1. Затвердити Настанову про медико-санітарне забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України (додається).

2. З введенням в дію цього наказу не застосовується наказ МВС колишнього СРСР від 17 листопада 1989 року N 285 "Об утверждении Руководства по медицинскому обеспечению лиц, содержащихся в следственных изоляторах и исправительно-трудовых учреждениях МВД СССР".

3. Контроль за виконанням наказу покласти на Головне управління виконання покарань (Штанька І.В.) та управління охорони здоров'я Головного управління тилового і матеріально-технічного забезпечення (Петраша О.В.) МВС України.

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я головною метою медичної служби слідчих ізоляторів (СІЗО) і установ виконання покарань (УВП)* є збереження та відновлення здоров'я осіб, які перебувають в установах МВС України.

Виходячи з цього, основними завданнями медичної служби є:

1. Організація санітарно-епідемічного благополуччя території установ та санітарно-протиепідемічного забезпечення осіб, які там перебувають.

2. Здійснення медичного контролю за станом здоров'я підслідних та засуджених шляхом проведення систематичних медичних оглядів і обстежень. Виявлення осіб, які потребують лікування та динамічного медичного нагляду, проведення для них лікувально-оздоровчих заходів, спрямованих на підтримання їх працездатності і збереження здоров'я.

3. Організація та надання медичної допомоги особам, які перебувають в установах.

4. Пропаганда медичних та гігієнічних знань серед підслідних і засуджених. Формування в них навичок здорового способу життя.

5. Систематичний аналіз стану захворюваності і втрати працездатності осіб, які перебувають в установах МВС України, з метою розробки та проведення лікувально-профілактичних заходів.

1.1. Санітарний контроль в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України - це система постійного нагляду за дотриманням вимог санітарних норм і правил, проведенням комплексу заходів, спрямованих на оздоровлення умов праці та побуту підслідних та засуджених, запобігання і зниження серед них захворювань, ліквідацію та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища (водойм, грунту і атмосферного повітря) шкідливими для здоров'я викидами та господарсько-побутовими відходами.

1.2. Медичні частини установ здійснюють санітарний контроль за виконанням вимог санітарного законодавства та пропозицій і розпоряджень санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС):

- щодо дотримання в установах санітарно-гігієнічних норм та правил розташування, харчування, водопостачання, банно-прального забезпечення, умов праці підслідних та засуджених;

- щодо проведення заходів, спрямованих на поліпшення санітарно-гігієнічного утримання та санітарно-технічного стану всіх об'єктів установи;

- щодо санітарного стану та утримання житлових, службових і виробничих приміщень, комунально-побутових, харчових об'єктів, джерел водопостачання, очищення території.

1.3. Начальники медичних частин подають інформацію

1.3.1. До Центральної СЕС (ЦСЕС) МВС України:

а) Про кожний випадок захворювання особливо небезпечною інфекцією (холерою, чумою, геморагічними лихоманками), сказом, висипним тифом, а також дифтерією.

б) Про виникнення в установі (у межах одного інкубаційного періоду) п'яти і більше випадків харчових чи професійних отруєнь, захворювань черевним тифом, паратифами, сальмонельозом, гострими кишковими інфекціями (у т.ч. дизентерією), вірусним гепатитом А, лептоспірозом, менінгококовою інфекцією.

в) Щомісячно (до 10 числа поточного місяця) оперативні дані про вперше офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі.

г) Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу) - про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі.

1.3.2. До СЕС ГУМВС, УМВС України в Криму, областях:

а) Про кожний випадок інфекційного захворювання, харчового чи професійного отруєння.

б) Щоквартально (до 10 числа першого місяця наступного кварталу) про загальну кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД в установі.

2.1. Санітарно-гігієнічні вимоги по утриманню територій, на яких розташовані установи

2.1.1. Очищення території установ полягає у здійсненні за планом санітарно-технічних та господарських заходів по збиранню, зберіганню, видаленню і знешкодженню відходів.

Існують дві основні системи очищення: вивозна, коли всі відходи вивозяться спеціальним транспортом в місця їх знешкодження та утилізації і сплавна або каналізаційна.

2.1.2. Відповідальність за експлуатацію, своєчасний ремонт та облік каналізаційних споруд, систем в установах покладається на начальника відділу (групи) інтендантського і господарчого забезпечення.

2.1.3. Санітарний нагляд за очищенням території і установи, обладнанням та експлуатацією каналізаційних мереж і споруд організує і здійснює медична частина установи, згідно з чинним законодавством у формі попереджувального та поточного санітарного нагляду.

2.1.4. При вирішенні питань попереджувального санітарного нагляду медична частина керується методичними вказівками ЦСЕС МВС, СЕС УВС, отримує від них та від територіальних СЕС органів охорони здоров'я консультативну та практичну допомогу при виборі земельних ділянок під будівництво каналізаційних мереж і споруд, місць знешкодження, утилізації відходів, а також при прийманні їх до експлуатації, при проведенні заходів по запобіганню і ліквідації забруднень поверхневих та підземних вод і грунту шкідливими промисловими і іншими викидами та господарчопобутовими відходами. Санітарно-захисні відстані від житлових будівель, їдалень та інших громадських будівель до комунальних, санітарно-технічних і інших об'єктів повинні мати розміри не менші за ті, що встановлені чинним законодавством.

2.1.5. Поточний санітарний нагляд за очищенням території установи - це постійний контроль за регулярним вивезенням відходів та санітарним станом території, за дотриманням санітарних норм і правил при експлуатації каналізаційних мереж і споруд, устаткуванням санітарних норм і правил при експлуатації каналізаційних відходів.

При обслуговуванні та експлуатації каналізаційних мереж і споруд силами й засобами самої установи медична частина здійснює поточний санітарний нагляд за всіма мережами і спорудами каналізації, в тому числі й за спорудженнями для очищення стічних вод.

2.1.6. Начальник медичної частини установи повинен мати відомості про стан каналізаційних мереж і споруд, про ефективність очищення стічних вод, систему збирання, вилучення та знешкодження твердих побутових відходів, виявляти недоліки й разом з відповідними службовими особами визначати термін їх усунення.

2.1.7. Начальник медичної частини установи повинен регулярно доповідати начальнику установи про санітарний стан території та заходи для його поліпшення, а в разі виникнення загрози забруднення джерела водопостачання або інших порушень санітарних правил утримання території - негайно.

2.2. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації водопостачання

2.2.1. Установи забезпечуються водою з водопроводів територіального комунального господарства, підприємств та організацій інших відомств, з водопроводів, що належать до підрозділів органів внутрішніх справ.

2.2.2. Забезпечення установ господарчо-питною водою здійснюється силами та засобами відділів (груп) інтендантського і господарського забезпечення, які добувають та обробляють воду, відповідають за санітарний стан водопровідних споруд та дотримання режиму у зонах санітарної охорони, організують і здійснюють виробничий контроль за якістю води для централізованого водопостачання.

2.2.3. Санітарний нагляд за обладнанням і експлуатацією систем водопостачання організовує і здійснює медична служба установи згідно з вимогами чинного законодавства.

2.2.4. На водомережах підрозділів органів внутрішніх справ медична служба здійснює санітарний нагляд за всіма спорудами. На водомережах місцевих органів комунального господарства, а також підприємств інших відомств - лише за спорудами і мережами, розташованими та території установи.

2.2.5. Медичні частини установ здійснюють попереджувальний та поточний санітарний нагляд за водопостачанням під керівництвом ЦСЕС МВС, СЕС УВС. В разі потреби вони отримують консультативну і практичну допомогу від територіальних СЕС органів охорони здоров'я.

2.2.6. Обов'язки працівників медичної частини:

- участь у виборі джерела водопостачання та визначенні зон санітарної охорони;

- контроль за якістю води та санітарним станом об'єктів водопостачання.

Начальник медичної частини повинен забезпечити своєчасність і повноту попередніх та періодичних медичних обстежень осіб, які працюють на об'єктах водопостачання, згідно з Інструкцією по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних медичних обстежень при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медчастинах, лікарнях, будинках дитини (додаток 1).

2.2.7. При вирішенні питання про придатність джерела, відведеного для централізованого господарчо-питного водопостачання, належить керуватись чинним законодавством, що визначає показники якості води до її обробки, при дотриманні яких джерело може бути використане для господарчо-питного водопостачання.

Якість води, що подається споживачам, також повинна відповідати вимогам чинного законодавства.

2.2.8. Санітарний нагляд за системою водопостачання з підземних вододжерел починається з вибору джерела, оцінки кількості та якості води, схеми її обробки, зон санітарної охорони (ЗСО). Останні створюються на всіх водомережах. Головною метою ЗСО є охорона від забруднення джерел водопостачання, а також водопровідних споруд та навколишньої території.

2.2.9. Зони санітарної охорони мають три пояси: перший пояс суворого режиму охоплює територію, на якій розташований водозабір та майданчики розташування всіх водопровідних споруд; другий та третій пояси охоплюють територію, призначену для охорони від забруднення джерел водопостачання Санітарна охорона водомереж забезпечується санітарно-захисною смугою.

Зони санітарної охорони створюються згідно з чинним законодавством.

Питання про можливість створення ЗСО вирішується в період вибору джерела господарчо-питного водопостачання згідно з чинним законодавством.

2.2.10. Кордон першого поясу зони санітарної охорони для підземних джерел визначається на відстані не менш як 30 м від водозабору при використанні захищених підземних вод або на відстані не менш як 50 м при використанні недостатньо захищених підземних вод. Для окремих підземних водозаборів, розташованих на території об'єктів, що виключають можливість забруднення грунту, відстань від них до огорожі дозволяється зменшувати відповідно до 15 і 25 метрів.

При здійсненні поточного санітарного нагляду за водопостачанням з підземних джерел контролюється виконання заходів щодо захисту водозаборних споруд, водопроводів та водоносного горизонту від забруднень. З цією метою територію першого поясу ЗСО слід визначати з урахуванням відведення поверхневих стоків за її межі, озеленити, огородити й забезпечити постійною вартою. На ній забороняється здійснювати всі види будівництва, що не мають безпосереднього відношення до експлуатації водопровідних споруд. Особливу увагу слід звертати на суворе виконання санітарно-гігієнічних вимог до обладнання свердловин (оголовок, устя, затрубні простори тощо).

2.2.11. Під час обстеження підземних джерел звертають увагу на водоохоронні заходи не тільки в першій, але й у другій та третій зонах санітарної охорони. Для цього необхідно вимагати виявлення, тампонування чи відбудовування всіх старих неробочих чи дефектних свердловин, що неправильно експлуатуються і створюють загрозу забруднення водоносного горизонту.

2.2.12. Буріння нових свердловин та будь-яке нове будівництво на території зони санітарної охорони без погодження з санітарно-епідеміологічною службою не дозволяється. Тут також забороняється розташовувати склади пально-мастильних матеріалів, отрутохімікатів і мінеральних добрив, нагромаджувачі промислових стоків та інші об'єкти, що створюють загрозу хімічного забруднення підземних вод.

2.2.13. Кордони першого поясу зони санітарної охорони річок чи водопровідного каналу повинні визначатися в залежності від місцевих санітарно-топографічних та гідрологічних умов, але в усіх випадках вони повинні бути такі: вгору за течією - не менш як 200 м від водозабору; вниз за течією не менш як 100 м від водозабору; по суміжному до водозабору березі - не менш як 100 м від лінії урізу води при найвищому її рівні; у напрямку від суміжного до водозабору берега в бік водоймища при ширині річки або каналу менш як 100 м - вся акваторія та протилежний берег шириною 50 м від лінії урізу води при найвищому її рівні, при ширині річки або каналу більше 100 м-смуга акваторії шириною не менш як 100 м.

2.2.14. Кордони першого поясу зони санітарної охорони водоймища або озера, використаного як джерело водопостачання, в залежності від санітарно-топографічних, гідрологічних та метеорологічних умов повинні визначатися:

- по акваторії на всіх напрямках не менш як 100 м від водозабору;

- по суміжному до водозабору березі - не менш як 100 м від лінії урізу води при найвищому рівні.

На водозаборах ковшового типу кордони першого поясу охоплюють всю акваторію ковша.

2.2.15. Якість води, що подається споживачам, повинна відповідати вимогам чинного законодавства. Лабораторний контроль якості питної води проводиться СЕС УВС, чи за узгодженням територіальними СЕС органів охорони здоров'я.

2.2.16. Якщо виникає необхідність в доставці питної води з інших джерел водопостачання, для цих потреб виділяються спеціальні машини та постійний персонал. Використання цього транспорту для інших потреб забороняється. Тара для зберігання й перевезення води повинна бути непошкодженою, чистою та продезінфікованою. Перед дезінфекцією її ретельно миють та заливають водою, у воду додають хлорне вапно у розчині із розрахунку 300 г на 1 куб.м води, переміщують і відстоюють протягом години. Після цього тару спорожнюють та прополіскують чистою водою до зникнення гострого запаху хлору.

2.2.17. У разі використання води з резервних місткостей перед вживанням вона підлягає знезараженню.

2.2.18. Найбільш поширений метод знезараження води - хлорування.

Воду хлорують нормальними дозами з попередньою амонізацією (преамонізацією) та підвищеними дозами (перехлорування).

З метою знезараження води нормальними дозами хлору попередньо шляхом дослідного хлорування визначається потреба води у хлорі. Після визначення хлорпотреби розраховується доза хлору на нею кількість води. Правильність проведеного хлорування визначається за допомогою залишкового хлору, якого повинно бути не менше як 0,3 - 0,5 мг/л після двогодинного контакту хлору з водою.

2.2.19. В умовах, коли немає можливості користуватися водою з гарантованих джерел, належить віддавати перевагу методу перехлорування, оскільки він порівняно з хлоруванням нормальними дозами забезпечує більшу надійність знезараження, скорочує час знезараження (20-30 хвилин), дає можливість знезаражувати каламутні та забарвлені води, не дає хлорфенольного присмаку воді.

Дозу активного хлору для перехлорування встановлюють в залежності від стану джерела води, її фізичних властивостей, рівня забруднення, епідемічної та епізоотичної ситуації. Переважно користуються дозами хлору 10-30 мг/л. Після 20-30 хв. контакту визначають залишковий хлор, який потім усувають фільтрацією через активоване вугілля або сполучають тіосульфатом натрію з розрахунку 3,5 мг на 1 мг залишкового хлору. Після хлорування вода повинна мати 1 мг/л залишкового хлору.

2.3. Санітарно-гігієнічні вимоги до організації харчування

2.3.1. Особи, які перебувають в установах, забезпечуються харчуванням згідно з нормами, затвердженими постановою КМ України від 16.06.92 N 336 "Про затвердження норм добового забезпечення харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм", що оголошена наказом МВС України від 14 липня 1992 р. N 421 "Про норми добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норми заміни одних продуктів іншими та порядок застосування вказаних норм".

2.3.2. Організація харчування здійснюється відділом (групою) інтендантського та господарчого забезпечення, на який покладається:

- розроблення режиму харчування для різних категорій, що постачаються з урахуванням характеру і особливостей їх роботи;

- організація приготування їжі (страв), що визначається нормами добового постачання, і контроль за доведенням цих норм до відома осіб, які харчуються.

- належне влаштування й обладнання харчових блоків, утримання їх у зразковому стані, дотримання правил експлуатацій та санітарного утримання технологічного і холодильного устаткування, інвентаря;

- дотримання санітарно-гігієнічних вимог при зберіганні, видаванні і перевезенні із складу до їдальні, зберіганні і кулінарній обробці їх в їдальні, приготуванні, роздачі готової їжі;

- забезпечення умов дотримання правил особистої гігієни робітниками, які готують, видають та перевозять харчові продукти і готові страви;

- забезпечення своєчасного ремонту технологічного і холодильного устаткування;

- забезпечення харчових блоків та інших об'єктів харчування мийними і дезінфікуючими засобами, для миття посуду та інвентаря, дозволеними Міністерством охорони здоров'я України;

- придбання технологічного обладнання, посуду, інвентаря і санітарного одягу.

2.3.3. Начальник медичної частини:

- бере участь у розробці режиму харчування, складанні меню, щомісяця робить обрахунок калорійності меню згідно з Методикою визначення хімічного складу та енергетичної цінності продуктів харчування (додаток 2);

- подає начальнику установи список осіб, які підлягають переведенню на харчування за спеціальними нормами, організує щоденну перевірку якості, дотримання умов зберігання, правил і термінів реалізації харчових продуктів, що є на складі і в магазині установи, а також тих, що є в особистому користуванні засуджених;

- організує перевірку якості приготовленої їжі за всіма нормами постачання. Результати перевірки і дозвіл на реалізацію готових страв заносяться до книги обліку контролю за якістю приготування їжі;

- забороняє реалізацію неякісної сировини, напівфабрикатів і вживання неякісних харчових продуктів, готових страв;

- організує проведення попередніх та періодичних медичних обстежень працівників харчоблоків згідно з Інструкцією про обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження при направленні па роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання; в медчастинах, лікарнях, будинках дитини (додаток 1);

- організує проведення занять гігієнічного навчання робітників, зайнятих приготуванням, реалізацією та перевезенням харчових продуктів.

2.3.4. Контроль за калорійністю раціонів харчування здійснюється 2 рази на рік по кожній нормі силами санепідстанції УВС.

2.3.5. Якщо продовольство, що надійшло до установи, не відповідає вимогам або ж якість його викликає сумніви, то до використання воно не допускається.

Харчові продукти, що надходять до установи, повинні мати сертифікати на якість з зазначенням терміну виготовлення, вмісту нітратів та радіоактивних речовин для продуктів, що надійшли з забруднених територій. Без сертифікатів на якість харчові продукти не приймаються.

Відділ (група) інтендантського і господарського забезпечення організує товарознавчу експертизу продуктів, що мають закінчений термін реалізації, за винятком продуктів, що швидко псуються, та тих, що мають чітко виражені ознаки псування, а також вирішують питання про використання недоброякісних продуктів, що не вимагають спеціальних гігієнічних досліджень.

Медична частина організує проведення гігієнічної експертизи з метою виявлення змін органолептичних властивостей продуктів (у тому числі й тих, що швидко псуються), характеру, рівня їх змін: відхилень у хімічному складі продуктів, рівня бактеріального забруднення продуктів і характеру мікрофлори, наявності пестицидів, шкідливих домішок та інших чужорідних речовин у кількості, що перевищує гранично допустимі нормативи або природний вміст у продукті, можливості передачі через інфіковані продукти збудників інфекцій (на основі конкретних епідеміологічних даних).

2.3.6. Добова норма постачання при 3-разовому харчуванні розподіляється з урахуванням енергетичної цінності (калорійності) таким чином: на сніданок - 30-35%, на обід - 40-45%, вечерю - 20-30% від загальної калорійності добової норми постачання.

Вказаний розподіл продуктів на підставі добової енергетичної цінності може мінятися залежно від напруженості роботи, а саме (в процентах): для працюючих в I зміну сніданок - 30, обід - 45, вечеря - 25; для тих, хто працює у II та III (нічну) зміну сніданок і вечеря - по 30, обід - 40.

2.3.7. Якщо їжу приймають особи, які харчуються в кілька змін тривалістю, що перевищує 1 годину, то приготування їжі здійснюється для кожної зміни окремо, їжа повинна бути готова за 20- 30 хв. до початку її роздачі і видана в строки, що не перевищують 2-х годин з моменту її приготування.

2.3.8. При подаванні перші страви і гарячі напої повинні мати температуру не нижче +75 град.C, другі - не нижче +65 град.C, холодні страви і напої - від +7 до +14 град.C. До моменту роздачі перші і другі страви можуть бути на гарячій плиті не більше як 3 години. Зберігання готової їжі над встановлені строки допускається як виняток. У разі вимушеного зберігання їжі, що залишилась, її необхідно повністю охолодити і зберігати при температурі не вище +6 град.C і не більше 12 годин. Перед випуском на роздачу охолоджену їжу повинен оглянути і перевірити (шляхом дегустації) лікар медичної частини, після чого цю їжу обов'язково піддають повторній тепловій обробці (кип'ятіння, прожарювання у духовці). Термін реалізації їжі після повторної теплової обробки не повинен перевищувати одну годину.

Забороняється змішувати їжу з залишками попереднього дня, а також з їжею, що була приготовлена в більш давні строки.

2.3.9. При необхідності доставки їжі до місця роботи осіб, які там харчуються, її перевозять в опломбованих або опечатаних термосах. Хліб та посуд доставляються в чистих ящиках, розділених на секції для хліба і посуду. Час доставки не повинен перевищувати 2 годин. На місці роботи обладнуються плити для підігрівання їжі та обідні столи для її приймання. Не дозволяється роздавати охолоджену їжу без попереднього підігріву і кип'ятіння рідких страв.

2.3.10. Особа, яка призначається в наряд для виконання підсобних робіт в їдальні, не допускається до роботи без медичного огляду шкірних покривів і видимих слизових на наявність гноячкових захворювань.

2.3.11. На об'єктах харчування слід дотримуватися вимог санітарних правил, встановлених для підприємств громадського харчування.

Всі матеріали, з яких виготовляється посуд, обладнання, кухонний інвентар, повинні відповідати переліку матеріалів, дозволених чинним законодавством для контакту з харчовими продуктами та харчовою сировиною.

2.3.12. Їдальня установи повинна мати такі приміщення: обідній зал, варильний цех з роздачею, овочевий та м'ясо-рибний цехи, мийні для столового і кухонного посуду, хліборізку, комори для сухих продуктів, овочів, охолоджувані камери, камеру для харчових відходів, завантажувальну, приміщення для завідуючого столовою та персоналу, а також душову та туалет.

2.3.13. З метою запобігання вітамінної нестачі до раціону харчування підслідних та засуджених в установах дозволяється додавати полівітаміни ("Гексавіт" або інш.) по 1 драже на одну особу на добу. Вартість виданих препаратів вітаміну утримується з них на загальних підставах.

2.3.14. Хворим на туберкульоз, які етапуються, видається сухий пайок на суму відповідно до норми дієтичного харчування. яким вони забезпечувалися в установі.

В транзитних камерах СІЗО вони забезпечуються харчуванням по нормі 86. Підставою для цього є окрема відмітка спецчастини установи на особистій справі хворого на туберкульоз.

2.4. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

2.4.1. Відповідальність за створення безпечних та нешкідливих умов праці на промислових підприємствах установ покладається на керівника установи або на виконуючого його обов'язки, які особисто здійснюють контроль:

- за відповідністю нормативам санітарно-гігієнічного стану повітряного середовища, освітленості, рівня шуму, вібрації, іонізуючого та неонізуючого випромінювань, температурного режиму у виробничих, побутових, складських та інших приміщеннях шляхом забезпечення своєчасних лабораторних та інструментальних досліджень;

- за забезпеченням підслідних та засуджених спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, а також лікувально-профілактичним харчуванням згідно з встановленими нормами;

- за наданням пільг особам, які працюють у шкідливих умовах на промислових підприємствах установ згідно з результатами атестації робочих місць за умовами праці.

2.4.2. Забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці покладається на начальника медичної частини, який зобов'язаний:

- здійснювати контроль за санітарним станом виробничих і побутових приміщень, території та місць загального користування на підприємствах;

- брати участь у розробці заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці на підприємствах;

- вивчати причини захворювань, пов'язаних з виробничою діяльністю, а також виробничого травматизму, давати пропозиції вищому начальнику щодо поліпшення умов праці засуджених;

- організовувати своєчасний попередній та періодичний медичний огляд осіб, які працюють із шкідливими виробничими чинниками;

- здійснювати контроль за якістю питної води і своєчасним поповненням медикаментами аптечок у виробничих підрозділах;

- проводити санітарно-освітню роботу з питань гігієни праці серед працюючих;

- здійснювати взаємозв'язок з територіальними органами охорони здоров'я щодо забезпечення контролю за контрагентськими об'єктами.

2.4.3. Начальник медчастини повинен мати інформацію про промислові об'єкти установи, що проектуються, будуються та реконструюються, про впровадження нових технологічних процесів, обладнання, машин і механізмів, нових хімічних речовин та про їх токсикохімічні характеристики.

2.4.4. В разі виявлення відхилень від проекту і недотримання санітарних норм та правил начальник медчастини зобов'язаний інформувати про це головного санітарного лікаря УВС, який має право припиняти проведення окремих видів робіт з будівництва і монтажу обладнання.

2.4.5. Керівництво підприємства організує на виробництві проведення атестації робочих місць за умовами праці згідно з чинним законодавством України про охорону праці.

ЦСЕС МВС, СЕС УВС і територіальні установи охорони здоров'я надають керівництву установ консультативну та практичну допомогу в організації проведення лабораторних і інструментальних досліджень виробничих факторів на промислових підприємствах.

2.4.6. Адміністрація підприємства повинна вживати всіх заходів до усунення несприятливих виробничих чинників, що можуть негативно впливати на організм людини. До таких чинників належать:

- фізичного характеру (іонізуюче випромінювання, атмосферний тиск, несприятливий мікроклімат, шум, ультразвук, інфразвук, вібрація, електромагнітні поля промислові та радіочастот);

- хімічного характеру (I - IV класу небезпеки);

- біологічного характеру (інфекції, інвазії, білкові препарати, амінокислоти, вітаміни);

- промислові аерозолі, переважно фіброгенної дії;

- важкість і напруженість праці.

2.4.7. Всі працюючі під впливом небезпечних, шкідливих та несприятливих виробничих чинників підлягають обов'язковому медичному огляду. Допущення до роботи осіб, які мають протипоказання, або без належного попереднього чи періодичного медичного огляду забороняється.

2.4.8. Для створення належних умов праці та збереження працездатності засудженим чинному законодавству повинні відповідати:

- технологічний процес та особливості виробництва;

- влаштування та обладнання робочого місця;

- площа і об'єм робочих приміщень;

- мікроклімат на робочому місці (температура, швидкість руху і вологість повітря, інтенсивність теплового опромінювання), а також температура огороджень;

- стан природного і штучного освітлення робочих місць;

- рівні шкідливих фізичних факторів (шум, вібрація, електромагнітне випромінювання);

- хімічний склад повітря та домішки;

- забезпеченість засобами індивідуального захисту;

- запроваджений режим роботи.

2.4.9. З цією метою:

мікроклімат в робочих приміщеннях повинен забезпечувати теплову рівновагу організму з зовнішнім середовищем. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони регламентуються чинним законодавством.

Всі виробничі та допоміжні приміщення повинні бути обладнані системами опалення і вентиляції відповідно до будівельних та санітарних норм.

Системи вентиляції та опалення повинні забезпечувати на постійних робочих місцях і в робочій зоні під час проведення основних і ремонтно-відновлюючих робіт метеорологічні умови (температуру, відносну вологість і швидкість руху повітря), а також вміст шкідливих речовин у повітрі згідне з вимогами Санітарних норм і правил.

Технологічні викиди в атмосферу усуваються за допомогою загальнообмінної вентиляції і з урахуванням розсіювання, вони не повинні перевищувати в атмосферному повітрі населених пунктів граничне допустимих концентрацій (ГДК).

Біля воріт, що відчиняються більше як 5 разів або не менше як на 40 хвилин за зміну, передбачаються повітряні або повітряно-теплові завіси.

Забороняється включати у загальну витяжну установку відсмоктувачі пилу і парів, що легко конденсуються, а також речовин, які при змішуванні дають небезпечні суміші або сполуки.

На робочих місцях, розташованих поблизу джерела шкідливості (зварювання, паяння тощо) як доповнення до загальнообмінної вентиляції потрібна установка місцевих відсмоктувачів.

На виробництвах, де можливе раптове надходження до повітря робочої зони великої кількості шкідливих речовин (крім пилу), передбачається аварійна вентиляція.

Постійні робочі місця біля вікон мають бути захищені від холодних потоків повітря.

Використання на виробництві хімічних речовин невідомого складу забороняється.

Для опалення будов і споруд підприємства передбачаються системи та теплоносії, що не дають додаткових виробничих шкідливостей.

Природне і штучне освітлення має відповідати чинним санітарним нормам.

2.4.10. З метою атестації робочих місць керівництво установи організує лабораторні дослідження мікроклімату, освітленості, вентиляції, а також шуму, вібрації, інших наявних фізичних та хімічних шкідливих чинників.

Періодичність досліджень визначається чинним законодавством.

2.4.11. Промислові підприємства забезпечуються доброякісною питною водою згідно з стандартом.

Сполучати мережі господарчо-питних водопроводів з мережею технічного призначення забороняється. Для користування питною водою встановлюються фонтанчики, автомати з питною водою, закриті бачки з фонтануючими насадками та інші пристрої.

Особи, які працюють у гарячих цехах, забезпечуються газованою водою з розрахунку до 10 літрів на одну особу за зміну.

Відстань від робочих місць до місця знаходження устаткування для постачання питної води не повинна бути більшою, ніж 75 метрів.

2.4.12. Очисні споруди, станції перекачування та інші установки для стічних вод промислових підприємств мають бути непошкодженими, чистими і не новітні бути джерелом забруднення води, грунту і повітря. Скидання забруднених промислових стічних вод забороняється.

Кожне підприємство обладнує санітарно-побутові приміщення залежно від групи виробничих процесів згідно з будівельними нормами і правилами відповідно до наведеної таблиці.

Санітарні прилади встановлюють із розрахунку: одна ножна ванна на 50 працюючих, 1 напівдуш, унітаз (пісуар) на 15 працюючих. Приміщення для сушки, знепилення та ремонту спецодягу повинні мати площу не менше як 9 кв. м кожне, а приміщення для обігріву - 12 кв. м.

Використання побутових приміщень на виробництві не за призначенням забороняється.

2.4.13. Якщо харчування засуджених здійснюється у виробничій зоні, то у побутових приміщеннях мають бути виділені кімнати для приймання їжі.

Пункти харчування у виробничій зоні повинні відповідати санітарним вимогам, встановленим для підприємств громадського харчування. Кількість змін не повинна перевищувати чотирьох.

2.4.14. Молоко та інші рівноцінні продукти видаються особам, які її цей день працюють в шкідливих умовах виробництва. Видача молока здійснюється її пунктах харчувати або в окремо виділених приміщеннях, обладнаних столами місцями для сидіння, холодильником, умивальником та мийницею з гарячою водою для миття посуду. Посудом для молока (кухлями) забезпечує підприємство. Нестерилізоване ("фляжне") молоко дозволяється вживати лише після його кип'ятіння.

2.4.15. Спеціальний та захисний одяг, взуття і засоби ті даються працівникам у визначені строки згідно з типовим і галузевими нормами.

Працювати без належного спецодягу та інших захисних засобів забороняється. Обов'язковим є своєчасний ремонт прання спецодягу, а на виробництвах, пов'язаних з використанням отруйних речовин, обов'язково слід робити дегазацію.

На роботах, де є загроза виділення у повітря приміщень шкідливих парів, газів, промислових аерозолей, а також не безпека відлітання осколків та стружки, робітникам видаються засоби особистого захисту: протигази, респіратори, каски, захисні окуляри, маски, тощо згідно з діючими нормами.

Працювати на обладнанні, що не має технічних паспортів, забороняється.

Особи, які працюють з речовинами, що викликають подразнення шкіри рук, забезпечуються профілактичними мазями і пастами, а також миючими та дезінфікуючими засобами.

2.4.16. Про кожний випадок гострого професійного захворювання (отруєння) лікар, який виявив або запідозрив це захворювання, інформує СЕС УВС, яка здійснює санітарний нагляд за об'єктом, де працює особа, що захворіла. Письмове повідомлення надсилається протягом 24 годин.

У разі гострих професійних захворювань (отруєнь), коли одночасно захворіло 2 чи більше осіб, термінове повідомлення слід надсилати на кожного хворого. Якщо попередні діагноз уточнюється, то надсилається нове термінове повідомлення з відповідними змінами. Крім заходів загальної характеру, медпрацівник надає необхідну медичну допомог потерпілому.

2.4.17. Кожний випадок гострого професійного захворювання (отруєння) підлягає розслідуванню.

2.4.18. Крім письмового термінового повідомлення, медична частина в той же день негайно сповіщає СЕС УВ телефоном чи телеграфом про кожний випадок:

- гострого професійного захворювання (отруєння) з втратою працездатності при кількості осіб, які захворіли (потерпіли), 2 й більше;

- захворювання на сибірську виразку, бруцельоз, правець (при визначенні зв'язку з професійною діяльністю хворого).

Розслідування гострого професійного захворювання (отруєння) здійснює санітарний лікар з гігієни праці або інший фахівець СЕС протягом 24 годин з моменту надходження термінового повідомлення.

У процесі розслідування:

- з'ясовуються обставини, за яких виникло гостре професійне захворювання (отруєння);

- проводиться обстеження робочого місця (робочої зони, виробничої дільниці, цеху), де виникло захворювання;

- за необхідності проводяться лабораторні та інструментальні дослідження шкідливих виробничих чинників;

- оцінюється стан санітарно-гігієнічних умов праці потерпілого при виникненні захворювання (отруєння);

- за результатами обслідування здійснюються санітарно-профілактичні, організаційні та технічні заходи з метою ліквідації і попередження випадків захворювання (отруєння).

2.5. Санітарно-гігієнічні вимоги до банно-прального забезпечення

2.5.1. Банно-пральне забезпечення підслідних та засуджених організується і здійснюється силами та засобами відділу (групи) інтендантського та господарчого забезпечення установи.

2.5.2. Обов'язком медичної частини установи є здійснення:

- попереджувального санітарного нагляду за будівництвом чи реконструкцією банно-пральних блоків;

- поточного санітарного нагляду згідно з санітарними правилами обладнання, устаткування та утримання бань, пралень, контролю за якістю, своєчасністю проведення дезінфекції, санітарної обробки, заміни натільної та постільної білизни, її прання, безперебійного постачання холодної і гарячої води;

- попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які безпосередньо працюють в системі банно-прального забезпечення установи, з усіма необхідними заходами.

2.5.3. Крім гігієнічного, бані мають також і протиепідемічне призначення, якщо в них проводиться санітарна обробка підслідних ти засуджених.

Санітарну обробку необхідно проводити у таких випадках:

- як плановий захід - 1 раз на місяць;

- на підставі епідемічних показань;

- під час приймання осіб, які прибули.

2.5.4. Санітарна обробка включає миття людей в бані з милом та мочалкою з обов'язковою зміною постільної і натільної білизни, дезінфекцією, дезінсекцією особистого одягу та постільних речей (подушок, матраців, ковдр) у дезінфекційній камері.

За наявності педикульозу профілактичні та знищувальні заходи здійснюються згідно з Інструкцією по проведенню протипедикульозних (профілактичних та знищувальних) заходів (додаток 3).

2.5.5. Під час проведення санітарної обробки бані повинні працювати як пропускники, тобто рух усіх осіб, які прибувають до неї, відбувається лише в одному напрямку.

Бані, призначені для санітарної обробки, повинні мати окремі вхід та вихід, роздягальню (де особи, які миються, передають одяг і білизну до дезінфекційної камери), одягальню (куди вони виходять після миття і де отримують через віконце з чистого відділення камери свої речі, що пройшли дезінфекцію чи дезінсекцію) та стаціонарну дезінфекційну камеру.

Пропускна спроможність дезінфекційної камери повинна відповідати пропускній спроможності бані.

2.5.6. Заходи щодо камерної дезінфекції здійснюються на підставі вимог відповідних наказів та інструкцій МОЗ і МВС України.

2.5.7. При контролі за організацією дезкамерної обробки слід звертати увагу на:

- санітарно-технічний стан дезінфекційних камер;

- дотримання встановлених режимів обеззаражування;

- повноту камерного обеззаражування постільних та особистих речей;

- перевірку температурного режиму;

- перевірку знань персоналу про режим обробки, дотримання санітарних правил;

- перевірку виконання попередніх пропозицій.

2.5.8. Обсяг та режим камерної дезінфекції фіксується у журналі реєстрації дезінфекції (дезінсекції).

2.5.9. Особи, які перебувають в установах, миються у бані не рідше як 1 раз на 7 днів з одночасною зміною натільної та постільної білизни. Кухарі та особи, які викопують роботи, пов'язані з сильним забрудненням шкіри, повинні приймати душ щодня.

Перед кожною зміною осіб, які миються в бані, чергові проводять ретельне прибирання приміщень та їх дезінфекцію хлорвміщуючими розчинами чи лізолом.

2.5.10. Після миття кожної зміни мочалки дезінфікують кип'ятінням протягом 15 хв. або замочуванням у 3 % розчині хлораміну (лізолу) експозицією 30 хв. Тази, лави промивають 1% розчином хлорного ванна.

Інструменти перукарні (помазки, леза бритв) замочують у 3% розчині хлораміну протягом 30 хв., потім промивають проточною водою й висушують.

2.5.11. Особи, уражені гноячковими та грибковими захворюваннями шкіри, миються окремо від інших в останню чергу, після чого в бані проводиться дезінфекція 2% лужним розчином (неочищеної соди) або 3% освітленим розчином хлорного вапна з експозицією не менше як 30 хв.

Підслідні та засуджені, які перебувають під наглядом з приводу туберкульозу, миються окремо у спеціально відведений для них день, після чого в бані проводиться заключна дезінфекція.

2.5.12. Забруднену білизну з бані, а також постільну білизну безпосередньо з гуртожитків відвозять до пральні.

2.5.13. Планування приміщень пралень та розміщення спеціального устаткування слід робити так, щоб забезпечувати безперервність і послідовність технологічного процесу й не допускати контакту чистої та забрудненої, сухої та вологої білизни.

На брудній половині пральні розміщують цех для приймання і сортування білизни.

У чистій половині передбачаються цехи: пральний, сушильно-прасувальний, ремонтний та для видачі білизни.

Між чистою і брудною половинами має бути санітарний шлюз, що має з обох половин вхід, а також душова, гардероб, туалет.

Приміщення чистої половини ізолюється від приміщень брудної капітальною стіною або перегородкою. Температура повітря в усіх цехах повинна становити від +15 град.C до +20 град.C, відносна вологість у пральному цеху - не більше як 70%, а в сушильно-прасувальному - не більше як 60%.

Білизна, що надходить до пральні, сортується за виглядом та станом забруднення. Більш забруднену білизну попередньо замочують на 4-12 годин у теплій воді з додаванням 0,5% розчину кальцинованої соди або інших миючих речовин (тринатрійфосфату, сульфоналу, мила ОП-7 тощо).

