У зв'язку з численними зверненнями банків щодо роз'яснення Національним банком окремих норм законодавства з питань запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, Національний банк України повідомляє наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 150 Конституції України та пункту 4 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" офіційне тлумачення законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.

Водночас, використовуючи закріплене у пункті 1 статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" право адміністративного регулювання вважаємо за необхідне висловити наступні рекомендації щодо застосування окремих норм законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Щодо операцій, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Відповідно до абзацу першого статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" (далі - Закон) фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 000 гривень, та має одну або більше ознак, визначених цією статтею.

Виходячи з цього, слід мати на увазі, що:

1. Операція з зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі (абзац шостий статті 11 Закону):

а) підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума подальшого переказу коштів з рахунку клієнта іншій особі (невизначене коло осіб) дорівнює чи перевищує суму попередньо зарахованих готівкових коштів. При цьому, переказ грошей того самого або наступного операційного дня може здійснюватись неодноразово меншими сумами, однак загальна сума списання з цього рахунку на користь іншої особи (осіб) повинна дорівнювати чи перевищувати суму зарахованих готівкових коштів;

б) підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, навіть якщо клієнт банку - організація, основною діяльністю якої є торгівля чи надання послуг населенню, і такий клієнт щоденно великими сумами зараховує на свій рахунок кошти у готівковій формі, які в подальшому перераховуються контрагентам;

в) не підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума зарахованих на рахунок клієнта за однією операцією готівкових коштів менша 80 000 гривень чи еквівалента цієї суми в іноземній валюті;

г) не підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо зарахування коштів на рахунок клієнта здійснювалось шляхом інкасування виручки.

Водночас, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що при виявленні операцій клієнтів, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу за цією ознакою, необхідно пересвідчитися, що операції по списанню з його рахунку коштів проводилися після зарахування на цей рахунок коштів у готівковій формі на суму 80 000 грн. і більше або її еквівалента у іноземній валюті шляхом проведення однієї операції.

2. Абзацом сьомим статті 11 Закону (зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття) не визначено, щодо яких рахунків клієнтів стосується ця ознака.

Таким чином, за вищевказаною ознакою фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, незалежно від того, по якому рахунку клієнта вона проводилась: поточному, депозитному, в банківських металах тощо. При цьому, в цілях виконання вимог законодавства з питань запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, рахунками клієнта, на наш погляд, є особові рахунки фізичних та юридичних осіб, відкриті на підставі заяви або депозитного договору.

Водночас, кредитні рахунки не належать до клієнтських рахунків, оскільки за ними обліковуються кошти банку по операціях за розрахунками з клієнтами. Однак, використання кредитних операцій є типовою схемою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Тому, звертаємо увагу банків на необхідність приділення більшої уваги до проведення таких операцій з клієнтами (окрім банків). Особливу увагу необхідно звертати на випадки погашення клієнтами виданих кредитів шляхом внесення протягом незначного періоду часу значних сум коштів у готівковій формі.

Крім того, високий ризик використання з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, становлять операції із залучення банками коштів на підставі договорів довірчого управління. У зв'язку з цим, рекомендуємо приділяти підвищену увагу до таких операцій.

Згідно пункту 1.5. Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 року N 527 (далі - Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків, клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (в іноземній та/або національній валюті). Кошти на цей рахунок вносяться засновниками, учасниками для формування статутного фонду господарського товариства. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо реєстрації господарського товариства в установленому порядку.

Враховуючи, що підприємство (товариство) вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (стаття 6 Закону України "Про підприємства в Україні", стаття 6 Закону України "Про господарські товариства", фінансові операції із зарахування коштів на цей рахунок для формування статутного фонду господарського товариства не підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу за критерієм, передбаченим абзацом сьомим статті 11 Закону, оскільки на момент формування статутного фонду новостворюване товариство ще не має статусу юридичної особи.

3. Обов'язковому фінансового моніторингу, відповідно до абзацу п'ятого статті 11 Закону підлягає будь-яка операція клієнта (фізичної чи юридичної особи, резидента чи нерезидента) з переказу коштів за межі України, яка не пов'язана з виконанням зовнішньоекономічного контракту, незалежно від наявності індивідуальної ліцензії (переказ коштів для оплати лікування, навчання, поповнення власного рахунку, у зв'язку з поверненням інвестиції, виїздом на постійне місце проживання тощо).

4. Згідно з абзацом одинадцятим статті 11 Закону обов'язковому фінансовому моніторингу підлягає операція з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях.

Отже, за цією ознакою обов'язковому фінансовому моніторингу підлягають усі фінансові операції з цінними паперами на пред'явника, які не розміщені, або не можуть бути розміщені у депозитарії.

При цьому слід зазначити, що фінансова операція, відповідно до статті 1 цього Закону, передбачає надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; довірче управління портфелем цінних паперів; надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів тощо.

Згідно з абзацом 38 пункту 1.2 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року N 508, вексель, переданий за бланковим індосаментом, стає цінним папером на пред'явника. Разом з тим, відповідно до пункту 2.8 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 року N 61, векселі не обслуговуються Національною депозитарною системою.

Враховуючи вищевикладене, операції з векселями, виданими на пред'явника, або які містять бланковий індосамент, на суму, що дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

5. Відповідно до абзацу тринадцятого статті 11 Закону, фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу за ознакою "виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії".

Необхідно зазначити, що статтею 10 Закону України "Про страхування" визначено страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) як плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

При цьому, страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (стаття 2 вказаного Закону).

