З метою приведення медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України, у відповідність до Порядку медичного огляду і обстеження на ВІЛ-інфекцію осіб, які перебувають в місцях попереднього ув'язнення і виправно-трудових установах Міністерства внутрішніх справ України, та умов тримання ВІЛ-інфікованих з числа цих осіб, затвердженого спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України та Національного комітету з профілактики наркоманії та захворювання на СНІД від 18.05.97 N 312/165/46, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.06.97 р. за N 239/2043,

1. Затвердити зміни та доповнення до Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 14.06.93 N 160/140, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.93 р. за N 147 (додаються).

2. Контроль за виконанням наказу покласти на ГУВП (Штанька І.В.) та УОЗ (Петраша О.В.) МВС України.

1. Пункт 1.3 розділу 1 викласти в такій редакції:

"1.3. Начальники медичних частин подають інформацію

а) Про кожний випадок захворювання особливо небезпечною інфекцією (холерою, чумою, геморагічними лихоманками), сказом, висипним тифом, а також дифтерією.

б) Про виникнення в установі (у межах одного інкубаційного періоду) п'яти і більше випадків харчових чи професійних отруєнь, захворювань черевним тифом, паратифами, сальмонельозом, гострими кишковими інфекціями (у т.ч. дизентерією), вірусним гепатитом А, лептоспірозом, менінгококовою інфекцією.

в) Щомісячно (до 10 числа поточного місяця) оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі.

г) Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу) - про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі.

а) Про кожний випадок інфекційного захворювання, харчового чи професійного отруєння.

б) Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу) про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі".

2. Підпункт 4.2.32 пункту 4.2 розділу 4 викласти в такій редакції:

"4.2.32. Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції

а) Основні терміни та поняття, що вживаються в Настанові

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфекція - особливо небезпечна інфекція, що викликана вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД.

Джерелом зараження є людина, яку уразив вірус. Шляхи передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний.

б) Встановлення ВІЛ-інфікованості - заходи, що спрямовані на виявлення інфікування ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу, та лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних рідин).

в) Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на добровільних засадах із обов'язковим забезпеченням передтестового та післятестового консультування (додаток 14). Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ МВС України зобов'язана забезпечити заарештованим та засудженим доступність обстеження на ВІЛ.

г) У кожному слідчому ізоляторі та установі виконання покарань наказом начальника установи призначається медичний працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

д) Медичний огляд на ВІЛ/СНІД проводиться шляхом взяття крові, зразки сироватки якої направляються до лабораторії діагностики ВІЛ/СНІД. При отриманні двічі позитивного результату імуноферментного аналізу останній зразок направляється для проведення підтвердних досліджень до лабораторії, якій делеговані ці функції.

е) Заарештовані чи засуджені, у яких виявлений ВІЛ/СНІД, тримаються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах на загальних підставах.

є) Адміністрація слідчих ізоляторів і виправно-трудових установ МВС України зобов'язана забезпечити конфіденційність відомостей щодо осіб, які є ВІЛ-інфікованими. Реалізація заходів щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих (додаток 15).

ж) Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на загальних засадах.

з) Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, зобов'язана забезпечити умови, що сприяють зниженню ризику інфікування ВІЛ:

- недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом;

- доступність дезінфікуючих засобів для користування заарештованими та засудженими;

- безпечність при голінні;

- доступність кондомів (презервативів) для користування заарештованими та засудженими.

и) Адміністрація установ зобов'язана створити відповідні умови для забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму та забезпечити в достатній кількості медичні підрозділи установ хірургічним, гінекологічним, стоматологічним інструментарієм та допоміжними заходами захисту (гумовими рукавичками, захисними екранами) медичного персоналу при поданні медичної допомоги заарештованим і засудженим незалежно від наявності в них ВІЛ-інфекції чи СНІДу.

і) Персонал місць позбавлення волі повинен здійснювати заходи щодо захисту від ураження на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються статевим шляхом (додаток 16, 17)".

3. Підпункт 6.1.2 пункту 6.1 розділу 6 доповнити абзацом такого змісту:

"Під час первинного медичного огляду медичний працівник з прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з питань профілактики ВІЛ/СНІДу (додаток 18), про що особа засвідчує підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за його згодою консультування та тестування на ВІЛ".

4. Пункт 6.2 розділу 6 доповнити підпунктом 6.2.20 такого змісту:

"6.2.20. Якщо особа бажає здійснити тестування на ВІЛ, то вона має звернутися до лікаря, який відповідає в установі за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження. Медичний працівник зобов'язаний забезпечити конфіденційність інформації, яку отримав під час цієї бесіди, а також результату тестування на ВІЛ".

