Верховний Суд України (далі - ВСУ) у грудні 2012 р. оприлюднив аналіз судової практики застосування ст. 377-1 Цивільного процесуального кодексу України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (інформаційний лист від 19 грудня 2012 р. № 119/0/54-12, текст узагальнення розміщено на офіційному сайті Суду в рубриці "Судова практика", підрозділ "Узагальнення судової практики").

Разом з цим, у деяких судів виникали ускладнення під час розгляду подань державних виконавців про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, у тому числі щодо: строків розгляду таких подань; підсудності справ та юрисдикції судів; сплати судового збору; доказування ухилення боржників від виконання зобов"язань; перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядках тощо.

Це зумовило необхідність подальшого вивчення та узагальнення судової практики ВСУ.

Нормативно-правові документи:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р.

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.

5. Протокол № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права та свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, від 16 вересня 1963р.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV(далі - ЦК).

7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІV(далі - ЦПК).

8. Закон України від 21 січня 1994 р. № 3857-ХІІ "Про порядок виїзду з України і в"їзду в Україну громадян України" (зі змінами станом на 23 грудня 2015 р.; далі - Закон № 3857-ХІІ), до якого з 1 жовтня 2016 р. відповідно до Закону України від 14 липня 2016 р. № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" також було внесено зміни.

9. Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" (далі - Закон № 202/98-ВР), який з 5 жовтня 2016 р. втратив чинність згідно з Законом України від 2 червня 2016 р. № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

10. Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-ХІV), який з 5 жовтня 2016 р. втратив чинність, крім статті 4, що втрачає чинність з 5 січня 2017 р. згідно із Законом України від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII "Про виконавче провадження", а з 19 жовтня 2016 р. до цього Закону було внесено зміни відповідно до Закону України від 14 червня 2016 р. № 1414-VIII "Про фінансову реструктуризацію".

11. Закон України від 3 квітня 2003 р. № 661-ІV "Про державну прикордонну службу України" (далі - Закон № 661-ІV), останні зміни від 23 грудня 2015 р. № 901-VIII.

12. Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV"Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-V),останні зміни від 24 грудня 2015 р.

13. Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) із змінами і доповненнями від 16 жовтня 2012 р. № 5463-VI.

14. Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VІ), який з 30 вересня 2016 р. втратив чинність, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25 і 36 розділу XII Закону України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" в новій редакції.

15. Закон України від 8 липня 2011 р. № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI) із змінами й доповненнями, унесеними згідно із Законом України від 7 вересня 2016 р. № 1491-VІІІ.

16. Закон України від 22 вересня 2011 р. № 3773-VІ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VІ), із змінами, унесеними згідно із Законом України від 19 травня 2016 р. № 1379-VІІІ.

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 р. № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" зі змінами від 25 травня 2016 р. № 338.

18. Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5, зі змінами від 29 вересня 2016 р. № 2832/5.

19. Інструкція з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 р. № 173, зі змінами та доповненнями станом на 20 січня 2016 р.

20. Наказ Міністерства юстиції України спільно з Міністерством внутрішніх справ України від 7 лютого 2014 р. № 288/5/102 "Про затвердження Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження".

21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі".

22. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 р. № 3 (далі - ВССУ) "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ".

23. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 р. № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" зі змінами від 3 червня 2016 р. № 4.

24. Постанова Пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" зі змінами від 25 вересня 2015 р. № 10.

Вирішення судами питання про тимчасове обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", а також п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в"їзду в Україну громадян України". Це питання вирішується у разі ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього судовим рішенням, а також рішенням іншого органу (посадової особи), яке перебуває на виконанні органів Державної виконавчої служби (далі - ДВС).

Інші процесуальні кодекси: Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК), Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) та Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК) - у розділах, що регулюють вирішення процесуальних питань, пов"язаних із виконанням судових рішень, ухвалених за нормами цих кодексів, не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України.

Таким чином, ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень (незалежно від виду судочинства), а також рішень інших органів та посадових осіб (наприклад, виконавчих написів нотаріусів, актів про стягнення штрафів з осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, органів Державної податкової та автомобільної інспекції, Державної митної служби та ін.) щодо боржників у виконавчому провадженні за будь-якими передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV виконавчими документами, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

Однак, як вбачається із судових рішень, у місцевих та апеляційних судах Київської, Тернопільської, Запорізької, Кіровоградської, Чернівецької, Закарпатської, Хмельницької областей та м. Києва склалася неоднозначна практика у визначенні юрисдикції справ цієї категорії.

Так, державний виконавець ВДВС Нетішинського МУЮ Хмельницької області звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України боржника К. до виконання зобов"язань, покладених на нього постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 р. про стягнення з боржника К. на користь Славутської ОДПІ 103 961, 20 грн податкового боргу. Ухвалою Нетішинського міського суду від 8 лютого 2013 р. відмовлено у відкритті провадження за поданням на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК.

