Відповідно до статті 7 Закону України "Про державну геологічну службу України", підпункту 16 пункту 4 Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2000 N 1689, та пункту 7 Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.97 N 432, з метою встановлення єдиних вимог до геологічного вивчення, геолого-економічної оцінки родовищ вугілля та умов визначення їхньої підготовленості до промислового освоєння

1. Затвердити Інструкцію із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ вугілля (далі - Інструкція), що додається.

2. Інструкція набуває чинності з 01.01.2005.

3. Визнати такою, що не застосовується на території України, "Инструкцию по применению Классификации запасов к месторождениям углей и горючих сланцев", затверджену наказом Державної комісії по запасах корисних копалин при Раді Міністрів СРСР 20.08.82, у частині стосовно вугілля.

4. Начальнику відділу економіки мінеральної сировини Державної комісії України по запасах корисних копалин Пижуку І.П. подати Інструкцію на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та забезпечити після державної реєстрації тиражування та надсилання до установ і організацій, що здійснюють планування, фінансування та виконання геологорозвідувальних робіт, а також експлуатаційних робіт на родовищах вугілля.

5. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

1.1. Інструкція із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ вугілля (далі - Інструкція ) встановлює групування родовищ вугілля за геолого-промисловими типами, складністю геологічної будови, промисловим значенням, техніко-економічним і геологічним вивченням, а також до вивченості родовищ вугілля та супутніх корисних копалин, підрахунку запасів і їх підготовленості до промислового освоєння, оцінки ресурсів вугілля в межах перспективних ділянок.

1.2. Вимоги Інструкції є обов'язковими для виконання підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності, що здійснюють планування, фінансування та виконання геологорозвідувальних робіт із розвідки родовищ вугілля, а також проектування й будівництво вугільних шахт та розрізів (гірничодобувних підприємств), експлуатацію родовищ та облік запасів і ресурсів вугілля.

Інструкція опрацьована відповідно до таких законодавчих та підзаконних актів:Кодекс України про надра.

Гірничий закон України.Земельний кодекс України.Водний кодекс України.

Класифікація запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.97 N 432 (далі - Класифікація запасів).

Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2000 N 1689.

Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.94 N 865 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.2000 N 1512 (далі - Положення про порядок державної експертизи).

Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.95 N 75.

Інструкція про зміст, оформлення і порядок подання на розгляд Державної комісії України по запасах корисних копалин при Державному комітеті України по геології і використанню надр матеріалів геолого-економічних оцінок родовищ металічних і неметалічних корисних копалин, затверджена наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин від 04.09.95 N 35, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.11.95 за N 394/930.

Положення про стадії геологорозвідувальних робіт на тверді корисні копалини, затверджене наказом Геолкому України від 15.02.2000 N 19, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02.03.2000 за N 124/4345 (далі - Положення про стадії геологорозвідувальних робіт).

"Инструкция по применению классификации запасов к месторождениям углей и горючих сланцев", затверджена Державною комісією по запасах корисних копалин при Раді Міністрів СРСР 20.08.82.

"Условия использования данных геофизических исследований скважин при подсчете разведанных запасов углей", затверджені Державною комісією по запасах корисних копалин при Раді Міністрів СРСР 31.12.80.

3.1. Викопне вугілля - тверда горюча корисна копалина осадового походження. До його складу входять: органічна речовина, мінеральні речовини (умовно не більше 60% від сухої маси) і волога. Значною мірою викопне вугілля представлене гумолітами, органічна речовина яких утворилася в результаті біохімічних і фізичних змін відмерлих вищих рослин. Сапропеліти - продукти перетворення нижчих рослин, а також сапрогумоліти - перехідні різновиди вугілля, мають обмежене поширення, утворюючи прошарки в шарах гумолітів, рідко - самостійні шари і поклади.

3.2. Розрізняють три основні природні різновиди викопного вугілля: буре, кам'яне й антрацит, що утворюють безперервний генетичний ряд за ступенем вуглефікації органічної речовини.

для кам'яного - товщина пластичного шару (Y) мм;

3.4. Основним напрямом промислового використання вугілля є енергетичний - спалювання в шарових і факельних печах. У значних обсягах спікливе кам'яне вугілля використовується для одержання металургійного коксу, у більш обмеженому обсязі - для напівкоксування та газифікації. При коксуванні і напівкоксуванні вугілля утворюються рідинні і газоподібні продукти розкладу органічної речовини, що є цінною хімічною сировиною. Поряд із збільшенням традиційного енергетичного споживання вугілля зростає його використання для одержання синтетичного газоподібного і рідкого палива, пластичних мас, різноманітних хімічних продуктів, буровугільного воску, високовуглецевих конструкційних і вуглеграфітових матеріалів, високоазотистих гумінових добрив. Зростає застосування золи від спалювання вугілля, відходів його видобутку і збагачення у виробництві будівельних матеріалів; перспективним є одержання з цих відходів глинозему, розкислювачів, керамічних, вогнетривких і абразивних матеріалів.

