Узагальнення практики розгляду судами міста Києва справ про захист прав споживачів проведено відповідно до листа Верховного Суду України від 18 лютого 2010 року N 6-1 з метою вивчення спірних питань, які виникають при розгляді справ даної категорії, проблем у застосуванні норм матеріального або процесуального права та необхідності відповідних роз'яснень.

Під час проведення узагальнення проаналізовано застосування судами норм чинного законодавства та вивчено 166 справ, які були розглянуті судами першої інстанції в 2009 році та надійшли для проведення узагальнення (Деснянського районного суду м. Києва - 7, Оболонського районного суду м. Києва - 4, Дарницького районного суду м. Києва - 8, Святошинського районного суду м. Києва - 26, Дніпровського районного суду м. Києва - 16, Солом'янського районного суду м. Києва - 11, Голосіївського районного суду м. Києва - 24, Шевченківського районного суду м. Києва - 22, Печерського районного суду м. Києва - 17, Подільського районного суду м. Києва - 31 справа).

Предметом вирішення у 45 справах були вимоги, що виникають із договорів страхування, у 42 справах вимоги про повернення банківського вкладу (депозиту), у 13 - вимоги, що виникають із договорів роздрібної купівлі-продажу.

Інші позови, які знаходились у провадженні судів, стосувалися спорів за договорами виконання робіт і надання послуг.

По результатах розгляду справ у 105 випадках ухвалювалися рішення про задоволення вимог повністю або частково, у 21 - про відмову в задоволенні позову, у 6 - провадження у справах закрите, у 24 - позовні заяви залишалися без розгляду.

По інших справах постановлювались ухвали про визнання позовних заяв неподаними та повернення заявникам на стадії відкриття провадження у справах.

Із 24 справ, судові рішення по яких оскаржувались в апеляційному порядку, по 17 постановлювались ухвали про залишення їх без змін, 4 рішення скасовані з ухваленням нових, одне рішення скасоване із закриттям провадження у справі, одне рішення скасоване із залишенням заяви без розгляду та одне рішення змінено.

Процес становлення та формування системи захисту прав громадянина ґрунтується на статті 42 Конституції України, згідно з якою держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт.

Вирішуючи спори по справах зазначеної категорії, суди мають керуватися нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими нормативно-правовими актами, які містять положення про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що встановлені у законодавстві України, застосовуються правила міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 зазначеного Закону) .

Вимоги споживачів про захист їх прав розглядаються у позовному провадженні. У такому ж порядку можуть звертатися до суду Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики і його органи, які відповідно до ст. 5 і п. 10 ч. 1 ст. 26 Закону мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів, а також громадські організації (об'єднання) споживачів.

Підсудність справ даної категорії визначається за місцем знаходження юридичної особи (ч. 2 ст. 109 ЦПК) , за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5 ст. 110 ЦПК) . Право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом територіальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна дана справа, належить виключно позивачу (ч. 13 ст. 110 ЦПК) . Жоден з цих судів не вправі повернути позивачу позовну заяву з мотивів непідсудності справи даному суду.

Судам слід враховувати, що згідно із ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні" місцем проживання фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому ст. 2 цього Закону наголошує, що до паспортного документа мають бути внесені відомості про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла особи. Обов'язок з реєстрації місця проживання громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають виконати протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання (ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні") .

Щодо місця знаходження юридичної особи, то місцем її знаходження відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, а місцем проживання фізичної особи - підприємця є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок із фізичною особою - підприємцем.

Матеріали узагальнення засвідчили, що на практиці виникають труднощі щодо визначення підсудності справ, які виникають із договорів страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг, з інвестиційних договорів. Це пов'язано з тим, що немає єдиної позиції щодо віднесення цих правочинів до договорів про надання послуг.