Суд вважав, що оскільки ст. 377-1 ЦПК знаходиться в розділі VI "Процесуальні питання, пов"язані з виконанням судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)", який регламентує вирішення судами в порядку цивільної юрисдикції процесуальних питань, пов"язаних із виконанням судових рішень виключно у цивільних справах, то вирішення процесуальних питань, у тому числі обмеження права боржника на виїзд за кордон, пов"язаних з виконанням ухвал та постанов в адміністративних справах, у порядку цивільного судочинства не розглядається.

Ще один приклад, ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 2 квітня 2013 р. (справа № 391/308/13) відмовлено у відкритті провадження у справі за поданням державного виконавця ВДВС Компаніївського районного управління юстиції Кіровоградської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон підприємця А. до виконання рішення окружного адміністративного суду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Суд дійшов висновку, що подання не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такі процесуальні дії суперечать п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV та ст. 377-1 ЦПК.

У переважній більшості справ, які надійшли для узагальнення судової практики, подання державних виконавців у порядку ст. 377-1 ЦПК вносились у зв"язку з невиконанням зобов"язань, покладених на боржника судовим рішенням у цивільних справах (стягнення аліментів, кредитної та іншої заборгованості). Такі подання вносились і з метою виконання написів нотаріуса, Державної податкової інспекції, постанов окружного адміністративного суду, органів Державної автомобільної інспекції (далі - ДАІ) та Державної митної служби про стягнення штрафу, рішень господарського суду про стягнення боргу та інше.

Допущені місцевими судами помилки з цього питання було виправлено апеляційними судами м. Києва, Чернівецької, Запорізької, Сумської та інших областей.

Так, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 8 серпня 2014 р. подання державного виконавця державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві повернуто державному виконавцю на підставі положень п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Постановляючи оскаржувану ухвалу, районний суд виходив з того, що виконавчий документ був виданий судом господарської юрисдикції, а тому вирішення процесуальних питань, пов"язаних з виконанням судових рішень в господарських справах, у порядку цивільного судочинства не допускається.

Зазначену ухвалу було скасовано апеляційним судом. При цьому апеляційний суд зазначив, що ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства, та рішень інших органів (посадових осіб).

Аналогічно ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2014 р. скасовано ухвалу судді Сокирянського районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2014 р. з передачею питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції помилково виходив з того, що оскільки державним виконавцем порушується питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника М. за судовим рішенням, ухваленим 20 червня 2013 р. Чернівецьким окружним адміністративним судом, яким видано виконавчий лист, то подання підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Із такими висновками суду не погодилася колегія суддів Апеляційного суду Чернівецької області, зазначивши, що ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства, та рішень інших органів (посадових осіб), і в разі видачі виконавчого листа щодо виконання постанови адміністративного суду питання обмеження права боржника за цим листом на виїзд з України вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, ст. 377-1 ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства, та рішень інших органів (посадових осіб).

Юрисдикція судів у вирішенні справ за ст. 377-1 ЦПК з виконання рішень інших органів (посадових осіб)

У переважній більшості справ, які надійшли для аналізу судової практики, подання державних виконавців у порядку ст. 377-1 ЦПК вносились у зв"язку з невиконанням зобов"язань, покладених на боржника судовим рішенням.

Подання державних виконавців у порядку зазначеної статті вносились і з метою виконання постанов органів ДАІ про стягнення штрафів із водіїв, притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а також виконавчих написів нотаріусів, органів Пенсійного фонду України, митної служби, Державної податкової інспекції та ін.

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 30 квітня 2014 р. задоволено подання державного виконавця ВДВС Ярмолинецького РУЮ та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон боржника В. до виконання нею зобов"язань зі сплати штрафу в розмірі 8 500 грн згідно з постановою Хмельницької митниці Міндоходів (провадження № 6/689/21/14).

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 червня 2014 р. подання державного виконавця ВДВС Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області, погоджене начальником ВДВС Глибоцького РУЮ Чернівецької області, про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина М. за межі України задоволено.

Тимчасово обмежено громадянина М. у праві виїзду за межі України до повного погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням про стягнення з цього громадянина на користь держави штрафу в розмірі 128 847 грн (справа № 715/1370/14-ц).

Також ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 1 липня 2014 р. (справа № 404/4874/14) задоволено подання ВДВС Кіровоградського міськрайонного управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника А. до виконання зобов"язань за виконавчим написом приватного нотаріуса.

Такі рішення судів є правильними, тому ВСУ наголошує на формуванні єдиної судової практики у вирішенні справ цієї категорії.

Питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу ДВС за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 377-1 ЦПК).

