Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (далі - Закон № 1906-IV), статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" застосовуються правила міжнародного договору.

Під час розгляду конкретної судової справи вирішення (подолання) колізії між нормою міжнародного договору України і нормою іншого законодавчого акта України належить до компетенції суду.

Міжнародні договори України, які набрали чинності, не лише сприяють розвитку міждержавного співробітництва у різних сферах суспільного життя та належному забезпеченню національних інтересів, здійсненню цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України, а й можуть завдяки своєму пріоритету над нормами відповідних законодавчих актів України змінювати регулювання правових відносин, установлених законодавством України.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами міжнародних договорів під час здійснення правосуддя пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПОСТАНОВЛЯЄ дати судам такі роз'яснення:

1. Під міжнародним договором України слід розуміти міжнародну угоду з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, укладену в письмовій формі й регульовану міжнародним правом, незалежно від того, викладена така угода в одному або декількох пов'язаних між собою документах чи від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (стаття 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (далі - Віденська конвенція), стаття 2 Закону).

2. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України у формі ратифікації, та договори, які не потребують ратифікації й затверджені у формі указу Президента України або постанови Кабінету Міністрів України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України, частина перша статті 3, стаття 12, стаття 19 Закону № 1906-IV). У зв'язку із цим суди при застосуванні міжнародних договорів України під час здійснення правосуддя мають враховувати, що частиною національного законодавства слід розглядати не тільки ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори України, а й ті міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано в інших формах, погоджених сторонами, наприклад, шляхом "підписання", "прийняття", "затвердження" і "приєднання", за допомогою яких держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору (підпункт b пункту 1 статті 2 Віденської конвенції, стаття 8 Закону).

Під час розгляду справ, вирішуючи (долаючи) колізію між нормою міжнародного договору, який набрав чинності для України не шляхом надання згоди Верховною Радою України на його обов'язковість у формі ратифікації, і нормою іншого акта законодавства України, слід враховувати юридичну силу акта законодавства, яким було надано згоду на обов'язковість міжнародного договору України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 05 грудня 2007 року № 1389 "Про затвердження Договору між Кабінетом Міністрів України та Урядом Латвійської Республіки про співробітництво в боротьбі з тероризмом, незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та організованою злочинністю"). Норми такого міжнародного договору застосовуються в порядку, передбаченому для відповідного акта законодавства України, з урахуванням співвідношення законодавчого акта і підзаконного нормативно-правового акта.

Частиною правової системи України є також міжнародні договори, укладені Українською РСР до проголошення незалежності України, згідно з якими Україна як держава - правонаступниця Української РСР продовжує здійснювати міжнародні права і обов'язки (стаття 6 Закону України від 12 вересня 1991 року № 1543-XII "Про правонаступництво України").

Україна також є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (стаття 7 Закону України "Про правонаступництво України" ).

Міністерство закордонних справ України на письмовий запит суду може надати роз'яснення про те, чи мало місце правонаступництво України щодо кожного конкретного міжнародного договору СРСР.

3. Порядок укладення, виконання та припинення міжнародних договорів України регулюється Законом № 1906-IV, Положенням про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 року № 422) (далі - Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру).

При застосуванні багатостороннього міжнародного договору судам слід враховувати, що в деяких випадках положення такого договору не будуть чинними у відносинах між двома його сторонами. Наприклад, відповідно до статті 29 Гаазької конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року її положення замінюють положення статей 8 - 16 Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 року; згідно з положеннями статті 38 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року для держави, яка приєднується до Конвенції, ця Конвенція набирає чинності лише у відносинах з тими її Сторонами, що висловили згоду на таке приєднання і застосування Конвенції, у зв'язку з чим наведена Конвенція застосовується у відносинах України з 65 державами з 92 Сторін Конвенції.

Так, 30 червня 2011 року Данія висловила заперечення проти приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 136-V "Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей" і яка набрала чинності для України з 01 лютого 2008 року. У зв'язку із цим згідно з пунктом 3 статті 58 цієї Конвенції вона не набрала чинності у відносинах між Україною та Данією.

Звернути увагу судів на те, що у разі внесення змін до багатостороннього міжнародного договору, яке здійснюється у формі протоколів чи в іншій формі, не обов'язково ці зміни є чинними для всіх сторін основного договору. Наприклад, Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року є чинною для 50 держав, окремі з них також є сторонами трьох додаткових протоколів до цієї Конвенції, а деякі приєдналися лише до одного або кількох протоколів. Отже, при вирішенні питань щодо екстрадиції суду слід перевіряти, в якій мірі у відносинах України з відповідною іноземною державою застосовується Конвенція та протоколи, що її змінюють.

Застосовуючи міжнародні договори України під час здійснення правосуддя, суди повинні враховувати, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (частина перша статті 15 Закону).