5. Пункт 7.3 розділу 7 доповнити підпунктами 7.3.16-7.3.17 такого змісту:

"7.3.16. Подання стаціонарної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам у лікарнях здійснюється на загальних засадах.

а) Особи, у яких при зверненні за медичною допомогою виявлені симптоми або хвороби, що характерні для ВІЛ/СНІДу.

б) Біологічний матеріал від осіб, які померли від сепсису, інфекційних та паразитарних хвороб, онкологічних захворювань, а також інших захворювань, патологічні ознаки яких можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу".

6. Пункт 7.4 розділу 7 доповнити підпунктом 7.4.6 такого змісту:

"7.4.6. Інформація про результати обстеження на ВІЛ до медичної картки не додається, а направляється окремо згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Якщо під час перебування в лікарні у засудженого закінчується строк покарання, то при звільненні йому видається медична довідка про результати медичного огляду або обстеження на ВІЛ".

7. Підпункт 8.2.4 пункту 8.2 розділу 8 викласти в такій редакції:

"8.2.4. Усі хворі на хронічний алкоголізм та наркоманію проходять лабораторні обстеження: загальний аналіз крові і сечі, серологічне обстеження крові (реакція Васермана). Обов'язкова рентгеноскопія(графія) або флюорографія, електрокардіографія".

8. Абзац 5 підпункту 9.2.4 пункту 9.2 розділу 9 викласти в такій редакції:

"- проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, сечі, реакцію Васермана у першій та другій половині вагітності, визначення групи і резуса крові, дослідження вагінальних виділень, обстеження на ВІЛ - за бажанням),- оглядають терапевт та стоматолог".

9. У абзаці 4 підпункту 9.2.6.2 розділу 9 вилучити слова: "ВІЛ-інфікованість".

10. Пункт 9.3 розділу 9 доповнити підпунктом 9.3.20:

"9.3.20. ВІЛ-інфікована дитина за бажанням засудженої матері тримається до досягнення 3-річного віку в будинку дитини при виправно-трудовій установі на загальних підставах".

11. Розділ 12 "Організація донорства" - вилучити.

12. Абзац 4 пункту 15.2 розділу 15 після слів "...проведення антиалкогольної та антинаркоманійної пропаганди" доповнити словами такого змісту:

"підвищення рівня обізнаності з ВІЛ/СНІДом та навчання заходів перестороги з метою зниження ризику інфікування ВІЛ".

13. Пункт 20.8 розділу 20 викласти в такій редакції:

"20.8. Відділи (служби) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС здійснюють планування підвищення професійної підготовки медичних працівників системи виконання покарань ГУМВС, УМВС України в Криму, областях. Начальники відділів (служб) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС забезпечують підготовку медичних працівників, відповідальних за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ".

14. В Інструкції по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних медичних обстежень при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медчастинах, лікарнях, будинках дитини (додаток 1 до Настанови) вилучити слова "ВІЛ-інфікованість" та "ВІЛ-інфекція".

15. В Інструкції по проведенню диспансеризації хворих, які перебувають в УВП (додаток 8 до Настанови):

15.1. Пункт 1 доповнити підпунктом 1.18:

"1.18. ВІЛ-інфіковані підлягають обов'язковому профілактичному нагляду у лікаря установи, який відповідає за передтестове та післятестове консультування, медичний огляд та обстеження.

Профілактичний нагляд за ВІЛ-інфікованими здійснюється з метою контролю за їх фізичним і психічним станом здоров'я, своєчасного виявлення та лікування опортуністичних інфекцій, проведення специфічної антивірусної терапії, психологічної підтримки та консультування".

15.2. У додатках 3-5 вилучити слова "ВІЛ" та "ВІЛ-інфекція".

1.1. Консультативна робота по ВІЛ/СНІД має забезпечити:

1.1.1. Профілактичне консультування, що спрямоване на зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції.

1.1.2. Підтримуюче консультування для надання підтримки ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, а також їх сім'ям та близьким у разі їх особистого звернення.

1.2. Консультативна допомога розрахована на всіх, кого турбує ВІЛ-інфекція або захворювання на СНІД:

1.2.1. Осіб, які стурбовані можливістю зараження ВІЛ-інфекцією та мають бажання перевіритись на інфікованість ВІЛ.

1.2.2. Осіб, які пройшли тестування на ВІЛ.

1.2.3. Осіб, які вирішили не перевірятись, незважаючи на те, що їх поведінка в минулому або тепер може призвести до інфікування на ВІЛ.

1.2.4. Хворих на СНІД або інші хвороби, що пов'язані з ВІЛ-інфікованістю.

