З метою забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції при розгляді справ, пов'язаних з обігом векселів, Пленум Верховного Суду України дати судам такі роз'яснення:

1. Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 р.), а також законами України від 5 квітня 2001 р. N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цінні напери та фондовий ринок", від 6 липня 1999 р. N 826-ХIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. N 827-ХIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. N 828-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".

Необхідно також врахувати, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК з урахуванням їх особливостей.

2. Розглядаючи спори, пов'язані з обігом векселів, суди мають перевіряти, чи відповідає документ формальним вимогам, що дозволяють розглядати його як цінний папір (вексель).

Відповідно до ст. 194 ЦК цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Виходячи з цього визначення здійснення або передача посвідчених цінним папером прав можливі тільки за умови його пред'явлення.

Статтею 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" і ст. 14 Закону України від 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що векселі (переказні та прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма і порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Таким чином, норми вексельного законодавства не можна застосовувати до зобов'язань, оформлених на електронних і магнітних носіях.

3. Перелік обов'язкових реквізитів для переказного векселя наведено у ст. 1, а простого - у ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон). Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 196 ЦК України і статей 2, 76 Уніфікованого закону документ, який не містить обов'язкових реквізитів, перелічених у вказаних статтях Уніфікованого закону, не є цінним папером (векселем), а може мати силу простої боргової розписки, за винятком випадків, прямо зазначених в абзацах 2-4 ст. 2, абзацах 2-4 ст. 76 Уніфікованого закону. Вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов'язання, пред'явлена на підставі документа, що не відповідає формі та не містить обов'язкових реквізитів, підлягає відхиленню судом незалежно від пред'явлення позову про визнання векселя таким, що не має вексельної сили. Відхилення цієї вимоги не є перешкодою для пред'явлення самостійного позову на підставі загальних норм цивільного законодавства, зокрема тих, що регулюють відносини за позикою. Проте не може бути відхилена вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов'язання, пред'явлена на підставі векселя, який містить виправлення, пошкодження тощо, за умови збереження його обов'язкових реквізитів.

4. При вирішення питання про наявність вексельних зобов'язань судам слід звертати увагу на додержання вимог вексельного законодавства щодо підписів зобов'язаних за векселем осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" вексель підписується від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

Вказаною нормою Закону встановлено, що при видачі векселів від імені фізичних осіб підпис повинен містити паспортні дані та ідентифікаційний номер фізичної особи. Ці дані є обов'язковими реквізитами підпису фізичної особи, і без їх зазначення її не можна вважати векселедавцем (трасантом).

Виняток становлять підписи фізичних осіб, які через свої релігійні чи інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи. У паспорті таких фізичних осіб повинна бути відмітка органу внутрішніх справ про наявність у них права на здійснення платежів без ідентифікаційного номера, передбачена Порядком унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 р. N 602/1226; зареєстровано у Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2004 р. за N 1345/9944).

За відсутності зазначених реквізитів підпису юридичної або фізичної особи останній теж слід вважати відсутнім, а сам вексель - таким, що виданий з дефектом форми і не має вексельної сили (ст. 2 Уніфікованого закону).

5. Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, у тому числі виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Вчинений на векселі, що не має обмежень на його передачу за індосаментом, або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) напис про передачу прав на вексель іншій особі повинен розглядатися як індосамент, якщо з його змісту не випливає, що особа, яка вчинила такий напис, має намір передати права в загальноцивільному порядку (у порядку відступлення права вимоги).

Усі положення про індосамент поширюються і на простий вексель.

6. При переході прав за векселем у складі спадкової маси, у складі майна підприємства, проданого як єдиний майновий комплекс, при переході прав до іншої юридичної особи у разі реорганізації юридичної особи - векселедержателя, при примусовому продажі векселя з публічних торгів векселедержатель, що заявляє вимоги за векселем, отриманим у такий спосіб, повинен надати відповідні докази переходу цих прав. У зазначених випадках відсутність на векселі напису у формі індосаменту про перехід прав не є підставою для відмови в задоволенні вимоги векселедержателя за умови надання ним доказів того, що цей документ перейшов до нього на законних підставах.

7. Згідно зі статтями 16, 77 Уніфікованого закону особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній із них є бланковим. При цьому закреслені індосаменти вважаються ненаписаними.

З огляду на викладене суди під час розгляду вимог осіб, у яких знаходиться вексель, мають перевіряти, чи є позивач останнім набувачем прав за векселем по безперервному ряду індосаментів. Ряд вексельних індосаментів має бути послідовним, тобто кожний попередній індосат є наступним індосантом. Місце розташування передавальних написів на векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) і дати їх вчинення (якщо вони є) при визначенні безперервності індосаментів до уваги не беруться.

За наявності на векселі в ряді послідовних індосаментів одного або кількох закреслених індосаментів законним векселедержателем є особа, на ім'я якої вчинено останній перед закресленим індосамент. Як законний векселедержатель така особа має право індосувати вексель у загальному порядку, при цьому закреслений індосамент до уваги не береться.

Якщо останній індосамент є бланковим або на пред'явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.

