Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державну геологічну службу України", підпункту 16 пункту 4 Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2000 року N 1689, а також пункту 7 Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 року N 432, з метою встановлення єдиних вимог до геологічного вивчення, геолого-економічної оцінки родовищ глинистих порід та умов визначення їхньої підготовленості до промислового освоєння

1. Затвердити Інструкцію із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід (далі - Інструкція), що додається.

2. Цей наказ набуває чинності з 1 січня 2005 року.

3. З набранням чинності Інструкцією вважати такою, що не застосовується в Україні, "Инструкцию по применению Классификации запасов к месторождениям глинистых пород", затверджену наказом Державної комісії СРСР по запасах корисних копалин від 20 серпня 1982 року.

4. Начальнику відділу нерудних корисних копалин Державної комісії України по запасах корисних копалин Лисенко В.В. подати Інструкцію на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та забезпечити після державної реєстрації тиражування та надсилання до установ і організацій, що здійснюють планування, фінансування і виконання геологорозвідувальних, а також експлуатаційних робіт на родовищах глинистих порід.

5. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1.1. Інструкція із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід (далі - Інструкція) установлює: вимоги до ступеня вивченості розвіданих родовищ (ділянок); принципи розподілу запасів родовищ глинистих порід за їх промисловим значенням, техніко-економічною і геологічною вивченістю; принципи підрахунку запасів, геолого-економічної оцінки родовищ і державного обліку запасів згідно з рівнем їх промислового значення; умови, які визначають підготовленість до промислового освоєння розвіданих родовищ глинистих порід, крім каолінів.

1.2. Вимоги Інструкції є обов'язковими для виконання підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності, що здійснюють планування, фінансування, виконання геологорозвідувальних робіт та видобування корисних копалин (промислову розробку) на родовищах глинистих порід.

Інструкція опрацьована відповідно до таких актів законодавства, підзаконних актів та державних стандартів:Кодекс України про надра;Водний кодекс України;

Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.97 N 432 (далі - Класифікація);

Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2000 N 1689;

Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.94 N 865 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.2000 N 1512;

Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.95 N 75;

Інструкція про зміст, оформлення і порядок подання на розгляд Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державному комітеті України по геології і використанню надр матеріалів геолого-економічних оцінок родовищ металічних і неметалічних корисних копалин, затверджена наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державному комітеті України по геології і використанню надр від 04.09.95 N 35 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.95 за N 394/930;

Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2003 N 34/м, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20.05.2003 за N 377/7698;

Положення про стадії геологорозвідувальних робіт на тверді корисні копалини, затверджене наказом Комітету України з питань геології та використання надр від 15.02.2000 N 19 (z0124-00), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02.03.2000 за N 124/4345;

ДСТУ Б А. 1-54-94 Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів;

ДСТУ Б В. 2.7-14-94 Сировина глиниста для виробництва керамзитового гравію та піску. Технічні умови;

ДСТУ Б В. 2.7-17-95 із зміною N 1 Гравій, щебінь і пісок штучні пористі. Технічні умови;

ДСТУ Б В. 2.7-26-95 Сировина глиниста. Метод визначення чутливості глин до сушіння;

ДСТУ Б В. 2.7-28-95 із зміною N 1 Черепиця керамічна. Технічні умови;

ДСТУ Б В. 2.5-8-96 (ГОСТ 15167-93) Вироби санітарні керамічні. Загальні технічні умови;

ДСТУ Б В. 2.7-60-97 Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів. Класифікація;

ДСТУ Б В. 2.7-61-97 Цегла та камені керамічні рядові і лицьові. Технічні умови;

ДСТУ Б В. 2.7-67-98 Плити керамічні фасадні та килими з них. Технічні умови;

ГОСТ 8411-74 Трубы керамические дренажные. Технические условия;

ГОСТ 7032-75 Глина бентонитовая для тонкой и строительной керамики;

ГОСТ 8426-75 Кирпич глиняный для дымовых труб;

ГОСТ 286-82 Трубы керамические канализационные. Технические условия;

ГОСТ 961-89 Плитки кислотоупорные и термокислотоупорные керамические. Технические условия;

ГОСТ 474-90 Кирпич кислотоупорный. Технические условия;

ГОСТ 6141-91 Плитки керамические глазурованные для внутренней облицовки стен. Технические условия;

ГОСТ 3226-93 Глины формовочные огнеупорные. Общие технические условия;

ГОСТ 21216.0-12-93 Сырье глинистое. Методы анализа;

ГОСТ 6787-2001 Плитки керамические для полов. Технические условия;

ОСТ 21-78-88 Сырье глинистое (горные породы) для производства керамического кирпича и камней. Технические требования. Методы испытаний;

ТУ 39-688-81 Глинопорошок;

ТУ У В.2.7-00294349.061-2000 Вироби керамічні тротуарні. Технічні умови.

3.1. Родовища глинистих порід - просторово визначені та економічно обґрунтовані ділянки надр, у межах яких виявлені й оцінені глинисті породи, що за своїми властивостями, кількістю, якістю та умовами залягання є економічно доцільними для промислової розробки і використання відповідно до встановлених державних стандартів та технічних вимог споживача.

3.2. Основна корисна копалина родовища глинистих порід - корисна копалина, що визначає промислове значення родовища, напрям використання його товарної продукції і назву.