Зокрема, неоднозначною є практика щодо відкриття провадження у справі за правилами альтернативної підсудності (ч. 5 ст. 110 ЦПК України) . Окремі судді вважають, що на вказані спори Закон України "Про захист прав споживачів" не поширюється.

Неоднаковою з цього питання є й практика апеляційного суду м. Києва.

При визначенні підсудності справи у більшості випадків суди першої інстанції керуються роз'ясненнями, викладеними у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" від 12 квітня 1996 р. N 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 р. N 15) , згідно з якими до спорів, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", належать, зокрема ті, що виникають із договорів страхування, договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг), а також інші відносини, що виникають з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Наприклад, ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 09.11.2009 р. відкрито провадження у справі за позовом Нечупій М.В. до ВАТ "Страхова компанія "Нова" про стягнення суми страхового відшкодування, суми страхового платежу та моральної шкоди. У позовній заяві позивач зазначав про захист своїх прав на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про страхування" (справа N 2-5850/09). Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14.10.2009 р. ухвалу скасовано з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що спір виник з відносин, що випливають з укладеного між сторонами договору страхування, і у разі якщо сторонами не визначено підсудність розгляду спорів у договорі, справа має розглядатися за загальним правилом, тобто за місцем знаходження відповідача.

Відкриваючи провадження у справі за позовом Зайцевої А.М. до ВАТ "Страхова компанія "Нова" про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, суддя Дарницького районного суду м. Києва виходив з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів" і даний позов може бути поданий за місцем проживання позивача. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва з таким висновком не погодилася, зазначивши, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законом - Законом України "Про страхування", а тому позов повинен бути пред'явлений за місцезнаходженням юридичної особи (ч. 2 ст. 109 ЦПК) або за місцем завдання шкоди (ч. 6 ст. 110 ЦПК) . Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10.09.2009 року ухвалу скасовано, справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

В іншому випадку ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23.07.2009 р. залишено без змін ухвалу судді Дарницького районного суду м. Києва від 13.04.2009 р. про відкриття провадження у справі за позовом Міхно В.М. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про усунення порушень прав споживача страхових послуг, розірвання договору страхування, стягнення сплачених страхових платежів та відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва виходила з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".

Вказане питання потребує роз'яснень Верховного Суду України.

Відповідності до ч. 7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК України) . Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2 ст. 95 ЦК України) . Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5 ст. 95 ЦК України) .

При застосуванні правил підсудності за спорами, що випливають із положень Закону України "Про захист прав споживачів", слід враховувати й те, що договором між споживачем і виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг підсудність може бути змінена. У такому разі буде діяти правило договірної підсудності.

Відповідно до ст. 112 ЦПК України сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.

В окремих випадках судді помилково відкривають провадження у справі за правилами альтернативної підсудності. Так, ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2009 р. відкрито провадження у справі за позовом Булюбаш Д.І. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення суми страхового відшкодування. При відкритті провадження суддя не звернула увагу на те, що відповідно до умов договору його невід'ємною частиною є "Загальні умови страхування", згідно п. 15.5 яких суперечки за договором страхування між страховиком і страхувальником вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди у судовому порядку - в судових установах за місцезнаходженням страховика. ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" не знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція Деснянського районного суду м. Києва, в зв'язку з чим підстав для прийняття позову до провадження цього суду не було.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23.07.2009 р. ухвалу судді Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2009 р. скасовано, питання про прийняття позовної заяви передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Іншим суддею цього суду позовна заява Булюбаш Д.І. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про виплату страхового відшкодування ухвалою від 17.08.2009 р. направлена за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва.

Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості направлення позовної заяви у зв'язку з порушенням правил підсудності до іншого суду на стадії вирішення питання про прийняття її до провадження. В таких випадках вона підлягає поверненню позивачу для подачі до належного суду.

Згідно зі ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Вони зазначені в ст. 6 Закону України "Про третейські суди". З урахуванням наведеного не є відмовою від права на звернення до суду за захистом порушеного права угода про передачу справи на розгляд третейського суду. При цьому третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейської угоди (ч. 8 ст. 12 Закону України "Про третейські суди") .