У разі наявності обґрунтованих сумнівів, пов'язаних із чинністю міжнародного договору для України або складом його держав-учасниць, для з'ясування спірних питань суди у формі письмового запиту повинні звертатися до Міністерства закордонних справ України, яке здійснює реєстрацію міжнародних договорів України та загальний нагляд за їх виконанням, зберігає їх оригінали або завірені належним чином копії.

4. Статтею 26 Віденської конвенції встановлено, що кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись.

Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на їх обов'язковість відповідно до Закону № 1906-IV у порядку та в строки, передбачені договором, або в інший погоджений сторонами спосіб. Наприклад, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, а набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року - у день, коли ратифікаційну грамоту було передано на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи відповідно до статті 59 цієї Конвенції. Механізм виконання відповідних внутрішньодержавних процедур в Україні щодо набрання договором чинності визначається Законом № 1906-IV та Положенням про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру.

Враховуючи положення статті 9 Конституції України, статті 26 Віденської конвенції, статей 15, 19 Закону № 1906-IV, міжнародно-правовий принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, при здійсненні правосуддя суди повинні враховувати, що існує пріоритет міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, над національним законом та іншими актами законодавства, крім Конституції України. Тобто якщо таким міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

5. При підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні міжнародного договору або приєднанні до нього можуть бути зроблені заяви та сформульовані застереження до його положень відповідно до норм міжнародного права, за винятком випадків, коли застереження забороняються самим договором або не наведені в числі можливих застережень, або коли вони несумісні з об'єктом і цілями договору (стаття 19 Віденської конвенції, стаття 10 Закону). Значення заяви та застереження роз'яснено статтею 2 Закону. Заяви та застереження, як правило, не допускаються в двосторонніх міжнародних договорах.

Застереження виключає або змінює юридичну дію певних положень договору для держави, яка зробила застереження, або для іншого учасника договору в його відносинах із цією державою, тому повинне враховуватися судами при розгляді справи. Наприклад, відповідно до законів України від 19 жовтня 2000 року № 2052-III "Про приєднання до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" та від 19 жовтня 2000 року № 2051-III "Про приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах" набрали чинності для України із заявами та застереженнями Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року та Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року.

Згідно із зазначеними заявами та застереженнями Центральним органом України визначено Міністерство юстиції України, яке є компетентним органом складати підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу таких документів у цивільних або комерційних справах центральному органу юстиції іншої держави.

Ціль (мета) міжнародного договору, як правило, формулюється у тексті самого міжнародного договору. Наприклад, відповідно до статті 2 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року метою цієї Конвенції є збільшення зусиль Сторін у запобіганні тероризму і його негативним наслідкам стосовно повного здійснення прав людини, зокрема права на життя, як заходами, вжитими на національному рівні, так і шляхом міжнародного співробітництва, з приділенням належної уваги чинним багатостороннім або двостороннім договорам чи угодам між Сторонами.

Суди повинні враховувати також і застереження, зроблені до відповідного міжнародного договору, учасницею якого є Україна, іншою державою, що є стороною цього договору. Наприклад, Україна в Законі України "Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей" висловила застереження відповідно до статей 55, 60 цієї Конвенції щодо збереження юрисдикції своїх компетентних органів вживати заходів, спрямованих на захист нерухомого майна дитини, що розташоване на її території, та залишення за собою права не визнавати будь-яку батьківську відповідальність, а також заходи, якщо вони є несумісними із заходом, вжитим її компетентними органами стосовно нерухомого майна дитини, розташованого на її території.

Судам також слід мати на увазі правила прийняття застережень і заперечень проти них, що встановлені у статті 20 Віденської конвенції.

У разі надання Верховною Радою України згоди на обов'язковість міжнародного договору у формі ратифікації відповідні заяви та застереження України формулюються в законі про ратифікацію, яким Верховна Рада України надає згоду на обов'язковість такого договору для України. Згода України на обов'язковість міжнародного договору може надаватися також шляхом його затвердження (стаття 8 Закону), що стосується винятково договорів, які не потребують ратифікації, та здійснюється у формі указу Президента України або постанови Кабінету Міністрів України, або актів центральних органів виконавчої влади чи державних органів України стосовно міжвідомчих договорів (стаття 12 Закону, пункт 6 Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру ). Разом із тим при застосуванні міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, суду слід враховувати, що зроблені від імені України заяви та застереження у майбутньому можуть бути змінені або повністю чи частково зняті відповідним нормативним актом Верховної Ради України.

6. Чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою (частина перша статті 21 Закону). У разі відсутності автентичного перекладу багатостороннього міжнародного договору українською мовою офіційний переклад тексту українською мовою здійснює Міністерство закордонних справ України.