3.3. Супутня корисна копалина родовища глинистих порід - корисна копалина, промислове використання якої економічно доцільне за умови, що видобуток її здійснюється разом із основною корисною копалиною.

3.4. Спільно залягаюча корисна копалина родовища глинистих порід - корисна копалина, що утворює в розкривних та вміщуючих породах самостійні поклади, селективний видобуток і промислове використання яких технологічно можливе та економічно доцільне у процесі видобутку основної корисної копалини.

3.5. Запаси глинистих порід (загальні запаси) - кількість (обсяги) глинистих порід з відповідними властивостями, які виявлені і підраховані на місці залягання за даними геологічного вивчення відкритих (ідентифікованих) родовищ.

3.6. Видобувні запаси глинистих порід - частина загальних запасів, видобування і переробка яких у товарну продукцію гірничого підприємства є економічно доцільними за умови раціонального використання сучасних технічних засобів і технологій, виконання вимог безпечної розробки, дотримання вимог щодо охорони надр і природного середовища.

3.7. Глинисті породи - група порід, що складені головним чином глинистими мінералами (каолініт, гідрослюди, монтморилоніт, палигорськіт та інші), розмір часток яких не перевищує 0,01 мм у діаметрі, та тонкими уламками інших мінералів.

У залежності від ступеня цементації й ущільнення серед глинистих порід слід виділяти:

3.7.1. Глини - землисті незцементовані гірські породи, утворені частинками розміром менше 0,01 мм переважно глинистих, а також інших мінералів, що здатні з водою утворювати пластичну тістоподібну масу, яка при висиханні зберігає надану форму, а після випалювання набирає твердість каменю і міцність.

3.7.2. Суглинки - пухкі відклади, що складаються із 30-50% тонкодисперсних частинок розміром менших за 10 мкм (0,01 мм) та уламкового матеріалу фракцій більших за 0,01 мм.

3.7.3. Супіски - пухкі відклади, що складаються на 70-90% із алеврито-піщаного матеріалу та на 10-30% із частинок розміром менше 0,01 мм.

3.7.4. Глинисті сланці - метаморфічні щільні сланцюваті породи, що складаються з гідрослюд, хлориту, іноді каолініту, реліктів інших глинистих мінералів, кварцу, польового шпату та інших неглинистих мінералів.

3.7.5. Аргіліти - каменеподібні породи, утворені внаслідок ущільнення, дегідратації та цементації глин, які розмочуються у воді лише після подрібнення.

3.7.6. Алевроліти - зцементовані осадові породи, що складаються переважно з частинок алевритової фракції розміром 0,01-0,1 мм.

3.7.7. Лес - пухка нешарувата осадова порода світло-жовтого кольору, яка складається переважно із зерен кварцу, польових шпатів, слюди і інших мінералів із загальною пористістю 40-55%, вапнякувата.

3.8. Слід розрізняти мінеральний, фракційний та хімічний склад глинистих порід:

3.8.1. За мінеральним складом (вміст переважаючих мінералів більше 50%) глинисту сировину належить поділяти (ДСТУ Б В. 2.7-60-97) на групи: каолінітові, монтморилонітові, гідрослюдисті, гідрослюдисто-каолінітові, монтморилоніто-каолінітові, монтморилоніто-гідрослюдисті і полімінеральні (містять три і більше глинистих мінералів) глини.

3.8.2. У залежності від вмісту тонкодисперсних фракцій (вміст часток розміром менше 10 мкм (0,01 мм) і 1 мкм (0,001 мм) глинисту сировину слід поділяти (ДСТУ Б В. 2.7-60-97) на групи: грубо-, низько-, середньо- і високодисперсні.

3.11. Найважливішими технологічними властивостями глинистих порід, що визначають їхнє використання у промисловості, є пластичність, вогнетривкість, спікливість, спучування, а також набухання, чутливість до сушіння, повітряна усадка, вогнева усадка, сорбційна властивість, зв'язуюча властивість, укривання, покривна властивість, властивість утворювати стійкі суспензії з надлишком води, відносна хімічна інертність.

3.11.1. Пластичність - властивість при змішуванні з водою створювати тісто, яке під впливом зовнішніх дій може набувати будь-якої необхідної форми без появи тріщин та зберігати надану йому форму після припинення цих дій під час сушіння та випалювання. Пластичні властивості глинистих порід характеризуються числом пластичності (П), яке у керамічній промисловості слід визначати (ГОСТ 21216.1-95) як різницю між вологостями глинистої маси, що відповідають нижній межі текучості (W ) та межі розкочування (W ), за формулою:

За ступенем пластичності глинисті породи належить поділяти (ДСТУ Б В. 2.7-60-97) на високопластичні (з числом пластичності більше 25), середньопластичні (15-25), помірнопластичні (7-15), малопластичні (3-7) і непластичні, що не дають пластичного тіста. До останніх належать сухарні глини, глинисті сланці й аргіліти. Пластичність глин визначається їхнім мінеральним складом і дисперсністю. Високу пластичність мають тонкодисперсні монтморилонітові глини, у порядку зниження пластичності йдуть гідрослюдисті та каолінітові різновиди глин. Пластичність суглинків коливається у межах 7-17, супісків - менше 7.

3.11.2. Вогнетривкість - властивість глинистих порід протистояти впливу високих температур без істотного розм'якшення і розплавлення (деформації). За вогнетривкістю (ДСТУ Б В. 2.7-60-97) слід виділяти три групи глинистих порід: легкоплавкі - показник вогнетривкості менше 1350 град.C; тугоплавкі - показник вогнетривкості від 1350 град.C до 1580 град.C включно; вогнетривкі - показник вогнетривкості більше 1580 град.C.

