Конституційний Суд України у Рішенні від 5 лютого 2013 року № 1-рп/2013 дав офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 58 Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576-XII з наступними змінами (далі - Закон) і припинив конституційне провадження у справі в частині офіційного тлумачення положення частини першої статті 64 Закону.

Погоджуючись із зазначеним Рішенням в частині тлумачення положення частини четвертої статті 58 Закону, вважаю, що Конституційний Суд України мав підстави роз’яснити і положення першого речення частини першої статті 64 Закону, згідно з яким "учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства", у системному зв’язку з положеннями частини третьої статті 13, частин другої, четвертої, сьомої статті 41, частини другої статті 55, частини першої статті 68, частини другої статті 124 Конституції України, частин третьої, шостої статті 13, частини третьої статті 14, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту "в" частини першої статті 59 Закону в аспекті порушених автором клопотання питань: чи слід вважати норму Закону в цій частині імперативною і такою, що дає можливість виключити учасника, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, лише на основі рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство), за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників Товариства; чи є норма Закону в цій частині все-таки диспозитивною і чи дає право учасникам, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів, реалізувати право на виключення з Товариства недобросовісного учасника шляхом звернення з відповідною вимогою до суду у разі систематичної його неучасті у загальних зборах учасників Товариства, що унеможливлює проведення повноважних зборів та вирішення питання про його виключення.

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" висловлюю окрему думку щодо Рішення в цій частині.

Як вважає автор клопотання, суди по-різному вирішують питання щодо підвідомчості судам спорів про виключення учасника з Товариства: одні суди розглядають такі спори, інші - відмовляють в їх розгляді з тієї підстави, що це питання належить тільки до компетенції загальних зборів учасників Товариства.

На підтвердження різної судової практики щодо вирішення питання про виключення учасника зі складу Товариства автор клопотання посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року № 13, в абзаці четвертому пункту 29 якої викладено правову позицію, згідно з якою "виключення учасника з ТОВ чи ТДВ відповідно до статті 59 Закону про господарські товариства належить до компетенції зборів ТОВ (ТДВ), а не суду", та на постанову Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 року у справі № 2-802/2006, в якій суд висловив іншу позицію, зазначивши, що "обов’язковою умовою підвідомчості вимоги про виключення учасника з товариства суду є неможливість вирішення цього питання зборами учасників товариства через блокування таким учасником роботи зборів".

Обґрунтовуючи конституційне звернення, суб’єкт права на конституційне звернення наводить також рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів, від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес, від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ.

Отже, перед Конституційним Судом України порушено питання про розв’язання правової проблеми, обумовленої неоднозначною судовою практикою розгляду юридичних спорів щодо виключення недобросовісного учасника з Товариства. Автор клопотання просив роз’яснити зміст першого речення частини першої статті 64 Закону в аспекті того, чи поширюється юрисдикція державних судів України на спори, що виникають з корпоративних правовідносин. Для отримання офіційної юридичної відповіді на це запитання (а не казуальної консультації) автор клопотання обрав легітимний спосіб - звернувся до Конституційного Суду України, якому належить виключне конституційне повноваження офіційно роз’яснювати (тлумачити, інтерпретувати) Конституцію і закони України.

Вважаю, що необхідність в офіційному тлумаченні положення статті 64 Закону в аспекті порушених суб’єктом права на конституційне звернення питань обумовлена відповідним конституційним регулюванням юрисдикції судів, судового захисту прав і свобод особи.

1. Конституція України встановлює як судовий, так і позасудовий порядок захисту прав і свобод особи.

У статті 55 Основного Закону України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша). Водночас кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (частини третя, четверта статті 55 Конституції України). Крім того, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55 Конституції України).

2. Виключення учасника з Товариства є мірою юридичної відповідальності за невиконання ним обов’язку щодо повного внесення вкладу до статутного капіталу у визначені законом і статутом строки (частина третя статті 144 ЦК України, частина друга статті 52 Закону) та за систематичне невиконання (неналежне виконання) обов’язків або перешкоджання своїми діями досягненню цілей Товариства (частина перша статті 64 Закону), зокрема неучасть в управлінні справами Товариства. Право на виключення недобросовісного учасника зі складу Товариства надано іншим учасникам в особі його органів управління (абзац третій частини третьої статті 144, пункт 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, пункт "в" частини першої статті 59, частина перша статті 64 Закону).

Органами управління Товариства є загальні збори його учасників (вищий орган) і виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор) (частини перша, друга статті 145 ЦК України, стаття 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частина перша статті 58, частина перша статті 62 Закону).

Виключення учасника з Товариства як санкція за правопорушення в корпоративних правовідносинах належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (абзац третій частини третьої статті 144, пункт 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, пункт "в" частини першої статті 59, частина перша статті 64 Закону). Ця корпоративна санкція застосовується вищим органом управління Товариства незалежно від волі недобросовісного учасника, зокрема, з метою усунення перешкод для досягнення цілей Товариства і захисту його прав та інтересів, у тому числі прав та інтересів інших учасників.

Належність цього питання виключно до розгляду загальними зборами учасників Товариства означає, що його некомпетентні вирішувати інші органи, а саме виконавчий орган (дирекція, директор). Такий висновок випливає зі змісту абзацу одинадцятого частини четвертої статті 145 ЦК України, згідно з яким питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу Товариства.

3. Віднесення цього питання до компетенції загальних зборів учасників Товариства не є перешкодою для його розгляду судом і здійснення у таких справах правосуддя.

Відносини між Товариством і його учасниками щодо внесення (сплати) ними своїх вкладів до статутного капіталу та виконання ними своїх обов’язків врегульовані насамперед ЦК України (статті 117, 144), ГК України (частина третя статті 88), Законом (статті 11, 52) і внутрішніми (корпоративними) локальними нормами статутів конкретних товариств. Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб’єктів певної правової поведінки. Відтак ці відносини встановлюються внаслідок дії зазначених актів, формуються на нормативній основі, а тому є правовими. Відповідно спори, що виникають із корпоративних правовідносин, можуть вирішуватися на основі права.

Згідно з Конституцією України на всі правовідносини, що виникають у державі, поширюється юрисдикція судів (частина друга статті 124). Корпоративні правовідносини щодо виключення учасника з Товариства не можуть бути винятком з цього конституційного імперативу.

4. Положення Конституції України про пряму дію її норм гарантує кожному звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на її підставі (частина третя статті 8).