Таким чином, за наявності третейської угоди (або третейського застереження) про передачу спору на розгляд до третейського суду і в разі звернення однієї зі сторін цієї угоди до суду загальної юрисдикції цей суд зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду, і в разі якщо в ході судового розгляду від відповідача до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійде заперечення проти вирішення спору в суді суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК) .

До Святошинського районного суду м. Києва було подано позовну заяву Медведською С.Ю., Медведським Д.А. до АКБ "Укрсоцбанк" про захист прав споживача. Під час розгляду справи АКБ "Укрсоцбанк" подав заперечення проти вирішення спору в суді, оскільки п. 6.2 кредитного договору N 10-29/3238 від 11.04.2007 р. визначено, що всі спірні питання при виконанні договору вирішуються третейським суддею постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.10.2009 р. позовну заяву Медведської С.Ю., Медведського Д.А. до АКБ "Укрсоцбанк" про захист прав споживача залишено без розгляду. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08.12.2009 р. ухвала залишена без змін.

Така практика, на наш погляд, є правильною.

Заява про захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України щодо форми й змісту позовної заяви. Незазначення ціни позову та неоплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи є підставою для залишення позовної заяви без руху.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судам слід звертати увагу на відповідність позовної заяви вимогам ст. 119 ЦПК України. Така заява має містити, зокрема, зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру. До позовної заяви має бути додано документ, що підтверджує оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Незазначення ціни позову є підставою для залишення позовної заяви без руху. Однак позовні заяви без руху для усунення такого недоліку не залишались.

Суддею Деснянського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі за позовом Нечупій М.В. до ВАТ "Страхова компанія "Нова" про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди. Ціна позову в позовній заяві не зазначена (справа N 2-5820/09).

Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом Рябенко О.В. до ПАТ АБ "Укргазбанк" про захист прав споживача. Ціна позову не визначена (справа N 2-3534/09).

Ціна позову не була зазначена і по 14 справах, які перебували в провадженні Оболонського, Святошинського, Дніпровського, Голосіївського, Шевченківського, Печерського та Подільського районних судів м. Києва.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 3 цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а отже, до судового збору не належать. Ст. 81 ЦПК містить визначення витрат на інформаційно-технічне забезпечення і, зокрема перелік випадків, коли витрати на інформаційно-технічне забезпечення не підлягають оплаті. У цьому переліку не зазначено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не оплачуються у справах про захист прав споживачів.

Отже, при подачі позовної заяви про захист прав споживача витрати на інформаційно-технічне забезпечення підлягають сплаті у розмірах, передбачених Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 р. N 825) .

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за позовом Солодовнік Д.О. до фізичної особи - підприємця Бурдакової Н.І. про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення позивачем не оплачені (справа N 2-483/1/2009).

Суддею цього ж суду відкрито провадження у справі за позовом Січкар О.В. до ПП "Андор-Тур", третя особа: ТОВ "ЛІК ТУР", про захист прав споживача, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. Позовна заява подана без оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (справа N 2-1639/09).

Не були оплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення при поданні позову Покровської О.Ю. до ТОВ КБ "АРМА" про захист прав споживачів, визнання відмови у достроковому розірванні договору банківського вкладу недійсним та стягнення суми депозитного вкладу (Голосіївський районний суд м. Києва, справи N 2-2388/09); при подані позову Єрьоменко С.О. до ЗАТ "АІСЕ Україна" про визнання угоди недійсною та поновлення у споживчих правах (Шевченківський районний суд м. Києва, справа N 2-4000/09).

У справі за позовом Плескач В.М. до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку про захист прав споживача та стягнення боргу витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи оплачені в сумі 15 грн., замість необхідних 30 грн. (Шевченківський районний суд м. Києва, справа N 2-4810/09).

