ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ,

Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу,

Беручи до уваги Директиву Європейського Парламенту і Ради 2011/61/ЄС від 8 червня 2011 року про керуючих альтернативними інвестиційними фондами та внесення змін до директив 2003/41/ЄС і 2009/65/ЄС та регламентів (ЄС) № 1060/2009 і (ЄС) № 1095/2010(-1), зокрема її статтю 3(6), статтю 4(3), статтю 9(9), статтю 12(3), статтю 14(4), статтю 15(5), статтю 16(3), статтю 17, статтю 18(2), статтю 19(11), статтю 20(7), статтю 21(17), статтю 22(4), статтю 23(6), статтю 24(6), статтю 25(9), статтю 34(2), статтю 35(11), статтю 36(3), статтю 37(15), статтю 40(11), статтю 42(3) і статтю 53(3),

Беручи до уваги висновок Європейського Центрального Банку,

Оскільки:

(1) Директива 2011/61/ЄС наділяє Комісію повноваженням ухвалювати делеговані акти, що в них визначаються, зокрема, правила, пов’язані з розраховуванням порога, використовуванням левериджу, умовами діяльності керуючих альтернативними інвестиційними фондами (далі - "КАІФи"), у тому числі управлінням ризиками та ліквідністю, визначенням вартості та делегуванням, вимогами з детальним описом функцій і обов’язків депозитаріїв альтернативних інвестиційних фондів (далі "АІФи"), правила щодо прозорості та конкретні вимоги, пов’язані з третіми країнами. Важливо, що всі ці додаткові правила починають застосовуватися одночасно з Директивою 2011/61/ЄС для результативного введення в дію нових вимог до КАІФів. Положення цього Регламенту тісно взаємопов’язані, оскільки вони стосуються надання дозволу, поточної діяльності та прозорості КАІФів, що управляють АІФами та/або, у відповідному випадку, реалізовують їх у Союзі; ці аспекти є нерозривно пов’язаними між собою та властивими започаткуванню та провадженню підприємницької діяльності з управління активами. Щоб забезпечити узгодженість таких положень, що повинні набути чинності одночасно, та сприяти всеосяжному огляду їх та легкому доступу до них особами, що повинні виконувати такі обов’язки, у тому числі інвесторами, що не є резидентами Союзу, доцільно включити всі делеговані акти, що їх передбачено в Директиві 2011/61/ЄС, в єдиний регламент.

(2) Важливо забезпечити досягнення державами-членами цілей Директиви 2011/61/ЄС в однаковий спосіб для підвищення доброчесності на внутрішньому ринку та забезпечення правової визначеності для його учасників, у тому числі інституційних інвесторів, компетентних органів та інших стейкхолдерів, шляхом ухвалення регламенту. Форма регламенту забезпечує узгоджені рамки для всіх операторів ринку та є найкращою можливою гарантією рівних умов, однорідного конкурентного середовища та спільних належних стандартів захисту інвесторів. Крім того, вона забезпечує пряме застосування детально описаних уніфікованих правил щодо діяльності КАІФів, що за своїм характером підлягають прямому застосуванню, а тому не потребують подальшої транспозиції на національному рівні. Також звернення до регламенту дозволяє уникнути відстроченого застосування Директиви 2011/61/ЄС у державах-членах.

(3) Оскільки в Делегованому регламенті визначено завдання й обов’язки "керівного органу" та "вищої ланки керівництва", важливо роз’яснити значення цих термінів, зокрема той факт, що до складу керівного органу можуть входити керуючі вищої ланки. Крім того, оскільки в цьому Регламенті також введено термін "служба нагляду", в означенні керівного органу необхідно роз’яснити те, що це є орган, який включає службу управління, якщо служби нагляду та управління розмежовано відповідно до національного корпоративного права. Директива 2011/61/ЄС вимагає, щоб КАІФи надавали певну інформацію компетентним органам, у тому числі дані про відсоток активів АІФу, що на них поширюється дія спеціальних механізмів у зв’язку з їхньою неліквідністю. Цей Регламент роз’яснює значення спеціальних механізмів для того, щоб КАІФи точно знали, яку інформацію вони повинні надавати компетентним органам.

(4) У Директиві 2011/61/ЄС передбачено полегшений режим, що застосовується до тих КАІФів, які управляють портфелями АІФів, що їх загальний розмір активів під управлінням не перевищує відповідні пороги. Необхідно чітко визначити, яким чином розраховувати загальну вартість активів під управлінням. У цьому контексті суттєво визначити кроки, що є необхідними для розраховування загальної вартості активів, чітко визначити активи, що їх не включено до розраховування, роз’яснити, яким чином повинні оцінюватися активи, отримані шляхом використання левериджу, та встановити правила розгляду справ у разі перехресного володіння серед АІФів, що ними управляє КАІФ.

(5) Загальну вартість активів під управлінням необхідно розраховувати щонайменше раз на рік, використовуючи актуальну інформацію. Тому вартість активів необхідно визначити протягом 12 місяців до дати розрахування загальної вартості активів під управлінням і якомога ближче до такої дати.

(6) Щоб забезпечити збереження КАІФом права користуватися полегшеним режимом, передбаченим Директивою 2011/61/ЄС, необхідно запровадити процедуру, що уможливлює спостереження за загальною вартістю активів під управлінням на постійній основі. КАІФ може враховувати типи АІФів під управлінням і різні класи інвестованих активів для оцінювання ймовірності порушення порога чи необхідності додаткового розрахування.

(7) Якщо КАІФ більше не відповідає умовам щодо порогів, він повинен повідомити свій компетентний орган і звернутися за отриманням дозволу протягом 30 календарних днів. Проте, якщо перевищення або недосягнення порогів відбувається винятково в окремих випадках протягом певного календарного року і такі ситуації вважаються тимчасовими, КАІФ не зобов’язаний подавати заявку на отримання дозволу. У таких випадках КАІФ повинен повідомляти компетентний орган про порушення порога та пояснювати, чому він вважає, що таке порушення має тимчасовий характер. Ситуація, що триває понад три місяці, не може вважатися тимчасовою. Під час оцінювання ймовірності тимчасового характеру ситуації, КАІФ повинен враховувати очікувану діяльність з підписки та погашення або, у застосовному випадку, просідання та розподіл капіталу. КАІФ повинен не використовувати очікувані зміни кон’юнктури ринку як частину цього оцінювання.

(8) Дані, що їх використовують КАІФи для розрахування загальної вартості активів під управлінням, не варто надавати громадськості або інвесторам. Проте компетентні органи повинні мати змогу верифікувати, що КАІФ правильно здійснює розраховування та моніторинг вартості активів під управлінням, у тому числі оцінювання ситуацій, коли загальна вартість активів під управлінням тимчасово перевищує відповідний поріг, і тому повинні мати доступ до цих даних на запит.