Промисловому використанню вугілля передують процеси його підготовки - сортування, збагачення з метою підвищення в ньому вмісту органічної маси, брикетування пухких і сипучих різновидів, підсушування для видалення надлишкової вологи.

Вимоги до якості вугілля для різних напрямів його промислового використання визначаються відповідними стандартами та договірними вимогами між постачальником і замовником.

3.5. У зонах аерації й активного впливу підземних вод поблизу поверхні землі вугілля, внаслідок окислювання, втрачає міцністні властивості (аж до перетворення у сажисту речовину), змінюються його хімічні і технологічні властивості: зростає вміст кисню, вологи, зольність, знижуються вміст вуглецю і питома теплота згорання, у кам'яному вугіллі з'являються гумінови кислоти, втрачається здатність спікатися.

Глибина зони окислювання вугілля, як правило, не перевищує 100 м в залежності від сучасного і древнього рельєфів, тривалості процесу окислювання, положення дзеркала ґрунтових вод, кліматичних умов, речовинного складу і ступеня вуглефікації.

У зв'язку з розвитком підприємництва до видобутку залучається деяка кількість окисленого кам'яного і бурого вугілля. Вимоги до якості окисленого вугілля лімітуються відповідними стандартами або технічними завданнями надрокористувачів.

3.6. Мінеральні речовини у вугіллі і породних прошарках представлені кварцом, глинистими мінералами, польовими шпатами, піритом, марказитом і карбонатами. Основна частина мінеральних речовин при спалюванні вугілля переходить у золу. Склад мінеральних речовин визначає хімічний склад і технологічні властивості золи, відіграє істотну роль у процесах енергетичного і технологічного використання вугілля, а також при визначенні можливості і доцільності використання золи і відходів збагачення та шлаків для виробництва будівельних матеріалів і глинозему.

3.7. Викопне вугілля залягає у вигляді пластів, шароподібних і лінзоподібних покладів. Розміри площ безперервного поширення вугільних пластів і покладів коливаються від декількох до десятків тисяч квадратних кілометрів. Потужності пластів і покладів змінюються від десятків сантиметрів до перших десятків метрів.

Разом з вугіллям нерідко залягають глини (у тому числі вогнетривкі), глинисті сланці, вапняки, мергелі, опоки, іноді зустрічаються каоліни. Ці породи можуть мати промислове значення.

Вугленосні відклади переважно газоносні, серед вугільних газів переважає метан, який при дегазації може бути використаний для енергетичних цілей.

Підземні води, що надходять у гірничі виробки при від працюванні вугілля, а також у дренажні системи, в ряді випадків можуть мати промислове значення.

3.8. У практиці розвідки і розробки пласти кам'яного вугілля і антрацитів підрозділяються за потужністю на тонкі (менше 0,7 м), середньої потужності (0,71-1,2 м), потужні - більше 1,2 м. Для бурого вугілля, відповідно, - менше 2 м, середньої потужності - 2,1-4,0 м і потужні - більше 4 м.

Виділяються пласти простої будови - без породних прошарків, складної будови - при наявності невеликої кількості таких прошарків і дуже складної будови, коли пласти представлені чергуванням вугільних та породних прошарків.

Пласти складної і дуже складної будови, що містять породні прошарки, витриманість і потужність яких дозволяють вести селективне пошарове відпрацьовування, розділяються такими прошарками на частини, що розглядаються як окремі об'єкти для підрахунку запасів.

Для пластів складної і дуже складної будови і для частин таких пластів, що виділяються як окремі об'єкти підрахунку запасів і відпрацювання, визначаються потужності: загальна - за сумою потужностей вугільних шарів і породних прошарків, що неминуче видобуваються разом, і корисна - за сумою потужностей, прийнятих до підрахунку вугільних шарів (пачок).

3.9. У практиці розвідки і промислової оцінки вугільних родовищ пласти середньої потужності і потужні підрозділяються у залежності від величини коефіцієнта варіації потужності пласта (далі застосовується як позначка "V") на три групи: витримані, відносно витримані та невитримані.

