Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шамрай проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Дж.С.Філліпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 74096/01), поданою до Суду 22 березня 2001 року громадянином України п. Олександром Вікторовичем Шамраєм (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською, пані Зоряною Бортновською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 липня 2003 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу стосовно невиконання винесеного на користь заявника рішення, яке набрало законної сили. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1954 році та проживає у м. Єнакієво.

5. У 1999 році заявник звернувся до суду з цивільним позовом проти своїх колишніх роботодавців - державних підприємств, шахт "Єнакіївська" та "Полтавська", вимагаючи компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю.

6. 12 лютого 1999 року Єнакіївський міський суд виніс рішення про стягнення з шахти "Полтавська" на користь заявника загальну суму в розмірі 10 922,79 грн (1). 22 березня 1999 року Донецький обласний суд (далі - обласний суд) змінив зазначене рішення в частині присудженої суми, а саме - призначив додатково виплатити заявнику заборгованість із щомісячних платежів за період з жовтня 1996 року до жовтня 1999 року.

(1) 2517 євро

7. 22 березня 1999 року обласний суд зобов'язав шахту "Єнакіївська" виплатити заявнику заборгованість із щомісячних платежів на загальну суму в розмірі 10 263,24 грн (2).

(2) 2365 євро

8. Після набрання вищевказаними рішеннями законної сили та відкриття виконавчих проваджень для їх виконання заявник безрезультатно звертався до судових органів з клопотанням про відновлення судового провадження, вимагаючи призначення більшої суми компенсації.

9. Відповідно до тверджень Уряду кошти, присуджені рішеннями суду, були виплачені заявнику декількома частинами. Остання виплата була здійснена у вересні 2003 року. На підтвердження цього Уряд надав копії постанов про закінчення виконавчого провадження від 19 та 26 вересня 2003 року, винесених відділом державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції щодо виконання рішень про стягнення коштів з шахт "Єнакіївська" та "Полтавська" відповідно.

10. Заявник стверджував, що отримав лише частину суми, присуджену йому рішеннями суду. Однак заявник не вказав розмір невиплаченої суми та не надав інформації про те, чи оскаржував він постанови виконавчої служби про закриття виконавчого провадження.

11. Після направлення справи на комунікацію Уряду заявник додатково надав ряд документів щодо інших його спорів проти різних сторін. Однак заявник не описав відповідні факти та не сформулював окремих скарг з цього приводу.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство було викладене у рішенні у справі: "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), заява N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. СКАРГИ ЩОДО НЕВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

13. Заявник скаржився на невиконання органами державної влади у належній строк рішень суду від 12 лютого та 22 березня 1999 року. Він посилався на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу, у відповідних частинах яких зазначено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1

Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

1. Статус жертви заявника

14. Уряд стверджував, що оскільки рішення, що розглядаються, були виконані, то заявник не може більше вважатися жертвою порушення його прав за пунктом 1 статті 6. Таким чином, Уряд запропонував оголосити заяву неприйнятною.

15. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що рішення не були виконані повністю.

16. Суд зазначає, що із зауважень сторін не зрозуміло, чи були ці рішення виконані повністю. Однак Суд припускає, що до вересня 2003 року рішення були виконані повністю, з огляду на те, що виконавча служба встановила, що належні за рішеннями суми були повністю виплачені заявнику та заявником не оскаржувався цей факт на національному рівні.

17. Однак той факт, що рішення, винесені на користь заявника, були виконані повністю, не позбавляє заявника його статусу жертви стосовно періоду, протягом якого рішення суду, винесені на користь заявника, залишались невиконаними (див., наприклад, справу "Гавриленко проти України" (Gavrilenko v. Ukraine), заява N 24596/02, пункти 18-19, рішення від 20 вересня 2005 року). Відповідно Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.

2. Вичерпання національних засобів юридичного захисту

18. Уряд також надав зауваження стосовно невичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, що вже були відхилені Судом у ряді подібних справ стосовно невиконання рішень суду (див., наприклад, справу "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) (ухв.), заява N 29439/ 02, ухвала від 16 грудня 2003 року, та справу "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), заява N 58312/00, пункти 38-43, рішення від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені з тих же підстав.