1.2.5. Осіб, які мають труднощі з працевлаштуванням, житлом, грошима, родиною і т.п. внаслідок ВІЛ-інфекції; сім'ї та друзів тих осіб, які інфіковані на ВІЛ, у разі їх особистого звернення.

1.2.6. Медичних та інших працівників.

1.3. Консультування з ВІЛ/СНІД може здійснюватися за будь-якої ситуації, де має або може мати місце бесіда відносно ВІЛ/СНІДу. Проводити профілактичну консультативну роботу можуть медичні та соціальні працівники, вчителі, санпросвітпрацівники, члени релігійних громад, уповноважені по роботі з молодіжними групами, члени груп самодопомоги, інші громадяни, навчені заходам подання цієї допомоги. Основні умови - бажання допомогти людям, гуманне ставлення до людини, знання цієї проблеми.

1.4. Інформація про наявність у людини ВІЛ-інфекції є значним стресовим чинником. Установлений діагноз "СНІД", повідомлення про можливість зараження або підозра людини на наявність у неї ВІЛ-інфекції призводить до серйозних наслідків емоційного, соціального, поведінкового і медичного характеру. Наявність у людини ВІЛ-інфекції суттєво позначається на її сімейному житті, статевих, соціальних зв'язках, на роботі та навчанні, духовних потребах.

1.5. Адаптувати людину до ВІЛ-інфекції можливо шляхом постійної цілеспрямованої роботи, що спрямована на боротьбу зі стресами. Консультативна допомога повинна забезпечувати такий спосіб подачі інформації, який би відповідав на повсякденні питання, що ставить перед людиною життя. До уваги повинні братись статеві потреби і анамнез пацієнта, рівень інтелекту, його професія, освіта, прагнення, надії тощо. Слід враховувати спосіб життя ВІЛ-інфікованого, намагаючись використовувати ті можливості і перепони, які можуть знизити ефективність конструктивної адаптації людини до ВІЛ-інфекції. Під час проведення консультативної роботи з членами сімей, статевими партнерами, іншими особами з оточення пацієнта, які інфіковані на ВІЛ,- за їх бажанням - необхідно надавати об'єктивну, доступну для сприйняття інформацію щодо ВІЛ-інфекції і шляхів її передавання, зосереджуючи особливу увагу на гуманному ставленні до інфікованої людини.

1.6. Консультування має бути доступним. Консультації повинні проводитись в усіх випадках, коли у людини, незалежно від її статусу (підслідний, засуджений, обслуговуючий персонал чи члени їх сімей), є бажання таку консультацію отримати.

1.7. Консультування повинно проводитись на добровільних засадах. Медичний працівник, який в установі відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування (далі - консультант), повинен користуватись авторитетом у співрозмовників, мати добру професійну підготовку, поважати людей і сурово дотримуватись принципів конфіденційності щодо отриманої інформації. Перевага такого консультування в тому, що надається достовірна інформація про ВІЛ/СНІД, людину знайомлять зі способами і засобами зниження ризику зараження, вона отримує емоційну підтримку та психологічні стимули до зміни небезпечної поведінки. ВІЛ-інфікована особа отримує відомості про додаткові медичні та соціальні служби підтримки. Користь від співбесід-консультацій може бути значно збільшена за рахунок використання конкретних заходів, наприклад, забезпечення кондомами, дезінфікуючими речовинами, літературою з питань профілактики СНІДу тощо.

1.8. Одним з основних завдань передтестового консультування є відбір для проведення добровільного тестування осіб, які можуть бути враженими на ВІЛ. Проведене тестування дозволяє:

1.8.1. Розпізнати інфікованість на ВІЛ, тобто виявити дані про наявність або відсутність антитіл до ВІЛ у сироватці крові.

1.8.2. Зменшити психологічну напруженість у зв'язку з невизначеністю, що передувала тестуванню.

1.8.3. Разом з ВІЛ-інфікованою особою визначити наступні дії щодо стосунків з сексуальним (сексуальними) партнером (партнерами), прийняття рішень відносно планування сім'ї, пологів, годування грудьми тощо.

1.8.4. Мотивувати осіб, які були тестовані, до зміни поведінки та вибору засобів особистої профілактики.

Тестування дає змогу простежити географію поширення ВІЛ-інфекції в установах та відкоректувати профілактичні заходи, що здійснюються в тій чи іншій установі.

2.1. Консультування має досягати таких цілей:

2.1.1. Викликати почуття занепокоєння щодо ризику власної поведінки людини, якщо вона є такою.

2.1.2. Пояснити технічні аспекти тестування.

2.1.3. Пояснити практичне значення результатів тестування та оцінити можливість людини справитися з інформацією про наявність у неї ВІЛ-інфекції.