Витримані пласти - коли на площі, для якої виконується оцінка, відхилення в окремих пластоперетинах від середньої величини загальної потужності для пластів середньої потужності не перевищують 20%, для потужних пластів - 25%, при цьому для пластів середньої потужності нижнє значення потужності перевищує встановлену кондиціями межу мінімальної потужності на величину більшу, ніж величина можливої помилки у визначенні потужності пластів використаними методами; ділянки з неробочим значенням пласта відсутні, будова його однорідна, показники якості вугілля не мають істотних відхилень від середніх, характерних для площі оцінки, величин.

Відносно витримані пласти, коли на площі оцінки відхилення від середньої величини загальної потужності для пластів середньої потужності не перевищують 35%, а для потужних пластів - 50%; встановлені закономірності просторової зміни морфології пласта і якості вугілля.

Невитримані пласти, коли на площі оцінки внаслідок різкої мінливості потужності або будови пластів і показників якості вугілля, а для тонких також внаслідок близькості їхньої потужності до встановлених кондиціями меж, пласт на багатьох локальних ділянках втрачає робоче значення.

Ступінь витриманості потужних і надпотужних пластів оцінюється в кожному конкретному випадку з урахуванням геологічної мінливості їхньої потужності, морфології і якості вугілля, а також передбаченого способу відпрацювання (валового чи селективного - пошарового).

У практиці розвідки вугільних родовищ (ділянок) ступінь витриманості шару звичайно встановлюється для площі розміром не менш 4 кв. км.

3.10. Для розробки родовищ істотне значення мають кути падіння пластів. Виділяються пласти з горизонтальним (0-5 град.), пологим (6-18 град.), похилим (19-35 град.), крутопохилим (36-55 град.) і крутим (56-90 град.) заляганням.

Зони різкої зміни кутів падіння пластів (переходу від крутого залягання до похилого, від похилого - до пологого) і великі розривні порушення з амплітудами в десятки метрів і більш, як правило, є межами полів шахт (розрізів) або окремих експлуатаційних блоків та використовуються як межі ділянок надр, на які надаються спеціальні дозволи на користування надрами.

За ступенем порушеності на тектонічно складних полях шахт (розрізів) більш дрібними розривними порушеннями виділяються крупноблочні та дрібноблочні структури.

Розривні порушення за величиною амплітуди поділяються на 5 класів: надзвичайно дрібні - менше 3 м, дрібні - 3-10 м, середні - 10-100 м, крупні - 100-1000 м та надзвичайно крупні - більше 1000 м.

3.11. За кількістю запасів родовища вугілля поділяються на надвеликі з запасами вугілля більше 100 млн. т, великі - від 50 до 100 млн. т, середні - від 20 до 50 млн. т та малі - менше 20 млн. т.

4.1. За особливостями геологічної будови - витриманістю потужності, будовою вугільних пластів, складністю умов їхнього залягання і гірничо-геологічними умовами розробки - вугільні родовища (ділянки) відповідають 1, 2, 3 та 4 групам Класифікації запасів.

Остаточне визначення групи складності геологічної будови вугільного родовища або його ділянки, що передбачається до розробки окремим гірничодобувним підприємством, здійснюється на завершальних стадіях геологорозвідувальних робіт в найбільш вивчених частинах родовища відповідно до критеріїв до груп, наведених в пункті 20 Класифікації запасів. Крім того, належить враховувати додаткові критерії, що характеризують специфіку родовищ вугілля, згідно із встановленими Класифікацією запасів критеріями. Виділяють такі групи вугільних родовищ (ділянок) за складністю геологічної будови:

1 група - з потужними і середньої потужності пластами з пологим непорушеним або слабопорушеним заляганням, приурочені до простих складчастих або крупноблокових структур з витриманими елементами залягання продуктивних покладів і перевагою в їхньому розрізі витриманих і відносно витриманих вугільних пластів;

2 група:

а) з потужними і середньої потужності відносно витриманими і невитриманими пластами з пологим непорушеним чи малопорушеним заляганням;

б) з переважанням у розрізі відносно витриманих пластів та продуктивних товщ, приурочених до простих складчастих чи крупноблокових структур;

в) з переважанням потужних і середньої потужності витриманих і відносно витриманих пластів у розрізі продуктивних товщ, що складають складчасті й інтенсивно ускладнені розривними порушеннями структури;

3 група - з переважанням у розрізі продуктивних товщ невитриманих пластів, а також з переважанням витриманих і відносно витриманих пластів, але за дуже складних умов залягання внаслідок інтенсивного прояву дрібної складчастості чи розривних порушень, що створюють дрібноблокові структури;

вугільні родовища (ділянки) 4 групи складності геологічної будови на сьогодні не розробляються, але можуть бути залучені до експлуатації у майбутньому за конкретних геолого-економічних умов.

