ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ і РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір, яким засновується Європейське Співтовариство і, зокрема перше і третє речення статті 57 (2) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету2,

діючи відповідно до порядку, передбаченого в статті 189b Договору3,

1 OJ No C 163, 30.6.1992, стор. 6, а також OJ No 178, 30.6.1993, стор. 14.

2 OJ No C 332, 16.12.1992. стор. 13.

3 OJ No C 115, 26.4.1993. стор, 96, а також Рішення Європейського парламенту від 9 березня 1994 року (OJ No C 91, 28.3.1994).

оскільки згідно з цілями Договору гармонійний розвиток діяльності кредитних установ у Співтоваристві повинен досягатися через усунення всіх обмежень щодо права здійснення підприємницької діяльності і свободи надання послуг, зміцнюючи при цьому стабільність банківської системи і захист вкладників;

оскільки у разі усунення обмежень на діяльність кредитних установ належна увага повинна приділятись ситуації, яка може виникнути, коли вклади, внесені в кредитну установу, що має структурні підрозділи в інших державах-членах, стали недоступними; оскільки необхідно забезпечити узгоджений мінімальний рівень захисту депозитів, розміщених у Співтоваристві; оскільки захист депозитів має таке ж велике значення, як і правила створення єдиного банківського ринку;

оскільки внаслідок закриття неплатоспроможної кредитної установи вкладники будь-якого структурного підрозділу, розташованого в державі-члені, іншій ніж та, в якій кредитна установа має свій головний офіс, повинні бути захищені такою ж схемою гарантування, як й інші вкладники цієї установи;

оскільки витрати кредитних установ у зв'язку з участю в схемі гарантування не пов'язані з витратами, яких вони можуть зазнати внаслідок масового вилучення банківських вкладів не тільки з кредитної установи, що потрапила в скрутне становище, але також і з процвітаючих установ у зв'язку з втратою довіри з боку вкладників до фінансової надійності банківської системи;

оскільки заходи, вжиті державами-членами у відповідь на рекомендацію Комісії 87/63/ЄЕС від 22 грудня 1986 року щодо запровадження схем гарантування депозитів у Співтоваристві4, не дали бажаних результатів; оскільки така ситуація може бути шкідливою для належного функціонування внутрішнього ринку;

4 OJ No L 33, 4.2.1987, стор. 16.

оскільки друга Директива Ради 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 року щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її ведення, а також про внесення змін до Директиви 77/780/ЄЕС1, що набрали чинності 1 січня 1993 року, які передбачають єдину ліцензійну систему для кожної кредитної установи і здійснення нагляду органами держави-члена походження;

1 OJ No L 386, 30.12.1989, стор. 1. До Директиви внесено зміни Директивою 92/30/ЄЕС (OJ No L 110, 28.4.1992, стор. 52)

оскільки від структурного підрозділу надалі не вимагається одержання ліцензії в жодній приймаючій державі-члені, оскільки єдина ліцензія є чинною на території всього Співтовариства, і нагляд за його платоспроможністю здійснюється компетентними органами держави-члена походження; оскільки така ситуація виправдовує охоплення всіх структурних підрозділів однієї і тієї ж кредитної установи, заснованої у Співтоваристві, шляхом єдиної схеми гарантування; оскільки така схема може існувати тільки для категорії установ у державі, де розташований їх головний офіс, зокрема, з огляду на зв'язок, що існує між наглядом за платоспроможністю структурного підрозділу та її членством у схемі гарантування депозитів;

оскільки гармонізація повинна обмежуватися головними елементами схеми гарантування депозитів, і протягом дуже короткого часу забезпечити гарантійні виплати, нараховані на основі мінімального узгодженого рівня;

оскільки схеми гарантування депозитів повинні реагувати як тільки депозити стають недоступними;

оскільки зі сфери страхування доцільно виключити, зокрема, вклади, зроблені кредитними установами від свого імені і за свій рахунок; оскільки це не повинно зашкодити праву гарантійної схеми вжити заходів, необхідних для врятування кредитної установи, яка потрапила у скрутне становище,

оскільки гармонізація схем гарантування депозитів в межах Співтовариства сама по собі не піддає сумніву існування діючих систем, призначених для захисту кредитних установ, зокрема через забезпечення їх платоспроможності та ліквідності, для того, щоб депозити в такі кредитні установи, включаючи їх структурні підрозділи, що здійснюють свою діяльність в інших державах-членах, не ставали недоступними; оскільки такі альтернативні системи, які мають дещо відмінні цілі щодо захисту, за певних умов можуть вважатися компетентними органами такими, що відповідають цілям цієї Директиви; оскільки саме такі компетентні органи повинні перевірити відповідність таким умовам;