2.1.4. Забезпечити підтримку, дати пораду і у разі необхідності подати консультативну допомогу.

2.1.5. Прийняти рішення відносно конкретної людини щодо часу проведення обстеження з урахуванням особливостей тестування на ВІЛ.

2.2. Тиск або примушення до тестування на ВІЛ недопустимі. Примусове тестування без проведення передтестового консультування - марна справа, як для конкретної людини, що обстежується, так і для суспільства в цілому.

2.3. Будь-яке обстеження повинно проводитись анонімно із забезпеченням конфіденційності отриманої інформації. Порушення медичної таємниці про ВІЛ-інфіковану особу зводить нанівець зусилля медичного працівника щодо залучення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, до добровільного тестування.

2.4. Під час тестування має бути забезпечена технічна досконалість як при проведенні забору крові, так й самого лабораторного дослідження.

3.1. Конфіденційність. Довіра до консультанта є найважливішою та необхідною умовою ефективності консультативної роботи. Вона гарантує, що пацієнт скористається рекомендаціями лікаря і буде діяти відповідно до них. Конфіденційність виключає розголошення будь-яких відомостей щодо пацієнта, за винятком тих випадків, коли це робиться за його згодою або в установленому законом порядку. Консультант, який не може гарантувати таємницю змісту бесіди, повинен повідомити про це пацієнта та обговорити з ним можливі наслідки. Враховуючи реальність дискримінації, а також зустрічних звинувачень з боку ВІЛ-інфікованої особи, важливість гарантії конфіденційності є цілком зрозумілою.

3.2. Доступність. Консультативна допомога повинна бути доступна для кожного, хто її потребує і хто її бажає отримати. Консультант завжди повинен інформувати пацієнта про те, куди він може звернутися в разі потреби.

3.3. Доброзичливість. Консультант повинен ставитись до пацієнтів доброзичливо, незалежно від його індивідуальних особливостей, способу життя та соціального стану. Він повинен брати їх до уваги, при цьому не висловлюючи своєї оцінки поведінки пацієнтів ні в минулому, ані тепер. Таке ставлення можливе, якщо консультант розуміє та переборює свої упередження та стереотипи. Інакше консультування буде формальним або навіть неможливим.

3.4. Терпимість. Консультант повинен бути толерантним до різноманітних емоційних проявів пацієнтів. Одержавши повідомлення про позитивний результат, людина може відчути роздратованість, озлобленість, оскільки почуває себе приреченою, звинувачує у тому, що сталося, суспільство, долю, інших людей. Ці негативні емоції можуть бути спрямовані безпосередньо на консультанта, що вимагає від нього відповідної психологічної готовності та вміння зберігати врівноваженість та терпимість.

3.5. Співпереживання. Передбачає проникнення до внутрішнього світу пацієнта, розуміння його переживань, а також уміння поставити себе на його місце. Співпереживання здійснюється шляхом невербальної комунікації, яка інтерпретується як "Я слухаю і реагую на Ваші слова". Корисно використовувати в процесі співбесіди вирази, що вживає сам пацієнт. Завдяки цьому консультант переконає пацієнта в уважному ставленні до його проблем.

3.6. Повага до людини. Консультант повинен з розумінням ставитися до індивідуальних особливостей пацієнтів, їх цінностей та переконань. Своєрідність їх самостійних рішень не повинна викликати занепокоєння консультанта, за винятком випадків, що суперечать медичним рекомендаціям. Консультант повинен підтримувати самостійну поведінку, що сприяє підвищенню самоповаги та відповідальності пацієнта.

3.7. Мобілізація ресурсів. Консультант не може та не повинен брати на себе вирішення всіх проблем пацієнта,- він має кваліфіковано допомогти йому використати всі канали допомоги (служби соціальної та юридичної допомоги, родини, друзів, груп підтримки тощо).

3.8. Ефективність консультування залежить не тільки від професіоналізму консультанта, знання ним принципів надання психологічної підтримки, але й від його особистих якостей. Консультативна робота стане продуктивною, якщо консультант відчує внутрішню потребу в цій роботі.

3.9. Нерідко консультанти працюють з пацієнтами, чиї духовні цінності, переконання та принципи значно відрізняються від їх власних. Консультант ніколи не повинен допускати, щоб на нього впливали його особисті переконання, особливо при спілкуванні з пацієнтами, які суттєво відрізняються від інших людей за способом життя. Консультант ніколи не повинен виявляти неприязнь, підозрілість до особи, яку позбавлено волі.