(9) Важливо, щоб КАІФи, що користуються перевагами положень Директиві 2011/61/ЄС щодо полегшеного режиму, надавали компетентним органам актуальну інформацію на час реєстрації. Не всі типи КАІФів можуть мати актуальні документи-пропозиції, що відображають останні події, пов’язані з АІФами, що ними вони управляють, і такі КАІФи можуть вважати практичнішим надавати необхідну інформацію в окремому документі з описом інвестиційної стратегії фонду. Це може стосуватися фондів прямих інвестицій або фондів венчурного капіталу, що часто залучають кошти шляхом проведення переговорів з потенційними інвесторами.

(10) АІФ, що володіє лише звичайними акціями зареєстрованих на біржі компаній, не слід вважати таким, що використовує леверидж, якщо такі звичайні акції не отримано шляхом взяття у позику. Якщо той самий АІФ купує опціони на індекс акцій, необхідно вважати, що він піддається левериджу, оскільки він збільшив суму, яку АІФ ризикує втратити у певній інвестиції.

(11) Для того, щоб забезпечити уніфіковане застосування обов’язків КАІФу щодо надання об’єктивного огляду використаного левериджу, необхідно передбачити два методи розрахування левериджу. Як показують дослідження ринку, найкращих результатів можна досягнути шляхом поєднання так званих "валового" методу та методу "за зобов’язаннями".

(12) Для того, щоб отримувати належну інформацію для моніторингу системних ризиків і отримувати повну картину використання левериджу КАІФом, інформацію про потенційні інвестиційні втрати АІФу необхідно надавати компетентним органам і інвесторам на підставі як валового методу, так і методу за зобов’язаннями, і тому КАІФи повинні розраховувати суму потенційних інвестиційних втрат, застосовуючи водночас валовий метод та метод за зобов’язаннями. Валовий метод показує загальну суму потенційних інвестиційних втрат АІФу, тоді як метод за зобов’язаннями висвітлює техніки хеджування та взаємозаліку, що їх використовує керуючий; тому обидва методи необхідно розглядати як зв'язку. Зокрема, корисну інформацію може становити ступінь, до якого загальна сума потенційних інвестиційних втрат різниться між підрахунками за валовим методом і методом за зобов'язаннями. За необхідності забезпечити належне відображення будь-якого зростання потенційних інвестиційних втрат АІФів, Комісія може ухвалити додаткові делеговані акти щодо додаткового та альтернативного методу розрахування левериджу.

(13) Розраховуючи суму потенційних інвестиційних втрат, необхідно, передусім, враховувати всі позиції АІФу, у тому числі короткострокові та довгострокові активи та пасиви, позики, деривативи та будь-який інший метод, що збільшує суму потенційних інвестиційних втрат, якщо ризики та вигоди від активів і пасивів стосуються АІФу, та всі інші позиції, що складають вартість чистих активів.

(14) Домовленості про взяття позики, що їх укладено АІФом, не повинні враховуватися, якщо вони мають тимчасовий характер, пов’язані із зобов’язаннями інвесторів щодо капітальних внесків та повністю покриваються такими. Відновлювальні кредитні лінії не повинні вважатися тимчасовими за характером.

(15) Крім розраховування суми потенційних інвестиційних втрат шляхом застосування валового методу, всі КАІФи повинні розраховувати суму потенційних інвестиційних втрат шляхом застосування методу за зобов’язаннями. Відповідно до методу за зобов’язаннями, фінансові деривативи необхідно конвертувати в еквівалентні позиції базового активу. Проте, якщо АІФ інвестує в певні деривативи для зрівноваження ринкового ризику інших активів, що в них інвестував АІФ, за певних умов такі деривативи не слід конвертувати в еквівалентну позицію базових активів, оскільки потенційні втрати двох інвестицій урівноважують один одного. Це повинно стосуватися ситуації, коли, наприклад, відбувається інвестиція з портфелю АІФу в певний індекс з утриманням відповідного цінного паперу, що замінює динаміку такого індексу динамікою іншого індексу, що повинно бути рівнозначним наявності в портфелі інструменту під загрозою втрати у зв'язку з інвестуванням в другий індекс, і тому вартість чистих активів АІФу не залежатиме від результатів першого індексу.

(16) Розраховуючи суму потенційних інвестиційних втрат згідно з методом за зобов’язаннями, деривативи, що відповідають критеріям, викладеним у цьому Регламенті, не створюють будь-яких додаткових потенційних інвестиційних втрат. Таким чином, якщо АІФ інвестує в індексні ф’ючерсні угоди та володіє грошовою позицією, що дорівнює загальній базовій ринковій вартості ф’ючерсних угод, то це буде рівнозначно прямому інвестуванню в індексні акції, і тому індексна ф’ючерсна угода для цілей розраховування суми потенційних інвестиційних втрат АІФу не повинна враховуватися.

(17) Під час розраховування суми потенційних інвестиційних втрат згідно з методом за зобов’язаннями КАІФи повинні мати змогу розглядати механізми хеджування та взаємозаліку, за умови що вони відповідають критеріям, пов’язаним з методом за зобов’язаннями.

(18) Вимогу про те, що механізми взаємозаліку стосуються одного базового активу, необхідно тлумачити строго як вимогу, щоб активи, що їх КАІФ вважає рівнозначними чи тісно взаємопов’язаними, такі як різні класи акцій чи облігації, випущені одним емітентом, не вважалися ідентичними для цілей механізмів взаємозаліку. Визначення механізмів взаємозаліку спрямовано забезпечити врахування лише тих операцій, що зрівноважують ризики, пов’язані з іншими операціями, не залишаючи жодного значного залишкового ризику. Комбінації операцій, спрямовані на отримання прибутку, хоч і малого, шляхом зменшення деяких ризиків, але збереження інших, не повинні розглядатися як механізми взаємозаліку, як і у випадку з арбітражними інвестиційними стратегіями, спрямованими на отримання прибутку шляхом отримання вигоди від різниці між цінами на деривативи з тими самими базовими активами, але різними строками погашення.

(19) Практику управління портфелем, спрямовану на зменшення дюраційного ризику шляхом поєднання інвестиції в довгострокові облігації з процентним свопом або на зменшення дюрації портфелю облігацій АІФу шляхом відкриття короткої позиції за ф’ючерсними угодами на облігації, що відображають ризик зміни процентної ставки портфелю (хеджування дюрації), слід розглядати як домовленість про хеджування, за умови що вона відповідає критеріям хеджування.