оскільки в деяких державах-членах за схеми гарантування депозитів відповідають професійні організації, в інших державах-членах діють схеми, що створені та регулюються законом, і деякі системи, хоч і створені на договірній основі, частково регулюються законом; оскільки різноманітність статусів створює проблему тільки щодо обов'язковості членства у та виключення зі схем; оскільки з цієї причини необхідно вжити заходів з метою обмеження повноважень схем у цій сфері;

оскільки збереження у Співтоваристві схем, що охоплюють депозити, більші ніж узгоджений мінімум, може на одній і тій же території привести до розбіжностей в компенсаціях і до нерівних умов конкуренції між національними установами і структурними підрозділами установ інших держав-членів; оскільки для того, щоб протидіяти такому невигідному становищу, структурні підрозділи повинні мати ліцензію приєднуватися до схем приймаючих держав, щоб вони могли запропонувати своїм вкладникам такі ж гарантії, що пропонуються схемами в країнах, у яких вони розташовані; оскільки Комісія через декілька років повинна звітувати про ступінь використання такої можливості структурними підрозділами і про труднощі, з якими структурні підрозділи або схеми гарантування депозитів можуть зіткнутися під час імплементації цих положень; оскільки не виключено, що держави-члени походження самі пропонують таке додаткове покриття, вони можуть встановити умови таких схем;

оскільки рівновага на ринках може бути порушена структурними підрозділами кредитних установ, які пропонують рівень гарантій вищий, ніж ті, що запропоновані кредитними установами, які одержали ліцензію у приймаючих державах-членах; оскільки є недоцільним, щоб рівень покриття, запропонований гарантійними схемами, був інструментом конкуренції; оскільки з цієї причини необхідно, принаймні на початковому періоді, обумовити, що рівень і обсяг покриття, запропонований схемою держави-члена походження для вкладників структурних підрозділів, розташованих в іншій державі-члені, не перевищує максимальний рівень і обсяг, запропонований відповідною схемою приймаючої держави-члена; оскільки ймовірні порушення рівноваги на ринку будуть розглядатися через кілька років на основі одержаного досвіду у світлі розвитку банківського сектора;

оскільки, в принципі, ця Директива вимагає від кожної кредитної установи приєднання до схеми гарантування депозитів; оскільки Директиви, що регулюють допуск будь-якої кредитної установи, головний офіс якої розташований у державі, що не є членом Співтовариства, і, зокрема перша Директива Ради ( 77/780/ЄЕС) від 12 грудня 1977 року про узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються видачі кредитним установам дозволу на зайняття діяльністю та про умови її здійснення1, дозволяють державам-членам ухвалювати рішення про дозвіл та на яких умовах структурним підрозділам таких кредитних установ здійснювати свою діяльність в межах своїх територій; оскільки такі структурні підрозділи не користуватимуться ні свободою надання послуг відповідно до другого пункту статті 59 Договору, ні правом здійснення підприємницької діяльності в державах-членах, інших ніж ті, в яких вони засновані; оскільки відповідно, держава-член, котра допускає такі структурні підрозділи, повинна вирішити як застосовувати принципи цієї Директиви до цих структурних підрозділів згідно зі статтею 9 (1) Директиви 77/780/ЄЕС і при цьому з необхідністю захисту вкладників і підтримкою цілісності фінансової системи; оскільки дуже важливо, щоб вкладники таких структурних підрозділів знали про гарантійні угоди, що на них поширюються;

1 OJ No L 322, 17.12.1977, стор. 30. До Директиви внесено зміни Директивою 89/646/ЄЕС (OJ No L 386, 30.12.1989, стор. 1)

оскільки, з одного боку, мінімальний гарантійний рівень, передбачений у цій Директиві, не повинен залишати надто велику частку депозитів без захисту, що є в інтересах захисту як споживача, так і стабільності фінансової системи; оскільки, з іншого боку є недоцільним передбачити у всьому Співтоваристві такий рівень захисту, який в певних випадках може призвести до недоброякісного управління кредитними установами; оскільки необхідно взяти до уваги розміри коштів для фінансування таких схем; оскільки виявляється доцільним встановити узгоджений гарантійний мінімальний рівень у 20 000 екю; оскільки можуть знадобитися деякі перехідні заходи для того, аби такі системи привести у відповідність з цією цифрою;