Легкоплавкі глинисті породи як правило полімінеральні. В них присутні монтморилоніт, бейделіт, гідрослюди і домішки кварцу, слюд, карбонатів та інших мінералів. Вміст глинозему в цих породах не перевищує 15-18%, кремнезему - 80%, оксидів заліза - 8-12%. Для них характерний також високий вміст плавнів - тонкодисперсних домішок залізистих, кальцієвих, магнієвих і лужних мінералів.

Тугоплавкі глинисті породи за мінеральним складом не витримані: у них присутні каолініт, галуазит, бейделіт, гідрослюди і домішки - кварц, слюда, польовий шпат та інші мінерали. Вміст глинозему в цих породах становить 18-24%, іноді 30-32%, кремнезему - 50-60%, оксидів заліза - 4-6%, іноді 7-12%.

3.11.3. Спікливість - властивість глинистих порід ущільнюватись при випалюванні з утворенням твердого каменеподібного черепка зі зниженням водопоглинання до 5%. Спікливість визначається присутністю мінералів (польові шпати, слюди, хлорити, карбонати, гіпс, сполуки заліза і т.ін.), здатних плавитися раніше, ніж основна маса. Спікливість глинистих порід проявляється в зменшенні пористості черепка, що вимірюється величиною його водопоглинання. Температурою спікання є температура, за якої випалюваний черепок без ознак перепалу зменшує своє водопоглинання до 5% і менше. Температура спікливості глинистих порід коливається у широких межах: у легкоплавких глинистих порід - від 950 град.C до 1150 град.C (монтморилонітові, гідрослюдисті, палигорськітові різновиди порід); у тугоплавких та вогнетривких - від 1150 град.C до 1400 град.C (каолінітові і галуазітові глини). Температура спікливості підвищується у глинах, що вміщують велику кількість кварцу, і знижується у разі наявності в них польових шпатів, оксидів заліза, карбонатів кальцію, магнію і лугів.

Інтервалом спікання є температурний інтервал від початку спікання до початку перепалу - деформацій, спучування, оплавлення і межі падіння водопоглинання. Оптимальний інтервал спікання - 100-150 град.C. У деяких різновидах вогнетривких і тугоплавких глин він досягає 300-350 град.C. Короткий інтервал спікання в 30-50 град.C приводить до браку виробів.

3.11.4. Спучування - властивість деяких глинистих порід збільшуватися в об'ємі під час випалювання з утворенням міцного матеріалу ніздрюватої структури.

Температурою спучування є температура, за якої можливо одержати гранули штучних пористих заповнювачів без деформацій та оплавлень поверхні з мінімальною густиною.

Інтервалом спучування є інтервал між температурою спучування та температурою, за якої густина гранул складає 1,0 г/куб.см.

Коефіцієнт спучування - кількісне вираження властивості спучування, яке вимірюється відношенням об'єму спученої гранули до об'єму гранул, що надходить до спучування.

Під час виробництва звичайних керамічних виробів спучування відноситься до негативних властивостей, але складає основу виробництва легких штучних заповнювачів бетону.

Добре спучуються глини, до складу яких входять монтморилоніт і гідрослюди, а також різні глинисті сланці, що містять органічну речовину.

3.11.5. Набухання - властивість глинистих порід збільшуватися в об'ємі внаслідок поглинання води. Набухання залежить від мінерального і зернового складу порід. Найбільше набухають глини, що містять мінерали групи монтморилоніту (монтморилоніт, нонтроніт, бейделіт), найменше - каолінітові глини.

3.11.6. Повітряна усадка глинистих порід - зменшення лінійних та об'ємних розмірів глиняного виробу під час його сушіння.

Вогнева усадка або ріст - зміна лінійних та об'ємних розмірів у результаті випалу.

Загальна усадка - сумарна зміна розмірів виробу як у результаті висихання, так і у результаті випалу.

3.11.7. Коефіцієнт чутливості до сушіння - умовний коефіцієнт, що кількісно характеризує чутливість глинистих порід до сушіння і визначає прийнятий режим сушіння, визначається за ДСТУ Б В. 2.7-26-95.

3.11.8. Сорбційна властивість - це властивість глинистих порід поглинати речовину з розчинів або газів, вбираючи їх як на поверхні, так і в об'ємі глинистих мінералів. Особливо висока сорбційна спроможність властива бентонітовим глинам, до складу яких входять головним чином монтморилоніт і палигорськіт.

Бентонітові глини мають добру каталітичну активність, зв'язуючі і склеюючі властивості.

За складом обмінних катіонів серед бентонітових глин треба виділяти: лужні - переважно з обмінним катіоном Na і лужноземельні - переважно з катіоном Са. Сорбційні властивості глин широко використовуються для знебарвлення й очищення олій і жирів у харчовій, нафтовій, текстильній промисловості, для виготовлення ліків, очищення води, сорбції радіонуклідів, важких металів, пестицидів тощо. Каталітична активність бентонітових глин обумовила їхнє використання в якості каталізаторів у ряді хімічних виробництв, синтезі каучуку, крекінгу нафти.