(20) Практику управління портфелем, спрямовану на зрівноваження істотних ризиків, пов’язаних з інвестицією у добре диверсифікований портфель акцій шляхом зайняття короткої позиції за ф’ючерсним контрактом на індекс фондової біржі, якщо склад портфелю акцій дуже схожий на склад індексу фондової біржі і його прибуток тісно пов’язаний із прибутком від індексу фондової біржі та якщо коротка позиція за ф’ючерсним контрактом на індекс фондової біржі уможливлює безумовне зменшення загального ринкового ризику, пов’язаного з портфелем акцій, та якщо конкретний ризик є неістотним, наприклад бета-хеджування добре диверсифікованого портфеля акцій, що в ньому конкретний ризик вважається неістотним, необхідно вважати такою, що відповідає критеріям хеджування.

(21) Практику управління портфелем, спрямовану на зрівноваження ризику, пов’язаного з інвестицією в облігацію з фіксованою процентною ставкою, шляхом поєднання довгої позиції за кредитним дефолтним свопом із процентним свопом, що замінює таку фіксовану процентну ставку на процентну ставку, рівнозначну відповідній референтній ставці на грошовому ринку, зі спредом, необхідно розглядати як домовленість про хеджування, якщо загалом дотримано всіх критеріїв хеджування методу за зобов’язаннями.

(22) Практика управління портфелем, спрямована на зрівноваження ризику відповідної акції шляхом зайняття короткої позиції через деривативну угоду на акцію, що відрізняється від такої першої акції, але тісно пов’язана з нею, не повинна вважатися практикою, що відповідає критеріям хеджування. Хоча така стратегія ґрунтується на зайнятті протилежних позицій за тим самим класом активів, вона не хеджує конкретний ризик, пов’язаний з інвестицією в певну акцію. Тому вона не повинна розглядатися як домовленість про хеджування, як встановлено в критеріях, пов’язаних з методом за зобов’язаннями.

(23) Практика управління портфелем, спрямована на збереження альфа пакета акцій (що містить обмежену кількість акцій) шляхом поєднання інвестиції в такий пакет акцій із бета-скоригованою короткою позицією за ф’ючерсною угодою на індекс фондової біржі, не повинна вважатися практикою, що відповідає критеріям хеджування. Така стратегія спрямована не на зрівноваження істотних ризиків, пов’язаних з інвестицією у такий пакет акцій, а на зрівноваження бета (ринкового ризику) такого інвестування та збереження альфа. Компонент альфа пакета акцій може переважати над компонентом бета та власне спричиняти збитки на рівні АІФу. З такої причини така стратегія не повинна вважатися домовленістю про хеджування.

(24) Арбітражна стратегія зі злиття є стратегією, що поєднує коротку позицію за акцією з довгою позицією за іншою акцією. Така стратегія спрямована на хеджування бета (ринкового ризику) позицій і отримання прибутку, пов’язаного з відносними результатами обох акцій. У подібний спосіб компонент альфа пакета акцій може переважати над компонентом бета та власне спричиняти збитки на рівні АІФу. Така стратегію не повинна вважатися домовленістю про хеджування, як встановлено в критеріях, пов’язаних із методом за зобов’язаннями.

(25) Стратегія, спрямована на хеджування довгої позиції акції чи облігації із придбаним кредитним захистом щодо того самого емітента, є пов’язаною з двома різними класами активів і тому вона не повинна вважатися домовленістю про хеджування.

(26) Використовуючи методи, що збільшують суму потенційних інвестиційних втрат АІФу, КАІФ повинен дотримуватися загальних принципів, таких як врахування суті транзакції, на додаток до її правової форми. Зокрема щодо транзакцій РЕПО, КАІФ повинен враховувати, чи АІФ передав або зберіг ризики і вигоди від залучених активів. КАІФ повинен також переглянути деривативи або інші договірні домовленості щодо базових активів для визначення можливих майбутніх зобов’язань АІФу, що стануть наслідком таких транзакцій.

(27) Оскільки метод за зобов’язаннями призводить до того, що процентні ставки з різними строками погашення вважаються різними базовими активами, АІФи, що, відповідно до їхньої основної інвестиційної політики першочергово інвестують у процентні деривативи, можуть використовувати спеціальні правила дюраційного взаємозаліку для врахування співвідношення між сегментами строку погашення кривої процентних ставок. Під час укладання своєї інвестиційної політики та свого профілю ризику АІФ повинен мати змогу визначити рівень ризику процентної ставки та, як наслідок, визначити свою цільову дюрацію. АІФ повинен враховувати попередньо визначену цільову дюрацію під час здійснення вибору інвестиції. Якщо дюрація портфелю відрізняється від цільової дюрації, стратегія не повинна вважатися домовленістю про дюраційний взаємозалік, як встановлено в критеріях, пов’язаних із методом за зобов’язаннями.

(28) Правила дюраційного взаємозаліку дозволяють зводити довгі позиції та короткі позиції, що їхні базові активи є фінансовими інструментами за різними процентними ставками. Строки погашення, що слугують як пороги діапазонів строків погашення, становлять два роки, сім років і 15 років. У межах кожного діапазону строків погашення повинен бути дозволений взаємозалік позицій.

(29) Взаємозалік позицій між двома різними діапазонами строків погашення повинен бути частково дозволений. До взаємозарахованих позицій необхідно застосовувати санкції, щоб уможливити лише частковий взаємозалік. Вони повинні відображатися у відсотках на основі середніх кореляцій між діапазонами строків погашення тривалістю два роки, п’ять років, 10 років і 30 років кривої процентних ставок. Що більшою є різниця між строками погашення позицій, то більше необхідно застосовувати санкції до їхнього взаємозаліку, і тому відсотки повинні зростати.

(30) Позиції, модифікована дюрація яких є значно більшою, ніж модифікована дюрація всього портфеля, не відповідають інвестиційній стратегії АІФу, їх повне зведення не дозволяється. Таким чином, неприйнятним є зведення короткої позиції зі строком погашення 18 місяців (у межах діапазону погашення 1) з довгою позицією зі строком погашення 10 років (у межах діапазону погашення 3), якщо цільова дюрація АІФу становить близько двох років.

(31) Під час розраховування суми потенційних інвестиційних втрат, АІФи можуть спочатку визначити механізми хеджування. Деривативи, залучені до таких механізмів, відтак виключаються з розрахування суми потенційних інвестиційних втрат. АІФи повинні в механізмах хеджування використовувати точні розраховування. АІФи повинні не використовувати правила дюраційного взаємозаліку під час розраховування хеджування. Правила дюраційного взаємозаліку можуть використовуватися для конвертації залишкових процентних деривативів в еквівалентні їм позиції базових активів.