4.2. Шахтні поля, які виділяються на глибоких (більш 1000 м від денної поверхні) горизонтах та за витриманістю потужності вугільних шарів і якістю вугілля і за характером тектоніки відповідають 1 групі, відносяться до 2 групи Класифікації запасів внаслідок надзвичайної складності гірничогеологічних умов відпрацювання, детальне вивчення яких не забезпечується технічними засобами геологорозвідувальних робіт.

Група родовища (ділянки) залежить також від передбачуваного способу (відкритий чи підземний, валовий чи селективний) розкриття і розробки родовища (ділянки). При цьому чим більша селективність (вибірковість) розробки, тим складніша геологічна будова родовища.

4.3. Приналежність родовища (ділянки) до тієї чи іншої групи обґрунтовується у кожному конкретному випадку, виходячи із ступеня витриманості, умов залягання (ступеня порушеності і складності гірничо-геологічних умов розробки основних вугільних пластів, що містять не менше 70% загальних запасів родовища (ділянки).

4.4. На родовищах (ділянках, полях шахт, розрізах), що відрізняються неоднорідністю геологічної будови, віднесення окремих їхніх частин до груп складності може проводитися диференційовано, з урахуванням визначальних розходжень у тектоніці і вугленосності.

5.1. Геологорозвідувальні роботи, спрямовані на пошук і розвідку родовищ вугілля, належить проводити в послідовності, передбаченій Положенням про стадії геологорозвідувальних робіт. На виявлених у процесі пошукових робіт родовищах вугілля для визначення їхнього промислового значення належить проводити пошуковооцінювальні роботи і у разі отримання позитивних результатів - розвідувальні роботи з метою підготовки виявлених запасів вугілля до промислового освоєння.

5.2. Відповідно до Класифікації запасів геологорозвідувальні роботи на вугілля належить проводити за такими напрямами:

геологічне вивчення виявлених вугільних пластів;

техніко-економічне вивчення умов їхньої експлуатації;

періодична геолого-економічна оцінка.

Геологічне вивчення слід спрямовувати на вивчення речовинного складу, кількості, якості й технологічних властивостей вугілля, геологічної будови, гідрогеологічних, гірничо-геологічних та інших умов залягання вугільних пластів з метою обґрунтування проектних рішень щодо способу і системи видобутку та схеми збагачення вугілля.

Техніко-економічне вивчення родовищ вугілля спрямовується на визначення із зростаючою детальністю гірничотехнічних, географо-економічних, соціально-економічних, економічних та інших умов промислового освоєння виявлених вугільних пластів, прийнятних способів і технологічних схем видобутку та переробки вугілля, а також умов реалізації товарної продукції гірничого виробництва.

Геолого-економічна оцінка родовища (ділянки) вугілля включає комплексний аналіз результатів геологічного та техніко-економічного вивчення запасів вугілля з метою оцінки їхнього промислового значення шляхом визначення із зростаючою детальністю техніко-економічних показників виробничого процесу та фінансових результатів реалізації товарної продукції.

Поточні геолого-економічні оцінки результатів геологорозвідувальних робіт належить проводити постійно. Постадійні (генеральні) геолого-економічні оцінки родовищ (ділянок) вугілля слід проводити для визначення доцільності проведення геологорозвідувальних робіт наступної стадії або залучення розвіданих запасів до експлуатації.

5.3. Відповідно до прийнятої стадійності геологорозвідувальних робіт виділяються початкова, попередня і детальна геолого-економічні оцінки об'єктів геолого-розвідувальних робіт на вугілля.

Початкова геолого-економічна оцінка (далі - ГЕО-3) проводиться для обґрунтування доцільності фінансування пошуково-оцінювальних робіт на ділянках потенційних родовищ. Для проведення ГЕО-3 використовують виявлені перспективні ресурси та попередньо оцінені запаси вугілля, підраховані за матеріалами геолого-прогнозних та пошукових робіт. Низька достовірність геологічної інформації та економічних даних, що використовуються на стадії початкової геолого-економічної оцінки, не дозволяє розділити ресурси і запаси вугілля на балансові та позабалансові, і вони відносяться до таких, промислове значення яких не визначено. Матеріали ГЕО-3 подаються у формі техніко-економічних міркувань (далі - ТЕМ) щодо доцільності проведення подальших геологорозвідувальних робіт. Оцінка можливості промислового освоєння виявлених родовищ та параметри попередніх кондицій для підрахування запасів обґрунтовуються укрупненими техніко-економічними розрахунками за аналогією з відомими промисловими родовищами та на підставі технічного завдання суб'єкта, що фінансує проведення геологорозвідувальних робіт. Матеріали ТЕМ, включаючи підрахунок запасів і ресурсів вугілля, схвалюються суб'єктом, що фінансує проведення геологорозвідувальних робіт.