3.11.9. Зв'язуюча здатність - це властивість глинистих порід зв'язувати частинки непластичного матеріалу й утворювати після сушіння тверду масу. Ця властивість глин використовується в кераміці, у будівельній справі, металургії.

3.11.10. Покривна властивість (покривання) і фарбування. Деякі строкаті залізисті глини застосовуються у виробництві фарб у якості мінеральних пігментів. У залежності від кольору такі пігменти називаються вохра, мумія, умбра, болюс і т.ін. Властивість фарби робити невидимим (не просвічувати) колір поверхні, що фарбується, називається покриванням. Вона визначає витрати фарби і позначається в грамах на квадратний метр сухого пігменту або готової фарби.

3.11.11. Властивість глинистих порід утворювати стійкі суспензії з надлишком води. Деякі різновиди глин (палигорськітові, монтморилонітові, бейделітові) мають властивість у природному стані утворювати з надлишком води стійкі суспензії, що перешкоджають осіданню великих частинок, які потрапили до них. На цьому ґрунтується застосування глинистих розчинів під час буріння свердловин, а також при виливанні керамічних виробів, створенні пастоподібних мас, у виробництві тканин і т.ін.

3.11.12. Відносна хімічна інертність глинистих порід (властивість не вступати у хімічні сполуки з деякими кислотами і лугами) дозволяє використовувати їх у якості наповнювачів у ряді виробництв для надання продукту специфічних властивостей, наприклад, жорсткості і кислототривкості - гумі, білизни - паперу і т.ін.

3.12. Глинисті породи застосовуються практично у всіх галузях народного господарства.

Основна маса глинистих порід використовується у виробництві виробів будівельної, грубої і тонкої кераміки, вогнетривких і тугоплавких матеріалів, цементу, а також для виробництва керамзиту, очищення нафтопродуктів і жирів, для обгрудкування залізорудних і флюоритових концентратів, у ливарному виробництві, буровій справі, хімічній промисловості. Крім того, глинисті породи служать як будівельний матеріал під час будівництва невеликих споруд, як наповнювач у паперовій, фармацевтичній, парфумерній промисловості, у сільському господарстві, виноробній, комбікормовій, харчовій, текстильній промисловості.

3.13. У виробництві будівельної кераміки (цегла, камені і плитки керамічні різних видів, черепиця й ін.) використовуються в основному легкоплавкі глини і суглинки, рідко лес, аргіліти, глинисті сланці (попередньо розмолоті). Складність технологічного процесу полягає у трудності встановлення прямої залежності між властивостями сировини і готової продукції. У даний час технічні вимоги до глинистої сировини, яка використовується при виробництві керамічних цегли та каменів регламентується ОСТ 21-78-88, при виробництві керамічних виробів (керамічна плитка) - ГОСТ 7032-75. У разі відсутності регульованих стандартами вимог до якості сировини придатність сировини слід встановлювати за якістю готових виробів і можливості одержання товарної продукції.

Класифікація глинистої сировини для керамічних будівельних матеріалів проводиться за ДСТУ Б В. 2.7-60-97.

Якість готових виробів нормується ДСТУ Б В. 2.7-61-97, ДСТУ Б В. 2.7-28-95, ДСТУ Б В. 2.5-8-96 (ГОСТ 15167-93), ДСТУ Б В.2.7-67-98, ГОСТ 6141-91, ГОСТ 6787-2001, ГОСТ 8411-74, ГОСТ 8426-75.

3.14. Для виробництва виробів грубої кераміки (кислототривкі вироби, каналізаційні труби, дренажні труби, плитки для підлоги, клінкерна цегла й інші вироби) використовуються в основному тугоплавкі глини, а також низькоспікливі різновиди вогнетривких глин (клінкерна цегла). Якість сировини, яку слід використовувати під час виробництва виробів грубої кераміки, регламентується Технічними умовами на глинисту сировину окремих родовищ. У разі відсутності єдиних вимог до якості сировини для грубої кераміки, регульованих державними стандартами, придатність її належить встановлювати за якістю готових виробів, що нормуються ГОСТ 286-82, ГОСТ 474-90, ГОСТ 961-89 тощо.

3.14.1. Для виготовлення кислототривких виробів належить використовувати низькоспікливі середньопластичні тугоплавкі і вогнетривкі глини. Вони не повинні мати включень сірчаного колчедану, гіпсу і сполук заліза, а вміст карбонатів Ca і Mg не повинен перевищувати 3%.

3.14.2. Для виробництва клінкерної цегли можуть бути використані легкоплавкі глини і суглинки, що не містять домішок крупного піску, включень карбонатів, гіпсу, вугілля. Основними показниками їхньої придатності є великий інтервал спікливості (не менше 100 град.C), що забезпечує однорідну спікливість черепка, і температура початку деформації не нижче 1200 град.C. Глини і суглинки, що не мають необхідного інтервалу спікання, або високоспікливі (при t вище 1300 град.C) належить використовувати у виробництві зазначених виробів за умови введення домішок - плавнів або матеріалів, що знижують температуру плавлення.

Придатність сировини встановлюється за якістю готових виробів, що нормується відповідними державними нормативними документами.

3.14.3. Для виробництва каналізаційних труб і плиток для підлоги використовуються тугоплавкі і вогнетривкі глини, що мають пластичність, однорідний склад, низьку температуру спікання й інтервал спікання не менше 200 град.C. Під час випалу глини повинні давати щільний спікливий черепок без деформації, плям, виплавок і мушок. Крім державних стандартів на ці види сировини, існує ряд стандартів і технічних умов на якість глин окремих родовищ, що регламентують у глинах вміст глинозему, оксидів титану, заліза, кальцію й інших шкідливих домішок.