Абзацом 1 ст. 16 Уніфікованого закону передбачено, що в разі коли за бланковим індосаментом іде інший, особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Відповідно до абзацу 2 ст. 13 Уніфікованого закону бланковий індосамент є чинним лише у випадку, коли він написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дійсними. Доведення протилежного - обов'язок особи, якій пред'явлено вимогу за векселем.

8. За наявності на переказному або простому векселі підписів осіб, не здатних брати зобов'язання за векселем, або підроблених підписів, або підписів вигаданих осіб, або підписів, що з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язувати тих осіб, які поставили їх на векселі чи від імені яких він був підписаний, то згідно зі статтями 7, 77 Уніфікованого закону зобов'язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є юридично дійсними. Отже, підписи індосантів, що не можуть зобов'язувати тих осіб, від імені яких вони поставлені, не переривають ряду індосаментів.

Правочини, на підставі яких було видано (передано) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 ЦК, із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

9. Відповідно до статей 8, 77 Уніфікованого закону кожний, хто поставив свій підпис на простому або переказному векселі як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за векселем і, якщо заплатить, матиме ті самі права, що й особа, за яку він мав намір діяти. Таке ж правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження.

З огляду на це особа, яка отримала вексель від представника, що не мав достатніх повноважень на видачу (передачу) векселя, не може вимагати виконання зобов'язань за векселем від особи, котра видала (передала) вексель. Однак вона вправі вимагати здійснення платежу за векселем від такого представника, що поставив свій підпис на векселі, в обсязі і за умов, зазначених у векселі, виходячи з того, що його видано (передано) особисто цим представником. У разі перевищення повноважень представником особи, від імені якої вексель підписано, тобто прийняття ним зобов'язання за векселем від імені іншої особи на суму, що перевищує ту, в межах якої він мав право діяти, зобов'язання переноситься на представника не в повному обсязі, а лише в межах перевищення.

При розгляді справ такої категорії судам слід також враховувати, що у разі схвалення в подальшому особою видачі (передачі) векселя представником без повноважень або з їх перевищенням, відповідальність за векселем на підставі ч. 2 ст. 241 ЦК несе ця особа, якщо інше не випливає із самого векселя.

10. Статтею 20 Уніфікованого закону передбачено, що індосамент, вчинений після настання строку платежу, має ті самі наслідки, що й індосамент, вчинений до настання цього строку Однак індосамент, вчинений після здійснення протесту в неплатежі або після закінчення строку, встановленого для опротестування, має наслідки звичайної процесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається вчиненим на векселі до закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.

Таким чином, вексель може бути переданий шляхом вчинення іменного або бланкового індосаменту і після здійснення протесту в неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту (якщо вексель не був опротестований). Особи, які індосували вексель після здійснення його протесту в неплатежі та (або) після закінчення строку для здійснення протесту, не несуть відповідальності перед набувачем векселя за виконання зобов'язання за векселем, але відповідають за дійсність переданої вимоги (ст. 519 ЦК. Інші зобов'язані за векселем особи мають право відповідно до ст. 518 ЦК висувати проти вимог векселедержателя ті заперечення, що вони мали проти особи (осіб), що індосувала (індосували) вексель після його опротестування або після закінчення строку для здійснення протесту.

11. Якщо векселедавець помістив у переказному векселі слова "не за наказом" або будь-яке інше рівнозначне застереження, то такий документ може бути переданий лише з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (абзац 2 ст. 11 Уніфікованого закону).

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону ці правила застосовуються і щодо простого векселя.

Застереженнями, що включаються у вексель з метою заборони передачі його шляхом індосаменту, є, зокрема: "платити тільки такій-то особі", "платити такому-то, але не за його наказом", "без права індосування", "передача в загальноцивільному порядку".

За наявності таких застережень вексель слід розглядати як іменний цінний папір, права за яким передаються в порядку і з наслідками, встановленими для відступлення права вимоги - цесії (ч. 4 ст. 197, статті 512-519 ЦК).

Відступлення права вимоги за векселем має бути оформлене письмово окремим документом (документами), складеним (складеними) цесіонарієм та цедентом відповідно до вимог ст. 207 ЦК. У цьому документі слід індивідуалізувати вексель, відступлення права за яким є предметом угоди про відступлення права вимоги. У разі відсутності такої індивідуалізації правочин про відступлення права вимоги не вважається таким, оскільки не містить умов стосовно того, яка вимога і на підставі якого векселя передається.

Особа, яка обґрунтовує належність їй права вимоги правочином про відступлення цього права, укладеним нею і (або) будь-ким із її попередників, повинна надати письмові докази укладання такого правочину, якщо його не оформлено на векселі чи на додатковому аркуші (алонжі). Вчинення напису про відступлення від права вимоги на векселі або на додатковому аркуші (алонжі) не є підставою для відмови в позові.

12. Згідно зі ст. 18 Уніфікованого закону, якщо індосамент містить застереження "валюта до отримання", "на інкасо", "за дорученням" або будь-яке інше, в якому йдеться про просте доручення, держатель векселя може здійснювати всі права, що випливають із переказного векселя, але індосувати його він може тільки в порядку передоручення.

