Це рішення набуває статусу остаточного за обставин, викладених у п. 2 ст. 44 Конвенції. Воно може бути відредаговано.

У справі "Полонець проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баретто (I.Cabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. М.Уґрехелідзе (M.Ugrehelidze),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandsdstom), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), Секретар Секції,

порадившись у нарадчій кімнаті 30 серпня 2005 р.,

виносить таке рішення, яке було прийняте вказаного дня:

1. Справа ґрунтується на заяві (N 39496/02), поданій проти України, відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Конвенція), громадянином України Полонцем Миколою Йосиповичем (заявник) 15 жовтня 2002 р.

2. Представником Уряду України (Уряд) була пані Валерія Лутковська.

3. 19.11.2004 р. Суд вирішив передати заяву на комунікацію Уряду. На підставі п. 3 ст. 29 Конвенції було вирішено розглянути одночасно питання щодо прийнятності та суті даної заяви.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1948 році та проживає у м. Житомирі, Україна.

5. 28.01.2000 р. заявник звільнився з Житомирського обласного управління міліції (тут та далі "Управління міліції"). Не отримавши належної йому грошової допомоги при звільненні, заявник звернувся з позовом до Управління міліції, вимагаючи повернення боргу.

6. 07.11.2001 р. Корольовський районний суд м. Житомира задовольнив позов заявника, присудивши йому 7410 грн. (1) грошової допомоги при звільненні. 12.03.2002 р. Апеляційний суд Житомирської області (тут і далі "Апеляційний суд") переглянув справу за апеляційною скаргою Управління міліції та залишив в силі це рішення.

1 1147 ЄВРО.

7. 19.03.2002 р. відділом державної виконавчої служби Корольовського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення суду від 07.11.2002 р., котре було приєднано до зведеного виконавчого провадження щодо боржника.

8. 14.06.2002 р. Богунський районний суд м. Житомира відхилив скаргу заявника на бездіяльність державного виконавця. Суд встановив, що у жовтні 2001 р., діючи в межах зведеного виконавчого провадження, виконавчою службою було накладено арешт на рахунки Управління міліції, на котрих не було коштів, котрі підлягають стягненню. Суд встановив, що подальші дії стосовно Управління міліції неможливі через відсутність бюджетних коштів, призначених для цього. Це рішення було підтверджене 26.08.2002 р. Апеляційним судом та Верховним Судом 13.01.2003 р.

9. 17.01.2004 р. Корольовським районним судом м. Житомира, за клопотанням Управління міліції, встановлено відстрочку виконання рішення суду. 06.04.2004 р. Апеляційний суд скасував це рішення у зв'язку з його безпідставністю, а також у зв'язку з тим, що воно було винесено у відсутності заявника. 14.05.2004 р. Корольовський районний суд м. Житомира відхилив клопотання Управління міліції.

10. 23.09.2004 р. Виконавчою службою було закрито виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду від 07.11.2002 р.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні від 29.06.2004 р. у справі Войтенко проти України (N 18966/02, пп. 20 - 25).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТ. 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТ. 1 ПРОТОКОЛУ N 1 ДО КОНВЕНЦІЇ

12. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення суду від 07.11.2001 р., котрим йому було присуджено допомогу при звільненні. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції , котрими передбачено наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежуть право держави вводити в дію такі закони, які на її думку, є необхідними для здійснення контролю з користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

13. Уряд заперечував заяву.

А. Прийнятність

1. Статус жертви заявника

14. Уряд зазначив, що у відповідності до ст. 34 Конвенції заявник не може вважатись жертвою порушення і заява має бути відхилена у зв'язку з її несумісністю з Конвенцією згідно правила ratione personae.

15. Заявник не погодився.

16. Суд зазначає, що це питання вже було предметом розгляду у багатьох рішеннях Суду (Ромашов проти України, заява N 67534/01, п. 27, рішення від 27.07.2004 р.; Шмалько проти України, заява N 60750/00, п. 34, рішення від 20.07.2004 р.). У цих справах суд встановив, що заявник може вважатись жертвою порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції, стосовно періоду, впродовж якого не виконувалось рішення, стосовно якого він скаржився (Скубенко проти України, заява N 41152/98, рішення від 06.04.2004 р.). З цієї ж причини він відхиляє заперечення Уряду у цій справі.

2. Вичерпання національних засобів

17. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав існуючих національних засобів правового захисту, оскільки він не оскаржив шестимісячну бездіяльність державного виконавця, що було б, на його думку, більш ефективним, ніж скарга заявника, подана у 2002 р. на бездіяльність державного виконавця впродовж двох місяців.

18. Заявник не коментував дані зауваження.

19. Суд нагадує, що, як випливає з рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14.06.2002 р., виконання рішення суду, винесене на користь заявника, можливе лише якщо Державою дані витрати будуть передбачені у Державному бюджеті України. У зв'язку з цим Суд зазначає, що будь-які інші процесуальні дії щодо державного виконавця були б зайвими, оскільки затримка у виконанні рішення суду від 07.11.2001 р. була зумовлена обставинами, котрі не залежали від державного виконавця (див. серед багатьох інших, Михайленки та інші проти України, заяви N 35091/02 та наступні, пп. 38 - 39, ЄСПЛ 2004-...).