Верховна Рада України

1. Схвалити в основному Концепцію судово-правової реформи в Україні.

2. Доручити Кабінету Міністрів України, Комісії Верховної Ради України у питаннях законодавства і законності, Верховному Суду України протягом 1992 року підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів про судоустрій та адвокатуру, про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального і Цивільно-процесуального кодексів України щодо одноособового судового розгляду кримінальних і цивільних справ, про судову перевірку законності арешту або утримання під арештом громадянина, забезпечення підозрюваному і обвинуваченому права на захист. Продовжити інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального, Цивільно-процесуального, Кримінального, Цивільного кодексів України, Кодексу про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю, Господарського (торгового) кодексу України. Підготувати пропозиції про створення при Верховній Раді України Інституту законодавства і правової реформи.

3. Кабінету Міністрів України до 1 січня 1993 року розробити і подати на розгляд Верховної Ради України відповідні нормативні акти з питань матеріально-технічного, житлово-побутового забезпечення суддів і слідчих, про забезпечення судів та правоохоронних органів приміщеннями, придатними для виконання їх функцій.

У 1993 році розпочати, а в 1994 році завершити формування основ фінансування і матеріально-технічної бази, перехід на комп'ютерні системи ведення кодифікації правових актів.

Прийняття Декларації про державний суверенітет України і Акта проголошення незалежності України, а також реальне забезпечення прав і свобод громадян, затвердження верховенства закону обумовлюють необхідність проведення судово-правової реформи.

Необхідність судово-правової реформи обумовлена і тим, що суди республіки, вся система юстиції і чинне законодавство, яке регулює діяльність правоохоронних органів, переживають глибоку кризу, викликану багатьма факторами, які негативно впливали на їх діяльність. Суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, являли собою важливий інструмент командно-адміністративної системи і змушені були бути провідниками її волі. Суд не мав влади, а влада безконтрольно користувалась судом. Судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також всі галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві.

Кризові явища посилюються надмірною перевантаженістю судів та правоохоронних органів, що негативно впливає на результати їх діяльності. В той час, коли в країні створилась тривожна ситуація, викликана загрозливим ростом злочинності, діюча система кримінальної юстиції не виконує покладені на неї завдання. Протягом 1991 року вчинено 405500 злочинів, що на 9,7% більше, ніж у 1990 році. З них розкрито всього 52,3%. З числа розкритих справи тільки про кожен другий злочин передані на розгляд судів. Таким чином майже 3/4 вчинених злочинів не були предметом розгляду суду. Щорічно судами розглядається близько одного мільйона цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення. Кожен слідчий МВС щорічно веде розслідування не менше 80 справ.

Становище погіршується недостатньою соціально-економічною захищеністю суддів і слідчих.

До цього часу не зжиті факти втручання в діяльність правосуддя.

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової влади є перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. В ході реформи необхідно:

- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;

- поступово здійснити спеціалізацію судів;

- максимально наблизити суди до населення;

- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;

- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Основними принципами судово-правової реформи є:

- створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності;

- відповідність нормативних актів з питань діяльності судів і органів юстиції вимогам міжнародних угод, ратифікованих Україною;

- радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізування і наповнення його гуманістичним змістом;

- виключення з кримінального закону діянь, які в сучасних умовах не можуть визнаватись злочинами;

- реформування системи кримінальних покарань;

- диференціювання форм судочинства, зокрема в залежності від ступеня тяжкості злочину;

- розгляд окремих категорій судових справ суддями одноособово, а також колегіями професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів;

- чітке визначення умов допустимості доказів;

- встановлення судового контролю за законністю і обгрунтованістю процесуальних рішень слідчих органів, які обмежують права громадян;

- перевірка законності і обгрунтованості судових рішень в апеляційному і касаційному порядку та за нововиявленими обставинами.

Декларація про державний суверенітет України проголосила розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади найважливішим принципом існування України як правової держави. Під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки судом і на основі закону. Всі органи, які виконували деякі судові функції, скасовуються.

В Україні діють Конституційний, загальні та арбітражні суди, кожен з яких має чітко визначену компетенцію.

Конституційний Суд України забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів Конституції України і міжнародним договорам, визнаним Україною. Конституційний Суд діє як орган судової влади у відповідності з принципами законності, незалежності, гласності, колегіальності і змагальності. Нормативний акт, визнаний неконституційним, втрачає чинність з моменту прийняття такого рішення Конституційним Судом. Він не втручається у вирішення конкретних цивільних, кримінальних та адміністративних справ.

