У порядку інформації та для врахування у розгляді справ зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про залізничні перевезення, надсилається огляд вирішених господарськими судами справ, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Запроваджені наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8 тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом та пов'язані з ними послуги набули чинності через десять днів після державної реєстрації відповідного наказу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, задоволено позов Товариства до Залізниці про стягнення безпідставно списаних коштів, які є різницею в тарифах на перевезення вантажів з 01.03.2011 по 10.03.2011.

Вищий господарський суд України погодився з рішеннями попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Міністерством інфраструктури України видано наказ від 25.02.2011 № 8 "Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", який зареєстровано Міністерством юстиції України 28.02.2011 за № 244/18982 та оприлюднено в газеті "Урядовий кур'єр" 01.03.2011. Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Однак згідно зі статтею 3 Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти міністерств набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

У розгляді справи суди попередніх інстанцій виходили з того, що в згаданому наказі від 25.02.2011 № 8 не встановлено пізнішого строку набуття ним чинності, а тому він набуває чинності через 10 днів після його реєстрації, тобто з 11.03.2011.

Отже, набуття чинності нормативно-правовими актами міністерств пов'язується з датою їх реєстрації, а не з датою оприлюднення в офіційних виданнях.

З огляду на наведене датою введення в дію тарифів, запроваджених наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8, є 11.03.2011, а тому у Залізниці були відсутні підстави для застосування підвищеного коефіцієнту тарифів у період з 01.03.2011 по 10.03.2011 (постанова від 21.02.2012 № 8/5005/11061/2011).

2. Накладна є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається відправником та залізницею, тому вантажоодержувач як суб’єкт відносин перевезення має право вимоги і до перевізника (залізниці), і до вантажовідправника.

Відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) звернулося до господарського суду з позовом до Залізниці та публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) про стягнення вартості недостачі вантажу.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено: з ПАТ як вантажовідправника на користь ВАТ стягнуто вартість недостачі вантажу.

Залишаючи без змін рішення попередніх судових інстанцій, Вищий господарський суд України зазначив таке.

ПАТ на адресу ВАТ було відправлено вантаж - кам’яне вугілля, у тому числі у напіввагоні, що підтверджується залізничною накладною на маршрут або групу вагонів. Вантаж завантажений у напіввагон засобами вантажовідправника навалом, маркований і ущільнений катком у вигляді трапецієвидної шапки.

На станції призначення Залізницею на вимогу одержувача було проведено комісійну перевірку маси вантажу та встановлено недостачу вугілля. При цьому виявлено, що завантаження у напіввагон рівномірне, нижче бортів 20 см, вагон прибув у технічно справному стані, без ознак втрати вантажу, каток застосований, маркування не порушено, наявні природні скоси з обох сторін вагону по всій ширині вагону на довжину 1 люка глибиною 0,7 м, поглиблення відсутні, двері люка щільно закриті, теча вантажу відсутня. Про виявлені обставини складено комерційний акт, вантаж виданий одержувачу.

Залізнична накладна свідчить про укладення вантажовідправником (ПАТ) і Залізницею (перевізником) договору перевезення вантажу на користь вантажоодержувача (ВАТ).

Згідно зі статтею 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за недостачу вантажу, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Суд касаційної інстанції зазначив, що, покладаючи відповідальність за недостачу вантажу на вантажовідправника, суди обґрунтовано виходили з вимог статті 24 Статуту залізниць України, згідно з якими вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Підставою позовних вимог у даному спорі є неналежне виконання договору перевезення, який укладено ПАТ (відправником) та Залізницею (перевізником) на користь позивача (ВАТ), а не договір поставки, який укладено ВАТ (покупцем) і ТОВ (постачальником). З урахуванням наведеного не прийнято посилання ПАТ на те, що між ним і позивачем відсутні договірні відносини щодо поставки вугілля і підстави для відповідальності ПАТ відсутні.

Не взято до уваги також посилання вантажовідправника на те, що на порушення умов договору поставки вантажоодержувач не викликав його представника для спільного приймання вантажу. При цьому суд врахував, що згідно з умовами договору поставки при виявленні невідповідності даних про кількість (вагу) вугілля, зазначених у залізничних накладних, фактичній кількості вугілля (виявленні слідів розкрадання вугілля з вагонів) недостача вугілля підтверджується комерційним актом, складеним перевізником (постанова від 28.07.2011 № 10/179-10-4651).

3. Порядок розрахунку штрафу за невиконання плану перевезень встановлено пунктом 6.5.3 пункту 6.5 Правил планування перевезень вантажів, згідно з яким визначається як кількість вагонів, не завантажених з вини Залізниці, що є невиконанням плану перевезень Залізницею, так і кількість вагонів, що не завантажені з вини відправника.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень у вересні.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з Товариства на користь Залізниці стягнуто штраф за невиконання плану перевезень.