(32) Відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, КАІФ повинен забезпечити, щоб потенційні ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, що виникають унаслідок його діяльності, належним чином покривалися або за допомогою додаткових власних коштів, або за допомогою страхування професійної відповідальності. Уніфіковане застосування цього положення вимагає спільного розуміння потенційних ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, що підлягають покриттю. У загальній специфікації ризиків, що виникають унаслідок професійної недбалості КАІФу, необхідно визначати особливості відповідних ризикових подій і встановлювати обсяг потенційної професійної відповідальності, в тому числі шкоди чи збитків, що заподіяли особи, що безпосередньо здійснюють діяльність, за яку КАІФ несе юридичну відповідальність, такі як директори КАІФу, його посадові особи чи працівники, та особи, що провадять діяльність за домовленістю про делегування з КАІФом. Згідно з положеннями Директиви 2011/61/ЄС на відповідальність КАІФу не повинні впливати делегування чи субделегування, а КАІФ повинен належним чином покривати професійні ризики, пов’язані з такими третіми особами, що за них він несе юридичну відповідальність.

(33) Щоб забезпечити спільне розуміння загальної специфікації, список прикладів повинен слугувати орієнтиром для визначення потенційних ризикових подій, пов’язаних з професійною відповідальністю. Такий список повинен охоплювати цілу низку подій, що є наслідком недбалості, помилок або упущень, такі як втрата документів, що засвідчують право власності на інвестиції, введення в оману чи порушення різних зобов’язань чи обов’язків, покладених на КАІФ. Він також повинен охоплювати неможливість запобігти, з використанням належних систем внутрішнього контролю, шахрайській поведінці в межах організації КАІФу. Шкода, що є результатом нездатності здійснити комплексну юридичну перевірку в достатньому обсязі щодо інвестиції, що виявилася шахрайською, призведе до виникнення професійної відповідальності КАІФу та повинна бути належним чином покрита. Проте збитки, понесені внаслідок зменшення вартості інвестиції через несприятливу кон’юнктуру ринку, не повинні підлягати покриттю. Список повинен також охоплювати оцінювання вартості у неналежний спосіб, що необхідно розуміти як неоцінення вартості, що порушує статтю 19 Директиви 2011/61/ЄС та відповідні делеговані акти.

(34) Відповідно до своїх обов’язків з управління ризиками, КАІФи повинні мати відповідні якісні механізми внутрішнього контролю щоб запобігати операційним збоям, у тому числі ризикам, пов’язаним з професійною відповідальністю, чи зменшувати такі. Тому КАІФ повинен володіти, як частиною своєї політики управління ризиками, відповідними політиками та процедурами управління операційними ризиками, що відповідають характеру, масштабам і складності його підприємницької діяльності. Такі процедури та політики повинні в будь-якому разі сприяти створенню бази даних внутрішніх збитків для цілі оцінювання профілю операційного ризику.

(35) Щоб забезпечити належне покриття додатковими власними коштами і страхуванням професійної відповідальності потенційних ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, необхідно визначити кількісні мінімальні критерії для визначення належного рівня покриття. КАІФ визначає такі кількісні критерії як конкретний відсоток вартості портфелів АІФів, що ними він управляє, що розраховується як сума абсолютної вартості всіх активів усіх АІФів, що ними він управляє, незалежно від того, чи їх отримано шляхом використання левериджу, чи за гроші інвесторів. У цьому контексті деривативи необхідно оцінювати за їхньою ринковою ціною, оскільки їх може бути замінено за такою ціною. Оскільки покриття шляхом страхування професійної відповідальності за своїм характером є більш ненадійним, ніж покриття шляхом залучення додаткових власних коштів, необхідно застосовувати різні відсотки до двох різних інструментів, що використовуються для покриття ризику, пов’язаного з професійною відповідальністю.

(36) Щоб забезпечити ефективне страхування професійної відповідальності у межах покриття збитків, що виникають внаслідок застрахованих подій, його повинна виконувати страхова компанія, уповноважена здійснювати страхування професійної відповідальності. Сюди належать страхові компанії ЄС і третіх країн, якщо їм дозволено надавати такі послуги страхування відповідно до права Союзу чи національного права.

(37) Для того, щоб забезпечити певну гнучкість під час розроблення належного страхування професійної відповідальності, КАІФ та страхова компанія повинні мати можливість узгодити положення, за умови що КАІФ сплатить визначену суму як першу частину будь-якого збитку (визначена франшиза). Коли такий розмір визначеної франшизи узгоджено, КАІФ повинен надати власні кошти, які відповідають визначеній сумі збитку, що її понесе КАІФ. Такі власні кошти необхідно надавати окрім початкового капіталу КАІФу та власних коштів, що їх повинен надати КАІФ відповідно до статті 9(3) Директиви 2011/61/ЄС.

(38) Принциповим є те, що достатність покриття за рахунок додаткових власних коштів або страхування професійної відповідальності необхідно переглядати щонайменше один раз на рік. Однак, КАІФові слід мати наявні процедури, що забезпечують постійний моніторинг загальної вартості портфелів АІФу, що ним він управляє, і постійне коригування відповідно до суми покриття ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, якщо буде виявлено істотні розбіжності. Крім того, компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу може зменшити чи збільшити мінімальну вимогу щодо додаткових власних коштів після врахування профілю ризику КАІФу, його історії збитків та достатності його додаткових власних коштів чи страхування професійної відповідальності.

(39) Директива 2011/61/ЄС вимагає від КАІФів діяти в найкращих інтересах АІФів, інвесторів АІФів та доброчесності ринку. Тому КАІФи повинні застосовувати належні політики та процедури, що дозволяють їм запобігати недобросовісним практикам, таким як прогнозування ринку (market timing) чи запізніла торгівля (late trading). Суб’єкти, що прогнозують ринок, користуються перевагами неактуальних або застарілих цін на цінні папери портфелю, що впливає на розрахування вартості чистих активів (ВЧА) АІФу, або скуповують і погашають паї АІФу протягом декількох днів, тим самим використовуючи спосіб, в який АІФ розраховує свою ВЧА. Запізніла торгівля передбачає розміщення замовлень на купівлю чи викуп паїв АІФів після визначеного моменту закінчення торгів, при цьому отримана ціна є ціною, прийнятою у такий момент. Обидві недобросовісні практики завдають шкоди інтересам довгострокових інвесторів, оскільки вони знижують їх прибуток і негативно впливають на прибутки АІФу, адже вони підвищують затрати на транзакції і порушують управління портфелем. КАІФи повинні також установити належні процедури для забезпечення ефективного управління АІФом та повинні діяти таким чином, щоб запобігати неналежним витратам, що їх може понести АІФ та його інвестори.

