Сьогодні Україна разом з усім людством відзначає важливу історичну подію - Міжнародний день прав людини та 60-річчя Загальної декларації прав людини. Дійсно, 10 грудня 1948 року розпочалася нова ера в історії людства - ера надій і сподівань, як сказала Елеонора Рузвельт, котра була тоді головою Комісії ООН з прав людини.

Перша стаття цієї Декларації зазначає, що "всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю й повинні діяти стосовно одне одного в дусі братерства". Автором цієї першої статті Загальної декларації прав людини є наш співвітчизник, відомий юрист, вчений, академік Володимир Корецький, член Міжнародного суду ООН, який з часом став основоположником української школи міжнародного права, створив і став директором інституту держави і права НАН України.

Я не можу сьогодні не згадати імена й інших розробників Декларації: французького професора Рене Кассена - лауреата Нобелівської премії саме за внесок у міжнародний захист прав людини, китайського доктора Чангу, канадського доктора Джона Хемфрі.

Не можна не згадати, що перша в Україні розпочала відкриту боротьбу з порушеннями прав людини Українська група сприяння виконанню Гельсінських угод. І не випадково саме сьогодні Президент, Голова Верховної Ради, високі посадовці поклали квіти до пам'ятника одного з учасників Гельсінської групи В'ячеслава Максимовича Чорновола.

60-річчя Загальної декларації - найкраща нагода звірити стан дотримання прав і свобод людини з міжнародними стандартами. Цій меті й відповідає представлена Спеціальна доповідь Уповноваженого з прав людини "Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини".

У доповіді зроблено моніторинг стану дотримання Україною міжнародних стандартів. Він базується передусім на зауваженнях і рекомендаціях конвенційних органів ООН за 17 років незалежності України за підсумками розгляду її доповідей. Це дає можливість оцінити рівень відповідності виконання цих високих стандартів у нашій державі та зрозуміти основні проблеми на цьому шляху.

Спеціальна доповідь підсумовує рік 60-річчя Загальної декларації прав людини та 10-річчя створення в Україні інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який і було засновано на розвиток ідей Загальної декларації прав людини. Це був рік плідної взаємодії Омбудсмана України з Представництвом ООН в Україні відповідно до підписаного нами Меморандуму про співпрацю.

Важливим кроком під час підготовки цієї доповіді стала Міжнародна конференція "Сучасні виклики правам і свободам людини", яка відбулась 14 квітня 2008 року за участю омбудсманів із 50 країн більшості континентів світу. До матеріалів Спеціальної доповіді додається Київська декларація цього форуму, яка переконливо доводить, що права людини не мають кордонів.

Зазначу: положення Декларації мають рекомендаційний характер, проте вони є універсальними для всіх країн і тому стали основою розбудови системи міжнародних стандартів прав людини. Так, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із двома додатковими протоколами та Загальною декларацією прав людини становлять Міжнародний білль про права людини.

Крім того, ГА ООН було прийнято низку універсальних конвенцій у галузі прав людини. Пакти та конвенції ООН запровадили конкретні механізми контролю за захистом відповідних прав, зокрема, було створено конвенційні комітети ООН, на які було покладено здійснення нагляду за дотриманням зобов'язань, узятих державами-учасницями цих договорів. Комітети аналізують представлені державами доповіді та дають оцінку ефективності виконання взятих державних зобов'язань у царині прав і свобод людини, а також розробляють рекомендації і приймають заключні зауваження.

Загалом Україна є учасницею 220 угод у рамках Організації Об'єднаних Націй, 64 угод у рамках Ради Європи (ще 27 угод підписано, але не ратифіковано). Важливо, що наша країна ратифікувала також 55 конвенцій Міжнародної організації праці.

Шановні народні депутати! Спеціальна доповідь грунтується на системному узагальненні всіх заключних зауважень і рекомендацій конвенційних органів ООН. Важливо, що не тільки представники урядових структур України беруть участь в обговоренні доповідей про стан виконання зобов'язань у конвенційних комітетах ООН, а й заслуховується альтернативна позиція Омбудсмана України і неурядових організацій.

Сьогодні маємо нагоду чесно сказати, що всі ці роки влада фактично приховувала не тільки самі доповіді про ситуацію з правами людини, які відправлялись Україною в ООН, а й зауваження і рекомендації конвенційних органів за підсумками розгляду цих доповідей. Отже, для громадян України було закрито публічний доступ до інформації з цих питань.