оскільки деякі держави-члени пропонують вкладникам покриття їхніх депозитів рівень яких вищий, ніж рівень узгодженої мінімальної гарантії, передбачений у цій Директиві; оскільки видається недоцільним вимагати, щоб такі схеми, декотрі з яких були запроваджені тільки недавно відповідно до рекомендації 87/63/ЄЕС, зазнавали змін з цього приводу;

оскільки держава-член повинна мати змогу виключати певні категорії депозитів або вкладників зі списку тих, яким надається такий захист схемами гарантування депозитів, якщо держава-член вважає, що вони не потребують спеціального захисту;

оскільки в деяких державах-членах для того, щоб спонукати вкладників уважно ставилися до якості кредитних установ, недоступні депозити повністю не відшкодовуються; оскільки така практика обмежується депозитами, що не досягають мінімального узгодженого рівня;

оскільки підтримується принцип узгодженого мінімального рівня щодо вкладника, а не щодо депозиту; оскільки з огляду на це видається доцільним взяти до уваги депозити, внесені вкладниками, котрі не заявлені як власники рахунка, або не є єдиними власниками; оскільки таке обмеження повинне застосовуватися до кожного вкладника, якого можна ідентифікувати; оскільки це не повинно застосовуватися до колективних інвестицій, які захищаються спеціальними правилами, що не застосовуються до згаданих вище депозитів;

оскільки інформація є суттєвим елементом в захисті вкладника і тому також повинна бути предметом мінімальної кількості зобов'язуючих положень; оскільки, однак, нерегульоване використання в рекламі посилань на розмір і обсяг схеми гарантування депозиту може вплинути на стабільність банківської системи або на рівень довіри вкладника; оскільки держави-члени повинні встановити правила обмеження таких посилань;

оскільки в конкретних випадках в деяких державах-членах, де немає схем гарантування депозитів, для певних типів кредитних установ, які приймають дуже малі депозити, запровадження такої системи може в деяких випадках зайняти більше часу, ніж той, що відведений цією Директивою; оскільки в таких випадках тимчасовий відхід від вимоги належати до схеми гарантування депозитів може бути виправданий; оскільки, якщо такі кредитні установи діють закордоном, то держава-член має право вимагати їхньої участі у створеній нею схемі гарантування депозитів;

оскільки ця Директива не передбачає обов'язкового узгодження методів фінансування схем гарантування депозитів або самих кредитних установ, з огляду на те, що, з одного боку, фінансування таких схем повинне здійснюватися, в принципі, самими кредитними установами, і з іншого боку, обсяг фінансування таких схем повинен співвідноситися з їхніми зобов'язаннями; однак це не повинно ставити під загрозу стабільність банківської системи відповідної держави-члена;

оскільки ця Директива не може призвести до того, що держави-члени або їх компетентні органи є відповідальними за депозити, якщо вони запровадили і офіційно визнали одну або кілька схем гарантування депозитів або кредитних установ, і забезпечили вкладникам компенсації або захист відповідно до умов, передбачених цією Директивою;

оскільки захист депозиту є головним елементом у створенні внутрішнього ринку і невід'ємною частиною системи здійснення нагляду за кредитними установами з огляду на рівень солідарності, він створюється серед всіма установами на даному фінансовому ринку у випадку фінансової неспроможності однієї з них,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Для цілей цієї Директиви:

1. "депозит" означає кредитове сальдо, яке виникає по сумах, залишених на рахунку, або внаслідок тимчасових обставин, що склалися після звичайних банківських операцій, і яке кредитна установа повинна сплачувати відповідно до прийнятих юридичних або контрактних положень, і будь-який борг, підтверджений свідоцтвом, виданим кредитною установою.

Акції в будівельних товариствах Об'єднаного Королівства та Ірландії, крім тих, що є капітальними, про які йдеться в статті 2, вважаються депозитами.

Облігації, що відповідають умовам, передбаченим в статті 22 (4) Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери (Ucits)1 не вважаються депозитами.

1 OJ No L 375, 31.12. 1985, стор. 3. До Директиви внесено зміни Директивою 88/220/ЄЕС (OJ No L 100, 19.4.1988. стор. 31).

З метою підрахунку кредитового сальдо держави-члени застосовують правила і норми, які стосуються заліків і зустрічних вимог, відповідно до юридичних і контрактних умов, що можуть бути застосовані до депозиту.

2. "спільний рахунок" означає рахунок, відкритий на ім'я двох або більше осіб, або щодо якого дві чи більше особи мають право надавати розпорядження за підписом однієї чи більше з цих осіб;

3. "невиплачуваний рахунок" означає депозит, який підлягає сплаті, але не виплачений кредитною установою згідно з юридичними і контрактними умовами, що застосовуються, з таких причин:

(i) відповідні компетентні органи встановили, що на їх погляд, відповідна кредитна установа видається такою, що на даний момент не може з причин, безпосередньо пов'язаних з її фінансовим становищем, виплатити цей депозит, і не зможе зробити це в найближчому майбутньому.

