1. Я не голосував за рішення відмовити у відкритті конституційного провадження за цим конституційним поданням, позаяк не згоден із юридичною позицією загалом, на якій більшість уґрунтувала відмову, стверджуючи, що:

1) вирішення порушеного в конституційному поданні питання "не належить до повноважень органу конституційної юрисдикції" (абзац четвертий пункту 2 Ухвали );

2) у питанні тих приписів Регламенту Верховної Ради, що їх оспорено, автори клопотання висловили "припущення", які не можуть вважатися юридичними аргументами (абзац п'ятий пункту 2 Ухвали );

3) автори клопотання не навели юридичних аргументів щодо невідповідності приписів Регламенту Верховної Ради, що їх оспорено, "саме Конституції України" (абзац шостий пункту 2 Ухвали ).

2. Я вважаю, що Суд стосовно конкретно цього конституційного подання, з юридичного погляду, безпідставно застосував свої попередні ухвали: від 15 травня 2001 року № 19-у/2001, від 17 лютого 2009 року № 5-у/2009, від 27 січня 2010 року № 2-у/2010, від 4 липня 2016 року № 50-у/2016, від 13 липня 2016 року № 56-у/2016, від 6 липня 2017 року № 12-у/2017, від 7 червня 2018 року № 34-у/2018.

3. Мої міркування щодо незгоди з ухваленим рішенням такі.

А. Гаданий брак юридичного обгрунтування в конституційному поданні

4. Суд не мав фактичних та юридичних підстав стверджувати, що конституційному поданню бракує обґрунтування. Адже, заявляючи, що приписи другого речення абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини третьої, частини четвертої статті 208-4 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" не відповідають приписам частини третьої статті 22, частини другої статті 24, статті 38, частини третьої та четвертої статті 148 Конституції України, суб'єкт конституційного подання виклав обґрунтування своєї позиції на підставі:

· системного юридичного аналізу співвідношення між статтями 147 і 148 Конституції та статтею 12 Закону України "Про Конституційний Суд України" (на сторінках 4, 10, 11 подання);

· аналізу співвідношення між приписом частини другої статі 147 Конституції та приписом частини третьої статті 11 Закону України "Про Конституційний Суд України" (на сторінці 11 подання);

· аналізу посутнього змісту статті 208-4 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" на предмет його відповідності вимогам приписів статей 22, 24, 38, 148 Конституції (на сторінках 5, 6, 7, 10 подання);

· аналізу співвідношення між приписом частини другої статті 147 Конституції та приписами другого речення абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини третьої, частини четвертої статті 208-4-Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" (на сторінці 11 подання);

· аналізу юридичних позицій Суду, висловлених, зокрема, у двох його рішеннях: № 5-зп/1997 від 30 жовтня 1997 року та № 2-рп/2016 від 1 червня 2016 року (на сторінках 6, 7 подання);

· позиції Венеційської Комісії в питанні вимог до процедури добору й призначення суддів конституційних судів, що її викладено в спеціальній Доповіді "Формування складу конституційних судів" (доступно на офіційному сайті Венеційської Комісії як документ CDL-STD(1997)020, December 1997; Science and technique of democracy, No. 20) (на сторінці 11 подання);

· доктринальної позиції, що її виклав професор Віденського університету Ганс-Ґеорґ Гайнріх на семінарі "Ґарантії незалежності конституційного правосуддя та вплив рішень конституційного суду на суспільне життя" (доступно на офіційному сайті Венеційської Комісії як документ CDL-JU(2001)39, Strasbourg, 23 October 2001) (на сторінці 6 подання).

5. Унаслідок здійсненого багатопланового юридичного аналізу суб'єкт конституційного подання дійшов низки висновків і, якщо їх дещо узагальнити, то йдеться про таке:

· уповноваження народних депутатів України (на підставі окремих приписів частин третьої та четвертої статті 208-4 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України") подавати пропозиції щодо кандидата на посаду судді Конституційного Суду спричиняється до запровадження "додаткової, не встановленої Конституцією та Законом України "Про Конституційний Суд України" вимоги до кандидата на посаду судді Конституційного Суду України, а саме - бути номінованим депутатською фракцією (депутатською групою), групою позафракційних народних депутатів" (на сторінках 5-6 подання);

· позаяк Конституція гарантує всім громадянам України рівні конституційні права (частина перша статті 24), з-поміж яких - право брати участь в управлінні державними справами (частина перша статті 38), а також - передбачає, що громадяни України користуються рівним правом до доступу до державної служби (частина друга статті 38), то уповноваження - на рівні звичайного закону - народних депутатів України на подання пропозицій щодо кандидата на посаду судді Конституційного Суду в аспекті можливості здійснення свого особистого права самим громадянином спричиняється до порушення зазначених приписів статей 24 та 38 Конституції , а також конституційної заборони на звуження змісту та обсягу прав і свобод громадянина, що вже існують (частина третя статті 22 Конституції );