Тому, на нашу думку, немає значення ким - фізичною чи юридичною особою - була внесена плата за страхування. Одержувачем її у будь-якому випадку буде лише юридична особа (страховик).

Слід врахувати також, що інформацію про дану фінансову операцію Уповноваженому органу повинен надати банк, яким було здійснено виплату фізичній особі страхового відшкодування або зараховано на рахунок страховика (перестраховика) страховий платіж.

Крім того, згідно абзацу першого статті 11 Закону, фінансова операція не підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо вона проведена на суму:

- що дорівнює або перевищує 80000 гривень або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, але не має жодної з перерахованих у цій статті ознак;

- менше 80000 гривень або еквівалента цієї суми в іноземній валюті при наявності однієї чи більше ознак, зазначених у цій статті.

Щодо операцій, які підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу.

1. Щодо визначення кількісних показників, передбачених в ознаках фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторинг наведених у статті 12 Закону.

В практиці, що склалася, банки на власний розсуд визначають деякі кількісні показники, що стосуються здійснення фінансових операцій (наприклад, "істотне збільшення залишку на рахунку", "істотне збільшення частки готівки", "регулярне здійснення зарахування на рахунок особи", "згодом", "значна кількість платежів від фізичних осіб", "великий пакет цінних паперів" та ін.).

2. Перелік операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, не є вичерпним. Відповідно до частини другої статті 12 Закону внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися щодо інших фінансових операцій (тобто не передбачених цією статтею), коли у суб'єкта фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів.

Водночас, слід зазначити, що відповідно до абзацу другого пункту 2.3 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України N 189 від 14.05.2003 р. (далі - Положення), програми здійснення фінансового моніторингу банків мають містити визначені законодавством України ознаки фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, інші ознаки таких операцій, які відповідно до специфіки та напрямів діяльності самостійно визначаються та поновлюються банком на постійній основі, а також з урахуванням відповідного довідника, що формується, ведеться та доводиться до відома банків Уповноваженим органом.

У зв'язку з цим, звертаємо увагу банків на необхідність встановлення додаткових ознак операцій, окрім ознак, визначених Законом.

Щодо порядку ідентифікації клієнтів.

1. Частиною першою статті 6 Закону передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі наданих оригіналів або належним чином завірених копій документів ідентифікує осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно з цим Законом підлягають фінансовому моніторингу.

При цьому, згідно з частиною четвертою цієї ж статті ідентифікація особи не є обов'язковою у разі здійснення фінансової операції особами, що раніше були ідентифіковані.

Таким чином, статтею 6 Закону встановлюються загальні вимоги щодо ідентифікації осіб, які здійснюють фінансові операції, що згідно з цим Законом підлягають фінансовому моніторингу.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на банки покладено обов'язок ідентифікувати відповідно до законодавства клієнтів, які:

відкривають рахунки в банку;

здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень;

а також осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Водночас, якщо клієнт банку є юридичною особою, то згідно частини шостої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має ідентифікувати фізичних осіб, які володіють істотною участю у цій юридичній особі, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують значну матеріальну вигоду від її діяльності.

З метою ідентифікації клієнта - юридичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта, банк має право витребувати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію (частина шоста статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Для виконання зазначеної норми банк може витребувати у клієнта необхідну інформацію (відомості). При цьому, для підтвердження отримання цієї інформації безпосередньо від клієнта рекомендуємо вимагати у клієнтів її подання в письмовому вигляді (заповнення відповідного опитувальника, анкети чи надсилання листом). У разі відмови клієнта надати необхідну інформацію, банк зобов'язаний відмовити клієнту у обслуговуванні (у тому числі і відкритті рахунку).

У разі небажання клієнта, який обслуговується, надати необхідну інформацію на усний запит працівника банку, рекомендуємо надсилати клієнту лист з вимогою надання відповідної інформації та попередженням, що у разі ненадання ним запитуваної інформації до визначеного банком терміну, йому буде відмовлено в обслуговуванні у порядку, передбаченому законодавством. При цьому, подання клієнтом оригіналів чи копій документів, які підтверджують інформацію, надану ним банку, письмово не вимагається (за винятком випадків, якщо у банку є сумнів щодо її достовірності).

Крім того, звертаємо увагу, що у разі відмови клієнта надати інформацію (документи, відомості), надання яких передбачено законодавством та відповідними внутрішніми документами банку, його операція (операції), згідно підпункту "д" пункту першого частини 1 статті 12 Закону, підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу.

Разом з тим, банк може звернутися для отримання необхідної інформації до відповідних державних органів: органи МВС - місце проживання особи; органи ДПА - дані Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, дані Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; органи Державного комітету статистики - дані Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, тощо. Зазначені органи, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку інформацію, яка стосується ідентифікації юридичної особи та її керівників.

2. Порядок ідентифікації клієнтів, які здійснюють операції з готівкою на суму, що перевищує 50 000 гривень, або еквівалент цієї суми у іноземній валюті визначено пунктом 7.1 Глави I Інструкції N 1 З організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 07.07.1994 N 129 (далі - Інструкція N 1.

3. Змінами до Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків, яка визначає процедуру відкриття рахунків та пакет документів, на підставі яких відкривається рахунок і з яких формується справа з юридичного оформлення рахунку, внесеними постановою Правління Національного банку України від 04.06.2003 N 224, приведений у відповідність до законів України з питань запобігання використанню легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, порядок ідентифікації осіб, які звертаються до банку з метою відкриття рахунку.