Саме тому до Спеціальної доповіді додано матеріали зауважень і рекомендацій конвенційних органів ООН за весь період від часу проголошення незалежності України. Також уперше оприлюднюються матеріали Ради ООН з прав людини за результатами розгляду в 2008 році Універсального періодичного огляду щодо стану дотримання прав і свобод людини в Україні. Наша держава стала одним із перших членів новоствореної Ради ООН і тому також однією із перших представила Національну доповідь про стан дотримання прав і свобод людини.

Дозвольте привернути вашу увагу насамперед до проблемних моментів стану дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини відповідно до ратифікованих міжнародних договорів.

Розпочну з розгляду Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, оскільки із дотриманням міжнародних стандартів саме за цим Пактом в Україні існують найгостріші проблеми. Зокрема, Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав зазначив, що перехід держави учасниці до ринкової економіки негативно вплинув на реалізацію та здійснення прав, передбачених у Міжнародному пакті, призвів до високого рівня бідності переважної більшості населення.

На моє переконання, саме бідність є брутальним порушенням прав людини, і через неї унеможливлюється реалізація всіх інших прав. Проблема бідності була офіційно визнана на державному рівні лише після привернення уваги до цієї проблеми Представництва ООН в Україні та Омбудсмана.

Проте, попри вжиті заходи, за офіційними даними, близько 30 відсотків населення України досі перебуває у стані бідності. А якщо застосовувати критерій бідності, встановлений Світовим банком, який дорівнює денному споживанню на 3 долари США, то до категорії бідних в Україні треба зарахувати майже 70 відсотків її населення. В основі проблеми бідності в Україні, де існують розвинуті промисловість і сільське господарство, де високий рівень освіченості населення, лежить насамперед брутальне порушення прав більшості членів українського суспільства на доступ до ресурсів до національного багатства.

До найбільш уразливих верств населення з високим рівнем бідності належать інваліди, пенсіонери, мешканці села. Особливо потерпають сім'ї з дітьми, де бідність зростає прямо пропорційно кількості дітей.

Саме низький рівень доходів є одним із чинників сучасної демографічної кризи, внаслідок якої Україна втратила за останні 15 років понад 6 мільйонів населення.

Органами влади не забезпечено реального виконання вимог Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, що стосуються трудових прав громадян, зокрема, щодо безперешкодного здійснення громадянами права на працю (стаття 6) , гарантування рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності (стаття 7) . Рівень заробітної плати більшості працюючих у країні не може забезпечити навіть мінімальних потреб їхніх сімей, а близько 1,5 мільйона найманих працівників отримують заробіток, нижче прожиткового мінімуму, який становить 669 гривень.

Для забезпечення конституційного права працівників на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, потрібно передбачити в проекті закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" встановлення з 1 січня 2009 року мінімальної заробітної плати на рівні, що не нижчий від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як це передбачено положеннями Кодексу законів про працю України та Законом України "Про оплату праці", що набирають чинності з 1 січня 2009 року.

Не подолано таке ганебне явище, як заборгованість із виплати заробітної плати, яка на 1 листопада 2008 року становила понад 1 мільярд гривень і до того ж зросла в понад півтора разу порівняно з початком року.

Не виконуються вимоги статті 7 Пакту щодо права кожного на умови роботи, які відповідають вимогам безпеки та гігієни. Надто високим залишається рівень виробничого, в тому числі смертельного, травматизму.

Ситуація, яка склалася в Україні із забезпеченням права громадян на охорону здоров'я, не відповідає стандартам, закріпленим, зокрема, у статті 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, якою передбачено, що держава-учасниця визнає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров'я, на створення умов, які забезпечували б усім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.

Про масове порушення права громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу свідчить значне зростання звернень до Уповноваженого з цих питань - за останніх п'ять років - майже у 1,5 разу. Недостатній рівень бюджетного фінансування у сфері охорони здоров'я - лише 50 відсотків від потреби, низька заробітна плата медичних працівників - 1140 гривень на місяць, або 60 відсотків середньої заробітної плати по Україні, зростання обсягу платних медичних послуг та їх висока вартість викликають справедливі нарікання громадян.