2.5.14. Білизна із стаціонарів медчастин, приміщень для утримання хворих на туберкульоз, перед пранням обов'язково піддається золінню, тобто кип'ятінню у лужному розчині протягом години або замочується в дезрозчині, а потім піддається пранню у спеціально закріпленій для цього машині.

2.5.15. Приміщення брудної половини пральні після роботи слід старанно прибрати і продезінфікувати.

2.5.16. Ковдри, наматрацники та матрацні наволоки слід прати 1 раз в квартал.

2.5.17. Будівлі бань, пралень повинні мати водопроводи, каналізацію, опалення, вентиляцію та гарячу воду.

2.5.18. Якість води повинна відповідати вимогам до питної води згідно з стандартом.

2.5.19. Банно-пральні стічні води у каналізованому населеному пункті з очисними спорудами спускаються безпосередньо у каналізаційну мережу, їх попередня очистка (коагулювання розчином гашеного вапна) проводиться, коли кількість стічних вод з баннопральних блоків перевищує 25% від загальної кількості всіх стічних вод, що подаються на очисні споруди. Для коагулювання належить застосовувати вапно кількістю 400 г на 1 куб.м стічних вод залежно від активності CaO. Розрахункова кількість активного окису кальцію становить 50% від ваги вапна.

У неканалізованому пункті для очищення стічних вод використовують місцеві очисні каналізаційні споруди.

2.5.20. Питання про очищення та місце скиду стічних вод необхідно узгоджувати з санітарно-епідеміологічними установами територіальних органів охорони здоров'я.

2.5.21. Забороняється скидати банно-пральні стічні води у водоймища, яри тощо без попереднього очищення за схемою: коагулювання та відстоювання (6-12 годин), хлорування (доза 5-10 мг/л активного хлору).

3.1. Протиепідемічне забезпечення - це система заходів по запобіганню і ліквідації інфекційних захворювань серед осіб, які утримуються в установах.

3.2. Організація комплексу протиепідемічних заходів в установі покладається на начальника медичної частини. Для їх проведення залучаються служби режимно-оперативної і виховної роботи, інтендантсько-господарчого забезпечення та ін.

3.3. Протиепідемічні заходи спрямовані на попередження:

- занесення інфекційних захворювань в установу;

- виникнення, розповсюдження та усунення інфекційних захворювань серед підслідних та засуджених;

- розповсюдження інфекційних захворювань за межі установи.

3.4. Протиепідемічні заходи включають:

- нагляд за санітарно-епідемічною ситуацією в установі і в районі її розташування;

- заходи, що проводяться в установі при прийнятті підслідних та засуджених;

- систематичний медичний нагляд за підслідними та засудженими;

- систематичні медичні огляди і лабораторні обстеження осіб, які мають відношення до харчування, водопостачання тощо;

- санітарний контроль за чистотою території, гуртожитків, організацією харчування, водопостачання і каналізування, баннопральним обслуговуванням, дотриманням правил особистої гігієни;

- проведення планових і термінових профілактичних щеплень;

- проведення профілактичної дезінфекції, дезінсекції і дератизації;

- підвищення санітарної культури підслідних та засуджених;

- систематичне удосконалення і підготовку медичного персоналу установи з питань протиепідемічного захисту;

- підготовку сил і засобів для проведення протиепідемічних заходів на випадок спалаху інфекційних захворювань (розміщення додаткових ліжок у медичній частині, забезпечення необхідним інвентарем тощо);

- оперативний і ретроспективний епідеміологічні аналізи.

3.5. Санітарно-епідеміологічний нагляд є основою організації і планування заходів щодо протиепідемічного забезпечення підслідних та засуджених.

Мета санітарно-епідеміологічного нагляду - це попередження занесення інфекційних захворювань в установу.

3.6. Завданнями епідеміологічного нагляду є:

- систематичне вивчення санітарно-епідеміологічного стану району розташування установи;

- постійний медичний контроль за санітарним станом території, джерел водопостачання і населеного пункту, де розташована установа;

- своєчасне отримання даних про спалах інфекційних захворювань, епізоотій і виявлення бактеріального забруднення об'єктів навколишнього середовища у районі розташування установи.

3.7. Поглиблене вивчення і уточнення даних про санітарно-епідеміологічний стан району, розміщення установи здійснюються шляхом:

- ознайомлення із структурою і динамікою інфекційної захворюваності населення;

- вивчення можливих збудників, шляхів поширення епідемічних захворювань та схильності до них підслідних та засуджених;

- ознайомлення з обсягом і якістю профілактичних, протиепідемічних і протиепізоотичних заходів, що проводять медичні та ветеринарні лікувально-профілактичні установи.

3.8. Систематичну інформацію про епідемічну обстановку в районі дислокації установи одержують шляхом:

- отримання від місцевих органів охорони здоров'я даних про інфекційну захворюваність серед населення;

- отримання від вищих медичних начальників даних про санітарно-епідеміологічний стан області, Республіки Крим, м.м.Києва, Севастополя, країни;

- участі лікарів у роботі медичних з'їздів, конференцій, нарад, семінарів і засідань товариств, що проводять установи органів охорони здоров'я.

3.9. При проведенні санітарно-епідеміологічного нагляду начальники медичних частин повинні підтримувати тісний зв'язок з місцевими органами охорони здоров'я і ветеринарії:

- для систематичного отримання даних про інфекційну захворюваність серед населення і тварин, про проведення профілактичних, протиепідемічних та протиепізоотичних заходів в районі розташування установ;

- для координації профілактичних і протиепідемічних заходів;

- для отримання консультативної та іншої допомоги з питань протиепідемічного обслуговування підслідних та засуджених.

3.10. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань в установи, всі новоприбулі протягом доби проходять повну санітарну обробку та медичне обстеження, під час якого виявляються хворі на туберкульоз легень, шкірні, венеричні та інші інфекційні захворювання, а ті, які були в контакті з інфекційними хворими, підлягають медичному нагляду згідно з висновком начальника медичної частини на час інкубаційного періоду інфекційного захворювання.

Всі засуджені, які прибули до УВП, розміщуються в карантинному приміщенні, ізольованому від інших осіб, де за ними здійснюють медичний нагляд протягом 7 діб, для виховно-трудових колоній (ВТК) термін карантину 14 діб, після чого їх переводять в зону для постійного перебування. В період перебування у карантинному приміщенні забороняється залучати засуджених до роботи поза межами цього приміщення. Карантинне приміщення розташовують у житловій зоні. В ньому обладнують кімнати: спальні, господарчу, для прийому їжі, роздягальню, туалет, душову та інш.

При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних хворих серед підслідних та засуджених проводиться комплекс протиепідемічних заходів. Тривалість медичного нагляду у даному випадку визначається від дня ізоляції останньої особи, яка захворіла.

3.11. Щодо своєчасного проведення профілактичних та протиепідемічних заходів в установах медичні частини повинні періодично робити епідеміологічний аналіз за певний календарний період - місяць, квартал, рік (ретроспективний аналіз). Крім того, епідеміологічний аналіз здійснюється в епідемічному осередку (оперативний епідеміологічний аналіз).

Епідеміологічний аналіз в установі здійснює начальник медчастини.

3.12. При проведенні ретроспективного епідеміологічного аналізу вивчається структура, динаміка, рівень захворювань серед осіб, які обслуговуються. Джерело інфекції, особливості шляхів передачі вивчаються з урахуванням кожної нозологічної форми. Крім цього, роблять ретельний аналіз причин виникнення епідемічних осередків захворювань для визначення подальшого прогнозу інфекційної захворюваності.

3.13. Епідеміологічний прогноз здійснюється з метою визначення тенденції розвитку епідемічного процесу в конкретних умовах і дається з урахуванням результатів епідеміологічного нагляду, епідеміологічного аналізу за минулий період протягом 1 року та епідеміологічних особливостей конкретних інфекційних захворювань. На підставі епідеміологічного прогнозу начальники медичних частин дають пропозиції щодо організації профілактики інфекційної захворюваності підслідних та засуджених.

4.1. Система та порядок проведення протиепідемічних заходів при виявленні інфекційних хворих

4.1.1. При виникненні інфекційних захворювань в установі начальник медичної частини організує проведення таких протиепідемічних заходів:

- виявлення, ізоляція та госпіталізація хворих, забезпечення консультації лікарем-інфекціоністом та виконання його пропозицій щодо лікування;

- поточна і заключна дезінфекція;

- епідеміологічне обстеження;

- медичний нагляд, обсервація або карантин;

- контроль за проведенням санітарно-гігієнічних заходів;

- проведення щеплень.

4.1.2. Своєчасне (раннє) виявлення інфекційних хворих здійснюють медичні працівники під час амбулаторних прийомів, медичних оглядів, а також обходів гуртожитків, камер разом з адміністрацією установи.

4.1.3. Виявлених хворих та підозрілих на інфекційні захворювання негайно направляють у медичний ізолятор, що має бути при медичній частині установи.

Залежно від епідемічних показань (при масовому надходженні хворих) його можна розширювати та дообладнювати (під медичний ізолятор може бути обладнана камера, гуртожиток чи школа установи). У медичному ізоляторі лікар збирає у хворого епідеміологічний анамнез, обслідує його, установлює діагноз і надає йому лікарську допомогу. Хворих і підозрілих на інфекційне захворювання направляють у медичний ізолятор тимчасово до госпіталізації або для нагляду, щоб виключити можливість поширення інфекційного захворювання. У період перебування їх у медичному ізоляторі слід дотримуватися протиепідемічного режиму роботи.

4.1.4. Під протиепідемічним режимом слід розуміти такий порядок організації роботи медичного ізолятора, що забезпечує повну безпеку для медичного персоналу, від зараження в ізоляторі і виключає можливість поширення інфекції за його межі як самим хворим, так і обслуговуючим персоналом. Протиепідемічний режим визначається епідеміологічними особливостями конкретної інфекції (механізмом її передавання).

Загальні вимоги:

- окреме розміщення інфекційних хворих з різними механізмами передавання інфекції;

- розміщення медичного ізолятора (пристосованих під ізолятор приміщень) подалі від об'єктів харчування та водопостачання;

- забезпечення медичного ізолятора певним комплектом білизни і постільних речей, посудом, предметами догляду за хворими, ємкостями для замочування білизни, посуду, мішками для зберігання одягу, ємкістю з кришкою чи іншими ємкостями для дезінфекції виділень хворих, а також дезінфекційними та дезінсекційними засобами;

- гігієнічна помивка, а за наявності показань - санітарна обробка хворих, які прибувають до медичного ізолятора;

- дотримання дезінфекційного режиму.

4.1.5. Інфекційний хворий госпіталізується в ізолятор медчастини УВП або, в окремих випадках, в інфекційну лікарню (відділення) органів охорони здоров'я. Не допускається перевезення таких хворих разом з неінфекційними хворими та здоровими на всіх видах транспорту. Категорично забороняється використовувати для цього транспорт, що перевозить харчові продукти.

Для супроводу інфекційних хворих до кінцевого пункту медичний працівник призначається органом-відправником за висновком начальника медчастини (лікарні). Медичний працівник повинен мати при собі медикаменти для надання швидкої допомоги, а також речі для догляду за хворим залежно від характеру інфекційного захворювання (відро для збору та обеззараження виділень хворого тощо), дезінфікуючі засоби.

Транспорт, що перевозив інфекційних хворих, підлягає заключній дезінфекції не пізніше як через 2 години після евакуації. дезінфекцію здійснюють працівники установи, що госпіталізує.

4.1.6. При виявленні захворювань проводяться протиепідемічні заходи в межах епідемічного осередку. Межі епідемічного осередку визначаються тією територією (камера, загін, бригада, установа), де може діяти механізм передавання даної інфекційної хвороби. Тривалість дії епідемічного осередку визначається максимальним терміном інкубаційного періоду хвороби після усунення джерела інфекції і проведення заключної дезінфекції.

4.1.7. Для уточнення і конкретизації переліку протиепідемічних заходів начальник медчастини проводить епідеміологічне обстеження.

У процесі обстеження виявляється підозріле джерело інфекції, шляхи та чинники можливого поширення збудника в конкретних умовах, визначається коло осіб, які підпадають під небезпеку зараження.

При епідеміологічному обстеженні з приводу поодиноких випадків захворювань начальник медичної частини установи проводить:

- опитування та обстеження хворого;

- опитування та обстеження осіб, які були у контакті з хворим;

- обстеження навколишнього середовища, в тому числі і лабораторне.

Опитування та обстеження ведуться цілеспрямовано з урахуванням епідеміологічних особливостей конкретної інфекції з використанням лабораторних методів обстеження з метою установлення джерела інфекції і шляхів її передавання. Дані епідеміологічного обстеження використовуються для корекції заходів, що проводяться в осередку.

При епідеміологічному обстеженні з приводу масових захворювань (епідемічного спалаху) начальник медичної частини установи, крім зазначених вище заходів, проводить аналіз розподілу захворюваності з урахуванням загонів, бригад, камер, термінів виникнення захворювань, особливостей побуту тих, хто захворів, та інших показників згідно з конкретними умовами. Завданням такого обстеження є визначення джерела та шляхів поширення інфекції для кожного, хто захворів, і з'ясування всього механізму розвитку масового захворювання.

4.1.8. Про кожний випадок виникнення інфекційного захворювання начальник медичної частини доповідає начальнику установи і одночасно повідомляє СЕС УВС та вищого медичного начальника, а також, не пізніше як через 24 години з моменту установлення діагнозу, надсилає до санепідстанції УВС термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове отруєння, незвичайну реакцію на щеплення. Відповідальність за своєчасність повідомлення покладається на начальника медичної частини установи.

Під час епідеміологічного обстеження складається карта епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання за встановленою формою, що надсилається до СЕС УВС.

4.1.9. В епідемічному осередку проводяться протиепідемічні режимно-обмежувальні заходи, зміст яких залежить від характеру інфекції, особливостей розміщення підслідних та засуджених.

Є три категорії протиепідемічних режимно-обмежувальних заходів:

- посилений медичний нагляд;

- обсервація;

- карантин.

4.1.10. Посилений медичний нагляд здійснюється з метою активного виявлення інфекційних хворих з подальшою їх ізоляцією та госпіталізацією. Активне виявлення інфекційних хворих здійснюється шляхом опитування, огляду, термометрії, лабораторних досліджень.

Посилений медичний нагляд встановлюється за вказівкою начальника медичної частини установи.

4.1.11. Обсервація - це система заходів, спрямованих на попередження поширення інфекційного захворювання. Обсервація здійснюється за наказом начальника установи на підставі заяви начальника медичної частини.

Обсервація передбачає:

- посилений медичний нагляд;

- обмеження надходження підслідних та засуджених до установи.

У разі прибуття етапу до установи, де запроваджена обсервація, підслідних та засуджених, які прибули, розміщують окремо, а питання про вибуття їх з установи вирішується в кожному конкретному випадку індивідуально:

- обмеження або припинення побачень з родичами;

- проведення спеціальних лікувально-профілактичних та санітарно-протиепідемічних заходів.

4.1.12. Карантин - це система протиепідемічних і режим них заходів, спрямованих на повну ізоляцію епідемічного осередку та ліквідацію інфекційної захворюваності в ньому.

Карантин передбачає проведення таких заходів:

- повну ізоляцію підслідних та засуджених, заборону виїзду з установи та в'їзду до неї, переміщення підслідних та засуджених в межах установи;

- посилений медичний нагляд;

- спеціальні лікувально-профілактичні та протиепідемічні заходи.

Матеріально-технічне постачання установи здійснюється через перевантажувальні майданчики. В межах установи проводиться роз'єднання засуджених по загонах з максимальною ізоляцією один від одного та організацією харчування через передавальні пункти.

Для забезпечення виконання умов карантину робота установи організується за посиленим варіантом несення служби. Карантин в установі встановлюється на підставі рішення керівництва МВС, УВС за рекомендаціями Управління охорони здоров'я МВС України, відділів (служб) охорони здоров'я УВС.

У випадку тимчасової заборони побачень за епідемічними показаннями адміністрація установи повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів в місцях позбавлення волі.

4.2. Протиепідемічні заходи та порядок їх проведення при окремих інфекційних захворюваннях

4.2.1. Заходи щодо запобігання кишковим інфекціям ефективні лише у тому випадку, якщо вони проводяться комплексно і постійно.

Основними санітарно-профілактичними заходами слід вважати такі:

- забезпечення ефективного медичного контролю з застосуванням лабораторних методів дослідження за умовами розміщення, за організацією водопостачання та харчування підслідних та засуджених;

- лабораторне обстеження "декретованих" контингентів;

- проведення профілактичної дезінфекції та дезінсекції (знезаражування приміщень, каналізованих і неканалізованих туалетів, нечистот і стічних вод, місць збирання сміття та відходів, боротьба з мухами, знезаражування води, що використовується для пиття й господарчо-побутових потреб, дезінфекція автономних систем постачання та ємкостей для доставки і зберігання події, знезаражування кухонного інвентаря та столового посуду);

- медичний контроль за виконанням підслідними ти засудженими основних вимог особистої гігієни. за створенням належних умов для дотримання гігієнічних правил;

- ретельне виявлення і облік всіх осіб, які перехворіли дизентерією та гострими кишковими хворобами за останні 6 місяців, а черевним тифом та паратифами - незалежно від строку проведення медичного обстеження їх з подальшим диспансерним наглядом;

- вчасне виявлення (у першу добу), ізоляція та госпіталізація хворих на дизентерію, а також хворих іншими гострими кишковими інфекційними захворюваннями;

- медичний нагляд (з бактеріологічним обстеженням) за особами, які були у контакті з хворими та профілактичне фагування їх;

- організація та проведення профілактичних щеплень;

- проведення санітарно-освітньої роботи серед підслідних та засуджених.

Інформація про стан заходів щодо запобігання кишковим інфекціям та про готовність установ до роботи у весняно-літній період щорічно у квітні подається начальниками медчастин керівництву відділів (служб) охорони здоров'я УВС.

4.2.2. Медичному контролю підлягають засуджені, пов'язані з постійною роботою на об'єктах харчування та водопостачання. До числа цих осіб ("декретована" група) належать куховари, хліборізи, комірники, постійні працівники кухні, водії продовольчих фургонів і цистерн для води, слюсарі та інший персонал, який обслуговує водозаборні, каналізаційні споруди і водопровід. Обстеження проводиться згідно з Інструкцією по проведенню обов'язкових попередніх та періодичних медичних обстежень при направленні на роботу та працюючих на об'єктах харчування, водопостачання, в медчастинах, лікарнях, будинках дитини (додаток 1).

Відповідальність за порушення термінів обстеження працівників об'єктів харчування, водопостачання та каналізації несуть начальники відповідних служб.

4.2.3. Медичний огляд засуджених, призначених на роботу на кухню, здійснюється перед заступанням їх у наряд черговим медичним працівником, про що робиться відмітка у журналі медоглядів працівників харчоблоку.

Особи, які стоять на диспансерному обліку після захворювань гострими кишковими інфекціями або страждають хронічною формою дизентерії, її наряд на кухню не призначаються.

4.2.4. Особи, які постійно працюють па об'єктах харчування, водопостачання та перехворіли гострою дизентерією, черевним тифом, паратифами А і Б, вірусним гепатитом А, сановані з приводу бактеріоносійства, а також ті, які страждають хронічною формою дизентерії, черевного тифу, до роботи не допускаються. Адміністрація установи повинна влаштовувати їх на роботу, не пов'язану з харчуванням та водопостачанням.

4.2.5. Хворі, які почувають озноб з неясним діагнозом, що не виключає черевний тиф (грип, пневмонію, гострий бронхіт), у разі продовження пропасниці протягом більше як 5 днів, підлягають бактеріологічному обстеженню. Для цього досліджують кров на гемокультуру та кал на копрокультуру, застосовують у динаміці методи серологічної діагностики (реакція Відаля, Vi - гемаглютинація, реакція пасивної гемаглютинації з цистеїновою пробою, з рикетціями Провачека).

4.2.6. Особи, які перехворіли гострими кишковими захворюваннями, підлягають обліку та диспансерному нагляду.

Дані про стан здоров'я особи, яка перехворіла під час проведення диспансерного нагляду, а також результати лабораторних та клінічних обстежень фіксуються в медичній амбулаторній карті особи, яка обстежується. Матеріал для лабораторного обстеження у період диспансерного нагляду забирають і доставляють в лабораторії медичні працівники установи.

4.2.7. Перед відправленням на етап для відбування покарання із СІЗО, в установи інших країн, республік, областей засуджені проходять одноразове бактеріологічне обстеження на кишкову групу інфекцій. В інших випадках - залежно від епідситуації згідно з рішенням санепідстанцій МВС, УВС. У разі позитивного результату бактеріологічного дослідження носіїв бактерій затримують і по відношенню до них проводять комплекс лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів.

4.2.8. Протиепідемічні заходи спрямовані на ліквідацію осередків і проводяться на основі результатів епідеміологічного обстеження поодиноких або групових захворювань гострими кишковими інфекціями.

4.2.9. Епідеміологічне обстеження поодиноких хворих гострими кишковими інфекціями здійснює лікар (начальник) медичної частини з метою:

- визначення місця зараження хворого;

- визначення можливих шляхів передавання збудника (страва яка саме, коли і де вживалась; вода - звідки, з якого джерела і коли вживалась);

- визначення кола осіб, які зазнали ризику зараження.

Для вирішення цих завдань здійснюється:

- опитування та обстеження хворого;

- опитування та обстеження осіб, які були у контакті в осередку;

- огляд та обстеження об'єктів зовнішнього середовища в межах установи.

Під час опитування хворого збирають епідеміологічний анамнез. При цьому з'ясовують:

- дату початку захворювання;

- чи хворів пацієнт раніше на кишкові інфекції (коли, де лікувався);

- характер харчування та водокористування;

- де був хворий протягом максимального часу інкубаційного періоду до початку хвороби (для визначення місця зараження);

- клінічні особливості даного захворювання.

Виявляються особи, які могли заразитися разом з хворим (або від нього). У разі встановлення факту зараження на території установи проводиться бактеріологічне обстеження працівників харчування та осіб, які перехворіли.

Відповідно до даних, отриманих при опитуванні хворого та інших осіб, обстежуються елементи зовнішнього середовища (об'єкти харчування та водопостачання, місця перебування хворого, туалети, території тощо) з метою з'ясування умов, що могли привести до зараження хворого.

4.2.10. Епідеміологічне обстеження групових захворювань (спалахів) здійснює, як правило, лікар-епідеміолог у присутності начальника (лікаря) медичної частини. До прибуття лікаря-епідеміолога начальник (лікар) медичної частини повинен самостійно почати епідеміологічне обстеження і на його підставі вжити необхідних протиепідемічних заходів.

Основна мета епідеміологічного обстеження - це визначення типу та характеру спалаху, а також умов, що сприяли його розвитку.

Основним методом епідеміологічного обстеження групових захворювань є вивчення динаміки та структури захворювання гострими кишковими інфекціями на час спалаху і в період, що передує, з урахуванням умов праці, побуту підслідних та засуджених, особливостей їх водопостачання та харчування.

Під час епідеміологічного обстеження з метою уточнення можливих причин, що зумовили спалах, збираються дані про санітарний стан окремих об'єктів осередку (об'єктів харчування та водопостачання, очищення території тощо). Структура захворювань у загонах порівнюється з умовами праці і побуту осіб, які захворіли, та іншими чинниками, що могли сприяти розвитку спалаху. Одночасно проводяться лабораторне дослідження води, харчових продуктів, що викликають підозру, та змивів з інвентаря харчоблоку, а також бактеріологічне обстеження працівників харчування і тих осіб, які перехворіли.

4.2.11. Заключним етапом епідеміологічного обстеження є аналіз і узагальнення всіх зібраних матеріалів. На підставі зіставлення фактів та критичної оцінки всіх даних готуються остаточні висновки про джерела інфекції, шляхи її передавання в умовах, що сприяли виникненню гострих кишкових інфекцій. Ці висновки використовуються при визначенні обсягу і характеру протиепідемічних заходів та їх цілеспрямованого проведення, що забезпечує в конкретних умовах найбільш швидкий ефект.

4.2.12. При появі навіть поодиноких кишкових інфекційних захворювань в установі протиепідемічні заходи вживаються одразу після виявлення хворого.

Начальник медичної частини повинен:

- організувати негайну ізоляцію та госпіталізацію хворого;

- доповісти про це начальнику установи та вищому медичному начальнику, надіслати до СЕС термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичну реакцію на щеплення;

- організувати проведення заключної дезінфекції в осередку;

- встановити медичний нагляд протягом 7-ми діб при дизентерії, 21 - при черевному тифі, 35 - при вірусному гепатиті A за особами, які були у контакті з хворим в епідемічних осередках, з обов'язковим лабораторним обстеженням та забороною включення їх протягом цього часу до складу наряду по кухні;

- провести заходи з метою виключення можливості симулятивних проявів захворювання;

- посилити контроль за харчуванням, водопостачанням та прибиранням території.

4.2.13. При виникненні епідемічного спалаху гострих кишкових інфекцій, крім згаданих вище, проводяться додаткові заходи.

4.2.13.1. При спалаху інфекції харчового походження:

- вилучити із вживання підозрілі продукти, страви або їх залишки з подальшим направленням проб на експертизу до санітарноепідеміологічної установи;

- виявити і усунути причини, що зумовлюють інфікування страв та розмноження в них збудників;

- ретельно прибрати продовольчі та харчові об'єкти з використанням дезінфікуючих засобів для миття, кип'ятіння посуду та інвентаря;

- посилити контроль за дотриманням правил особистої гігієни з боку працівників харчування та осіб, які відбувають наряд по кухні.

4.2.13.2. При спалаху інфекції водного походження: ;

- виявити та усунути причини забруднення системи водопостачання або окремих її елементів;

- здійснити дезінфекцію споруд, ємкостей для води або джерел води;

- негайно забезпечити підслідних та засуджених доброякісною водою.

Осередок вважається ліквідованим, якщо після закінчення 7 діб при дизентерії (21 день при черевному тифі, 35-при вірусному гепатиті A) та після ізоляції останнього хворого й проведення заключної дезінфекції в осередку не з'явились нові хворі і не були виявлені носії бактерій.

4.2.14. При проведенні протиепідемічних заходів необхідно враховувати такі епідеміологічні особливості інфекцій:

4.2.14.1. При дизентерії

У зв'язку з тим, що гостра бактеріальна дизентерія проходить невиразно, в кожному випадку захворювання на коліт, ентеріт та ентероколіт серед підслідних та засуджених в установі необхідно проводити повний комплекс протиепідемічних заходів, як при дизентерії.

4.2.14.2. При черевному тифі та паратифах

З метою полегшення процесу епідеміологічного аналізу у випадку виникнення тифопаратифозних захворювань, коли даний носій може підозрюватись як джерело інфекції, для кожного хронічного носія бактерій черевного тифу та паратифів визначається фаготип бактерій, який він виділяє, і фіксується в медичній амбулаторній карті.

При вибуванні носія до другої установи або звільненні дані про нього передаються в ЦСЕС МВС, СЕС УВС.

4.2.14.3. При холері здійснюється:

- постійний епідеміологічний аналіз захворюваності на гострі кишкові інфекції;

- бактеріологічне обстеження на холеру осіб з дисфункцією шлунково-кишкового тракту, осіб без постійного місця проживання (при їх надходженні до установи), хворих на гострі кишкові інфекції, "декретованих груп";

- розтин з бактеріологічним обстеженням на холеру всіх померлих від гострих кишкових захворювань в установах, а також в усіх випадках, коли при розтині виявлені специфічні зміни, що характерні для холерної інфекції або якщо інші причини смерті не встановлені.

Порядок поховання та перевезення померлих від особливо небезпечних інфекцій регулюється чинним законодавством.

4.2.14.4. При вірусному гепатиті A найбільшу епідеміологічну небезпеку становить особа, яка захворіла в продромальний (переджовтяничний) період. У більшості хворих виділення збудника припиняється після появи жовтяниці. Хворих ізолюють не менш як на 3 тижні від початку жовтяниці або на 28 днів від початку захворювання.

За особами, які спілкувалися з тим, хто захворів на вірусний гепатит A, а також за усіма працівниками харчових і подібних об'єктів встановлюється медичний нагляд (термометрія, контроль за кольором сечі і шкіри, визначення розмірів печінки та селезінки тощо) протягом 35 днів не рідше, як 1 раз на тиждень.

Лабораторне обстеження осіб, які спілкувалися з хворими (визначення аланінамінотрансферази чи фруктозо-фосфатальдолази), здійснюється за призначенням терапевта та за наявності показань (зростання числа гострих респіраторних захворювань, особливо таких, що супроводжуються збільшенням печінки, наявність гепатолієнального синдрому неясної етіології, немотивованого підвищення температури то що). Протягом двох місяців від дня ізоляції останнього хворого в установі (загоні) планові щеплення, діагностичні реакції, а також стоматологічні обстеження не проводяться.

4.2.15. Основні заходи запобігання повітряно-краплинним інфекціям:

- гігієнічне утримання (дотримання температурного режиму, режиму провітрювання, прибирання тощо), гуртожитків, камер, харчоблоків, клубів та інших приміщень;

- активне виявлення та своєчасна ізоляція осіб, які захворіли на будь-яке респіраторне захворювання;

- профілактичні щеплення.

При зростанні захворюваності проводяться ізоляційно-обмежувальні заходи.

4.2.16. Захист від грипу необхідно здійснювати з урахуванням таких процесів:

- планову вакцинопрофілактику слід застосовувати диференційовано, зважаючи на особливості формування і розміщення підслідних та засуджених, типу використовуваного вакцинного препарату та характеру протигрипозних заходів, що проводяться серед населення у місці дислокації установи;

- імунний захист здійснюється у комплексі з заходами, спрямованими на джерело інфекції (активне виявлення, ізоляція та вчасне етіотропне лікування хворих), на розрив шляхів передавання (загальні санітарно-гігієнічні та режимно-обмежувальні заходи), на підвищення неспецифічної резистентності (вітамінотерапія, ультрафіолетове опромінення), загартування, фізичні вправи тощо;

- однією з умов ефективності боротьби з грипом є проведення імунізації, що охоплювала б не менш як 80% загальної кількості осіб в установі;

- в організаційному плані для забезпечення достатнього охоплення імунізацією, щеплення рекомендується проводити у приміщенні КПП під час знімання засуджених з роботи;

- під час епідемії грипу в населеному пункті у місці дислокації лікарняної установи хворі з підвищеною температурою тіла (навіть без клінічної картини грипу) переводяться у спеціально виділені палати, ослабленим хворим (особливо тим, які були в контакті з хворим на грип) та всім, які знову прибули (тяжким хворим) на період спалаху грипу, проводиться термінова профілактика протигрипозними засобами, всім іншим хворим слід призначати оксолинову мазь, ремантадін (за схемою);

- захворювання грипом часто призводить до загострений туберкульозного процесу, а тому хворі на туберкульоз підлягають захисту від грипу як плановому, так і терміновому;

- при плановому щепленні проти грипу хворих на туберкульоз використовують лише інактивовані вакцини, що застосовуються з урахуванням протипоказані), поданих в інструкціях, що стосуються вживання даних препаратів;

- неповнолітнім хворим на туберкульоз не роблять вакцинацію проти грипу. Для них здійснюється терміновий захист за допомогою оксолинової мазі, лейкоцитарного інтерферону та специфічного протигрипозного гамаглобуліну.

4.2.17. При дифтерії джерелом зараження є хворі та носії інфекції, причому більш небезпечні ті її носії, які виділяють токсигенні штами дифтерійної палички. Тому в осередках дифтерії особи, які мали контакти з хворим, підлягають медичному нагляду протягом 7 діб, одномоментному бактеріологічному обстеженню та вакцинації (якщо їм не робили щеплення).

При виявленні збудника інфекції вони підлягають ізоляції та госпіталізації, а обстеження продовжується до закінчення виділення токсигенних корінебактерій у контактних.

З метою вчасного виявлення дифтерії здійснюється активний нагляд за хворими на ангіну з патологічними накладаннями на мигдалинах (включаючи паратонзилярні абсцеси) протягом не менше як 3 дні від початку захворювання.

Проводиться одноразове бактеріологічне обстеження на дифтерію при першому звертанні за медичною допомогою. Поява хворих на дифтерію на території дислокації установи є підставою для госпіталізації хворих на ангіну у тяжкій формі.

Реконвалесценти та носії токсигенних корінебактерій можуть бути серед здорових тільки після отримання негативних результатів одноразового бактеріологічного обстеження.

4.2.18. При менінгококовій інфекції джерелом зараження є хвора людина або "здорові" носії. Максимальне число захворювань реєструється у зимово-весняний період. Виникненню спалахів сприяє підвищення вологості приміщень, порушення санітарно-гігієнічного режиму. Хворий на менінгіт підлягає негайній ізоляції та подальшій госпіталізації.

Реконвалесценти допускаються в камеру (загін) після одного негативного результату бактеріологічного обстеження, проведеного не раніше як через 5 днів після закінчення лікування.

Особи, які були в контакті з хворим, підлягають вакцинації і медичному нагляду протягом 10 днів (огляд зіву і носоглотки, шкірних покривів, термометрія 2 рази на добу) та одноразовому бактеріологічному обстеженню. Особливу увагу приділяють виявленню осіб з хронічними ти гострими запальними явищами в зіві і носоглотці та осіб, які мають висипи на шкірі неясної етіології.

За наявності патологічних змін у зіві та носоглотці хворих ізолюють в медичну частину установи і проводять їх лікування.

Особи з неясними висипами на шкірі госпіталізуються з підозрою на менінгококцемію.

Бактеріологічне обстеження осіб, які були в контакті з носіями інфекції, не проводиться.

Через 3 дні після закінчення курсу санації одноразово проводиться бактеріологічне обстеження.

Після санації носії інфекції можуть бути серед здорових людей за наявності одного негативного бактеріологічного аналізу.

При тривалому носінні інфекції (більше місяця) та відсутності запальних змін в носоглотці носій може бути серед здорових.

Заключна дезінфекція в осередках інфекції не проводиться. Не підлягає дезінфекції і транспорт для перевезення хворих на менінгококову інфекцію.

У приміщенні здійснюється щоденно вологе прибирання і часте провітрювання, опромінювання ультрафіолетовими та бактерицидними лампами.

4.2.19. При висипному тифі

Висипний тиф викликається рикетсіями Провачека, передається через воші. Розрізнюють дві форми висипного тифу - епідемічну та рецидивну (хворобу Брілля).

При звертанні за медичною допомогою та при активному виявленні в осередку висипного тифу осіб з підвищеною температурою за останніми встановлюється активний щоденний медичний нагляд з термометрією. Всі хворі в гарячковому стані, з ознаками висипного тифу, підлягають госпіталізації в лікарні, а з невстановленим на 5-й день хвороби діагнозом - провізорній госпіталізації.

Хворі, які мають гарячку, з діагнозом захворювань, що не виключають висипний тиф (грип, запалення легень, енцефаліти тощо), у разі тривання пропасниці більш як 5 днів підлягають обов'язковому дворазовому серологічному обстеженню від 6-го дня хвороби з інтервалом 3-5 днів.

Особи, які спілкувалися з тим, хто захворів на висипний тиф, підлягають обстеженню та нагляду:

- особи, які мали контакт з хворим тільки під час інкубаційного періоду (включаючи останній день інкубації), обстежуються шляхом опитування, а за показаннями і за допомогою реакції сполучення комплементу в комбінації з реакцією гемаглютинації з'ясовують, чи не перехворів хто-небудь з них на висипний тиф за останні 3 місяці;

- особи, які спілкувалися з хворим від останнього дня інкубації до госпіталізації його в інфекційне відділення лікарні, підлягають 25-денному нагляду, починаючи з моменту проведення санітарної обробки, із щоденною термометрією;

- до осіб, які спілкувалися з хворим як в період інкубації, так і під час його захворювання, вживають весь комплекс заходів, наведених вище.

Особи із числа контактних, в яких виявлено підвищення температури, підлягають негайній госпіталізації для уточнення діагнозу в умовах стаціонару медчастини.

Лабораторне обслідування всіх інших осіб, які були в контакті, за допомогою реакції зв'язування комплементу (РЗК), реакції гемаглютинації (РГА) чи реакції аглютинації рикетцій (РАР) здійснюється з метою визначення джерела інфекції. Підставою для проведення такого обстеження при відсутності педикульозу є перенесені протягом 3-х місяців до виявлення осередку інфекції пропасні захворювання (незалежно від їх діагнозу та тривалості пропасниці). За наявності педикульозу обстежуються всі особи, які були у контакті з хворим на висипний тиф.

Хворі та всі особи, які були у контакті з хворим, підлягають обов'язковому огляду на педикульоз до санітарної обробки. Після госпіталізації хворого під керівництвом медичного працівника проводять заключну дезінфекцію в осередку з метою цілковитого знищення збудників висипного тифу та вошей.

Особи, які були у контакті з хворим, проходять санітарну обробку в санітарному пропускнику або пристосованій для цього бані при дотриманні правил потоковості.

Заходи з профілактики висипного тифу спрямовані на виявлення та цілковиту ліквідацію вошивості серед підслідних та засуджених.

4.2.20. При педикульозі

педикульоз або вошивість - це специфічне паразитування вошей на людині. На людині паразитують три види вошей - одежна, головна і лобкова.

Одежні і головні воші є переносниками збудників висипного тифу, волинської пропасниці та поворотного тифу. Найбільшу епідеміологічну небезпеку становлять одежні воші.

Протипедикульозні заходи включають як комплекс загальних заходів, спрямованих на забезпечення належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в колективах, так і специфічні заходи щодо санації людей, у яких було виявлено педикульоз. Порядок їх проведення викладений в Інструкції по проведенню протипедикульозних (профілактичних та знищувальних) заходів (додаток 3).

За створення умов, необхідних для дотримування санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів в установі (наявність санпропускників, бань, душових, гарячої води, змінної білизни, тощо), відповідають їх начальники.

Начальник медчастини повинен організовувати та проводити планові огляди підслідних та засуджених з метою виявлення і санації людей з педикульозом. Відповідальність за проведення протипедикульозних заходів несе адміністрація установи.

Обліку підлягають (в журналі обліку інфекційних захворювань) особи, у яких під час огляду були, виявлені як життєздатні, так і нежиттєздатні воші в будь-якій стадії розвитку (яйцегнида, личинка, доросла комаха).

Про кожний виявлений випадок педикульозу начальник медчастини повинен повідомити СЕС УВС у встановленому порядку.

Строк нагляду за осередком педикульозу становить 1 місяць з проведенням оглядів на педикульоз в осередку 1 раз на 10 днів.

