Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Востокмаш-Аванта проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за закритими дверима 28 серпня 2007 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено за заявою (N 8878/03), поданою проти України до Суду 1 листопада 2001 року компанією "Востокмаш-Аванта" (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв його директор: Капустін Михайло Олександрович. Уряд України представляв його Уповноважений: п. В.Лутковська.

3. 30 травня 2005 року Суд вирішив повідомити Уряд про заяву щодо невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, Суд вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник є українсько-казахською компанією, розташованою у місті Запоріжжя.

5. В 2000 році заявник звернувся до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" (далі - ВАТ), у якому частка державної власності складає 98,81%, про виплату заборгованості за договором поставки залізорудного концентрату.

6. 29 серпня 2000 року Арбітражний суд Дніпропетровської області присудив стягнути з ВАТ на користь заявника 1 139 560,09 гривень (1) за невиконання договірних зобов'язань. Суд також наклав арешт на рахунки відповідача. У зв'язку з цим він видав два накази: перший - про звернення стягнення на майно в сумі 800 541,26 гривень (2), другий - про стягнення 339 018,83 гривень (3) на користь позивача.

(1) 232 698 євро.

(2) 163 470 евро.

(3) 69 227,50 євро.

7. 5 вересня 2000 року державна виконавча служба винесла постанову про відкриття виконавчого провадження.

8. Протягом 2000-2005 років численні провадження у справі про банкрутство ВАТ було порушено щонайменше вісьмома компаніями:

- 28 серпня 2000 року ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод" - дата припинення невідома;

- 7 березня 2001 року ТОВ "Афілія" - припинено 16 жовтня 2001 року у зв'язку з тим, що ВАТ сплатив борг в повному обсязі;

- 19 жовтня 2001 року ТОВ "Кристал" - припинено 18 березня 2002 року у зв'язку з тим, що кредитором не було здійснено публікацію відповідного оголошення в офіційному друкованому органі;

- 19 березня 2002 року ТОВ "Інтермет" - припинено 28 січня 2003 року у зв'язку з тим, що ВАТ сплатив борг в повному обсязі;

- 29 січня 2003 року ТОВ "Незалежність" - припинено 18 вересня 2003 року у зв'язку з відкликанням кредитором заяви про порушення провадження у справі про банкрутство;

- 22 вересня 2003 року ВАТ "Укрстальконструкція" - припинено 18 вересня 2003 року у зв'язку з тим, що кредитором не було здійснено публікацію відповідного оголошення в офіційному друкованому органі;

- 27 травня 2004 року ТОВ "Виробниче об'єднання "Ролікон" - припинено 16 травня 2005 року;

- 17 травня 2005 року ПП "Цесія" - провадження на цей час триває.

9. Відповідними постановами суду про відкриття провадження у справі про банкрутство було призупинено виконавче провадження щодо ВАТ та введено мораторій на виплату заборгованості кредиторам.

10. Протягом періоду з 30 листопада 2000 року до 18 квітня 2005 року Арбітражний суд Дніпропетровської області (з червня 2001 року - Господарський суд Дніпропетровської області) відхиляв численні заяви заявника про відкриття справи про банкрутство проти ВАТ, оскільки таке провадження тривало за заявами інших підприємств.

11. 11 липня 2001 року Господарський суд Дніпропетровської області за заявою заявника змінив способи виконання рішення від 29 серпня 2000 року. А саме - він вирішив накласти арешт на власність боржника.

12. 23 серпня 2001 року державна виконавча служба винесла постанову про відновлення виконавчого провадження, після чого зупинила його у зв'язку з застосуванням мораторію.

13. 4 лютого 2002 року Господарський суд Дніпропетровської області відхилив заяву заявника про порушення справи про банкрутство ВАТ. 15 травня 2002 року та 24 квітня 2003 року Вищий господарський суд та Верховний Суд України відповідно відхилили касаційні скарги заявника.

14. 6 лютого 2004 року Фонд державного майна України продав частку державної власності ВАТ фізичним особам. Згідно з умовами договору продажу останні зобов'язувалися виплатити всі борги ВАТ.

15. Рішення від 29 серпня 2000 року, винесене на користь заявника, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) (N 29439/02, пп.17-22, 26 квітня 2005 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

17. Заявник скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції щодо невиконання рішення суду від 29 серпня 2000 року та щодо порушення його права на мирне володіння майном, яке гарантується ст. 1 першого Протоколу. Ці статті у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності

18. Уряд надав заперечення щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту, з якими заявник не погодився. Такі заперечення вже були відхилені у багатьох рішеннях Суду в справах, які стосувалися невиконання рішень, винесених проти державних підприємств (див. рішення "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, 16 грудня 2003 року, та "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 39-43, 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхиленні з цих самих підстав.

19. Суд доходить висновку, що скарга заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу порушує важливі питання факту та права за Конвенцією, тому потребує розгляду по суті. Суд не знаходить жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною.

B. Щодо суті

20. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд виклав аргументи, подібні до тих, які він надавав у справах "Ромашов проти України" та "Войтенко проти України", з метою доведення відсутності порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (див. рішення "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534, п. 37, від 27 липня 2004 року, та "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява N 18966/02, п. 37, від 29 червня 2004 року).