З метою забезпечення правильного і однакового застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно із законом чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того, згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

Моментом виконання грошового зобов'язання є дата списання коштів з рахунку платника.

2. З дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон), тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про проведення касово-розрахункових операцій повинен встановлюватися розмір пені, який сплачується банком на користь одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок клієнта (стаття 2 Закону).

Вирішуючи спори, пов'язані зі стягненням пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та за затримку зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банку, арбітражні суди повинні виходити з такого.

2.1. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Конкретний розмір пені, що підлягає стягненню з платника, який порушив строки виконання зобов'язання, встановлено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України "Про зв'язок". Така пеня може застосовуватись у разі затримки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені актами законодавства або обумовлені угодою сторін.

2.2. Відповідно до статті 4 Закону пеня, яка нарахована та не сплачена на день набрання ним чинності, може бути за згодою сторін перерахована одержувачу коштів. За відсутності такої згоди та відмови у перерахуванні відповідних коштів, спори про стягнення пені, нарахованої до 14 січня 1997 року, підлягають вирішенню на загальних підставах. При цьому загальна сума пені не може бути обмежена встановленим статтею 4 Закону розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, оскільки Закон не має зворотної сили і повинен застосовуватись лише до тих правовідносин, які склалися після 14 січня 1997 року.

2.3. Статтею 2 Закону встановлено відповідальність банку лише за затримку зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта. Якщо банк платника не виконав зобов'язання щодо списання коштів у день надходження платіжних документів, то відповідальність банку, як і розмір такої відповідальності передбачені постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" (в редакції постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року N 25/97-ВР).

2.4. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

3. Оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами.

При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 154 Цивільного кодексу України договір, який повинен бути укладений у письмовій формі, може укладатись як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка її надсилає.