Осередок педикульозу вважається оздоровленим при негативних результатах трьохразового обстеження з інтервалом між ними у 10 днів. Контроль за санацією осередку здійснюють медичні працівники медчастин. Вибірковий контроль здійснюють працівники санепідстанцій.

Медичні частини повинні мати спеціальні укладки, призначені для проведення протипедикульозних обробок. Перелік предметів і засобів, що входять до укладки, подано в Інструкції по проведенню протипедикульозних (профілактичних та знищувальних) заходів (додаток 3).

Підслідні та засуджені підлягають огляду на педикульоз не рідше як 4 рази на рік, а також при прибутті до уста плин та вибуванні з неї. Огляд здійснює медичний персонал разом з начальниками загонів, вихователями, оперативно-режимними працівниками. Огляд здійснюють також у разі звернення за медичною допомогою, диспансеризації та надходженні хворого для стаціонарного лікування відповідні працівники медичних частин і лікарень.

Особи, які прибувають до стаціонару, оглядаються медичною сестрою приймального відділення, а при тривалому лікуванні - медичною сестрою лікувальних відділень не рідше як 1 раз на 10 днів.

Забороняється відмовляти в госпіталізації з основного захворювання у зв'язку з виявленим педикульозом.

Для здійснення огляду на педикульоз необхідно мати лупу, густі гребінці, добре освітлене робоче місце, що дозволяє оглянути як волосяні частини тіла, так і одяг. Гребінець обливають окропом після кожного огляду або протирають 70% розчином спирту.

4.2.21. При малярії

Для вчасного виявлення хворих на малярію і паразитоносіїв начальник медчастини повинен організувати забір крові на малярію у хворих з пропасницею:

- при будь-якому захворюванні з невстановленим діагнозом - протягом перших п'яти днів;

- при підвищенні температури, що мало місце протягом найближчих 3-х місяців після переливання крові;

- при будь-якому захворюванні, що супроводжується підвищенням температури, у осіб, які мають в анамнезі захворювання на малярію протягом останніх двох років;

- при збільшенні печінки, селезінки, анемії неясної етіології;

- у осіб, які прибули з тропіків, протягом 2 років після повернення незалежно від початкового діагнозу.

4.2.22. При туляремії

Туляремія - природновогнищеве захворювання. Джерело інфекції становлять різні гризуни (водяний пацюк, ондатра, зайці, полівки, домашня миша тощо). Зараження може виникнути при вживанні продуктів, інфікованих мишоподібними гризунами, а також при вдиханні інфікованого пилу.

Для профілактики туляремії в природних осередках проводиться щеплення підслідних та засуджених.

При розвитку епізоотії серед мишоподібних гризунів, а також при появі хворих внаслідок цієї епізоотії посилюються дератизаційні заходи.

4.2.23. При бруцельозі

Бруцельоз - інфекційне захворювання домашніх тварин (корів, кіз, овець, свиней). Збудник інфекції виділяється з їх фекаліями, сечею, молоком. Людина заражається аліментарним шляхом вживанні м'яса, в разі його неповноцінної термічної обробки, молока і молочних продуктів від хворих тварин, при занесенні збудника в рот інфікованими руками (забій худоби, контакт з тваринами та їх плодом при аборті і т. інш.).

Профілактика бруцельозу в УВП зводиться до суворого медичного контролю за продуктами тваринного походження, призначеними для харчування засуджених. За наявності підсобного господарства начальник медчастини повинен разом з ветеринарною службою здійснити в ньому відповідні профілактичні заходи.

4.2.24. При сибірці

Сибірка в природних умовах зустрічається переважно серед домашніх тварин (коней, корів, овець, кіз, свиней) і значно рідше серед людей.

Проте при масовому обсіменінні мікробами сибірки повітря, одягу, предметів зовнішнього середовища або при вживанні заражених харчових продуктів, захворювання може охопити великі групи, людей.

Профілактичні заходи організує начальник медичної частини спільно з ветеринарною службою та територіальними органами охорони здоров'я.

При загрозі занесення сибірки в установу посилюються санітарно-гігієнічні і ветеринарно-санітарні заходи (контроль за забоєм тварин, за м'ясом, його термічною обробкою тощо).

Забороняється розтинати тварин або людей, які загинули від сибірки.

4.2.25. При кліщовому енцефаліті

З метою запобігання захворюваності на кліщовий енцефаліт під час перебування засуджених в природному осередку необхідно вжити заходів для індивідуального захисту від нападу кліщів.

4.2.26. При геморагічній пропасниці з нирковим синдромом (ГПНС) ГПНС - природновогнищеве захворювання. Джерелом інфекції при ГПНС є гризуни (руда, червона і східна нориці, польова миша), які виділяють заразну основу з сечею та екскрементами. Зараження людини здійснюється респіраторним та аліментарним шляхом (наприклад, при вживанні сирої моркви), а також при зіткненні з інфікованими предметами навколишнього середовища (хмиз, листя, сіно) або з трупами гризунів.

Профілактика ГППС та боротьба з нею здійснюються шляхом проведення дератизаційних заходів, запобігання проникненню гризунів у гуртожитки, на харчові об'єкти (склади, харчоблоки тощо) та контакту їх з продуктами.

4.2.27. При Ку-лихоманці

Профілактичні заходи в осередках Ку-лихоманки зводяться до термічної обробки молока і молочних продуктів, ветеринарно-санітарного контролю за тваринами, періодичної дезінфекції приміщень, де міститься худоба.

Щеплення рекомендується особам, які виконують роботу, пов'язану з високим ризиком зараження.

4.2.28. При лептоспірозах

Лептоспірози - захворювання, що найчастіше реєструються у вигляді спорадичних випадків. Проте інколи можуть виникати епідемічні спалахи. Найбільше значення серед лептоспірозів має жовтянична форма.

Слід мати на увазі, що жовтяниця (як диференційна ознака) у половині випадків може бути відсутньою.

Джерелом лептоспірозної інфекції для людини є дикі, домашні та промислові тварини, які утримуються в клітках та внаслідок перенесеного захворювання тривалий час виділяють з сечею лептоспіри.

Зараження людини відбувається під час купання, вживання інфікованої води або заражених продуктів. Інфікування під час купання відбувається шляхом проковтування води або проникнення лептоспір через слизові оболонки очей, ротової і носової порожнин.

Профілактика лептоспірозів здійснюється за допомогою дератизаційних й ветеринарно-санітарних заходів стосовно сільськогосподарських тварин, а також шляхом захисту місць забору води і купиння від можливого попадання в них виділень домашніх тварин. Крім того, проводиться знезаражування води, що використовується для пиття і господарських потреб. При загрозі масової захворюваності проводиться щеплення (вакцинація) засуджених.

4.2.29. При загрозі захворювання правцем

Правець є типовим рановим інфекційним захворюванням.

Найбільш ефективним методом уникнення правця є активна імунізація правцевим анатоксином. Для запобігання виникненню захворювання на правець в разі травм необхідно проводити термінову профілактику (хірургічна обробка ран і створення імунологічного захисту).

4.2.30. При ботулізмі

Ботулізм - тяжке захворювання з високою летальністю.

Збудник ботулізму широко розповсюджений у природі. Його спори зустрічаються в землі, екскрементах тварин, на овочах, фруктах, в пилу тощо.

Ботулінична інтоксикація виникає у зв'язку з вживанням консервованих різними способами м'ясних, рибних та рослинних продуктів, де були умови для розмноження збудників ботулізму і токсикоутворення. При підозрі захворювання на ботулізм необхідно провести ретельне епідеміологічне обстеження осередку.

Особам, які вживали одночасно з хворим продукти, що викликали ботулінічну токсикоінфекцію, або при підозрі, що вона є, вводиться протиботулінічна сироватка.

4.2.31. При вірусному гепатиті B

Джерелом інфекції при вірусному гепатиті B є хронічні носії HBS-Ag, хворі з хронічними формами гепатиту B, а також хворі в гострій стадії цієї хвороби. Особливо великою є епідеміологічна небезпека хронічних носіїв.

Вірус зберігає свою інфекційність роками як в крові, так і в її препаратах (плазма, еритроцитарна маса, фібріноген, протромбін).

Всі хворі на гострий вірусний гепатит, а також хворі з хронічною його формою в період загострення підлягають обов'язковій госпіталізації.

У стаціонарах для госпіталізації хворих на вірусний гепатит слід дотримуватися необхідного протиепідемічного режиму. Білизна, посуд, медичний інструментарій, предмети догляду за хворим підлягають знезаражуванню.

Хворі на вірусний гепатит не допускаються до загальних перев'язочних, процедурних та спеціальних кабінетів (стоматологічні, гінекологічні, урологічні, рентгенологічні), для таких хворих визначаються окремі години прийому, а для таких кабінетів відповідний режим (заміна і стерилізація інструментарію, предметів догляду тощо).

4.2.32. Заходи щодо зниження ризику поширення ВІЛ-інфекції

а) Основні терміни та поняття, що вживаються в Настанові

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Хворі на СНІД - особи з різноманітними патологічними проявами, зумовленими глибоким ураженням імунної системи вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфекція - особливо небезпечна інфекція, що викликана вірусом імунодефіциту людини.

ВІЛ-інфіковані - особи, в організмі яких виявлені антитіла до вірусу імунодефіциту людини. До категорії ВІЛ-інфікованих належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД.

Джерелом зараження є людина, яку уразив вірус. Шляхи передавання ВІЛ: статевий, парентеральний та трансплацентарний.

б) Встановлення ВІЛ-інфікованості - заходи, що спрямовані на виявлення інфікування ВІЛ (клінічний огляд щодо виявлення патологічних ознак, які можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу, та лабораторне дослідження сироватки крові, інших біологічних рідин).

в) Лабораторне дослідження (тестування) на ВІЛ проводиться на добровільних засадах із обов'язковим забезпеченням передтестового та післятестового консультування (додаток 14). Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ МВС України зобов'язана забезпечити заарештованим та засудженим доступність обстеження на ВІЛ.

г) У кожному слідчому ізоляторі та установі виконання покарань наказом начальника установи призначається медичний працівник (лікар), який відповідає за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

д) Медичний огляд на ВІЛ/СНІД проводиться шляхом взяття крові, зразки сироватки якої направляються до лабораторії діагностики ВІЛ/СНІД. При отриманні двічі позитивного результату імуноферментного аналізу останній зразок направляється для проведення підтвердних досліджень до лабораторії, якій делеговані ці функції.

е) Заарештовані чи засуджені, у яких виявлений ВІЛ/СНІД, тримаються в слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах на загальних підставах.

є) Адміністрація слідчих ізоляторів і виправно-трудових установ МВС України зобов'язана забезпечити конфіденційність відомостей щодо осіб, які є ВІЛ-інфікованими. Реалізація заходів щодо забезпечення конфіденційності здійснюється згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих (додаток 15).

ж) Подання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим здійснюється на загальних засадах.

з) Адміністрація слідчих ізоляторів та виправно-трудових установ, незалежно від наявності в установі ВІЛ-інфікованих, зобов'язана забезпечити умови, що сприяють зниженню ризику інфікування ВІЛ:

- недопущення поширення ВІЛ-інфекції медичним шляхом;

- доступність дезінфікуючих засобів для користування заарештованими та засудженими;

- безпечність при голінні;

- доступність кондомів (презервативів) для користування заарештованими та засудженими.

и) Адміністрація установ зобов'язана створити відповідні умови для забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму та забезпечити в достатній кількості медичні підрозділи установ хірургічним, гінекологічним, стоматологічним інструментарієм та допоміжними заходами захисту (гумовими рукавичками, захисними екранами) медичного персоналу при поданні медичної допомоги заарештованим і засудженим незалежно від наявності в них ВІЛ-інфекції чи СНІДу.

і) Персонал місць позбавлення волі повинен здійснювати заходи щодо захисту від ураження на ВІЛ та інші інфекційні хвороби, які передаються статевим шляхом (додаток 16, 17).

4.3. Профілактичні щеплення

4.3.1. Начальник медчастини установи повинен забезпечити доставку і зберігання бактерійних та вірусних гепатитів згідно з інструкціями про їх застосування.

Забороняється їх застосовувати:

- у випадку явної зміни фізичних властивостей препаратів (навіть до закінчення строку придатності);

- після закінчення строку придатності (навіть без зміни фізичних властивостей);

- порушенні умов зберігання.

В разі наявності в медчастин установи бактерійних та вірусних препаратів з простроченим терміном зберігання або таких, що зберігались з порушенням правил, їх знищують.

4.3.2. Планування потреби та розрахунок бактерійних і вірусних препаратів здійснюється на основі методичних вказівок МОЗ України з урахуванням епідситуації території, де розташована установа. Розрахунок препаратів для специфічної імунізації необхідно здійснювати з урахуванням кількості осіб, які підлягають щепленню у запланованому році. При розрахунку слід враховувати витрати препарату на розлив в межах до 10 %. Визначення необхідної кількості препаратів по кожній номенклатурі слід робити при замовленні з урахуванням:

- кількості препарату, використаного за минулий період, залишку препарату з попереднього року;

- можливого залишку препарату наприкінці поточного року;

- необхідності своєчасного поповнення запасів препарату.

Заявку слід подавати в територіальні аптекоуправління в установлені ними терміни.

4.3.3. Профілактичні щеплення за епідемічними показаннями при загрозі занесення інфекційних захворювань або при їх виникненні можуть бути регулярними та епізодичними. Регулярні щеплення проти дифтерії, чуми, туляремії, сибірки, кліщового енцефаліту, Ку-лихоманки та інших інфекцій можуть проводитись в установах, розташованих в епідеміологічно ненадійних щодо цих інфекцій районах. Епізодичні профілактичні щеплення за епідемічними показаннями роблять у період виникнення загрози занесення інфекції в установу або у випадку виникнення захворювання.

Крім того, щеплення роблять при виникненні інфекційних захворювань в установі у тих випадках, якщо вакцинація не була проведена завчасно (у плановому порядку або загрозі занесення інфекції).

4.3.4. Список планових профілактичних щеплень складається відділом (службою) охорони здоров'я УВС. Строки планових щеплень в установах визначаються наказом начальника управління (відділу) виконання покарань (УВП, ВВП) після надходження розпорядження начальника відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

4.3.5. Строки та порядок проведення профілактичних щеплень, як планових, так і за епідемічними показаннями визначаються наказом начальника установи після подання заяви начальника медичної частини, а в окремих випадках - на підставі рішення місцевих органів охорони здоров'я.

4.3.6. Загальне керівництво за проведенням щеплення в установах здійснює начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС. Безпосередня організація щеплень і контроль за їх проведенням доручається начальнику медичної частини установи.

4.3.7. Перед проведенням щеплень необхідно:

- вивчити з медичним персоналом інструкцію по застосуванню даного препарату і суворо дотримуватись всіх рекомендацій;

- провести ретельний медичний огляд з термометрією підслідних та засуджених з метою виявлення осіб, яким за станом здоров'я щеплення протипоказані постійно або тимчасово: останнім призначити інший термін щеплення (перелік хвороб, при яких щеплення протипоказані тимчасово або постійно, є у відповідних інструкціях по застосуванню препарату, що використовується для щеплення);

- скласти списки осіб, яким потрібно зробити щеплення, а також календарний розпис щеплень по загонах (в день щеплень рекомендується звільняти осіб, яким зроблено щеплення, від тяжкої фізичної праці);

- підготувати необхідне приміщення для проведення щеплень; приміщення необхідно заздалегідь прибрати і продезінфікувати, столи продезінфікувати і покрити стерильними серветками чи простирадлами;

- підготувати потрібну кількість шприців, пінцетів, голок; всі ці предмети безпосередньо перед проведенням щеплень стерилізують; забороняється застосовувати голки та шприци, що використовуються при щепленнях від туберкульозу або для введення інших препаратів;

- провести серед підслідних та засуджених роз'яснювальну роботу про значення профілактичних щеплень;

- здійснити перевірку придатності (бракераж) препаратів, що будуть використовуватись для щеплень; ретельному огляду підлягає кожна ампула (флакон), причому звертається увага на строки придатності, наявність всіх необхідних позначень на етикетках, фізичні властивості препарату і цілість ампули (флакона).

4.3.8. Щеплення повинен робити кваліфікований лікар або фельдшер (чи медсестра) під керівництвом лікаря.

4.3.9. Медичний персонал, який бере участь у проведенні щеплень, повинен перед цим коротко обстригти нігті, старанно вимити руки водою з милом, протерти їх спиртом, а кінчики пальців змазати йодним розчином. Миття та обробку рук (при шприцевому чи скарифікованому методах уведення вакцин) слід повторювати після кожних 10-15 введень препарату.

4.3.10. Особам, які мають шкірні захворювання рук (гноячки, екземи тощо), або хворим на ангіну, грип та інші інфекційні захворювання забороняється бути у приміщенні, де проводяться щеплення.

4.3.11. Серія вакцини, що викликала сильні реакції після щеплення (орієнтовно у 5-7% прищеплених), вилучається з ужитку.

Після введення вакцини в карті профілактичних щеплень робиться відмітка про щеплення із зазначенням дати її проведення, дози і номера серії вакцини. Після закінчення щеплень роблять відповідну відмітку у медичній амбулаторній карті.

При парентеральному способі введення вакцини повинні бути обов'язково створені умови асептичної роботи. Режим роботи персоналу, розкривання ампул, знезаражування інструментів і шкіри прищеплюваних здійснюється згідно з інструкцією по застосуванню препарату. При введенні живих вакцин дозволяється використовувати як знезаражуючі шкіру речовини, спирт чи ефір, що швидко випаровуються, оскільки інші дезінфектанти, тривалий час залишаючись на шкірі, згубно впливають на вакцину.

4.3.12. Засоби екстреної профілактики застосовуються в епідемічних осередках. У разі потреби допускається одночасне використання деяких засобів екстреної профілактики і вакцин. Призначення бактеріофагів не є перешкодою для одночасного проведення імунізації.

Сироваткові препарати (протиправцева сироватка, антирабічний гамаглобулін, протиенцефалітний гама-глобулін) можуть поєднуватись з введенням відповідних вакцин. Сироватку (гамаглобулін) та вакцину слід вводити з інтервалом в 30 хв. і в різні частини тіла.

4.3.13. Перед введенням чужорідної сироватки (гамаглобуліну) роблять внутрішньошкірну пробу для виявлення чутливості до чужорідного білка. Пробу роблять спеціально приготовленою і розведеною сироваткою для внутрішкірної проби (звичайно її кладуть у коробки з гетерологічними препаратами) або, при її відсутності, - сироваткою, що збираються вводити, причому для цього її спеціально розбавляють.

4.3.14. Антибіотики, як засоби екстреної профілактики, в звичайних умовах діяльності установ використовуються обмежено і призначаються особам, яким загрожує небезпека зараження особливо небезпечними інфекціями, а також туляремією, бруцельозом, висипним тифом, сибіркою.

4.3.15. Бактерійні і вірусні препарати слід застосовувати суворо дотримуючись діючих наказів та інструктивно-методичних рекомендацій МОЗ України.

4.4. Дезінфекція, дезінсекція і дератизація

4.4.1. Дезінфекція означає знищення збудників заразних хвороб у навколишньому середовищі. дезінфекція включає власне дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію.

Виходячи із санітарного і епідеміологічного значення, дезінфекцію ділять на профілактичну та осередкову, остання у свою чергу ділиться на поточну і заключну.

4.4.2. Профілактична дезінфекція (власне дезінфекція, дезінсекція та дератизація) здійснюється систематично з метою запобігання виникненню інфекційних захворювань шляхом завчасного знищення патогенних мікроорганізмів, членистоногих та гризунів у місцях їх можливого скупчення: їдальнях, гуртожитках, перукарнях, пральнях, банях, умивальних кімнатах, штрафних ізоляторах (ШІЗО), приміщеннях камерного типу (ПКТ), дисциплінарних ізоляторах (ДІЗО).

4.4.3. Поточна осередкова дезінфекція здійснюється у стаціонарах медчастин УВП, лікарнях, УВП для утримування хворих на туберкульоз, ізольованих дільницях для диспансерного нагляду за хворими на туберкульоз, а також у будь-яких інших приміщеннях, де тимчасово або постійно утримуються інфекційні хворі. Це необхідно для запобігання розповсюдженню збудників інфекційного захворювання за межі осередку.

4.4.4. Заключна осередкова дезінфекція здійснюється одноразово у приміщенні, де був інфекційний хворий (після його госпіталізації, ізоляції, переведення, звільнення або смерті), з метою повного знезараження інфекційного осередку від збудника інфекції. Знезараженню підлягають приміщення. меблі, постільні речі, особисті речі хворого тощо. Заключна дезінфекція здійснюється у перші години після ізоляції інфекційного хворого.

Якість дезінфекційних робіт перевіряється бактеріологічним контролем на санітарно-показову мікрофлору.

4.4.5. Дезінфекційні заходи в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань проводять дезінфектори під керівництвом і наглядом фельдшерів медичних частин.

4.4.6. Необхідність у дезінфекційних засобах і матеріалах визначається обсягом та характером дезінфекційних робіт, що передбачаються на відповідний період часу стосовно до плану протиепідемічних і профілактичних заходів.

При складанні заявок на дезінфекційні засоби поряд з існуючими нормами та з урахуванням фактичних витрат їх за попередній рік необхідно мати на увазі прогнози епідеміологічної ситуації, а також можливість забезпечення здійснюваних заходів новими дезінфекційними засобами. Потреба в дезінфекційних засобах для установи визначається начальником медичної частини згідно з існуючими нормами їх витрачання. Режими дезінфекції окремих об'єктів при туберкульозі і кишкових інфекціях подані в Інструкції по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при туберкульозі (додаток 4) та Інструкції по проведенню дезінфекції окремих об'єктів при кишкових інфекціях (додаток 5).

4.4.7. Дезінфекційні заходи при різних інфекційних захворюваннях проводяться згідно з методичними рекомендаціями МОЗ України.

5.1. Організація медичного забезпечення в СІЗО та УВП

5.1.1. З метою медичного забезпечення підслідних та засуджених в місцях позбавлення волі створюється система лікувальнопрофілактичних закладів (підрозділів).

5.1.2. Первинною ланкою цієї системи є медичні частини (здоровпункти)* СІЗО та УВП МВС України. Завдання цих підрозділів полягають у здійсненні медичного контролю за станом здоров'я підслідним та засуджених шляхом проведення систематичних медичних оглядів, обстежень, організації та надання необхідної медичної допомоги особам, які утримуються в установах.

5.1.3. Для забезпечення кваліфікованої та спеціалізованої амбулаторно-консультативної, стаціонарної медичної допомоги, організаційно-методичного керування медичними частинами СІЗО та УВП в місцях позбавлення волі створюються міжобласні та спеціалізовані лікарні для засуджених. Перелік лікувальних установ та порядок направлення до них засуджених визначаються наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74 "Про порядок направлення на лікування засуджених, які утримуються в місцях позбавлення волі".

5.1.4. За неможливості надання необхідної медичної допомоги в місцях позбавлення волі залучаються сили та засоби лікувальних закладів органів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.

5.1.5. Відповідальність за організацію медично-санітарного забезпечення підслідних та засуджених на території України покладається на Управління охорони здоров'я МВС України, відділи (служби) охорони здоров'я УВС Республіки Крим, областей.

5.2. Організація роботи медичної частини

5.2.1. Медична частини є структурним підрозділом слідчого ізолятора та установи виконання покарання, що організує і здійснює медичну допомогу особам, які перебувають під вартою та відбувають покарання, а також медичний контролі) за виконанням санітарно-гігієнічних норм і правил, протиепідемічне забезпечення і гігієнічне виховання підслідних та засуджених.

Діяльністю медчастини установи керує її начальник. Його функціональні обов'язки визначені в Примірній посадовій інструкції начальника медичної частини слідчого ізолятора чи установи виконання покарань (додаток 6).

Посадову інструкцію начальника медичної частини УВП чи СІЗО розробляє та затверджує начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

Якщо у складі СІЗО чи УВП функціонує лікарня, то медична частина є структурним підрозділом, а для забезпечення амбулаторного прийому підслідних та засуджених, проведення санітарнопрофілактичної роботи організується амбулаторно-профілактичне відділення.

5.2.2. Робота медчастини здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я та згідно з нормативними актами Міністерства охорони здоров'я України, а також цією Настановою.

5.2.3. Медична частина повинна мати посадові інструкції на кожного медичного працівника, що розробляє та затверджує начальник медчастини, а також складені та затверджені начальником установи плани і графіки роботи медичного персоналу, правила внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають у стаціонарі або в медичному ізоляторі.

Медична частина працює спільно з іншими службами установи на підставі квартальних планів.

5.2.4. Направлення хворих на стаціонарне лікування у лікарні здійснюється за наявності медичних показань згідно з діючим наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74 "Про порядок направлення на лікування засуджених, які утримуються в місцях позбавлення волі".

Термінова медична допомога надається найближчими лікувальними установами місць позбавлення волі чи місцевих органів охорони здоров'я.

5.3. Обладнання медичної частини

5.3.1. До складу медичної частини (залежно під її штатів. обсягу медичної допомоги) входять: амбулаторія, стаціонар (медичний ізолятор), аптека.

До складу амбулаторії входять: кімната для чекання, кабінети для лікарського прийому (терапевта, фтизіатра, психіатра тощо), кабінет фельдшера (медсестри), зуболікарський, наркологічний, фізіотерапевтичний, допоміжні діагностичні кабінети (функціональної діагностики, рентгенівський, флюорографічний), лабораторія, процедурна з стерилізаційною, перев'язочна (чиста, гнійна).

Амбулаторії жіночих УВП, крім цього, повинні мати кабінет для огляду з гінекологічним кріслом, а в стаціонарі - кабінет гігієни жінки.

У режимних корпусах слідчих ізоляторів і в'язниць обладнуються кімнати для проведення амбулаторного прийому підслідних та засуджених.

До складу стаціонару медчастини УВП входять: санпропускник (роздягальня, ванна), палати, а також ізолятор на 1 - 2 ліжка з умивальником і туалетом у шлюзі, кімната для прийому їжі.

До складу стаціонару медчастини СІЗО входять: санпропускник, камери-палати, камера-ізолятор на 1 - 2 ліжка. Стаціонар повинен бути в одному корпусі і на одному поверсі з амбулаторією медчастини СІЗО.

У стаціонарах медчастин СІЗО, УВП норма площі повинна становити не менше, як 4 кв.м на одне ліжко, а в інфекційних (туберкульозних) відділеннях чи палатах - 5 кв.м.

5.3.2. Усі функціональні підрозділи медчастини слід розміщувати у просторих, світлих, теплих і чистих приміщеннях, стіни та меблі фарбувати масляною фарбою світлих тонів. Бажані централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання. Всі приміщення медчастини повинні мати аварійне освітлення і звукову сигналізацію. Медична частина повинна мати також інструментарій, устаткування та інвентар згідно з Примірним переліком оснащення медичних частин СІЗО та УВП медичним інструментарієм, устаткуванням та інвентарем (додаток 7).

6.1. Медичний контроль за станом здоров'я підслідних та засуджених

6.1.1. Медичний контроль здійснюється шляхом:

- медичного обстеження під час прибуття підслідних та засуджених у слідчі ізолятори та установи виконання покарань з метою виявлення соматичних, інфекційних, паразитарних та інших гострих захворювань;

- проведення медичних оглядів (під час прибуття до установи, вибуття з неї, щорічних профілактичних та цільових оглядів)* з метою своєчасного виявлення хворих й осіб з патологічними або передпатологічними станами та розробки стосовно них лікувальнооздоровчих заходів;

- диспансерного нагляду за особами, які мають захворювання;

- санітарного нагляду за умовами праці, розміщення і харчування підслідних та засуджених;

- систематичної перевірки виконання рекомендацій лікарськотрудових комісій щодо правильного працевлаштування інвалідів та осіб з обмеженою працездатністю, а також рекомендацій лікувальних установ щодо проведення лікувально-профілактичних заходів серед хронічних хворих.

6.1.2. Всі особи, які прибули до слідчого ізолятора (також і транзитні) проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, які становлять епідемічну загрозу для оточуючих, і хворих, потребуючих невідкладної допомоги. Цю роботу необхідно провести в обов'язковому порядку до направлення прибулих у "загальні" камери. Огляд здійснює лікар або фельдшер у спеціально обладнаній медичній кімнаті збірного відділення СІЗО. Кабінет повинен мати тонометр, фонендоскоп, термометри, шпателі для огляду слизової зіву, рефлектор, ваги, ростомір. У цьому кабінеті повинен бути журнал медичних оглядів у СІЗО, де реєструються основні дані на осіб, які оглянуті, і захворювання, що були виявлені під час огляду. Особи з гострозаразними захворюваннями або з підозрою на них відразу після огляду повинні бути ізольовані від здорових. Санітарна обробка цих осіб здійснюється в останню чергу, після чого їх направляють в спеціально виділені камери-ізолятори, де вони підлягають відповідному обстеженню і лікуванню.

Під час первинного медичного огляду медичний працівник з прибулим до установи (за винятком транзиту) проводить співбесіду з питань профілактики ВІЛ/СНІДу (додаток 18), про що особа засвідчує підписом у медичній картці. Медичний працівник повинен проінформувати прибулого про можливість проведення в установі за його згодою консультування та тестування на ВІЛ.

6.1.3. Протягом трьох днів від часу прибуття в СІЗО усі прибулі (крім транзитних) проходять лікарський огляд, а також рентгенофлюрографічне обстеження. На кожного підслідного заповнюється медична амбулаторна картка за встановленою формою.

Лікарі-спеціалісти, якщо такі є в штатах медчастини, також залучаються до проведення оглядів усіх прибулих. Обсяг первинного обстеження подано у відповідних розділах цієї Настанови. Надалі медичні огляди проводяться лише на підставі показань, але не рідше одного разу в шість місяців.

6.1.4. Усі особи, які вибувають із слідчого ізолятора (серед них і транзитні), проходять заключний (лікарський або фельдшерський) медичний огляд. Забороняється перевозити хворих з гострою стадією захворювання, хворих на інфекційні та венеричні захворювання, уражених педикульозом, коростою, які не пройшли встановлений курс лікування, а також хворих, які не можуть бути транспортовані.

Після закінчення огляду робиться висновок щодо стану здоров'я кожного, хто вибуває, що занотовується у медичній амбулаторній карті. Медичний працівник, який здійснював огляд, ставить свій підпис під висновком і на відкритій довідці особистої справи засудженого.

6.1.5. Після прибуття в УВП всі засуджені проходять медичний огляд з метою виявлення інфекційних і паразитарних захворювань.

6.1.6. Протягом двох тижнів після прибуття в УВП засуджені проходять поглиблений лікарський огляд з метою виявлення захворювань, оцінки фізичного стану, попереднього визначення категорії працездатності. Під час цього огляду лікарі збирають анамнестичні дані про перенесені захворювання, травми, операції, що реєструються в медичній амбулаторній карті, за необхідності призначаються додаткові обстеження. У разі відсутності даних про рентгенофлюорографічне обстеження у поточному році останнє проводиться якнайшвидше.

Подальший медичний контроль за станом здоров'я засуджених здійснюється під час профілактичних медичних оглядів, а також у разі амбулаторних звернень до медчастини.

6.1.7. Профілактичний медичний огляд здійснюється один раз на рік. Засуджені, які перебувають в УВП закритого типу (в камерах), а також неповнолітні у ВТК підлягають огляду два рази на рік.

Графік проведення цих оглядів затверджує начальник УВП. Згідно з графіком начальник медчастини повинен організувати огляд засуджених силами лікарів медчастини з залученням за необхідності відповідних лікарів-фахівців з лікарень місць позбавлення волі. В огляді засуджених обов'язково бере участь терапевт, психіатр, стоматолог (зубний лікар).

У разі потреби залучення лікарів місцевих органів охорони здоров'я до проведення профілактичних медичних оглядів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Прибуття засуджених до медчастини здійснюється під керівництвом начальника загону (старшого по корпусу). Під час оглядів проводиться:

- збір анамнестичних даних;

- антропометричні дослідження (ріст, вага тіла);

- гінекологічний огляд жінок з мазками на цитологічне обстеження, у дівчат - пальцьове обслідування через пряму кишку (за показаннями);

- визначення гостроти зору і слуху;

- туберкулінова діагностика (в СІЗО - неповнолітнім, в УВП - всім засудженим до 30 років під час надходження);

- аналіз крові (визначення ШОЕ, гемоглобіну, лейкоцитів, цукру в крові за показаннями);

- дослідження загального аналізу сечі;

- ЕКГ (з 15 років - 1 раз на 3 роки, з 30 років - щорічно) ;

- флюорографія (рентгенографія) органів грудної клітки - 2 рази на рік;

- жінкам - пальпаторне обслідування молочних залоз;

- пальцьове обстеження прямої кишки;

- пневмотахометрія;

- огляд лікарем-терапевтом, психіатром, стоматологом (зубним лікарем);

- огляд лікарями інших спеціальностей (за показаннями).

Результати профілактичного огляду заносять до медичної амбулаторної карти.

Особам, які перебували в зоні підвищеної радіації та які проживають на радіоактивно забруднених територіях, під час профілактичних оглядів проводяться такі додаткові дослідження:

- розгорнутий аналіз крові (підрахунок кількості гемоглобіна, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, ретикулоцитів, лейкоцитарної формули);

- коагулограма;

- тимолова проба, визначення АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази, рівня загального холестерина, (в-липопротеїдів, прямого білірубіна навіть нормальних показниках загального;

- білка і білкових фракцій.

Бажано також проведення імунологічних досліджень.

Особам, які перехворіли на гостру променеву хворобу, вказані дослідження проводяться 1 раз на півріччя.

6.1.8. Перед тим, як помістити підслідного (засудженого) в ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер чи одиночну камеру, обов'язково слід проводити медичний огляд з письмовим висновком лікаря про можливість перебування оглянутого у названих приміщеннях. Коли такий огляд неможливо здійснити негайно, то підслідний (засуджений), якщо він не має видимих ознак небезпечного захворювання (отруєння, травми), поміщається в ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер, одиночну камеру з подальшим медичним оглядом протягом 18 годин.

6.1.9. Засуджені, які вибувають з УВП (переведення, звільнення тощо), проходять заключний медичний огляд.

6.2. Організація амбулаторного прийому.

6.2.1. Амбулаторну медичну допомогу підслідним і засудженим надають амбулаторії медчастин, лікарські здоровпункти слідчих ізоляторів та установ виконання покарань.

6.2.2. Амбулаторний прийом у медчастині підслідних та засуджених здійснюється у години, визначені наказом керівництва установи. Для кожного загону, зміни чи декількох загонів визначається час амбулаторного прийому. У слідчих ізоляторах та в'язницях амбулаторний прийом здійснюють лікарі (фельдшери) в режимних корпусах, в спеціально обладнаних приміщеннях, за попереднім записом, зробленим фельдшером (у виняткових випадках - старшим по корпусу).

6.2.3. У кожному загоні УВП повинен бути журнал попереднього запису на амбулаторний прийом, що його веде начальник загону. Журнал попереднього запису передається до медчастини перед початком амбулаторного прийому. Після закінчення прийому журнал повертається вищезазначеним особам.

Прийом без попереднього запису у журнал проводиться лише в термінових випадках.

6.2.4. У слідчих ізоляторах, в'язницях фельдшер разом із старшим по корпусу щоденно перевіряє наявність у підслідних, чи засуджених скарг на здоров'я та санітарний стан камер шляхом їх обходу.

Для надання невідкладної медичної допомоги особи, які потребують її, приводяться у корпусну амбулаторію. За необхідності фельдшер робить відповідні призначення в установленому для нього обсязі або записує хворих на прийом до лікаря. Про хворих, які потребують невідкладної допомоги, медчастину сповіщають через чергових контролерів.

6.2.5. Особам, які перебувають у штрафних та дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу, а також у карцерах слідчих ізоляторів і в'язниць, медична допомога надається на місці медпрацівниками під час щоденної перевірки санітарного стану цих приміщень. У випадках, коли є серйозна загроза здоров'ю або життю осіб, які утримуються у зазначених приміщеннях, медичний працівник вживає заходів до термінового переведення такої особи у медчастину.

6.2.6. Лікарям, фельдшерам, медичним сестрам забороняється бути у камерах слідчих ізоляторів, в'язниць, УВП особливого режиму, штрафних і дисциплінарних ізоляторів, приміщеннях камерного типу без супроводження контролерів.

6.2.7. У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму і в'язницях на прийом до лікаря (фельдшера) або для виконання процедур хворі виводяться покамерно (індивідуально або групами, по 3-5 чоловік) з дотриманням вимог ізоляції і з належною охороною.

Засуджені в інших УВП прибувають на амбулаторний прийом самостійно.

6.2.8. Амбулаторний прийом здійснюють лікарі медчастини у визначені години із застосуванням сучасних методів дослідження і лікування. Амбулаторний прийом може здійснювати й фельдшер. Він відбирає хворих, які потребують консультації лікаря.

При кількості записаних, що перевищує можливості лікаря на прийомі, за межами медчастини фельдшером здійснюється долікарське сортування осіб, які записані на прийом, в залежності від терміновості надання медичної допомоги.

Під час прийому в амбулаторії, а в разі потреби і в кабінеті лікаря (фельдшера) повинен бути контролер або представник адміністрації установи.

6.2.9. До початку амбулаторного прийому фельдшер (медсестра) підбирає медичні амбулаторні карти На осіб, які за писані у журналі попереднього запису па амбулаторний прийом, опитує хворих для з'ясування їх скарг, вимірює у хворих температуру тіла і визначає черговість їх направлення до лікаря.

6.2.10. Після огляду хворого лікар стисло і розбірливо записує до його медичної амбулаторної карти дату прийому, скарги, дані об'єктивного обстеження, діагноз, призначення, робить висновок про необхідність звільнення від роботи та підписується.

Під час амбулаторних звернень засуджених з приводу захворювань та профілактичних оглядів проводиться відбір осіб, які підлягають диспансерному нагляду. Основні принципи диспансерної роботи викладені в Інструкції по проведенню диспансеризації хворих, які перебувають в УВП (додаток 8).

6.2.11. У журналі попереднього запису на амбулаторний прийом лікар або фельдшер чітко записує діагноз, висновок про звільнення від роботи або нарядів, дату повторної явки до лікаря. На кожний випадок звільнення заповнюється талон реєстрації причини тимчасової непрацездатності.

