Представляю вашій увазі відповідно до Конституції України Щорічну доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Це результати системного моніторингу Уповноваженого з прав людини, конкретних проваджень, аналізу звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства, біженців.

У 2010 році Україна разом з європейською спільнотою відзначила 60-річчя Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На спеціальному засіданні Верховної Ради України 22 жовтня Уповноваженим з прав людини було представлено Спеціальну доповідь "Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини". Широкі кола громадськості вперше було ознайомлено з комплексним аналізом виконання Україною зобов'язань у галузі прав людини, узятих при вступі до Ради Європи.

Виходячи з пріоритету захисту прав дітей, Уповноваженим з прав людини в грудні 2010 року було представлено Верховній Раді України Спеціальну доповідь "Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні", присвячену 20-річчю ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини.

Понад один мільйон людей звернулися до Омбудсмана України за час існування інституції в нашій країні. Лише за 2010 рік - понад 82 тисячі. Кожне друге звернення стосувалося порушення громадянських прав, зокрема, права на справедливий суд, виконання судових рішень, належних умов тримання в місцях ув'язнення. У кожному третьому зверненні йшлося про порушення соціально-економічних прав громадян.

Як і в попередні роки, значна кількість звернень до Уповноваженого з прав людини була породжена зневажливим, бюрократичним ставленням посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування до розгляду звернень людей, які не бажають миритися з беззаконням.

Кожне п'яте звернення містило скарги на дії чи бездіяльність співробітників органів внутрішніх справ, кожне десяте - органів прокуратури.

Найбрутальнішою формою порушення прав людини в Україні залишається бідність. Для багатьох людей це не тільки низький рівень матеріального забезпечення, а й відсутність свободи вибору, невпевненість у майбутньому своїх дітей.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи прірва між бідними і багатими продовжує зростати. Так, половина населення земної кулі, яке є найбільш бідним, володіє менш ніж 2% світового багатства. І водночас 10% найбагатших людей планети володіють 83% світового багатства, причому на 1% з них припадає 43% світових активів (за даними банку "Кредит Сьюіз" за 2010 рік).

Не є винятком і Україна, де рівень матеріального добробуту найбагатших зростає швидше, ніж найбідніших, а також збільшується розрив між містом і селом. За час кризи збагатився великий промисловий і банківський капітал, навіть 80% закордонних інвестицій пішли у банківську сферу.

Відповідно до завдань Цілей розвитку тисячоліття до 2015 року Україна мала б зменшити на третину частку бідного населення. Проте, за останніми офіційними даними, рівень бідності перевищує 26% і фактично залишається незмінним порівняно з 2000 роком. Надзвичайно високою є бідність сільського населення та родин з дітьми. За критеріями ООН для країн Центральної та Східної Європи, до категорії бідних можна віднести майже 81% населення України.

Залишається глибокою диспропорція між вартістю життя і рівнем оплати праці. В умовах лібералізації цінової політики це робить бідних ще біднішими. За даними вибіркового обстеження Держкомстату умов життя домогосподарств, у першому півріччі 2010 року частка населення із середньо-душовими місячними доходами нижче прожиткового мінімуму збільшилася у 1,6 разу проти відповідного періоду 2009 року.

У зверненнях до Уповноваженого громадяни скаржаться на низькі зарплати і пенсії, неможливість в умовах стрімкого зростання цін і тарифів прогодувати та забезпечити найнеобхіднішим свої сім'ї. Люди чекають повернення трудових заощаджень, визволення із сучасного кредитного рабства.

Для подолання бідності та соціальної нерівності потрібен комплекс заходів, спрямованих передусім на створення робочих місць, зростання зайнятості населення, створення гідних умов праці, об'єктивне визначення прожитковою мінімуму та інших соціальних стандартів, реальні зміни в оплаті праці. Урешті-решт, метою економічного зростання та економічних реформ має стати людина, її потреби, добробут та якість життя.

Саме тому моє перше подання до новообраного Президента України Віктора Януковича стосувалося проблем боротьби з бідністю. Глава держави доручив урядові розробити Загальнодержавну програму подолання та запобігання бідності в Україні. Чекаємо від уряду завершення цієї роботи.

Вважаю за необхідне наголосити на неприпустимості порушення конституційних прав людини на своєчасну оплату праці. Заборгованість із зарплати становить понад 1,3 мільярда гривень. Проте, враховуючи тінізацію трудових відносин та заробітної плати, реальна заборгованість є значно більшою.