Компетентні органи роблять такий висновок якомога швидше і не пізніше 21 дня після того, як вони вперше переконалися, що кредитна установа не виплатить депозити, строк виплати яких вже надійшов; або

(ii) судовий орган видав постанову з причин, що безпосередньо пов'язані з фінансовим становищем кредитної установи, яке призводить до неможливості вкладників ставити по відношенню до неї вимоги, якщо це відбувається раніше, ніж був зроблений такий висновок;

4. "кредитна установа" означає суб'єкт підприємницької діяльності, діяльність якого полягає в отриманні від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі та надання кредитів за свій власний рахунок;

5. "структурний підрозділ" означає відособлений юридично залежний підрозділ кредитної установи, який безпосередньо здійснює в цілому або частково банківську діяльність; будь-яка кількість відособлених підрозділів, створених кредитною установою в одній державі-члені, головний офіс яких знаходиться в іншій державі-члені, вважаються єдиним структурним підрозділом.

Наведене нижче повністю виключається з виплат гарантійними схемами:

- відповідно до статті 8 (3), депозити, зроблені іншими кредитними установами від свого імені і за власний рахунок,

- всі інструменти, які підпадають під визначення "власних коштів" в статті 2 Директиви Ради 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року про власні кошти кредитних установ1,

1 OJ No L 124, 5. 5.1989, стор. 16. До Директиви внесено зміни Директивою 92/16/ЄЕС (OJ No L 175, 21.3.1992, стор 48).

- депозити, отримані внаслідок операцій, у зв'язку з якими було винесено кримінальний обвинувальний вирок про відмивання грошей відповідно до статті 1 Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року щодо запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей2.

2 OJ No L 166, 28.6.1991, стор. 77.

1. Кожна держава-член забезпечує, що на її території запроваджується і офіційно визнається одна або більше схем гарантування депозитів. За винятком обставин, передбачених у другому підпункті та в пункті 4, жодна кредитна установа, що має ліцензію в тій державі-члені відповідно до статті 3 Директиви 77/780/ЄЕС, не може приймати депозити, якщо вона не є членом такої схеми.

Держава-член може, однак, звільнити кредитну установу від обов'язку належати до схем гарантування депозитів, якщо така кредитна установа належить до системи, яка захищає саму кредитну установу і, зокрема, забезпечує її ліквідність і платоспроможність, гарантуючи вкладникам захист, який щонайменше еквівалентний тому, що надається схемою гарантування депозитів, і яка, на думку компетентних органів, відповідає нижченаведеним умовам:

- система повинна існувати і бути офіційно зареєстрованою на момент прийняття цієї Директиви,

- система повинна бути створена з метою не дозволити депозитам, розміщеним в кредитних установах, що належать до такої системи, стати недоступними, і мати у своєму розпорядженні необхідні ресурси для такої мети,

- система не може складатися з гарантії, наданої кредитній установі самою державою-членом або якимось з місцевих або регіональних органів,

- система повинна забезпечити надання інформації вкладникам відповідно до умов і обставин, встановлених в статті 9.

Ті держави-члени, які скористуються такою можливістю, повідомляють відповідно Комісію; зокрема, вони повідомляють Комісії характеристики таких захисних систем і кредитних установ, охоплених ними, і про будь-які подальші зміни в наданій інформації. Комісія з цього приводу інформує Консультативний Комітет з банківських питань.

2. Якщо кредитна установа не виконує зобов'язань, покладених на неї як на члена схеми гарантування депозитів, про це повідомляють компетентні органи, які видали ліцензію на її діяльність, і разом з гарантійною схемою вживають всіх відповідних заходів, включаючи накладення санкцій, щоб забезпечити виконання кредитною установою своїх зобов'язань.

3. Якщо такі заходи не приводять до виконання кредитною установою своїх зобов'язань, схема може, якщо дозволяє національне законодавство виключення члена, за висловленою згодою з боку компетентних органів надіслати щонайменше за дванадцять місяців повідомлення про свій намір виключити кредитну установу з членства в такій схемі. Депозити, одержані до завершення періоду повідомлення, повністю покриваються схемою. Якщо після закінчення періоду повідомлення кредитна установа не виконала своїх зобов'язань, гарантійна схема може знову за висловленої згоди компетентних органів приступити до процедури виключення.