Попередня геолого-економічна оцінка (далі - ГЕО-2) проводиться для обґрунтування доцільності промислового освоєння родовищ (ділянок) вугілля та інвестування робіт із розвідки й підготовки їх до експлуатації. ГЕО-2 здійснюється за матеріалами пошуково-оцінювальних робіт на основі підрахунку попередньо розвіданих та розвіданих запасів корисних копалин і оформляється як техніко-економічна доповідь (далі - ТЕД) щодо доцільності подальшої розвідки, включаючи дослідно-промислове розроблення родовища. ТЕД включає обґрунтування тимчасових кондицій для підрахунку попередньо розвіданих запасів вугілля. Достовірність геологічної інформації та економічних досліджень достатні для розподілу запасів вугілля на балансові та позабалансові за рівнем їх промислового значення. Параметри тимчасових кондицій апробуються Державною комісією України по запасах корисних копалин або узгоджуються суб'єктом, що фінансує проведення геологорозвідувальних робіт (пункт 11 Положення про порядок державної експертизи. Оцінка ефективності розробки родовища визначається за кінцевою товарною продукцією майбутнього гірничого підприємства. Техніко-економічні показники визначаються розрахунками або приймаються за аналогією із типовими родовищами.

Детальна геолого-економічна оцінка (далі - ГЕО-1) проводиться для визначення рівня економічної ефективності діяльності гірничодобувного підприємства (шахти, кар'єру), що створюється або реконструюється, і доцільності фінансування робіт з його проектування та будівництва. ГЕО-1 здійснюється на основі розвіданих запасів вугілля для 1 і 2 груп родовищ за складністю геологічної будови, для родовищ 3 і 4 груп за складністю геологічної будови допускається використання попередньо розвіданих запасів за умови, що кількість розвіданих запасів забезпечує діяльність гірничодобувного підприємства на період повернення капітальних вкладень у промислове освоєння родовища, і включає техніко-економічне обґрунтування (далі - ТЕО) постійних кондицій для їх підрахунку. Детальність техніко-економічних розрахунків і надійність фінансових показників ГЕО-1 повинні бути достатніми для прийняття рішення щодо фінансування подальших робіт без додаткових досліджень. За рівнем промислового значення запаси вугілля та супутніх корисних копалин і компонентів можуть бути розподілені на балансові, умовно балансові і позабалансові. Матеріали детальної геолого-економічної оцінки родовища подаються на затвердження до Державної комісії України по запасах корисних копалин. Позитивно оцінені Державною комісією України по запасах корисних копалин матеріали детальної геолого-економічної оцінки родовища є основним документом, що обґрунтовує доцільність фінансування будівництва гірничодобувного підприємства.

5.4. Розвідка й освоєння вугленосних басейнів і родовищ здійснюються послідовно окремими частинами (ділянками) із запасами вугілля, що забезпечують роботу гірничодобувного підприємства в обґрунтованих геологічними особливостями і техніко-економічними розрахунками межах.

6.1. За ступенем геологічної вивченості запаси вугілля поділяються на дві групи - розвідані та попередньо розвідані.

До розвіданих відносяться запаси вугілля, кількість і якість, гідрогеологічні, гірничо-геологічні й інші умови залягання яких вивчені з повнотою, достатньою для розробки проектів будівництва гірничодобувних і збагачувальних підприємств. Основні параметри розвіданих запасів, що впливають на проектні рішення з видобутку і переробки вугілля та забезпечення охорони довкілля, визначені за даними безпосередніх вимірів чи досліджень, виконаних у пластоперетинах, розташованих за достатньо щільною розвідувальною сіткою. Допускається обмежена екстраполяція, обґрунтована за даними геологічних, геофізичних і інших досліджень.

Розвідані запаси вугілля є основою для проектування і проведення розробки родовища (ділянки). За промисловим значенням вони можуть належати до балансових, умовно балансових та позабалансових запасів.