6.2.12. Висновок про тимчасове або повне звільнення від нарядів і роботи робить лікар, а у випадках відсутності лікаря - це робить фельдшер, але не більше, як на три доби одноразово. У разі потреби звільнення може бути продовжено.

6.2.13. Списки амбулаторне звільнених медична частина передає черговому помічнику начальника установи. Облік засуджених, які звільнені від роботи, ведеться у журналі реєстрації амбулаторних хворих.

6.2.14. Довідки про звільнення від роботи, рецепти і т. інш. на руки засудженим не видаються.

6.2.15. В амбулаторній карті роблять записи про всі призначення і маніпуляції незалежно від місця їх проведення (ШІЗО, ПКТ, ДІЗО, карцер, камера і т. інш.) й від того, хто їх виконує (лікар, фельдшер чи медсестра).

6.2.16. Медичні амбулаторні карти є документами суворої звітності, тому на руки засудженим і підслідним не видаються. Зберігаються в алфавітному порядку або по підрозділам її медичній частині, у шафах під замком. За облік і зберігання цих документів відповідає особа, призначена начальником медчастини. Разом з медичними амбулаторними картами зберігаються й журнали реєстрації амбулаторних хворих.

6.2.17. Медичні препарати на руки засудженим не видаються, вживання ліків здійснюється у присутності медичного працівника (за винятком препаратів нітрогліцерину для осіб з ішемічною хворобою серця). Хворі, яким призначено амбулаторне лікування, для приймання ліків та виконання інших лікувальних процедур приходять до медчастини протягом дня у визначені години. Лікарські призначення виконує фельдшер (медсестра), про що робить відмітку у журналі обліку процедур.

6.2.18. Амбулаторному лікуванню, що триває не більше як 14-15 днів, підлягають хворі, які за характером захворювання (травми) не потребують складних методів діагностики і лікування (забиття, дисторзії, поверхневі абсцеси тощо). Обсяг діагностичних і лікувальних заходів стосовно хворих залежить від можливості забезпечення в умовах медичної частини лабораторного, рентгенологічного та інших спеціальних досліджень.

6.2.19. Якщо хворого направлено на рентгенологічне, лабораторне чи інше обслідування, на прийом до лікаря-фахівця, а також на процедури, що не можуть бути виконані у медчастині, то медичну амбулаторну карту видають особі, яка супроводжує хворого. У медичній карті повинні бути зазначені дані обстежень, що проводились у медчастині, можливий діагноз та причини направлення.

У складних або неясних випадках, коли лікар медчастини не може самостійно встановити діагноз захворювання, хворих слід направляти на консультацію до лікарів-фахівців, що надається у медчастині або іншому лікувальному закладі. До консультації залучаються лікарі-фахівці лікарень місць позбавлення волі, лікувально-профілактичних установ МВС, УВС, а також органів охорони здоров'я. В останньому випадку консультація оплачується у встановленому порядку.

6.2.20. Якщо особа бажає здійснити тестування на ВІЛ, то вона має звернутися до лікаря, який відповідає в установі за проведення передтестового та післятестового консультування, медичний огляд та обстеження. Медичний працівник зобов'язаний забезпечити конфіденційність інформації, яку отримав під час цієї бесіди, а також результату тестування на ВІЛ.

6.3. Організація невідкладної медичної допомоги

6.3.1. Однією з основних функцій медичної частини є організація та надання за будь-яких умов невідкладної медичної допомоги під час гострих захворювань, отруєнь та травм.

Невідкладна медична допомога підслідним та засудженим надається найближчим лікувальним закладом місці, позбавлення волі чи місцевих органів охорони здоров'я.

Начальник медичної частини визначає порядок надання невідкладної медичної допомоги, що затверджується начальником установи і доводиться до відома осіб, яких не стосується.

Порядок надання невідкладної допомоги визначається наказом МВС України від 12.02.93 р. N 74.

Відповідальність за своєчасний виклик медпрацівника або швидкої медичної допомоги в години, коли за розпорядком роботи в установі не передбачено перебування медичних працівників, а також за забезпечення транспортом і конвоєм, за необхідності термінової евакуації хворого несуть начальник установи та командир частини військ внутрішньої та конвойної охорони.

6.3.2. Амбулаторія повинна бути готова до надання невідкладної медичної допомоги у будь-який час. Для цього у процедурній і перев'язочній (операційній) треба мати напоготові набори (посиндромні укладки) для надання невідкладної медичної допомоги під час гострих станів, стерильний хірургічний інструментарій, шприци, ін'єкційні голки, запас кисню, стерильного перев'язочного матеріалу тощо. У приміщенні для проведення медичних маніпуляцій обов'язкове вивішується таблиця, де зазначені основні симптоми відповідних захворювань, перелік засобів та заходів щодо надання невідкладної допомоги з подальшою тактикою ведення хворого.

Кожний стан слід позначати порядковим номером. Цим же номером повинні бути позначені відповідні набори ліків, що зосереджені у гніздах спеціальних шаф згідно з Примірним переліком лікарських засобів у посиндромних укладках для надання невідкладної медичної допомоги (додаток 9).

Напоготові повинна бути портативна укладка (сумка, валіза) з набором засобів для надання невідкладної допомоги за межами медчастини.

6.3.3. Усі медикаменти, призначені для поточного використання, та майно для надання невідкладної допомоги повинні зберігатися у спеціальних шафах під замком. Медикаменти та інше майно, що використовується, дозволяється зберігати у кількості, що не перевищує п'ятиденну потребу. Перш ніж видати ліки хворому кожного разу необхідно перевіряти відповідність ліків, що видаються тим, кому ноті призначені, та термін їх придатності.

Наркотичні лікувальні засоби зберігаються у металевій шафі під замком тільки у приміщенні аптеки, що розташовано у адміністративному будинку установи та обладнано охоронною сигналізацією. Такі ліки видаються лише за лікарським призначенням з відповідним записом в амбулаторній карті хворого та в книзі "обліку отруйних, наркотичних, гостродефіцитних ліків та етилового спирту", що зберігається в аптеці.

6.4. Обсяг медичної допомоги у медчастині

6.4.1. Під час обстеження хворих з метою встановлення діагнозу захворювання лікар медчастини використовує дані анамнезу, медичні документи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. У разі необхідності дані про захворювання, що мали підслідні та засуджені, отримуються через лікувальні заклади органів охорони здоров'я за місцем їх проживання до арешту та засудження.

6.4.2. У будь-якій установі підслідним та засудженим повинна надаватися невідкладна медична допомога в обсязі, не менше визначеного цією Настановою.

6.4.2.1. В області хірургії

а) лікар медичної частини повинен надавати хворому медичну допомогу в такому обсязі:

- визначати групу крові;

- проводити внутрішньовенні капельні і струмінні вливання кровозамінних та протишокових рідин, а в разі потреби - переливання консервованої чи свіжоцитратної крові;

- місцеву новокаїнову інфільтраційну анестезію; новокаїнові блокади; первинну хірургічну обробку невеликих ран м'яких тканин; транспортну іммобілізацію; зупинку зовнішньої кровотечі тампонадою, перев'язкою судин або шляхом накладання затискача на судину, що кровоточить; катетеризацію та пункцію сечевого міхура; трахеостомію; пункцію плевральної порожнини або введення дренажу з клапаном у випадках напруженого пневмотораксу; штучне дихання різними засобами; непрямий масаж серця;

- надавати допомогу при опіках, відмороженнях та електротравмах;

- лікувати обмежені опіки та підморожений I - II ступеня;

б) фельдшер медичної частини повинен надавати хворому медичну допомогу в такому обсязі:

- своєчасно, правильно надавати долікарську допомогу та без затримки направляти до лікаря хворих, які потребують його допомоги;

- визначати групу крові;

- здійснювати тимчасову зупинку кровотечі;

- здійснювати транспортну іммобілізацію;

- вводити протиправцеву сироватку при всіх випадках поранення, відморожуваннях, опіках і електротравмах;

- проводити штучне дихання різними засобами, непрямий масаж серця, інгаляцію кисню;

- робити підшкірні та внутрішньом'язові ін'єкції, вводити лікарські препарати внутрішньовенне, здійснювати капельні та струмінні вливання рідин;

- знати симптоматику найбільш поширених та особливо гострих хірургічних захворювань;

- розпізнавати симулятивні дії підслідних та засуджених;

- стерилізувати інструментарій, посуд, білизну і т.інш.;

в) показання для термінової госпіталізації до хірургічного відділення лікарні: пошкодження крупних судин з кровотечею або без неї, внутрішня кровотеча, проникаючі поранення, поранення з пошкодженням кісток, суглобів, і нервових стовбурів, переломи кісток, струс і забиття головного мозку; великі пошкодження, що супроводжуються шоком; пошкодження грудей з підозрою на пневмоторакс і гемоторакс; травма живота і таза з підозрою на пошкодження внутрішніх органів; захворювання черевної порожнини з симптоматикою "гострого живота"; кістковий і сухожильний панарицій, глибокі абсцеси, флегмони, карбункули будь-якої локалізації, фурункули обличчя; гострі остеомієліти та артрити; опіки та відморожування II - III ступеня; злоякісні новоутворення з вперше встановленим діагнозом або новоутворення, підозрілі на злоякісні;

г) з урахуванням транспортабельності хворого госпіталізують у найближчу лікарню відповідного профілю. У разі необхідності проведення у дорозі заходів медичного характеру, а також за можливості виникнення такої необхідності хворого (потерпілого) супроводжує медичний працівник, який повинен мати при собі укладку з медикаментами та інструментарієм. У направленні на термінову госпіталізацію слід подавати стислі дані про стан хворого і про допомогу, що йому надавилась. Для забезпечення транспортування хворого вживаються такі заходи:

- при черепномозковій травмі потерпілого необхідно покласти в таке положення, що не затруднює дихання та запобігає аспірації блювотними масами;

- при пошкодженні хребта та спинного мозку:

- шийного відділу - обережна фіксація голови, проведення протишокових заходів, транспортування на щиті;

- грудного та поперекового відділу - евакуація потерпілого на твердому щиті, проведення протишокових заходів при показаннях виконати катетеризацію сечевого міхура, запобігти застосуванню грілок на поверхнях, що денервовані.

6.4.2.2. При захворюваннях внутрішніх органів

а) лікар медичної частини повинен:

- надавати невідкладну медичну допомогу при гострих отруєннях, непритомності, тепловому ударі, утопленні, ураженні електричним струмом, легеневих, шлункових та кишкових кровотечах, приступах бронхіальної астми, спонтанному пневмотораксі, гострій серцевій та судинній недостатності, ниркових та печінкових кольках, інфаркті легенів тощо;

- здійснювати лікування осіб з гострими та вірусними інфекціями верхніх дихальних шляхів, гострим та хронічним бронхітом, ангіною, функціональними розладами серцево-судинної системи, малярією, гельмінтозами, хронічним гастритом. неускладненими формами виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, холециститом та гіповітамінозами;

- здійснювати нагляд за реконвалесцентами, виписаними з лікарні;

- знати симптоматику гострих уражень (в тому числі іонізуючим випромінюванням, отруйними речовинами, бактеріальними засобами) і вміти надавати першу лікарську допомогу при цих ураженнях;

- знімати ЕКГ і знати електрокардіографічні ознаки стенокардії. гострого інфаркту міокарда, "загрозливі" порушення ритму серця;

б) при захворюваннях внутрішніх органів фельдшер повинен:

- розпізнавати та лікувати захворювання внутрішніх органів, що найбільш часто зустрічаються, надавати невідкладну допомогу при гострих захворюваннях і отруєннях, що виникли раптово;

- організувати та здійснювати нагляд за хворими;

- промивати шлунок, робити лікарські та очищувальні клізми;

- знімати ЕКГ;

- проводити найпростіші лабораторні дослідження (підрахунок кількості лейкоцитів, визначення гемоглобіну крові, ШОЕ, питомої ваги сечі, якісні реакції на цукор і білок у сечі тощо);

- ставити туберкулінову пробу (Манту), правильно її оцінювати та володіти технікою ревакцинації проти туберкульозу вакциною БЦЖ внутрішньошкірним методом;

в) терміново госпіталізуються хворі, які потребують невідкладної кваліфікованої та спеціалізованої допомоги, лікування в умовах лікарні: з гострим порушенням коронарного кровообігу (інфаркт міокарда, приступ стенокардії, що затягнувся), з гіпертонічним кризом, гострим ревматизмом, гострими отруєннями, крупозним запаленням легенів, гострим нефритом, пієлонефритом, інфекційними захворюваннями, гострими порушеннями мозкового кровообігу, гострими порушеннями серцевого ритму та провідності з явищами недостатності кровообігу, коматозними станами, гемолітичними кризами, гострою діареєю з синдромом обезводнювання та електролітними порушеннями, гострою променевою хворобою, пропасницями невідомого походження, цукровим діабетом у випадках, що вимагають корекції інсулінотерапії та постійного лабораторного обстеження, загостренням бронхіальної астми тощо.

6.4.2.3. При захворюваннях і пошкодженнях очей та їх придатків

а) лікар медчастини повинен:

- визначати гостроту зору за таблицями Сивцева та сприйняттям кольору за таблицями Рабкіна;

- виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і з поверхневих шарів рогівки, користуючись фокальним освітленням;

- розпізнавати механічні пошкодження, термічні та хімічні опіки очей та їх придатків, надавати першу лікарську допомогу при цих видах травм;

- діагностувати ячмінні і мейбоміти повік, негостре запалення кінців повік та кон'юнктиви, курячу сліпоту; організувати лікування цієї категорії хворих, а інших захворюваннях очей своєчасно вирішувати питання про необхідність консультації чи госпіталізації;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- виконувати призначення лікарів (закапувати очні краплі. закладати за повіки мазь, вивертати верхню повіку, промивати кон'юнктивальну порожнину, накладати пов'язку на одне або обидва ока);

- розпізнавати пошкодження очей та їх придатків, надавати долікарську допомогу;

- виймати сторонні предмети з кон'юнктиви повік і поверхневих шарів рогівки;

- розпізнавати запальні захворювання вік і кон'юнктиви та надавати долікарську допомогу;

в) направленню в очне відділення підлягають: усі потерпілі з пошкодженням очей від механічного, хімічного, променевого впливу, крім осіб із сторонніми предметами поверхнево розміщеними в рогівці і кон'юнктиві (у випадку успішного усунення цих сторонніх предметів в медчастині); хворі з гострими та хронічними захворюваннями придатків очей. що не піддаються лікуванню; усі хворі з захворюваннями очного яблука; особи з підозрою на глаукому; особи з поступовим прогресуючим погіршанням зору чи раптовою його втратою.

6.4.2.4. При захворюваннях вуха, горла і носа

а) лікар медчастини повинен:

- надавати невідкладну допомогу при травмах і захворюваннях ЛОР-органів, що супроводжуються ускладненнями, які загрожують життю (задуха у зв'язку із стенозом гортані, кровотеча із ЛОР-органів і т.інш.);

- розпізнавати і лікувати у медчастині хворих із зовнішніми захворюваннями вуха: дерматит, фурункульоз, сірчана пробка, сторонній предмет біля входу до зовнішнього слухового проходу, що добре видно та легко виймається обережним промиванням вушним шприцом, носові кровотечі, зовнішні захворювання носа (фолікуліти, дерматити), гострі риніти;

- лікувати хворих з хронічними фарингітами, ларингітами та тонзилітами, що не потребують хірургічного втручання; хронічними гнійними та гострими катаральними середніми отитами (за вказівкою спеціаліста-отоларинголога); підморожування, опіки I - II ступеня носа і вуха; проводити продування вух балоном, там попаду порожнини носа кровотечах;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- розпізнавати гострі захворювання вуха, горла, носа, що потребують негайної лікарської допомоги;

- надавати долікарську допомогу при захворюваннях та пошкодженнях вуха, горла, носа;

- робити туалет слухових проходів при захворюванні вух, виймати (промиванням) сірчані пробки;

- виконувати призначення лікаря-спеціаліста;

в) до лікарні слід направляти хворих, які мають тривкі та рецидивуючі носові кровотечі; привушні флегмони, травми носа (за висновком лікаря-спеціаліста); гострі гнійні середні отити чи загострення хронічних гнійних отитів; перихондрити вушної раковини, екземи зовнішнього вуха, гострі параназальні синусити чи загострення хронічних гнійних, гнійно-поліпозних запалень придаткових порожнин носа; флегмонозні ангіни і шийні лімфаденіти; затяжний ларингіт при наявності афонії чи дисфагії, з підозрою на туберкульоз, вовчак, склерому чи хворі з іншими інфекційними гранульомами, а також тих, кому за висновком отоларинголога необхідне стаціонарне обстеження та лікування.

6.4.2.5. При захворюваннях сечостатевої системи

а) лікар медчастини повинен:

- надавати невідкладну медичну допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої системи, нирковій кольці, гострій затримці сечі, парафімозі;

- діагностувати найбільш характерні захворювання (водянка яєчка, крипторхизм, сім'яна кіста, розширення вен сім'яного канатика, епідидиміт, фімоз та ін.);

б) фельдшер (медсестра) повинен надавати невідкладну долікарську допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої системи;

в) до лікарні слід направляти хворих із симптомами гематурії та піурії (сечокам'яна хвороба, пухлини та туберкульоз нирок і сечових шляхів, гострий та хронічний уретрити, цистит, пієлонефрит, орхит, епідидиміт, простатит і т.ін.).

Терміново направляють до лікарні хворих з закритими та відкритими пошкодженнями сечостатевих органів.

6.4.2.6. При стоматологічних захворюваннях

а) в разі відсутності у медчастині лікаря-стоматолога (зубного лікаря) допомогу надає лікар (в основному невідкладних показаннях). При цьому лікар повинен:

- розпізнавати гострий пульпіт, гострий одонтогенний остеомієліт щелепи та флегмону, а також афтозний та виразковий стоматит і надавати невідкладну допомогу при цих захворюваннях;

- діагностувати перелом нижньої (верхньої) щелепи, вивих нижньої щелепи та надавати першу допомогу при пораненнях і пошкодженнях обличчя та щелеп;

б) фельдшер (медсестра) повинен розпізнавати гострий пульпіт, гострий періодонтит, перелом і вивих нижньої щелепи і надавати допомогу при цих захворюваннях та пошкодженнях щелепно-лицевої області.

6.4.2.7. При неврологічних та психічних захворюваннях

а) лікар медчастини повинен:

- виявляти основні форми захворювань нервової системи і надавати невідкладну допомогу хворим з гострими порушеннями кровообігу мозку, менінгітами, енцефалітами, з травмами головного та спинного мозку, епілептичними та істеричними припадками;

- розпізнавати основні форми психічних захворювань, надавати невідкладну допомогу хворим з гострими психотичними реактивними станами, вживати заходів для їх ізоляції, а також евакуації в психіатричні стаціонари, володіти методикою фіксації неспокійних хворих;

- діагностувати і лікувати в умовах медчастини захворювання периферичної нервової системи (гострий попереково-кряжовий радикуліт, люмбаго, невралгії окремих нервів), невротичні та астенічні стани.

Лікувально-профілактичні заходи з приводу нервово-психічних захворювань лікар повинен проводити у тісному контакті з штатними та позаштатними фахівцями;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- розпізнавати гострі порушення кровообігу мозку, травми центральної нервової системи, нейроінфекції (менінгіти та енцефаліти), надавати хворим невідкладну допомогу;

- знати симптоми основних психічних захворювань, а при виявленні такого роду хворих своєчасно доповідати про них лікарю та вживати заходів щодо їх ізоляції, вміти зняти психомоторне збудження, брати участь в евакуації хворих в психіатричні установи (відділення), володіти методикою фіксування неспокійних.

6.4.2.8. При шкірних та венеричних хворобах

а) лікар медчастини повинен:

- розпізнавати основні шкірні та венеричні захворювання, надавати при цих захворюваннях медичну допомогу і проводити необхідні профілактичні заходи;

- володіти технікою промивання уретри, аутогемотерапії, взяття й пересилання крові для серологічного дослідження; взяття мазка на наявність гонококів у виділеннях з уретри, секрету простати та сечових шляхів; дослідження лусочок й волосся з місць ураження шкіри на грибки;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- самостійно розпізнавати шкірні та венеричні хвороби, що найбільш часто зустрічаються;

- застосовувати основні форми лікарських речовин і видаляти їх з поверхні шкіри;

- проводити аутогемотерапію;

- вводити в уретру м'який катетер, брати кров на реакцію Васермана, володіти методикою експрес-діагностики сифілісу;

- брати і відправляти матеріал для лабораторного дослідження на гонококи і грибкові захворювання, проводити промивання уретри.

6.4.3. Порядок направлення до лікарень осіб, які потребують стаціонарного обстеження та лікування, регламентується наказом МВС України від 12 лютого 1993 р. N 74.

6.4.4. За підготовку медичного персоналу для надання медичної допомоги у наведеному вище обсязі несуть відповідальність начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС та начальник медичної частини установи.

6.5. Організація стаціонарної допомоги.

6.5.1. Начальник медичної частини забезпечує розгортання ліжок згідно із плановим наповненням установи та їх ефективне використання для лікування хворих.

6.5.2. Стаціонар (ізолятор) медчастини, призначений для:

- обстеження і лікування хворих, які потребують стаціонарного режиму, із строком лікування до 14-15 днів;

- необхідного стаціонарного доліковування хворих, виписаних з лікарні;

- тимчасової ізоляції інфекційних чи підозрілих на інфекційне захворювання хворих до направлення їх у лікарню;

- стаціонарного лікування нетранспортабельних хворих до поліпшення їх стану і направлення в лікарню;

- розміщення осіб, які підлягають стаціонарному лікуванню за планом диспансерного нагляду та належать до оздоровчої групи.

6.5.3. Прийом хворих у стаціонар медчастини здійснюється за наявності у медичній амбулаторній карті висновку лікаря про необхідність проведення стаціонарного обстеження та лікування.

Дані про новоприбулих до стаціонару заносяться у журнал обліку прийому, виписування хворих та відмов у госпіталізації.

На кожного хворого заводять медичну карту стаціонарного хворого встановленого зразка. Про всі випадки термінової чи планової госпіталізації у стаціонар, а також виписування з нього, начальник медчастини (черговий медпрацівник) повідомляє начальника загону (старшого по корпусу).

6.5.4. Всі хворі, які прибувають до стаціонару, обов'язково проходять санітарну обробку. Залежно від стану хворого санітарна обробка може бути повною або частковою. При необхідності білизна хворого дезінфікується. Одяг і взуття хворого зберігають у приміщеннях стаціонару, натільну білизну здають у пральню і при виписуванні повертають йому.

6.5.5. У стаціонарі хворі, які становлять небезпеку для оточення (інфекційні, заразні шкірні, психічні захворювання та інш.), розміщуються окремо від інших хворих.

Для цього у стаціонарі обладнується інфекційний ізолятор на 1-2 інфекції. При цьому кількість ліжок визначається з урахуванням можливостей стаціонару.

Ізолятор призначений: для тимчасової ізоляції (до направлення у лікарню) інфекційних хворих (серед них і хворих на туберкульоз) та хворих із захворюваннями, підозрілими на інфекційні, для надання їм першої лікарської допомоги, нагляду і спостереження за ними, для збору матеріалів, необхідних для діагностики захворювання.

В ізоляторі необхідно своєчасно здійснювати поточну і заключну дезінфекцію.

Медичний персонал в ізоляторі повинен користуватися спеціально виділеними халатами і суворо дотримуватися усіх правил особистої гігієни.

6.5.6. Під час перебування у стаціонарі хворий повинен пройти обстеження, при якому використовуються всі доступні для медчастини методи інструментального і лабораторного дослідження. За необхідності до консультації залучаються лікарі-спеціалісти медичних установ органів внутрішніх справ або органів охорони здоров'я. Планові консультації здійснюються за графіком, а в термінових випадках - у будь-який час доби.

6.5.7. Обхід хворих лікарі медчастини здійснюють щоденно. Записи у щоденниках хворих роблять 1 раз на 3 дні у випадках легкого перебігу захворювання, і щоденно - при тяжких випадках та випадках середньої тяжкості. Начальник медчастини повинен оглядати хворих не рідше як один раз на тиждень і в обов'язковому порядку у перший день прибуття хворого та перед виписуванням.

Лікарські призначення, вимірювання температури тіла, антропометричні дослідження здійснює черговий фельдшер (медсестра), йому доручається також нагляд за виконанням правил внутрішнього розпорядку для хворих. Встановлений розпорядок дня затверджується начальником установи та вивішується на видному місці.

Отримання посилок й надання побачень особам, які знаходяться у стаціонарі, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

6.5.8. У стаціонарі медчастини цілу добу повинен бути черговий санітар. Кількість чергового персоналу визначає начальник медчастини.

7.1. Організація медичної допомоги у лікарнях

7.1.1. Лікарні для засуджених-це лікувально-профілактичні установи, призначені для лікування та утримування осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань (крім УПВ-поселень), а також тих, які знаходяться під партою у слідчих ізоляторах і потребують термінової медичної допомоги. Вони забезпечують кваліфіковану і спеціалізовану стаціонарну та амбулаторну консультативну допомогу, а також організаційно-методичне керування медичними частинами СІЗО та УВП УВС Республіки Крим, областей, що закріплені за ними.

7.1.2. Лікарня організує свою роботу згідно з вимогами чинного законодавства щодо виконання і відбування покарань в установах МВС України.

Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я, нормативними актами Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, а також цією Настановою.

7.1.3. Лікарні можуть бути самостійними лікувальними установами місць позбавлення волі або у складі УВП залежно від потужності, можливості ізольованого розташування та функціонування.

Лікарня, що функціонує у складі УВП, розташовується на ізольованій території. Забезпечення лікарні відповідним медичним обладнанням та апаратурою, господарчим інвентарем, транспортом та іншим майном здійснюється за рахунок коштів установи.

У лікувально-діагностичних кабінетах, ординаторських, на робочих місцях чергових медсестер встановлюється тривожна сигналізація та аварійне освітлення.

Підтримання режиму, спеціальний облік, виховну роботу і матеріальне забезпечення у лікарні, що функціонує при УВП, здійснює адміністрація установи. У лікарні, що є самостійним закладом, необхідні служби створюються за нормами, встановленими наказом МВС України від 29 травня 1992 р. N 310* "Про удосконалення організаційних структур системи установ виконання покарань".

7.1.4. Залежно від призначення, району обслуговування, кількості засуджених створюються і функціонують міжобласні та спеціалізовані лікарні місць позбавлення волі.

7.1.5. Для лікування і утримання засуджених, які хворіють на туберкульоз, психічні або венеричні захворювання, створюються спеціалізовані лікарні або спеціалізовані відділення (палати) у загальносоматичних лікарнях.

7.1.6. Залежно від потужності лікарня має у своєму складі: приймальне відділення (з діагностичними ліжками або ізолятором, санітарним пропускником), лікувальні відділення за основними профілями ліжок, палати реанімації та інтенсивної терапії, лікувально-діагностичні кабінети, організаційно-методичний кабінет, клінічні, біохімічні, бактеріологічні лабораторії, централізоване стерилізаційне відділення, медичний архів, адміністративно-господарчу частину (харчоблок, банно-пральний блок, склади і т. інш.), аптеку.

В лікарні повинні бути розроблені: посадові інструкції на працівників, правила внутрішнього розпорядку для хворих, правила внутрішнього робочого розпорядку для персоналу, а також план роботи лікарні, що затверджується вищим медичним начальником.

Штатна чисельність медичного персоналу та структура лікарень розробляються Управлінням охорони здоров'я МВС України і затверджуються Міністром внутрішніх справ України.

7.1.7. При лікарні створюються: лікарська рада, лікувальноконтрольна комісія, рада медичних сестер, що діють за положеннями, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України, а також спеціальні лікарські комісії, діяльність яких регламентуються наказом МВС України від 13 травня 1992 р. N 256 "Про порядок представлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу".

7.1.8. Діяльністю лікарні керує начальник, який призначається та звільняється з посади у встановленому порядку. Права та обов'язки начальника лікарні визначаються посадовою інструкцією, що розробляється на підставі Примірної посадової інструкції начальника лікарні для засуджених (додаток 10) та затверджується вищим медичним начальником.

У лікарнях, що є самостійними установами, начальник користується правами начальника УВП щодо застосування правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань і по адміністративній лінії він підпорядкований керівництву управління (відділу) виконання покарань.

Начальник лікарні, що функціонує у складі установи виконання покарань, підпорядкований начальнику цієї установи і є його заступником по лікувально-профілактичній роботі.

З питань лікувально-профілактичної, санітарної та протиепідемічної роботи начальник лікарні підпорядкований начальнику Управління охорони здоров'я МВС України, відділу (служби) УВС.

7.1.9. Лікарня, що є самостійною установою та юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Має самостійний баланс, рахунки в установах банку.

Лікарня веде облік і подає звіти за формами та в строки, що визначені МВС України.

7.1.10. В лікарні здійснюється:

7.1.10.1. Надання у необхідному обсязі кваліфікованої та спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги засудженим, які утримуються в установах МВС України. Особам, які перебувають під вартою у СІЗО, лікарня надає тільки термінову медичну допомогу.

Між медчастинами та лікарнею зберігаються послідовність при лікуванні хворих.

7.1.10.3. Освоєння та впровадження у практику лікарні і медичних частин сучасних методів і засобів профілактики, діагностики та лікування захворювань на засадах досягнень медичної науки й практики, а також вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду роботи лікувально-профілактичних установ МВС та органів охорони здоров'я.

7.1.10.4. Визначення ступеня тривалої або постійної втрати працездатності засудженими для встановлення групи інвалідності, необхідне обстеження та підготовку медичної документації на осіб, які підлягають достроковому звільненню у зв'язку із захворюванням.

7.1.10.5. Організаційно-методичну і консультативну допомогу медичним частинам СІЗО та УВП УВС закріплених областей.

7.1.10.6. Вивчення загальної та госпітальної захворюваності засуджених, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Лікарі-фахівці лікарень залучаються до аналізу випадків смерті в УВП, помилок у діагностиці, фактів пізньої госпіталізації, розбіжностей клінічних і патологоанатомічних діагнозів. За цими даними розробляються відповідні інформаційні огляди, рекомендації та практичні заходи для УВП, спрямовані на зниження і ліквідацію найбільш поширених захворювань, а також смертності та інвалідизації засуджених.

7.1.10.7. Участь у проведенні планових профілактичних оглядів стосовно засуджених, які знаходяться в УВП, з метою виявлення осіб з ранніми стадіями захворювань, відбір хворих для планового лікування, контроль за виконанням рекомендацій, даних лікарями, та призначенням відповідних норм харчування.

7.1.10.8. Підвищення професійної кваліфікації лікарського і середнього медичного персоналу медичних частин СІЗО, УВП шляхом проведення клінічних та патолого-анатомічних лікарських конференцій, нарад з питань лікувально-профілактичної роботи в УВП із запрошенням в разі потреби кваліфікованих фахівців з лікувальних установ органів охорони здоров'я, медичних навчальних і науково-дослідних закладів.

7.1.10.9. Проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів на території лікарні. Санітарно-гігієнічне виховання хворих, які знаходяться на стаціонарному лікуванні, та працівників господарчого обслуговування.

7.1.10.10. Контроль за дотриманням правил утримування засуджених у лікарні, підтримання серед них порядку та дисципліни, запобігання порушенням вимог режиму.

Лікарня функціонує на підставі Правил внутрішнього розпорядку для хворих, затверджених начальником лікарні та розроблених згідно з Типовими правилами внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають в лікарні УВП (додаток 11).

7.2. Порядок направлення та прийому хворих до лікарень

7.2.1. Направленню та госпіталізації у лікарню підлягають засуджені, які хворіють на гострі захворювання або мають загострення хронічних захворювань, лікування яких в умовах медчастини неможливе або пов'язане з загрозою для життя, погіршанням стану здоров'я або є не досить ефективним, а також у випадках, діагностичне неясних, що потребують поглибленого клінічного обстеження.

7.2.2. Прийом засуджених у лікарню з установ здійснюється на підставі наряду або направлення, передбачених Інструкцією, затвердженою наказом МВС України віл 12 лютого 1993 р. N 74, та за наявності висновку лікаря про необхідність проведення стаціонарного обстеження та лікування хворого.

7.2.3. У виняткових випадках, за екстреними показаннями, хворого можна госпіталізувати на підставі направлення медпрацівника медчастини з подальшим поданням медичної амбулаторної карти.

7.2.4. Лікарня забезпечує готовність до прийому хворих, які потребують невідкладної медичної допомоги. Спеціальні плани, скоординовані з територіальними лікувально-профілактичними установами МВС, УВС і органів охорони здоров'я, передбачають заходи щодо надання медичної допомоги у випадку групового та масового надходження хворих.

Лікарня забезпечує також прийом, утримання та лікування хворих інфекційними захворюваннями з дотриманням протиепідемічного режиму. Хворі, які мають особливо небезпечну інфекцію, госпіталізуються в інфекційні лікарні (чи відділення) органів охорони здоров'я з забезпеченням їх охорони.

7.2.5. При прийомі хворого у лікарню черговий лікар записує необхідні дані про нього до журналу обліку прийому, виписування хворих і відмов у госпіталізації, описує в медичній карті стаціонарного хворого дані анамнезу, зовнішнього огляду, епідеміологічні дані про його об'єктивне обстеження, визначає попередній діагноз хвороби, робить необхідні лікарські призначення і направляє хворого у відповідне відділення.

При прийомі у лікарню речі хворого (одяг, взуття) дезінфікують і після опису, засвідченого черговим фельдшером (медичною сестрою) та супроводжуючими особами, передають на зберігання до вибування хворого з лікарні.

Усі хворі, які прибули до лікарні, підлягають обов'язковій санітарній обробці зі зміною білизни.

Хворих, які прибувають під час роботи лікарів відділень, крім лікаря приймального відділення чи чергового лікаря лікарні, оглядають лікарі відповідних відділень.

Про кожного хворого, який прибув до лікарні, в той же день повідомляють начальника відповідного відділення та начальника лікарні.

7.2.6. Якщо хворому відмовили у прийомі, то черговий лікар надає йому за необхідності медичну допомогу та записує у медичну амбулаторну карту, а також у журнал обліку прийому, виписування хворих і відмов від госпіталізації. Про причини відмови в госпіталізації та про вжиті заходи черговий лікар повідомляє начальника .лікарні або лікаря, який його замін ще.

7.2.7. Лікарську допомогу хворим у вечірній та нічний час здійснюють штатні лікарі лікарень. Порядок чергування лікарів у вечірній та нічний час визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку лікарні.

У великих лікарнях, крім чергування лікарів в цілому по лікарні, при потребі, можна встановити чергування лікарів по групах відділень одного фаху (за наявності у групі не менш ніж 200 ліжок).

7.3. Лікування та утримання хворих

7.3.1. Хворий, який прибув до лікарні, проходить необхідне клініко-лабораторне, функціональне, рентгенологічне та бактеріологічне обстеження, та, залежно від визначеного діагнозу, йому призначають і здійснюють відповідне лікування.

Лікування хворих у лікарні проводиться згідно з вимогами сучасної медичної науки, регламентованими наказами, інструкціями і вказівками Міністерства охорони здоров'я України та Управління охорони здоров'я МВС України. При цьому застосовують лікувальне харчування, фізіотерапевтичні методи лікування, лікувальну фізкультуру та інші методи відновлювального лікування, що сприяють лікувальному процесу.

7.3.2. Забороняється застосовувати у лікарнях нові лікарські препарати з метою їх клінічних випробувань (експериментів).

7.3.3. Для з'ясування складних питань діагностики, лікування, прогнозу організуються консультації лікарів-спеціалістів лікарні за участю фахівців клінік медичних закладів чи територіальних органів охорони здоров'я, а також консиліуми.

7.3.4. Переведення хворого з одного відділення до іншого для проведення спеціалізованого лікування здійснюється за висновком лікаря-спеціаліста та за погодженням з начальниками відповідних відділень.

У термінових випадках переведення хворого здійснюється за розпорядженням чергового лікаря, про що робиться відповідний запис у медичній карті стаціонарного хворого із зазначенням причин переведення.

Про всі випадки переведення хворих в межах лікарні негайно повідомляють начальника лікарні чи лікаря, який його заміщає.

7.3.5. У виняткових випадках, коли у лікарні немає відповідних фахівців, устаткування тощо, необхідних для надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги, хворі засуджені направляються до лікувальних закладів органів охорони здоров'я, згідно з чинним законодавством. При цьому адміністрація установи забезпечує їх охорону.

7.3.6. Для надання термінової медичної допомоги дозволяється госпіталізація осіб, взятих під варту, в лікарні УВП чи органів охорони здоров'я за умови обов'язкового виконання стосовно до них встановлених для слідчих ізоляторів вимог ізоляції, охорони і нагляду.

У випадку госпіталізації підслідного до лікарні УВП чи органів охорони здоров'я про це повідомляється особа або орган, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа.

7.3.7. Площа палат у лікарнях передбачається з розрахунку не менше ніж 4 кв.м на одне ліжко соматичного профілю, на інфекційне (туберкульозне) ліжко - 5 кв.м.

7.3.8. У лікарнях, що мають у своїй структурі психіатричні та інфекційні відділення (палати), встановлюється режим, що забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, а також постійний нагляд за поведінкою цієї категорії хворих.

7.3.9. Засуджені, які систематично злісно порушують лікарняний режим, виписуються з лікарні та переводяться за місцем утримування лише у випадках, що не становлять загрозу для життя та здоров'я хворого та оточення. Виписування хворого здійснюється з дозволу начальника лікарні чи його заступника за висновком лікаря-фахівця з відповідним записом у медкарті стаціонарного хворого і в медичній амбулаторній карті.

У випадках, якщо особа злісно порушує порядок відбування покарання й при цьому стан її здоров'я становить загрозу для життя та здоров'я хворого та оточення, вона може бути за аргументованим рішенням начальника лікарні переведена для лікування до палати-ізолятора. В даному разі на цього хворого поширюються усі права стосовно осіб, які лікуються.

7.3.10. Харчування хворих здійснюється згідно з нормами харчування і з урахуванням вимог дієтології.

Норми добового забезпечення продуктами харчування осіб, які відбувають покарання і знаходяться на стаціонарному лікуванні, регламентуються наказом МВС України від 14 липня 1992 р. N 421.