Загальні суди забезпечують захист прав і свобод громадян шляхом розгляду цивільних, кримінальних і адміністративних справ. В їх систему входять районні (міські), міжрайонні (окружні), обласні суди та Верховний Суд України.

В районному (міському) суді одноособово розглядаються адміністративні, цивільні та більшість кримінальних справ.

Міжрайонні (окружні) суди розглядають цивільні та кримінальні справи, які не віднесені до одноособового розгляду. Ці суди здійснюють правосуддя колегіально у складі трьох професійних суддів.

Обласні та прирівнені до них суди розглядають кримінальні справи про певні категорії тяжких злочинів, в тому числі справи, що підлягають розгляду суддями розширеною колегією судових засідателів та окремі категорії цивільних справ. Одночасно вони діють як суди апеляційної та касаційної інстанцій у справах, розглянутих районними (міськими) чи міжрайонними (окружними) судами. Судові справи вони розглядають колегіально.

Верховний Суд України є вищою судовою інстанцією в системі загальних судів. Він переглядає в апеляційному та касаційному порядку справи, розглянуті загальними судами. Крім того він розглядає справи за нововиявленими обставинами.

Верховний Суд України не розглядає справи по першій інстанції, оскільки це суперечить Міжнародному пакту про громадянські та політичні права і позбавляє засуджених та інших учасників процесу права на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення.

В умовах створення Збройних Сил, Прикордонних військ і Національної гвардії незалежної України та враховуючи специфіку діяльності військових формувань, в системі загальних судів зберігаються військові суди, які значно реформуються і звільняються від будь-якої залежності від військового командування. Вони розглядають тільки справи про військові злочини військовослужбовців та справи про їх соціальний захист.

Вищою інстанцією військової юстиції є військова Колегія Верховного Суду, як апеляційна інстанція у справах, розглянутих військовими судами округів по першій інстанції, крім справ, розглянутих суддями з розширеною колегією судових засідателів та касаційною інстанцією у всіх справах, розглянутих військовими судами гарнізонів, округів, в тому числі і по справах, розглянутих з участю судових засідателів.

Запроваджується адміністративне судочинство, метою якого є розгляд спорів між громадянином і органами державного управління. На рівні району вводяться адміністративні судді, які організаційно входять до складу районних (міських) чи міжрайонних судів. В обласних судах створюються судові колегії в адміністративних справах як суди першої та апеляційної інстанції. У Верховному Суді України діє колегія в адміністративних справах як суд апеляційної та касаційної інстанції. В ході судової реформи суди в адміністративних справах виділяються в окрему систему.

Арбітражний суд забезпечує захист прав і законних інтересів учасників господарських відносин, незалежно від форми власності, яку вони представляють. Арбітражними судами є обласні, прирівняні до них арбітражні суди та Вищий Арбітражний Суд України.

Суддею районного (міського) суду може бути громадянин України, що досяг віку 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Суддями Верховного Суду Республіки Крим, обласних і прирівнених до них, Верховного Суду України і Вищого Арбітражного Суду України можуть бути громадяни України, що досягли відповідно 30 і 35 років, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю відповідно не менше 5 і 10 років. Суддями Конституційного Суду України - громадяни України, які досягли не менше 40-річного віку, мають вищу юридичну освіту та пропрацювали безпосередньо за юридичною спеціальністю не менше 15 років.

Судді незмінювані. Судді районних (міських) і міжрайонних (окружних) судів, обласних судів, Верховного суду республіки Крим, судді обласних арбітражних судів та судді військових судів гарнізонів і округів, судді Верховного Суду та Вищого Арбітражного Суду обираються Верховною Радою України безстроково.

Вперше судді призначаються (обираються) строком на 5 років.

Судді Конституційного Суду обираються Верховною Радою України на 10 років, повторне обрання не допускається.

Судді недоторканні. Їх недоторканність поширюється на листування, засоби зв'язку, документи, службові і приватні приміщення. Судді всіх рівнів не можуть бути притягнуті до кримінальної та адміністративної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Кримінальна справа проти судді може бути порушена тільки Генеральним прокурором України за згодою Верховної Ради України, яка одночасно вирішує питання про зупинення повноваження судді.

Суддя достроково позбавляється своїх повноважень:

- внаслідок винесеного відносно нього обвинувального вироку, що набрав законної сили;