За низького життєвого рівня більшості населення, скорочення мережі санаторно-лікувальних закладів загострюється проблема боротьби з поширенням таких хвороб, як туберкульоз, наркоманія, СНІД. Так, серйозною проблемою, яка, без перебільшення, загрожує національній безпеці України, є туберкульоз, адже захворюваність на цю хворобу та смертність від неї залишаються на рівні, що визначає його як епідемію, перевищуючи відповідні показники у більшості країн Європейського Союзу. Тільки у 2007 році кількість осіб, які захворіли на туберкульоз, в Україні становила понад 37 тисяч. Щороку від туберкульозу помирають близько 10 тисяч наших співвітчизників.

Глобальна фінансово-економічна криза загострила наявну ситуацію та звела нанівець усі сподівання на соціальну справедливість. Різко зросла нерівність між бідними і багатими і всередині країн, і в міжнародному масштабі - світ чітко розділився на так званий золотий мільярд багатих країн та решту бідних країн, в яких проживають понад 5 мільярдів людей.

Треба зазначити, що на пропозицію уряду 31 жовтня 2008 року прийнято Закон України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Проте заходи влади стосовно подолання наслідків кризи фактично роблять багатих ще багатшими, а бідних ще біднішими.

В Уповноваженого викликає особливу тривогу те, що внаслідок кризи вже відбуваються масові звільнення до 7000 працівників щодня. Загалом, за прогнозами Кабінету Міністрів України, безробіття в Україні зросте майже на 4 мільйони через падіння виробництва.

Невпинно знижується рівень заробітної плати та зростає заборгованість з її виплати. Велику стурбованість викликають наміри органів влади заморозити рівень соціальних гарантій в оплаті праці. Усе це призводить до подальшого зубожіння населення та масового порушення прав українських громадян.

Дуже гостро стоїть питання збереження стабільності фінансового стану Пенсійного фонду України. Адже загальний обсяг боргу зі сплати внесків до Пенсійного фонду зріс з початку року майже на 500 мільйонів гривень. Масові звільнення працюючих та зменшення рівня оплати праці на підприємствах України неминуче призводять до скорочення надходжень до Пенсійного фонду. Тому уряд має вжити комплексних заходів для недопущення невиплати пенсій.

Низький рівень доходів стає нездоланною перешкодою в реалізації життєво важливих прав людини - на достатнє харчування, медичну допомогу, освіту, житло, правову допомогу тощо. За соціологічними дослідженнями, внаслідок світової кризи кожен другий громадянин України вже почав заощаджувати, тобто економити на продуктах харчування, а майже 20 відсотків вже економлять на медикаментах.

З другого боку, як зазначають експерти, певні комерційні банки використовують доступ до валютних коштів Національного банку України для спекулятивних операцій з валютою, що призвело до непомірного зростання вартості долара США та євро, що, в свою чергу, різко прискорило інфляцію та зростання цін і тарифів. Також слід зазначити, що кредит МВФ Україні фактично йде на підтримку фінансової та банківської системи, переважно приватних банків, тобто на користь найбільш багатої частини суспільства, та на оплату послуг закордонних експертів - 30 мільйонів євро, а тягар від нього ляже на плечі платників податків на багато років.

В умовах загострення фінансової кризи Уповноважений виступила на захист прав громадян на власність по вкладах у банках України. У поданні до Голови Національного банку України Володимира Стельмаха було висловлено прохання забезпечити право на вільне володіння, користування та розпорядження власністю громадян по вкладах та скасувати заборону на дострокове зняття депозитів фізичними та юридичними особами, запроваджену постановою Правління Національного банку України від 11 жовтня 2008 року N 319 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків". На жаль, проблему так і не розв'язано.

Вважаю, що держава повинна негайно вжити кардинальних антикризових заходів для пом'якшення наслідків фінансової кризи, зокрема збереження наявних робочих місць. Особливо це стосується підприємств будівельної, металургійної та хімічної промисловості.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Попри значні зусилля держави, частина статей цього документа належно не виконується. До цього постійно привертає увагу Комітет ООН з прав людини, насамперед щодо нагальної потреби у продовженні судової реформи.

Серед найважливіших проблем для України залишається забезпечення права громадян на справедливий суд і виконання судових рішень. Віддзеркаленням цього є статистика Європейського суду, який ухвалив уже 450 рішень проти України, в понад 90 відсотків з яких констатовано порушення права на справедливий і своєчасний судовий розгляд. За останні сім років на виконання рішень Євросуду (разом з рішеннями національних судів) з державного бюджету сплачено понад 18 мільйонів гривень. А все це гроші платників податків.