Незазначення ціни позову та неоплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи зумовлює наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України.

Траплялися випадки, коли позовні заяви за формою і змістом відповідали встановленим ЦПК України вимогам, однак безпідставно залишались без руху із наданням строку для усунення недоліків, хоча вони таких не містили.

Так, ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва залишена без руху позовна заява Щербака О.Є. до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Скрипця О.О. про захист прав споживачів, позивача зобов'язано у встановлений строк надати докази, якими підтверджується невиконання відповідачем умов договору на виготовлення та встановлення меблів. Між тим, позовна заява не може бути залишена без руху з мотивів неподання доказів. Позивач зобов'язаний лише зазначити докази, якими він обґрунтовує свої вимоги. Крім того, суддя при вирішенні питання про прийняття позовної заяви перевіряє відповідність її форми і змісту вимогам цивільного процесуального законодавства і при встановленні недоліків має вказати на них в ухвалі та необхідність їх виправлення. Суддя не наділений повноваженнями зобов'язувати позивача вчиняти будь-які дії у разі залишення позовної заяви без руху, оскільки усунення недоліків є правом, а не обов'язком останнього (справа N 2-12766/08).

Допускалися помилки і при постановленні ухвал про залишення позовних заяв без розгляду. Цивільним процесуальним кодексом України не передбачена можливість залишення позовної заяви без розгляду в попередньому судовому засіданні з підстав, передбачених п. 3 ст. 207 ЦПК України. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання (ч. 9 ст. 130 ЦПК України) .

Виходячи з наведеного, у разі неявки сторони у попереднє судове засідання без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки судом має бути проведено попереднє судове засідання а справа - призначена до розгляду. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 169 ЦПК) .

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 17.12.2009 р. відкрито провадження у справі за позовом Шептура А.В. до ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" про стягнення страхового відшкодування, попереднє судове засідання призначено на 28.12.2009 р. у попередньому судовому засіданні позовна заява Шептура А.В. до ЗАТ "Страхова компанія "Галактика" про стягнення страхового відшкодування залишена без розгляду в зв'язку із повторною неявкою позивача в судове засідання (п. 3 ст. 207 ЦПК України) . У даному випадку нема повторності неявки позивача, оскільки попереднє судове засідання у справі на 28.12.2009 р. призначено вперше. Тому в суду першої інстанції підстав для залишення заяви без розгляду не було.

Аналогічну помилку допущено Подільським районним судом м. Києва у справі за позовом Шаповал Я.В. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення страхового відшкодування (справа N 2-3701/09) та у справах Гончара Р.В. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення суми страхового відшкодування (справа N 2-3691/09) та за позовом Бублієнко Л.П. до ЗАТ "Фінансова група "Страхові традиції" про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди (справа N 2-2051/09).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих побутових потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Закон регулює відносини споживачів товарів, робіт і послуг з виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг фізичною особою, яка не є підприємцем, дія цього Закону не поширюється. Незважаючи на це, Дарницьким районним судом м. Києва розглянута цивільна справа за позовом Лимар К.Є. до Слободянюка В.П. про захист прав споживачів. Заочним рішенням суду від 25.05.2009 р. позов задоволено. Кошти стягнуто з фізичної особи (справа N 2-618/09).

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30.06.2009 р. у справі за позовом Дубенко Н.В. до Зирянського В.А. про захист прав споживача, відшкодування майнової та моральної шкоди позов задоволено частково. Моральну шкоду та судові витрати стягнуто з фізичної особи (справа N 2-2958/09).

