Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича - суддя-доповідач,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

за участю представника суб'єкта права на конституційне звернення Хабенського Давида Леонідовича - юрисконсульта спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод"; залучених до участі у розгляді справи представників: Верховної Ради України - Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Лукашової Надії Павлівни - Постійного представника Верховного Суду України в Конституційному Суді України; Кузя Олександра Родіоновича - першого заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 24, ст. 207; 2001 р., N 44, ст. 226; 2003 р., N 5, ст. 46; 2004 р., N 6, ст. 37; Офіційний вісник України, 2003 р., N 52, ст. 2734).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод".

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України і органами державної виконавчої служби положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Заслухавши суддю-доповідача Скомороху В.Є., пояснення Хабенського Д.Л., Селіванова А.О., Лукашової Н.П., Кузя О.Р. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне звернення - спільне підприємство "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), згідно з яким виконанню Державною виконавчою службою підлягають рішення третейських судів відповідно до законів України, і роз'яснити, чи є рішення третейських судів споживчої кооперації в Україні виконавчими документами.

Необхідність в офіційному тлумаченні положення пункту 10 статті 3 Закону суб'єкт права на конституційне звернення обгрунтовує неоднозначним застосуванням цього положення окремими судами та органами державної виконавчої служби, що призвело до порушення його прав.

Неоднозначність застосування положення пункту 10 статті 3 Закону суб'єкт права на конституційне звернення вбачає в тому, що державний виконавець виніс постанову від 8 листопада 2000 року про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" щодо примусового виконання рішення третейського суду Закарпатської облспоживспілки, мотивуючи це тим, що згідно зі статтею 116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виконавчим документом є наказ господарського суду.

У листах Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України спільному підприємству "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" роз'яснено, що у разі невиконання відповідачем рішення третейського суду позивач має право звернутися до господарського суду із заявою про видачу виконавчого документа - наказу цього суду.

Протилежної позиції додержуються господарські суди, які відмовляють у видачі наказу суду, керуючись роз'ясненням президії Вищого господарського суду України "Про виконання рішень третейських судів" від 17 лютого 1997 року N 02-5/57 (з наступними змінами). Цим роз'ясненням, зокрема, передбачено, що згідно з пунктом 10 статті 3 Закону рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою відповідно до законів України, а пункт 16 Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121, не повинен застосовуватися.

2. До початку розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України Верховна Рада України внесла ряд змін до Закону, серед яких ті, що стосуються визначення виконавчих документів для забезпечення примусового виконання рішень третейських судів. Так, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" від 28 листопада 2002 року N 327-IV Закон доповнено, зокрема, статтею 18-1, у котрій наведено перелік виконавчих документів, одним з яких є рішення третейських судів відповідно до законів України. Законом України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" від 10 липня 2003 року N 1095-IV з пункту 10 статті 3 Закону виключено слова "відповідно до законів України". Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року N 1255-IV змінено назву статті 3 Закону на "Документи, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою".

Оскільки ці зміни мають значення для прийняття рішення і не зняли існуючої проблеми, Конституційний Суд України виходить із того, що офіційне тлумачення повинно проводитися з урахуванням змін, внесених до пункту 10 статті 3 Закону, та доповнення його статтею 18-1.

3. У листі до Конституційного Суду України Голова Верховної Ради України зазначає, що пунктом 7 статті 18-1 Закону рішення третейських судів включено до переліку документів, виконання яких здійснюється Державною виконавчою службою. Процедуру виконання рішень третейських судів врегульовано розділом V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У листі Верховного Суду України стверджується, що рішення третейських судів підлягають виконанню Державною виконавчою службою безпосередньо - без видачі наказу господарського суду.

Міністерство юстиції України вважає, що за відсутності закону, який регулював би діяльність третейських судів, на території України діє Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затверджене постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року N 121. Питання щодо виконання рішень третейських судів може бути вирішено лише у законодавчому порядку.

Такої ж позиції про відсутність законодавчої регламентації діяльності третейських судів дотримується Голова Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, але зазначає, що згадане Положення регулює механізм виконання рішень третейських судів, утворених для розгляду конкретної справи, і не стосується постійно діючих третейських судів; Укоопспілка як громадська організація не може визначати форму виконавчого документа, на підставі якого Державна виконавча служба має здійснювати примусове виконання рішень третейських судів.