Держави-члени Співдружності Незалежних Держав, учасники цієї Конвенції, іменовані далі Договірні Сторони,

виходячи з прагнення забезпечити громадянам Договірних Сторін і особам, що проживають на їх територіях, надання у всіх Договірних Сторонах стосовно особистих і майнових прав такого ж правового захисту, як і власним громадянам,

надаючи важливого значення розвиткові співробітництва в галузі надання установами юстиції правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах,

домовилися про нижченаведене:

1. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін стосовно своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.

2. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред’являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

3. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

1. Громадяни кожної з Договірних Сторін і особи, які проживають на її території, звільняються від сплати і відшкодування судових та нотаріальних мит і витрат, а також користуються безкоштовною юридичною допомогою на тих самих умовах, що і власні громадяни.

2. Пільги, передбачені в пункті 1 цієї статті, поширюються на всі процесуальні дії, здійснювані у цій справі, включаючи виконання рішення.

1. Пільги, передбачені статтею 2, надаються на підставі документа про сімейний і майновий стан особи, яка подає клопотання. Цей документ видається компетентною установою Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або місце перебування заявник.

2. Якщо заявник не має на території Договірних Сторін місця проживання або місця перебування, то достатньо надати документ, виданий відповідним дипломатичним представництвом або консульською установою Договірної Сторони, громадянином якої він є.

3. Установа, що виносить рішення за клопотанням про надання пільг, може витребувати від установи, що видала документ, додаткові дані або необхідні роз’яснення.

1. Установи юстиції Договірних Сторін надають правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до положень цієї Конвенції.

2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті.

При виконанні цієї Конвенції компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо тільки цією Конвенцією не встановлений інший порядок зносин.

Договірні Сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема: складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

1. У дорученні про надання правової допомоги повинно бути зазначено:

а) найменування запитуваної установи;

б) найменування запитуючої установи;

в) найменування справи, у якій запитується правова допомога;

г) імена і прізвища сторін, свідків, підозрюваних, підсудних, засуджених або потерпілих, їх місце проживання і місце перебування, громадянство, заняття, а у кримінальних справах також місце і дата народження і, за можливості, прізвища й імена батьків; для юридичних осіб - їх найменування і місцезнаходження;

д) за наявності представників осіб, зазначених у підпункті "г", їх імена, прізвища й адреси;

е) зміст доручення, а також інші відомості, необхідні для його виконання;

ж) у кримінальних справах також опис і кваліфікація вчиненого діяння і дані про розмір шкоди, якщо вона була завдана у результаті діяння.

2. У дорученні про вручення документа повинні бути також зазначена точна адреса одержувача і найменування документа, що вручається.

3. Доручення повинно бути підписане і скріплене гербовою печаткою запитуючої установи.

1. При виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана установа застосовує законодавство своєї країни. На прохання запитуючої установи вона може застосувати і процесуальні норми запитуючої Договірної Сторони, якщо тільки вони не суперечать законодавству запитуваної Договірної Сторони.

2. Якщо запитувана установа не компетентна виконати доручення, вона пересилає його компетентній установі і повідомляє про це запитуючу установу.

3. На прохання запитуючої установи запитувана установа своєчасно повідомляє їй і зацікавленим сторонам про час і місце виконання доручення для того, щоб вони могли бути присутніми при виконанні доручення відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони.

4. У випадку, якщо точна адреса зазначеної в дорученні особи невідома, запитувана установа вживає відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої вона знаходиться, необхідні заходи для встановлення адреси.

5. Після виконання доручення запитувана установа повертає документи запитуючій установі; у тому випадку, якщо правова допомога не могла бути надана, вона одночасно повідомляє про обставини, що перешкоджають виконанню доручення, і повертає документи запитуючій установі.

1. Свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники, а також експерт, який за викликом, врученим установою запитуваної Договірної Сторони, з’явиться до установи юстиції запитуючої Договірної Сторони, не може бути, незалежно від свого громадянства, притягнутий на її території до кримінальної або адміністративної відповідальності, взятий під варту і покараний за діяння, вчинене до перетину її державного кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до відповідальності, взяті під варту або покарані в зв’язку з їх показаннями як свідків або висновками як експертів у зв’язку з кримінальною справою, що є предметом розгляду.

2. Особи, зазначені в пункті 1 цієї статті, втрачають передбачену цим пунктом гарантію, якщо вони не залишать територію запитуючої Договірної Сторони, хоча і мають для цього можливість, до закінчення 15 діб з того дня, коли установа юстиції, яка здійснює допит, повідомить їм, що надалі в їх присутності немає необхідності. У цей строк не зараховується час, протягом якого ці особи не зі своєї вини не могли залишити територію запитуючої Договірної Сторони.

3. Свідкові, експертові, а також потерпілому і його законному представникові запитуючою Договірною Стороною відшкодовуються витрати, пов’язані з проїздом і перебуванням у запитуючій державі, як і неодержана заробітна плата за дні відволікання від роботи; експерт має також право на винагороду за проведення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, які виплати вправі одержати викликані особи; за їх клопотанням установа юстиції запитуючої Договірної Сторони виплачує аванс на покриття відповідних витрат.

4. Виклик свідка або експерта, який проживає на території однієї Договірної Сторони, до установи юстиції іншої Договірної Сторони не повинен містити погрози застосування засобів примусу у випадку неявки.

1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані її мовою або російською мовою або забезпечені засвідченим перекладом цими мовами. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти.

2. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, вказаною в дорученні, запитувана установа юстиції зі своєї ініціативи вживає заходів, необхідних для встановлення адреси. Якщо встановлення адреси запитуваною установою юстиції виявиться неможливим, вона повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, що підлягають врученню.

Вручення документів засвідчується підтвердженням, підписаним особою, якій вручений документ, і скріпленим офіційною печаткою запитуваної установи, із зазначенням дати вручення і підписом працівника установи, який вручає документ, або виданим цією установою іншим документом, у якому повинні бути зазначені спосіб, місце і час вручення.

1. Договірні Сторони мають право вручати документи власним громадянам через свої дипломатичні представництва або консульські установи.

2. Договірні Сторони мають право за дорученням своїх компетентних органів допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи.

3. У випадках, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті, не можна застосовувати засобів примусу або погрозу ними.

1. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.

2. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.

Договірні Сторони зобов’язуються пересилати одна одній на прохання без перекладу і безоплатно свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, документи про освіту, трудовий стаж і інші документи, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів громадян запитуваної Договірної Сторони й інших осіб, що проживають на її території.

Центральні установи юстиції Договірних Сторін на прохання надають одна одній відомості щодо чинного або того, що було чинним на їх територіях, внутрішнього законодавства і про практику його застосування установами юстиції.

1. Договірні Сторони на прохання надають одна одній відповідно до свого законодавства допомогу при встановленні адрес осіб, які проживають на їх територіях, якщо це потрібно для здійснення прав їх громадян. При цьому запитуюча Договірна Сторона повідомляє наявні в неї дані для визначення адреси особи, зазначеної в проханні.

2. Установи юстиції Договірних Сторін надають одна одній допомогу у встановленні місця роботи та доходів осіб, які проживають на території запитуваної Договірної Сторони і до яких в установах юстиції запитуючої Договірної Сторони пред’явлені майнові вимоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

У відносинах одна з одною при виконанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою.

Запитувана Договірна Сторона не буде вимагати відшкодування витрат з надання правової допомоги. Договірні Сторони самі несуть усі витрати, що виникли при наданні правової допомоги на їх територіях.

Прохання про надання правової допомоги може бути відхилено, якщо надання такої допомоги може завдати шкоди суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству запитуваної Договірної Сторони.

1. Якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія.

Якщо в справі беруть участь декілька відповідачів, що мають місце проживання (місцезнаходження) на територіях різних Договірних Сторін, спір розглядається за місцем проживання (місцезнаходженням) будь-якого відповідача на вибір позивача.

2. Суди Договірної Сторони компетентні також у випадках, коли на її території:

а) здійснюється торгівля, промислова або інша господарська діяльність підприємства (філії) відповідача;

б) виконане або повинно бути повністю чи частково виконане зобов’язання з договору, що є предметом спору;

в) має постійне місце проживання або місцезнаходження позивач за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації.

3. Щодо позовів про право власності та інші речові права на нерухоме майно виключно компетентними є суди за місцем знаходження майна.

Позови до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу, подаються за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої у встановленому порядку була пред’явлена претензія.

1. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи й в інших випадках, якщо є письмова угода сторін про передачу спору цим судам.

При цьому виключна компетенція, що випливає з пункту 3 статті 20 і інших норм, установлених частинами II-V цього розділу, а також з внутрішнього законодавства відповідної Договірної Сторони, не може бути змінена угодою сторін.

2. За наявності угоди про передачу спору суд за заявою відповідача припиняє провадження в справі.

1. У випадку порушення провадження в справі між тими самими сторонами, з того самого предмету і на тих самих підставах у судах двох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цієї Конвенції, суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.

2. Зустрічний позов і вимога про залік, що випливають з тих самих правовідносин, що й основний позов, підлягають розгляду в суді, що розглядає основний позов.

1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом країни, у якій він має постійне місце проживання.

3. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством держави, за законами якого вона була заснована.

1. У справах про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 3 цієї статті, компетентним є суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. У випадку, якщо суду однієї Договірної Сторони стануть відомі підстави визнання обмежено дієздатною або недієздатною особи, яка проживає на її території і яка є громадянином іншої Договірної Сторони, він повідомить про це суд Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

3. Якщо суд Договірної Сторони, що був повідомлений про підстави для визнання обмежено дієздатною або недієздатною, протягом трьох місяців не почне справу або не повідомить свою думку, справа про визнання обмежено дієздатною або недієздатною буде розглядати суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей громадянин має місце проживання. Рішення про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною спрямовується компетентному суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

4. Положення пунктів 1-3 цієї статті застосовуються відповідно і до поновлення дієздатності.

1. У справах про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і у справах про встановлення факту смерті компетентні установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої особа була в той час, коли вона за останніми даними була жива, а стосовно інших осіб - установи юстиції за останнім місцем проживання особи.

2. Установи юстиції кожної з Договірних Сторін можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони й іншу особу, яка проживала на її території, безвісно відсутньою або померлою, а також встановити факт її смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживають на її території, права й інтереси яких засновані на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. При розгляді справ про визнання безвісно відсутньою або оголошенні померлою і справ про встановлення факту смерті установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.

Умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством Договірної Сторони, громадянином якого він є, а для осіб без громадянства - законодавством Договірної Сторони, що є їх постійним місцем проживання. Крім того, стосовно перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.

1. Особисті і майнові правовідносини подружжя визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони і при цьому обидва з подружжя мають те саме громадянство, їхні особисті і майнові правовідносини визначаються за законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є.

3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони й один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то їх особисті і майнові правовідносини визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали своє останнє спільне місце проживання.

4. Якщо особи, зазначені в пункті 3 цієї статті, не мали спільного проживання на територіях Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу.

5. Правовідносини подружжя, що стосуються їх нерухомого майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

6. У справах про особисті і майнові правовідносини подружжя компетентними є установи Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1-3, 5 цієї статті.

1. У справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви.

2. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

1. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 статті 28, компетентними є установи Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо на момент подачі заяви обидва з подружжя проживають на території іншої Договірної Сторони, то компетентними є також установи цієї Договірної Сторони.

2. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 28, компетентними є установи Договірної Сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, у справах про розірвання шлюбу компетентними є установи обох Договірних Сторін, на територіях яких проживає подружжя.

1. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується законодавство Договірної Сторони, що відповідно до статті 26 застосовувалося при укладенні шлюбу.

2. Компетентність установ у справах про визнання шлюбу недійсним визначається відповідно до статті 27.

Встановлення і оспорювання батьківства або материнства визначається за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої дитина є за народженням.

1. Правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти.

2. У справах про стягнення аліментів з повнолітніх дітей застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої має місце проживання особа, що претендує на одержання аліментів.

3. У справах про правовідносини між батьками і дітьми компетентний суд Договірної Сторони, законодавство якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.

1. Встановлення або припинення опіки і піклування провадиться за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, стосовно якої встановлюється або припиняється опіка або піклування.

2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою, що знаходиться під опікою або піклуванням, регулюються законодавством Договірної Сторони, установа якої призначила опікуна або піклувальника.

3. Обов’язок прийняти опікунство або піклування встановлюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яку призначають опікуном або піклувальником.

4. Опікуном або піклувальником особи, яка є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначений громадянин іншої Договірної Сторони, якщо він проживає на території Сторони, де буде здійснюватися опіка або піклування.

У справах про встановлення або припинення опіки і піклування компетентними є установи Договірної Сторони, громадянином якої є особа, стосовно якої встановлюється або припиняється опіка або піклування, якщо інше не встановлено цією Конвенцією.

1. У разі необхідності вжиття заходів з опіки або піклування в інтересах громадянина однієї Договірної Сторони, постійне місце проживання, місце перебування або майно якого знаходиться на території іншої Договірної Сторони, установа цієї Договірної Сторони невідкладно повідомляє установу, компетентну відповідно до статті 34.

2. У випадках, що не допускають зволікань, установа іншої Договірної Сторони може сама вжити необхідні тимчасові заходи відповідно до свого законодавства. При цьому вона зобов’язана невідкладно повідомити про це установу, компетентну відповідно до статті 34. Ці заходи зберігають силу до прийняття установою, зазначеною в статті 34, іншого рішення.

1. Установа, компетентна відповідно до статті 34, може передати опіку або піклування установі іншої Договірної Сторони в тому випадку, якщо особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням, має на території цієї Договірної Сторони місце проживання, місце перебування або майно. Передача опіки або піклування набирає чинності з моменту, коли запитувана установа прийме на себе опіку або піклування і повідомить про це запитуючу установу.

2. Установа, що відповідно до пункту 1 цієї статті прийняла опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави.

1. Усиновлення або його скасування визначається за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель у момент подачі заяви про усиновлення або його скасування.

2. Якщо дитина є громадянином іншої Договірної Сторони, при усиновленні або його скасуванні необхідно одержати згоду законного представника і компетентного державного органу, а також згоду дитини, якщо це потрібно за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є.

3. Якщо дитина усиновлюється подружжям, з яких один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, усиновлення або його скасування повинні провадитися відповідно до умов, передбачених законодавством обох Договірних Сторін.

4. У справах про усиновлення або його скасування компетентною є установа Договірної Сторони, громадянином якого є усиновитель у момент подачі заяви про усиновлення або його скасування, а у випадку, передбаченому пунктом 3 цієї статті, компетентною є установа тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя мають або мали останнє спільне місце проживання чи місце перебування.

1. Право власності на нерухоме майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується відповідно до законодавства країни, на території якої знаходиться це майно.

2. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, що здійснив реєстрацію транспортного засобу.

3. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилося в момент, коли мала місце дія або інша обставина, що стала підставою виникнення чи припинення такого права.

4. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом правочину, визначається за законодавством місця вчинення правочину, якщо інше не передбачено угодою Сторін.

1. Форма правочину визначається за законодавством місця його вчинення.

2. Форма правочину щодо нерухомого майна і прав на нього визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться таке майно.