Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Колнооченко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявами (NN 12636/03, 14118/03, 33393/03 та 36734/03), поданими до Суду п'ятьма громадянами України - пані Ніною Василівною Колнооченко, п. Володимиром Кузьмичем Шашковим, пані Валентиною Михайлівною Ігнатьєвою, п. Валентином Петровичем Стеблиною та пані Ларисою Анатоліївною Дубосар (далі - заявники) 24 березня, 17 квітня, 7 жовтня та 25 вересня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим та керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини - пані Іриною Шевчук.

3. 5 травня 2006 року Суд надіслав на комунікацію Уряду скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно затримки у виконанні рішень, винесених на користь заявників. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

4. Заявники народилися у 1939, 1940, 1940, 1937 та 1972 роках відповідно. 30 січня 2007 року другий заявник помер. Листом від 12 квітня 2007 року пані Світлана Іванівна Шашкова, вдова другого заявника, проінформувала Суд про намір підтримувати заяву.

5. До звільнення за скороченням штату перша заявниця працювала в дочірньому підприємстві ВАТ "Південелектромаш" (далі - компанія), яке було державним підприємством. Інші заявники працювали безпосередньо в компанії.

6. В період з січня 2001 року до травня 2004 року (більш детально див. додатки) на користь кожного заявника Новокаховський міський суд Херсонської області виніс одне або більше рішень, що набрали законної сили. Рішеннями їй або йому присуджувались заборгованість по заробітній платі або іншим виплатам, які мали бути стягнені з їх роботодавця.

7. Виконавчі листи за цими рішеннями були передані до відділу державної виконавчої служби Новокаховського міського управління юстиції, який відкрив виконавчі провадження. Державний виконавець неодноразово повідомляв заявників про те, що стягненню боргів перешкоджало триваюче провадження у справі про банкрутство компанії.

8. У березні 2006 року рішення, винесене на користь першої заявниці, та два з трьох рішень, винесених на користь другого заявника, були виконані повністю. Інші рішення залишаються повністю або частково невиконаними.

9. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine, N 67534/01, пункти 16-19, рішення від 27 липня 2004 року) та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine, N 58312/00, пункти 25-32, рішення від 20 вересня 2005 року).

10. Відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду Суд вирішує об'єднати заяви на під ставі спільного фактичного та правового підґрунтя.

11. Після смерті другого заявника пані Шашкова, його вдова, проінформувала Суд про своє бажання підтримувати заяву свого померлого чоловіка.

12. Уряд-відповідач зазначив, що заявника повинен замінити його законний спадкоємець. Він не надав жодних заперечень проти участі пані Шашкової як спадкоємця заявника.

13. З огляду на обставини справи та надану йому інформацію, Суд вважає, що вдова другого заявника є правомочною продовжити провадження у справі замість заявника (див. рішення у справі "Шаренок проти України" (Sharenok v. Ukraine) від 22 лютого 2005 року, N 35087/02, пункти 10-12). Однак у подальшому посилання буде робитися на другого заявника.

14. Суд зазначає, що після того, як справу було передано на комунікацію відповідному Уряду-відповідачу та після запрошення Суду надати зауваження щодо суті скарг, третя заявниця та четвертий заявник додатково поскаржилися на неспроможність національних органів влади стягнути певні інші борги на їх користь.

15. На думку Суду, нові скарги не є уточненням первинних скарг третьої заявниці та четвертого заявника, поданих до Суду більше трьох років до того і стосовно яких сторони надали свої коментарі. Отже, Суд не вважає належним розглядати це питання (див., наприклад, рішення у справі "Жмак проти України" (Zhmak v. Ukraine) від 29 червня 2006 року, N 36852/03, пункти 11-12).

16. Заявники скаржились на невиконання органами державної влади рішень, винесених на користь заявників у належний час. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції або статтю 1 Першого протоколу, у яких, зокрема, зазначено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

17. Уряд утримався від надання будь-яких зауважень щодо прийнятності та суті скарг заявників.

А. Щодо прийнятності

18. Суд зазначає, що ці скарги не є повністю необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі він зазначає, що вони не є неприйнятними за будь-яких інших підстав. Отже, вони повинні бути оголошені прийнятними.

Б. Щодо суті

19. Суд зауважує, що затримки у виконанні рішень, винесених на користь заявників, становлять приблизно від трьох до семи років.

20. Суд нагадує, що він уже констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у низці подібних справ, включно зі справами, боржником в яких виступало те саме державне підприємство - ВАТ "Південелектромаш" (див., наприклад, згадану вище справу "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), пункти 52-53, справу "Черняєв проти України" (Chernyayev v. Ukraine), N 15366/03, пункти 19-20 та 25-26, рішення від 26 липня 2005 року, та справу "Анацький проти України" (Anatskiy v. Ukraine), N 10558/03, пункти 21-23, рішення від 13 грудня 2005 року).

21. Проаналізувавши всю надану йому інформацію, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, що здатні переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

22. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

23. Без посилання на жодне з положень Конвенції або протоколів до неї перша заявниця далі скаржилась, що вона була несправедливо звільнена за скороченням штату. Вона стверджувала, що звільнення було пов'язане з поданням заяви до Суду. Вона не надала жодних доказів на підтвердження своїх тверджень, а також не проінформувала Суд про те, чи оскаржувала вона своє звільнення у національних судах.