3.10. Важливою умовою успішного консультування є опанування навичками спілкування, котрі забезпечують максимальне розуміння консультантом думок та почуттів пацієнта. До них належать:

3.10.1. Активне слухання. Передбачає увагу консультанта до того, що каже пацієнт, уточнення незрозумілих висловів, постановку додаткових питань.

3.10.2. Перефразування. Повторення іншими словами того, що казав пацієнт. Перефразування сприяє з'ясуванню адекватності розуміння смислу.

3.10.3. Уточнення. Передбачає з'ясування деталей та усунення непорозумінь у розмові.

3.10.4. Повтори. У моменти емоційного напруження пацієнти не завжди розуміють все, що їм кажуть. У цих випадках консультанту слід звертатись до повторів.

3.10.5. Підведення підсумків. Під час спілкування створюються певні змістові орієнтири, які допомагають пацієнту розібратися з емоціями, практичними питаннями, що постають перед ним, та скласти плани наступних дій.

3.10.6. Акцентування. Якщо пацієнт уникає прямо казати про проблему, що стоїть перед ним та яку треба обговорити, консультант допомагає виділити те, що становить інтерес, підкреслюючи важливі моменти.

3.10.7. Упорядкування. Консультант допомагає своєму пацієнтові встановити зв'язок між фактами та почуттями. Упорядкування допомагає визначити, що потребує негайної уваги, а що можна відкласти.

3.10.8. Реагування. Консультант визнає та приймає такі почуття пацієнтів, як гнів, злість, сум, страх тощо.

3.10.9. Повага. Консультант повинен брати до уваги погляди та переконання своїх пацієнтів та спиратись на них під час консультування.

4.1. Консультант повинен володіти необхідним запасом відомостей про ВІЛ і про клінічні прояви інфекції та бути обізнаним з новітніми розробками діагностики та лікування СНІДу.

4.2. Мати уяву про спосіб життя усіх груп ВІЛ-інфікованих та вміти тактовно обговорювати з ними їх побутові та сексуальні проблеми.

4.3. Знати про служби підтримки, що призначені для роботи з ВІЛ-інфікованими особами, бути здатним тактовно та доброзичливо контактувати з колом осіб, різних за фахом та способом життя.

4.4. Вміти розпізнавати найбільш поширені психо-соціальні та клінічні ускладнення, що пов'язані з зараженням ВІЛ: підвищену тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства, потребу та можливість помсти тощо.

4.5. У разі, якщо консультант не в змозі справитися з цими проблемами, він повинен знати, до кого направити свого пацієнта. Для консультанта важливі не стільки формальна кваліфікація чи приналежність до певного фаху, скільки широкий кругозір, практичні навички, любов до людей та зацікавленість у своїй справі.

5.1. Передтестове консультування повинно забезпечувати людину інформацією такого роду і в такому обсязі, щоб це дало їй змогу прийняти рішення щодо доцільності тестування на ВІЛ. Ця інформація повинна бути зрозумілою за змістом та містити сучасні дані про можливі персональні, медичні, соціальні, психологічні та юридичні наслідки тестування. Консультування має розглядатись як позитивна дія, яка може призвести до зміни ризикованої поведінки людини. Рішення про проходження тестування повинно бути всебічно обміркованим.

5.2. Тестування на ВІЛ-інфекцію слід організовувати таким чином, аби виключити можливість розголошення інформації. Обов'язковим повинно стати дотримання прав людини, що виключало б будь-яку дискримінацію. Консультативна робота повинна активно підтверджувати ці права та сприяти їх додержанню.

5.3. Консультації, що проводяться перед тестуванням, повинні передбачати аналіз можливості цієї людини справитися з інформацією щодо наявності в неї ВІЛ-інфекції і з тими змінами в її житті, що можуть у зв'язку з цим виникнути.

5.4. Розпитуючи про історію особистого життя, слід пам'ятати, що пацієнт:

5.4.1. Може бути таким схвильованим, що не в змозі сприйняти все сказане консультантом.

5.4.2. Може покладати на тестування невиправдані та надмірні надії.

5.4.3. Може не розуміти, чому цікавляться його особистою поведінкою.

5.4.4. Може не виявити прагнення змінити свою поведінку навіть при отриманні позитивного результату.

5.5. Існуючі методики діагностики ВІЛ базуються на виявленні антитіл, які виробляються людиною, на вірус. Лише через 3-18 місяців ("вікно" в обстеженні) у крові людини накопичується та кількість антитіл, яку можна ідентифікувати. У разі проведення консультацій перед тестуванням на ВІЛ слід повідомити пацієнта про те, що сучасні методи первинного тестування не є бездоганними - можливі хибно-позитивні і хибно-негативні результати. Вторинні тести значно збільшують достовірність тестування і дають надійне підтвердження у випадках, коли первинний результат був позитивним. Ці факти слід чітко роз'яснити пацієнтам.

