На виконання Концепції реформування системи соціальних послуг, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 року N 178-р, плану дій з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України, Плану дій Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту з реалізації Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2012 року, затвердженого наказом Мінсім'ямолодьспорту від 15.08.2008 року N 3371, та з метою забезпечення доступності та якості соціальних послуг, запровадження ефективного механізму фінансування й управління системою соціальних послуг

1. Затвердити Стратегію розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді на 2009-2014 роки (далі - Стратегія), що додається.

2. Державній соціальній службі для сім'ї, дітей та молоді (Лук'янова Н.Л.) до 1 січня 2009 року розробити План впровадження Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді у 2009 році.

3. Директорам республіканського (АР Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді до 1 грудня 2008 року на виконання Стратегії розробити регіональні Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді на 2009-2014 роки та подати їх на погодження до Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді.

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1.1. Стратегія розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді в Україні - політико-правовий документ, у якому Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді, як урядовий орган державного управління, що діє в складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, визначає середньострокові перспективи розвитку системи надання соціальних послуг в Україні.

1.2. Правовою основою Стратегії є Конституція України, закони України "Про соціальні послуги", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", міжнародні зобов'язання України щодо виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), зокрема щодо забезпечення права людини на користування послугами соціальних служб, а також Концепція реформування системи соціальних послуг, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 N 178-р.

1.3. Головною метою Стратегії є підвищення якості та доступності професійних соціальних послуг безпосередньо у громадах.

2.1. Негативний вплив економічної кризи на соціальне становище сімей, дітей та молоді.

Світова фінансово-економічна криза в умовах відкритості економіки України несе загрози для грошово-кредитного ринку, ряду базових галузей економіки, платіжного і розрахункового балансу держави, що провокує такі соціальні проблеми як безробіття, незайнятість населення, зниження заробітної плати, зменшення рівня соціальних виплат, матеріальної допомоги тощо.

2.2. Недостатнє забезпечення потреб населення у соціальних послугах на рівні територіальних громад.

Мережа соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді створена та функціонує практично в усіх територіально-адміністративних одиницях країни. Разом з тим, відсутнім є механізм оцінки потреб населення (в першу чергу територіальної громади) щодо необхідної кількості працівників соціальної сфери та видів соціальних послуг. У зв'язку з цим, штатне забезпечення соціальними працівниками, соціальними педагогами, психологами, юристами та іншими фахівцями в центрах соціальних службах залишається замалою. Це уповільнює доступ населення, особливо у сільській місцевості, до отримання професійних соціальних послуг та підтримки, залишає сім'ї, дітей та молодь, що потрапили у складні життєві обставини, без допомоги кваліфікованих спеціалістів.

2.3. Можливість використання недержавного ресурсу.

Ключовим ресурсом щодо збільшення кількості та покращення якості соціальних послуг є недержавні організації соціального спрямування. Сьогодні громадські організації, які б хотіли надавати соціальні послуги дітям, сім'ям та молоді, малочисельні і розташовані переважно у великих містах, ці організації не мають можливості охопити більшість територіально-адміністративних одиниць та громад своєю роботою. З іншого боку багато недержавних організацій мають досвід залучення додаткової фінансової та технічної допомоги з боку міжнародних донорів та організацій, приватного бізнесу, мають адаптовані новітні технології соціальної роботи та підготовлені людські ресурси. Але більшість центрів соціальних служб не співпрацюють або неефективно залучають ресурси недержавного сектора на місцях. Іншою причиною недостатнього залучення недержавних організацій є відсутність механізму ліцензування щодо надання соціальних послуг з боку державних органів виконавчої влади.

2.4. Відсутність системи надання платних соціальних послуг.

Більшість соціальних послуг спрямовані на надання допомоги клієнтам, які перебувають у складних життєвих обставинах, та надаються безкоштовно. Матеріально спроможні сім'ї також стикаються із соціальними потребами, що пов'язані з міжособистісним спілкуванням, зловживанням наркотичними речовинами, вихованням дітей тощо. Разом із тим в Україні не розвинута система платних соціальних послуг, відсутні страхові соціальні послуги та можливість розвитку соціального підприємництва.

2.5. Відсутність єдиних стандартів якості надання соціальних послуг.

В Україні напрацьовані стандарти надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів, але не сформовані механізми затвердження, апробації та впровадження соціальних стандартів, що ускладнює процес надання якісних соціальних послуг.

2.6. Недостатня професійна компетентність працівників - суб'єктів надання соціальних послуг.

Значна кількість працівників центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді не має відповідної професійної освіти. Навчальні програми вищих навчальних закладів не завжди відповідають професійним запитам практичної соціальної роботи. Не сформований механізм атестації та супервізії спеціалістів, які надають соціальні послуги, і це негативно впливає на їхню якість.

3.1. Формування ринку соціальних послуг шляхом забезпечення рівних можливостей для організацій/закладів різних форм власності, створення механізмів регулювання їх діяльності.

3.2. Апробація та впровадження державних мінімальних стандартів якості соціальних послуг із залученням отримувачів послуг і недержавних організацій. Створення системи контролю за дотриманням державних мінімальних стандартів якості, визначення відповідальності за порушення стандартів надавачами послуг.

