11 грудня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу та про визнання та виконання рішень міжнародних та іноземних арбітражів.

У зв'язку з цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення.

1. Законодавство про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також визнання та виконання рішень іноземних і міжнародних арбітражів становить: Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України), Конвенція ООН про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (далі - Нью-Йоркська Конвенція), Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж України від 21 квітня 1961 року, Арбітражний регламент Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15 червня 1976 року, Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікована Постановою Верховної Ради України (ВР) № 2889-XII від 19 грудня 1992 року (СНД), Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 19 жовтня 2000 року (дата набуття чинності для України - 01 грудня 2001 року (далі - Гаазька конвенція), закони України від 24 лютого 1994 року № 4002-XII "Про міжнародний комерційний арбітраж" (далі - Закон № 4002-XII), від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" (далі - Закон № 959-XII), від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон № 2709-IV), від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори" (далі - Закон № 1906-IV), від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону № 2677-VI від 04 листопада 2010 року) (далі - Закон № 606-XIV), Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 липня 2008 року за № 573/15264 та інші нормативно-правові акти.

Загальні засади для оспорювання рішень МКАС при ТПП України і МАК при ТПП України закріплені у статтях 19 і 129 Конституції України, у Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21 квітня 1961 року, рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), у статті 34 Закону № 4002-XII, а порядок визнання та виконання рішень міжнародного арбітражу, крім названих міжнародних нормативних актів, встановлено у розділі VIIІ ЦПК України та статтях 35 - 36 Закону № 4002-XII.

Основним нормативно-правовим актом національного законодавства, який визначає підстави скасування рішень МКАС і МАК при ТПП України, є Закон № 4002-XII. У його основі лежить Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж 1985 року, який рекомендований Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві та положення зазначених конвенцій з міжнародного арбітражу.

2. Вирішуючи питання про сферу застосування Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", судам слід враховувати, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Разом із тим положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Вирішуючи справи про оспорювання рішень МКАС при ТПП України і МАК при ТПП України, про визнання та виконання рішень іноземних та міжнародних арбітражів, про видачу виконавчих листів про примусове виконання рішень міжнародних арбітражів судам, слід зважати на положення статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Держава Україна є учасницею низки міжнародних договорів, які регламентують діяльність міжнародних арбітражних судів, надають можливість вирішувати зовнішньоторговельні спори із застосуванням арбітражу. Конвенція ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, набрала чинності 07 червня 1959 року, для України - 08 січня 1961 року. Ця Конвенція прийнята із застереженнями відносно її застосування: Україна застосовує Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень стосовно визнання і приведення до виконання рішень, які були винесені на території іншої Договірної держави. Щодо рішень, винесених на території держав, які не є членами договору, Україна застосовує Конвенцію ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень тільки тією мірою, в якій ці держави визнають режим взаємності.

Окремі питання вирішення спорів в арбітражному суді закріплені в двосторонніх угодах між Україною та іншими країнами. Зокрема, Угода між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль про повітряне сполучення від 12 січня 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про повітряне сполучення від 21 жовтня 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про повітряне сполучення від 17 червня 1995 року передбачають можливість винесення спорів, що виникають у зв'язку з тлумаченням чи застосуванням угод про повітряне сполучення, на розгляд арбітражем. Врегулювання спорів, що виникатимуть з комерційних операцій, укладених між громадянами і компаніями України та Сполучених Штатів Америки, із застосуванням арбітражу передбачено в Угоді про торговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки від 06 травня 1992 року. Таким чином, компетенція міжнародного комерційного арбітражу щодо розгляду зовнішньоторговельних спорів може бути встановлена міжнародними договорами.

У разі, якщо міжнародні договори містять заборону передання спору на вирішення третейського суду, то слід вважати, що суд перевищує межі своєї компетенції, а постановлення рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване, оскільки об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України (підпункт 2 пункту 2 статті 34 Закону № 4002-XII). Наприклад, частиною третьою статті 4 Угоди СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої Постановою ВР від 19 грудня 1992 року № 2889-XII, встановлено, що позови суб'єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, на території якої знаходиться майно.

При розгляді справ про оспорювання рішень МКАС і МАК при ТПП України, а також про визнання і виконання рішень міжнародних та іноземних арбітражів судам слід перевіряти наявність або відсутність міждержавних договорів і угод щодо можливості розгляду спорів між учасниками цивільних правовідносин в арбітражах, обрання установи арбітражу тощо.

Вирішуючи справи про оспорювання рішень МКАС і МАК при ТПП України, суди мають брати до уваги також акти, видані судовими органами держави Україна, у частині, в якій вони відповідають чинному законодавству на час вирішення справи, а саме:

1) постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 12);

2) постанову пленуму Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 "Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя";

3) Рішення Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 року № 3-рп/2004 у справі за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (справа про виконання рішень третейських судів);

4) Рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду);

5) постанови Верховного Суду України, прийняті у порядку перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав і у порядку, встановлених ЦПК України.