5.6. Мета консультування перед тестуванням полягає в тому, щоб оцінити необхідність тестування для цієї людини, надати інформацію, на підставі якої людина прийме рішення про доцільність тестування. Необхідно отримати уявлення про те, чи зможе ця людина правильно відреагувати на результат тестування і чи стане для неї факт ВІЛ-інфікованості тим фактором, який змусить його змінити поведінку.

5.7. Консультування, що проводиться до тестування на ВІЛ, повинно:

5.7.1. Визначити, наскільки людина розбирається в питаннях ВІЛ-інфекції та СНІДу.

5.7.2. Надати пацієнтові потрібну інформацію.

5.7.3. Дати можливість обговорення наслідків позитивного або негативного результату тестування.

6.1. Надати пацієнтові загальну інформацію щодо ВіЛ/СНІДу:

6.1.1. Пояснити, що являє собою ВІЛ-інфекція, СНІД, особливості перебігу цієї інфекції.

6.1.2. Пояснити, що являє собою тест на ВІЛ, хто його проводить, який час треба чекати результатів тощо.

6.1.3. Пояснити деталі виконання тестування, в тому числі значення та різницю між позитивним, негативним та невизначеним результатом.

6.1.4. Обговорити можливості та значення отримання хибно-позитивного та хибно-негативного результату.

6.2. Вивчити ситуацію:

6.2.1. З'ясувати, чому пацієнт звернувся з проханням провести тестування.

6.2.2. Визначитись наскільки правдива поведінка пацієнта та щирі його відповіді.

6.3. Визначити адаптаційні здатності та напрями можливої підтримки:

6.3.1. З'ясувати, як особа реагувала на інші стресові ситуації в житті та як передбачає реагувати на повідомлення про можливий позитивний результат тесту.

6.3.2. Вивчити дані про сім'ю і друзів, та чи зможуть ці люди підтримати пацієнта в разі позитивних результатів тестування.

6.3.3. Обговорити та розглянути можливості розвитку необхідних адаптаційних здатностей.

6.3.4. Запропонувати час на обдумування тому, хто здається непевним, щодо необхідності пройти тестування.

6.4. Забезпечити добровільне прийняття рішення та згоду на тестування.

6.4.1. Надати пацієнтові право самостійно прийняти рішення щодо тестування на ВІЛ.

6.4.2. Допомогти особі зважити всі можливі варіанти перш ніж приймати остаточне рішення про проходження чи непроходження тесту.

6.5. Пояснити конфіденційність тестування.

6.5.1. Роз'яснити заходи, що будуть вжиті медичними працівниками установи, на кожному з етапів проведення тестування щодо забезпечення конфіденційності звернень пацієнта та результатів дослідження.

6.5.2. Навести докази, що підтвердять недоцільність отримання робітниками установи інформації про результати тестування і що ім'я особи, яка є ВІЛ-інфікованою, не буде розкрито, як і не будуть розголошені попередні статеві партнери.

При проведенні консультацій після тестування слід розглядати два можливих результати: негативний та позитивний.

7.1. Консультування у разі негативного результату. Важливо обговорити значення негативного результату незалежно від того, чи очікували його чи ні. Звістка про те, що людина не інфікована на ВІЛ, може викликати відчуття полегшення або ейфорію. При цьому необхідно в бесіді підкреслити такі моменти:

7.1.1. Після інфікування ВІЛ повинен минути строк "вікна", щоб результати тестування могли бути визнані надійними. У переважній більшості випадків повинно пройти мінімум три місяці з моменту можливого зараження для того, щоб результати тестування могли вважатись надійними.

7.1.2. Подальшій небезпеці отримання ВІЛ-інфекції можна запобігти лише шляхом зміни поведінки, що створює високий ризик інфікування. Необхідно пояснити все, що стосується заходів перестороги при статевих зносинах, а також небезпеки користування спільними шприцями, голками, ін'єкційним матеріалом. Треба пояснити необхідність набуття позитивних навичок здорової поведінки.

7.2. Консультування при отриманні позитивного результату. Особам, у яких встановлено діагноз ВІЛ-інфекції або захворювання на СНІД, слід повідомити про це якомога раніше. Перша розмова повинна проходити конфіденційно, після чого пацієнтові слід дати час для усвідомлення ситуації. Після періоду попередньої адаптації необхідно доступно і на фактичному матеріалі пояснити, що означає таке повідомлення, при цьому не треба розмірковувати про прогнози. У цей момент потрібно запропонувати та надати підтримку, переважно моральну. Це також момент для подання надії - надії на здійснення рішень тих власних і практичних проблем, що можуть виникнути в зв'язку з інформацією про ВІЛ. У деяких ситуаціях виправданою може бути розмова про можливості терапії деяких симптомів ВІЛ-інфекції та про ефективність нових антивірусних препаратів.