3.15. Для виробництва виробів тонкої кераміки (порцеляна, напівпорцеляна, фаянс, електро- та радіокераміка) як основний компонент використовується каолін із дуже низьким вмістом барвних оксидів, а як зв'язуючий - різновиди білообпалюваних пластичних вогнетривких глин і бентонітові глини.

Високі вимоги слід пред'являти до глин, що застосовуються для виготовлення порцеляни. Однак і для фаянсових виробів сировина не завжди може бути використана у природному вигляді і потребує збагачення.

Вимоги до якості глин, що використовуються у виробництві виробів тонкої кераміки, регулюються державними стандартами та технічними умовами для окремих родовищ, як, наприклад, ГОСТ 7032-75. У глинистій сировині для тонкої кераміки шкідливими домішками є барвні оксиди заліза і титану, сірчисті сполуки, що викликають спучування черепка, включення піриту і марказиту, що дають на черепку поверхневі і приховані виплавки. Як порцелянові, так і фаянсові вироби відносяться до групи білого черепка. Вони можуть мати глазурований і неглазурований черепок. Різниця полягає в тому, що порцелянові вироби на зламі мають сильно спікливий черепок, а фаянсові - пористий. Пористість фаянсу змінюється від 10 до 14%, пористість порцеляни - не більше 0,5%.

3.16. Для виробництва вогнетривких виробів слід використовувати вогнетривкі глини і малозалізисті боксити, що мають ряд переваг перед глинами.

Більше половини усіх вироблених вогнетривких виробів споживає чорна металургія, де вони застосовуються для футерування вагранок, доменних печей, кауперів, виробництва сталерозливного приладдя і машинобудування.

У разі відхилення від зазначених меж придатність глинистих порід залежить від можливості корегування їхнього хімічного складу за допомогою домішок.

У тих випадках, коли за хімічним або зерновим складом глинисті породи не відповідають вимогам, придатність їх для виробництва цементу встановлюється на основі дослідних або розрахункових даних.

3.18. У ливарному виробництві використовуються глини як зв'язуючий компонент формувальних сумішей для виготовлення ливарних форм; крім того, глини входять до складу ливарних фарб у вигляді глинистої суспензії, яка у зваженому стані підтримує протипригарний матеріал. У цій галузі промисловості застосовуються як вогнетривкі, так і тугоплавкі глини, а також бентонітові, що мають високу зв'язуючу властивість.

Вимоги промисловості до глин, які використовуються у ливарному виробництві, визначені ГОСТ 3226-93. Найбільше придатними для виготовлення ливарних фарб вважаються бентонітові глини. Для оцінки формувальних глин велике значення має вміст у них шкідливих домішок

3.19. Для виробництва керамзиту використовуються в основному легкоплавкі глини, глинисті сланці, суглинки, що мають властивість спучуватися під час нагрівання їх до температури 1050-1250 град.C.

Сировиною для виробництва керамзитового гравію є різновиди глинистих порід, що під час випалу з домішками або без них спучуються, створюючи легкий заповнювач ніздрюватої структури для легких бетонів. Можуть застосовуватися пухкі, щільні, кам'яноподібні глини і суглинки, метаморфізовані глинисті сланці й аргіліти, які не розмокають у воді, характеризуються високою щільністю, а також бентонітові глини. Якість сировини, яка використовується під час виробництва керамзиту, регламентується ДСТУ Б В. 2.7-14-94.

Придатність різних глинистих порід у якості сировини для виробництва керамзитового гравію слід визначати у першу чергу за ступенем й інтервалом спучування під час випалу, за середньою густиною в гранулах одержаного керамзиту й основними фізико-механічними показниками. Якість готової продукції визначається ДСТУ Б В. 2.7-17-95. Для глинистих порід деяких родовищ, що розробляються, існують технічні умови, згідно з якими до порід пред'являються вимоги за зовнішнім виглядом (колір, щільність, структура), за зерновим, хімічним складом, оптимальною температурою спучування, інтервалом спучування й іншими властивостями.

3.20. Для приготування бурових розчинів використовуються тонкодисперсні, пластичні глини з мінімальним вмістом піску, здатні утворювати з водою в'язку, довго не осідаючу суспензію.

Кращі властивості мають істотно лужні (натрові) різновиди монтморилонітових (бентонітових) глин, глинопорошки з яких застосовуються головним чином під час буріння нафтових і газових свердловин і для приготування глинистих розчинів із низькою щільністю. Хороші солестійкі властивості мають палигорськітові глини, які застосовуються під час буріння соленосних порід. Високодисперсні бейделітові, каолінітові і гідрослюдисті глини характеризуються задовільними властивостями.

Шкідливими домішками у глинах, що погіршують стабільність глинистих розчинів, є гіпс, розчинні солі, вапняк.

Відповідно до технічних умов (ТУ У 39-688-81) основним показником якості глинистої сировини і глинопорошків, призначених для приготування бурових розчинів, є вихід розчину - кількість кубометрів розчину (суспензії) заданої в'язкості, одержуваного з 1 т глинистої сировини. Крім того, регламентуються щільність розчину і вміст піску.