Важливою є безоплатна правова допомога соціально незахищеним громадянам, до того ж не тільки у кримінальних, а й у цивільних та адміністративних справах. Адже це є доступ до правосуддя абсолютної більшості громадян України. Через відсутність такої допомоги найбідніші прошарки населення не можуть сьогодні захистити свої права - щороку позивачам у зв'язку з неусуненням процедурних недоліків повертається близько 10 тисяч адміністративних та 70 тисяч цивільних позовів.

Для вирішення цього питання мною у лютому 2006 року вносилося подання Президентові України. Указом Президента була затверджена Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні. Але, попри очікування, наступних кроків не було зроблено. Парламенту нарешті потрібно прийняти нові закони України - "Про адвокатуру" та "Про безоплатну правову допомогу". Це і буде допомогою парламентаріїв у захисті прав найбідніших громадян.

Хотіла б привернути увагу до надзвичайно болючого питання - оскарження рішення суду щодо адмінарештів. Право на оскарження постійно порушується, на чому наголошують конвенційні органи ООН. Є необхідність внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення із запровадженням у ньому апеляційного, касаційного порядку перегляду судових рішень. Мабуть, не випадково Європейський суд з прав людини у справі "Гурепка проти України" в рішенні від 6 вересня 2005 року визнав порушення прав заявника за статтею 2 Протоколу N 7 до Європейської конвенції з прав людини. Суд констатував відсутність в українському законодавстві можливості оскарження рішення суду про притягнення до адміністративної відповідальності.

Щороку близько 70 тисяч адмінарештованих позбавлені конституційного права на оскарження судових рішень саме з цього питання. Тому у квітні 2008 року мною було внесено подання Президентові України про захист права людини на оскарження судових рішень у справах про адмінправопорушення. За дорученням Президента такий законопроект було розроблено й подано урядом до Верховної Ради України.

Важливо, що нещодавно Верховна Рада України все-таки спромоглася через зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, що стосуються безпеки дорожнього руху, ввести й апеляційний порядок оскарження судових рішень у справах про адміністративне правопорушення, в тому числі й адмінарештів.

Щоб ефективно захищати права людини, що є обов'язком суддів, треба, щоб сам суддя був захищений. Та й справедливість стосовно самих суддів в Україні також поставлена під загрозу. Саме про таку позицію нещодавно мною було заявлено на IX з'їзді суддів України. Це цілком узгоджується з принципами верховенства права, незалежності суддів та з дотриманням поваги до прав людини. Нині відсуваються спроби проштовхнути в парламенті закон, спрямований фактично на руйнацію системи правосуддя, на встановлення контролю над судами з боку інших гілок влади та політичних сил, на послаблення інституту відповідальності суддів. Як Уповноважений з прав людини, категорично заперечую проти такого реформування:

систему правосуддя в Україні треба не руйнувати, а зміцнювати!

Не можу не сказати, що майже тисяча суддів чекають свого призначення у Верховній Раді України, а значить, гальмується право на своєчасний судовий розгляд. А чого вартий Указ Президента України про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва! Ліквідація у такий спосіб суду та звільнення суддів з посад порушує принцип незалежності суддів, закріплений у міжнародних документах та Конституції України, і фактично унеможливлює захист багатьох конституційних прав людини у столиці нашої держави. Тому Уповноважений публічно звернулася до Президента України як гаранта дотримання конституційних прав і свобод людини щодо зупинення дії указів про звільнення суддів та ліквідації суду заради забезпечення принципу верховенства права, встановлення миру і спокою в державі та дотримання конституційних прав і свобод людини.

Шановні депутати! Генеральною Асамблеєю ООН у 1965 році була прийнята Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Після її ратифікації у 1969 році Україна представила Комітету з ліквідації расової дискримінації вже 18 періодичних доповідей. Країною постійно вживаються заходи щодо боротьби з різними формами дискримінації. Верховною Радою України внесена низка доповнень до законів України, які забороняють пропаганду расової й етнічної ненависті та створення організацій і політичних партій, які засновуються на принципах расової ненависті чи дискримінації. У березні 2007 року запрацював Державний комітет у справах національностей та релігій, до відання якого належать питання боротьби з проявами расизму і расової дискримінації.