Бідні люди страждають не тільки через недосконалість законів та брак фінансових ресурсів. Дуже часто розв'язанню життєво важливих проблем шкодять формалізм і бездушність чиновників. Не можу не навести приклад, який мене просто вразив та по-людськи обурив. Протягом майже двох років поспіль 90-річна вчителька з Полтавської області Євгенія Андріївна Кириленко намагалася добитися зарахування до страхового стажу періоду роботи з 1 вересня 1939 року до 12 вересня 1941 року на посаді вчителя Червоно-Лучанської початкової школи. Від жінки, яка мала документи, що підтверджували її працю й були видані у період фактичної роботи, працівники Пенсійного фонду і органів праці та соціального захисту цинічно вимагали ще й підтвердження свідків, які тоді - 70 років тому (!) - працювали разом з нею. Тільки після втручання Уповноваженого з прав людини заявниця зрештою отримала пенсію у повному розмірі з урахуванням доплати за згаданий стаж. Переконана, що кожен такий випадок має бути предметом окремого розгляду, належної оцінки і реагування керівників центральних та місцевих органів влади. Ініційована Президентом країни адміністративна реформа має сприяти підвищенню рівня та якості державних послуг для громадян.

В умовах загострення фінансово-економічної кризи до Уповноваженого з прав людини звернулися за захистом своїх прав сотні вкладників комерційних банків, а також ті, хто скористався банківськими кредитами, зокрема в іноземній валюті. Ось що пише у своєму зверненні Михайло Віталійович Станіславський, який намагався повернути з банку "Надра" компенсаційні виплати своєї дружини, отримані нею як жертвою фашистських переслідувань від німецького фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє": "У 1993 році ми з дружиною вже втратили всі свої заощадження, які заробили собі на старість, а тепер ця історія повторюється. Я хвора людина, інвалід Великої Вітчизняної війни, витрачаю багато коштів на придбання медикаментів та на додаткове медичне обслуговування. Мені виповнилося 93 роки, за такого розвитку подій я можу і не дочекатися моїх власних грошей". Результатом провадження Уповноваженого з прав людини стала виплата банком належних людині коштів.

Низку випробувань довелося пройти багатьом іншим громадянам до того, як за підтримки Уповноваженого їм було повернуто зароблене важкою працею.

Звертаю увагу на збільшення кількості випадків, коли позичальників позбавляють майна, зокрема квартир, а також зростання самогубств в Україні, які вчиняються через неможливість вибратися з боргових зобов'язань перед банками. У 2009 році трапилося 15 суїцидів, а в 2010 році стало відомо про 11 випадків самогубств з причини неможливості виконати умови кредитних договорів.

Через масові порушення конституційних прав громадян проблемними банками мною направлялися подання Голові Національного банку та Президенту України, у яких було запропоновано здійснити низку заходів, зокрема: зменшити процентну ставку за кредитами, перевести кредити в іноземній валюті у національну за курсом на момент їх оформлення, запровадити кредитні канікули, викупити Нацбанком кредитні зобов'язання фізичних осіб і суб'єктів підприємницької діяльності тощо.

Зрештою, Нацбанк України скасував власний наказ про заборону повернення депозитів. Завдяки прийняттю Верховною Радою України Закону "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" вдалося запобігти позбавленню багатьох позичальників заставного майна. Проте ризики втрати житла та іншого майна за неможливості в повному обсязі виконувати кредитні умови залишаються, а тому проблема кредитного рабства набуває гостроти.

Переконана, люди мають бути захищені від свавілля банкірів, а негативні наслідки фінансово-економічної кризи справедливо розподілені між банками, державою та людьми. На жаль, поки цього ще не відбувається.

Сьогодні в Україні системними є порушення конституційних прав людини на охорону здоров'я та безоплатну медичну допомогу. За оцінкою фахівців, обсяг зведених бюджетних видатків на охорону здоров'я впродовж останніх років становить 50-60% мінімальної потреби. Торік для забезпечення лікарськими засобами пільгових категорій населення, а це найбідніші люди, було передбачено лише 15% необхідних коштів, фактично ж профінансовано ще менше.

За оцінками Світового банку, Україну охопила повномасштабна подвійна криза - демографічна та погіршення здоров'я населення. Це невідворотно руйнує основу державності - людські ресурси. За даними Державного комітету статистики, у 2009 році кількість постійного населення України зменшилась на 180 тисяч осіб, за 10 місяців 2010 року - вже майже на 167 тисяч осіб. Тільки в місті Києві, Волинській, Закарпатській та Рівненській областях народжуваність перевищила смертність. Катастрофічними темпами Україна втрачає чоловіків працездатного віку. Вочевидь, такий загрозливий виклик потребує, окрім вжиття заходів з подолання бідності, й докорінного поліпшення охорони здоров'я населення.