3.21. У чорній металургії глини застосовуються для обгрудкування дрібнозернистих залізорудних концентратів і одержання щільних і міцних обкотишів. Для цього найбільше придатні глини з високим набуханням, із зв'язуючою властивістю, високою вологоємністю і порівняно низькою температурою спікання. Такими є лужні (натрові) бентоніти і лужноземельні їхні різновиди, але лише після попередньої обробки.

3.22. Глинисті породи використовуються у сільському господарстві, відбілюванні, у виробництві сорбентів, як наповнювачі й ін.

3.22.1. У якості сорбентів і відбілювачів глинисті породи (головним чином природні й активовані бентонітові глини) застосовуються для очищення та освітлення нафтопродуктів (бензину, гасу, мастильних масел), рослинних олій і тваринних жирів. Деякі види освітлюючих глин використовуються для очищення оцту, вина, фруктових соків тощо. Оцінка їхньої придатності проводиться за величиною сорбційної активності й індексу активності.

За умовами утворення, речовинним і мінеральним складом промислові родовища глинистих порід, що забезпечують потреби ринку з глинистої сировини, поділяються на такі геолого-промислові типи:

4.1. Елювіальні родовища, які сформувались внаслідок вивітрювання магматичних, метаморфічних і осадових порід та накопичення на їх місці глинистих продуктів вивітрювання цих гірських порід.

4.2. Осадові родовища, що утворюються внаслідок перенесення та відкладення в іншому місці продуктів механічного та хімічного руйнування гірських порід, підрозділяються на континентальні і морські.

4.2.1. До континентальних осадових родовищ слід відносити:

озерні й озерно-болотні родовища, які утворюються при відкладенні на дні прісноводних озер глинистих мінералів;

схилові родовища глин, які утворюються на схилах річкових долин, пагорбів і гір у результаті сповзання продуктів вивітрювання корінних порід;

алювіальні родовища, які сформувались у результаті зносу і відкладення глинистих продуктів вивітрювання в руслах рік;

моренні родовища, які утворюються за рахунок глинистого матеріалу, захопленого і перенесеного льодовиками і відкладеного під час їхнього розтавання;

пролювіальні, які утворюються в крайових частинах конусів виносу та біля підніжжя гір тимчасовими потоками;

флювіогляціальні (озерно-льодовикові) родовища, які утворюються в результаті перемиву морени потоками талих вод льодовика і відкладів глинистих частинок у озерних западинах.

4.2.2. Морські родовища глин утворюються в порівняно мілководних зонах шельфу як у відкритому морі, так і у затоках та лагунах, на ділянках, що не піддаються інтенсивному і хвилеприбойному впливу та впливу хвиль, а також поза зонами інтенсивних придонних течій:

родовища відкритих частин шельфу мають найбільше промислове значення. Вони сформовані за рахунок відкладень глинистих мінералів у відносно мілководних частинах шельфу;

прибережно-морські родовища. Вони утворюються за рахунок відкладення глинистої речовини на глибинах до 50 м у бухтах, затоках, підводних частинах річкових дельт, між прибережними островами;

вулканогенно-осадові родовища глин. Вони виникають шляхом підводного "розкладання" вулканічного попелу і туфів без їхнього суттєвого перевідкладання.

4.2.3. Родовища бентонітових глин у морських і прісноводних басейнах утворюються за рахунок перевідкладання і діагенетичного перетворення продуктів вивітрювання вивержених, вулканогенних і вулканогенно-осадових порід, а також перемиву бентонітових глин із родовищ іншого генезису.

4.3. Метаморфогенні родовища глинистих порід утворюються внаслідок різних фізико-механічних факторів.

4.4. За складністю геологічної будови родовища глинистих порід або їх ділянки, що розробляються окремими користувачами надр, слід відносити до 1-ї, 2-ї та 3-ї груп Класифікації. Ділянки надр з більш складною геологічною будовою розробляються рідко.

Для визначення групи складності родовища глинистих порід або ділянок, що розробляються окремими користувачами надр, в першу чергу належить враховувати ті особливості його геологічної будови, які визначають схему розробки й обумовлюють рівень селекції під час видобутку корисних копалин та відповідну детальність геологічного вивчення, що необхідна для спрямування гірничих робіт.

4.4.1. До 1-ї групи слід відносити родовища (ділянки) простої геологічної будови, представлені пластовими, лінзо- або пластоподібними покладами глинистих порід, витриманими за будовою, потужністю і якістю корисної копалини, фізико-механічними та іншими властивостями, передбаченими кондиціями, з рівномірним розподілом корисних або шкідливих компонентів.

4.4.2. До 2-ї групи слід відносити родовища (ділянки) складної геологічної будови, представлені лінзо- і пластоподібними покладами глинистих порід, з невитриманими кількісними і якісними показниками, передбаченими кондиціями, з прошарками некондиційних порід, з нерівномірним розподілом корисних або шкідливих компонентів.

4.4.3. До 3-ї групи слід відносити родовища дуже складної геологічної будови, представлені лінзо- і пластоподібними покладами глинистих порід з різко мінливою будовою, потужністю або якісними показниками корисної копалини, передбаченими кондиціями.

4.4.4. Для віднесення родовища (ділянки) глинистих порід до групи з більш складною геологічною будовою достатньо наявності хоча б однієї ознаки цієї групи.