Та, попри суттєве вдосконалення законодавства, у країні гостро стоять проблеми виконання Україною зобов'язань, передбачених цією Конвенцією. Незалежний моніторинг Уповноваженого свідчить, що в суспільстві наростають негативні тенденції щодо проявів ксенофобії, релігійної, національної та расової нетерпимості. Протягом останніх років залишається значною кількість випадків насильства та вандалізму на релігійному, етнічному та расовому ґрунті. Так, у 2007 році жертвами нападів на расовому грунті стали 94 іноземці, передусім африканці, араби, вихідці з Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з яких дев'ятеро були вбиті. 2008 року скоєно вже 76 таких нападів, загинули п'ятеро. У 2006-2007 роках зафіксовано 92 акти наруги над могилами, в тому числі сім випадків, що стосуються пошкодження святинь та надгробків у місцях поховань. Не випадково 2007 року у складі СБУ та МВС створено відповідні підрозділи щодо правопорушень на расовому, етнічному та релігійному ґрунті.

Водночас треба зауважити, що Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації висловив стурбованість відсутністю випадків порушення кримінальних справ за статтею 191 Кримінального кодексу щодо злочинів, вчинених стосовно іноземців. Тільки останнім часом ситуація почала виправлятися - вже порушено декілька кримінальних справ проти злочинців за цією статтею.

На переконання Уповноваженого, факти таких правопорушень свідчать про серйозні прогалини в державній політиці щодо протидії дискримінаційним явищам у суспільстві, а також щодо забезпечення прав національних меншин. Зважаючи на актуальність цих питань, планую найближчим часом представити Верховній Раді України Спеціальну доповідь щодо стану забезпечення прав національних меншин в Україні, підготовлену на основі власного моніторингу Омбудсмана.

Україна приєдналася до низки міжнародних конвенцій, якими закріплюється рівноправність жінок і чоловіків, у тому числі й до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку Україна ратифікувала у 1981 році. Це дуже важливо, адже забезпечення рівних можливостей для представників обох статей розглядається як один із визначальних чинників сучасного прогресу. Це має ключове значення для побудови справедливих і демократичних суспільних відносин у XXI столітті.

Україна представила Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок шість періодичних доповідей з цих питань. На виконання зобов'язань відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та рекомендацій і зауважень Комітету ООН було здійснено конкретні крюки стосовно забезпечення гендерної рівності у країні. Зокрема, парламентом ухвалено: Декларацію про загальні принципи державної політики щодо сім'ї та жінок, де було передбачено підвищення ролі жінок в економічному, політичному, соціальному, культурному та духовному житті країни; Сімейний кодекс України, який закріпив рівні права та обов'язки жінок, і чоловіків у вирішенні сімейних питань; Закон України "Про попередження насильства в сім'ї", відповідно до якого створено кризові центри та притулки для соціальної реабілітації жінок і дітей - жертв насильства; Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (2005 рік), метою якого стало створення державного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та заборонено дискримінацію за ознакою статі. Відповідно до статті 9 цього закону Уповноважений у рамках здійснення контролю за додержанням прав та свобод людини і громадянина здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Поряд із цим під час розгляду періодичних доповідей України Комітетом ООН наголошено, що, попри закріплення в національному законодавстві положень Конвенції, в суспільстві зберігаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це стосується рівня оплати праці в галузях, де домінує праця жінок, високого рівня безробіття, особливо серед жінок старшого віку, проявів побутового насильства, випадків торгівлі жінками, істотної диспропорції участі жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування на керівних посадах, а також у парламенті країни.

Уповноважений повністю підтримує позицію Комітету ООН, який у своїх рекомендаціях наполягає на необхідності застосування пункту 1 статті 4 Конвенції стосовно вжиття тимчасових спеціальних заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками та жінками. Так, змінити ситуацію на краще можна шляхом застосування позитивної дискримінації, яка дала б змогу значно збільшити участь жінок у роботі парламенту й уряду та в органах місцевого самоврядування, що могло б гармонізувати сучасні суспільні відносини в державі.

У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини, як і більшість країн світу - 193, окрім США і Сомалі. На виконання рекомендацій Комітету ООН з прав дитини в українське законодавство імплементовано положення Конвенції ООН про права дитини, зокрема, в Закон України "Про охорону дитинства", Сімейний кодекс України та інші законодавчі акти. Україною також ратифіковані Факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії та щодо участі дітей у збройних конфліктах; Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадання дітей, а також Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми.