У військовій палаті Верховного Суду України було проведено узагальнення практики застосування судами законодавства про військові злочини у сфері службової діяльності з метою виявлення найхарактерніших помилок, а також спірних питань, що виникають при застосуванні цього законодавства на практиці.

Державна статистика свідчить про те, що рівень судимості за військові службові злочини залишається небезпечно високим, а у відносних показниках - зростає. Так, у 1998 р. за ці злочини було засуджено 290 осіб (13,6% від загальної кількості), у 1999 р. - 354 (18,2%), а у 2000 р. - 287 (майже 20%). Крім того, серед засуджених за зазначені злочини з кожним роком збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 р. цей показник становив 36%, у 1997 р. - 41, у 1998 р. - 52, у 1999 р. - 54,5, а у 2000 р. - 55%).

Таким чином, даний вид злочинності залишається небезпечним явищем у сфері військового управління. Діючи у протиправний спосіб, військові службові особи серйозно порушують встановлений порядок несення і проходження військової служби, погіршують соціально-психологічну атмосферу у військових колективах, підривають авторитет і довіру до офіційної влади.

Практика застосування судами законодавства про відповідальність за військові злочини у сфері службової діяльності свідчить про наявність проблем, що виникають при кваліфікації протиправних дій, а їх неоднакове вирішення спричиняє судові помилки.

З огляду на ці обставини в узагальненні розглянуто специфіку предмета доказування у справах даної категорії, досліджено ознаки складу злочину - зловживання владою або службовим становищем з боку військової службової особи, перевищення влади чи службових повноважень, - наведено критерії розмежування цих злочинів як між собою, так і з подібними правопорушеннями, роз'яснено найскладніші питання застосування закону, зокрема щодо критеріїв кваліфікації розглядуваних злочинів при конкуренції кримінально-правових норм та при повторності злочинів тощо. Крім того, дано практичні рекомендації щодо застосування матеріального закону при вирішенні цивільних позовів про відшкодування шкоди, заподіяної вчиненням військових злочинів у сфері службової діяльності.

Хоча узагальнення проведено під час дії Кримінального кодексу України (далі - КК) 1960 р., його положення не втрачають актуальності, оскільки істотних змін у кримінально-правовій характеристиці злочинів зазначеної категорії не відбулося. З цією метою, а також для зручності сприйняття матеріалу зміст узагальнення в частині, що не втратила своєї актуальності, приведено у відповідність із чинним законом.

Наведені роз'яснення сприятимуть своєчасному і кваліфікованому поновленню порушених злочинними діями прав та свобод громадян, законних інтересів військових частин, установ і організацій, а також реально допоможуть судам уникнути помилок при вирішенні справ даної категорії.

Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Основним Законом та законами України. Це повною мірою стосується і військових службових осіб. Від реалізації даного положення залежать чітка діяльність державного апарату військового управління, функціонування об'єднань, з'єднань, військових частин, установ, організацій, своєчасне й справедливе вирішення соціальних проблем, а також забезпечення реалізації конституційних прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, законних інтересів юридичних осіб.

Законодавством установлено кримінальну відповідальність за різні злочинні порушення службовими особами своїх обов'язків. Втім, такі злочини, як зловживання владою або службовим становищем з боку військової службової особи (ст. 423 КК, перевищення такою особою влади чи службових повноважень (ст. 424 КК), її недбале ставлення до військової служби (ст. 425 КК), так само як і бездіяльність військової влади (ст. 426 КК), займають у чинному КК окреме місце серед військових злочинів.

Враховуючи специфіку предмета доказування у справах даної категорії, з метою забезпечення належного судового розгляду судам необхідно встановлювати й аналізувати мотив, мету та фактичні обставини вчиненого діяння, наявність причинного зв'язку між порушенням (невиконанням) службовою особою своїх обов'язків та настанням конкретних шкідливих наслідків, чітко розмежовувати при цьому кваліфікуючі ознаки злочинів.

Зокрема, під зловживанням владою слід розуміти умисне використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення владних вимог та прийняття рішень, які є обов'язковими для інших осіб (підлеглих).

Зловживання службовим становищем - це умисне використання військовою службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних із займаною посадою. Такі дії хоч і перебувають у межах службових повноважень військової службової особи, проте вчинюються нею незаконно (на порушення встановленого порядку).

Під перевищенням влади необхідно розуміти умисний вихід за межі наданих військовій службовій особі владних повноважень. Про наявність ознак перевищення влади в діях такої особи свідчить, зокрема, застосування нею насильства щодо підлеглого або віддання явно злочинного наказу.

Перевищення службових повноважень - це умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих військовій службовій особі повноважень (наприклад, особа, котра хоч і має право здійснювати організаційно-розпорядчі функції, але в конкретному випадку перевищує інші свої службові або владні повноваження щодо осіб, які не входять до числа її підлеглих, тощо).