(40) Відповідно до підходу, що застосовується до керуючих UCITS, КАІФи повинні забезпечувати високий рівень сумлінності під час вибору та моніторингу інвестицій. Вони повинні володіти належними професійною компетентністю і знаннями у галузі активів, що в них інвестують АІФи. Для того, щоб забезпечити ухвалювання інвестиційних рішень з дотриманням інвестиційної стратегії та, у застосовному випадку, ліміти ризику АІФів, що перебувають в управлінні, КАІФи повинні розробити у письмовій формі та реалізовувати політики і процедури забезпечення належної сумлінності. Слід переглядати та оновлювати такі політики і процедури на регулярній основі. Якщо КАІФи інвестують в конкретні типи активів на довгий термін, менш ліквідні активи, такі як нерухомість чи частки товариства, то необхідно також застосовувати вимоги щодо забезпечення належної сумлінності на стадії переговорів. Діяльність, що її провадить КАІФ до закриття угоди, необхідно належним чином документально оформлювати для того, щоб довести її відповідність економічному та фінансовому плану та, відтак, дюрації АІФу. КАІФи повинні вести протоколи відповідних зборів, попередню документацію та виконувати економічний і фінансовий аналіз для оцінювання здійсненності проекту та договірних зобов’язань.

(41) Вимогу щодо застосування КАІФами належних умінь, старанності та сумлінності необхідно також застосовувати, якщо КАІФ призначає первинного брокера чи контрагента. КАІФ повинен обирати та призначати лише тих первинних брокерів і контрагентів, що підлягають постійному нагляду, є фінансово стійкими та мають необхідну організаційну структуру, що відповідає послугам, що повинні надаватися КАІФу або АІФу. Для того, щоб забезпечити відповідний захист інтересів інвесторів, важливо прояснити, що одним із критеріїв, за яким необхідно оцінювати фінансову надійність, є те, чи підлягають первинні брокери або контрагенти відповідному пруденційному нагляду, в тому числі відповідним вимогам щодо капіталу, та ефективному нагляду.

(42) Відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, що вимагає від КАІФів діяти чесно, справедливо та з належними уміннями, особи, що результативно керують підприємницькою діяльністю КАІФу, особи, що входять до складу керівного органу чи вищої ланки керівництва, якщо суб’єкти не мають керівного органу, повинні володіти достатніми знаннями, уміннями та досвідом для виконання своїх завдань, зокрема для розуміння ризиків, пов’язаних з діяльністю КАІФу. Відповідно до Зеленої книги Комісії щодо корпоративного управління у фінансовому секторі (-2), особи, що результативно керують підприємницькою діяльністю КАІФу, повинні також приділяти достатньо часу виконанню своїх функцій у рамках КАІФу та діяти щиро, доброчесно та незалежно для, між іншим, ефективного оцінювання та оскарження рішень вищої ланки керівництва.

(43) Щоб забезпечити належне провадження відповідних видів діяльності, КАІФи повинні наймати працівників з необхідними уміннями, знаннями та компетентністю для виконання доручених їм завдань.

(44) КАІФи, що надають послуги з управління індивідуальним портфелем, повинні дотримуватися правил заохочення, встановлених у Директиві Комісії 2006/73/ЄС від 10 серпня 2006 року про імплементацію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС щодо організаційних вимог і умов діяльності інвестиційних фірм та термінів, означених для цілей зазначеної Директиви (-3). Для цілей узгодженості дія таких принципів повинна поширюватися на КАІФів, що надають послуги з управління спільним портфелем і маркетингу. Наявність, характер і розмір плати, комісії чи вигоди або, якщо розмір неможливо встановити, метод розраховування розміру, необхідно зазначати в річному звіті КАІФу.

(45) Інвестори АІФів повинні користуватися захистом, подібним до того, що ним користуються клієнти АІФів, що їм КАІФи надають послуги з управління індивідуальним портфелем, оскільки в такому разі вони повинні дотримуватися правил виконання у найкращий спосіб, встановлених у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2004/39/ЄС від 21 квітня 2004 року про ринки фінансових інструментів, про зміни до Директив 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС і Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/12/ЄС і скасування Директиви Ради 93/22/ЄЕС (-4) і Директиви 2006/73/ЄС. Проте необхідно враховувати відмінності між різними типами активів, що в них інвестують АІФи, оскільки виконання у найкращий спосіб не є доречним, наприклад, якщо КАІФ інвестує в нерухомість чи частки товариства, та інвестування здійснено після тривалих переговорів щодо умов угоди. Якщо немає вибору різних місць виконання, КАІФ повинен мати змогу довести компетентним органам і аудиторам, що немає вибору різних місць виконання.

(46) Для цілей відповідності вимогам, що застосовуються до керуючих UCITS, правила опрацювання замовлень та об’єднання і розподілення замовлень на здійснення транзакцій необхідно застосовувати до КАІФів під час здійснення управління спільним портфелем. Проте такі правила не повинні застосовуватися, якщо інвестиція в активи здійснюється після тривалих переговорів щодо умов угоди, таких як інвестиція в нерухомість, частки товариства чи незареєстровані на біржі компанії, оскільки в таких випадках жодне замовлення не виконується.

(47) Важливо визначити ситуації, що в них можуть виникнути конфлікти інтересів, зокрема коли є ймовірність отримання фінансової вигоди чи уникнення фінансового збитку або надаються фінансові чи інші заохочення для управління діями КАІФу таким чином, щоб задовольняти певні інтереси за рахунок інтересів інших осіб, таких як інший АІФ, його клієнти, установи колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) або інші клієнти КАІФу.

(48) У політиці врегулювання конфліктів інтересів, установленій КАІФом, необхідно визначити ситуації, що в них види діяльності, що їх провадить КАІФ, можуть становити конфлікти інтересів, що призводять або не призводять до потенційних ризиків завдання шкоди інтересам АІФу чи інтересам його інвесторів. Щоб їх визначити, КАІФ повинен враховувати не лише діяльність з управління спільним портфелем, але й інші види діяльності, що на їх провадження йому було надано дозвіл, зокрема діяльність його уповноважених осіб у межах делегування та субделегування, зовнішнього оцінювача чи контрагента.

(49) Відповідно до підходу, розглянутого у Директиві Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС від 13 липня 2009 року про узгодження законів, підзаконних нормативно- правових актів і адміністративних положень щодо установ колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS) (-5) для управлінських компаній UCITS і в Директиві 2004/39/ЄС про інвестиційні фірми, КАІФи повинні ухвалювати процедури та інструменти для того, щоб гарантувати провадження відповідними особами, що їх залучено до різних видів підприємницької діяльності, які можуть спричиняти конфлікти інтересів, таких видів діяльності на незалежному рівні відповідно до розміру та видів діяльності КАІФу.

(50) Суттєвим є вироблення загальних рамок, що згідно з ними необхідно управляти конфліктами інтересів, якщо вони виникають, та надавати інформацію про такі. Детальні кроки та процедури, що повинні дотримуватися в таких ситуаціях, необхідно прояснити в політиці врегулювання конфліктів інтересів, що її повинен встановити КАІФ.

(51) Одним із центральних компонентів системи управління ризиками є штатна служба управління ризиками. В інтересах узгодженості її завдання та обов’язки повинні бути подібними за характером до тих, що їх визначено в Директиві Комісії 2010/43/ЄС від 01 липня 2010 року про імплементацію Директиви Європейського Парламенту і Ради 2009/65/ЄС щодо організаційних вимог, конфліктів інтересів, провадження підприємницької діяльності, управління ризиками та змісту угоди між депозитарієм і управлінською компанією (-6) щодо штатної служби управління ризиками в управлінських компаніях UCITS. Ця служба повинна відігравати основну роль у формуванні політики роботи з ризиками АІФу, моніторингу ризиків і вимірюванні ризиків для того, щоб забезпечувати відповідність рівня ризику профілю ризику АІФу на постійній основі. Штатна служба управління ризиками повинна мати необхідні повноваження і доступ до усієї відповідної інформації та тримати постійний зв’язок із вищою ланкою керівництва та керівним органом КАІФу для надання їм оновленої інформації, щоб вони могли вживати негайних виправних заходів у разі необхідності.

(52) Політика управління ризиками є ще однією опорою системи управління ризиками. Таку політику необхідно відповідним чином документально оформлювати та у ній необхідно пояснювати, зокрема, заходи та процедури, що використовуються для вимірювання ризиків та управління ними, захисні заходи для незалежної діяльності служби управління ризиками, техніки, що використовуються для управління ризиками, та деталі розподілу обов’язків у межах КАІФу для управління ризиками та операційних процедур. Для того, щоб забезпечити її дієвість, вища ланка керівництва повинна переглядати політику управління ризиками щонайменше раз на рік.

(53) Відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, службу управління ризиками необхідно функціонально та ієрархічно відокремити від операційних підрозділів. Відтак, необхідно прояснити, що таке відокремлення необхідно забезпечити на рівні керівного органу КАІФу та ті, хто діє у межах служби управління ризиками, не повинні виконувати будь-які конфліктні завдання чи нагляд за ними не повинна здійснювати особа, відповідальна за конфліктні функції.

(54) Суттєвим є визначення захисних заходів, що їх повинен вживати КАІФ за будь-яких обставин для того, щоб забезпечити незалежну діяльність служби управління ризиками та, зокрема, не повинні доручатися особам, що діють у межах служби управління ризиками, виконувати конфліктні обов’язки, а необхідно забезпечувати ухвалення ними рішень на підставі даних, що їх вони можуть належним чином оцінити, та можливості перегляду процесу вироблення й ухвалення рішень.

(55) Хоча Директива 2011/61/ЄС не накладає жодних інвестиційних обмежень на АІФи, ризиками, що їх несе кожен АІФ, не можна результативно управляти, якщо КАІФи заздалегідь не встановили ліміти ризиків. Ліміти ризику повинні відповідати профілю ризику АІФу та інформацію про них необхідно розкривати інвесторам згідно з Директивою 2011/61/ЄС.

(56) Для цілей узгодженості вимоги щодо визначення, вимірювання та моніторингу ризику ґрунтуються на подібних положеннях Директиви 2010/43/ЄС. КАІФи повинні враховувати належним чином можливу вразливість своїх технік та моделей вимірювання ризиків шляхом проведення стрес-тестів, тестів на історичних даних і аналізу сценаріїв. Якщо стрес-тести та аналіз сценаріїв виявляють особливу вразливість до визначеного комплексу обставин, КАІФи повинні вживати оперативних заходів та вчиняти коригувальні дії.

(57) Директива 2011/61/ЄС вимагає від Комісії визначати системи та процедури управління ліквідністю, що дозволяють КАІФу здійснювати моніторинг ризику ліквідності АІФу, за винятком випадків, коли АІФ є АІФом закритого типу, що не використовує леверидж, та забезпечувати відповідність профілю ліквідності інвестицій АІФу його базовим обов’язкам. Тому важливим є встановлення фундаментальних загальних вимог для всіх КАІФів, що їх застосування необхідно адаптувати до розміру, структури та характеру АІФів, що ними управляє відповідний КАІФ.

(58) КАІФи повинні мати змогу продемонструвати своїм компетентним органам наявність належних і дієвих політик та процедур управління ліквідністю. Це вимагає уважного розгляду характеру АІФу, у тому числі типу базових активів та розміру ризику ліквідності, що на нього наражається АІФ, масштабів і складності АІФу чи складності процесу ліквідації чи продажу активів.

(59) Системи та процедури управління ліквідністю можуть дозволяти КАІФам застосовувати інструменти та механізми, необхідні для роботи з неліквідними активами та пов’язаними з ними проблемами з визначенням вартості, щоб відповідати на запити на погашення. Такі інструменти та механізми можуть охоплювати, якщо це дозволено національним правом, обмеження з погашення (gates), часткові погашення, тимчасові позики, строки сповіщення та пули ліквідних активів. Відділення неліквідних активів від ліквідних (side pockets) та інші механізми, що в їх межах певні активи АІФу є предметом подібних домовленостей між АІФом і його інвесторами, необхідно розглядати як "спеціальні механізми", оскільки вони впливають на спеціальні права інвесторів АІФу на погашення. Призупинення АІФу не повинне розглядатися як спеціальний механізм, оскільки він застосовується до всіх активів АІФу та всіх інвесторів АІФу. Використання інструментів і спеціальних механізмів для управління ліквідністю повинне залежати від конкретних обставин і повинне відрізнятися залежно від характеру, масштабів та інвестиційної стратегії АІФу.

(60) Вимога щодо моніторингу управління ліквідністю базових установ колективного інвестування, що в них інвестують АІФи, разом з вимогами щодо впровадження інструментів і механізмів для управління ризиком ліквідності та визначення конфліктів інтересів між інвесторами, управління ними та моніторингу їх не можна застосовувати до КАІФів, що управляють АІФами закритого типу, незалежно від того, чи вони вважаються такими, що використовують леверидж. Звільнення від таких вимог щодо управління ліквідністю, пов’язаних з погашенням, повинне відображати відмінності в загальних умовах погашення інвесторів АІФу закритого типу та інвесторів АІФу відкритого типу.

(61) Використання мінімальних лімітів, пов’язаних з ліквідністю чи неліквідністю АІФу, може бути дієвим інструментом моніторингу для деяких типів КАІФів. Власне перевищення ліміту не може вимагати вжиття КАІФом заходів, оскільки воно залежить від фактів, обставин і допустимих відхилень, встановлених КАІФом. Таким чином, ліміти можна використовувати на практиці у зв’язку з моніторингом середнього денного погашення відносно ліквідності фонду у днях за той самий період. Це також можна використати для моніторингу концентрації інвесторів для підтримання сценаріїв стрес-тестування. Такі ліміти можуть стати приводом для тривалого моніторингу чи вжиття виправного заходу, залежно від обставин.