8.1. У системі медико-соціальної роботи з особами, які інфіковані на ВІЛ, чільне місце посідає консультування, що спрямоване на забезпечення психологічної підтримки, подання допомоги в визначенні проблем, що виникають, а також сприяння зміні поведінки пацієнта.

8.2. Необхідність консультування ВІЛ-інфікованих зумовлена такими чинниками:

8.2.1. Інфікування ВІЛ-інфекцією має довічний характер і може призвести до розвитку захворювання, що на сьогодні неможливо вилікувати. Володіння такою інформацією в інфікованої людини викликає глибокі зміни емоційної, поведінкової, соціальної сфер особистості. Життя ВІЛ-інфікованої людини передбачає постійну боротьбу зі стресами. Без адекватної реабілітації стресу, яка відповідає психоемоційному стану, життя ВІЛ-інфікованого втрачає сенс.

8.2.2. Загроза СНІДу породжує в людини страх і паніку. Інфіковані ВІЛ та його близькі нерідко не мають достовірної інформації щодо суті захворювання, шляхів передачі інфекції. Консультування забезпечує пацієнта обгрунтованою інформацією про основні аспекти ВІЛ-інфекції, способи безпечної поведінки та профілактики інфікування. Роз'яснення консультанта про ВІЛ/СНІД повинні переконати пацієнта в тому, що при додержанні деяких обмежень у поведінці він має можливість вести продуктивне і повноцінне життя. Соціально відповідальна поведінка інфікованої на ВІЛ особи дає таку можливість.

8.2.3. Консультування допомагає ВІЛ-інфікованому визначити спектр проблем, з якими йому доведеться зустрітися, виділити питання, які є найбільш невідкладними, і пропонує способи упорядкованого вирішення проблем. Це сприяє відновленню самовладання і контролю людини над власним життям. Пояснення консультантом медичних фактів та їх психосоціальних наслідків, конкретних прикладів допомагає пацієнтові знайти (зберегти) спокій і розібратися з проблемами, що виникають.

8.3. Консультування особи, яка є ВІЛ-інфікованою,- це постійний процес, що спрямований на допомогу пацієнтові в кращому розумінні та вирішенні його проблем, що сприяє мотивованій зміні поведінки, забезпечує психологічну підтримку ВІЛ-інфікованого.

8.4. Мета консультування полягає в забезпеченні психологічної допомоги в усвідомленні пацієнтом особистої відповідальності за новий спосіб життя, що пов'язаний з інфікуванням ВІЛ.

8.5. Консультативна робота повинна здійснюватись у формі індивідуальних розмов з обов'язковим забезпеченням конфіденційності інформації, що отримав консультант від пацієнта.

8.6. Основні завдання консультування щодо ВІЛ/СНІД:

8.6.1. Необхідно роз'яснювати пацієнтові в логічній та доступній формі необхідність зміни небезпечної поведінки, що сприяє профілактиці поширення інфекції. Для цього потрібно обговорення шляхів передачі вірусу, "безпечних" або "з запобіганням" статевих дій, інших дій з низьким ризиком або без ризику, а також альтернативних форм поведінки.

8.6.2. Необхідно забезпечити можливість соціальної підтримки ВІЛ-інфікованого.

8.7. Зміст консультування полягає:

8.7.1. Консультування повинно надати пацієнтові час і можливість проаналізувати власне становище. Інфікований ВІЛ повинен відчути, що консультант розуміє і з повагою ставиться до його особистих потреб, побоювань, надій, цінностей, індивідуальних особливостей. Пацієнт повинен відчути під час спілкування з консультантом, що останній бачить у ньому людину.

8.7.2. Консультування повинно сприяти визначенню того спектра проблем, які виникають у зв'язку з інформацією про інфікування на ВІЛ. Нерідко пацієнти внаслідок глибокого емоційного потрясіння неадекватно оцінюють ситуацію, що склалась. Консультант повинен допомогти людині розглянути його проблеми, сприяти формуванню конструктивного і реалістичного підходу до їх вирішення.

8.7.3. Консультування повинно допомогти пацієнтові отримати інформацію про ВІЛ-інфекцію і СНІД, рекомендації щодо зміни способу життя, безпечних сексуальних дій і соціально відповідальної поведінки.