При розгляді справ суди повинні користуватися офіційно опублікованим текстом міжнародного договору України українською мовою за умови його наявності. Наприклад, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка ратифікована із застереженням Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах", була вчинена лише російською мовою та офіційно опублікована в Україні також лише російською мовою. За відсутності автентичного тексту договору українською мовою або офіційного перекладу міжнародного договору українською мовою необхідно використовувати автентичний текст договору іншою офіційною мовою, якою він був укладений.

За наявності розбіжностей між однаково автентичними текстами міжнародного договору застосовуються тлумачення, передбачені статтею 33 Віденської конвенції.

7. Відповідно до положень частини першої статті 21, статті 22 Закону № 1906-IV, пункту 4 Указу Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів" чинні міжнародні договори України публікуються у "Зібранні чинних міжнародних договорів України" й інших офіційних друкованих виданнях України, реєструються у Міністерстві закордонних справ України та у Міністерстві юстиції України і включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

При здійсненні правосуддя судам слід враховувати те, що згідно зі статтею 14 Закону набрання міжнародним договором чинності для України безпосередньо не пов'язане з моментом його офіційного оприлюднення або реєстрації. Проте відповідно до частини другої статті 57 Конституції України міжнародні договори України, які визначають права і обов'язки громадян, можуть застосовуватися судами лише у тому випадку, якщо вони були офіційно оприлюднені, тобто доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Судам слід мати на увазі те, що міжнародні договори, укладені Українською РСР до проголошення незалежності України, і міжнародні договори Союзу РСР, які є обов'язковими для України внаслідок підтвердження нею своїх зобов'язань за ними (статті 6, 7 Закону України "Про правонаступництво України" ), опубліковані в офіційних виданнях Ради Міністрів (Кабінету Міністрів) Союзу РСР та Української РСР. Міністерство закордонних справ України надає роз'яснення про те, чи мало місце правонаступництво України щодо кожного конкретного міжнародного договору колишнього СРСР.

8. Чинні міжнародні договори України застосовуються судами при здійсненні правосуддя, зокрема:

- при розгляді та вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, яке регулює відносини, що є предметом судового розгляду;

- при розгляді та вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цивільним процесуальним законом України;

- при вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України регулюються відносини, у тому числі з іноземними державами чи іноземцями, що стали предметом судового розгляду (наприклад, при розгляді клопотань про виконання рішень іноземних судів в Україні);

- під час досудового розслідування і судового розгляду у кримінальних провадженнях, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені кримінальним процесуальним законом України. Так, згідно зі статтею 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення КПК. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що це прохання не суперечить законодавству України;

- у ході міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (наприклад, при розгляді скарг на рішення про видачу осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), або передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання). Судам слід мати на увазі, що при розгляді та вирішенні питань міжнародного співробітництва під час кримінального провадження необхідно застосовувати норми КПК про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження. Так, відповідно до статті 543 КПК порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються КПК і чинним міжнародним договором України. Застосування судами при розгляді та вирішенні питань міжнародного співробітництва під час кримінального провадження лише норм КПК допускається в разі відсутності відповідного міжнародного договору України. Наприклад, згідно з частиною першою статті 548 КПК запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами КПК та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності - згідно з КПК;

- при вирішенні справ про адміністративні правопорушення, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про адміністративні правопорушення;

- якщо є відсильна норма національного законодавства до відповідних джерел міжнародного права;

- якщо міжнародно-правова норма визначає іншу процесуальну форму судового провадження, ніж та, що встановлена Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК) (наприклад, при вирішенні цивільної справи міжнародним договором України передбачені інші правила судового провадження).

У разі застосування судом відповідного міжнародного договору України при вирішенні справи у мотивувальній частині судового рішення в обов'язковому порядку має зазначатися норма цього міжнародного договору (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт міжнародного договору, на підставі яких вирішено справу, а також процесуального закону, яким керувався суд).

Слід визнати правильною практику тих судів, які за наявності аналогічних норм національного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, при вирішенні справ по суті застосовують не норми міжнародного договору України, а національне законодавство (наприклад, при розгляді справ про захист авторського права і (або) суміжних прав; при розгляді спорів про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації). При цьому не є зайвим посилання на наявність аналогічних норм міжнародного права.

9. При здійсненні правосуддя суди мають враховувати, що відповідно до статті 9 Конституції України, статей 309, 341 ЦПК неправильне застосування судом норм права, у тому числі міжнародного права, які у встановленому законом порядку визнані частиною національного законодавства, може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

При здійсненні правосуддя у кримінальному провадженні суди мають враховувати, що відповідно до статті 9 Конституції України, статей 9 КПК, 409 КПК, 413 КПК, 438 КПК неправильне застосування судом норм права, у тому числі міжнародного права, які у встановленому законом порядку визнані частиною національного законодавства, може бути підставою для скасування чи зміни судового рішення з підстави істотного порушення норм КПК.