Кожна страва готується на кухні за меню-розкладкою, що затверджується начальником лікарні. Закладка продуктів провадиться у присутності дієтсестри чи відповідальної особи, призначеної начальником лікарні. Роздача страви можлива після проби зготовленої їжі, що робить черговий лікар. При цьому результати проби фіксуються у журналі.

7.3.11. В лікарнях створюються умови для продажу особам, які перебувають в лікарні, продуктів харчування та речей першої необхідності.

7.3.12. Щотижня хворі миються у лазні (ванні) з подальшою зміною натільної та постільної білизни. Переміна білизни ослабленим хворим здійснюється частіше, залежно від потреби.

Тривалість нічного сну хворих становить не менше восьми годин, післяобіднього відпочинку - не менше години. Щоденна прогулянка хворих відбувається залежно від погоди, її необхідність і тривалість визначаються лікарем.

7.3.13. Усі дані, отримані при обстеженні хворого, заносяться до медичної карти стаціонарного хворого. Вони повинні бути повними, послідовними та чіткими. Медична карта стаціонарного хворого є основним документом, що заведений на хворого у лікарні.

7.3.14. Лікарня у встановленому порядку повідомляє управління (відділи) виконання покарань, Управління охорони здоров'я МВС України, відділ (службу) охорони здоров'я УВС про надзвичайні події, нещасні випадки, внутрішньолікарняні інфекції, про всі випадки смерті хворих.

7.3.15. При спалаху епідемічного захворювання у відділеннях лікарні вживають режимно-обмежувальні заходи, проводять комплекс протиепідемічних заходів для локалізації осередку та його ліквідації.

Прийом засуджених у лікарні з приводу особистих питань, розгляд листів, скарг і заяв здійснює адміністрація лікарні у порядку, встановленому наказом МВС України від 2 квітня 1992 р. N 200 "Про затвердження Інструкції по порядку розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації прийому громадян в органах внутрішніх справ, військах внутрішньої та конвойної охорони, учбових закладах, організаціях і на підприємствах системи МВС України".

7.3.16. Подання стаціонарної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам у лікарнях здійснюється на загальних засадах.

7.3.17. Медичному огляду на ВІЛ підлягають:

а) Особи, у яких при зверненні за медичною допомогою виявлені симптоми або хвороби, що характерні для ВІЛ/СНІДу.

б) Біологічний матеріал від осіб, які померли від сепсису, інфекційних та паразитарних хвороб, онкологічних захворювань, а також інших захворювань, патологічні ознаки яких можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу.

7.4. Виписування хворих

7.4.1. Після закінчення стаціонарного лікування хворого, як правило, виписують до УВП, звідки він направлявся на лікування.

7.4.2. Медична карта стаціонарного хворого перед здачею в архів повністю оформляється, у виписному епікрізі дається коротка інформація про анамнез, розвиток захворювання, обгрунтування діагнозу, дані про проведене лікування та його ефективність, кінець хвороби, лікарські рекомендації по лікуванню та працевлаштування засудженого. Копія епікризу додається до медичної амбулаторної карти.

7.4.3. Після закінчення строку покарання у період перебування хворого в лікарні та за необхідності подальшого лікування його направляють з випискою з медичної карти стаціонарного хворого в лікувальний заклад за вибраним місцем проживання чи за домовленістю - у найближчий лікувальний заклад органів охорони здоров'я.

Якщо термінова відправка хворого небезпечна для його життя, то за його згодою та за медичним висновком його можна тимчасово залишити в окремій лікарняній палаті, про що повідомляється прокурору та родичам.

7.4.4. Факт смерті хворого у лікарні засвідчує лікуючий лікар, а в разі його відсутності - черговий лікар.

7.4.5. Розтин померлих у лікарні здійснюється в обов'язковому порядку силами лікувальних установ органів охорони здоров'я на договірних умовах.

У випадку насильної смерті, смерті від наслідків травми, отруєння чи їх ускладнень, а також при відсутності прижиттєвого діагнозу розтин трупа робить судово-медичний експерт.

7.4.6. Інформація про результати обстеження на ВІЛ до медичної картки не додається, а направляється окремо згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Якщо під час перебування в лікарні у засудженого закінчується строк покарання, то при звільненні йому видається медична довідка про результати медичного огляду або обстеження на ВІЛ.

7.5. Організаційна структура та оснащення окремих підрозділів лікарні

7.5.1. Хірургічне відділення повинно мати: операційний блок, що складається з операційної і передопераційної (окремо для планових і невідкладних операцій), стерилізаційної, матеріальної і анестезіологічної кімнат, перев'язочних для чистих і гнійних перев'язок, гіпсувальну, кімнату для ендоскопії, за можливості - фізіотерапевтичний кабінет і поряд з перев'язочною - рентгенкабінет.

7.5.2. У палатах інтенсивної терапії для тяжких і післяопераційних хворих слід забезпечувати умови для постійного контролю за станом хворого, проведення підтримуючої терапії, реанімації та ретельного догляду.

У кожному операційному блоці обладнується анестезіологічна кімната, де зосереджуються резервні наркозні, дихальні, контрольно-вимірювальні та інші апарати та приладдя для анестезії, а також встановлюються матеріальні та інструментальні шафи, стерильний стіл, стіл для біксів і ексикатора, стерилізатор. У цін же кімнаті анестезіологічна сестра стерилізує та готує до роботи шланги, дихальні мішки, маски. ларингоскопи, бронхоскопи, інтубаційні трубки тощо.

7.5.3. В операційній відповідно до кількості операційних столів повинні бути наркозні апарати, респіратори, дефібрилятор, електровідсмоктувач, пересувний наркозний столик з відповідними фармакологічними засобами і приладдями для анестезії. Інші апарати і прилади подаються в операційну тільки в разі необхідності.

7.5.4. З метою безпеки балони із стисненим газом слід ставити поза операційною, у спеціально обладнаному приміщенні.

7.5.5. У терапевтичному відділенні повинна бути палата для надання невідкладної (реанімаційної) допомоги при гострих станах (колапсі, гострій серцевій недостатності).

У терапевтичному відділенні має бути не менше двох процедурних кабінетів для виконання стерильних і звичайних маніпуляцій. Бажано мати окремі кабінети для ендоскопічних досліджень (бронхоскопія, гастроскопія, колоноскопія), а також для шлункового та дуоденального зондування. Крім того, по можливості, рекомендується спеціалізація палат (кардіологічні, гастроентерологічні, пульмонологічні та інш.), що відповідно обладнуються і оснащуються.

7.5.6. Туберкульозні відділення (лікарні) повинні мати кімнату з санпропускником для прийому хворих, спеціально виділені приміщення для роботи.

До складу спеціальних кабінетів туберкульозного відділення (лікарні) входять:

- рентгенівський кабінет з фотолабораторією;

- кабінет для дослідження функції зовнішнього дихання;

- бронхологічний і ларингологічний кабінет з інгаляторієм;

- стоматологічний (зуболікарський) кабінет;

- фізіотерапевтичний кабінет;

- кабінет для накладання штучного пневмотораксу;

- кабінет для внутрішньовенних капельних вливань протитуберкульозних препаратів і кровозамінників;

- "гнійна" (відокремлена) перев'язочна;

- приміщення для обробки мокротозбірників та обеззараження мокроти.

7.5.7. Шкірно-венеричні відділення (лікарні) повинні мати:

- перев'язочну для хворих з шкірними захворюваннями і окрему процедурну для хворих венеричними хворобами;

- урологічний кабінет (при значній кількості хворих на гонорею);

- палати для хворих з захворюваннями шкіри, для хворих на сифіліс, гонорею, ізольовані палати для хворих з неуточненим діагнозом;

- допоміжні приміщення: їдальня з окремо виділеним посудом для хворих на сифіліс, роздавальня, приміщення для миття посуду, в якому посуд хворих на сифіліс (що відрізняється виглядом від решти посуду) миють окремо від іншого посуду;

- окрему туалетну кімнату для хворих з венеричними захворюваннями.

7.5.8. ЛОР-відділення (палати) по можливості повинно мати: оглядову, процедурну, перев'язочну, операційну, післяопераційну палату, ендоскопічний, аудіометричний і вестибулометричний кабінети.

7.5.9. Очне відділення повинно мати: оглядову з пристроєм для затемнення вікон, кабінет для апаратури та для офтальмоскопії, окрему операційну, очну перев'язочну, післяопераційну палату із затемненням вікон. Лікування хворих з вірусним епідемічним кератокон'юнктивітом здійснюється на базі інфекційного відділення (чи палат).

7.5.10. Психіатричне відділення має бути в окремому будинку або розміщуватися на нижньому поверсі загального лікувального корпусу. У відділенні встановлюється режим, що. забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, постійний нагляд за поведінкою усіх категорій психічно хворих, а також безпечні умови для праці медперсоналу. Необхідно передбачати палати для обстеження та лікування хворих з гострими .психічними захворюваннями, збуджених хворих, а також одну палату-ізолятор на 2 особи.

7.5.11. Неврологічне відділення по можливості слід розміщувати поряд з фізіотерапевтичним кабінетом на першому поверсі лікарні. При відсутності психіатричного відділення у лікарні в неврологічному відділенні обладнується спеціальна палата для тимчасової ізоляції психічно хворих.

7.5.12. Інфекційне відділення повинно мати:

- приймальні оглядові кімнати з санітарним пропускником;

- ізольовані палати для хворих з неуточненим діагнозом;

- палати для хворих з різними інфекційними захворюваннями;

- не менше двох санвузлів.

Лабораторні обстеження інфекційних хворих здійснюються бактеріологічною та іншими лабораторіями лікарні. У відділенні постійно вживаються необхідні заходи для запобігання розповсюдженню інфекції в лікарні, зараженням медичного персоналу та поширенням інфекційних хвороб за межі лікарні.

7.5.13. Для гінекологічного відділення, крім звичайних приміщень для операційної та перев'язочної, слід передбачити спеціальну оглядову кімнату і жіночу туалетну (з теплою водою).

7.5.14. Пологове відділення повинно мати:

- прийомну для породільниць, оглядову і кімнату з душем (ванною) для санітарної обробки;

- пологовий сектор включає: передпологову та пологову палати, операційну, кімнату для породільниць з еклампсією (ізольовану від шуму та з пристроєм для затемнення вікон), ізолятор;

- післяпологовий сектор, що складається з перев'язочної, приміщень для новонароджених, палат для поліжниць, кімнати для виписування породільниць.

7.5.15. Фізіотерапевтичний кабінет розміщують так, щоб хворі мали можливість отримувати фізіотерапевтичну допомогу. не виходячи з лікувального корпусу лікарні. Для забезпечення фізіотерапевтичною допомогою лежачих хворих у лікувальних відділеннях необхідно мати переносне устаткування.

7.5.16. Кабінет функціональної діагностики по можливості розміщують подалі від будинків і відділень, що мають електросилові установки. Мінімальне обладнання кабінету таке: апарати електрокардіографії, фонокардіографії, реографії, основного обміну і функції зовнішнього дихання, аудіометрії. Необхідно мати фотолабораторію і господарську кімнату.

7.5.17. Рентгенівський кабінет слід розмістити таким чином, щоб забезпечити найкращий зв'язок з усіма відділеннями, особливо з хірургічним, терапевтичним і туберкульозним. У великих лікарнях доцільно мати філіали стаціонарних рентгенівських кабінетів з фотолабораторіями, нерпі за все у хірургічному, туберкульозному, а якщо можливо, то і в приймальному відділеннях. У всіх випадках слід суворо дотримуватись встановлених правил променевої, електричної і пожежної безпеки.

Мінімальне обладнання кабінету таке рентгенівська діагностична стаціонарна установка на два робочих місця (рентгеноскопія і рентгенографія), гомографічна приставка, захисні засоби (ширми, фартухи, рукавиці), індивідуальні дозиметри, негатоскопи і фотолабораторне майно. У рентгенологічному кабінеті лікарні, що має онкологічне відділення, може бути встановлений апарат для променевої терапії з відповідними заходами щодо радіаційного захисту.

7.5.18. Лабораторія лікарні повинна мати такі кабінети:

- для загальноклінічних, біохімічних, бактеріологічних досліджень (з кімнатами для варіння поживних середовищ, стерилізаційною, боксом), а за необхідності - також і для серологічних досліджень;

- кімнати для прийому проб і матеріалів, для взяття аналізів і видачі результатів досліджень (реєстратура);

- комору для зберігання реактивів, посуду і обладнання.

У приміщеннях для біохімічних досліджень та виконання аналізів калу і сечі, мокроти встановлюються витяжні шафи.

7.5.19. Централізоване стерилізаційне відділення лікарні повинно мати такі приміщення:

- кімната прийому, попередньої обробки шприців, голок та їх упаковки;

- кімната для стерилізації;

- приміщення видачі простерилізованого матеріалу.

Якщо лікарня має відділення хірургічного профілю, то до названих приміщень додається кімната для автоклавування операційного матеріалу.

7.5.20. Розтин померлих може здійснюватись у прозекторській лікарні при її наявності з залученням фахівців-патологоанатомів установ органів охорони здоров'я.

При відсутності прозекторської начальник лікарні організує доставку трупа до патолого-анатомічного відділення лікувальної установи органів охорони здоров'я.

Після встановлення смерті хворого лікуючим чи черговим лікарем труп доставляється в окрему кімнату. До трупу необхідно додати супроводжуючу бірку з зазначенням дати смерті, відділення лікарні, прізвища, ім'я, по батькові та віку померлого. Пов'язки, дренажі тощо до розтину труну не знімаються. Разом з трупом доставляють медичну карту стаціонарного хворого. При розтині повинен бути присутній лікуючий лікар та начальник лікувального відділення. Патолого-анатомічний діагноз і епікриз, а також дані про збіг діагнозів заносять у відповідні облікові документи.

7.5.21. Усі випадки смерті вивчає лікувально-контрольна комісія лікарні, у роботі якої бере участь лікар-патологоанатом. Комісія ретельно аналізує особливості перебігу захворювання, правильність та своєчасність діагностичних і лікувальних заходів, виявлені недоліки та їх причини. Висновок комісії доводять до відома начальника лікарні не пізніше ніж через 15 діб після розтину.

7.5.22. Клініко-анатомічні конференції в лікарнях проводяться регулярно з метою підвищення кваліфікації лікарів, поліпшення якості діагностики та лікування хворих шляхом всебічного аналізу та обговорення летальних випадків, а також випадків смерті від найбільш складних і тяжких захворювань.

До участі у клініко-анатомічних конференціях широко залучаються лікарі медичних частин УВП. На конференції лікуючий лікар докладно характеризує особливості розвитку та перебігу захворювання з обгрунтуванням діагностичних і лікувальних заходів. Головні позаштатні фахівці проводять всебічний критичний аналіз проведених лікувально-профілактичних заходів і оцінку їх своєчасності та ефективності. Лікар-патологоанатом доповідає про основні зміни, виявлені при розтині та гістологічному дослідженні органів трупа, висновок про патогенез виявлених змін і причини смерті, порівнює клінічний та патологоанатомічний діагнози, відзначає дефекти лікувально-діагностичних заходів та їх причини. Протокол конференції веде спеціально визначений співробітник лікарні.

7.6. Організаційно-методична робота

7.6.1. Для здійснення організаційно-методичної роботи у лікарнях створюються у встановленому порядку організаційно-методичні кабінети, що подають відповідну допомогу медичним частинам СІЗО та УВП.

В організаційно-методичній роботі, крім співробітників кабінету, беруть участь усі начальники відділень та лікарі-фахівці лікарні. Керує цією роботою начальник лікарні чи один із найбільш кваліфікованих начальників відділень.

7.6.2. Організаційно-методична робота охоплює:

- вивчення захворюваності засуджених, аналіз дефектів у роботі медичних частин;

- розробку пропозицій щодо поліпшення якості медичної допомоги підслідним та засудженим;

- планування виїздів лікарів-фахівців лікарні до установ для проведення профілактичних оглядів, лікарсько-трудової експертизи, консультативної допомоги та аналіз ефективності виїздів;

- методичне керівництво статистичною роботою медичних частин, контроль за веденням документації;

- систематичне вивчення рівня професійної підготовки лікарського, середнього медичного та фармацевтичного персоналу медичних частин і лікарень, організація підвищення його кваліфікації, вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду роботи.

7.7. Зв'язок лікарні з медчастинами:

7.7.1. Постійний зв'язок лікарів-спеціалістів лікарні з медчастинами є ефективним засобом удосконалення лікувально-профілактичного забезпечення підслідних та засуджених, а також підвищення ефективності використання ліжкового фонду.

7.7.2. Виїзди фахівців лікарні до установ, закріплених за лікарнею областей, здійснюються за планом, позапланові - за вказівкою старшого медичного начальника. План виїздів погоджується і затверджується начальником відділу (служби) охорони здоров'я УВС та доводиться до відома усіх начальників медичних частин. Виїзди плануються з врахуванням даних про захворюваність, матеріалів, що характеризують роботу медичних частин, недоліків у наданні медичної допомоги тощо.

Під час виїздів у медичні частини СІЗО, УВП лікарі лікарні повинні:

- надавати допомогу медичним частинам в організації роботи (консультації з питань раціонального використання медичного обладнання, ліжкового фонду стаціонарів і т.інш.), в забезпеченні невідкладної та іншої допомоги;

- здійснювати відбір хворих для планової госпіталізації у лікарню, а також для обстеження з метою лікарської експертизи;

- встановлювати єдність та спадкоємність проведення лікувально-профілактичних заходів у медчастинах та лікарні, проводити показові і консультативні прийоми, разом з лікарями медчастини оглядати хворих, братії участь в медичних обстеженнях засуджених, проводити з лікарями аналіз недоліків у наданні медичної допомоги;

- перевіряти стан здоров'я осіб, які виписані з лікарні, та виконання медчастинами вказівок щодо проведення рекомендованого лікування та працевлаштування засуджених;

- навчати лікарів медчастини новим методам діагностики та лікування хворих;

- доповідати начальнику лікарні про виконану роботу у медчастинах та про пропозиції щодо поліпшення лікувально-профілактичного забезпечення.

7.8. Організація невідкладної медичної допомоги в лікарні

7.8.1. Потерпілим і хворим, доставленим в лікарняну установу, залежно від показань медичну допомогу надають у прийомному чи будь-якому іншому відділенні.

Для забезпечення готовності лікарні до надання невідкладної медичної допомоги встановлюється чергування середнього медичного персоналу, лікарів-фахівців в лікарні чи вдома залежно від штату та місцевих умов.

Відповідальність за своєчасну доставку лікарів-фахівців в лікарню, забезпечення транспортом несуть начальник самостійної лікарні чи начальник установи, де у складі є лікарня.

Усі відділення лікарні повинні мати:

- таблиці, інструкції та довідники з надання невідкладної допомоги;

- шафи з усім необхідним для надання невідкладної допомоги;

- всі необхідні медикаменти, розчини, сироватки, протишокові і кровозамінюючі рідини, хірургічний інструментарій, перев'язочний матеріал, кисень тощо на реанімаційні потреби та надання невідкладної допомоги.

7.8.2. На випадок термінового виклику лікарів для надання невідкладної допомоги за межами лікарні у прийомному відділенні чи на посту медичної сестри зберігається спеціальний медичний комплект. Формування і контроль за його вмістом здійснюють завчасно. Залежно від впровадження нових лікарських засобів вміст комплекту відповідно замінюється і поповнюється.

7.8.3. У хірургічному відділенні повинно бути все необхідно для надання допомоги хворим з гострими захворюваннями і травмами.

В операційній необхідно постійно мати інструментарій, перев'язочний матеріал і білизну не менше, як на дві порожнинні операції, запас кровозамінних рідин, стерильних розчинів, відповідні медикаментозні засоби для наркозу та операцій тощо.

7.8.4. У терапевтичному відділенні повинні бути наготові всі інструментальні та лікарські засоби для надання невідкладної допомоги при найважливіших гострих захворюваннях та різноманітних патологічних станах: гострій серцевій і судинній недостатності (набряк легень, шок, колапс), інфаркті міокарда і стенокардії, гіпертонічному кризі, пароксизмальній тахікардії, повній атріовентрикулярній блокаді, легеневій і шлунковій кровотечах, спонтанному пневмотораксі, бронхіальній астмі, коматозних станах різної етіології, гострому панкреатиті, гострій недостатності надниркових залоз, анафілактичному шоку, гострих інфекціях та отруєннях, термінальних станах різної етіології тощо.

7.8.5. Все необхідне для кваліфікованої невідкладної допомоги повинно бути у певному порядку, що забезпечує можливість швидкого застосування потрібного препарату.

У спеціалізованих відділеннях невідкладна допомога забезпечується залежно від профілю відділення.

7.9. Лікувально-контрольна комісія

7.9.1. З метою поліпшення лікувально-діагностичного процесу в кожній лікарні за наказом начальника лікарні організується лікувально-контрольна комісія.

7.9.2. До складу лікувально-контрольної комісії входять начальники відділень, які роблять щомісячну експертну оцінку якості обстеження та лікування хворих. При цьому враховується:

- обгрунтованість та своєчасність госпіталізації хворих;

- обсяг обстеження в медичній частині;

- якість збору анамнезу, огляду хворого і нагляду за ним в лікарні;

- максимальне використання основних і допоміжних методів обстеження, що сприяють своєчасному встановленню клінічного діагнозу та призначенню адекватного лікування;

- своєчасність огляду хворого начальником відділення (лікарями), консультантами, участь в огляді хворих суміжних фахівців і виконання їх рекомендацій;

- своєчасність встановлення діагнозу та логічність його обгрунтування;

- своєчасність консиліумів та виконання їх призначень;

- належне та своєчасне лікування;

- помилки у виконанні лікувальних заходів (маніпуляцій, операцій і т.інш.), що спричинили серйозні наслідки (ускладнення, смерть);

- можлива причина клініко-діагностичної помилки;

- значення помилки в діагностиці для лікування і кінця захворювання;

- причини відсутності належного лікування або його несвоєчасне проведення;

- якість оформлення медичної документації;

- тривалість госпіталізації та кожного її періоду (аналізуються причини найбільш низьких і найбільш високих строків перебування).

7.10. Обов'язки чергового лікаря в лікарні

7.10.1. Черговий лікар призначається згідно графіка чергування в лікарні. Він підпорядковується начальнику лікарні і без його дозволу не має права залишати чергування чи передати кому-небудь свої обов'язки.

Черговому лікарю підпорядковується весь черговий медичний персонал. Він перевіряє кількість осіб, призначених для чергування, і виконання ними своїх обов'язків. Черговий лікар знаходиться у приймальному відділенні (якщо таке є) чи в іншому відділенні лікарні. В разі раптового захворювання черговий лікар повинен повідомити про це начальника лікарні чи особу, яка його замінює.

При відсутності начальника лікарні черговий лікар самостійно вирішує всі невідкладні питання.

7.10.2. Черговий лікар повинен:

- оглядати всіх хворих, які прибувають до лікарні, надавати їм необхідну медичну допомогу та за наявності показань до госпіталізації направляти у відповідні відділення лікарні;

- заповнювати на кожного госпіталізованого медичну карту стаціонарного хворого;

- вести журнал обліку прийому, виписування хворих та відмов від госпіталізації;

- слідкувати за правильністю санітарної обробки особи, яка госпіталізується;

- при відсутності місць вживати заходів до розгортання та обладнання додаткових ліжок для хворих, які потребують негайного розміщення в лікарнях, або забезпечити їх прийом в інші лікувальні установи;

- доповідати начальнику лікарні про хворих, які прибули з тяжкими пошкодженнями, ознаками насильства, отруєння, про випадки пізньої госпіталізації, масові захворювання, надходження хворих з психічними чи гострозаразними захворюваннями, виявлені недоліки в обстеженні, лікуванні та організації медичного і побутового забезпечення хворих в лікарні;

- за необхідності у встановленому порядку викликати лікарів-фахівців лікарні, перевіряти наявність і стан медичного майна, необхідного для надання невідкладної медичної допомоги;

- отримувати від начальників відділень відомості про хворих, які потребують особливого нагляду, з зазначенням необхідних заходів щодо кожного з них;

- при обходах відділень оглядати тяжко хворих, надавати їм необхідну допомогу;

- при повідомленні чергового медичного персоналу про погіршання стану хворих негайно вживати відповідних заходів;

- визначати доброякісність продуктів, що видаються на кухню, робити пробу готової їжі, записувати свій висновок про її якість та про санітарний стан харчоблоку в журнал, вживати заходів для заміни непридатної до вживання їжі, слідкувати за своєчасністю видачі їжі;

- при появі у хворого, який знаходиться у загальному відділенні, інфекційного чи психічного захворювання, здійснювати його ізоляцію чи переведення до іншого відділення (лікувальної установи) із забезпеченням необхідних лікувальних заходів;

- у випадку смерті хворого констатувати її і віддати розпорядження про винесення тіла до моргу чи іншого приміщення, виділеного для цього; відмічати в медичній карті стаціонарного хворого час і можливу причину смерті, складати акт про наявність особистих речей у померлого;

- в разі пожежі, стихійного лиха і випадків порушення режиму утримання хворими віддавати необхідні розпорядження і перевіряти їх виконання, негайно доповідати про те, що трапилось, і про вжиті заходи начальнику лікарні та іншим зацікавленим особам.

Чергові лікарі, які змінюються і приступають до чергування, у визначений час доповідають начальнику лікарні про здачу та прийом чергування.

Права та обов'язки чергового лікаря визначаються в Інструкції, що розробляється на підставі цієї Настанови з урахуванням особливостей УВП, умов розташування та роботи лікарні. Інструкція для чергового лікаря затверджується начальником лікарні.

Черговий лікар розпоряджається санітарним транспортом, призначеним для перевезення хворих.

7.11. Обов'язки начальника відділення лікарні

7.11.1. Начальник відділення підпорядковується безпосередньо заступнику начальника лікарні з медичних питань або начальнику лікарні. Він несе відповідальність за правильність та своєчасність встановлення діагнозу, вибору методу обстеження та лікування, виписку хворих, а також за санітарний та господарчий стан відділення.

7.11.2. Начальник відділення зобов'язаний:

- здійснювати аналіз результатів діяльності відділення по ефективному використанню ліжок шляхом проведення щомісячної експертної оцінки;

- забезпечувати постійну готовність відділення до надання невідкладної медичної допомоги хворим та потерпілим;

- розподіляти обов'язки серед всього персоналу відділення та контролювати їх виконання;

- забезпечувати своєчасне та якісне обстеження та лікування всіх хворих у відділенні, належний догляд за ними;

- безпосередньо оглядати хворих, які надійшли до відділення в перші три доби з дня госпіталізації, тяжко хворі підлягають огляду в першу добу та щоденно;

- вирішувати питання про призначення хворих на консиліум, консультацію, на лікарсько-трудову та спеціальну лікарську комісії, затверджувати виписку хворих та переведення їх до інших відділень;

- планувати роботу свого відділення на підставі загального плану роботи лікарні та вказівок начальника лікарні або його заступника;

- слідкувати за своєчасним проведенням необхідних обстежень хворих;

- консультувати по спеціальності в інших відділеннях;

- затверджувати графік проведення операцій у хірургічному відділенні, призначати для їх проведення лікаря-хірурга, асистентів та лікаря-анестезіолога;

- призначати лікарів свого відділення для консультації хворих з лікарями інших відділень, а також для участі в роботі лікарсько-трудової комісії під час виїздів до установ виконання покарань;

- проводити систематичний огляд хворих з ординаторами та, не менше одного разу на тиждень, оглядати всіх хворих відділення; перевіряти роботу ординаторів біля ліжка хворого;

- контролювати правильність та повноту ведення всієї медичної документації;

- разом з лікуючим лікарем бути присутнім під час розтину трупів хворих, які померли у відділенні;

- здійснювати постійну допомогу ординаторам щодо підвищення їх спеціальних знань, контролювати підвищення їх кваліфікації;

- керувати підготовкою по спеціальності та удосконаленням знань медичних працівників, які відряджені до відділення з медчастин СІЗО та УВП;

- слідкувати за правильною та своєчасною випискою ліків, а також забезпеченням відділення необхідним майном;

- здійснювати не менш одного разу на місяць контроль за правилами зберігання, обліком та видачею наркотичних та сильнодіючих засобів;

- систематично перевіряти якість та кількість готової їжі, що надходить з харчоблоку лікарні для годування хворих у відділенні;

- за планом лікарні виїжджати до УВП для надання допомоги у проведенні лікувально-профілактичної роботи;

- на матеріалах роботи відділення вивчати причини та умови виникнення хвороб в установах та розробляти конкретні рекомендації щодо їх попередження;

- перевіряти роботу персоналу, правильність виконання лікарських призначень та якість догляду за хворими;

- негайно доповідати начальнику лікарні або його заступнику про всіх хворих з ознаками психічних розладів, отруєння, з тяжкими пошкодженнями, про інфекційних хворих, які були виявлені в загальних відділеннях, про надзвичайні події у відділенні та заходи, що прийняті у зв'язку з цим, про випадки, що підлягають розгляду органами судово-медичної експертизи, про смерть хворих;

- представляти у визначені строки звіт про роботу відділення за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України.

8.1. Психічні розлади

8.1.1. Психіатрична допомога особам, які перебувають в СІЗО та УВП, надається згідно з діючим законодавством.

Обмеження прав осіб з психічними розладами, які перебувають в СІЗО та УВП, відбувається лише в порядку, передбаченому чинним законодавством і не може бути більшим за обмеження прав інших осіб, перебуваючих у зазначених закладах.

Забороняється втручання в дії лікаря-психіатра будь-яких посадових осіб, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Прийняття рішень щодо вибору методів та видів обстеження, встановлення психіатричного діагнозу, початку або припинення надання психіатричної допомоги, проведення спеціального лікування є виключно компетенцією лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів, що складається з двох або більше психіатрів, які приймають рішення в межах їх компетенції згідно з чинним законодавством).

За необхідністю до роботи в комісії з питань надання психіатричної допомоги залучаються лікарі-психіатри з інших установ системи МВС України або лікарі-психіатри з системи МОЗ України, з відповідною оплатою їх праці.

Усі рішення, що приймаються у зв'язку з наданням особі психіатричної допомоги, занотовуються у медичній документації встановленого зразка та посвідчуються особистим підписом працівника, який надає психіатричну допомогу.

Надання психіатричної допомоги відбувається з прохання чи зі свідомої згоди особи, якій надається допомога, за винятком випадків надання недобровільної психіатричної допомоги або примусового лікування. Добровільність надання психіатричної допомоги посвідчується відповідним записом та підписом пацієнта у медичній документації.

8.1.2. Забороняється розголошення конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я пацієнта, надання йому психіатричної допомоги, особисте життя без його на те згоди. Медичні працівники, інші посадові особи несуть персональну відповідальність за збереження конфіденційності вказаних відомостей ти їх використання згідно .з чинним законодавством.

8.1.3. Психіатрична допомога, що надається її медчастинах СІЗО та УВП вважається амбулаторною. Стаціонарною вважається психіатрична допомога, що надається в психіатричних відділеннях чи в психіатричній лікарні.

Психіатрична допомога може надаватись епізодично чи систематично, у вигляді динамічного нагляду або диспансерним методом.

Систематична психіатрична допомога на добровільних засадах надається у видах та у термін, узгоджений з пацієнтом. У випадках порушення пацієнтом обумовленого з ним порядку надання допомоги, лікар-психіатр має право відмовитись від подальшого її надання, за винятком випадків надання невідкладної психіатричної допомоги.

Недобровільна психіатрична допомога та примусове лікування здійснюються незалежно від згоди пацієнта, на розсуд лікаря-психіатра. В будь-якому випадку пацієнт інформується про призначене йому лікування, можливі при цьому відчуття, очікуваний результат та тривалість лікування, заходи, що можуть вживатися при відмові від лікування.

Лікар-психіатр має право знайомитись з відомостями про пацієнта, що містяться в особистій справі або в іншій документації, за необхідності подавати запити про надання необхідної додаткової інформації.

При підозрі на наявність у особи психічного розладу, лікарі або інші посадові особи установи повідомляють про це лікаря-психіатра письмово, з викладенням фактів, що призвели до припущення про наявність хвороби.

Диспансерний (динамічний) нагляд за пацієнтом, якому надається недобровільна психіатрична допомога, встановлюється лише на період до зникнення підстав для надання недобровільної психіатричної допомоги. У період нагляду записи про психічний стан пацієнта робляться на розсуд лікаря-психіатра, але не рідше одного разу на 7 днів. Не рідше одного разу на 3 місяці пацієнт оглядається комісією лікарів-психіатрів для визначення наявності підстав для подальшого надання недобровільної психіатричної допомоги.

8.1.4. Лікування психічно хворих в СІЗО та УВП можна здійснювати амбулаторне або в стаціонарі медичної частини. Лікувальні заходи щодо осіб, яким призначена судово-психіатрична експертиза здійснюється лише при гострому психічному стані, наявності припадків та тяжких декомпенсацій. Хворих з психічними розладами, які перебувають в стаціонарі медичної частини СІЗО та УВП, оглядає лікар-психіатр -установи щоденно. При виписуванні хворого із стаціонару складається докладний епікриз, що заносять до амбулаторної медичної карти.

8.1.5. Під, час надання стаціонарної психіатричної допомоги до виходу хворого з гострого стану захворювання, записи про нього ведуться щоденно, а потім не рідше 1 раз на 3 дні. Під час виписування хворого з лікарні (відділення) складається докладний заключний епікриз з обов'язковими медичними рекомендаціями стосовно його амбулаторного нагляду, лікування та раціонального працевлаштування.

8.1.6. Вирішення питання про дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування покарання у зв'язку з наявністю хронічної душевної хвороби проводиться комісією лікарів-психіатрів, після поглибленого та всебічного обстеження хворого в умовах психіатричного стаціонару, згідно наказу МВС України від 13.05.92 р. N 256.

Дана категорія хворих знаходиться у психіатричному стаціонарі до остаточного вирішення питання судовими органами у встановленому законом порядку. В разі застосування до хворого примусових заходів медичного характеру у лікарні з суворим або посиленим наглядом, його етапують туди у встановленому порядку з урахуванням попереднього місця проживання.

8.2. Особливості надання медичної допомоги хворим на хронічний алкоголізм та наркоманію

8.2.1. Засуджені, які підлягають примусовому лікуванню від алкоголізму, наркоманії та відбувають покарання на загальному, посиленому або суворому режимах ув'язнення, повинні утримуватися в спеціалізованих УВП, що призначені для цього.

Лікування засуджених хворих на хронічний алкоголізм та наркоманію, які перебувають в установах виконання покарань особливого режиму та у в'язницях, здійснюється за місцем їх утримання.

Примусове лікування хворих на алкоголізм (наркоманію) здійснюється на підставі рішення суду в медичній частині УВП лікарем психіатром-наркологом.

8.2.2. Адміністрація УВП забезпечує умови для проведення повного курсу примусового лікування цих осіб в період відбування покарання, її медичній частині спеціалізованих УВП створюються кабінети лікаря-психіатра-нарколога, умовно-рефлекторної терапії, гіпнозу (психотерапії), обладнується біохімічна лабораторія.

8.2.3. При надходженні до УВП засуджених, яким призначено примусове лікування під алкоголізму чи наркоманії. протягом трьох днів їх має оглянути лікар-психіатр-нарколог, який під час першої розмови знайомить хворого з основним положенням організації та проведення примусового лікування в УВП. Цих засуджених ставлять на диспансерний облік згідно з Інструкцією по проведенню диспансеризації хворих, які перебувають в УВП (додаток 8). На кожного засудженого даної категорії заводиться контрольна карта диспансерного нагляду за психічним хворим та медична карта амбулаторного наркологічного хворого.

8.2.4. Усі хворі на хронічний алкоголізм та наркоманію проходять лабораторні обстеження: загальний аналіз крові і сечі, серологічне обстеження крові (реакція Васермана). Обов'язкова рентгеноскопія(графія) або флюорографія, електрокардіографія.

8.2.5. Лікування повинно бути безперервним протягом всього періоду протиалкогольного (протинаркоманійного) лікування. Після закінчення курсу активної протиалкогольної терапії призначається підтримуюче лікування.

Не рекомендується здійснювати планове специфічне протиалкогольне чи протинаркоманійне лікування осіб, які утримуються в приміщеннях камерного типу. Таким особам продовження планового лікування здійснюється після звільнення з приміщення камерного типу (ПКТ).

8.2.6. При виявленні у засудженого, який проходить примусове лікування, протипоказань щодо його проведення медична комісія у складі начальника медичної частини УВП, лікаря-психіатра-нарколога та лікаря-терапевта вирішує питання про припинення лікування. Рішення приймається після ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах. Матеріали про припинення лікування передаються комісією адміністрації УВП для направлення в суд.

8.2.7. Відмова від лікування є серйозним порушенням режиму утримання, та після того, коли будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, засудженого карають правами начальника УВП на підставі подання начальника медичної частини.

8.2.8. Щодо засуджених, які допустили "зриви" у лікуванні, застосовують протирецидивну терапію. Під "зривом" лікування слід розуміти вживання засудженим, який проходить примусове лікування, алкоголю, його сурогатів та наркотичних речовин.

8.2.9. Переведення засуджених, які не закінчили курс примусового протиалкогольного лікування, із спеціалізованої УВП до іншої може бути здійснене лише у разі крайньої необхідності. При цьому необхідно зробити детальний епікриз про стан хворого та проведене лікування.

Питання про переведення засуджених, які страждають наркоманією, із спеціалізованих УВП до загальних вирішується після припинення судом примусового лікування.

8.2.10. При виявленні у засудженого, якому судом не було призначено примусове лікування, хронічного алкоголізму (наркоманії), йому пропонується пройти курс протиалкогольної (протинаркоманійної) терапії у добровільному порядку.

8.2.11. Після завершення курсу примусового лікування засуджені повинні бути представлені медичній комісії медичної частини УВП, що оцінює хід лікування та досягнуті результати, розглядає питання про необхідність його закінчення чи продовження, дає рекомендації про строки та методи подальшого лікування. Якщо засуджений пройшов повний курс протиалкогольної чи протинаркоманійної терапії без порушень, то адміністрація установи, на підставі висновку медичної комісії, надсилає до суду подання про припинення примусового лікування.

У разі систематичного порушення засудженим порядку проходження примусового лікування (ухилення від лікування, вживання алкоголю, його сурогатів, речовин, що викликають одурманення тощо), в результаті чого заходи лікувально-виховного впливу не дали позитивних наслідків, такій особі призначається повторний курс лікування до отримання стійкої ремісії, тривалість якої повинна бути не менше одного року після останнього "зриву". Після чого вирішується питання про припинення примусового лікування.