Місцезнаходження органу ДВС визначається з урахуванням положень ст. 93 ЦК, а також даних, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 202/98-ВР органами державної виконавчої служби є:

- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні вмістах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Тобто відповідні відділи ДВС існують лише у районах, районах у містах, містах, та є міськрайонні відділи.

На обласному рівні діють управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами (ч. 3 ст. 3 Закону № 202/98-ВР).

Так, суди першої інстанції в основному дотримуються правил підсудності.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2014 р. повернуто подання Кіровського ВДВС Кіровоградського МУЮ щодо громадянина Т. для звернення до належного суду, оскільки ВДВС знаходиться на території Ленінського районного суду м. Кіровограда (справа № 404/1731/1).

Суддя Конотопського міськрайсуду Сумської області ухвалою від 2 грудня 2014 р. (справа № 577/5979/14-ц) правильно повернула подання державному виконавцю Оболонського РУЮ у м. Києві, оскільки його розгляд належить до підсудності відповідного районного суду м. Києва.

Однак аналіз надісланих копій судових рішень даної категорії свідчить, що в деяких випадках суди порушували вимоги ч. 1 ст. 377-1 ЦПК та розглядали подання не за місцем знаходження органу ДВС.

Як приклад, можна навести справи Теплодарського міського суду Одеської області № 516/194/14-ц, № 516/438/14-ц, № 516/442/14-ц, № 516/441/14-ц, № 516/440/14-ц, № 516/437/14-ц. У всіх цих справах суд розглядав подання державних виконавців ВДВС Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області.

Іванівський районний суд Одеської області за трьома справами (№ 499/1239/14-ц, № 499/1240/14-ц, № 499/1233/14-ц) розглянув та задовольнив подання державного виконавця Роздільнянського МУЮ в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України стосовно 3 осіб.

Також ухвалою судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2013 р. подання головного державного виконавця Шевченківського відділу ДВС Чернівецького міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повернуто Шевченківському відділу ДВС Чернівецького міського управління юстиції.

Із змісту подання вбачалося, що орган державної виконавчої служби розташований за адресою: вул. Переяславська, 7а, м. Чернівці (Шевченківський район м. Чернівці). Таким чином, справа не підсудна Першотравневому районному суду м. Чернівці (справа № 725/556/13-ц).

У разі надходження до суду подання державного виконавця, поданого з порушенням правил підсудності, суддя відповідно до положень ст. 115 ЦПК постановляє ухвалу про повернення такого подання для подання до належного суду. Ухвала суду разом із поданням та всіма додатками до нього надсилається державному виконавцю.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2014 р. (справа № 335/1623/14-ц) повернуто подання державного виконавця Ленінського ВДВС ЗМУЮ про тимчасове обмеження виїзду за кордон боржника Б. для подання до належного суду.

Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що місцезнаходженням Ленінського ВДВС ЗМУЮ є вул. Лобановського, 10, а це територія Ленінського району м. Запоріжжя.

До Ширяївського районного суду Одеської області (справа № 518/46/14-ц) надійшло подання ВДВС Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області про обмеження у праві виїзду за кордон Особи К.

Ухвалою суду першої інстанції від 18 вересня 2014 р. подання було повернуто без розгляду. При цьому суддя помилково послався на положення статей 209-210 ЦПК, оскільки правовою нормою, яка регулює дане питання, є положення ст. 115 ЦПК.

Також ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2014 р. (провадження № 6/683/18/2014) повернуто виконавцю для подачі до належного суду подання державного виконавця відділу ДВС Дунаєвецького РУЮ про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянину В.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 р. № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" зі змінами від 25 грудня 2015 р. № 1135 відбулася ліквідація ДВС з покладанням на Міністерство юстиції України завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), тому для правильного вирішення питання про підсудність слід також враховувати ці зміни до законодавства.

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов"язань за рішенням.

Реалізація цих прав здійснюється шляхом звернення до суду в порядку ст. 377-1 ЦПК з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яка також визначає, що суб"єктом звернення до суду є державний виконавець.

Перелік осіб, які є державними виконавцями, визначено ст. 4 Закону № 202/98-ВР.

У випадку заміни державного виконавця після відкриття виконавчого провадження до подання мають бути додані документи, які підтверджують, що з поданням до суду звернувся саме той виконавець, який здійснює виконання за конкретним виконавчим документом.

Подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, з яким звертається до суду державний виконавець, відповідно до вимог ч. 1 ст. 377-1 ЦПК має погоджуватися з начальником відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (суб"єкт подання). Закон не допускає випадків погодження подання з іншою, окрім начальника (виконуючого обов"язки начальника), посадовою особою органів ДВС.

У випадку звернення до суду начальника відділу ДВС, у якого перебуває виконавче провадження, погодження такого подання не вимагається.

Так, ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2013 р. встановлено, що подання старшого державного виконавця ВДВС про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Т. не погоджено з начальником ВДВС, що стало однією з підстав скасування ухвали суду першої інстанції про задоволення такого подання.

