Перший сенат Конституційного Суду України 2 жовтня 2024 року ухвалив Рішення № 9-р(I)/2024 у справі за конституційними скаргами Тимошенкової Оксани Василівни, Тимошенкова Володимира Івановича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Рішення), яким:

- визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113), згідно з яким перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту;

- закрив конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 у частині, згідно з якою перебування прокурора у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, на підставі пункту 4 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" - неприйнятність конституційної скарги.

На підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" вважаю за необхідне викласти окрему думку щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, конституційне провадження стосовно якого було закрите.

1. В абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "Конституційний Суд України під час розгляду цієї справи встановив, що оскільки Тимошенкову О.В., Тимошенкова В.І. звільнено в період їх тимчасової непрацездатності, то абзац шостий пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 у частині, згідно з якою перебування прокурора у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту, слід вважати таким, що не був застосований в остаточних судових рішеннях у їхніх справах в розумінні частини першої статті 55 Закону України "Про Конституційний Суд України"".

Однак, варто звернути увагу на ухвали Конституційного Суду України про відкриття конституційних проваджень за конституційними скаргами Тимошенкової Оксани Василівни, Тимошенкова Володимира Івановича:

- Ухвалою Третьої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Тимошенкової Оксани Василівни від 1 лютого 2023 року № 5-3(I)/2023 відкрито конституційне провадження щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, проте зі змісту Ухвали незрозуміло, про яке саме окреме положення йдеться;

- Ухвалою Першої колегії Першого сенату Конституційного Суду України про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Тимошенкова Володимира Івановича від 5 квітня 2023 року № 48-1(I)/2023 відкрито конституційне провадження щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 у цілому.

Крім того, в остаточному судовому рішенні у справі Тимошенкова Володимира Івановича - постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року - Суд дійшов висновку, що "у подібних правовідносинах застосовним є пункт 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IX" (пункт 48 мотивувальної частини).

Остаточним судовим рішенням у справі Тимошенкової Оксани Василівни - постановою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року - залишено без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2021 року, в якій суд також зробив висновок, що "до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме п. 19 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону" (абзац перший сторінки 7).

Отже, висновок у Рішенні про те, що положення абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 в частині, згідно з якою "перебування прокурора у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту", не були застосовані в остаточних судових рішеннях суб’єктів права на конституційну скаргу, не відповідає дійсності.

2. Відповідно до абзацу шостого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113 "перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту".

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення (частини перша, друга, шоста).

Відповідно до Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс), яким встановлено загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України трудових правовідносин:

- не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці; це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (частина третя статті 40 );

- громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (статті 74);

- за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) (частина третя статті 121 ).

З наведеного слідує, що у Кодексі встановлено заборону на звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці, відрядженні.

2.1. Статтею 179 Кодексу закріплено відпустку у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього проміжку матерям, що працюють, повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою з соціального забезпечення.

Згідно зі статтею 24 додатку до Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року (European Social Charter (revised) [ратифікована Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" від 14 вересня 2006 року № 137-V] терміни "звільнення" та "звільнений" означають розірвання трудових відносин з ініціативи роботодавця (пункт 1); не вважають поважними причинами для звільнення, зокрема, відпустку у зв’язку з вагітністю, пологами або для догляду за дитиною, тимчасову відсутність на роботі у разі захворювання або травми ( підпункти "e", "f" пункту 3).

Крім того, відповідно до статті 7 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (Termination of Employment Convention) (ратифікована Постановою Верховної Ради України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця" від 4 лютого 1994 року № 3933-XII), трудові відносини з працівником не припиняють із причин, пов’язаних з його поведінкою або роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв’язку з висунутими проти нього звинуваченнями.

Тобто міжнародні стандарти захисту трудових прав працівників містять заборону припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця під час тимчасової непрацездатності працівника або перебування його у відпустці у зв’язку з вагітністю, пологами або для догляду за дитиною, а також доти, доки йому не буде надана можливість захистити себе.