8.2.12. Хворі, які страждають активним туберкульозом та хронічним алкоголізмом, наркоманією комплексну терапію проходять під наглядом лікаря-фтизіатра та психіатра-нарколога за індивідуальними для кожного хворого схемами та методиками. Для стаціонарного лікування зазначених осіб у туберкульозних лікарнях (відділеннях) виділяються окремі палати, амбулаторне лікування здійснюється в окремих секціях протитуберкульозних УВП. У спеціалізованих УВП для лікування та утримання туберкульозних хворих (на правах лікувальних установ) за необхідності створюється наркологічний кабінет, де здійснюється протиалкогольне, протинаркоманійне лікування як амбулаторних, так і стаціонарних хворих.

8.3. Особливості лікування хворих на хронічний алкоголізм

8.3.1. Конкретний вибір методів протиалкогольного лікування здійснює лікар-психіатр-нарколог з урахуванням стану здоров'я, індивідуальних особливостей хворих. Дезинтоксикаційну терапію (при відсутності показань) в умовах УВП можна не проводити. Обов'язково призначається загальнозміцнююча терапія з використанням речовин, що впливають на метаболічні процеси. Зважаючи на специфіку УВП, умовно-рефлекторна терапія здійснюється, як правило, 2 - 3 рази на тиждень після роботи. За наявності місць в стаціонарі медичної частини допускається госпіталізація хворих на алкоголізм для щоденного проведення курсу умовно-рефлекторної терапії. Сенсибілізуюча терапія здійснюється на загальних підставах. На всіх етапах лікування застосовують методи психотерапії. Лікування слід поєднувати з участю засуджених у трудових процесах та виховною роботою.

8.3.2. В окремих випадках (наявність супровідних захворювань, виражена реакція на специфічні протиалкогольні медикаменти, необхідність купірування алкогольних зривів лікування тощо) засуджені можуть звільнятися від праці в день проведення процедур. У разі виявлення у засуджених, які проходять примусове протиалкогольне лікування тяжких захворювань, комісія медичної частини робить мотивований медичний висновок про необхідність його припинення. Хворі на алкоголізм, у яких виявлені супроводні захворювання та які потребують термінового спеціалізованого стаціонарного лікування, протиалкогольну терапію продовжують після одужання.

8.3.3. Примусове лікування засуджених від алкоголізму, строки перебування яких в установах виконання покарань менше одного року, слід проводити з максимальною активізацією лікувального процесу. Особливу увагу в цих випадках приділяють психотерапії з метою вироблення у засуджених установки на продовження протиалкогольного лікування в наркологічних установах системи органів охорони здоров'я.

8.4. Особливості лікування хворих на наркоманію

8.4.1. Медчастини спеціалізованих УВП повинні мати стаціонари з кількістю ліжок із розрахунку 8% ліжок від планового наповнення установи, клінічну та біохімічну лабораторії, рентгенкабінет, фізіотерапевтичний кабінет, кабінет гіпнозу, кабінети лікарів-фахівців тощо.

8.4.2. При надходженні засудженого до спеціалізованої УВП його направляють до карантинно-діагностичної палати стаціонару медчастини, де протягом 7 днів обстежують, уточнюють вид та стадію наркоманії. Що стосується лабораторних обстежень, то обов'язково роблять клініко-біохімічний аналіз крові, клінічний аналіз сечі, флюорографію (рентгенографію), електрокардіографію. З карантинно-діагностичних палат хворих переводять до наркологічних палат для проведення курсу стаціонарного лікування проти наркоманії. Тривалість стаціонарного обстеження та лікування хворих, які раніше лікувались від наркоманії, а також хворих з вираженою абстинентною симптоматикою повинна бути не менше як 60 днів. В інших випадках тривалість стаціонарного обстеження та лікування визначається індивідуально. При надходженні хворих з інших спеціалізованих УВП питання про стаціонарне лікування вирішується в залежності від їх стану здоров'я.

Після проведення курсу стаціонарного лікування засуджені переводяться на підтримуюче амбулаторне лікування. Підтримуюче лікування повинно включати раціональну психотерапію, гіпнотерапію, аутогенне тренування, електросон, немедикаментозну терапію.

8.4.3. Лікування, нагляд та диспансерний облік за хворими, які страждають на токсикоманію, проводиться у порядку, що визначається Міністерством охорони здоров'я України.

8.5. Венеричні та шкірні захворювання.

8.5.1. При надходженні до слідчого ізолятора кожна особа повинна ретельно обстежуватися з метою виявлення ознак венеричних або заразних шкіряних захворювань. Особливу увагу приділяють волосяній частині голови, слизовим оболонкам ротової порожнини, статевим органам, області ануса. Пальпуються шийні, підщелепні, над- і підключичні, пахвові та пахові лімфовузли. Для підтвердження захворювання або виключення особа, підозріла на сифіліс чи гонорею, повинна бути обов'язково оглянута лікарем-дерматовенерологом. Обгрунтування діагнозу венеричного захворювання записують у медичну амбулаторну карту.

8.5.2. Обов'язковому серологічному обстеженню на сифіліс з проведенням контрольної вассерманізації через 3 місяці підлягають особи, які прибули до СІЗО. Клінічно-лабораторному обстеженню на гонорею підлягають особи, щодо яких застосовують статті Кримінального кодексу України, що передбачають позбавлення волі за поширення венеричних захворювань, а також жінки та підлітки.

8.5.3. З метою профілактики природженого сифілісу в СІЗО та УВП усі вагітні жінки проходять обов'язкове дворазове серологічне обстеження у першій половині вагітності (при першому відвідуванні вагітної до акушера-гінеколога) для взяття на облік у зв'язку з вагітністю та у другій половині на 5 - 6 місяці вагітності, але не пізніше, як 8 місяців. У разі виявлення у неї висипу, що підозрілий на сифіліс або позитивної серореакції крові акушер-гінеколог повинен обов'язково і негайно проконсультувати її у лікаря-дерматовенеролога для вирішення питання про діагноз та подальшу тактику ведення вагітної.

8.5.4. Серодіагностику сифілісу слід здійснювати комплексно, включаючи обов'язково три реакції: Вассермана та дві осадові (Цитохолева та Кана). Комплексна серодіагностика дає можливість виявити максимальне число випадків інфекції, оскільки чутливість окремих реакцій при різних формах сифілісу не завжди однакова. Якщо немає можливості здійснити серодіагностику сифілісу комплексно за допомогою серологічних реакцій, то слід використовувати експрес-діагностику шляхом мікрореакції з плазмою чи сироваткою крові та кардіоліпіновим антигеном.

Велике значення для встановлення діагнозу прихованого сифілісу має обстеження крові на реакцію імобілізації блідих трепонем (РІТ) та реакцію імунофлюоресценції (РІФ). Позитивні РІФ і РІТ підтверджують діагноз сифілісу. Це особливо важливо враховувати у випадках, коли класичні реакції є слабопозитивними і нестійкими. У випадках, коли з цієї чи іншої причини неможливо зробити аналіз крові на РІФ і РІТ особам, у яких були двічі позитивні класичні серологічні реакції в повному комплексі (обстеження з інтервалом 7 - 10 днів при відсутності захворювань, що можуть обумовити неспецифічну позитивність реакції), слід ставити діагноз прихованого сифілісу і призначати специфічне лікування.

8.5.5. Якщо при збиранні анамнезу з'ясується, що обстежувана особа, яка має бути притягнена до кримінальної відповідальності, проходила лікування у зв'язку з венеричним захворюванням або значилася на обліку (сероконтролі) в шкірно-венерологічному диспансері, то медчастина слідчого ізолятора протягом трьох днів запитує зазначену установу про діагноз, проведене лікування та терміни сероконтролю. Подальше лікування або сероконтроль таких хворих здійснюється в медчастині СІЗО згідно з отриманими відповідями. Одночасно проводиться обстеження особи, яка стверджує наявність у неї в минулому венеричного захворювання, за допомогою комплексу серологічних реакцій, включаючи РІФ та РІТ (при можливості їх здійснення). При позитивних результатах здійснюється лікування за діагнозом прихованого сифілісу та за схемами, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.12.92 N 207 "Про організацію дермато-венерологічної допомоги населенню України".

8.5.6. Після встановлення остаточного діагнозу венеричного захворювання та при відсутності протипоказань негайно починається лікування згідно інструкції, що затверджена наказом МОЗ України від 30.12.92, N 207 по лікуванню і профілактиці сифілісу та гонореї. Особи, які страждають на венеричні захворювання, вважаються хворими з моменту встановлення їм діагнозу протягом всього періоду лікування та клініко-серологічного контролю до зняття з обліку.

8.5.7. Якщо діагноз венеричного захворювання вперше ставлять у слідчому ізоляторі, то медична частина направляє у шкірно-венерологічний диспансер за місцем проживання хворого до арешту доручення про притягнення до обстеження на венеричне захворювання статевих і побутових контактів хворого.

Якщо хворий на сифіліс, який отримував специфічну терапію в шкірно-венерологічному диспансері (за місцем проживання) за курсовим методом, припиняє лікування, а після чергового курсу лікування перерва перевищує встановлений термін, то про поновлення подальшого лікування такого хворого у слідчому ізоляторі приймає рішення консультативна комісія.

8.5.8. Особи, які ухиляються від лікування венеричного захворювання, підлягають примусовому лікуванню згідно з чинним законодавством.

8.5.9. З метою виявлення гонореї у жінок матеріал для обстеження береться з усіх осередків можливого ураження (із уретри, шийки матки та прямої кишки). Особливу увагу при обстеженні на гонорею необхідно звертати на жінок з хронічними запальними захворюваннями сечостатевої сфери. У них випадках обов'язково здійснюється комбінована провокація: біологічна (уведення гоновакцини, пірогенала); термічна (діатермія); у чоловіків - механічна (бужирування, масаж на бужі); хімічна та аліментарна. У жінок також використовується фізіологічна провокація - менструація.

Хворі, у виділеннях яких гонококи не були виявлені, а анамнестичні та клінічні дані підозрілі щодо гонорейної етіології захворювання, вважаються підозрілими на гонорею. Такі хворі підлягають комплексному профілактичному лікуванню за схемами лікування хронічної гонореї.

Зважаючи на те, що у 50 - 60 % жінок, хворих на гонорею, гонокок міститься в симбіозі (явище ендоцитобіозу) з вагінальною трихомонадою, поряд з лікуванням гонореї їм додатково проводиться протитрихомонадна терапія.

Особи, до яких встановлена участь у мужолозтві, крім звичайного обстеження на гонорею підлягають додатковому обстеженню шляхом взяття матеріалу з прямої кишки. При наявності гнійних виділень мазок готують звичайним способом, при їх відсутності дослідження на гонорею слід проводити методом промивних вод.

Там, де бактеріоскопічні методи діагностики гонореї недостатні, проводиться культуральний метод (посів на поживне середовище). Посів робиться не раніше, ніж через тиждень після прийому антибактеріальних препаратів та місцевого застосування антисептичних засобів.

8.5.10. Після встановлення діагнозу венеричного захворювання з хворим проводиться бесіда про характер захворювання, правила поведінки, строки лікування та клініко-серологічного контролю, про чинне законодавство, що стосується венеричних захворювань. Одночасно заповнюється бланк попередження для особи, яка захворіла на венеричну хворобу, де ставиться підпис хворого та лікаря, після чого попередження додається до амбулаторної або стаціонарної карти хворого. Лікар повинен вжити всі заходи, щоб підписка хворого оформлялась на бланку попередження та лише у поважному випадку - в медичній амбулаторній карті, медичній карті стаціонарного хворого чи іншому медичному документі. Хворим на сифіліс забороняється здавати кров для переливання іншим особам як під час лікування, так і після зняття з обліку.

8.5.11. Після встановлення діагнозу венеричного захворювання медчастина СІЗО, УВП протягом доби направляє в санітарноепідеміологічну станцію УВС термінове повідомлення про захворювання.

8.5.12. Перед вибуванням хворого, який має венеричне захворювання із СІЗО в УВП, лікар-дерматовенеролог робить записи у медичній амбулаторній карті у вигляді етапного епікризу з рекомендаціями подальшого лікування та клініко-серологічного контролю.

8.5.13. Забороняється відправляти до інших установ осіб з заразними формами сифілісу та гонореї до проведення їм повного протисифілітичного лікування або повного курсу протигонорейного лікування, а також хворих з заразними формами шкірних захворювань.

8.5.14. Після прибуття до УВП хворі на венеричні захворювання ставляться на диспансерний облік для подальшого проходження лікування та клініко-серологічного контролю. При відсутності в штаті медичної частини лікаря-дерматовенеролога лікування венеричних хворих здійснює лікар іншого фаху (терапевт) або лікар-гінеколог (в жіночих УВП) з забезпеченням, при необхідності, консультацій фахівця-дерматовенеролога.

8.5.15. Після закінчення повноцінної специфічної терапії будь-яким методом хворі на сифіліс та особи, які отримали превентивне лікування, підлягають клініко-серологічному контролю.

Особи, які отримали превентивне лікування після статевого або тісного побутового контакту з хворими заразним, або з раннім прихованим сифілісом, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 6 місяців після лікування. При цьому явка до лікаря та на обстеження за допомогою класичних серологічних реакцій (КСР) обов'язкова 1 раз на три місяці.

Хворі первинним серонегативним сифілісом підлягають щоквартальному клініко-серологічному контролю протягом року.

Хворі первинним серопозитивним і вторинним свіжим сифілісом, а також особи, які одержували превентивне лікування у зв'язку з переливанням крові від хворого сифілісом, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 3-х років. Клініко-серологічний контроль проводять 1 раз в квартал протягом 2 років, протягом третього року спостереження - 1 раз в 6 місяців. При відсутності негативації КСР протягом року після закінчення лікування, проводять додаткове лікування.

Для хворих вторинним рецидивним, третинним, поташнім (раннім, пізнім, нез'ясованим) вісцеральним та нейросифілісом передбачений 5-річний строк диспансерного нагляду. Клініко-серологічний контроль проводять кожний квартал протягом 2 років, протягом третього року - 1 раз в 6 місяців і протягом наступних років - 1 раз на рік.

Діти, які одержали профілактичне або специфічне лікування з приводу як раннього, так і пізнього вродженого сифілісу, підлягають клініко-серологічному контролю протягом 5 років. Протягом перших 2 років КСР досліджують 1 раз в 3 місяці, в подальшому - 1 раз в 6 місяців. Діти, які не підлягали профілактичному лікуванню, також повинні бути на клініко-серологічному контролі протягом 5 років.

За дітьми, які одержували лікування з приводу набутого сифілісу, клініко-серологічний контроль проводиться так, як і дорослим.

Для вирішення питання додаткового лікування з приводу рецидивів і серорезистентності сифілісу хворих направляють у спеціалізовані установи шкіряно-венерологічного профілю.

Проведення аналізу крові на КСР та обстеження на сифіліс осіб, стосовно яких встановлена участь у мужолозтві, слід здійснювати не рідше, як один раз на 6 місяців.

8.5.16. У медчастинах УВП обов'язковому серологічному обстеженню на сифіліс один раз на рік підлягають засуджені, які мали тривалі побачення та особи, які повернулися з будов народного господарства або з УВП-поселень.

8.5.17. При виявленні в УВП хворих на заразні форми сифілісу здійснюється їх термінова ізоляція. Обов'язковій госпіталізації в медчастину УВП в найкоротший строк після встановлення діагнозу підлягають хворі на заразну форму (сифіліс первинний, вторинний свіжий, рецидивний), хворі на ранній прихований сифіліс (вперше встановлений), а також хворі з ускладненою та хронічною гонореєю. Лікування проводиться під керівництвом лікаря-дерматовенеролога до закінчення першого чи повного курсу протисифілітичного лікування або повного курсу протигонорейного лікування.

Госпіталізація хворих на венеричне захворювання у шкірно-венерологічну лікарню (відділення) УВП здійснюється у разі необхідності продовження курсу лікування та обстеження за висновком фахівця.

Госпіталізації підлягають хворі на сифіліс для проведення повторних курсів лікування за медичними показаннями, а також особи, які були в статевому контакті з хворим на заразну форму сифілісу для проведення превентивного лікування.

Хворі на сифіліс з ураженням внутрішніх органів, нервової системи після консультації з лікарем-дерматовенерологом отримують специфічне лікування у профільних відділеннях лікарень для засуджених: при сифілісі внутрішніх органів - у терапевтичних, при сифілісі нервової системи - у неврологічних. Специфічне лікування згаданих хворих проводиться за схемами лікування сифілісу, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.12.92 N 207.

8.5.18. Хворі сифілісом, яким не завершено повне лікування, не підлягають направленню в УВП-поселення.

Особи, які знаходяться під диспансерним наглядом (сероконтролі) з приводу сифіліса можуть бути направлені в УВП-поселення після настання стійкої негативації КСР та висновку лікарської комісії.

8.5.19. Хворим сифілісом, які не одержали повного лікування, а також хворим гонореєю, які не пройшли повний курс лікування, тривале побачення не дозволяється.

8.5.20. При виявленні факту зараження засудженого на венеричні захворювання, що могло статися під час тривалого побачення, медична частина УВП направляє в шкірно-венерологічний диспансер доручення про притягнення до обстеження на венеричне захворювання можливого джерела зараження.

8.5.21. Стосовно хворих, не знятих з диспансерного обліку, в яких закінчується строк покарання, медчастина УВП, за місяць до звільнення, інформує про це шкірно-венерологічний диспансер за вибраним місцем проживання особи, яка звільняється. При цьому зазначається діагноз захворювання, характер проведеного лікування, строки сероконтролю.

8.5.22. При звільненні осіб, які хворі на заразні форми сифілісу чи таких, які не пройшли повний курс лікування, а також з нелікованою гонореєю вони доставляються в шкірно-венерологічні установи органів охорони здоров'я (стаціонари закритого типу) силами та засобами установи виконання покарань.

8.5.23. В разі виникнення захворювань на венеричні хвороби в установі здійснюється посилений медичний нагляд за засудженими на період проведення комплексу протиепідемічних заходів. Одночасно здійснюється ізоляція хворих та їх статевих партнерів. Всі засуджені в УВП підлягають цілеспрямованому профілактичному огляду лікарями-спеціалістами з обов'язковим проведенням серологічних реакцій За висновком лікаря-дерматолога цілеспрямований огляд повторюється через 3 місяці, л тілесні огляди проводяться щотижня протягом 2 місяців після реєстрування групового захворювання.

Проведення протиепідемічних заходів в осередку венеричного захворювання (ізоляція і госпіталізація хворих, виявлення джерела зараження та контактних осіб) покладається на медичні частини УВП під контролем санітарно-епідеміологічних станцій УВС.

8.5.24. У боротьбі з гноячковими захворюваннями шкіри важливе значення має здійснення комплексу профілактичних заходів. Необхідно дотримуватись гігієнічного режиму, поліпшувати виробничі та побутові умови, виключити фактори, що сприяють розвитку піококової інфекції.

Гігієна догляду за шкірою, її нормальне функціонування - обов'язкові умови профілактики гноячкових захворювань. Велике значення має постійний догляд за шкірою, особливо після закінчення праці на підприємстві. Під час санітарної обробки слід користуватися індивідуальними мочалками. Важливо дотримуватись правильного режиму прання білизни у пральні з обов'язковим її прасуванням.

На підприємствах повинна бути організована само- та взаємодопомога під час оброблення ран та дрібних шкірних пошкоджень. Для цього необхідно мати аптечки, що знаходяться у майстра цеху.

Значне місце у профілактиці гноячкових захворювань посідає систематичне застосування робітниками індивідуальних засобів захисту шкіри від забруднення та подразнення (захисні мазі, пасти, креми). Пасти втирають у шкіру помитих рук рівномірним шаром до початку роботи. Після закінчення роботи пасту змивають теплою водою з милом. Поряд з профілактичними заходами відповідне значення для підвищення захисних факторів організму стосовно інфекції має С-вітамінізація страви, що необхідно проводити в УВП у зимово-весняний період року.

Медичні працівники повинні постійно контролювати здійснення всіх вищеперелічених заходів.

8.5.25. Боротьба з мікозами стоп повинна бути комплексною, що передбачає вплив на всі ланки епідеміологічного ланцюга. Основні форми організації боротьби з мікозами стоп є такі: виявлення, облік, лікування, диспансерний нагляд, поліпшення санітарно-гігієнічних умов, санітарна освіта.

Виявлення та лікування хворих на мікози стоп, які є джерелами інфекції в гуртожитках та на підприємстві - один з найнеобхідніших заходів. Важливе значення при цьому мають огляди певних груп засуджених, які найбільш схильні до захворювання мікозами стоп (банщики, робітники гарячих цехів, особи, які щоденно відвідують душові).

Всі виявлені хворі притягаються до лікування за місцем утримування після консультацій у лікаря-дерматовенеролога. В медичних частинах УВП на хворих мікозами стоп заводять карту диспансерного нагляду.

Важливе значення для профілактики мікозів стоп на місцях проходження санітарної обробки має наявність гумових або пластмасових килимів, що легко знезаражуються, забезпечення продезінфікованими мочалками, користування банним взуттям з обов'язковою їх подальшою дезінфекцією. В лазнях та душових для миття ніг повинні бути спеціальні промаркіровані тазки. Неприпустимо користуватися чужим взуттям. Від осіб, які страждають на пітливість ніг, необхідно вимагати ретельного догляду за ними: щоденно мити ноги прохолодною водою з милом, коротко підстригати нігті, часто прати шкарпетки. При сильному потінні ніг не рекомендується носити гумове взуття та шкарпетки з синтетичних матеріалів.

8.5.26. Основним профілактичним заходом проти поширення корости є вчасне виявлення хворих під час будь-яких медичних оглядів, а також амбулаторних прийомів в медчастинах СІЗО та УВП.

В разі виявлення хворих на коросту медичний працівник повинен негайно ізолювати хворого та розпочати його лікування. Одночасно слід провести камерну дезінфекцію одягу хворого, білизни та постільних речей. При неможливості провести дезкамерне оброблення, верхній одяг ретельно провітрити, а білизну випрасувати гарячою праскою.

В день виявлення хворого на коросту здійснюється ретельний медичний огляд контактних осіб.

8.6. Туберкульоз легень

8.6.1. Завдання медичної служби СІЗО та УВП з питань організації протитуберкульозної допомоги полягає у проведенні профілактичних заходів, виявленні та лікуванні туберкульозу серед підслідних та засуджених. Для його виконання необхідні:

- своєчасне виявлення хворих на туберкульоз шляхом організації рентгено-флюорографічного обстеження та туберкуліно-діагностики;

- ізоляція в найкоротший строк усіх виявлених хворих на активний туберкульоз;

- лікування хворих на туберкульоз в стаціонарних та амбулаторних умовах з застосуванням сучасних засобів і методів;

- диспансерний нагляд за особами, які є на обліку з приводу захворювання на туберкульоз;

- профілактичні заходи щодо запобігання захворювання на туберкульоз серед підслідних та засуджених (специфічна профілактика та хіміопрофілактика);

- санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи;

- загальнооздоровчі заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я підслідних та засуджених, підвищення опірності проти туберкульозної інфекції;

- санітарно-освітня робота.

8.6.2. Для своєчасного виявлення хворих на туберкульоз та іншої легеневої патології здійснюється флюорографічне обстеження органів грудної клітки.

Первинне флюорографічне обстеження грудної клітки у підслідних в СІЗО здійснюється не пізніше як через 10 діб після їх надходження. В разі прибуття до УВП осіб, які не пройшли таке обстеження, стосовно їх вживаються заходи для його проведення в найкоротший термін.

Подальші флюорографічні обстеження грудної клітки проводяться 2 рази на рік. Для цього використовуються флюорографічні установки підрозділів МВС, УВС, а також місцевих органів охорони здоров'я.

При неможливості здійснення флюорографічного обстеження та у випадку відсутності флюорографа проводиться рентгенографія грудної клітки.

Результати флюорографічного та рентгенологічного обстеження обов'язково реєструються в медичній амбулаторній карті з додаванням флюорограми.

8.6.3. Особи, які мають в легенях зміни, що характерні для захворювання на активний туберкульоз, негайно ізолюються від здорового контингенту (в СІЗО - в спеціально виділені палати-ізолятори, в УВП - в стаціонар медчастини). Після додаткового обстеження за участю лікаря-фтизіатра встановлюється попередній або заключний діагноз туберкульозу. Про кожний випадок виявлення осіб, хворих на активний туберкульоз, інформується за встановленою формою.

Категорично забороняється утримувати серед здорового контингенту хворих на активний туберкульоз.

У слідчих ізоляторах, УВП особливого режиму та у в'язницях хворі на туберкульоз утримуються в окремих палатах-ізоляторах (ізольовано від здорових). В цьому разі на них поширюються усі права щодо осіб, які лікуються з приводу туберкульозу.

Особи, які потребують лікування, в найкоротший строк направляються до спеціалізованих туберкульозних установ (лікарень) у відповідності з наказом МВС України від 12.02.93 N 74.

8.6.4. Лікування та диспансерний нагляд хворих на туберкульоз повинно здійснюватись в точній відповідності до системи поетапної протитуберкульозної допомоги в СІЗО та УВП.

8.6.4.1. На першому етапі лікування здійснюється початок основного курсу антибактеріальної терапії в стаціонарних умовах туберкульозної лікарні. Стаціонарному лікуванню підлягають виявлені в СІЗО та УВП хворі на туберкульоз, які належать до 1 ГДН (підгрупи А та Б), а також хворі із загостренням чи рецидивом процесу в період амбулаторного лікування та диспансерного нагляду.

В СІЗО початок основного курсу терапії проводиться в спеціалізованій палаті-ізоляторі медчастини лікарями СІЗО із запрошенням фахівців лікувальних закладів МВС чи органів охорони здоров'я України. Після того, як вирок набере чинності, цих хворих направляють у туберкульозні лікарні.

Строки стаціонарного лікування залежать від тривалості захворювання, форми, фази і динаміки туберкульозного процесу. Для хворих з вперше встановленим діагнозом, загостренням чи рецидивом захворювання після раніше проведеного ефективного лікування здійснюється комплексна антибактеріальна терапія індивідуально протягом близько 12 місяців. При стабілізації процесу і відсутності негативної динаміки на фоні лікування вони можуть бути направлені на амбулаторне лікування раніше вказаного строку. Хворим, у яких сформувався хронічний туберкульозний процес, проводять короткочасний (до 4 місяців) курс хіміотерапії до зняття спалаху. При наявності позитивної динаміки на фоні лікування цей термін може бути збільшений до стабілізації процесу. Після закінчення стаціонарного лікування хворі I ГДН направляються в спеціалізовані туберкульозні УВП на амбулаторне лікування.

8.6.4.2. На другому етані продовжується основини курс лікування до переведення їх до II ГДН або проводяться повторні, короткочасні (3 - 4 місяці) профілактичні курси хіміотерапії в амбулаторних умовах спеціалізованої туберкульозної установи. На амбулаторне лікування направляються хворі на туберкульоз, які підлягають нагляду за I ГДН, хворі IА ГДН - після закінчення стаціонарного лікування, а хворі IБ ГДН - після короткочасного стаціонарного лікування, стабілізації процесу і зняття загострення, а також хворі II ГДН.

У випадку виникнення спалаху процесу у засуджених, які утримуються в спеціалізованій туберкульозній установі, курс антибактеріальної терапії для них проводиться в умовах стаціонару до зняття загострення. З лікарні їх знову переводять на амбулаторне лікування. Строки утримання хворих на туберкульоз в спеціалізованій туберкульозній установі залежать від динаміки туберкульозного процесу. При відсутності: бациловиділення і закритті порожнини розпаду хворих необхідно переводити до II ГДН відразу після закінчення основного курсу лікування.

8.6.4.3. На третьому етапі здійснюється диспансерний нагляд за особами, які перенесли туберкульоз (III і VII ГДН) в умовах УВП на загальних підставах. Проведення лікувально-профілактичних заходів здійснюється згідно з Інструкцією по проведенню диспансеризації хворих, які утримуються в УВП (додаток 8).

8.6.5. Норма житлової площі в гуртожитках спеціалізованих туберкульозних установ становить 3 - 4 кв.м на одного засудженого, для хворих, які проходять стаціонарне лікування - 5 кв.м.

На засуджених, хворих на активний туберкульоз, поширюються вимоги правил внутрішнього розпорядку щодо спеціалізованих УВП на правах лікувальних.

Спільне утримання осіб, хворих на активний туберкульоз, та здорових засуджених, в СІЗО забороняється. Поточна дезінфекція камер здійснюється у встановленому порядку, заключна - після звільнення камер від хворих.

8.6.6. Направлення хворих на стаціонарне та амбулаторне лікування здійснюється згідно з Інструкцією про порядок направлення на лікування, що затверджена наказом МВС України від 12.02.93 N 74.

8.6.7. Питання про зміну ГДП і переведення хворого до наступного етану лікування вирішується комісією за участю начальника медчастини чи лікарні, начальника відділення, лікуючого лікаряфтизіатра, а при необхідності - фтизіохірурга. На підставі прийнятого рішення роблять мотивований висновок, що фіксується в медичній амбулаторній карті.

8.6.8. При виявленні в СІЗО хворого на активний туберкульоз, в тому числі з вперше в житті встановленим діагнозом, в протитуберкульозний диспансер за місцем його проживання до арешту надсилається повідомлення.

При звільненні з місць позбавлення волі хворого на активний туберкульоз (ГДН I, II, V) в протитуберкульозний диспансер органів охорони здоров'я за вибраним ним місцем проживання надсилається повідомлення з зазначенням розгорнутого діагнозу та групи диспансерного нагляду.

8.6.9. У спеціалізованих туберкульозних установах (лікарнях) можна використовувати різні види трудової діяльності, але при цьому слід враховувати загальний стан хворого, активність туберкульозного процесу, наявність групи інвалідності тощо.

8.6.10. З метою визначення схильності підслідних та засуджених до туберкульозу і проведення специфічної профілактики роблять пробу Манту у СІЗО - неповнолітнім, в УВП - всім засудженим до 30 років під час надходження і далі 1 раз в 5 років.

Особи, в яких проба Манту дала негативний результат, підлягають обов'язковій ревакцинації вакциною БЦЖ. При наявності гіперергічної реакції на туберкулін обов'язково здійснюють поглиблене обстеження хворих для виключення локальних форм туберкульозу. При відсутності специфічних змін в легенях у медчастині УВП проводиться 2 - 3-місячний курс хіміопрофілактичного лікування, а особам, які взяті на облік в СІЗО - при прибуванні їх в УВП.

8.6.11. При виявленні в СІЗО чи УВП хворого на активний туберкульоз осіб, які утримуються з ним в одній камері чи житловій секції, необхідно взяти на облік як контактних в IV ГДН і провести одноразовий 2 - 3-місячний курс хіміотерапії.

8.6.12. Специфічна та хіміопрофілактика туберкульозу здійснюється згідно з Інструкцією по проведенню специфічної та хіміопрофілактики туберкульозу серед підслідних та засуджених (додаток 12).

Результати туберкуліно-діагностики, проведення профілактичних заходів і взяття на облік з приводу контакту з хворим обов'язково реєструються в медичній амбулаторній карті.

8.6.1.3. Основні позитивні критерії організації протитуберкульозної допомоги та її кінцевих результатів є такі:

- відсутність хворих на туберкульоз та осіб, які підлягають диспансерному нагляду в I, II, VА, VБ ГДН, серед здорових підслідних та засуджених;

- менше число виявлених хворих на туберкульоз в УВП у порівнянні з ураженістю осіб, які прибули до СІЗО. при цьому показник захворюваності серед засуджених має стабільну тенденцію до зниження;

- звільнення з УВП меншої кількості осіб, хворих на активний туберкульоз, у порівнянні з тими, які прибули до СІЗО;

- перевагу повинні мати менш важкі форми туберкульозу серед хворих, які звільняються з УВП, порівняно з особами, які прибувають до СІЗО.

8.7. Травми та отруєння

8.7.1. Заходи щодо запобігання травмам й отруєнням серед осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі, організують та проводять всі служби СІЗО та УВП. Вони повинні бути цілеспрямованими, конкретними, відповідати характеру і завданням забезпечення умов режиму утримання підслідних та засуджених, господарсько-виробничій діяльності установи.

8.7.2. Основні причини травм та отруєнь:

- порушення правил утримання та транспортування осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі;

- недотримання оперативно-режимних вимог;

- злочинні дії підслідних та засуджених;

- використання технічних та інших речовин з метою досягнення наркотичного ефекту;

- порушення правил техніки безпеки на виробництві;

- недостатній контроль з боку адміністрації установ за організацією виробничої діяльності, станом виробничих об'єктів. техніки і обладнання.

8.7.3. Основні заходи щодо запобігання травмам та отруєнням:

- постійний контроль з боку начальників установ, служб і медичних працівників за виконанням вимог наказів та інструкцій МВС України про забезпечення належного утримання підслідних ти засуджених, правильного їх працевлаштування з метою запобігання травмам, отруєнням та нещасним випадкам; працевикористання засуджених у відповідності з їх кваліфікацією і станом здоров'я;

- систематичне проведення начальниками служб занять з підлеглими щодо виконання вимог наказів та інструкції;

- систематичне проведення з засудженими занять по вивченню загальних правил техніки безпеки, ознайомленню з заходами особистої профілактики травм і отруєнь, вивченню та практичному опрацюванню способів надання першої допомоги (в порядку само- і взаємодопомоги) при травмах, отруєннях та нещасних випадках;

- технічний інструктаж та оформлення допуску до певних видів праці;

- санітарно-освітня робота;

- постійний нагляд за особами, які мають слабий фізичний розвиток і хронічні захворювання, визначення трудових рекомендацій для них та контроль за їх працевлаштуванням;

- систематичне вивчення обставин та причин травм, отруєнь, нещасних випадків з розробкою конкретних рекомендацій щодо їх усунення.

8.7.4. За планом роботи медичної частини установи здійснюється медичний контроль за санітарно-гігієнічними умовами праці засуджених, виконанням правил охорони праці і виробничої санітарії, наявністю та укомплектованістю аптечок та санітарних сумок, станом питного водопостачання на виробництві, наявністю спецодягу, санітарним станом території, робочих місць і т.інш. Результати перевірок оформляються актами обстежень та приписами на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо із зазначенням конкретних термінів усунення виявлених недоліків. У випадку виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів з метою їх усунення. Якщо заходи для усунення недоліків не будуть вжиті, то начальник медичної частини доповідає про це старшому медичному начальнику.

8.7.5. Виробничі об'єкти забезпечуються медичним обслуговуванням у такому порядку:

8.7.5.1. На частині об'єктів створюються пункти охорони здоров'я, де забезпечення медичним майном та медикаментами здійснюється за рахунок господарчого органу чи виробництва установи.

8.7.5.2. Всі цехи, самостійні дільниці, майстерні тощо забезпечуються аптечками першої допомоги. За збереження та своєчасне поповнення аптечок несуть відповідальність начальники цехів, дільниць, майстри. Поповнення аптечок здійснюють медичні працівники за рахунок виробництва.

8.7.5.3. В кожній виробничій бригаді, що працює на віддаленій дільниці, й цеху чи в групі бригад, для надання першої допомоги виділяється один із засуджених, спеціально для цього підготовлений, якого медична частина установи забезпечує санітарною сумкою з медикаментами і перев'язочним матеріалом.

8.7.5.4. Якщо засуджений, який потерпів на виробництві, потребує невідкладної лікарської допомоги, то його доставляють у медичну частину чи до найближчого лікувального закладу.

8.7.6. Медичні працівники установи, надавши допомогу потерпілому, доповідають письмово протягом трьох годин керівництву установи про випадок, характер травми (отруєння), стан потерпілого тощо для своєчасного проведення розслідування. Медичні працівники обов'язково залучаються до роботи комісії по розслідуванню нещасних випадків, що створюється наказом начальника установи.

8.7.7. Якщо внаслідок нещасного випадку на виробництві потерпілий втрачає працездатність на час не менше як один день чи має бути переведений з роботи за основним фахом на іншу роботу, то складається акт за формою Н-1.

Акт з матеріалами розслідування виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння додається до особової справи засудженого у встановленому порядку. Випадки професійних отруєнь та захворювань розслідуються в порядку, передбаченому чинним законодавством. Якщо під час розслідування було виявлено, що смерть засудженого чи втрата ним працездатності сталися внаслідок вчинків (бійка, навмисне пошкодження, вбивство тощо), пов'язаних з порушенням з боку потерпілого режиму утримання чи отруєння від навмисного вживання з метою сп'яніння різних технічних рідин (лаків, фарб, розчинників тощо), що містять токсичні речовини, то акт Н-1 не складається.

8.7.8. Медичні частини установ повинні бути обладнані необхідним для надання медичної допомоги потерпілим при нещасних випадках, травмах, отруєннях і готовими до забезпечення негайної доставки їх в лікувальні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги.

9.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з неповнолітніми

9.1.1. В період перебування в слідчому ізоляторі всіх неповнолітніх обстежують на дифтерійну інфекцію та гельмінти. При позитивних результатах бактеріологічного обстеження бактеріовиділювачам проводять повний комплекс лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, після чого вони можуть бути направлені до виховно-трудової колонії (ВТК). За показаннями здійснюється прищеплення вакциною АДС-М. Туберкулінова діагностика проводиться в -СІЗО всім неповнолітнім.

Профілактичне обстеження органів грудної клітки у неповнолітніх здійснюється тільки флюорографічне.

9.1.2. При надходженні неповнолітніх до ВТК начальник медичної частини, який входить до складу комісії, що приймає неповнолітніх засуджених, які прибувають, дає рекомендації з питань раціонального працевлаштування, направлення на професійне та загальноосвітнє навчання згідно з Переліком медичних протипоказань до роботи і виробничого навчання підлітків професіям, загальним для всіх галузей народного господарства та пов'язаних з ними підприємств.

Одночасно виявляються особи, які потребують лікування, психопрофілактики у лікаря-психіатра чи виховно-психологічного впливу з боку психолога і вихователя.

9.1.3. Двічі на рік всі вихованці ВТК підлягають поглибленим лікарським оглядам з антропометричними вимірюваннями, контролем ваги, лабораторними дослідженнями та флюорографічним обстеженням. На підставі даних про стан здоров'я та фізичної підготовки вихованців їх розподіляють для занять фізичною культурою на групи: основну, підготовчу, спеціальну та інвалідну.