Також ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 6 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України громадянину С. (провадження № 6/680/48/14), оскільки подання було оформлене без дотримання вимог ч. 1 ст. 377-1 ЦПК, а саме не було погоджено з начальником відділу ДВС Новоушицького РУ, воно мало бути залишене без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Форма та зміст подання державного виконавця

Питання про тимчасове обмеження у праві виїду за межі України вирішується судом на підставі подання державного виконавця.

ЦПК та Закон № 606-ХІV не містять вимог щодо форми і змісту такого подання. Такі вимоги визначено у розділі ХІІІ "Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в"їзду в Україну" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5, в яку було унесено зміни та доповнення від 29 вересня 2016 р. № 2832/5.

Відповідно до п. 2. подання готується на бланку відповідного органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Подання має обов"язково містити:

для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - найменування суду, до якого надсилається подання;

для встановлення заборони в"їзду в Україну іноземців або осіб без громадянства - найменування органу, зазначеного в пункті 4 розділу I цього Порядку;

відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо);

прізвище, ім"я та по батькові боржника (керівника юридичної особи - боржника), дату народження (число, місяць та рік);

громадянство боржника (керівника юридичної особи - боржника) (за наявності таких даних);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію і номер паспорта боржника (керівника юридичної особи) - громадянина України, який через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний контролюючий орган і має відмітку у паспорті (за наявності таких даних).

У разі виконання зведеного виконавчого провадження зазначаються його номер в автоматизованій системі виконавчого провадження, кількість виконавчих проваджень, включених до зведеного виконавчого провадження, загальна сума стягнення з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця тощо;

обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов"язань (зобов"язань боржника - юридичної особи); резолютивну частину подання.

До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання зведеного виконавчого провадження до подання додається облікова картка на зведене виконавче провадження. За необхідності до подань державного виконавця, приватного виконавця можуть додаватися копії інших документів.

Пунктом 3 встановлено, що про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду виконавець повідомляє боржника.

Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 грудня 2012 р. відмовлено у задоволенні подання державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві щодо тимчасового обмеження керівника TOB "Г." у праві виїзду за межі України з підстав відсутності у ньому даних про особу (боржника), відносно якої ставиться питання про обмеження у праві виїзду за межі України, а саме її прізвища, ім"я та по батькові, дати народження та ідентифікаційного коду.

Оскільки подання державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві не відповідало встановленим вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5, щодо форми та змісту, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 7 грудня 2012 р. була залишена без змін ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2013 р.

Питання щодо дотримання державним виконавцем зазначених вимог (зокрема, наявність погодження подання з начальником відділу ДВС, обґрунтуваність подання, наявність належних доказів) підлягають обов"язковому з"ясуванню судом.

В аналізі судової практики, проведеному ВСУ у грудні 2012 р., вказувалося, що у випадку внесення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи до подання має додаватися витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, у якому зазначається, хто є керівником боржника - юридичної особи. Проте державними виконавцями на практиці ця рекомендація виконується не завжди, що стає підставою для відмовив задоволенні відповідних подань.

Так, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 жовтня 2013 р. (провадження № 22-ц/783/6826/13) ухвалу Сокальського районного суду від 12 березня 2013 р. скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні подання державного виконавця ВДВС Сокальського районного управління юстиції Львівської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянину Л. відмовлено.

Скасовуючи ухвалу районного суду, апеляційний суд зазначив таке. Колегія суддів відповідно до ст. 303 ЦПК встановила, що згідно з витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виданим 27 березня 2012 р. (перед відкриттям виконавчого провадження), право вчиняти юридичні дії від імені підприємства має інша особа, ніж та, щодо якої внесено подання державним виконавцем про тимчасове обмеження виїзду.

До подання державного виконавця додаються належним чином завірені копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інші документи виконавчого провадження, які, на думку державного виконавця, підтверджують ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням, відомості про характер та розмір невиконаних зобов"язань боржником тощо. Подання підписується державним виконавцем із зазначенням дати його подання.

За змістом ч. 1 ст. 31, ст. 47 Закону № 606-ХІV боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Постанова про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Зазначене дає підстави для висновку, що до подання державного виконавця має бути долучено копії належним чином завіреного поштового повідомлення про вручення боржникові копії постанови державного виконавця про виконавче провадження, або конверта з копією цієї постанови, який повернувся на адресу державного виконавця з певною відміткою поштового відділення (адресат за цією адресою не проживає, не знайдений, по закінченні терміну зберігання тощо), а також опис документів виконавчого провадження.

