Стане остаточним відповідно до умов параграфа 2 ст. 44 Конвенції. Текст може зазнати редакторських правок.

У справі "Гавриленко проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, після наради за зачиненими дверима 30 серпня 2005 року постановляє таке рішення, винесене в цей день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (N 24596/02) проти України, поданою до Суду згідно зі ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод українцем Анатолієм Івановичем Гавриленком (далі - заявник) 1 червня 2002 року.

2. Український уряд був представлений його уповноваженими особами В.Лутковською та З. Бортновською.

3. 02.07.2003 Суд вирішив передати скаргу урядові-відповідачеві. Згідно з параграфом 3 ст. 29 Конвенції Суд прийняв рішення про застосування та розгляд прийнятності й суті заяви одночасно.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1960 році. Нині проживає в Лисичанську Луганської області, Україна.

5. 07.07.99 комісія в трудових спорах двома окремими рішеннями зобов'язала державну шахту "Привольнянська" (далі шахта) виплатити заявникові 1418,27 грн. (приблизно 236 євро) боргів із зарплати.

6. У серпні 1999 року Лисичанська міська виконавча служба розпочала процедуру виконання обох рішень.

7. 02.01.2001 Лисичанський обласний арбітражний суд розпочав процедуру банкрутства проти шахти.

8. 15.02.2002 Лисичанський міський суд зобов'язав шахту виплатити заявникові 2931,63 грн. (приблизно 488 євро) боргів із зарплати.

9. 11.04.2002 виконавча служба розпочала виконавчі процедури за рішенням від 15.02.2002.

10. Відповідно до свідчень уряду 28.11.2003 4259,90 грн. було переказано на банківський рахунок заявника.

11. Відповідно до свідчень заявника йому не виплатили всю суму, призначену рішеннями. Невиплачений борг становив 42,6 грн. (приблизно 7 євро).

12. 01.12.2003 виконавча служба припинила виконавчі процедури за рішеннями від 07.07.99 та 15.02.2002, оскільки ці рішення було повністю виконано.

13. Заявник не оскаржував у національних судах рішення виконавчої служби від 01.12.2003.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО

14. Відповідне національне право викладено в рішенні у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004, заява N 67534/01, параграфи 16-18.

ПРАВО

15. Заявник нарікав на невиконання органами державної влади повністю і в належні строки рішення комісії в трудових спорах від 07.07.99 та рішення Лисичанського міського суду від 15.02.2002. Він посилався на параграф 1 ст. 6 Конвенції, що зазначає таке:

"Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків... на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

1. Статус заявника як жертви

16. Уряд наголошував, що, оскільки оскаржувані рішення були виконані державними органами повністю, заявник не може більше вважатися жертвою порушення його прав за параграфом 1 ст. 6 Конвенції. Уряд пропонував визнати заяву неприйнятною або виключити її зі списку реєстрації судових справ.

17. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що рішення були виконані не повністю.

18. Суд вказує, що зі свідчень сторін не є чітко зрозумілим, чи були рішення виконані повністю. Однак він вважає, що рішення були виконані до 01.12.2003, зважаючи на той факт, що в цей день виконавча служба проголосила, що кошти, призначені заявникові рішеннями, виплачено повністю, а заявник не оскаржив це твердження в національних судах.

19. Однак той факт, що рішення на користь заявника були виконані, не позбавляє заявника його статусу жертви щодо періоду, впродовж якого судові рішення залишалися невиконаними (див. рішення у справі Ромашова, параграфи 26-27). Відповідно, Суд відхиляє попередні заперечення уряду.

2. Вичерпання національних засобів

20. Далі уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту, оскільки не оскаржив у національних судах дії чи бездіяльність виконавчої служби.