До основної групи належать особи, які не мають відхилень у стані здоров'я, а також особи з незначними морфо-функціональними відхиленнями, достатньо фізично підготовлені. Вони проходять всі обов'язкові заняття з фізичної підготовки, здають контрольні нормативи, а також беруть участь у фізкультурно-оздоровчих заходах, додатково можуть відвідувати спортивні секції.

До підготовчої групи належать особи, які мають незначні відхилення у стані здоров'я та недостатньо фізично підготовлені.

Уроки фізкультури для цієї категорії вихованців проводять згідно з навчальною програмою за умов більш поступового освоєння рухових навичок та вмінь, а також виключення вправ, що пов'язані з підвищеними вимога ми до організму. Контрольні нормативи такі особи здають вибірково. Вони беруть також участь у фізкультурнооздоровчих заходах. Можуть відвідувати спортивні секції загальної фізичної підготовки.

До спеціальної групи належать особи, які мають значні відхилення у стані постійного чи тимчасового характеру і допущені до навчання та трудової діяльності. Уроки фізкультури з ними проводяться за спеціальною програмою з урахуванням характеру та тяжкості захворювання і мають лікувальну спрямованість. Для цієї категорії осіб додатково організовуються прогулянки, рухливі ігри, спортивні розваги за умови дотримання правил самоконтролю. Індивідуальні заняття фізичними вправами здійснюються згідно з рекомендаціями лікаря.

В залежності від поліпшення стану здоров'я вихованців переводять з однієї групи до іншої.

9.1.4. Медичні працівники установи проводять добір підлітків, які за станом здоров'я потребують оздоровчого режиму медичного нагляду та посиленого харчування, в оздоровчі групи. Ці групи створюються при стаціонарах медичних частин.

До оздоровчої групи включаються такі підлітки:

- фізично ослаблені та ті, які мають вагу нижче норми;

- ті, які перенесли різні тяжкі захворювання, травми, хірургічні втручання тощо;

- ті, які мають відхилення у стані здоров'я тривалого характеру й належать до спеціальної групи обліку, та ті, які підлягають постійному диспансерному нагляду.

Начальник медичної частини складає список осіб, які зараховуються до оздоровчої групи, та затверджує його у керівника установи.

Термін перебування в оздоровчій групі визначає лікар, він становить близько 30 днів. При наявності медичних показань термін може бути продовжений. На цей період вихованці утримуються в стаціонарі медичної частини. Вони можуть відвідувати ПТУ, школу.

Працевикористання здійснюється за станом їх здоров'я. Крім того, проводяться заняття з лікувальної та фізичної культури під наглядом медпрацівника. В медичних картах цієї категорії осіб роблять відповідні записи, що відображають контроль ваги, режим дня, медикаментозну та вітамінну терапію, лікувальну фізкультуру, працевикористання.

9.1.5. З метою вдосконалення надання спеціалізованої медико-санітарної допомоги неповнолітнім засудженим у виховно-трудових колоніях по взаємній домовленості з місцевими органами охорони здоров'я належить передбачити:

а) прикріплення виховно-трудових колоній за місцем їх розташування до обласних, міських та центральних районних лікарень для надання висококваліфікованої консультативної і стаціонарної медичної допомоги засудженим підліткам;

б) надання місцевими органами охорони здоров'я:

- практичної допомоги медичній службі органів внутрішніх справ у проведенні профілактичних медичних оглядів двічі на рік в установах для неповнолітніх лікарями-спеціалістами: отоларингологом, окулістом, невропатологом, хірургом, стоматологом, психіатром з проведенням необхідних лабораторних та функціональних досліджень, а також дворазового флюорографічного обстеження;

- консультативної і методичної допомоги медслужбі органів внутрішніх справ в організації та здійсненні диспансерного нагляду за особами з виявленими захворюваннями, у проведенні для них лікувально-профілактичних заходів в повному обсязі за участю лікарів-спецілістів: дерматовенеролога, фтизіатра, а також нарколога для проведення примусового лікування підлітків, хворих на хронічний алкоголізм та наркоманію згідно з існуючим положенням;

- необхідної допомоги органам внутрішніх справ у комплектуванні медичних частин виховно-трудових колоній медичними кадрами;

в) головним державним санітарним лікарям областей, міст та районів за місцем розташування виховно-трудових колоній надання практичної допомоги в організації та проведенні протиепідемічних заходів.

9.1.6. При наявності в штатах медчастини лікаря-терапевта здійснюється лікування хворих лише із захворюваннями, то їх можна вилікувати протягом двох тижнів в умовах стаціонару. Особи, які мають захворювання, що потребують більш трипалого періоду стаціонарного лікування, підлягають направленню до лікарні УВП чи найближчої лікарні органів охорони здоров'я. При відсутності лікаря-терапевта хворого якнайшвидше направляють до лікарні.

9.1.7. Лікування неповнолітніх засуджених, які мають примусову міру медичного характеру, щодо хворих на наркоманію, повинно здійснюватися в умовах спеціалізованої установи.

Амбулаторне лікування здійснює в умовах ВТК лікар-психіатр чи начальник медчастини згідно з рекомендаціями лікаря-психіатранарколога.

Таким чином, зберігається єдина методологія лікувального процесу та послідовність при наданні наркологічної допомоги неповнолітнім засудженим. Всіх засуджених підлітків під час перебування їх в карантині в обов'язковому порядку консультує лікар-психіатр. Лікування хворих на наркоманію в умовах ВТК обов'язково необхідно поєднувати з трудовим процесом, навчанням в ПТУ та загальноосвітній школі під керівництвом персоналу, який має підготовку для роботи і спілкування з наркоманами. Всю роботу з цієї категорією засуджених підлітків проводить підлітковий лікар-психіатр у тісній взаємодії та діловому спілкуванні з вихователем і психологом. Вони організують комплексні заходи стосовно пропаганди серед підлітків тверезого способу життя, шкідливих наслідків наркоманії та шляхів її профілактики.

9.2. Особливості медичної допомоги жінкам

9.2.1. Завдання медичної частини СІЗО та УВП щодо медичного обслуговування жінок полягають у:

- запобіганні ускладненням вагітності, пологів та післяпологового періоду;

- антенатальній (внутрішньоутробній) охороні плоду;

- профілактиці та лікуванні гінекологічних захворювань.

9.2.2. Медична частина здійснює:

- диспансерний нагляд за вагітними жінками;

- психопрофілактичну підготовку до пологів;

- роботу "школи матерів".

Медична частина контролює:

- працевлаштування жінок згідно з чинним законодавством (звільнення вагітних та матерів-годувальниць від нічної і понаднормової праці, праці на шкідливому виробництві та у вихідні дні тощо);

- наявність кімнат гігієни та їх санітарний стан, забезпечення цих кімнат типовим обладнанням;

- харчування вагітних жінок та матерів-годувальниць.

9.2.3. Допомога вагітним жінкам, які утримуються в СІЗО та УШІ, при пологах надається в пологових будинках органів охорони здоров'я.

9.2.4. Всі вагітні підлягають диспансерному нагляду. Вагітні з акушерською патологією чи з екстрагенітальними захворюваннями належать до групи "ризику".

При первинному огляді вагітної:

- збирають анамнез, звертаючи увагу на характер секреторної, менструальної функції, хід та кінець попередніх вагітностей і пологів;

- роблять загальне та спеціальне акушерське обстеження, включаючи ультразвукове, вимірюють вагу, артеріальний тиск;

- проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, сечі, реакцію Васермана у першій та другій половині вагітності, визначення групи і резуса крові, дослідження вагінальних виділень, обстеження на ВІЛ - за бажанням),- оглядають терапевт та стоматолог.

При складному акушерському анамнезі вагітна обстежується на токсоплазмоз, при необхідності обстежується у лікаря-спеціаліста.

Відвідування лікаря акушера-гінеколога призначається:

- I половина вагітності - 1 раз на місяць;

- II половина вагітності - 2 рази на місяць;

- після 32 тижнів вагітності - щотижня;

- при складному акушерському анамнезі, захворюванні -жінки чи патологічному розвитку справжньої вагітності, що не потребує госпіталізації, питання про частоту оглядів вирішується індивідуально, лабораторні дослідження проводять в залежності від потреби та в необхідному обсязі.

Як тільки встановлюється вагітність жінки, її переводять на більш легку роботу, з нею проводиться:

- санітарно-освітня бесіда про дотримання правил особистої гігієни, режиму праці та відпочинку;

- фізична підготовка груповим методом за спеціальним комплексом вправ, заняття з хворими вагітними (при захворюваннях серця, судин, токсикозах вагітності тощо) проводяться індивідуально;

- психопрофілактична підготовка до пологів - щотижня (6 занять);

- з 14 - 10 тижнів вагітності навчання в "школі матерів".

Госпіталізації для обстеження та лікування підлягають жінки:

- патологічному розвитку вагітності (тяжкі форми токсикозу, загрози викидня, водянка вагітних, нефропатія, преєклампсія, кровотеча із статевих шляхів, резус-конфліктна вагітність, загроза передчасних пологів та ін.);

- при екстрагенітальних захворюваннях (вади серця, гіпертонічна хвороба, гіпертиреоз, діабет, анемія, лейкоз, цистит тощо);

- практично здорові жінки, у яких розвиток пологів може бути ускладненим (рубець на матці, поперечне чи косе положення плоду, багатоплідна вагітність, внутрішньоутробна смерть плоду, міома матки тощо);

- при неможливості в амбулаторних умовах уточнити діагноз захворювання, ускладнення.

9.2.5. Після виписування з акушерського стаціонару огляди проводяться:

- I - через 7 - 10 днів;

- II - через 1 місяць;

- III - через 2 місяці.

Під час першого огляду вивчаються дані акушерського стаціонару, виявляються скарги, вагінальне дослідження здійснюється за показаннями. Проводиться бесіда про дотримання правил особистої гігієни. Консультативні огляди у лікарів-спеціалістів призначаються при необхідності.

Під час другого огляду виявляються скарги, призначаються лабораторні дослідження за показаними.

При фізіологічному розвитку після пологового періоду після третього огляду жінку знімають з диспансерного обліку. За станом здоров'я поліжниці стежить лікар акушер-гінеколог, а за розвитком новонародженого - лікар-педіатр.

9.2.6. Організація гінекологічної допомоги включає:

- профілактику гінекологічних захворювань;

- вчасне їх виявлення;

- надання медичної допомоги гінекологічним хворим.

9.2.6.1. Гінекологічні захворювання виявляються при зверненні жінки до лікаря акушера гінеколога з різними скаргами, а також під час проведення щорічних профілактичних оглядів.

Огляду підлягають всі жінки, які перебувають в СІЗО та УВП, їх оглядає лікар акушер-гінеколог не менше як 1 раз на рік. При виявленні захворювань (чи при підозрі на їх наявність) лікар здійснює:

- збір анамнезу;

- загальний та гінекологічний огляд хворих;

- взяття мазків для бактеріологічного та цитологічного досліджень.

9.2.6.2. Хворі, які підлягають плановій госпіталізації, проходять попереднє обстеження, для них необхідно мати місця в стаціонарі.

Жінки, які мають захворювання, лікування яких неможливе в стаціонарі медичної частини, направляються на стаціонарне лікування в лікарню УВП.

При направленні жінок для штучного припинення вагітності роблять:

- аналіз крові на реакцію Вассермана;

- дослідження вагінальних мазків;

- першовагітним - встановлення резусу приналежності крові.

Інші дослідження призначаються за показаннями.

9.2.6.3. Протипоказання для штучного припинення вагітності:

- гостра та підгостра гонорея;

- гострі та підгострі запальні процеси будь-якої локалізації;

- гострі інфекційні захворювання.

9.2.6.4. Гінекологічні хворі поділяються на дві групи:

- хворі, які потребують лікування;

- хворі, які потребують регулярного нагляду та огляду.

До першої групи зараховують хворих із злоякісними та доброякісними новоутвореннями зовнішніх статевих органів, з міомами матки, кістомами та кістами яєчників, опущенням і випаданням стінок матки та піхви, які потребують оперативного лікування; хворих з порушенням менструальної функції і патологічним клімаксом тощо.

До другої групи відносять жінок з безсимптомними міомами, що не потребують лікування; хворих з кістами піхви та яєчників, яким не показано оперативне лікування; жінки з опущенням та випаданням стінок піхви і матки при наявності протипоказань до оперативного лікування, а також хворих, переведених з першої групи після оперативного чи консервативного лікування.

Частоту і терміни відвідування, а також тривалість нагляду визначає лікар індивідуально для кожної хворої залежно від характеру, клінічної стадії захворювання та особливостей його розвитку.

9.3. Організація роботи будинків дитини

9.3.1. Будинок дитини є дитячим закладом для утримання та виховання дітей засуджених жінок.

Будинки дитини створюються при жіночих установах виконання покарань за наказом МВС України. Направлення вагітних жінок та жінок з дітьми до установ виконання покарань, де є будинки дитини, здійснюється згідно з наказом МВС України від 12.02.93 N 74.

Будинки дитини розташовуються за зоною або відгороджуються від жилої зони. Земельні ділянки, що займають будинки дитини, відгороджуються, обладнуються ізольованими один від одного майданчиками (за кількістю груп) для проведення прогулянок та спання дітей на свіжому повітрі протягом цілого року.

В будинках дитини виховуються діти від народження до двох років. Дитина, старша двох років, передається на утримання близьким та рідним засудженої жінки, а у випадку відсутності таких чи відмови взяти дитину - підлягають переведенню в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я у порядку, встановленому чинним законодавством. За згодою матері та рідних засудженої дітей можна виписувати з будинку дитини та передавати на виховання рідним навіть до досягнення ними дворічного віку.

Всі новонароджені діти підлягають своєчасній реєстрації в загсі з оформленням на кожну дитини медичного свідоцтва про народження. Протягом трьох днів в загсі проводиться реєстрація випадків мертвих народжених та новонароджених, померлих першого тижня життя (0 - 7 діб чи 0 - 168 годин після народження). На кожну дитину (плід) видається свідоцтво про смерть.

Кожний будинок дитини розраховується на розміщенні 50 - 100 дітей з ізоляцією групових приміщень.

Норма житлової площі на одну дитину - 5 кв.м (до норми входить площа спальних кімнат, кімнат для ігор, годування). В спальній кімнаті площа на одну дитину повинна становити не менше ніж два квадратних метра.

Будинок дитини очолює начальник будинку дитини лікар-педіатр, який здійснює керівництво медичною, виховною та адміністративногосподарською діяльністю у відповідності до Основ законодавства України про охорону здоров'я, наказів та інструкцій МВС України. Начальник установи виконання покарань та начальник медичної частини, у веденні якої є будинок дитини, безпосередньо відповідають за організацію його роботи.

9.3.2. З метою правильної організації оздоровчої та виховної роботи в будинку дитини створюються вікові групи. Кількість груп та віковий склад дітей у групах визначаються згідно з наявністю дітей, їх віком та з урахуванням психофізіологічного розвитку.

Розподіл дітей за віком: перша група - до 10 місяців (з виділенням підгрупи дітей до 4 місяців), друга група - від 10 місяців до 1,5 року, третя група - від 1,5 року до 2 років. У першій та другій групах кількість дітей не повинна перевищувати 6, в третій - не більше 10. Якщо в одній з вікових груп кількість дітей перевищує ці норми, то створюються паралельні групи.

9.3.3. Медичне обслуговування дітей здійснюється за двома головними напрямками:

- організація доцільного фізичного та нервово-психічного розвитку здорової дитини;

- профілактика і лікування інфекційних та соматичних захворювань.

9.3.4. Медичний персонал будинку дитини забезпечує:

- раціональне харчування дітей до 1 року та повноцінне харчування дітей, яким більше 1 року;

- проведення профілактичних щеплень дітям в декретовані вікові періоди;

- проведення процедур для загартування, фізкультурних вправ;

- проведення заходів, пов'язаних з організацією роботи карантину, ізоляцією дітей, які захворіли в будинку дитини;

- санітарно-освітню роботу з матерями та персоналом будинку дитини;

- облік та звітність.

9.3.5. Порядок вигодовування дітей до 1 року визначається Міністерством охорони здоров'я. При цьому медичні працівники повинні:

- прагнути до максимального збереження грудного вигодовування;

- своєчасно переводити дитину на змішане та штучне вигодовування у випадках недостатньої кількості грудного молока та неможливості отримувати донорське молоко;

- з урахуванням віку та індивідуальних особливостей дитини включати в раціон соки, фруктове пюре, вітаміни, різні види прикорму;

- здійснювати суворий контроль за відповідністю харчування, що отримує дитина, його фізіологічним потребам в основних харчових інгредієнтах;

- враховувати стан здоров'я та індивідуальні особливості дитини, умови виховання, навколишнє середовище.

Ефективність харчування визначається рівномірним збільшенням маси тіла та росту, що відповідають нормам.

Окремо виділяються діти групи "ризику" - недоношені, з багатоплідної вагітності, які народилися з великою вагою тіла, які страждають гіпотрофією. Питання про режим харчування таких дітей вирішується індивідуально.

9.3.6. Порядок та терміни проведення профілактичних щеплень визначаються Міністерством охорони здоров'я України. При цьому вживаються такі заходи:

- планування щеплень на рік, квартал, місяць;

- огляд дітей в день щеплення з обов'язковою термометрією;

- дотримання санітарно-гігієнічних правил, правил асептики та антисептики (окремий кабінет, стерилізація інструментарію тощо);

- чітка реєстрація проведених профілактичних щеплень та ускладнень, спричинених ними;

- обгрунтування медичних відхилень від щеплень з визначенням їх тривалості.

9.3.7. Методика проведення загартування дітей визначається Міністерством охорони здоров'я України. При цьому дотримуються таких умов:

- облік індивідуальних особливостей дитини під час вибору методу загартування;

- комплексне використання природних чинників та процедур для загартування;

- поступове збільшення сили впливу природного чинника;

- систематичність загартування, що здійснюється протягом року, але його види та методики змінюються залежно від сезону та погоди;

- підтримання спокійного, радісного настрою дитини під час процедури загартування.

Фізичне виховання дітей першого року життя здійснюється у формі індивідуальних занять, що включають масаж та гімнастику. Для дітей, яким більше року, фізкультурні заняття проводиться у вигляді рухливих ігор, а також комплексу гімнастичних вправ (ходіння по буму, гірці, переступання через лавочку тощо).

Стан здоров'я дітей визначається за комплексною методикою з залученням лікарів-спеціалістів. Кінцевим результатом цієї роботи є об'єднання дітей в однорідні за станом здоров'я групи, що полегшить проведення оздоровчих заходів.

9.3.8. Всі діти, які прибувають до будинку дитини, підлягають негайному та ретельному лікарському огляду.

Лікарський огляд дітей здійснюється у такі терміни: 1-го місяця життя - щоденно, від 1 до 6 місяців - 1 раз у два дні, від 6 місяців до року - 1 раз на п'ять днів, від 1 року до 2 років - 2 рази на місяць. Результати огляду та психофізичного розвитку дітей заносяться до історії розвитку дитини.

До консультації ослаблених дітей та дітей, які мають відхилення у стані здоров'я, залучаються лікарі-спеціалісти з лікувальних закладів органів охорони здоров'я та МВС України.

При надходженні до будинку всім дітям роблять антропометричні вимірювання, а потім такі виміри дітям у віці до 1 року проводять один раз на 6 місяців.

Зважування здорових дітей здійснюється таким чином: до 4 місяців - через день, від 4 місяців до 1 року - 2 рази на 5 днів, від 1 року до 1 року і 6 місяців - 1 раз на 10 днів, від 1 року 6 місяців до 2 років - 2 рази на місяць. Ослаблені діти зважуються перед кожним годуванням і після нього протягом 3 - 4 місяців життя дитини.

9.3.9. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань діти, старші двомісячного віку, які вперше надходять до будинку дитини, проходять карантин протягом 21 дня. Діти віком до 2-х місяців мають перебувати протягом 3 - 5 днів у напівбоксі карантинного приміщення.

Для карантину виділяють спеціальне приміщення поза будинком дитини, де кількість ліжок повинна становити не менше як 15 % від штатної кількості місць у будинку дитини. Карантинне приміщення повинно мати: приймальню з 2-3 напівбоксами, кімнати для утримання дітей разом з матерями (площею не менше 4 кв.м на 1 дитину та 2 кв.м на матір), ванну, туалет із зливом, веранду та окремий майданчик для прогулянок дітей.

У карантинному приміщенні перебувають діти різного віку, режим дня визначається для кожної дитини окремо, а виховна робота здійснюється з урахуванням віку та стану здоров'я дитини.

Під час карантину здійснюється обстеження дітей і матерів на бацили дифтерії, інфекції кишкової групи (черевного тифу, паратифу, дизентерії), зараженість гельмінтами, на захворювання туберкульозом та сифілісом з дослідженням крові на реакцію Вассермана, дівчаток і матерів - на гонорею. Подальші додаткові обстеження проводяться наявності клінічних та епідеміологічних показань.

Діти, які народилися від матерів, хворих чи тих, хто хворів на сифіліс, які не мають активних проявів захворювання, навіть при негативній реакції Вассермана, підлягають обов'язковому профілактичному лікуванню за схемами, затвердженими наказом МОЗ України від 30.12.92 р. N 207 "Про організацію дермато-венерологічної допомоги населенню України".

Діти з гострими тяжкими інфекційними захворюваннями, які потребують стаціонарного лікування, до госпіталізації їх у лікарні органів охорони здоров'я повинні утримуватись в боксі-ізоляторі.

9.3.10. Ізолятор, що створюється з кількістю ліжок у розмірі 15% від кількості місць в будинку дитини, повинен бути в ізольованому від груп приміщенні та мати окремий вихід. Ізолятор складається з приймальні, 1 - 2 боксованих палат (площею не менше як 4 кв.м на 1 дитину), санвузла, ванни та боксу для тимчасової ізоляції дитини. Ізолятор повинен мати веранду, а також зелений майданчик для прогулянок дітей.

Карантинне відділення та ізолятор повинні мати все необхідне устаткування та предмети догляду.

9.3.11. Режим дня у групах та підгрупах встановлюється з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей. В кожній групі проводяться оздоровчі та виховні заходи відповідно до віку дітей, щоб забезпечити їх нормальний розвиток.

9.3.12. Медичні працівники повинні прагнути до максимального збереження грудного вигодовування дітей. При відсутності грудного молока у матері дитина отримує грудне молоко годувальниці чи донора або сухі адаптовані молочні суміші.

При будинку дитини створюється молочна кухня.

9.3.13. Для ослаблених дітей будинку дитини можуть бути створені санаторні групи із забезпеченням умов та режиму, що сприяють оздоровленню дітей.

9.3.14. Про кожний випадок інфекційного захворювання начальник будинку дитини того ж дня повідомляє начальника медчастини УВП та СЕС УВС області.

По відношенню до дітей, які мали контакт з інфекційними хворими, вживаються всі необхідні протиепідемічні заходи. Вони входять в окрему групу та розміщуються в окремому приміщенні. В групі, де була виявлена хвора дитина, здійснюється поточна дезінфекція, а після встановлення заключного діагнозу - заключна.

При виявленні гострої кишкової інфекції діти, обслуговуючий персонал даної групи та працівники харчоблоку обстежуються на кишкову групу інфекцій.

9.3.15. Діти з хронічною патологією беруться під динамічний нагляд. В залежності від характеру захворювання вони підлягають протирецидивному лікуванню, специфічній та загальнозміцнюючій терапії. Періодично діти підлягають поглибленому обстеженню з залученням дитячих лікарів-спеціалістів. Обсяг та терміни проведення такого обстеження визначається МОЗ України.

9.3.16. Санітарно-освітню роботу організовує начальник будинку дитини. Вона спрямована на виховання у матерів і обслуговуючого персоналу санітарно-гігієнічних знань та навичок з виховання і догляду за дітьми раннього віку.

Існують такі форми санітарно-освітньої роботи, що включають в себе: випуск бюлетенів з питань санітарії та гігієни, сезонної профілактики захворювань, проведення "школи матерів", лекцій, бесід на медичні теми тощо. Санітарно-освітня пропаганда повинна бути дохідливою для матерів і персоналу, актуальною за тематикою та наочною при викладенні.

9.3.17. Адміністрація УВП забезпечує матерям, які годують своїх дітей, можливість щоденно відвідувати їх в будинках дитини не рідше як через кожні 3 години, протягом не менше як 30 хвилин, а при годуванні двох і більше дітей - не менше години. Максимальна тривалість такого відвідування у кожному конкретному випадку визначається лікарем та погоджується з адміністрацією УВП. Матерям, які не годують своїх дітей груддю, теж надається можливість щоденно відвідувати їх в будинках дитини.

Відвідування здійснюється в період від підйому до відбою за графіком, складеним з урахуванням розпорядку установи.

9.3.18. Начальник будинку дитини шляхом опитування засуджених жінок, а при необхідності і шляхом листування з їх близькими рідними з'ясовує питання про згоду останніх взяти дітей на виховання. Якщо рідні згодні взяти дитину, але не можуть за нею приїхати за відсутністю коштів, то установа виконання покарань оплачує їм проїзд залізницею в обидва кінці з зарахуванням витрат до статі "Витрати у зв'язку із звільненням". Якщо рідні не можуть приїхати за дитиною з будь-яких інших причин, то дитину відвозять на місце проживання родичів у супроводі медичного працівника.

Родичу, який взяв дитину на виховання, видають копію акта про передачу дитини, свідоцтво про її народження, виписку з історії розвитку дитини, де зазначається стан здоров'я, зроблені профілактичні щеплення та перенесені захворювання.

У випадках, коли діти не можуть бути взяті на виховання родичами засуджених, начальники будинків дитини за 2 - 3 місяці до досягнення дітьми дворічного віку повідомляють органи охорони здоров'я про передачу дітей до їх дитячих закладів.

За рішенням органів опіки та опікунства і за згодою матері діти можуть передаватися на виховання іншим особам. Діти, які мають органічні ураження ЦНС, вроджені вади розвитку та інші захворювання і не підлягають направленню в будинки дитини загального профілю, передаються у спеціальні будинки дитини чи лікувальні установи органів охорони здоров'я.

Діти, які передаються близьким родичам засуджених жінок, а також в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України, забезпечуються безкоштовно повним комплектом білизни, одягу та взуття з урахуванням сезону.

В дорозі діти забезпечуються окремими місцями, постільною білизною та повноцінним харчуванням. Супроводжуючі їх медичні працівники повинні мати з собою предмети догляду за дітьми, посуд, медикаменти.

9.3.19. Жінки, які мають при собі дітей, при звільненні отримують під розписку свідоцтво про народження дитини та виписку з історії її розвитку, де повинна бути інформація про стан здоров'я дитини, профілактичні щеплення та перенесені захворювання.

Якщо при звільненні жінки, її дитина захворіла і потребує госпіталізації, то за згодою матері їх госпіталізують разом у найближчу лікарню органів охорони здоров'я.

9.3.20. ВІЛ-інфікована дитина за бажанням засудженої матері тримається до досягнення 3-річного віку в будинку дитини при виправно-трудовій установі на загальних підставах.

10.1. Під тимчасовою непрацездатністю розуміють тимчасову втрату працездатності (до її відновлення або до встановлення інвалідності) внаслідок захворювання, нещасного випадку або з інших причин, що не дозволяють виконувати роботу (допологовий і післяпологовий періоди, протезування, донорство, аборт, звільнення від роботи у зв'язку з проведенням примусового лікування тощо).

10.2. Експертизу тимчасової непрацездатності здійснює лікар медичної частини лікарні УВП. Завданням експертизи тимчасової непрацездатності в УВП є:

- визначення тимчасової втрати працездатності засуджених;

- виявлення тривалої або постійної втрати працездатності і направлення на лікарсько-трудову комісію (ЛТК),

- рекомендація відповідних умов праці для осіб, які не є інвалідами, але потребують за станом здоров'я обмежень у працевикористанні.

За організацію і проведення експертизи тимчасової непрацездатності відповідають начальники медичних частин лікарень, а по регіону в цілому - керівники відділів (служб) охорони здоров'я УВС.

10.3. При встановленні факту тимчасової непрацездатності та необхідності звільнення від роботи у зв'язку з хворобою для проходження амбулаторного лікування робиться відповідний запис у журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, медичній амбулаторній карті та журналі реєстрації амбулаторних хворих, а також заповнюється талон реєстрації причин тимчасової непрацездатності.

Лікар дає хворому звільнення від роботи на період до 3 днів, а взагалі термін звільнення у випадку даного захворювання може бути продовжений лікарем до 6 днів. Забороняється звільняти хворого від роботи заочно, обов'язковим також є огляд хворого під час продовження звільнення та перед виходом на роботу. Періодичні огляди хворого дозволяють лікарю, який лікує його, наглядати за розвитком хвороби та своєчасно корегувати лікувально-відновні заходи.

У період підвищеної захворюваності на грип лікарі можуть при встановленні непрацездатності одночасно звільняти під роботи строком до 5 днів. Продовження звільнення на період більше 5 днів можливе лише після погодження з начальником медичної частини і огляду ним хворого, що підтверджується його підписом в амбулаторній карті. При тривалих захворюваннях такі огляди слід здійснювати не рідше ніж через 10 днів із записом розгорнутого клінічного обгрунтування продовження звільнення з приводу непрацездатності.

Лікування або обстеження хворого в умовах стаціонару медичної частини або лікарні є підставою для звільнення від роботи.

10.4. Тривалість тимчасової непрацездатності залежить від особливостей розвитку хвороби. При гострих захворюваннях із сприятливим трудовим прогнозом звільнення надається до відновлення працездатності. При гострих захворюваннях, що мають тенденцію до переходу у хронічні, звільнення від роботи надається до того часу, поки трудовий прогноз є сприятливим. При несприятливому або сумнівному прогнозі хворого необхідно направляти на ЛТК для визначення інвалідності. У випадку, коли немає підстав для встановлення інвалідності, але є часткове обмеження працездатності, хворого за висновком лікаря переводять на іншу роботу.

При хронічних захворюваннях звільнення надаються лише в окремих випадках, тобто при загостреннях, приступах, нападах на період, поки ознаки загострення не зникнуть.

10.5. Особливу увагу треба приділяти особам, які тривало і часто хворіють, проводити для них необхідні лікувально-оздоровчі заходи. Своєчасний та правильно організований диспансерний нагляд за цією категорією хворих дає можливість зменшити захворюваність з тимчасовою втратою працездатності, це є засіб профілактики подальшого погіршання стану здоров'я та інвалідності.

10.6. При постійній або тривалій втраті працездатності, а також при її значному обмеженні хворим визначається інвалідність. Інвалідність встановлюють лікарсько-трудові комісії згідно з Положенням про лікарсько-трудову комісію в установах виконання покарань (додаток 13) та на підставі Інструкції по встановленню груп інвалідності, затвердженої Міністром охорони здоров'я 28.12.91 року N 16.03/20.

Вирішення питань про працездатність засуджених, які надходять до УВП в період до проведення чергової ЛТК, покладається на начальника медичної частини.

11.1. Зубопротезну допомогу підслідним та засудженим подують госпрозрахункові зубопротезні лабораторії, що створюються при слідчих ізоляторах, установах виконання покарань та лікарнях. Зубопротезну допомогу можуть подавати також і лікувальні заклади органів охорони здоров'я на договірних засадах.

11.2. Зубопротезні лабораторії можуть працювати за "кущовим" принципом, обслуговуючи відразу декілька установ. У цьому випадку до установ направляється стоматолог або зубний лікар з метою проведення підготовчих робіт для подальшого виготовлення зубних протезів. Питання про необхідність його виїзду вирішує начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС відповідно до заявок установ.

11.3. Чергу на зубопротезування визначає та регулює лікарпротезист. У першу чергу враховуються абсолютні показання для протезування.

Абсолютними показаннями для протезування є:

- відсутність усіх зубів на одній чи обох щелепах;

- відсутність усіх бокових зубів на одній чи обох щелепах;

- відсутність кількох передніх зубів на одній чи обох щелепах при зберіганні усіх бокових зубів;

- відсутність не менше двох зубів, що стоять рядом з одного чи з двох боків щелепи, при наявності медіальної та дістальної опори;

- пародонтоз в залежності від стану жувального апарату.

Контроль за відбором та чергою на зубопротезування здійснює начальник медчастини СІЗО, УВП.

11.4. Засуджені мають право на отримання протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних виробів, слухових і голосових апаратів та окулярів.

11.5. Виготовлення будь-яких протезів та їх ремонт здійснюється за рахунок коштів засудженого, його родичів або установи, де він утримується, на підставі його заяви, висновків лікарів-спеціалістів та лікарсько-трудової комісії.

Виготовлення та ремонт протезів за рахунок установи виконання покарань здійснюються:

- при каліцтві на виробництві з вини адміністрації під час відбування покарання;

- інвалідам I та II групи, інвалідам з дитинства, учасникам Великої Вітчизняної війни та особам, які прирівнені до них, якщо вони мають показання для протезування;

- після оперативного втручання на верхніх і нижніх щелепах з приводу новоутворень та інших захворювань, що призводять до втрати значної частини кістки і різкого порушення жувальної функції.

Протезування за рахунок установи здійснюється наявності таких документів: заяви засудженого, акта про виробничу травму, висновку лікарсько-трудової комісії про інвалідність та необхідність протезування.

Засуджені, які є учасниками Великої Вітчизняної війни, чи прирівнені до них, повинні мати відповідні документи. При цьому витрати на протезування зараховують до статті "Медичне обслуговування" кошторису утримання УВП.

Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, 2, 3, користуються безплатним позачерговим зубопротезуванням. Особи, які віднесені до категорії 4 - першочерговим зубопротезуванням із зниженням вартості на 50 відсотків.

Зубопротезування цим засудженим здійснюється при наявності таких документів: заяви засудженого, висновку лікарсько-трудової комісії про необхідність зубопротезування і відповідних посвідчень.

В усіх інших випадках протезування здійснюється тільки після попереднього сплачування засудженим або його родичами повної вартості робіт за встановленими державними розцінками.

Як платне, так і безплатне протезування можливе лише з дозволу начальника УВП, а якщо це пов'язано з переведенням засудженого з одного підрозділу до другого - з дозволу керівництва управління (відділу) виконання покарань УВС.

11.6. Виготовлення протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних та інших виробів здійснюється протезно-ортопедичними підприємствами Міністерства соціального захисту населення України.

Начальнику установи, де здійснюється оформлення замовлень, зняття мірок, примірка, індивідуальна підготовка протезів вживає всіх заходів з метою створення необхідних умов для роботи фахівців протезно-ортопедичних підприємств.

В разі потреби начальники УВП можуть запрошувати техніків-протезистів для проведення підготовчих робіт з протезування, оплачуючи фактичні витрати за відрядження цих працівників у встановленому порядку.

11.7. Якщо лікар-окуліст призначить засудженому окуляри для корекції зору, то начальник медичної частини вживає заходів для забезпечення його окулярами. Інвалідам I та II групи окуляри купують за рахунок установи. Витрати зараховують до статті "Медичне обслуговування". Усім іншим - за рахунок підслідного або засудженого, чи їх родичів.

13.1. Перед від'їздом всі підслідні та засуджені обов'язково проходять медичний огляд для визначення їх відповідності умовам наряду. Засуджені слідчих ізоляторів до переведення їх в установи виконання покарань обстежуються на заразні шкірні, венеричні та інфекційні захворювання (у тому числі туберкульоз), а неповнолітні обстежуються ще й на дифтерію, кишкові інфекції та глисти. Виявляються вагітні та інваліди. Порядок направлення засуджених на лікування регламентується наказом МВС України від 12.02.93 N 74.

Особи з заразними формами сифілісу та гонореї, хворі з заразними формами шкірних захворювань до проведення повного курсу лікування з однієї СІЗО чи УВП до іншої не переводяться. Підслідні та засуджені з інфекційними хворобами перевозяться тільки до лікувальних установ.

13.2. Перевезення до лікувальних установ інфекційних хворих, у тому числі і хворих з активною формою туберкульозу, а також жінок з вагітністю більше 6 місяців або з дітьми, душевнохворих і тяжкохворих здійснюється у спеціальних вагонах ізольовано від решти засуджених. Необхідність супроводження цієї категорії засуджених медичними працівниками визначає начальник лікарні, медичної частини органу-відправника, про що робиться відмітка на довідці особистої справи засудженого. Супроводжуючий медпрацівник призначається органом-відправником.

Відповідальність за необгрунтоване направлення підслідного чи засудженого в лікарню та невірно зроблений висновок про порядок його медичного супроводження начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС і начальник медичної частини (лікарні) несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

13.3. Направлення засудженого чи підслідного, який віл мовляється від приймання їжі, на судовий процес, в слідчі органи та місця позбавлення волі здійснюється окремо від інших осіб (в окремій камері спеціального вагону чи спеціальної машини). При наявності медичних показань етапування здійснюється у супроводі медичного працівника, призначеного органом-відправником. Якщо подальша відмова від прийняття їжі під час транспортування буде загрожувати здоров'ю та життю підслідного чи засудженого, то на підставі письмового висновку супроводжуючого медичного працівника його необхідно здати в один з найближчих СІЗО чи УВП з забезпеченням необхідної медичної допомоги.

13.4. Медичний персонал, призначений для супроводження засуджених, повинен:

- брати участь у прийманні військовим караулом засуджених, контролювати обсяг та якість комплексної санітарної обробки перед їх відправкою за кілька годин до посадки засуджених у вагони, разом з начальником караулу та представником медичної служби залізниці перевірити санітарний стан і обладнання вагону (наявність нар, драбинок, ліхтарів, печей, посуду для приймання їжі, бачків для води, наявність та якість продуктів, тари, призначеної для зберігання продуктів);

- подавати медичну допомогу засудженим, обслуговуючому персоналу, особовому складу військового караулу під час перевезення;

- при виявленні хворих, які захворіли в дорозі та потребують кваліфікованої лікарської допомоги, або при виникненні гострозаразних захворювань разом з начальником військового караулу вживати всіх заходів для госпіталізації їх в лікарні найближчого УВС чи в лікарні органів охорони здоров'я, проведення необхідних протиепідемічних заходів силами санітарноепідеміологічних станцій найближчого УВС чи санітарноепідеміологічної станції органів охорони здоров'я;

- під час транспортування контролювати санітарний стан вагону, порядок та умови зберігання продуктів, забезпечення питною водою;

- вести реєстрацію всіх, хто попросив медичної допомоги;

- після прибуття на місце призначення брати участь у передаванні засуджених, майна та в оформленні документації.