Наприклад, підставою для відмови ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2014 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області (справа № 334/9876/14-ц), у задоволенні подання державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника М., зокрема, стала відсутність доказів про обізнаність цього боржника щодо наявності виконавчого провадження та строків його виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2013 р. (справа № 22-ц/778/5070/13), якою задоволено апеляційну скаргу боржника А., скасовано ухвалу Куйбишевського районного суду Запорізької області від 12 березня 2012 р. про задоволення подання начальника ВДВС Куйбишевського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника А. через відсутність у справі жодного доказу на підтвердження факту ухилення боржника від виконання судового рішення, а також не підтверджено факту отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом.

В аналізі судової практики, здійсненому у грудні 2012 р., ВСУ висловив думку, що в разі неналежного оформлення подання державних виконавців правильною є практика, коли суди залишають подання без руху, надаючи державному виконавцю строк для усунення недоліків, а в разі невиконання такої ухвали - повертають ці подання відповідно до ст. 121 ЦПК. Така позиція і зараз визнається правильною.

Водночас у ході проведення узагальнення виявлено, що деякі суди не вживали передбачених процесуальним законом заходів і за наявності підстав не залишали ці подання без руху, а у разі неусунення недоліків - не повертали їх відповідно до ст. 121 ЦПК або не витребовували необхідних матеріалів виконавчого провадження чи їх належним чином засвідчених копій, що в подальшому зумовлювало необхідність витребування цих документів апеляційним судом.

Так, ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2014 р. (провадження № 6/680/43/14) подання державного виконавця залишено без руху з підстав невідповідності його змісту вимогам ст. 121 ЦПК: не зазначено реквізитів виконавчого провадження, за яким воно подається, не має підтвердження факту ухилення боржника Н. від виконання зобов"язань, у матеріалах відсутні документи на підтвердження належності суб"єкта звернення.

Також ухвалою Віньковецького райсуду тієї ж області від 30 січня 2014 р. (провадження № 6/670/2/14) подання державного виконавця залишено без руху у зв"язку з відсутністю в матеріалах документів, які б підтверджували, що з поданням до суду звернувся саме той виконавець, який здійснює примусове виконання за цим виконавчим документом. Крім того, додані до подання копії документів не були засвідчені відповідно до встановлених вимог.

Мали місце окремі факти, коли подання державних виконавців суди неправомірно, порушуючи вимоги закону, повертали для належного оформлення супровідними листами без ухвалення процесуального рішення.

Так, Сторожинецьким районним судом Чернівецької області без постановлення ухвали про залишення подання без руху та надання виконавцю строку для усунення недоліків було повернуто листом подання ВДВС Сторожинецького районного управління юстиції Чернівецької області про тимчасове обмеження громадянина Б. у праві виїзду за межі України у зв"язку з тим, що подання не погоджено з начальником ВДВС (справа № 723/733/13-ц).

Пунктом 8 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-ХІІ передбачено можливість обмеження виїзду з України громадян, щодо яких подано цивільний позов у суд до закінчення провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову.

Попри те, що ВСУ наголошував на тому, що питання про обмеження у праві виїзду за межі України не може бути вирішено в порядку забезпечення позову (ст. 152 ЦПК), під час розгляду цивільних справ деякі суди помилково вважали тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України одним із видів забезпечення позову.

Оскільки тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України до визначеного ст. 152 ЦПК переліку видів забезпечення позову не належить, застосовувати такий вид забезпечення позову суди не можуть.

Однак деякі суди помилково ухвалюють такі рішення, посилаючись на положення цієї статті.

Так, ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської областівід 23 квітня 2014 р. (справа № 450/1068/14-ц) на підставі статей 151- 153, ч. 2 ст. 197, статей 209, 210 ЦПК, ст. 6 Закону № 3857-ХІІ винесено ухвалу, якою задоволено клопотання позивача та встановлено відповідачу тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, із забезпеченням позову.

Також звертаємо увагу судів на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 30 березня 2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин". У п. 7 цієї постанови зазначено, що заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом.

Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК), оскільки відповідно до ст. 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України можуть бути обмежені лише законом.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених, зокрема, за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 377-1 ЦПК, зокрема, в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов"язання.

Перелік видів забезпечення позову визначено ст. 152 ЦПК, оскільки тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України (ст. 377-1 ЦПК) до цього переліку не належить, застосовувати такий вид забезпечення позову суди не можуть.

У ч. 2 ст. 3 Закону № 3674-VI визначено перелік об"єктів - заяв до суду, за подання яких судовий збір не справляється, а в ст. 5 цього Закону - вичерпний перелік суб"єктів, які звільняються від сплати судового збору, а також підстави звільнення від сплати цього збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб. Справляння судового збору за подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні при його подачі до суду першої інстанції не передбачено.

Підпунктами 6-9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI ставки судового збору встановлено в таких розмірах:

Це стосується подання апеляційних скарг на будь-які ухвали суду, що підлягають такому оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв (зокрема, подань державних виконавців про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні), за результатами розгляду яких постановляються відповідні ухвали (п. 23 постанови Пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах").

Так, ухвалою судді Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2013 р. (справа № 2/2218/215/11) апеляційну скаргу другого міського відділу ДВС Хмельницького МРУЮ на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 12 червня 2013 р. за поданням державних виконавців залишено без руху та надано строк для сплати судового збору; ухвалою від 15 липня 2013 р. за невиконання ухвали суду зазначену апеляційну скаргу було визнано неподаною і повернуто апелянту.

Такої ж думки дотримуються й судді апеляційного суду Харківської області - суд залишив справу без руху, а потім повернув апеляційну скаргу державного виконавця на ухвалу про повернення подання державного виконавця у зв"язку з несплатою судового збору.

Таким чином, у разі несплати судового збору апеляційні скарги на ухвали судів першої інстанції підлягають залишенню без руху з наданням строку для усунення такого недоліку, а в разі невиконання ухвали - поверненню відповідно до ст. 121 ЦПК.

Строки розгляду подання державного виконавця

Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК суд зобов"язаний негайно розглянути подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України.

У проведеному в грудні 2012 р. аналізі судової практики ВСУ звертав увагу, що в розділі І глави 6 "Процесуальні строки" ЦПК та ст. 157 ЦПК, якою регулюється питання щодо строків розгляду справ, не міститься такого поняття, як "негайний розгляд справи" та не розкривається його значення.

Поняття "негайно" означає, що подія відбувається зразу, без затримки, терміново.

Наприклад: суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 209 ЦПК); ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення (ч. 6 ст. 209 ЦПК).

Певною мірою поняття "негайно" розкривається у ч. 4 ст. 30 Закону № 606-XIV, якою регулюється строк здійснення виконавчого провадження. Зокрема, у ній зазначено, що коли рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного робочого дня після надходження документів, зазначених у ст. 17 цього Закону, і невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Так, Старосамбірський районний суд Львівської області подання державного виконавця від 14 червня 2013 р. розглянув лише 9 вересня 2013 р., тобто через 3 місяці, та постановив ухвалу про відмову в його задоволенні через неправильне формулювання резолютивної частини подання (справа № 455/952/13ц).

Шевченківським районним судом м. Чернівці розглянуто подання державного виконавця Першотравневого ВДВС Чернівецького міського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника В. 4 квітня 2013 р., хоча таке подання надійшло до суду 22 березня 2013 р. (справа № 727/2520/13-ц).

Також ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 18 червня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Заставнівського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина А., з матеріалів справи вбачається, що подання надійшло до суду 29 травня 2014 р. (справа № 716/780/14-ц).

Ураховуючи обов"язковість виклику державного виконавця під час розгляду подання в порядку ст. 377-1 ЦПК та можливого витребування необхідних документів, ВСУ вважає, що розгляд подання повинен здійснюватися в день його надходження (за наявності необхідних документів), але не пізніше наступного дня його надходження до суду.

Оскільки ч. 2 ст. 377-1 ЦПК передбачено негайний розгляд справи, що унеможливлює повідомлення державного виконавця про дату розгляду подання шляхом направлення судової повістки з повідомленням про вручення, в аналізі судової практики ВСУ звертав увагу, що державний виконавець може бути повідомлений про дату судового засідання у спосіб, передбачений ч. 5 і ч. 6 ст. 74 ЦПК (телеграма, факс), а також кур"єром із зворотною розпискою, електронною поштою, телефонограмою.

Проте деякі суди й надалі не здійснюють виклик державного виконавця, що переважно стає підставою для скасування в апеляційному порядку ухвал, прийнятих за наслідками розгляду відповідного подання.

Так, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 листопада 2014 р. скасовано ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області про відмову в задоволенні подання державного виконавця Новороздільського ВДВС про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина Д. з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення порядку розгляду подання, оскільки суд не повідомив державному виконавцеві про день та час розгляду його подання (справа № 22-ц/783/7030/14).

Ще один приклад, 22 січня 2014 р. Радехівський районний суд Львівської області у справі № 451/100/14-ц розглянув подання головного державного виконавця ВДВС Радехівського РУЮ у Львівській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина Н. без участі головного державного виконавця, який подав письмову заяву про розгляд подання без його участі, про що зазначено в ухвалі суду.

Статтею 8 Закону № 3857-ХІІ встановлено порядок вирішення спорів і передбачено, що відмова в оформленні паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання в порядку адміністративного судочинства.