Судам слід ураховувати, що постанову Пленуму ВСУ № 12 було прийнято до набрання чинності ЦПК України, Закону № 4002-XII, Закону № 606-XIV тощо, тому надані роз'яснення щодо застосування законодавства про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу, можуть бути застосовані судами у разі, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

3. Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України є третейськими судами, що розглядають спори з цивільних правовідносин за умови наявності письмової арбітражної угоди (домовленості) сторін про передання їм таких спорів (стаття 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року № 4002-XII.

4. Сторонами арбітражної угоди про вирішення в порядку арбітражу спорів, які виникають під час здійснення операцій із зовнішньої торгівлі, можуть бути фізичні та юридичні особи, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або місцезнаходження в різних державах (стаття 1 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж; стаття 2 Закону № 4002-XII).

Визначення сторін арбітражної угоди має значення для визначення кола заявників, які можуть оспорювати рішення МКАС і МАК при ТПП України.

5. Згідно з частиною п'ятою статті 389-1 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, може бути оспорено сторонами до суду відповідно до міжнародного договору України та/або Закону № 4002-XII.

У статті 34 Закону № 4002-XII зазначено, що клопотання про скасування застосовується як винятковий засіб оспорювання арбітражного рішення. Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено шляхом подання клопотання про скасування, підстави для якого встановлено пунктами 2 та 3 статті 34 Закону № 4002-XII.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4002-XII суд може скасувати арбітражне рішення лише у разі, якщо:

1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або

її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або

склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону; або

2) суд визначить, що:

об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або

арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

Такі ж підстави встановлено у статті V Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.

Отже, вичерпний перелік підстав для скасування арбітражних рішень, встановлений статтею 34 Закону № 4002-XII, складається з двох груп підстав: 1) підлягають перевірці судом за заявою сторони, на якій лежить тягар доказування відповідних обставин (пункт 1 частини другої статті 34); 2) підлягають перевірці судом ex officio, навіть якщо жодна з сторін на них не посилається (пункт 2 частини другої статті 34), що відповідає положенню підпункту "b" пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції.

6. Розгляд справ про оспорювання рішень МКАС при ТПП України, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень іноземного чи міжнародного арбітражу належить виключно до компетенції судів загальної юрисдикції (частина четверта статті 15 ЦПК України, стаття 6 Закону № 4002-XII, пункт 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", пункт 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 (з відповідними змінами) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").

7. Заява (клопотання) про скасування рішення МКАС і МАК при ТПП України подається до районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням арбітражу (частина друга статті 6, частина друга статті 34 Закону № 4002-XII, частина четверта статті 15, стаття 107 ЦПК України).

З набранням чинності 1 вересня 2005 року Цивільним процесуальним кодексом України відповідно до статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, стали розглядатися районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

З прийняттям 6 вересня 2005 року та набранням чинності 29 вересня 2005 року Законом України № 2798-IV "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до статті 6 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", яка вирішує питання контролю за діяльністю МКАС при ТПП України, і питання, пов'язані з розглядом клопотань про скасування рішень МКАС та МАК при ТПП України було віднесено до компетенції районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцезнаходженням арбітражу.

Враховуючи, що місцезнаходженням МКАС і МАК при ТПП України є Шевченківський район м. Києва, тому саме Шевченківський районний суд м. Києва є судом першої інстанції у справах зазначеної категорії. Судом апеляційної інстанції є Апеляційний суд м. Києва. Судом касаційної інстанції щодо справ про скасування рішень МКАС при ТПП України та МАК при ТПП України є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ України.

Слід враховувати, що за змістом Закону № 4002-XII місце арбітражу і місце слухання справи можуть не збігатися.

Так, частиною 1 статті 20 Закону № 4002-XII передбачено, що сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.

Водночас частина 2 статті 20 Закону № 4002-XII встановлює, що, незважаючи на положення частини 1 цієї статті, третейський суд може, якщо сторони не домовились про інше, зібратись в будь-якому місці, яке він вважає належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.

Таким чином, незалежно від визначеного міжнародним комерційним арбітражем чи сторонами місця проведення слухань, місцем арбітражу вважається країна обраного сторонами третейського суду. Місце арбітражу вказує на те, законодавство якої держави має застосовуватись до міжнародного арбітражу (lex arbitri), а також компетентний суд, до якого можна оскаржити арбітражне рішення. Тому порядок оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу визначається законодавством країни місця знаходження обраного арбітражу, а не місцем слухання справи. Це підтверджується й положеннями частини 3 статті 31 Закону № 4002-XII, згідно з якими в арбітражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце арбітражу, як його визначено відповідно до частини першої статті 20 цього Закону. Арбітражне рішення вважається винесеним у цьому місці. Також слід мати на увазі, що Регламенти МКАС і МАК при ТПП України прямо закріплюють, що місцем арбітражу є місто Київ, Україна (стаття 10). Тобто ні сторони, ні арбітраж не можуть змінити місце знаходження МКАС і МАК при ТПП України.