13.5. Періодичність відвідування медпрацівником осіб, яких ноті супроводжують, визначає орган-відправник. Перевезення засуджених, хворих на лепру, здійснюється у спеціально обладнаних товарних вагонах.

13.6. За фактами неякісного медичного огляду перед від'їздом засуджених чи безпідставної відмови у прийомі хворого до лікувальної установи Управління охорони здоров'я МВС України, відділи (служби) охорони здоров'я УВС проводять розслідування, посадові особи, які винні у цьому, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

13.7. Надання необхідної медичної допомоги в дорозі військовослужбовцям військових караулів, а також засудженим при відсутності супроводжуючих медичних працівників здійснюється силами найближчих медичних установ за телеграмами начальників військових караулів.

13.8. При звільненні з СІЗО чи УВП особи, які потребують стаціонарного лікування, госпіталізуються в лікарні органів охорони здоров'я.

Перед звільненням з місць позбавлення волі та перед направленням його на УВП-поселення з метою виключення інфекційних захворювань та для вирішення питання про можливість самостійного пересування до місця проживання засуджений повинен пройти медичний огляд з подальшою санітарною обробкою. Результати огляду заносять до медичної амбулаторної карти.

13.9. Інваліди I, II груп, хворі на активний туберкульоз (I-II, V-А, ГДО), та особи, які не закінчили примусове лікування від алкоголізму і наркоманії, з УВП до колоній-поселень не направляються до їх вилікування або зняття з них групи інвалідності.

13.10. Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота в УВП-поселеннях організується та проводиться на загальних підставах у відповідності із законодавством про охорону здоров'я.

Направлення засуджених у лікувальні установи здійснюється у відповідності з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я України.

13.11. У випадку, коли засуджений, який підлягає звільненню у зв'язку з хворобою, психічним станом та фізичними недоліками до вибраного місця проживання самостійно дістатися не може, начальник медичної частини повідомляє про це начальника установи виконання покарань, який повинен у встановленому порядку виділити необхідну кількість супроводжуючих.

13.12. Трун осудженого, який номер під час етапування, та його речі здають до найближчого органу внутрішніх справ.

13.13. При звільненні з місць позбавлення волі осіб, які потребують направлення до будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, адміністрація установи виконання покарань повинна не пізніше ніж за 3 місяці до звільнення передати в місцеві органи соціального захисту населення необхідні документи на зазначених осіб для розміщення їх після звільнення у відповідних будинках-інтернатах.

14.1. Медичне постачання медичних частин слідчих ізоляторів, установ виконання покарань та лікарень, в основному, здійснюється через В/О "Фармація", магазини медичної техніки територіальних органів охорони здоров'я. З цією метою Управління охорони здоров'я МВС, відділи (служби) охорони здоров'я УВС отримують і узагальнюють заявки установ, на підставі яких у встановлені терміни подають річні заявки до В/О "Фармація", магазини медичної техніки. Аптеки СІЗО, УВП і лікарень отримують медичне майно і медикаменти з аптечних складів, аптек органів охорони здоров'я.

14.2. Якщо в штати СІЗО чи УВП аптечний працівник не входить, то начальник медичної частини доручає вести аптечну справу одному з середніх медичних працівників (фельдшерів), який пройшов спеціальну фармацевтичну підготовку.

14.3. Аптеки розміщуються в приміщеннях установи, що розташовані за межами зони, що охороняється. Доступ до них підслідних і засуджених не дозволяється.

14.4. Облік, зберігання і видавання медикаментів та інших медичних товарів регламентуються чинним законодавством.

14.5. Медичне майно та медикаменти термінового і безстрокового використання, що надходять до аптеки, на підставі рахунків заносять до книги обліку матеріальних цінностей. Рахунки передаються в бухгалтерію для обліку.

Книги обліку матеріальних цінностей зберігаються в аптеці разом з копіями вимог (заявок). Облік витрачання отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту здійснюється в окремій книзі. Сторінки книг обліку матеріальних цінностей повинні бути пронумеровані, прошнуровані, завірені підписом начальника аптеки та печаткою.

Записи в книгах обліку матеріальних цінностей робляться акуратно без помарок. Поправки роблять червоним чорнилом і завіряють підписом начальника аптеки.

14.6. Звіт про витрату медикаментів та іншого медичного майна завідуючий аптекою щомісяця подає до бухгалтерії у грошовому (в сумах) вираженні. До звіту додаються дані про витрачання отруйних, наркотичних, сильнодіючих речовин та спирту у кількісному вираженні, а також вимоги на видані медикаменти.

14.7. Медикаменти з аптеки видаються в медчастину та відділення лікарні лише в готовому для прийому стані за вимогами (заявками). В лікарні заявки складає старша сестра відділення, а підписує їх начальник відділення. В медчастинах заявки складає фельдшер (медсестра), а підписує начальник медичної частини.

В лікарнях вимоги на наркотичні, отруйні, сильнодіючі речовини, спирт та інші медикаменти, що входять до предметно-кількісного обліку, ще затверджуються начальником лікарні чи його заступником.

14.8. Контроль за обліком, зберіганням та використанням медичного майна в аптеках СІЗО, УВП, лікарень здійснюється шляхом:

- планових і непланових перевірок, що здійснюють начальник медчастини або комісії (окремі працівники) за їх дорученням;

- перевірок наявності і правильності зберігання ліків у відділеннях (кабінетах) медчастин та лікарень, що здійснюють завідуючі аптеками, результати перевірок заносять до відповідного журналу, про них доповідають начальнику медчастини, лікарні;

- перевірок, що здійснюють відділи (служби) охорони здоров'я УВС, інспекторський склад Управління охорони здоров'я МВС України.

Планові перевірки медичного майна в СІЗО, УВП, лікарнях здійснюються:

- в період проведення щорічних інвентаризацій всього майна;

- не рідше одного разу на півріччя за вибіркою, обсяг перевірки визначається начальником установи або начальником медчастини, при цьому перевіряється не менше 25 найменувань видаткового і 15 найменувань інвентарного майна;

- щоквартально - отруйних речовин групи "А";

- щомісяця - сильнодіючих та наркотичних речовин.

При проведенні планових та рантових перевірок комісії (особам, які перевіряють) слід керуватися Державною фармакопеєю та чинним законодавством України. За результатами перевірок складаються акти, про підсумки доповідають начальнику установи. При виявленні псування лікувальних засобів складається акт про списування цінностей, що зберігаються в аптеці та стали непридатними. Акт складається комісією, призначеною керівником установи за участю головного (старшого) бухгалтера і завідуючого аптекою, при цьому з'ясовуються причини псування цінностей, а також визначаються винні у цьому особи. Вартість лікувальних засобів, що зіпсувались з вини матеріально-відповідальних осіб, зараховується на його рахунок і стягується у встановленому порядку. Акт про списання медичного майна довготермінового використання складається на підставі представлених документів про псування майна в двох екземплярах. Акт затверджується начальником установи, один екземпляр здається в бухгалтерію, другий зберігається в аптеці. Начальник установи і начальник медичної частини вживають всіх необхідних заходів для усунення виявлених недоліків.

14.9. Медикаменти з аптеки видаються з розрахунку використання їх протягом 5 діб, у виняткових випадках - в залежності від потреби. Медикаменти зберігаються під замком в кабінетах або металевих сейфах, що робить неможливим доступ сторонніх осіб до них. Запас медикаментів в аптеці не повинен перевищувати у середньому їх двомісячної потреби, запас дезінфікуючих засобів - на епідемічний сезон.

15.1. Санітарна освіта - складова і невід'ємна частина діяльності медичної служби. Основне завдання санітарної освіти полягає у пропаганді медичних та гігієнічних знань серед підслідних та засуджених, в участі у процесі їх перевиховання з позицій формування в них навичок здорового способу життя.

Управління охорони здоров'я МВС, відділи (служби) охорони здоров'я УВС здійснюють організаційно-методичне керівництво санітарною освітою, систематично вивчають цю роботу та контролюють її проведення в установах.

Відповідальність за організацію, планування і проведення санітарної освіти покладається на начальників медичних частин, а в лікарнях - на начальників лікарень чи їх заступників з медичних питань.

15.2. Основні завдання санітарно-освітньої роботи, що проводиться із підслідними та засудженими:

- пропаганда Основ законодавства України про охорону здоров'я, заходів уряду в галузі охорони здоров'я;

- удосконалення знань і закріплення практичних навичок з надання самодопомоги та взаємодопомоги при травмах, отруєннях;

- поширення медичних і гігієнічних знань, досягнень медичної науки, пропаганда здорового способу життя, проведення антиалкогольної та антинаркоманійної пропаганди, підвищення рівня обізнаності з ВІЛ/СНІДом та навчання заходів перестороги з метою зниження ризику інфікування ВІЛ;

- підвищення санітарної культури, вивчення правил індивідуального та колективного захисту від зараження збудниками інфекційних захворювань;

- мобілізація підслідних та засуджених для свідомого виконання вимог внутрішнього розпорядку, спрямованих на зберігання здоров'я і підвищення санітарно-епідемічного благополуччя установи.

Обов'язковою умовою ефективності санітарної освіти з її цілеспрямованість, плановість і безперервність. При плануванні враховуються: режими, особливості праці, дані аналізу захворюваності, травматизму і втрати працездатності серед засуджених, санітарний стан установ, місцеві епідемічні особливості поширення інфекційних захворювань, в лікарнях УВП - профіль медичної установи, склад хворих і вимоги лікувально-охоронного режиму.

Тематика санітарної освіти змінюється в залежності від виробничих завдань, що виконує УВП, пори року та контингенту засуджених, серед якого вона проводиться. Начальники медичних частин повинні встановлювати та постійно підтримувати зв'язок з центрами здоров'я, базами та конторами кінопрокату, використовуючи їх методичну і матеріальну допомогу у своїй практичній діяльності (наочні посібники, літературу, кінофільми тощо).

Санітарно-освітня робота проводиться за допомогою різноманітних форм і методів: лекції, бесіди, консультації, читання літератури " голос і радіомовлення, випуск санітарних бюлетенів, стінних газет, пам'яток, використання плакатів, гасел, діапозитивів, діафільмів, фотовиставок, демонстрація кінофільмів тощо. Проведення під час своєї роботи пропаганди медичних та гігієнічних знань - це службовий обов'язок всього медичного персоналу установи. Для всіх категорій медичних працівників встановлюється обов'язковий мінімум робочих годин для санітарної освіти. Для санітарної освіти слід широко використовувати самодіяльні організації засуджених.

16.1. Медичний облік та звітність є основними джерелами фактичних даних про здоров'я підслідних та засуджених, характер, обсяг і результати діяльності медичної служби установи. Медичний облік та звітність проводяться з метою отримання статистичних даних, необхідних для організації медичного обслуговування підслідних та засуджених і оперативного використання майна медчастини, контролю за ефективністю та своєчасністю вжитих лікувально-профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів, своєчасного інформування керівництва установи та вищого медичного начальника про стан медичного забезпечення, виявлення та узагальнення досвіду роботи медичної служби установи.

16.2. Медичний облік та звітність здійснюються за формами державної медико-статистичної звітності і формами облікової медичної документації, що затверджені Міністерством статистики України, та за формами галузевої звітності, затвердженими МВС України за узгодженням Міністерства статистики України. Медичний облік та звітність включають: облік стану здоров'я підслідних та засуджених, облік захворюваності, втрат працездатності (звільнень через хворобу), смертності, облік роботи медичної частини, а також облік інших лікувально-профілактичних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів. На основі медичного обліку та звітності здійснюються узагальнення і поглиблений аналіз матеріалів про зміни у стані здоров'я підслідних та засуджених і діяльності медслужби.

16.3. Дані медичного обліку та звітності повинні бути достовірними, повними, придатними до порівняння, своєчасними. Їх аналіз повинен проводитись згідно з вимогами медичної статистики і грунтуватись на глибокому та різносторонньому вивченні умов праці та побуту утримуваних в установі.

16.4. Відповідальним за організацію медичного обліку та звітності в уста нові є начальник медичної частини (начальник лікарні). Він організм і контролює всю роботу, що стосується медичного обліку та звітності, підлеглих службових осіб, своєчасно у встановлені строки подає вищому медичному начальнику документи медичної звітності, систематично аналізує дані про стан здоров'я підслідних та засуджених і про діяльність медслужби, доповідає про отримані результати та висновки керівництву установи і вищому медичному начальнику, використовує ці висновки при плануванні медичного обслуговування установи.

16.5. В СІЗО та УВП на одного з фельдшерів (медсестер) медичної частини покладається обов'язок зберігання та правильного використання бланків, журналів, книг обліку та звітності, ведення картотеки медичних амбулаторних карт, виконання за вказівкою лікаря записів в документах медичного обліку та допомога лікарю при складанні документів звітності. В лікарнях це мають робити медичні статистики:

16.6. Категорично забороняється залучати підслідних та засуджених до роботи з обліковою та звітною медичною документацією.

16.7. Поглиблений статистичний аналіз здоров'я, підслідних та засуджених і діяльності медслужби установи робить начальник медичної частини (лікарні) один раз на рік. Крім того, він повинен протягом року періодично (щокварталу" щомісячно, щоденно) робити аналіз динаміки захворюваності, госпіталізації, в першу чергу за основними групами захворювань (інфекційні хвороби, травми тощо) в установі та в окремих підрозділах.

Всі дані, отримані у процесі медико-статистичного аналізу матеріалів медичного обліку-звітності, використовує начальник медчастини (лікарні) у повсякденній роботі при медичному обслуговуванні підслідних та засуджених, а також для здійснення поточного і перспективного планування діяльності медслужби.

16.8. Відповідальність за організацію медичного обліку та звітності в лікувальних закладах УВС області, їх достовірність, повноту, придатність до порівняння, своєчасність представлений до Управління охорони здоров'я МВС України, обласних управлінь статистики несе начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

17.1. Планування роботи медичної служби дозволяє правильно розподілити сили та засоби для виконання поставлених перед нею завдань.

План - це заздалегідь намічена система заходів, що передбачають порядок, послідовність та терміни виконання робіт.

17.2. Медичні частини слідчих ізоляторів, установ виконання покарань, структурні підрозділи лікарень складають квартальні плани роботи, лікарні - річні плани основних організаційних заходів. Ці плани повинні включати всі види діяльності.

17.3. Основні вимоги при складанні плану:

- конкретність кожного заходу, що планується з чітким викладенням його змісту, мети, способу, послідовності, терміну виконання визначенням відповідальних виконавців;

- комплексність (участь зацікавлених служб установи у здійсненні запланованих заходів).

До плану включають основні питання медичного обслуговування.

Планування здійснюється на підставі даних про стан здоров'я, основних показників діяльності медичної служби, матеріально-технічного стану, завдання щодо підвищення якості лікувально-профілактичної роботи, наказів, вказівок вищих начальників.

17.4. План складається у такій послідовності:

- аналіз, оцінка досягнутого рівня роботи медичної служби;

- аналіз і прогноз захворюваності, стану здоров'я та переміщення осіб, які обслуговуються;

- вивчення наказів, вказівок старших начальників;

- визначення мети і завдань плану;

- розрахунок сил, засобів та календарних термінів для виконання поставлених завдань;

- розробка конкретних заходів, визначення виконавців та термінів виконання;

- затвердження плану у старшого начальника.

У плані повніші знайти відображення такі розділи:

- організаційно-аналітична робота;

- лікувально-профілактична робота;

- санітарно-гігієнічна та протиепідемічна робота;

- робота з кадрами, спеціальна підготовка медичного персоналу;

- санітарно-освітня робота;

- питання розвитку матеріально-технічної бази, медичне забезпечення.

У розділі організаційно-аналітичної роботи повинні знайти відображення аналіз діяльності медичної частини, стан здоров'я осіб, які обслуговуються, складання звітів. У розділі лікувально-профілактичної роботи плануються заходи щодо вдосконалення лікувально-діагностичного процесу, питання медичних оглядів та диспансеризації, заходи, спрямовані на усунення чинників, що негативно впливають на лікувально-діагностичний процес і стан здоров'я підслідних та засуджених, організація консультативної допомоги.

Розділ санітарно-гігієнічної і протиепідемічної роботи включає заходи поточного та запобіжного санітарного нагляду, контроль за харчуванням, водопостачанням, розміщенням, комунальним обслуговуванням, умовами праці та інші питання, протиепідемічні заходи - проведення профілактичних щеплень, лабораторних обстежень, дезінфекційних заходів, при необхідності можуть бути виділені підрозділи з профілактики окремих інфекційних захворювань.

У розділ роботи з кадрами, спеціальної підготовки кадрів включають заходи щодо підвищення кваліфікації, навчання, конференцій, семінари, освоєння суміжних спеціальностей, підготовка робіт для визначення кваліфікаційних категорій лікарям і середньому медичному персоналу.

У розділі санітарно-освітньої роботи планується основна тематика лекцій, бесід, радіовиступів, випуск бюлетенів, стінгазет, підготовка декретованих осіб в галузі гігієнічних знань, робота з санітарним активом.

Розділ розвитку матеріально-технічної бази і медичного забезпечення при необхідності повинен включати питання зміцнення матеріально-технічної бази медичних та інших об'єктів, потреби в обладнанні, медикаментах, контроль за зберіганням, обліком і витратою лікувальних засобів, перев'язочного матеріалу та медичного майна.

Розділи плану записуються по підрозділах з поділом на такі графи:

18.1. Особи, які знаходяться в лікувальних установах і злісно порушують дисципліну, можуть бути переведені для лікування до палат-ізоляторів. В цьому разі на них поширюються усі права щодо осіб, які лікуються.

18.2. Тривалі побачення засудженим, які перебувають у лікувальних установах, як правило, не надаються. Короткочасні побачення надаються начальниками лікувальних закладів за нормами, що встановлені для відповідних видів УВП. Психічним хворим, які перебувають на стаціонарному лікуванні у спеціалізованих відділеннях (лікарнях), короткочасні побачення можуть надаватися начальником лікувального закладу позачергово, за висновком лікаря, як лікувальний засіб.

18.3. У випадку тяжкої хвороби засудженого, що загрожує його життю, начальник установи виконання покарань, лікувального закладу УВП надає можливість близьким родичам засудженого відвідати його. Таке відвідування у рахунок чергового побачення не зараховується.

18.4. Засудженим, які знаходяться в лікарнях з приводу тяжких захворювань і яким потрібне додаткове харчування, може бути дозволений продаж продуктів харчування за висновком лікарської комісії в межах сум, встановлених кримінально-виконавчим законодавством.

18.5. Засудженим, які знаходяться в лікарнях, дозволяється отримувати передачі та посилки кількістю і вагою у відповідності з кримінально-виконавчим законодавством.

18.6. Засудженим хворим на туберкульоз I - II ГДО дозволяється отримувати продуктові посилки (передачі), додатково купувати продукти харчування у відповідності з чинним законодавством. Дозволяється, як виняток, хворим на туберкульоз, які перебувають на хірургічному лікуванні, та особам, які потребують складного хірургічного втручання, за місяць до операції і на такий же строк після неї за висновком лікарської комісії (незалежно від встановленого їм типу колоній) отримувати посилки чи передачі з продуктами харчування, рекомендованими лікарями, вагою не більше як 8 кілограм три рази на місяць, а також додатково купувати такі продукти через торговельну мережу установи за рахунок коштів, що є на особистих рахунках підслідних та засуджених.

18.7. Залучення до праці засуджених, хворих на активний туберкульоз в лікарнях, відділеннях і спеціалізованих УВП здійснюється згідно з чинним законодавством.

18.8. Примусове лікування від алкоголізму та наркоманії повинно поєднуватись з реадаптаційними заходами - виховного і трудового характеру.

18.9. Медичний персонал установи виконання покарань разом з адміністрацією цих установ повинен активно виявляти засуджених, які вживають алкоголь та наркотичні речовини, брати їх на облік й вживати відповідних заходів виховно-трудового, дисциплінарного, а при необхідності і медичного характеру, своєчасно направляти до судових органів матеріали про призначення примусового лікування від алкоголізму та наркоманії. На адміністрацію зазначених установ покладається безпосередня відповідальність за забезпечення та проведення заходів, виключаючих можливість придбання засудженими речовин, що мають алкоголь і наркотики.

18.10. Якщо засуджені роблять собі або іншим особам татуювання провокаційного та цинічного змісту, то адміністрація установи вживає заходів для усунення цих татуювань при добровільній згоді на це.

18.11. Під час карантину засуджені утримуються в ізольованих приміщеннях.

У випадку виявлення серед них інфекційного хворого строк карантину визначається з моменту ізоляції останнього інфекційного хворого.

18.12. У випадку тимчасової заборони побачень в установі виконання покарань чи лікувальному закладі за епідемічними показаннями адміністрація даної установи сповіщає про це прокурора, який здійснює нагляд за дотриманням законності в місцях позбавлення волі.

18.13. З особами, які направляються на роботу в господарську частину, проводяться спеціальні заняття з санітарно-технічного мінімуму із заліками, про що робиться відповідний запис у медичному журналі.

18.14. Особи, які призначаються на тимчасову роботу в харчоблок (добовим наряд), підлягають обов'язковому тілесному огляду і можуть викопувати роботу, не пов'язану з приготуванням та видачею їжі, миттям посуду, інвентаря та обладнання.

18.15. Контроль за якістю та смаковими властивостями готової їжі здійснюється шляхом зняття проб з готових страв медичним працівником і черговим помічником начальника установи.

18.16. При отриманні засудженим виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння начальник медичної частини в акті робить висновок про тяжкість та наслідки нещасного випадку і бере участь в роботі комісії, що розслідує його. Акт про виробничу травму, професійну хворобу чи отруєння додається до особової справи засудженого у встановленому порядку.

18.17. Про всі побутові і виробничі травми та отруєння засуджених медпрацівники роблять відповідний запис в амбулаторній карті, а начальники медичних частин повідомляють адміністрацію УВП.

18.18. Медпрацівники установи систематично, не рідше як 2 рази на місяць, перевіряють санітарно-гігієнічний стан умов праці працюючих засуджених, виконання правил охорони праці та промислової санітарії, наявність і комплектність аптечок і санітарних сумок, стан питного водопостачання на виробництві, наявність спецодягу, санітарний стан території, робочих місць тощо. Результати оформляються актами обстежень та розпорядженнями на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо, з зазначенням конкретних термінів усунення наявних недоліків. У випадку виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів для їх усунення.

18.19. Перед відправленням всі засуджені проходять обов'язковий медичний огляд для визначення їх придатності до наряду. При цьому медичні працівники, які здійснюють відбір засуджених, повинні зважати на кліматичні особливості місця розташування установи, до якої їх переводять, та характер робіт, що там виконуються.

19.1. Професійні права медичних і фармацевтичних працівників

19.1.1. На медичних працівників СІЗО, установ виконання покарань, лікарень УВП поширюються професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників, що обумовлені законодавством України про охорону здоров'я. Зокрема, вони мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п'ять років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів, засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармакологічної науки і практики;

д) безкоштовне користування соціальною, економічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для здійснення професійних обов'язків тощо.

На медичних і фармацевтичних працівників пенітенціарних установ поширюються пільги, що встановлюються для працівників установ виконання покарань МВС України.

19.2. Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників

19.2.1. Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я медичні та фармацевтичні працівники пенітенціарної системи зобов'язані:

а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню лікування захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу;

б) безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та інших екстремальних ситуацій;

в) поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя;

г) дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;

д) постійно підвищувати рівень професійних знань -пі майстерності;

е) подавати консультативну допомогу своїм колегам, а також інші обов'язки, передбачені чинним законодавством.

19.3. Принципи медичної етики працівників пенітенціарної медицини

19.3.1. Принципами медичної етики, що відносяться до захисту засуджених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдяних чи принижуючих гідність видів поводження і прийняті XXXVII сесією Генеральної Асамблеї ООН, є:

- медичні працівники, особливо лікарі, які забезпечують медичне обслуговування засуджених чи затриманих осіб, зобов'язані зберігати їх фізичне та психічне здоров'я і забезпечувати лікуванням такої якості та рівня, яким забезпечуються особи, які не є засудженими або затриманими.

- медичні працівники допускають грубе порушення медичної етики, якщо вони займаються активно чи пасивно діями, що становлять собою участь або співучасть в катуваннях або інших жорстоких чи принижуючих гідність видах поводження і покарання.

- медичні працівники допускають грубе порушення медичної етики, якщо вони залучені в будь-які інші професійні відношення із засудженими чи затриманими особами, метою яких не є обстеження, охорона або покращення їх фізичного чи психічного здоров'я.

- медичні працівники допускають порушення медичної етики, якщо вони:

а) застосовують свої знання та досвід для сприяння проведенню допиту засуджених і затриманих осіб таким чином, що це може погіршити стан їх здоров'я;

б) засвідчують, що стан здоров'я засуджених чи затриманих осіб дозволяє піддавати їх будь-якій формі поводження або покарання, що може загрожувати їх здоров'ю.

- участі, медичних працівників в будь-якій процедурі упокорювального характеру по підношенню до засудженого чи затриманої особи є порушенням медичної стики, якщо вона не викликана необхідністю охорони фізичного або психічного здоров'я чи безпеки засудженого (затриманої особи), інших засуджених (затриманих осіб).

20.1. Відповідальність за організацію медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених, на території України покладається на відділи (служби) охорони здоров'я УВС Республіки Крим, областей.

20.2. У своїй роботі вони керуються Основами законодавства України про охорону здоров'я, наказами МВС України та Міністерства охорони здоров'я України, вказівками, рекомендаціями Управління охорони здоров'я МВС України.

20.3. Через начальників медчастин СІЗО, УВП, лікарень для засуджених, а також начальників СЕТ та позаштатних фахівців, відділи (служби) охорони здоров'я УВС здійснюють керівництво за:

- організацією санітарно-протиепідемічного забезпечення підслідних та засуджених;

- проведенням медичного контролю за станом здоров'я осіб. які обслуговуються;

- організацією надання необхідної медичної допомоги особам, які знаходяться в установах;

- організацією контролю за станом об'єктів комунально-побутового призначення.

20.4. Контроль за діяльністю медичних підрозділів та організацією медико-санітарного забезпечення здійснюється шляхом їх систематичного інспектування співробітниками відділу (служби) охорони здоров'я УВС.

По результатах інспектування вживають заходи, направлені на підвищення якісних показників стану здоров'я підслідних та засуджених, діяльності медичних підрозділів.

20.5. На Начальників відділів (служб) охорони здоров'я УВС Республіки Крим, областей покладається керівництво роботою спеціальних лікарських комісій та комісій з атестації середнього медичного персоналу.

20.6. Відділи (служби) охорони здоров'я УВС беруть участь у розробленні штатів медичних частин.

20.7. Надають практичну допомогу у постачанні лікувальних установ медикаментами та медичним майном через аптечні бази ВО "Фармація", магазини медтехніки.

20.8. Відділи (служби) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС здійснюють планування підвищення професійної підготовки медичних працівників системи виконання покарань ГУМВС, УМВС України в Криму, областях. Начальники відділів (служб) охорони здоров'я ГУМВС, УМВС забезпечують підготовку медичних працівників, відповідальних за проведення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обстеження на ВІЛ.

20.9. Працівники відділу (служби) охорони здоров'я УВС. розглядають листи, заяви, скарги з питань медичного забезпечення підслідних, засуджених та осіб, які перебувають в ЛТП, забезпечують своєчасне та правильне розв'язання поставлених в них запитань.

20.10. В питаннях організації надання протитуберкульозної, психіатричної, наркологічної, інших видів медичної допомоги підслідним та засудженим відділи (служби) охорони здоров'я УВС керуються відповідними розділами цієї Настанови, а також методичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України, Управління охорони здоров'я МВС України.

20.11. Свою роботу з медико-санітарного забезпечення підслідних та засуджених відділи (служби) охорони здоров'я УВС Республіки Крим, УВС областей організовують у взаємодії з управліннями (відділами) виконання покарань УВС, відділами охорони здоров'я обласних держадміністрацій, СЕС, магазинами медтехніки, аптечними базами ВО "Фармація" територіальних органів охорони здоров'я та Прокуратурою Республіки Крим, областей.

1. З метою охорони здоров'я підслідних та засуджених, запобігання інфекційним та паразитарним захворюванням особи, які направляються на роботи та працюють на об'єктах харчування, водопостачання, в медчастинах, лікарнях і будинках дитини, проходять обов'язкові попередні та періодичні медичні обстеження. Медичні обстеження проводять лікарі-спеціалісти.

2. Обстеження проводяться силами медчастин установ із залученням, при необхідності, лікарів-спеціалістів як з лікувальнопрофілактичних установ системи МВС України, так і з установ охорони здоров'я на місцях (за домовленістю).

3. Медичні обстеження включають: огляд терапевтом, дерматовенерологом, в окремих випадках - стоматологом та отоларингологом; обстеження на туберкульоз, носійство збудників кишкових інфекцій, гельмінтози, венеричні та заразні шкірні захворювання. Кратність та обсяг їх наведений у додатку до цієї Інструкції.

4. При проведенні медичних обстежень:

4.1. Лікар-терапевт повинен:

- зібрати анамнез, особливу увагу звертати на перенесені інфекційні хвороби;

- провести обстеження стану внутрішніх органів;

- видати направлення на загально-клінічні лабораторні аналізи та флюорографічне обстеження. При наявності в анамнезі перенесених кишкових захворювань вказати про це у супровідному документі на лабораторне дослідження.

4.2. Лікар-дерматовенеролог повинен:

- ретельно оглянути шкіряні, волосяні покрови, нігтьові пластинки, видимі слизові, у тому числі в області геніталій в дзеркалах;

- пропальпувати регіональні лімфатичні вузли;

- зробити забір матеріалу з уретри (у чоловіків зіскоблюванням), цервікального каналу та задньої частини піхті, а за показаннями - із прямої кишки на наявність гонокока, тріхомонади та інших патогенних мікроорганізмів, дослідження крові на сифіліс (мікрореакції), за показаннями обстеження на наявність грибкових захворювань гладкої шкіри, волосся, нігтьових пластинок, а також корости.

4.3. Лікар-стоматолог повинен:

- ретельно оглядати стан червоної кайми губ, порожнини рота, пародонта та наявність карієсу, невидалених коренів, свищевих ходів, пародонтиту та пародонтозу.

4.4. Лікар-отоларинголог повинен:

- провести риноскопію, фарингоскопію, ларингоскопію, звертаючи особливу увагу на стан слизових оболонок та наявність запальних процесів.

5. Лабораторні дослідження на бактеріоносійство здійснюються у лабораторіях санітарно-епідеміологічних станцій, а на наявність гельмінтозів - у клініко-діагностичних лабораторіях лікувально-профілактичних установ.

Лабораторні дослідження на наявність сифілісу (експрес-метод), гонореї, тріхомоніазу та захворювань сечостатевих органів (мазки), на грибкові захворювання, коросту (нативні препарати) проводяться у лабораторіях поліклінік, лікарень.

6. Після закінчення всіх необхідних видів медичного обстеження та при відсутності протипоказань лікарі-фахівці роблять висновок і відмітку в особистій медичній книжці про допуск до роботи. В разі діагностування перелічених у п. 7 даної Інструкції захворювань та бактеріоносійства, що заважають праці на об'єктах установ, вони повинні повідомити про це санітарно-епідеміологічну станцію УВС і направити хворого на лікування у відповідні лікувально-профілактичні установи МВС, УВС.

7. Не допускаються до роботи особи, які є бактеріоносіями та мають такі захворювання, як:

- черевний тиф, паратиф, сальмонельоз, дизентерія;

- гіменолепідоз, ентеробіоз;

- сифіліс (всі форми);

- гонорея (всі форми);

- лепра;

- заразні шкірні хвороби: короста, стригучий лишай (трихофітія і мікроспорія волосистої частини голови, гладкої шкіри та нігтів), парша, актіномікоз з виразками або свищами на відкритих частинах тіла;

- заразні та деструктивні форми туберкульозу легенів, позалегеневий туберкульоз з наявністю свищів, бактеріоурія, туберкульозний вовчак обличчя ти рук.

Питання про допуск до роботи хворих незаразними шкірними хворобами (псоріаз, екзема, алергічні дерматити тощо) вирішують лікарі, які проводять медичні огляди в залежності від стану здоров'я та робочого місця хворого.

Особи, які мають гноячкові захворювання, не допускаються до роботи в акушерські та хірургічні стаціонари, відділення новонароджених, а також пов'язаного з приготуванням та реалізацією харчових продуктів. До роботи з новонародженими дітьми, дітьми раннього та дошкільного віку не допускаються також особи з неактивними вогнищевими змінами в легенях туберкульозного характеру.

8. Адміністрація установи повинна:

- забезпечити своєчасне проходження робітниками обов'язкових періодичних медичних обстежень згідно з планом-графіком, що затверджується керівництвом установи за погодженням з СЕС УВС;

- забезпечити кожного робітника, який підлягає обстеженню, особистою медичною книжкою.

Особисті медичні книжки робітників для проходження огляду знаходяться у медчастині установи.

9. Особи, які не пройшли медичне обстеження у встановлені строки, до роботи не допускаються.

Відповідальність за приймання на роботу та за перебування на роботі осіб, які не проходили медичне обстеження, а також порушували строки та порядок їх проходження, покладається на начальника установи.

10. Після проведення медичних обстежень медчастина установи направляє до СЕС УВС списки осіб, які пройшли та які не пройшли медобстеження у строки, встановлені планом-графіком. Контроль за проведенням медичних обстежень покладається на СЕС УВС.

Примітки: 1. Для серологічних досліджень на сифіліс, черевний тиф забір крові здійснюється з пальця руки, забір із вени забороняється. При обстеженні на гонорею проводиться бактеріоскопія 2 мазків, взятих із сечовипускального каналу (у чоловіків за показаннями) і шийки матки, задньої частини піхви та прямої кишки і пофарбованих метиленовим синім або діамантовим зеленим і при необхідності за Грамом.

2. Дана інструкція визначає мінімальний перелік підприємств та професій, обсяг та кратність медичних обстежень.

3. Перелік професій, кратність обстежень можуть доповнювати відділи (служби) охорони здоров'я, СЕС МВС, УВС при наявності епідемічних показань.

1. Потреба людини в різних харчових речовинах залежить від багатьох факторів: фізичного навантаження, умов навколишнього середовища, статі, віку, фізичного розвитку тощо. У зв'язку з цим забезпечення осіб, які харчуються кількісно та якісно повноцінним харчуванням, зумовлює необхідність детальної оцінки співвідношень харчових речовин, що отримує організм, і ступеня відповідності їх потребам організму, що грунтуються на концепції збалансованого харчування.

2. Найбільше значення для харчування мають білки, що є основою життєдіяльності кожного живого організму. Вони необхідні для обмінних процесів, постійного відтворення основних структурних елементів, відновлення життєво важливих речовин: ферментів, гормонів, антитіл тощо.

Ця різнобічна функція білка, що бере участь у багатоскладових перетвореннях, що відбуваються в організмі, зумовлює необхідність регулярного надходження із стравою достатньої кількості білкових речовин.

Від кількості білка, що надходить із стравою, у значній мірі залежить стан здоров'я, фізичний розвиток та працездатність людини.

Відомо, що білкова недостатність супроводжується серйозними порушеннями обміну речовин аж до загибелі організму. Проблема повноцінного білкового харчування, окрім кількісної сторони, має ще якісну, що визначається амінокислотним складом споживних білків.

Білки тваринного походження характеризуються достатньою збалансованістю амінокислотного складу і добре засвоюються, в той час як білки рослинного походження, як правило, дефіцитні щодо деяких незамінних амінокислот, а ступінь їх засвоєння нижчий. Оптимальна потреба організму людини в білку становить 11-14% енергетичної цінності раціону, у тому числі не менше 50-60% білка тваринного походження. Енергетична цінність 1 г білка після перерахунку на засвоювану частину становить в середньому 4,0 ккал.

3. Дослідження останніх років дозволили визначити участь жирів у пластичних процесах організму, що, частково -змінило думку про їх нормування в харчуванні. Особливе значення мають поліненасичені жирні кислоти: лінолева, ліноленова, арахідонова, що не синтезуються в організмі людини.

Значення цих жирних кислот полягає у тому, що вони беруть участь в утворенні гормоноподібних речовин, що впливають на регуляцію обмінних процесів.

Згідно з фізіологічними нормами для звичайних умов середньодобова потреба організму людини в жирах становить 28-35% енергетичної цінності раціонів, у тому числі 1/3 жирів рослинного походження. При підвищеному фізичному навантаженні, а також при надзвичайних умовах проживання (переважно в умовах холодного клімату) кількість жиру в раціонах може бути збільшена. Енергетична цінність 1 г жиру після перерахунку на засвоєну частину становить в середньому 9,0 ккал.

4. Вуглеводи в раціоні харчування є основним джерелом енергії і за їх рахунок покривається більше як 50-60% енерговитрат. В організм людини вуглеводи потрапляють у вигляді цукру, крохмалю та клітковини. Засвоєні вуглеводи (цукри і крохмаль) розщеплюються і усмоктуються, а клітковина виконує функції "наповнювача", заспокоюючого відчуття голоду і сприяючого перистальтиці кишечника.

Енергетична цінність 1 г вуглеводів після перерахування на засвоєну частину становить в середньому 4,0 ккал. При різкому збільшенні фізіологічного навантаження енергетичні витрати рекомендується компенсувати переважно за рахунок легкозасвоюваних вуглеводів: моно- і дисахаридів.

5. Оптимальне співвідношення маси білків, жирів і вуглеводів для звичайних умов є 1:1:4, при підвищеному фізичному та психологічному навантаженні може бути 1:1:5-6.

Кількість білків, жирів, вуглеводів та енергетична цінність харчових продуктів наведені в табл.2. Розрахунок кількості білків, жирів і вуглеводів в харчових продуктах роблять шляхом множення маси продукту на кількість їх вмісту в 100 г даного продукту, поданому в табл.2, з подальшим діленням одержаного добутку на 100.

Визначення цих харчових речовин у добовому раціоні здійснюється шляхом підсумовування даних, отриманих для окремих видів продуктів.

Приклад. Витрата продуктів на особу, яка харчується протягом доби згідно з розкладкою продуктів, становить (в г):

Згідно з таблицею 2 визначаємо кількість білків, жирів та вуглеводів, що містяться у продуктах, призначених одній особі на добу за розкладкою продуктів.

Дані розрахунку подані в табл. 1.