Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у частині 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редагуванню.

У справі "Бакай та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. Л.Лукайдес,

п. К.Бір сан,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

пані В.Томассен,

пані А.Мулароні, судді,

та п. Т.Л.ЕРЛІ, заступник секретаря секції,

після засідання у нарадчій кімнаті 19 жовтня 2004 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того дня:

1. Справа порушена проти України заявою N 67647/01, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) шістьма громадянками України (далі - заявниці): пані Ольгою Сергіївною Бакай (перша заявниця), пані Світланою Павлівною Лєщовою (друга заявниця), пані Любов'ю Миколаївною Ємець (третя заявниця), пані Ярославою Іванівною Волощиною (четверта заявниця), пані Тамарою Семенівною Семак (п'ята заявниця) та пані Наталею Леонідівною Литвиненко (шоста заявниця) 4 січня 2001 року.

2. Уряд України (далі Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською, а згодом - її наступницею - пані Зоряною Бортновською.

3. Скарги заявниць за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції були надіслані на комунікацію з Урядом України 9 травня 2003 року. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції заява має бути розглянута щодо суті разом з питанням про її прийнятність.

4. Заявниці та Уряд подали свої зауваження щодо прийнятності та суті заяви (пункт 1 Правила 59 Регламенту Суду.

5. Перша і п'ята заявниці народились у 1960 році. Друга заявниця народилась у 1959 році. Третя заявниця народилась у 1969 році. Четверта заявниця народилась у 1945 році. Шоста заявниця народилась у 1965 році. Заявниці є громадянками України і проживають у місті Бериславі Херсонської області.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. У квітні 1998 року заявниці звернулись до Бериславського міського суду (далі - Бериславський суд) з позовом до відділу освіти Бериславської районної державної адміністрації (далі - відділ), вимагаючи виплатити їм додаткову надбавку до заробітної плати, яка нараховувалась за вислугу років.

7. 13 травня 1998 року Бериславський суд задовольнив позови заявниць і зобов'язав відділ виплатити заявницям надбавку за вислугу років. Зокрема, першій заявниці мали бути виплачені 570,85 грн (1) компенсації, другій - 367,52 грн (2), третій - 204,3 грн (3), четвертій - 863,4 грн (4), п'ятій - 561,4 грн (5) і шостій заявниці - 292,3 грн (6).

8. 18 травня 1998 року Бериславський міський відділ Державної виконавчої служби (далі - ДВС) відкрив виконавче провадження за рішенням від 13 травня 1998 року.

9. 2 серпня 1999 року з огляду на відсутність коштів у бюджеті відділу Бериславський суд на три місяці призупинив виконання рішення.

10. 7 березня 2001 року ДВС поінформувала заявниць про те, що Бериславський суд призупинив виконання рішення від 13 травня 1998 року. 13 серпня 2002 року ДВС поінформувала заявниць про те, що рішення від 13 травня 1998 року буде виконане, коли державою будуть передбачені відповідні бюджетні кошти. З огляду на відсутність у відділу коштів рішення залишалось невиконаним.

11. 31 липня 2003 року кошти, присуджені рішенням суду від 13 травня 1998 року, були перераховані заявницям. Вони отримали такі суми (початкові суми, присуджені згаданим рішенням, були оподатковані): перша заявниця - 401,2 грн (7), друга заявниця - 276,35 грн (8), третя заявниця - 173,18 грн (9), четверта заявниця - 640,46 грн (10), п'ята заявниця - 419,94 грн (11) і шоста заявниця - 242,98 грн (12).

(1) 123,22 ЄВРО (за курсом станом на 1 січня 1999 року).

(2) 79,33 ЄВРО (за курсом станом на 1 січня 1999 року).

(3) 44,1 ЄВРО (за курсом станом на 1 січня 1999 року).

(4) 186,57 ЄВРО (за курсом станом на 1 січня 1999 року).

(5) 121,18 ЄВРО (за курсом станом на 1 січня 1999 року).

(6) 63,1 ЄВРО (за курсом станом на 1 січня 1999 року).

(7) 68,1 ЄВРО (за курсом станом на 31 липня 2003 року).

(8) 46,99 ЄВРО (за курсом станом на 31 липня 2003 року).

(9) 29,45 ЄВРО (за курсом станом на 31 липня 2003 року).

(10) 108,91 ЄВРО (за курсом станом на 31 липня 2003 року).

(11) 71,41 ЄВРО (за курсом станом на 31 липня 2003 року).

(12) 41,32 ЄВРО (за курсом станом на 31 липня 2003 року).

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство наведене у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01).

I. ПОПЕРЕДНІ ЗАУВАЖЕННЯ УРЯДУ ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВИ

А. Статус заявниць як потерпілих

13. Уряд нагадував, що відповідно до практики Суду заявник, який отримав задоволення його скарги на порушення норм Конвенції на національному рівні, більше не може вважатись потерпілим в сенсі статті 34 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі "Марченко проти України", заява N 63520/01). Відповідно, оскільки рішення від 13 травня 1998 року було повністю виконане, заявниці більше не можуть вважатись потерпілими від порушення їх прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. У зв'язку з цим він пропонував визнати заяву неприйнятною і викреслити її з реєстру справ Суду.

14. Заявниці не погоджувались. Вони стверджували, що згадане рішення не виконувалось протягом тривалого часу, і таким чином вони можуть стверджувати про свій статус потерпілих від порушення статті 6 Конвенції.

15. Суд не поділяє точку зору Уряду. Він вважає, що заявниці все ще можуть скаржитись про свій статус потерпілих від стверджуваного порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції, з огляду на період, протягом якого згадане рішення не виконувалось (див. параграф 35 рішення від 6 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України", заява N 18966/02; параграф 34 рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00; параграф 27 рішення від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України", заява N 67534/01.

Б. Твердження щодо невичерпання національних засобів захисту

16. Уряд стверджував, що заявниці не вичерпали усіх національних засобів захисту, оскільки для прискорення виконавчого провадження у справі вони не звертались до національних судів зі скаргами на бездіяльність ДВС.

17. Заявниці спростували це твердження.

18. Суд повторює свою практику з цього питання. Він вважає, що ситуація у справі є тотожною справам Войтенка, Шмалька і Ромашова (згадувались вище, параграфи 28-31, 37-39 і 30-32 відповідно), тому підстав для окремого розгляду цієї заяви не вбачається. Таким чином, Суд вирішив, що заявниці не повинні були шукати можливості додаткового оскарження в судовому порядку і дотримались вимог пункту 1 статті 35 Конвенції.

В. Висновки Суду щодо прийнятності справи

19. Суд вважає, що заява не є повністю необґрунтованою в сенсі частини 3 статті 35 Конвенції. Далі він зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявниці скаржились на відмову державних органів виконати рішення Бериславського міського суду від 13 травня 1998 року, винесеного на їх користь. Вони стверджували, що тривалість виконавчого провадження була нерозумною. Вони далі зазначали, що рішення, винесені на їх користь, так і не були виконані, оскільки належні їм суми були виплачені не у повному обсязі. Вони посилаються на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає таке: