C. Провадження щодо компенсації

1. Стадія судового розгляду

9. У невизначену дату 1997 року заявник звернувся з судовим позовом до різних органів державної влади та місцевого самоврядування про відшкодування шкоди, завданої незаконним безоплатним вилученням будинку.

10. 6 березня 1998 року Соснівський районний суд відхилив позов заявника як необґрунтований. 13 березня 1998 року Черкаський обласний суд задовольнив апеляційну скаргу заявника, скасував рішення та направив справу на новий розгляд.

11. У невизначену дату Черкаський обласний суд витребував справу з Соснівського районного суду та розглянув її як суд першої інстанції.

12. 22 жовтня 1999 року Черкаський обласний суд частково задовольнив позов заявника та присудив стягнути з управління Державного казначейства України в Черкаській області на користь заявника 12 839, 36 грн (1) як компенсацію за незаконне вилучення будинку.

13. 16 лютого 2000 року Верховний Суд України залишив це рішення без змін.

2. Стадія виконання рішення

14. 15 червня 2000 року відділ державної виконавчої служби Соснівського районного управління юстиції відкрив виконавче провадження.

15. 10 липня 2000 року заявник оскаржив бездіяльність державного виконавця, який здійснював виконання рішення, до Соснівського районного суду.

16. Листом від 22 грудня 2000 року заступник голови Черкаського обласного управління юстиції повідомив заявника про неможливість виконати рішення від 22 жовтня 1999 року через відсутність коштів у державному бюджеті.

17. 31 січня 2001 року Соснівський районний суд відхилив позов заявника як необґрунтований.

18. 7 березня 2001 року Черкаський обласний суд залишив це рішення без змін.

19. Листом від 27 червня 2002 року голова Соснівського районного управління юстиції повідомив заявника про те, що національне законодавство не передбачало порядок виплати заборгованості з державного бюджету за рішенням суду.

20. 17 лютого 2004 року відділ державної виконавчої служби Соснівського районного управління юстиції звернувся до апеляційного суду Черкаської області (далі - апеляційний суд) із заявою про передачу виконавчого провадження до відділу державної виконавчої служби Печерського району місті Києва, де знаходиться Державне казначейство України, оскільки саме воно є боржником у справі, а не його відділення у Черкаській області.

21. 12 березня 2004 року апеляційний суд задовольнив цю заяву та ухвалив передати виконавчий лист у цій справі до відділу державної виконавчої служби Печерського району міста Києва, що було зроблено 2 квітня 2004 року.

22. 22 квітня 2004 року відділ державної виконавчої служби Печерського району міста Києва відмовився прийняти до виконання цей виконавчий лист на підставі того, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" рішення суду, яке винесене на користь заявника, має виконуватись відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

23. Листом від 25 березня 2005 року заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби повідомив Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що відділ ніколи не отримував зазначеного виконавчого листа.

24. Рішення, винесене на користь заявника, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

25. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні від 29 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine) (N 18966/02, пп. 20-25).

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ

26. Заявник помер 23 травня 2005 року, під час розгляду його справи у Суді (див. пункт 5 вище). Суд не піддає сумніву те, що дружина заявника має право підтримувати заяву від його імені. Суд не знаходить підстав вирішити інакше (див., mutatis mutandis, рішення "Калло проти Угорщини" (Kallo v. Hungary), N 30081/02, п. 25, від 11 квітня 2005 року, та "Сілдеджич проти Польщі" (Sildedzis v. Poland), N 45214/99, п. 30, 24 травня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО КОМПЕНСАЦІЮ

27. Заявник скаржився на нерозумну тривалість провадження у справі про компенсацію за незаконне вилучення будинку. Заявник також скаржився на невиконання державною виконавчою службою рішення суду від 22 жовтня 1999 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, а також на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті б

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

A. Щодо прийнятності

28. Уряд висловив заперечення стосовно вичерпання заявником національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які вже були відхилені Судом у багатьох рішеннях (див. згадане вище "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), пп. 27-35; "Бакалов проти України" (Bakalov v. Ukraine), N 14201/02, пп. 24-26, ЗО листопада 2004 року, та "Носаль проти України" (Nosal v. Ukraine), N 18378/03, пп. 33-35, 29 листопада 2005 року. Суд доходить висновку що ці заперечення Уряду повинні бути відхилені з тих самих підстав.

29. Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197, та, з нових джерел, "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року). Таким чином, Суд доходить висновку, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості провадження у справі про компенсацію та щодо затримки у виконанні рішення Черкаського обласного суду не є явно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно ці скарги повинні бути визнані прийнятними. З цих самих підстав скарги заявника за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання державними органами рішення суду, винесеного на його користь, не можуть бути визнані неприйнятними.