8.7.4. Консультування повинно сприяти підвищенню впевненості ВІЛ-інфікованого в тому, що він може керувати своїм життям. Консультант повинен надавати допомогу в оцінці можливих варіантів дій таким чином, щоб у пацієнтів зростала самоповага і відповідальність за прийняті рішення.

8.8. Консультування являє собою процес, під час якого пацієнт отримує необхідну психологічну підтримку, що допомагає справитись із стресовим станом, взяти на себе відповідальність за рішення та дії, що спрямовані на збереження його здоров'я.

9.1. Не керувати проявом почуттів пацієнта, а лише заохочувати їх висловлювання.

9.2. Не виносити судження і критичні оцінки тих тверджень, які вказують, що пацієнт не відповідає вимогам, що ставляться консультантом.

9.3. Не читати нотацій, не вказувати пацієнтові як йому слід поводитись.

9.4. Не навішувати на ВІЛ-інфікованого ярлика або відносити його до якої-небудь категорії, замість спроби з'ясувати причину спонукання, побоювання та тривоги цієї людини.

9.5. Не робити спроби безпідставно переконувати, не намагатись викликати у ВІЛ-інфікованого недоречний оптимізм у ставленні до проблеми.

9.6. Не робити спроби змінити почуття пацієнта, доки він сам їх не змінить.

9.7. Не давати рекомендації до того часу, доки пацієнт не отримає достатньо інформації, щоб прийти до власного рішення.

9.8. Не вести бесіду в звинувачувальній формі.

9.9. Не стимулювати залежність пацієнта від консультанта, не заохочувати потребу в постійній присутності консультанта та в його вказівках.

10.1. У процесі консультування необхідно врахувати певну послідовність розвитку психологічних реакцій у пацієнтів. Робота з пацієнтом, якому тільки-но повідомили про його інфікування на ВІЛ, суттєво відрізняється від консультування людини, яка вже згодилась з вірусоносійством, але звернулась по допомогу через відчуття самотності, відчуженості, ізоляції.

10.2. Люди по-різному реагують на повідомлення про наявність у них ВІЛ-інфекції. Це визначається численними факторами різного порядку (особливо психологічними, соціальними, сімейними та інш.). Умовно можна виділити два етапи розвитку психологічних реакцій:

10.2.1. Перший - криза, що характеризується відчуттям великої небезпеки, людина вражена і розгублена, емоційно паралізована відсутністю будь-якого виходу із становища, що склалося,- абсолютна безнадія.

10.2.2. Другий - це поступова адаптація.

11.1. Коли пацієнт перебуває у стані кризи, для нього є характерним переживання таких станів, як шоку, страху, неприйняття інформації. Передбачити реакцію пацієнта на інформацію про ВІЛ-інфікованість практично неможливо. У деяких людей може наступити шоковий стан, у інших - байдужість до отриманої інформації про ВІЛ-інфікування і усвідомлення свого стану лише при проявах захворювання на СНІД. Природно, шок є нормальною реакцією на повідомлення, що становить загрозу для життя. Цілком зрозумілий страх, зокрема, страх неминучої смерті.

11.2. Зусилля консультанта повинні бути спрямовані на те, щоб людина змогла оволодіти собою. Це досягається шляхом прояву терпимості, надання емоційної підтримки, а також прямих запитань типу: "Чи збираєтесь Ви прожити залишок свого життя або ж вмирати весь цей час?" Консультант не повинен піддаватися паніці або надавати фальшивих, оптимістичних запевнень.

11.3. Під час консультування на етапі кризи виникає один з психологічних стресових механізмів - стрімке зрушення в сприйнятті своєї особистості. Іноді такий стан супроводжується імпульсивним пориванням до яких-небудь дій. Ці дії можуть мати агресивне забарвлення, спрямоване на оточуючих, на себе, у т.ч. й на консультанта. Консультант на такі прояви не повинен ображатись. Психологічна підтримка саме в цей момент, прийняття реакції пацієнта і співчуття до його стану дають змогу заощадити час для включення в дію механізмів психологічної адаптації. Важливо при цьому, не применшуючи небезпеки загрози здоров'ю, підкреслити значимість того часу, що є у пацієнта до захворювання на СНІД. Консультанту треба зняти у пацієнта відчуття унікальності ситуації, в якій він опинився. Цього можна досягти, наводячи приклади з життя відомих людей, що інфіковані ВІЛ, багато з яких виявляли творчу активність та інтерес до життя, усвідомлюючи при цьому неможливість вилікуватися.

11.4. Під час консультування на етапі кризи велику роль для інфікованого відіграє можливість звернення до людини, яка об'єктивно, неупереджено і з повагою обговорить проблему і ситуацію, що склалась, надасть психологічну допомогу.