3.3. Покращення якості соціальної роботи шляхом забезпечення центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді кваліфікованими професійними кадрами (введення соціального працівника у кожну територіальну громаду), підвищення статусу соціальних працівників. Розвиток і вдосконалення системи підготовки й підвищення кваліфікації фахівців центрів соціальних служб та інших надавачів соціальних послуг, розроблення порядку проведення атестації спеціалістів соціальних служб різних форм власності.

3.4. Удосконалення існуючих і створення нових видів соціальних послуг. Забезпечення вивчення інноваційних технологій у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників.

4.1. Забезпечення якості надання соціальних послуг сім'ям, дітям та молоді:

- розроблення і впровадження державних мінімальних стандартів надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів;

- формування системи моніторингу та оцінки соціальних послуг;

- забезпечення проведення супервізії діяльності соціальних працівників на регулярній основі;

- залучення користувачів до планування та моніторингу послуг.

4.2. Активізація діяльності громади щодо вирішення проблем сім'ї, дітей та молоді:

- збільшення ініціатив та пропозицій місцевої громади щодо соціальної роботи;

- інформування населення щодо змісту соціальних послуг, їхньої ефективності у вирішенні складних життєвих ситуацій та місця отримання;

- залучення ресурсів громади до розвитку ринку соціальних послуг.

4.3. Забезпечення професійної компетентності соціальних працівників:

- поступове збільшення кількості працівників соціальних служб з відповідною фаховою підготовкою;

- систематичне підвищення кваліфікації працівників соціальних служб за відповідними державними програмами;

- збільшення кількості розроблених та впроваджених мультидисциплінарних програм.

4.4. Розвиток та функціонування сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування шляхом розвитку соціальних послуг у громаді:

- сприяння влаштуванню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, у сім'ї громадян за існуючими в Україні пріоритетами: повернення в біологічну сім'ю, національне усиновлення, опіка/піклування, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу;

- підвищення ефективності навчання та кількості підготовлених прийомних батьків та батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, усиновителів згідно потреб у влаштуванні дітей.

4.5. Забезпечення соціальними послугами та підтримкою сімей з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини:

- зменшення кількості сімей, які перебувають на обліку соціальних служб та отримують підтримку;

- зменшення кількості випадків позбавлення батьківських прав.

4.6 Забезпечення доступу до соціальних послуг у громаді та підтримка молоді, яка потрапила у складні життєві обставини:

- збільшення кількості клієнтів серед молоді, яка має функціональні обмеження, живе з ВІЛ або має ризик зараження соціально-небезпечними хворобами, до програм реабілітації та соціальної підтримки в спеціалізованих центрах;

- стабілізація та поетапне збільшення охоплення соціальними послугами споживачів ін'єкційних наркотиків;

- надання соціальної підтримки та соціалізації випускників інтернатних закладів.

4.7. Впровадження інноваційних технологій соціальної роботи:

- створення системи експертизи, апробації та впровадження інноваційних технологій соціальної роботи;

- забезпечення вивчення інноваційних технологій у процесі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації соціальних працівників.

5.1. Нормативно-правове забезпечення

Законодавче визначення функцій Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту як центрального органу виконавчої влади, на який покладено управління та регулювання системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді.

Внесення змін до Закону України "Про соціальні послуги" з визначенням статусу та видів "закладів соціального обслуговування".

Внесення змін до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" в частині законодавчого закріплення поняття якості соціальних послуг та їх переліку у сфері соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю.

Внесення змін до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" з метою розмежування поняття статусу центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, закладів соціального обслуговування, працівників цих центрів і закладів та передбачити гарантії їх соціального захисту.

Внесення змін до Бюджетного кодексу України (статті 88 - 90) щодо фінансування центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді й закладів соціального обслуговування.

5.2. Організаційне забезпечення

Підвищення рівня менеджменту, взаємодії, координації та контролю діяльності щодо надання соціальних послуг шляхом:

- посилення ролі й відповідальності органів місцевого самоврядування щодо діяльності соціальних закладів/установ та якості надання ними соціальних послуг;

- надання пріоритету представникам територіальної громади (отримувачам послуг) щодо вибору соціального закладу чи установи, яка надає соціальні послуги;

- забезпечення оптимального балансу загальнодержавних і регіональних інтересів щодо ринку соціальних послуг;

- впровадження системи моніторингу та оцінки із залученням представників громади з метою контролю за якістю соціальних послуг.

5.3. Ресурсне забезпечення

Ресурсне забезпечення реалізації Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді в Україні здійснюється за рахунок:

- державного бюджету;

- місцевих бюджетів;

- коштів міжнародних, благодійних, громадських організацій;

- інших джерел фінансування, не заборонених чинним законодавством.

Реалізація Стратегії передбачає обов'язковий моніторинг та оцінку досягнення стратегічних цілей, періодичний перегляд річних планів запровадження Стратегії із залученням представників громади.

1. Соціально-економічне становище

З початку цього століття Україна переживає значне економічне зростання. Відсоток бідності, який вимірювався по відношенню до абсолютного рівня бідності і у відповідності з методикою Світового Банку, впав від 32% у 2001 році до 14% у 2004, а потім знову до 8% у 2005 (див. Таблицю 1).

Таблиця 1. Макроекономічні показники і відповідні показники бідності