Вищий господарський суд України, переглядаючи зазначені судові рішення у касаційному порядку, залишив їх без змін з огляду на таке.

Господарськими судами встановлено, що сторонами було затверджено план перевезень на вересень, відповідно до якого Залізницею було заплановано виділити Товариству замовлену кількість вагонів з вагонного парку Укрзалізниці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Залізницею не було подано заплановану кількість вагонів, а Товариством у вересні не було здійснено завантаження поданих вагонів.

Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є облікова картка, яку відповідно до статті 20 Статуту залізниць України та пункту 6.2 Правил планування перевезень вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873 (далі - Правила), ведуть працівники станції і підписують начальник станції та вантажовідправник після закінчення кожної доби.

Відповідно до статті 109 Статуту залізниць України після закінчення місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, начальник станції повідомляє вантажовідправнику розрахунок суми штрафу за невиконання плану перевезень. Нараховані суми підлягають сплаті у п'ятиденний термін.

Підпунктом 6.5.3 пункту 6.5 Правил встановлено порядок розрахунку штрафу за невиконання плану перевезень як з вини залізниці, так і з вини вантажовідправника.

Таким чином, за невиконання плану перевезень вантажів Правилами встановлено обов'язковий розрахунок, за яким визначається як кількість вагонів, не завантажених з вини залізниці, що є невиконанням плану перевезень Залізницею, так і кількість вагонів, що не завантажені з вини відправника.

Згідно з пунктом 6.10 Правил штраф за невиконання місячних планів і додаткових замовлень на перевезення вантажів нараховується на залізницю і відправника по закінченні кожної декади, сальдова сума штрафу визначається по закінченні місяця. Отже, даною правовою нормою визначено, що штраф за невиконання місячних планів нараховується як на залізницю, так і на відправника по закінченні кожної декади, а по закінченні місяця визначається сальдова сума штрафу.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача залишку несплаченого в добровільному порядку штрафу за невиконання плану перевезень є законними і обґрунтованими (постанова від 21.06.2012 № 9/5005/16419/2011).

4. Згідно зі статтею 116 Статуту залізниць України нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох. При цьому якщо вантаж не було вивезено одержувачем зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув, відповідний штраф не нараховується.

Рішенням господарського суду позов про стягнення з Залізниці на користь Товариства штрафу за прострочення доставки вантажу задоволено частково, з посиланням на те, що відповідальність настає за прострочення на відповідну кількість повних діб, тоді як позивач розрахував терміни доставки та прострочку в календарних днях з округленням неповної доби до повної.

Постановою апеляційного суду рішення місцевого суду залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що за статтею 116 Статуту залізниць України нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох.

Залишаючи в силі рішення місцевого та апеляційного господарських судів, Вищий господарський суд України зазначив таке.

Залізниця здійснювала перевезення вантажу, одержувачем якого є Товариство. Відповідно до накладних вантаж прибув з простроченням терміну доставки вантажу 25.07.2012, а документи були розкредитовані 27.07.2012, тобто поза межами встановленого добового строку.

Статтею 41 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами перевезення вантажів, виходячи з технічних можливостей залізниць.

За несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, Залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі, встановленому статтею 116 Статуту залізниць України.

Згідно з пунктами 2.1 та 2.4 Правил обчислення термінів доставки вантажів обчислення відповідного терміну починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах.

Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу та у разі переадресування вантажів; на 2 доби - у разі перевезення вантажів за участю поромної переправи та у разі перевантаження вантажу у вагони іншої ширини колії.

Отже, нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється виходячи з кількості повних прострочених діб, але не менш ніж дві.

Якщо ж вантаж не було вивезено зі станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув, такий штраф не застосовується.

Отже, господарські суди обґрунтовано дійшли висновку, що штраф за накладними, за якими вантаж прибув 25.07.2012, а документи були розкредитовані 27.07.2012, тобто поза межами встановленого добового строку, сплачуватися не повинен (постанова від 31.07.2013 № 904/352/13-г).

5. У разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій, навіть і тоді, коли вони не є вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Підприємство промислового залізничного транспорту (далі - ППЗТ) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення плати за користування вагонами та плати за користування залізничною колією.

Вищий господарський суд України залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій про задоволення позову з огляду на таке.

Час користування вагонами, які прибули на адресу замовника, обчислюється з моменту їх прийняття ППЗТ від залізниці та до моменту повернення їх виконавцем залізниці. Початок та закінчення користування вагоном (вагонами) зазначається у відомості плати за користування вагонами; нарахування плати за користування вагонами здійснюється залізницею за ставками, які зазначено в розділі V Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 26.03.2009 № 317, з урахуванням діючих коефіцієнтів, які вводяться органом державної влади. Замовник на підставі Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, проводить розрахунки плати за користування вагонами через виконавця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі пам'ятки про подавання вагонів на станцію на адресу відповідача прибула цистерна з вантажем - дизельним пальним, від забирання якої Товариство безпідставно відмовилося та яка в подальшому знаходилася на вантажних фронтах відповідача.