Із заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.10.2009 р. не зрозуміло хто є відповідачем у справі за позовом Павлюка Р.В. до ПП "Прокопенко Віра Іванівна" СТО "ВК" СЕРВІС про захист прав споживачів. Як вбачається з резолютивної частини заочного рішення позов Павлюка Р.В. задоволено частково, стягнуто з ПП "Прокопенко Віра Іванівна" СТО "ВК" СЕРВІС на користь Павлюка Р.В. завдані збитки на загальну суму 7520 грн., завдану моральну шкоду у сумі 1000 грн. та витрати на юридичні послуги у сумі 1500 грн., а всього 9520 грн. (справа N 2-1759/1/09). Неправильне визначення суб'єктного складу сторін в подальшому призвело до відмови у відкритті виконавчого провадження та необхідності роз'яснення рішення суду.

Дніпровським районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Мякушко В.В. до Київської дирекції ЗАТ "Страхові традиції" про порушення прав споживача при виконанні договору добровільного страхування автотранспортних засобів та стягнення страхового відшкодування і моральної шкоди (справа N 2-1688/09).

Ч. 1 ст. 29 ЦПК України визначено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Філія не є юридичною особою, відповідно Київська дирекції ЗАТ "Страхові традиції" не могла бути стороною у справі, до участі в ній потрібно було притягнути ЗЛТ "Фінансова група "Страхові традиції", оскільки автомобіль Мякушко В.В. застрахований цією страховою компанією. Не притягнувши ЗАТ "Страхові традиції" до участі в розгляді справи, суд водночас вирішував питання в т.ч. і про їх права та обов'язки.

Аналогічна помилка допущена Голосіївським районним судом м. Києва при розгляді справи за позов Чорної Л.М. до відділення N 27 філії ВАТ КБ "Надра" про стягнення заборгованості (справа N 2-4092/09).

Мали місце випадки, коли суди, правильно встановивши обставини справи та характер правовідносин між сторонами, що виникали з договору, яким вони визначили зміст своїх прав і обов'язків, безпідставно застосовували до цих правовідносин норму ст. 1166 ЦК України, яка регулює зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, підставою виникнення яких є неправомірна діяльність (позадоговірні зобов'язання), а не договір.

Так, Святошинським районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Галстяна С.М. до ТОВ "МВФ "ТРЕЙД-Сервіс-1", приватного підприємця Єрка О.М. про відшкодування матеріальної, моральної шкоди у зв'язку з придбанням товару за договором купівлі-продажу. Рішенням суду від 24.06.2009 року позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємця Єрка О.М. на користь Галстяна С.М. 8445 грн. 08 коп. В решті вимогу тому числі у вимогах до ТОВ "НВФ "Трейд-Сервіс-1" відмовлено. Рішення не оскаржувалося. Судом першої інстанції безпідставно застосовано до цих правовідносин ст. 1166 ЦК України, оскільки відповідальність за шкоду, завдану у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, передбачена ст. 711 ЦК України.

Дніпровським районним судом м. Києва позовні вимоги Роговського А.А., Роговської В.А. до ТОВ "Сіті ком", третя особа: ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем.", про захист прав споживачів задоволені частково. Суд і в цьому випадку безпідставно керувався ст. 1166, 1167 ЦК України.

Проблемним виявилося питання відшкодування моральної шкоди при розгляді цивільних справ за позовами про захист прав споживачів.

Ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У більшості випадків позовні вимоги передбачали відшкодування моральної шкоди і суди приймали рішення про задоволення або часткове задоволення позовних вимог в частині її відшкодування.

Оболонським районним судом м. Києва розглянута справа за позовом Аніщенка О.О. до Акціонерного комерційного банку "Київ", третя особа: Оболонська філія АКБ "Київ", про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди. Заочним рішенням від 15.09.2009 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АКБ "Київ" в особі Оболонської філії АКБ "Київ" на користь Аніщенка О.О. 17612,32 доларів США банківського вкладу (депозиту), 5000 гривень моральної шкоди та 250 грн. судових витрат (справа N 2-4100/09). Рішенням апеляційного суду м. Києва від 03.03.2010 р. заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15.09.2009 р. у частині стягнення 5000 грн. моральної шкоди скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Аніщенка О.О. до АКБ "Київ" про відшкодування моральної шкоди відмовлено.