4.4.5. Належність родовищ до тієї чи іншої групи встановлюють, виходячи із ступеня складності геологічної будови основних покладів корисних копалин, які складають не менше 70% запасів родовища.

4.5. До великих за запасами родовищ глинистих порід слід відносити родовища вогнетривких, тугоплавких і легкоплавких глин із запасами більше ніж 20 млн т, до середніх - родовища із запасами 5-20 млн т, до дрібних - менше 5 млн т. Із родовищ найбільш цінних бентонітових глин до великих за запасами відносяться родовища із запасами більше ніж 5 млн т, до середніх - від 1 до 5 млн т, до дрібних - менше 1 млн т.

Розробляються родовища глинистих порід переважно відкритим способом.

5.1. Геологорозвідувальні роботи, що спрямовані на пошук і розвідку родовищ глинистих порід, належить проводити в послідовності, передбаченій Положенням про стадії геологорозвідувальних робіт на тверді корисні копалини (далі - Положення про стадії), затвердженим наказом Комітету України з питань геології та використання надр від 15.02.2000 N 19, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.03.2000 за N 124/4345.

5.2. На виявлених у процесі пошукових робіт великих або дуже складних за геологічною будовою родовищах, для визначення їхнього промислового значення, належить проводити пошуково-оцінювальні роботи, а потім, у разі отримання позитивних результатів, - розвідувальні роботи з метою підготування виявлених запасів корисних копалин до промислового освоєння. Пошук і розвідку невеликих родовищ глинистих порід 1-ї та 2-ї груп складності геологічної будови, аналоги яких експлуатуються в Україні, слід проводити як послідовні стадії безперервного геологорозвідувального циклу.

5.3. Відповідно до Класифікації геологорозвідувальні роботи на глинисті породи належить проводити за такими напрямами: геологічне вивчення виявлених корисних копалин, техніко-економічне вивчення умов їхньої експлуатації, періодична геолого-економічна оцінка об'єктів робіт.

5.4. Геологічне вивчення слід спрямовувати на вивчення речовинного складу, кількості, якості й технологічних властивостей корисної копалини, геологічної будови, гідрогеологічних, гірничо-геологічних та інших умов залягання покладів для обґрунтування проектних рішень щодо способу і системи видобутку та схеми комплексної переробки мінеральної сировини.

5.5. Техніко-економічне вивчення родовищ корисних копалин належить спрямовувати на визначення із зростаючою детальністю гірничотехнічних, географо-економічних, соціально-економічних, економічних та інших умов промислового освоєння виявлених продуктивних покладів, прийнятних способів і технологічних схем видобутку та переробки сировини, а також умов реалізації товарної продукції гірничого виробництва.

5.6. Геолого-економічна оцінка об'єкта геологорозвідувальних робіт включає комплексний аналіз результатів геологічного та техніко-економічного вивчення корисних копалин з метою оцінки їхнього промислового значення шляхом визначення із зростаючою детальністю техніко-економічних показників виробничого процесу та фінансових результатів реалізації товарної продукції майбутнього гірничого підприємства, що проектується.

Постадійні (генеральні) геолого-економічні оцінки об'єктів геологорозвідувальних робіт слід виконувати для визначення доцільності проведення геологорозвідувальних робіт наступної стадії або залучення їх до експлуатації.

5.7. Відповідно до прийнятої стадійності геологорозвідувальних робіт виділяються початкова, попередня і детальна геолого-економічні оцінки об'єктів геологорозвідувальних робіт на глинисті породи.

5.8. Початкова геолого-економічна оцінка (далі - ГЕО-3) проводиться для обґрунтування доцільності фінансування пошуково-оцінювальних робіт на ділянках потенційних родовищ. Для проведення ГЕО-3 використовують виявлені запаси глинистих порід, підраховані і кількісно оцінені за матеріалами геолого-прогнозних та пошукових робіт. Матеріали ГЕО-3 подаються у формі техніко-економічних міркувань (далі - ТЕМ) щодо доцільності проведення подальших геологорозвідувальних робіт. Оцінка можливості промислового освоєння виявлених родовищ та параметри попередніх кондицій для підрахування запасів обґрунтовуються укрупненими техніко-економічними розрахунками за аналогією з відомими промисловими родовищами та на підставі технічного завдання замовника геологорозвідувальних робіт. Матеріали ТЕМ, включаючи підрахунок запасів, схвалюються суб'єктом, який фінансує проведення геологорозвідувальних робіт.

5.9. Попередня геолого-економічна оцінка (далі - ГЕО-2) проводиться для обґрунтування доцільності промислового освоєння родовищ (ділянок) глинистих порід та фінансування робіт із розвідки й підготовки їх до експлуатації. ГЕО-2 здійснюється на основі підрахунку попередньо розвіданих та розвіданих запасів корисних копалин і оформлюється як техніко-економічна доповідь (далі - ТЕД) щодо доцільності подальшої розвідки, включаючи дослідно-промислове розроблення родовища. ТЕД включає обґрунтування тимчасових кондицій для підрахунку попередньо розвіданих запасів глинистих порід. Параметри тимчасових кондицій апробуються Державною комісією України по запасах корисних копалин (далі - ДКЗ України) або замовником геологорозвідувальних робіт, який фінансує їх проведення. Оцінка ефективності розробки родовища визначається за кінцевою товарною продукцією майбутнього гірничого підприємства. Техніко-економічні показники визначаються розрахунками або приймаються за аналогією з раніше розвіданими аналогічними родовищами.