Статтею 119 Статуту залізниць України встановлено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами перевезення вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.

Статтею 73 названого Статуту передбачено, що порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під’їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під’їзна колія.

Відповідно до пункту 2.7 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія. Пункт 3.7 цих же Правил передбачає, що у разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках розрахунки за подачу та забирання вагонів, користування вагонами проводяться залізницею безпосередньо з підприємством промислового залізничного транспорту. Тобто платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій, навіть і тоді, коли вони не виступають як вантажовідправники і вантажоодержувачі.

Отже, позивач належним чином виконував взяті на себе обов'язки за договором про надання послуг, у той час як відповідач за час простою і затримки цистерни не розрахувався, тому позивачем було обґрунтовано нараховано плату за користування вагоно-цистерною за час простою та знаходження її у відповідача та плату за користування під'їзною колією (постанова від 28.02.2013 № 32/177).

6. Втрата вантажу та вина перевізника у такій втраті повинні бути доведені належними доказами.

Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Залізниці про стягнення вартості недостачі вантажу.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду як на недоведеність позивачем вини перевізника у втраті вантажу, так і на недоведеність належними доказами самої втрати вантажу.

Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх судових інстанцій з урахуванням такого.

Господарськими судами встановлено, що вагони прибули на станцію призначення залізниці, на якій складено акт загальної форми про те, що при огляді вагонів встановлена відповідність всіх запірно-пломбувальних пристроїв документам відправника. При цьому зазначені пристрої справні та теча вантажу відсутня.

У той же день спірні вагони видано вантажоодержувачу, який в порядку, встановленому статтею 133 Статуту залізниць України, передав відправнику право на пред'явлення претензії та позову Товариству.

Згідно зі статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Пунктом 16 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, встановлено, що у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил, одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях не загального користування - протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагону (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень.

Відповідно до листа вантажоодержувача на ім'я начальника станції за ознаками недостачі вантажу у вагонах було проведено повторне переважування вагонів та виявлено недостачу вантажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено також, що регіональною Торгово-промисловою палатою проведено експертизу залізничних вагонів та за результатами проведення складено акт, в якому зазначено про невідповідність фактичної ваги вантажу у вагонах у бік зменшення проти відомостей, зазначених у перевізних документах. Однак зазначений акт експертизи складено за участю представників підприємств, які не є ні вантажовідправником, ані вантажоодержувачем спірного вантажу.

Водночас судами попередніх інстанцій з'ясовано, що дослідження експертом здійснено всупереч пункту 30 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, яким передбачено присутність під час проведення експертизи начальника станції (його заступника або іншого працівника, уповноваженого начальником станції), оскільки доказів направлення/вручення виклику начальнику станції не подано, що свідчить про недотримання порядку проведення експертизи, а оформлений без участі представника залізниці акт не може прийматися судом як належний доказ.

Крім того, вантаж вантажоодержувачу було видано 10.04.2012, а експертизу щодо недостачі вантажу у вагонах проведено лише 11.04.2012, між тим як позивачем не подано доказів, що підтверджували б неможливість втрати вантажу під час перебування вагонів на залізничній під'їзній колії (місце проведення експертних дій).

Відповідно до статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. Разом з тим у статті 111 названого Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності, зокрема, якщо вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами перевезення вантажів.

Судами встановлено, що залізницею було доставлено до станції призначення та видано вантаж на підставі статті 52 Статуту залізниць України, згідно з якою на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу (для вантажів у контейнерах) лише у разі прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій. У решті випадків вантажі, завантажені відправником, і ті, що прибули у справних вагонах, контейнерах із непошкодженими пломбами відправника, а також без ознак недостачі, псування, пошкодження на відкритому рухомому складі або у критих та інших вагонах без пломб, якщо такі перевезення передбачені Правилами перевезення вантажів, видаються без перевірки їх кількості і стану.

Оскільки Товариством не доведено належними доказами наявності вини перевізника у втраті вантажу, як і наявності самої втрати, господарські суди правомірно відмовили у стягненні вартості недостачі вантажу (постанова від 06.06.2013 № 5017/2934/2012).

7. Обов'язок одержувача прийняти від станції вантаж, що прибув на його адресу, не залежить від наявності чи відсутності плану перевезень у власних вагонах.

Залізниця звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення суми плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду, зокрема, на те, що акти форми ГУ-23 були підписані відповідачем із запереченням щодо прибуття вагонів понад норми вагонів, зазначені в декадній заявці.

Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, виходячи з такого.

Господарськими судами встановлено, що у березні 2012 року на коліях станції затримувалися порожні власні вагони, які прямували на адресу Товариства за повними перевізними документами. Ці вагони затримувалися на станції через незабирання їх одержувачем на свою під'їзну колію.

Згідно з пунктом 6 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила), усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.