Деякі суди при розгляді подань державних виконавців про обмеження у праві виїзду з України:

- відмовляють у задоволенні таких подань із посиланням на те, що суду не надано доказів про наявність у боржника закордонного паспорта, не враховуючи при цьому, що ст. 377-1 ЦПК не передбачено необхідності надання суду будь-яких доказів щодо наявності чи відсутності паспорта і визначено самеобмеження у праві виїзду як таке, а не способи обмеження цього права;

- у резолютивній частині ухвали вказують про вилучення паспорта;

- задовольняють подання державних виконавців щодо вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, посилаючись на п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", а не на норми ст. 377-1 ЦПК;

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2014 р. (справа № 523/10080/14-ц) було задоволено подання державного виконавця Суворовського ВДВС ОМУЮ щодо встановлення із вилученням паспорта громадянина України для виїзду за кордон тимчасового обмеження Особи П. у праві виїзду за межі України до повної сплати заборгованості за виконавчими листами, що знаходяться на виконанні у зведеному виконавчому провадженні Суворовського ВДВС ОМУЮ.

При цьому суддя посилався на п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 р. № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", згідно з яким тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури і под., не врахувавши, що у даному випадку розглядається не заява про забезпечення позову, подана на стадії розгляду цивільної справи, а подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, подане на стадії виконання судового рішення.

- зазначають в ухвалі про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України конкретний документ, який підлягає вилученню (закордонний паспорт або паспорт громадянина України), зокрема його номер та серію, ким, коли виданий, замість того, щоб зазначити про задоволення чи відмову в задоволенні подання.

У справі № 389/474/14 ухвалою Знам"янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Знам"янського МРУЮ про тимчасове обмеження виїзду за межі України боржника Н. до виконання зобов"язань з тих підстав, що державним виконавцем не надано доказів, що в боржника Н. є закордонний паспорт і він має намір виїжджати за межі України та ухиляється від виконання зобов"язань.

Ще один приклад: ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2013 р. (справа № 148/7071/13) подання старшого державного виконавця ВДВС Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області про встановлення тимчасового обмеження боржнику К. задоволено частково. Обмежено боржника К. у праві виїзду за межі України. У частині щодо вилучення паспорта в боржника К. у задоволенні подання відмовлено на підставі того, що державний виконавець не зазначив, який саме паспорт - громадянина України чи закордонний - підлягає вилученню. ЦПК не містить норм про віднесення до юрисдикції судів розгляду питань щодо тимчасовогозатримання або вилучення паспорта та не передбачає процедуру розгляду таких питань судом.Відповідно до ст. 377-1 ЦПК суд вирішує питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, а право вибору способу виконання такого обмеження належить органу, до компетенції якого входить питання забезпечення виїзду за межі України, тобто - Державної прикордонної служби України.

Участь державного виконавця під час розгляду судом його подання є обов"язковою в силу закону (ч. 2 ст. 377-1 ЦПК), а не внаслідок постановлення судом відповідної ухвали.

Неявка державного виконавця не перешкоджає розгляду подання.

За потреби суд постановляє ухвалу про витребування в порядку ст. 88 Закону № 606-ХІV матеріалів виконавчого провадження.

У разі неявки до суду державного виконавця на судовий виклик та/або неподання до суду витребуваних документів виконавчого провадження суд відмовляє в задоволенні подання.

Так, Хортицьким районним судом м. Запоріжжя 11 червня 2014 р. (справа № 337/3929/14-ц) розглянуто подання державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ С., погоджене з начальником Хортицького ВДВС ЗМУЮ Ю., про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника С. за відсутності державного виконавця.

Також Бердянським міськрайонним судом Запорізької області 14 листопада 2013 р. (справа № 310/12746/13-ц) розглянуто подання державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області про тимчасове обмеження боржника Д. у праві виїзду за межі України за відсутності державного виконавця на підставі його заяви про це.

Ще один приклад: ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 3 грудня 2014 р. задоволено подання начальника ВДВС Путильського району Чернівецької області та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України Особи К. до виконання цією Особою своїх зобов"язань. Розгляд подання відбувся без участі державного виконавця і навіть за відсутності заяви про розгляд справи без його участі (справа № 721/1111/14-ц).

Неявка державного виконавця не перешкоджає розгляду подання. Проте у випадку необхідності з"ясування судом обґрунтованості внесеного подання явку державного виконавця до суду може бути визнано обов"язковою. У випадку неявки до суду державного виконавця, якщо його явку визнано судом обов"язковою, та/або неподання до суду витребуваних документів виконавчого провадження суд повинен відмовляти у задоволенні подання, як це вже зазначалося в аналізі судової практики ВСУ від 1 лютого 2013 р.

Так, ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 червня 2014 р. (справа № 509/2344/14-ц) у задоволенні подання державного виконавця ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області було відмовлено. При цьому суд виходив з того, що державний виконавець не надав для огляду в судовому засіданні копію виконавчого провадження.