Розвідані запаси повинні задовольняти такі вимоги:

мають бути визначені марки вугілля, основні показники якості, які нормуються стандартами, технічними умовами або кондиціями, встановлені закономірності їхнього просторового поширення й кількісні співвідношення;

технологічні властивості вугілля мають бути вивчені детально, забезпечують отримання вихідних даних для проектування технологічної схеми його перероблення з комплексним вилученням компонентів, що мають промислове значення, господарським використанням відходів виробництва або оптимальним варіантом їх видалення та захоронення;

гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-геологічні та інші природні умови мають бути вивчені детально і забезпечувати отримання вихідних даних для опрацювання проекту розробки родовища;

запаси супутніх корисних копалин і компонентів повинні бути розвідані згідно з вимогами для відповідних видів корисних копалин та вимогами до комплексного вивчення родовищ і підрахунку запасів супутніх корисних копалин і компонентів та відходів гірничого виробництва;

контур запасів має бути визначений відповідно до вимог кондицій за даними геологорозвідувальних виробок з включенням обмеженої зони екстраполяції, обґрунтованої геологічними критеріями, даними геофізичних та інших досліджень;

блоки деталізації і ділянки першочергового розроблення повинні бути вивчені найбільш детально, отримана інформація використана для оцінки вірогідності підрахункових параметрів, умов залягання й розроблення, визначених для всіх розвіданих запасів.

Розвідані запаси за ступенем їх геологічної вивченості поділяються на категорії

А, В і С .

1

Запаси категорії А розвідуються на ділянках деталізації та першочергової розробки родовищ першої групи складності геологічної будови.

Запаси категорії А підраховуються в блоках, для яких:

установлена витриманість і закономірність мінливості потужності, будови вугільного пласта й основних показників якості вугілля; у потужних пластах складної будови кореляція між розвідувальними перетинами вугільних пластів, які передбачено до роздільного відроблення, доведена однозначно;

основні параметри підрахунку (будова пласта, передбачені кондиціями показники якості вугілля) визначені за достатнім обсягом представницьких даних; доведено, що можливі зміни потужності пласта і якості вугілля по пластоперетинах не виходять за межі відповідних параметрів кондицій;

тектоніка вивчена у мірі, що виключає можливість інших варіантів побудов, достовірно визначені елементи залягання пластів і розривних порушень з амплітудою більше 10 м, загальні закономірності проявлення малоамплітудної порушеності встановлені у такій мірі, що дозволяє оцінити її вплив на відпрацьовування запасів;

контур підрахунку запасів визначено відповідно до вимог кондицій свердловинами чи гірничими виробками.

Для розроблюваних витриманих пластів на родовищах першої групи складності геологічної будови з крутим заляганням порід допускається екстраполяція запасів категорії А з падінням від фронту гірничих робіт на глибину, що відповідає одному експлуатаційному горизонту, для пластів з меншими кутами падіння - на половину відстані між свердловинами (виробками), прийнятої для оцінки запасів за категорією А. При непорушеному заляганні витриманих пластів допускається співпадання меж блоків з ізогіпсами підошви пласта чи експлуатаційними горизонтами.

Запаси в дрібних ізольованих, а також витягнутих гострокутних блоках за категорією А не оцінюються.

Поблизу виходів пласта під покривні відклади запаси категорії А виділяються тільки за умови надійного встановлення контуру виходу пласта на ерозійну поверхню, а також меж зон окислювання і вивітрювання вугілля.

Запаси категорії В розвідуються на ділянках деталізації та першочергової розробки родовищ другої та третьої груп складності геологічної будови.

Запаси категорії В підраховуються в блоках, для яких:

установлені витриманість потужності, будови вугільного пласта, основні закономірності просторового розташування внутрішньоконтурних ділянок з екстремальними значеннями потужності пласта і показників якості вугілля;

розрахунок середніх величин підрахункових параметрів (потужності пласта і встановлених кондиціями показників якості вугілля) ґрунтується на достатньому обсязі представницьких даних; для окремих частин підрахункового блоку будова пласта, його потужність і якість вугілля внаслідок локальних роздувів, розмивів, заміщення вугілля породою, прояву малоамплітудної тектоніки і недостатньої щільності розвідувальної мережі можуть відрізнятися від середньоблочних значень і підлягати уточненню під час подальших розвідувальних робіт чи у процесі розробки;

вивчені основні особливості умов залягання пластів, визначений можливий ступінь розвитку додаткової складчастості і малоамплітудних розривних порушень, деталі тектоніки підлягають додатковому вивченню;

контур запасів визначений відповідно до вимог кондицій гірничими виробками чи свердловинами з включенням по витриманих і відносно витриманих пластах обмеженої зони екстраполяції, обґрунтованої в кожному конкретному випадку геологічними критеріями і даними геофізичних досліджень, наявними фактичними матеріалами. Не допускається екстраполяція в напрямку зон тектонічних порушень, розщеплення і виклинювання пластів, погіршення якості вугілля і гірничо-геологічних умов.

