Відповідно до статей 6, 126, 129 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Статтями 124, 127 Конституції України та Законом України "Про статус суддів" передбачено, що носіями судової влади є професійні судді й залучені у визначених законом випадках до здійснення правосуддя народні засідателі та присяжні.

Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод повноважним, незалежним, неупередженим і об'єктивним судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пленум відзначає, що прийняті на реалізацію Концепції судово-правової реформи в Україні правові акти створили певні умови для зміцнення незалежності судової влади.

Разом з тим ряд важливих законодавчих положень з питань забезпечення діяльності судів не виконуються. Нерідко органи виконавчої влади намагаються контролювати цю діяльність, приймають рішення, якими зобов'язують суди посилити боротьбу зі злочинністю, застосувати певні покарання, узагальнити судову практику. Є спроби втручання з боку представників законодавчої і виконавчої влади у вирішення конкретних судових справ. Останнім часом трапляються випадки тиску на суддів шляхом погроз, шантажу, застосування до них насильства у зв'язку зі здійсненням правосуддя та напади на суди з метою викрадення судових справ.

Конституцією України та чинним законодавством судам надано владні повноваження для захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, інтересів держави та відновлення порушених прав. Здійснення таких повноважень має бути вільним від будь-якого стороннього впливу.

Незалежність і недоторканність не є особистим привілеєм судді, а є способом захисту публічних інтересів, насамперед прав і свобод людини та громадянина.

Держава зобов'язана гарантувати, забезпечувати і оберігати незалежність судової влади. Її зміцненню має сприяти і правильне застосування відповідного законодавства самими суддями.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу суддів на те, що при здійсненні правосуддя вони повинні зміцнювати свою незалежність, підвищувати авторитет судової влади та судових рішень шляхом правильного застосування законодавства, усунення фактів тяганини чи спрощенства при розгляді судових справ або винесення рішень при неповно досліджених доказах тощо.

2. Виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя, підкоряючись тільки законові та приймаючи рішення в судовій справі повинен керуватися лише законом, виходити із власного її розуміння та переконання, які грунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних чи фізичних осіб.

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим необхідно мати на увазі неприпустимість непроцесуального впливу на суддю з боку інших суддів та керівників судів.

При розгляді справ усі учасники процесу та присутні в залі судового засідання особи зобов'язані підкорятися вимогам процесуальних норм та встановленому в суді порядку. У разі їх порушення суди повинні належним чином реагувати на це, а за наявності підстав вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності.

Суддя за межами суддівства не повинен звітувати та давати пояснення з приводу судових справ, піддаватись критиці за позицію в них та притягатись за неї до відповідальності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи з того що Конституцією України та чинним законодавством професійним суддям заборонено виконувати не властиві суду функції, вони не можуть бути членами різних комітетів, комісій по боротьбі зі злочинністю та залучатись до іншої роботи, якщо це може вплинути на їх незалежність і неупередженість при здійсненні правосуддя.

3. Відповідно до ст.126 Конституції України вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою юридичну відповідальність. На всі випадки втручання в їх діяльність та прояву неповаги до суду й судді суди повинні реагувати окремими ухвалами чи постановами, а якщо в таких діях є ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального кодексу - вирішувати питання про порушення кримінальної справи.

4. Під втручанням у діяльність по здійсненню правосуддя слід розуміти будь-який вплив на суддю (прохання, вказівку, вимогу, критику судді в засобах масової інформації до вирішення справи тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити їх до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення бажаного судового рішення. При цьому не має значення за допомогою яких засобів (обіцяння різних вигод, погроза тощо), та в якій стадії процесу і в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.

5. Чинним законодавством встановлено вичерпний перелік осіб, які вправі оскаржити до суду постанову про відмову в порушенні кримінальної справи чи про її закриття, санкцію прокурора на арешт, порушити перед судом питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності в порядку приватного обвинувачення, заявити цивільний позов, оскаржити судове рішення в касаційному порядку, оскаржити постанову у справах про адміністративні правопорушення. У зв'язку з цим суди не повинні приймати до розгляду скарги і клопотання такого змісту та вести з їх приводу листування, якщо вони надійшли не від зазначених у законі осіб.

Суди не повинні встановлювати особливого порядку (контролю) для розгляду звернень, що надійшли від представників влади. При цьому слід мати на увазі, що звернення народних депутатів з приводу конкретних судових справ за змістом статей 18, 19, 21 Закону України "Про статус народного депутата України" не є депутатським запитом. Залежно від характеру і змісту таких звернень їх слід розцінювати як супровідний лист до скарги зацікавленої особи, або як скаргу в порядку нагляду самого представника влади, або як втручання в судову діяльність.

Звернути увагу на те, що громадяни не звільняються від сплати державного мита за скаргами в порядку нагляду на рішення судів у цивільних справах лише з тих підстав, що їх скаргу до вищого суду надіслано через представника влади. Це стосується і самих представників влади, які самостійно оскаржують такі судові рішення.

6. Забезпечуючи додержання такої основної засади судочинства, як змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед ним переконливості останніх, судді не повинні брати на себе функції, які можуть бути розцінені як прояв їх необ'єктивності чи заінтересованості в результатах розгляду справи. Зокрема, це стосується функцій державного обвинувачення, тому при відданні особи до суду слід у всіх необхідних випадках на підставі пункту 1 статті 253 КПК вирішувати питання про обов'язкову участь у судовому засіданні прокурора. Рішення про його участь може бути прийнято і у справі, що надійшла до суду після досудової підготовки матеріалів за протокольною формою.

7. Вагомими гарантіями незалежності суддів є забезпечення їх особистої безпеки та їх державний захист. У разі, коли під час здійснення правосуддя чи у зв'язку з цим виникнуть обставини, що свідчать про наявність небезпеки для життя, здоров'я, житла чи майна судді або його близьких родичів, відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" головам судів необхідно вживати заходів для нормального здійснення правосуддя. Судам слід контролювати виконання органами внутрішніх справ таких засобів безпеки, як здійснення особистої охорони цих осіб, їх житла, майна, видача зброї чи засобів індивідуального захисту тощо.

8. Згідно з Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" їх безпека є важливим засобом запобігання втручанню у здійснення правосуддя. У зв'язку з цим суди в кожному конкретному випадку виявлення спроб вплинути на учасників кримінального судочинства, повинні вживати заходів до захисту їх життя, здоров'я, житла та майна.

Якщо будуть встановлені дані, які свідчать про перешкоджання явці свідка, потерпілого, експерта до суду або про примушування їх до відмови від дачі показань чи висновку, до дачі завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням їхнього майна чи майна їхніх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, про підкуп з тією ж метою свідка, потерпілого чи експерта, а так само про погрозу вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок, суд одночасно зі справою має вирішити питання про притягнення винних у цьому осіб до кримінальної відповідальності.

9. При розгляді справ про надання судді житла на підставі пункту 7 статті 44 Закону України "Про статус суддів" слід мати на увазі, що судді, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються благоустроєним житлом протягом шести місяців не тільки безпосередньо після обрання чи призначення на посаду, а й у разі виникнення такої потреби під час виконання обов'язків судді.