Ще один приклад: ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 4 грудня 2014 р. скасовано ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15 жовтня 2014 р. (справа № 591/7614/14-ц) про тимчасове обмеження боржника Д. у праві виїзду за межі України. Своє рішення про відмову в задоволенні подання апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд, розглянувши подання без участі державного виконавця і без дослідження матеріалів виконавчого провадження, допустив неповноту з"ясування фактичних обставин та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для встановлення такого обмеження. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що рішення, яке підлягає примусовому виконанню, оскаржено відповідачем в апеляційному порядку, про що він повідомляв до відділу ДВС.

Аналіз вивчених справ свідчить, що в разі нестачі необхідної інформації про стан виконання рішення боржником суди, розглядаючи такі подання, не постановляли ухвали про витребування в порядку ст. 88 Закону № 606-ХІV для вивчення матеріалів виконавчого провадження, а обмежувалися матеріалами подання державних виконавців і за результатами розгляду цих подань постановляли ухвали про їх задоволення або відмову в задоволенні, незалежно від наданих доказів у справі.

Наприклад, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання державного виконавця ВДВС Кіровоградського районного управління юстиції про обмеження у праві виїзду за межі України боржника В., оскільки доказів, викладених у поданні, та наміру покинути територію України не було підтверджено (справа № 1109/676/12).

На думку ВСУ така судова практика є неправильною. Оскільки необхідно постановити ухвалу про витребування матеріалів виконавчого провадження для належного вивчення доказів і тільки після цього постановляти ухвалу про задоволення або відмову в поданні державних виконавців.

11. Ухилення боржника від виконання зобов"язань

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право в разі ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов"язань за рішенням.

Ухилення від виконання зобов"язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об"єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов"язків, у зв"язку з чим і здійснюється примусове виконання.

Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов"язань повинен вже відбутися і бути об"єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов"язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Так, ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2014 р. відмовлено в задоволенні подання ВДВС Онуфріївського РУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника Д. Відмову вмотивовано відсутністю доказів про вжиття державним виконавцем будь-яких заходів стосовно встановлення місця знаходження боржника, його майна, місця роботи, джерел існування (справа № 399/371/14).

За змістом п. 3 роз"яснень постанови Пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 р. № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" підставою для звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі ст. 377-1 ЦПК є доведення факту зловживання боржником процесуальними правами чи невиконання обов"язків, передбачених ст. 12 Закону № 606-ХІV.

Найбільш поширеними підставами відмови у задоволенні судом подань державних виконавців є:

1) відсутність відомостей про обізнаність боржника про наявність відкритого щодо нього виконавчого провадження та роз"яснення боржнику його обов"язків;

2) неповнота вчинення виконавчих дій;

3) відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов"язань;

4) відсутність відомостей про наявність чи відсутність майна боржника чи існування у нього реальної можливості виконати рішення суду;

5) неврахування наявності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення;

6) встановлення строків добровільного виконання зобов"язань за рішенням суду або іншого органу.

Значну частину опрацьованих у процесі узагальнення судових рішень про тимчасове обмеження права виїзду за межі країни було мотивовано наявністю лише двох обставин - статусом особи як боржника у виконавчому провадженні та непогашенням нею боргу в добровільному порядку.

Відповідно до висновків, викладених ВCУ при проведенні аналізу судової практики від 1 лютого 2013 р. щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов"язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов"язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов"язань, а за ухилення від їх виконання. У зв"язку з цим із метою всебічного і повного з"ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов"язків учасників спірних правовідносин суду належить з"ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов"язання в повному обсязі або частково.

Теоретично невиконання зобов"язання може бути зумовлено об"єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб"єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов"язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Проте лише самостійне невиконання боржником зобов"язань протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов"язків.

Так, ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 р. задоволено подання державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України Особи Б. до виконання зобов"язань, покладених на неї постановою Хмельницького окружного адміністративного суду. При цьому суд не виявив жодних обставин, які вказували б на доведеність факту ухилення Особи Б. від виконання своїх зобов"язань.

Із матеріалів іншої справи вбачається, що ухвала Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2013 р. (провадження № 6/685/19/13) про задоволення подання державного виконавця стовно встановлення тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України боржника Н. не відповідає вимогам ст. 377-1 ЦПК. Відповідно до наданих державним виконавцем документів не підтверджено факту ухилення боржника Н. від виконання зобов"язання, визначеного вимогою управління Пенсійного фонду України.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов"язань, покладених на нього рішенням суду, повинен вже відбутися і бути об"єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Лише в поодиноких випадках суди під час розгляду подань з"ясовували, чи вручено у встановленому порядку копію постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, тобто чи він повідомлений про здійснення примусового виконання виконавчого документа щодо нього. Адже відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону № 606-ХІV копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення за адресою, зазначеною у виконавчому документі, - лише за таких обставин особа вважається належно повідомленою.