З огляду на об'єкт військових злочинів у сфері службової діяльності протиправні дії військових службових осіб, які не посягають на порядок несення та проходження військової служби, складу військового злочину не містять за відсутності ознак порушення військового правопорядку.

Вирішуючи питання про розмежування злочинів, передбачених статтями 423 та 424 КК, слід керуватися роз'ясненнями, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. N 12 "Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень" (зі змінами, внесеними постановами від 4 червня 1993 р. N 3 та від 3 грудня 1997 р. N 12. Кваліфікуючи дії за наведеними статтями закону, суд повинен зазначити, в чому саме полягає зловживання владою чи службовим становищем (посилаючись при цьому на конкретні пункти, статті нормативно-правових актів, які розкривають коло повноважень службової особи) або перевищення влади чи службових повноважень (вказуючи, за межі яких саме наданих цій особі владних прав чи службових повноважень вона умисно вийшла). При цьому за змістом закону ставлення винного до наслідків, передбачених у зазначених статтях кримінального закону, можливе у формі як умислу, так і необережності, саме ж протиправне діяння вчинюється умисно.

Розмежовуючи військові службові злочини від діянь, відповідальність за вчинення яких передбачено Законом від 5 жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією", судам необхідно керуватися, зокрема, роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які він дав у пунктах 3, 9 постанови від 25 травня 1998 р. N 13 "Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією" (зі змінами, внесеними постановою від 3 березня 2000 р. N 5, маючи на увазі, що передбачена законом адміністративна відповідальність настає лише за умови, що дії (бездіяльність) військової службової особи не містять складу злочину.

Поширеними залишаються факти недбалого ставлення військових службових осіб до військової служби. У справах про злочини даної категорії найбільші труднощі викликають питання доказування наявності причинного зв'язку між невиконанням або недбалим виконанням обов'язків військової служби та настанням шкідливих наслідків, а також доведення вини.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони недбалого ставлення до військової служби є наявність причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) і шкідливими наслідками, що настали. При цьому для зазначеного зв'язку характерними є такі ознаки:

а) діяння за часом передує наслідку;

б) діянню властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;

в) у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність - діяння породжує наслідок;

г) наслідок породжується саме цим діянням - його закономірним, необхідним розвитком, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил.

Причинний зв'язок між бездіяльністю (невтручання, невиконання дій, спрямованих на створення чи збереження певних благ) і наслідком може бути безпосереднім або мати проміжні ланки.

Визнання особи винною у недбалому ставленні до військової служби можливе за наявності доказів, що в неї була реальна можливість виконати обов'язки, невиконання (неналежне виконання) яких їй ставиться за провину. Якщо невиконання чи неналежне виконання таких обов'язків сталося внаслідок обставин, що не були відомі службовій особі, її дії не містять складу злочину. І навпаки, якщо такі обставини були відомі службовій особі (наприклад, її хвороба, перебування в стані сп'яніння, некомпетентність тощо), вона має відповідати за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки могла і повинна була передбачати, що в ситуації, обтяженій факторами ризику, своїми діями (бездіяльністю) створює загрозу настання шкідливих наслідків через свою завідому нездатність до діяльності в таких умовах.

У разі, коли особа усвідомлює і складність самої ситуації, і свою непідготовленість до неї, але все ж таки починає діяти, створюючи небезпеку для оточуючих, хоч і розраховує на відвернення останньої, такі її дії утворюють злочинну самовпевненість (звичайно, крім випадків, коли особа виконує обов'язковий для неї наказ або перебуває у стані крайньої необхідності чи виправданого ризику).

Вивчення судової практики свідчить про те, що деякі суди допускають помилки при кваліфікації злочинів.

Питаннями, які викликають труднощі при їх вирішенні, є:

1) застосування правил кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність військової службової особи за перевищення влади чи службових повноважень;

2) розмежування одиничного злочину від сукупності злочинів;

3) застосування правил кваліфікації при повторності злочинів;

4) застосування кваліфікуючої ознаки "застосування зброї".

1. Загальні правила кваліфікації дій винних осіб при конкуренції кримінально-правових норм нині визначені лише в деяких наукових працях з кримінального права, а також судовою практикою.

Необхідно мати на увазі особливості побудови ст. 424 КК. Перша і друга частини зазначеної статті передбачають конкретні дії, які утворюють самостійні склади злочинів перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень. Тому дії винної особи, якщо вони містять одночасно ознаки злочину, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, утворюють реальну сукупність злочинів і повинні кваліфікуватися за двома частинами даної статті КК. У такому випадку конкуренції норм немає, оскільки йдеться про різні склади злочинів. Водночас дії, передбачені частинами 1 і 2 зазначеної статті, є самостійними формами складу такого злочину, як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, а тому посилання у вироку на те, що особа в будь-якому з таких випадків перевищує надану їй владу чи службові повноваження, є обов'язковим.