Виходячи з цього, особа, яка отримала вексель на підставі передорученого індосаменту, вправі висунути вимогу про платіж, отримати платіж, вчинити протест у випадку неплатежу.

Однак слід враховувати, що особа, яка отримала вексель з індосаментом, наданим у порядку передоручення, вправі звернутися до суду з вимогою про примусове стягнення за векселем лише за наявності спеціального доручення індосанта, що надає йому право на здійснення таких процесуальних дій від його імені.

13. Статтею 15 Уніфікованого закону визначено, що індосант відповідає за акцепт і за платіж, якщо не обумовлено протилежне.

При вирішенні спорів судам слід враховувати, що у випадку включення до індосаменту застереження "без обороту на мене" чи будь-якого іншого, наслідком якого може бути звільнення індосанта від відповідальності за платіж за векселем, передбаченої вказаною нормою Уніфікованого закону, індосант відповідає лише за дійсність переданої за векселем вимоги. Таке застереження означає, що при неакцепті або неплатежі до такого індосанта не можуть бути пред'явлені вимоги, передбачені статтями 43-49 Уніфікованого закону, тобто зазначена особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань за векселем.

14. Відповідно до абзацу 2 ст. 16 Уніфікованого закону, якщо особа втратила переказний вексель у силу будь-якої події, а держатель векселя обґрунтував своє право на нього згідно з порядком, зазначеним в абзаці першому цієї статті, він не зобов'язаний повертати такий вексель, за винятком випадку, коли набув його недобросовісно або при його придбанні допустив грубу необережність.

Однак особа, що була власником векселя і втратила його в силу будь-якої події або обставини, що мали місце поза її волею, вправі заявити позовні вимоги про повернення векселя за загальними правилами, передбаченими ЦК.

Набувач утраченого векселя вважається недобросовісним, якщо він на момент придбання векселя знав про те, що він вибув із володіння власника або особи, уповноваженої власником розпоряджатися векселем, поза їх волею. Груба необережність набувача має місце в тому разі, коли він з огляду на сформовані умови обігу повинен був знати про факт вибуття векселя з володіння зазначених осіб поза їх волею (зокрема, якщо вексель був придбаний після опублікування власником у друкованому засобі масової інформації оголошення про втрату або крадіжку векселя, про яке набувач векселя за обставинами справи не міг не знати).

Недобросовісність і грубу необережність набувача доводить особа, яка пред'явила вимогу про вилучення векселя.

15. У разі пред'явлення законним векселедержателем вимоги про оплату векселя зобов'язана за ним особа не має права відмовитися від виконання з посиланням на відсутність або недійсність зобов'язання, крім випадків, передбачених ст. 17 Уніфікованого закону.

Згідно із цією статтею особи, до яких пред'явлено позов за переказним векселем, не можуть протиставляти вимогам держателя заперечення, що ґрунтуються на їхніх особистих відносинах із трасантом або з попередніми держателями, якщо держатель при придбанні векселя не діяв свідомо на шкоду боржнику. На свої особисті відносини з іншими особами, у тому числі з попередніми векселедержателями, боржник вправі посилатися лише в тому разі, коли векселедержателями при придбанні векселя діяв свідомо на шкоду боржникові, тобто якщо він знав про відсутність законних підстав для видачі (передачі) векселя до або під час його придбання.

Наявність обставин, що свідчать про недобросовісність власника векселя, доводиться особою, до якої пред'явлено позов. Зобов'язана за векселем особа звільняється від платежу, якщо доведе, що кредитор, який пред'явив вимоги, знав або повинен був знати в момент придбання векселя про недійсність чи відсутність зобов'язання, що було підставою для видачі (передачі) векселя, або отримав вексель унаслідок обману, крадіжки чи брав у них участь.

16. Простий або акцептований переказний вексель строком платежу "за пред'явленням" підлягає оплаті в день його належного пред'явлення до платежу.

Держатель такого векселя повинен пред'явити його до платежу протягом одного р. від дати складення, якщо векселедавець не скоротив або не встановив більш тривалий строк. Зазначені строки можуть бути скорочені індосантами (ст. 34 Уніфікованого закону).

Строк для пред'явлення відраховується з дати складання векселя. Якщо у векселі строком "за пред'явленням" вказано, що він не може бути пред'явлений до платежу раніше визначеної дати, строк для його пред'явлення до платежу відраховується з цієї дати.

У разі непред'явлення до платежу переказного векселя в установлені строки його держатель втрачає права за ним стосовно індосантів, векселедавця, а також інших зобов'язаних за векселем осіб, за винятком акцептанта, а при непред'явленні до платежу простого векселя - за винятком векселедавця (статті 53, 78, Уніфікованого закону. Такі самі наслідки настають, якщо вексель зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи пред'явлення не пред'явлено до платежу в день, коли він мав бути оплачений, або протягом двох наступних робочих днів (статті 38, 53, 78 Уніфікованого закону).