Неможливість заробити на гідне життя чесною працею спонукає мільйони українців шукати кращої долі за межами рідної країни. Це ще один виклик для сучасної України, адже за кордоном перебуває від 5 до 7 мільйонів українських трудових мігрантів. Питання дотримання їхніх прав неодноразово порушувались Уповноваженим з прав людини на парламентських та комітетських слуханнях. З метою посилення захисту трудових мігрантів українським Омбудсманом підписано угоди про співпрацю у сфері захисту прав людини з Омбудсманами країн найбільш чисельного перебування українських мігрантів: Росії, Казахстану, Польщі, Іспанії, Португалії, Франції, Аргентини та інших.

Особливу увагу протягом останніх років доводилось приділяти захистові прав українських моряків. Мною вже неодноразово наголошувалося на тому, що українські моряки належать до однієї з найнезахищеніших категорій трудових мігрантів із України. Понад 100 тисяч українських моряків сьогодні поневіряються по світах на суднах під чужими прапорами. Перша і головна причина цього - корупційні діяння, через які в Україні фактично було знищено національний флот. Тому головний крок, який треба зробити, це відновити український флот, щоб наші моряки мали можливість працювати під українським прапором. Украй актуальним є також прийняття Організацією Об'єднаних Націй ініційованої Україною всеосяжної Конвенції про боротьбу з морським тероризмом, яким є піратство.

Переконана, що забезпечення прав українських трудових мігрантів має бути одним із пріоритетів зовнішньої політики нашої держави. Йдеться передусім про належний правовий захист шляхом підписання двосторонніх міжнародних угод про правову допомогу. Вважаю, що в країнах переважної трудової міграції наших співвітчизників потрібно посилити дипломатичні представництва спеціально підготовленими консульськими працівниками, додавши при цьому додаткові кадрові одиниці. Нагальним є розв'язання й проблеми визнання документів про освіту, врахування страхового стажу та визначення пенсій відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2009 року.

Поки що, на превеликий жаль, міграційна політика зорієнтована виключно на протидію нелегальній міграції. Так, відповідно до Указу Президента України створено Державну міграційну службу України, однак, як і за попереднього уряду, її діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ. Тобто фактично керування усіма аспектами міграційної політики покладається на силове відомство, що суперечить рекомендаціям ЄС та гуманітарним завданням міграційної політики. Адже, як визначено у Резолюції ПАРЄ від 9 квітня 2010 року, "трудящі-мігранти беруть участь у забезпеченні економічного зростання і процвітання, створенні національного багатства в країнах призначення, а також сприяють скороченню рівня бідності в країнах походження". Поцінуємо ж їхню працю!

Вважаю за потрібне зазначити, якщо ми хочемо гідного ставлення до українців за кордоном, то не маємо права допускати неповагу до іноземних мігрантів в Україні, їх дискримінацію і прояви ксенофобії.

Зазначу, що загальна тенденція ксенофобських злочинів в Україні протягом 2009-2010 років свідчить про їх зменшення удвічі порівняно з 2008 та 2007 роками. Це стало результатом посилення протидії подібним явищам з боку МВС, СБУ та прокуратури, а також активізації діяльності неурядових організацій.

Вкотре наголошую на необхідності ратифікації Україною Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, що дасть змогу забезпечити якісно новий рівень захисту прав трудових мігрантів без подвійних стандартів.

Однією із надзвичайно болючих проблем суспільства залишається недотримання права людини на судовий захист. Майже кожне п'яте звернення до Уповноваженого з прав людини стосується цього питання.

У Висновку ПАРЄ N 190 (1995) та Резолюції 1549 (2007) затримка у проведенні Україною судової реформи була піддана жорсткій критиці, адже ми чекали на цю реформу 20 років. Зрушення у цьому питанні почалися лише у 2010 році з розробкою та прийняттям Верховною Радою у липні 2010 року Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

2010-й - рік реалізації судової реформи. Зроблені перші кроки у напрямі впровадження судової реформи, адже правозастосовна практика показала наявність низки проблем, які потребують подальших дій з урахуванням висновків ПАРЄ та Венеціанської комісії.

З метою приведення кримінально-процесуальних процедур у відповідність до міжнародних стандартів, підвищення ефективності захисту прав людини під час дізнання, досудового та судового проваджень украй необхідно якнайскоріше прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс України.