Таким чином, у разі, якщо слухання справи відбувалося не за місцезнаходженням арбітражу (наприклад, у містах Токіо, Варшаві чи Осло), арбітражне рішення, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, має оспорюватись в судах, визначених у частині другій статті 6 Закону № 4002-XII, а справи про скасування рішень МКАС і МАК при ТПП України має розглядати Шевченківський районний суд м. Києва.

8. З набранням чинності 1 березня 2011 року Законом України від 3 лютого 2011 року № 2979-VI "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду" порядок провадження у справах про оскарження рішень третейських судів врегульовується главою 1 розділу VII-1 ЦПК України. При цьому слід мати на увазі, що цією главою визначено порядок провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, які розглядають внутрішні спори.

Щодо розгляду справ про оспорення рішень міжнародного комерційного арбітражу, визначення підстав для скасування його рішень, то частина п'ята статті 389-1 та частина четверта статті 389-5 цієї глави ЦПК України відсилають до міжнародного договору України та/або до Закону № 4002-XII.

Так, частина п'ята статті 389-1 ЦПК України закріплює положення, що рішення арбітражу може бути оспорено сторонами відповідно до міжнародного договору України та/або Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Частиною четвертою статті 389-5 ЦПК України встановлено, що рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано судом лише з підстав, передбачених міжнародним договором України та/або Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Таким чином, зазначені нормативно-правові акти мають пріоритет у правовому регулюванні питань оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Ці норми ЦПК України виявилися складними для застосування у судовій практиці. Під час розгляду клопотань про скасування рішень міжнародного арбітражу судам слід керуватися не аналогічно в повному обсязі положеннями глави 1 розділу VІІ-I ЦПК України, а застосовувати положення цієї глави з урахуванням особливостей врегулювання оскарження рішень міжнародного арбітражу, встановлених міжнародними договорами та Законом № 4002-XII.

9. Підсудність справ за заявами про видачу виконавчих листів про примусове виконання рішень міжнародних та комерційних арбітражів відрізняється від підсудності справ про оскарження їх рішень та від підсудності справ про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень інших третейських судів.

Так, за загальним правилом, встановленим частиною другою статті 389-7 ЦПК України справи про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядаються за місцем проведення третейського розгляду. Проте згідно з частиною четвертою статті 389-7 ЦПК України надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється у порядку, передбаченому статтями 391 - 398 ЦПК України, тобто статтями, які визначають порядок визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

Справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (міжнародного та іноземного арбітражу) розглядають суди за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника (частина перша статті 392 ЦПК України).

Місце проживання фізичної особи визначається відповідно до статті 29 ЦК України, статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", місце перебування фізичної особи визначається згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцезнаходження юридичної особи визначається за статтею 93 ЦК України та статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника (частина друга статті 392 ЦПК України).

Враховуючи, що визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів належить до сфери приватноправових відносин з іноземним елементом, визначення підсудності справ про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні здійснюється відповідно до положень Закону України "Про міжнародне приватне право" (пункт 5 частини першої статті 2, статті 75 - 77 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Вирішувати питання про підсудність та відкриття провадження у справі, однією зі сторін спору в якій є іноземний елемент, а також вирішувати такі справи суди мають з урахуванням положень частини другої статті 75 та статті 76 Закону "Про міжнародне приватне право".

Суди в основному правильно вирішують питання про юрисдикцію (підвідомчість) справ зазначеної категорії, однак трапляються випадки, коли суди застосовують закон, який врегульовує інші правовідносини. Так, суди першої інстанції безпідставно відмовляють у відкритті провадження у справі про виконання рішень МКАС при ТПП України, посилаючись на норми Закону України "Про третейські суди".

Судам слід враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України "Про третейські суди" дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж, а також слід керуватися частиною першою статті 390 ЦПК України, згідно з якою рішення іноземного суду, зокрема й іноземних та міжнародних арбітражів, визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Суди також повинні мати на увазі, що порушення справи про банкрутство і звернення кредитора до господарського суду з вимогою про визнання кредитних вимог за іноземним рішенням не є підставою для відмови у вирішенні заяви про визнання та звернення до виконання зазначеного іноземного рішення.

10. У справах про оспорювання арбітражного рішення беруть участь заявник і заінтересована особа.

Заявниками у справах про оспорювання арбітражного рішення може бути будь-яка сторона арбітражної угоди (стаття 34 Закону № 4002-XII).