з'ясовані розміри і характерні форми вугільного пласта, основні особливості умов залягання і внутрішньої будови, оцінена витриманість і можлива порушеність пласта, а також наявність зон малоамплітудних тектонічних порушень;

з'ясовані марка вугілля, основні показники якості, що нормуються стандартами або кондиціями, загальні закономірності їх просторового розміщення і кількісних співвідношень;

технологічні властивості вугілля вивчені мірою, достатньою для обґрунтування його промислового значення та напряму використання;

контур запасів визначено відповідно до вимог кондицій за результатами опробування свердловин і гірничих виробок з урахуванням даних геофізичних і геохімічних досліджень та геологічно обґрунтованої екстраполяції.

До попередньо розвіданих відносяться запаси вугілля, кількість, якість, технологічні властивості, гідрогеологічні, гірничо-геологічні й інші умови залягання яких вивчені з повнотою, достатньою для визначення промислового значення родовища (ділянки). Основні параметри попередньо розвіданих запасів вугілля, що впливають на вибір способів їхнього видобутку і використання, оцінюються переважно на основі екстраполяції безпосередніх вимірів, розташованих у межах родовища по рідкій чи нерівномірній сітці. Екстраполяція обґрунтовується за аналогією з розвіданим родовищем, а також даними геологічного, геофізичного й іншого вивчення надр.

Попередньо розвідані запаси виділяються на стадіях пошукових і пошуково-оцінювальних робіт як основа для обґрунтування подальшої розвідки, а також за розвідкою ділянок перспективного розвитку гірничодобувного підприємства на родовищах усіх груп складності.

Попередньо розвідані запаси за ступенем вивченості морфологічних характеристик, внутрішньої будови й умов залягання вугільних пластів якісних показників, гідрогеологічних, гірничо-геологічних та інших природних умов відповідають запасам категорії С .

розміри, морфологія, внутрішня будова пластів вугілля і умови їх залягання оцінені за геологічними та геофізичними даними і підтверджені перетинами вугільних пластів обмеженою кількістю свердловин або гірничих виробок за розрідженою або нерівномірною сіткою;

якість та технологічні властивості вугілля визначені за результатами досліджень лабораторних проб або оцінені за аналогією з більш вивченими ділянками того ж або іншого подібного родовища;

гідрогеологічні, інженерно-геологічні, гірничо-геологічні та інші природні умови оцінені за даними, що характерні для інших ділянок родовища, спостереженнями у розвідувальних виробках та за аналогією з відомими у районі родовищами;

контур запасів вугілля визначений у відповідності з вимогами кондицій на підставі опробування обмеженої кількості свердловин, гірничих виробок, природних відслонень або по їх сукупності, з урахуванням геофізичних даних і геологічних побудов, а також шляхом обґрунтованої екстраполяції параметрів, визначених при підрахунку запасів більш високих категорій.

6.2. За ступенем геологічної вивченості і вірогідності ресурси вугільних родовищ (ділянок) розділяються на дві групи: перспективні і прогнозні.

Перспективні ресурси вугілля оцінюються кількісно за результатами геологічного, геофізичного, геохімічного й іншого вивчення ділянок у границях продуктивних площ з відомими вугільними родовищами (ділянками). Перспективні ресурси враховують можливість відкриття нових вугільних родовищ відомих геолого-промислових типів, існування яких підтверджується позитивною оцінкою площ розвитку вугленосних відкладів на підставі геофізичних, геохімічних та інших показників, зв'язок яких з вугільними покладами доведено.

Кількісні оцінки параметрів вугільних родовищ визначаються на підставі обліку геологічних, геофізичних, геохімічних і інших даних чи за аналогією з відомими родовищами. Перспективні ресурси є основою для геолого-економічної оцінки доцільності проведення пошуків і пошуково-оціночних робіт.

За ступенем достовірності даних щодо умов залягання й морфологічних характеристик вугільних пластів перспективні ресурси поділяються на категорії Р і Р .

Прогнозні ресурси - це ресурси покладів, що оцінені з урахуванням потенційної можливості утворення вугільних родовищ визначеного геолого-промислового типу і базуються на позитивних стратиграфічних, літологічних, тектонічних, палеогеографічних і інших передумовах, що встановлені в границях перспективних площ, де промислові вугільні родовища ще не відкриті. Кількісна оцінка прогнозних ресурсів проводиться з використанням умовних параметрів за аналогією з продуктивними площами, де є відомі вугільні родовища визначеного геолого-промислового типу. Прогнозні ресурси вугілля враховуються при обґрунтуванні регіональних та прогнозно-геологічних робіт. За ступенем достовірності даних щодо умов залягання, морфологічних характеристик вугільних пластів прогнозні ресурси відносяться до категорії Р .