(62) Стрес-тести повинні, за необхідності, симулювати нестачу ліквідності активів, а також нетипові запити на погашення. Нещодавні та очікувані у майбутньому підписки та погашення необхідно враховувати разом з впливом очікуваних результатів діяльності АІФу на аналогічні фонди, що провадять таку саму діяльність. КАІФ повинен аналізувати період часу, необхідний для виконання запитів на погашення у симульованих стресових сценаріях. КАІФ повинен також проводити стрес-тести ринкових чинників, таких як коливання валютного курсу, що можуть значно вплинути на кредитний профіль КАІФу чи АІФу та, як наслідок, на вимоги щодо застави. КАІФ повинен враховувати вразливість оцінювання вартості за стресових умов у межах свого підходу до стрес-тестування чи аналізу сценаріїв.

(63) Частота, що згідно з нею необхідно проводити стрес-тести, повинна залежати від характеру АІФу, інвестиційної стратегії, профілю ліквідності, типу інвестора та політики АІФу щодо погашення. Проте очікується, що такі тести проводитимуться щонайменше один раз на рік. Якщо результати стрес-тестів показують істотно вищі ризики ліквідності, ніж очікувалося, КАІФ повинен діяти в найкращих інтересах усіх інвесторів, беручи до уваги профіль ліквідності активів АІФу, рівень запитів на погашення і, за необхідності, відповідність політик і процедур управління ліквідністю.

(64) Директива 2011/61/ЄС вимагає від Комісії визначити спосіб, що згідно з ним необхідно узгодити інвестиційну стратегію, профіль ліквідності та політику погашення. Узгодженість цих трьох елементів забезпечено, якщо інвестори можуть погасити свої інвестиції відповідно до політики АІФу щодо погашення, що повинна охоплювати умови погашення як і за звичайних, так і за виняткових обставин, та у спосіб, що відповідає справедливому ставленню до інвесторів.

(65) Директива 2011/61/ЄС вимагає міжсекторальної узгодженості та усунення невідповідності між інтересами оригінаторів, що перетворюють позики в реалізовні цінні папери, та КАІФів, що інвестують в такі цінні папери чи інші фінансові інструменти від імені АІФів. Для досягнення такої мети було враховано відповідні положення Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/48/ЄС від 14 червня 2006 року щодо започаткування і провадження господарської діяльності кредитних установ (-7), що в ній встановлено кількісні та якісні вимоги, яким повинні відповідати інвестори, що наражаються на кредитний ризик сек’юритизації, оригінатори та спонсори. Оскільки цей Регламент і відповідні положення Директиви 2006/48/ЄС переслідують ту саму ціль наближення інтересів оригінатора чи спонсора та інтересів інвесторів, суттєвим є узгоджене використання термінології в обох нормативних актах, а відтак терміни та означення, передбачені у Директиві 2006/48/ЄС, взято як джерело. З огляду на те, що Комітет європейських органів банківського нагляду, попередник Європейського органу банківського нагляду, надав детальні Настанови для тлумачення відповідних положень Директиви 2006/48/ЄС (-8), для досягнення міжсекторальної узгодженості необхідно розтлумачити дійсні положення, що передбачають наближення інтересів оригінаторів, спонсорів і КАІФів, у світлі таких Настанов.

(66) Важливо, щоб транзакції з трансформування позик у реалізовні цінні папери не було структуровано таким чином, щоб запобігти застосуванню вимог, пов’язаних з інвестиціями в інструменти сек’юритизації. Тому покликання на інвестицію в реалізовні цінні папери чи інші фінансові інструменти на основі трансформованих позик, необхідно тлумачити не лише як юридично дійсне та зобов’язальне передання права власності на такі інструменти, а й як інвестицію, здійснену в матеріальному економічному сенсі у такий спосіб, щоб було охоплено будь-які інші форми синтетичних інвестицій та забезпечено їх відповідність конкретним вимогам. Щоб запобігти непорозумінням і узгодити формулювання з тими, що використовуються у банківському законодавстві, термін "прийняття потенційних інвестиційних втрат у вигляді кредитного ризику сек’юритизації" необхідно використовувати замість терміну "інвестиція в реалізовні цінні папери чи інші фінансові інструменти на основі трансформованих позик".

(67) У Директиві 2006/48/ЄС передбачено безпосереднє покладення вимог, що їх повинні дотримуватися установи, що діють як оригінатори, спонсори чи первинні кредитори сек’юритизації, на такі установи. Тому важливо встановити відповідні обов’язки КАІФу, що приймає потенційні інвестиційні втрати за результатами сек’юритизацій. Як наслідок, КАІФ повинен приймати потенційні інвестиційні втрати за результатами сек’юритизацій, лише якщо оригінатор, спонсор або первинний кредитор відкрито надав КАІФу інформацію про утримування істотної економічної частки в базовому активі, відоме як вимога щодо утримання. Крім того, КАІФ повинен забезпечити виконання різних якісних вимог, що їх покладено на спонсора та оригінатора в Директиві 2006/48/ЄС. Крім того, КАІФ повинен сам виконати якісні вимоги для того, щоб мати всебічне та глибоке розуміння інвестиції у позицію сек’юритизації та її базового інвестиційно загроженого фінансового інструменту. Для того, щоб цього досягнути, КАІФи повинні ухвалити своє інвестиційне рішення лише після забезпечення належної сумлінності, внаслідок чого вони повинні отримати відповідну інформацію та знання про відповідні сек’юритизації.

(68) Є обставини, що за них суб’єкти відповідають поняттю оригінатора чи спонсора або виконують функцію первинного кредитора; однак, інший суб’єкт, що не відповідає поняттю спонсора чи оригінатора та не виконує функцію первинного кредитора, але що його інтереси найбільш оптимально наближені до інтересів інвесторів, може прагнути виконати вимогу щодо утримання. Для забезпечення правової визначеності від такого іншого суб’єкта не повинне вимагатися виконання вимоги щодо утримання, якщо останню виконує оригінатор, спонсор або первинний кредитор.

(69) У разі порушення вимоги щодо утримання чи якісних вимог КАІФ повинен розглянути можливість застосування певної коригувальної дії, такої як хеджування, продаж інвестиційно загрожених інструментів або скорочення потенційних інвестиційних втрат, чи звернення до сторони, що порушує вимогу щодо утримання, для відновлення виконання вимоги. Така коригувальна дія повинна завжди відповідати інтересам інвесторів та не передбачати жодного прямого обов’язку продати активи безпосередньо після того, як порушення стало очевидним, тим самим запобігаючи "продажу за пожежного стану". КАІФ повинен враховувати порушення під час розгляду здійснення інвестиції в подальшій транзакції, що до неї залучено сторону, що порушила вимогу.