5.10. Детальна геолого-економічна оцінка (далі - ГЕО-1) проводиться для визначення рівня економічної ефективності діяльності гірничодобувного підприємства, що створюється або реконструюється, і доцільності фінансування робіт з його проектування та будівництва. ГЕО-1 здійснюється на основі розвіданих запасів корисних копалин і включає техніко-економічне обґрунтування (далі - ТЕО) постійних кондицій для їх підрахунку. Детальність техніко-економічних розрахунків і надійність фінансових показників ГЕО-1 повинні бути достатніми для прийняття рішення щодо фінансування без додаткових досліджень. Матеріали ГЕО-1 родовища подаються на затвердження до ДКЗ України. Позитивно оцінені ДКЗ України матеріали ГЕО-1 родовища є основним документом, що обґрунтовує доцільність фінансування робіт з опрацювання проектів будівництва гірничодобувного підприємства та постанови запасів на облік у Державному балансі.

За ступенем геологічного вивчення запаси глинистих порід належить поділяти на дві групи: розвідані і попередньо розвідані.

6.1. Розвідані запаси - це запаси, кількість, якість, технологічні властивості, гірничо-геологічні, гідрогеологічні та інші умови залягання яких вивчені на рівні, достатньому для обґрунтування проектів будівництва гірничодобувних підприємств. Основні параметри розвіданих запасів визначаються за даними безпосередніх вимірів чи досліджень, виконаних у межах покладів корисної копалини за достатньо щільною і рівномірною мережею розвідувальних виробок, у поєднанні з обмеженою екстраполяцією, обґрунтованою даними геологічних, геофізичних та інших досліджень.

6.1.1. До запасів категорії A слід відносити поклади або їх ділянки, що відповідають таким умовам:

установлені розміри, форма й умови залягання покладів корисних копалин, вивчені характер і закономірності мінливості їх морфології і внутрішньої будови, природні різновиди і якість глинистих порід, виділені та визначені контури внутрішніх некондиційних прошарків, а на родовищах глинистих сланців та аргілітів - розривні порушення, з детальністю, достатньою для достовірної кількісної оцінки запасів та наступної розробки, у тому числі селективної;

контур запасів визначено у відповідності до вимог кондицій;

якість глинистих порід вивчена за всіма показниками, передбаченими кондиціями, відповідно до вимог їхнього цільового використання, вивчені та просторово означені промислові (технологічні) типи, сорти і марки глинистих порід.

Запаси категорії A слід виявляти на розвідуваних родовищах 1-ї групи в межах розвідувальних виробок та дослідно-промислової розробки. На родовищах 2-ї групи запаси категорії A виявляють у результаті гірничоексплуатаційних робіт, за якими за достатньою кількістю продуктивних перетинів надійно визначені потужності покладів глинистих порід та якість корисної копалини.

6.1.2. До запасів категорії B слід відносити поклади або їх ділянки, що відповідають таким умовам:

установлені розміри, основні особливості та мінливість форми, внутрішньої будови й умов залягання покладів корисних копалин, внутрішні некондиційні прошарки, просторово визначені промислові (технологічні) типи глинистих порід, а на родовищах глинистих сланців та аргілітів - тектонічні порушення;

контур підрахованих запасів визначений за гірничими виробками і свердловинами у відповідності до вимог кондицій з включенням обмеженої зони екстраполяції, що обґрунтована даними геофізичних досліджень.

Запаси категорії B слід виявляти на родовищах 1-ї і 2-ї груп в контурах розвідувальних виробок, а на родовищах 1-ї групи - також у зоні геологічно обґрунтованої екстраполяції, ширина якої за падінням і простяганням не повинна перевищувати відстані між виробками, прийнятої для запасів категорії B. Запаси глинистих порід різних марок і сортів в межах виділених промислових (технологічних) типів можуть бути визначені статистично.

з'ясовані розміри й характерні форми покладів корисної копалини, виявлені основні особливості умов їхнього залягання і внутрішньої будови;

контур підрахованих запасів корисної копалини визначений за гірничими виробками або свердловинами у відповідності до вимог кондицій з геологічно обґрунтованою екстраполяцією;

установлені природні різновиди глинистих порід і їх співвідношення.

Запаси глин різних сортів і марок слід визначати статистично.

6.2. Попередньо розвідані запаси - запаси глинистих порід, якість, кількість, технологічні властивості, гірничо-геологічні, гідрогеологічні та інші умови залягання яких вивчені на рівні, достатньому для визначення промислового значення родовища (покладу). Основні параметри попередньо розвіданих запасів оцінюють на основі екстраполяції даних безпосередніх вимірів чи досліджень, розташованих у межах родовища за рідкою або нерівномірною сіткою розвідувальних виробок. Екстраполяція обґрунтовується аналогією з розвіданими родовищами, а також даними геологічного, геофізичного та іншого вивчення надр.

Попередньо розвідані запаси виявляються на ділянках родовищ, що не передбачаються для першочергового освоєння, але в майбутньому будуть використані для продовження діяльності підприємства. За ступенем розвіданості, вивчення геологічних, тектонічних та інших особливостей покладів попередньо розвідані запаси відповідають категорії C .

розміри, форма, внутрішня будова покладів корисної копалини, умови їхнього залягання оцінені за геологічними та геофізичними даними і підтверджені поодинокими свердловинами або гірничими виробками;