За ступенем техніко-економічного вивчення запаси і ресурси вугілля поділяються на три групи:

до першої групи належать запаси вугілля, на базі яких проведена детальна геолого-економічна оцінка ефективності їх промислового освоєння, матеріали якої, включаючи техніко-економічне обґрунтування постійних кондицій на мінеральну сировину, затверджені Державною комісією по запасах корисних копалин;

до другої групи належать запаси вугілля, для яких виконана попередня геолого-економічна оцінка їхнього промислового освоєння, а матеріали техніко-економічної доповіді про доцільність подальшої розвідки родовища (ділянки), включаючи обґрунтування тимчасових кондицій, апробовані Державною комісією по запасах корисних копалин або замовником (інвестором) геологорозвідувальних робіт;

до третьої групи належать запаси і ресурси вугілля, на базі яких проведена початкова геолого-економічна оцінка їх можливого промислового освоєння, а матеріали техніко-економічних міркувань про доцільність проведення подальших пошуково-розвідувальних робіт, параметри попередніх кондицій на мінеральну сировину схвалені замовником (інвестором) геологорозвідувальних робіт.

8.1. За промисловим значенням запаси вугілля та наявні в ньому супутні корисні компоненти поділяються на такі групи:

балансові запаси, які на момент підрахунку, згідно з техніко-економічними розрахунками, можна економічно ефективно видобути і використати за умови застосування сучасної техніки і технології видобутку і збагачення вугілля, що забезпечують раціональне, комплексне використання всіх супутніх корисних копалин та компонентів вугільних родовищ і дотримання вимог охорони навколишнього природного середовища;

умовно балансові запаси, ефективність видобутку і використання яких на момент оцінки не може бути однозначно визначена, а також запаси, що відповідають вимогам до балансових запасів, але з різних причин не можуть бути використані на момент оцінки;

позабалансові запаси, видобуток і використання яких на момент оцінки є економічно недоцільним, але в майбутньому вони можуть стати об'єктом промислового значення;

умовно балансові і позабалансові запаси при обліку в статистичних формах (державний баланс запасів, 5ГР та ін.) враховуються, як правило, сумарно.

8.2. Перспективні і прогнозні ресурси вугілля, а також запаси, для яких виконано тільки початкову геолого-економічну оцінку з використанням припущених технологічних та економічних вихідних даних, відносяться до таких, промислове значення яких не визначено.

9.1. Запаси і ресурси вугілля, що характеризуються певними рівнями промислового значення, ступенями техніко-економічного та геологічного вивчення, розподіляються на класи, які ідентифікуються за допомогою міжнародного трипорядкового цифрового коду. У цьому коді розряду одиниць відповідають групи запасів (ресурсів) за ступенем геологічного вивчення, десяткам - за ступенем техніко-економічного вивчення і сотням - за промисловим значенням. Виділяється десять класів різних рівнів вивченості запасів та ресурсів об'єктів геологорозвідувальних робіт відповідно до таблиці 2.

Клас під кодом 111 включає розвідані, детально оцінені запаси, які можна ефективно видобути. Такі запаси належать до достовірних.

Класи під кодами 121 та 122, які об'єднують балансові запаси, що економічно попередньо оцінені, відносяться до вірогідних.

Клас 211 включає умовно балансові запаси, які розвідані та детально економічно оцінені.

Класи 221 і 222 об'єднують позабалансові розвідані та попередньо розвідані запаси, що попередньо оцінені економічно.

До класів 331, 332 та 333 відносяться розвідані і попередньо розвідані запаси та перспективні ресурси, що вперше економічно оцінені і промислове значення їх не визначено.

10.1. Пошукові роботи проводяться на перспективних площах, виявлених та оцінених внаслідок регіональних геологознімальних та геологопрогнозних робіт. За результатами пошукових робіт повинні бути отримані дані щодо потужності та будови вугільних пластів, глибини їх залягання у вугленосній товщі, якісної характеристики вугілля, основних рис тектонічної будови. Достовірність запасів (ресурсів) має бути не нижчою від категорій Р та С .

За результатами пошукових робіт складаються техніко-економічні міркування (далі - ТЕМ) щодо можливого промислового значення родовища.