Конституційний Суд України у складі суддів:

Винокурова Сергія Маркіяновича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича - доповідача,

Маркуш Марії Андріївни,

Пасенюка Олександра Михайловича,

Сергейчука Олега Анатолійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" (далі - ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів") щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58 Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576-XII (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 49, ст. 682) з наступними змінами (далі - Закон) у системному зв’язку з положеннями частини третьої статті 13, частин другої, четвертої, сьомої статті 41, частини першої статті 68 Конституції України, частини першої статті 3, частин третьої, шостої статті 13, частини третьої статті 14, частини третьої статті 16, частини першої статті 115, частини першої статті 117, частини першої статті 140, частин першої, другої статті 144, частини третьої статті 147, частини першої статті 334, частини четвертої статті 715 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 11, частини першої статті 12, частини першої статті 50, частини четвертої статті 53 Закону, а також частини першої статті 64 Закону у системному зв’язку з положеннями частини третьої статті 13, частин другої, четвертої, сьомої статті 41, частини другої статті 55, частини першої статті 68, частини другої статті 124 Конституції України, частин третьої, шостої статті 13, частини третьої статті 14, частини третьої статті 16 ЦК України, пункту "в" частини першої статті 59 Закону.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне звернення ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів".

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність неоднозначного застосування судами України положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону.

Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Голови Верховної Ради України, Державної реєстраційної служби України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Представника Президента України у Конституційному Суді України, Української спілки підприємців малого і середнього бізнесу, науковців Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України, Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України, юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", юридичного факультету Державного вищого навчального закладу "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана", юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету, Конституційний Суд України

1. Суб’єкт права на конституційне звернення - ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень Закону, а саме:

- частини четвертої статті 58, згідно з якою "учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі", в аспекті таких питань: чи мають учасники товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) кількість голосів, пропорційну розміру їх часток, реально внесених до його статутного капіталу, чи вони мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток, зазначених у його статутних документах; чи підлягають врахуванню голоси учасників пропорційно розміру їх часток, які реально не були внесені до статутного капіталу, при визначенні повноважності загальних зборів учасників Товариства та результатів голосування за прийняття рішень;

- частини першої статті 64, згідно з якою "учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства", в аспекті таких питань: чи слід вважати норму Закону в цій частині імперативною і такою, що дає можливість виключити учасника, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, лише на основі рішення загальних зборів учасників Товариства, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників Товариства; чи є норма Закону в цій частині все-таки диспозитивною і чи дає право учасникам, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів, реалізувати право на виключення з Товариства недобросовісного учасника шляхом звернення з відповідною вимогою до суду у разі систематичної його неучасті у загальних зборах учасників Товариства, що унеможливлює проведення повноважних зборів та вирішення питання про його виключення.

Як вважає автор клопотання, суди неоднозначно застосовують положення частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону при розгляді аналогічних корпоративних спорів. В одних випадках суди враховують розмір реально внесених учасниками вкладів до статутного капіталу Товариства і відповідно пропорційну розміру їх часток кількість голосів, а в інших - тільки розмір їх часток, визначений у його статуті та внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Також по-різному вирішується питання щодо підвідомчості судам спорів про виключення учасника з Товариства: одні суди розглядають такі спори, інші - відмовляють у їх розгляді з тієї підстави, що це питання належить тільки до компетенції загальних зборів учасників. На підтвердження різної судової практики до конституційного звернення додано рішення Конституційного Суду України, господарських судів України, Постанову Пленуму Верховного Суду України та рекомендації президії Вищого господарського суду України з цього питання.

2. Проведений Конституційним Судом України порівняльно-правовий аналіз положень Конституції України, ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону стосовно порушених у конституційному зверненні питань дає підстави для таких висновків.

2.1. Україна є демократичною, правовою державою, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (статті 1, 3 Конституції України).

Основний Закон України закріпив за кожним право на власність (стаття 41) і право на підприємницьку діяльність (стаття 42). Правовий режим власності та правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно законами України (пункти 7, 8 частини першої статті 92 Конституції України).

Через законодавче регулювання правовідносин власності і підприємництва держава виконує конституційні обов’язки щодо відповідальності перед людиною за свою діяльність, забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина друга статті 3, частина четверта статті 13, частина третя статті 42 Конституції України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 зазначив, що конституційні права, передбачені частиною першою статті 41 та частиною першою статті 42 Основного Закону України, "особи можуть реалізовувати, зокрема, через товариства" (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини), які є юридичними особами (частина третя статті 79 ГК України, стаття 1 Закону).

2.2. Товариство є однією з організаційно-правових форм юридичних осіб. Поняття юридичної особи визначено в статті 80 ЦК України, згідно з якою - це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна на підставі установчих документів (засновницького договору, статуту, установчого акта) або модельного статуту (частини перша, друга статті 81, частини перша, друга, третя статті 87 ЦК України). Відповідно до абзацу другого частини другої статті 81 ЦК України створена в такому порядку особа є юридичною особою приватного права.

Юридичними особами приватного права є підприємницькі товариства - організації, створені шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві (господарські товариства: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство), або виробничі кооперативи; вони здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (частини перша, друга статті 83, стаття 84 ЦК України).

3. Питання, порушене автором клопотання, стосовно того, яким чином слід визначати кількість голосів учасників Товариства: пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлені в статуті, чи пропорційно їх реальним (фактичним) вкладам, які вони внесли (сплатили) до статутного капіталу, при визначенні повноважності загальних зборів учасників Товариства та результатів голосування за прийняття рішень, має комплексне правове регулювання, його вирішення потребує системного аналізу відповідних положень правових актів щодо статусу Товариства, режиму його майна (статутного капіталу, вкладів і часток учасників) тощо.

3.1. Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається з ЦК України, ГК України, Закону, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів (стаття 11-1 Закону).

Поняття Товариства визначено в статті 140 ЦК України, частині третій статті 80 ГК України, статті 50 Закону, відповідно до яких таким Товариством є господарське товариство, засноване однією або кількома особами, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Зазначені законодавчі положення дають підстави для висновку, що відносини щодо створення Товариства є цивільно-правовими. У цих правовідносинах учасники набувають цивільних прав і несуть цивільні обов’язки.

Установчим документом Товариства є статут (частина перша статті 143 ЦК України, частина перша статті 82 ГК України, частина перша статті 4 Закону). Статут є локальним правовим актом і обов’язковим для дотримання та виконання всіма учасниками. Він має містити відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника, а також розмір, склад та порядок внесення ним вкладів (частина перша статті 140, частина перша статті 143 ЦК України, частина четверта статті 82 ГК України, частина перша статті 50, частина перша статті 51 Закону). Про те, що інформація стосовно майна Товариства є вимогою до змісту його установчих документів, зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010, згідно з яким "усі товариства мають майно, яке є об’єктом управлінської діяльності і інформація про яке є вимогою до змісту їхніх установчих документів (частина друга статті 88 Цивільного кодексу)" (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Такі ж відомості містяться, крім статуту Товариства, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (частина третя статті 8, абзац тринадцятий частини другої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").