(70) Для виконання вимог Директиви 2011/61/ЄС щодо визначення внутрішніх процедур та організаційних механізмів, що їх повинен застосовувати кожен КАІФ, необхідно зобов’язати КАІФи викласти у детально задокументованій формі організаційну структуру, що чітко розподіляє обов’язки, визначає контрольні механізми та забезпечує належний потік інформації між усіма залученими сторонами. КАІФи повинні також установити системи захисту інформації та забезпечити безперервність підприємницької діяльності. У межах установлення таких процедур і структур КАІФи повинні враховувати принцип пропорційності, що дозволяє пристосувати процедури, механізми та організаційну структуру відповідно до характеру, масштабів та складності підприємницької діяльності КАІФу і до характеру та спектру дій, що їх вони вчиняють у межах своєї підприємницької діяльності.

(71) Розкриття інформації інвесторам є надзвичайно важливим для захисту таких інвесторів, тому КАІФи повинні впроваджувати відповідні політики та процедури, щоб забезпечити достатньо детальне та виразне розкриття умов погашення, застосовних до конкретного АІФу, інвесторам до здійснення ними інвестицій та у разі внесення значних змін. Це може передбачати розкриття інформації щодо строків сповіщення про погашення, деталей щодо періодів блокування, зазначення обставин, що за них звичайні механізми погашень не можна застосовувати чи їх може бути призупинено, та деталей щодо будь-яких заходів, що їх може брати до уваги керівний орган, таких як обмеження з погашення (gate), відділення неліквідних активів від ліквідних (side pocketing), оскільки вони впливають на спеціальні права інвесторів конкретного АІФу на погашення.

(72) Щоб забезпечити належне провадження відповідних видів діяльності КАІФи, зокрема, повинні використовувати відповідні електронні системи для того, щоб виконувати вимоги щодо ведення обліку портфельних транзакцій чи підписки та замовлень на погашення, і встановлювати, впроваджувати та підтримувати політики та процедури бухгалтерського обліку для того, щоб забезпечити розрахування вартості чистих активів відповідно до вимог Директиви 2011/61/ЄС та цього Регламенту.

(73) Для того, щоб забезпечити відповідність вимогам, що їх покладено на керуючих UCITS згідно з Директивою 2009/65/ЄС, керівному органу, вищій ланці керівництва чи, за необхідності, службі нагляду КАІФу необхідно доручити виконання подібних завдань з розподілом відповідних обов’язків. Проте таке розподілення обов’язків необхідно узгодити з роллю та обов’язками керівного органу, вищої ланки керівництва та служби нагляду відповідно до застосовного національного права. До складу вищої ланки керівництва можуть входити деякі чи всі члени керівного органу.

(74) КАІФ, незалежно від розміру та складності його підприємницької діяльності, повинен завжди дотримуватися вимоги щодо створення штатної та дієвої служби комплаєнсу. Проте деталі технічної та кадрової організації служби комплаєнсу необхідно пристосувати до характеру, масштабів і складності підприємницької діяльності КАІФу та характеру і спектру його послуг і видів діяльності. КАІФ не повинен створювати незалежний підрозділ комплаєнсу, якщо така вимога не відповідає розміру КАІФу чи характеру, масштабам і складності його підприємницької діяльності.

(75) Стандарти оцінювання вартості є різними для різних юрисдикцій і класів активів. Цей Регламент повинен доповнювати спільні загальні правила та встановлювати орієнтири для КАІФів під час розроблення та запровадження відповідних і узгоджених політик і процедур для належного та незалежного оцінювання вартості активів АІФів. У політиках та процедурах необхідно описувати обов’язки, ролі та відповідальність усіх осіб, залучених до оцінювання вартості, в тому числі зовнішніх оцінювачів.

(76) Вартість активів можна визначити у різний спосіб, у такий як покликання на ціни, що спостерігаються на активному ринку, чи оцінювання з використанням інших методик оцінювання вартості згідно з національним правом, правил чи установчих документів АІФу. Оскільки вартість індивідуальних активів та пасивів можна визначити за допомогою різних методик і отримати з різних джерел, КАІФ повинен встановити і описати методики оцінювання вартості, що він їх використовує.

(77) Якщо для оцінювання вартості активів використовується модель, у процедурах та політиках оцінювання вартості необхідно вказати основні властивості моделі. Перед використанням такої моделі вона повинна пройти процес затвердження, що його проводить внутрішня чи зовнішня особа, не залучена до процесу створення моделі. Особу необхідно вважати кваліфікованою для проведення процесу затвердження моделі, що її використовують для оцінювання вартості активів, якщо вона володіє відповідною компетентністю та досвідом у галузі оцінювання вартості активів з використанням таких моделей; така особа може бути аудитором.

(78) Оскільки АІФи діють у динамічному середовищі, де інвестиційні стратегії можуть змінюватися з часом, політики та процедури оцінювання вартості необхідно переглядати щонайменше один раз на рік і в будь-якому разі перед тим, як АІФи почнуть використовувати нову інвестиційну стратегію чи новий тип активу. Будь-яку зміну до політик і процедур оцінювання вартості, в тому числі методики оцінювання вартості, необхідно вносити відповідно до заздалегідь визначеного процесу.

(79) КАІФ повинен забезпечити належне оцінювання вартості індивідуальних активів АІФу згідно з політиками і процедурами оцінювання вартості. Для деяких активів, особливо складних і неліквідних фінансових інструментів, ризик неналежного оцінювання вартості є вищим. Для врегулювання ситуації такого типу КАІФ повинен запровадити достатні механізми контролю для того, щоб забезпечити визначення вартості активів АІФу з належним ступенем об’єктивності.

(80) Розраховування вартості чистих активів на пай чи акцію здійснюється згідно з національним правом та/чи, у відповідному випадку, правилами або установчими документами фонду. Дія цього Регламенту поширюється лише на процедуру розраховування, а не на методику розраховування. КАІФ може сам здійснювати розраховування вартості чистих активів на пай чи акцію як частину адміністративних функцій, що їх він виконує для АІФу. Як альтернативний варіант, третю особу може бути призначено для адміністрування, у тому числі розраховування вартості чистих активів. Третя особа, що здійснює розраховування вартості чистих активів для АІФу, не повинна вважатися зовнішнім оцінювачем для цілей Директиви 2011/61/ЄС, якщо вона не оцінює вартість індивідуальних активів, у тому числі тих, що вимагають суб’єктивного судження, а використовує у процесі розраховування значення, що їх вона отримала від КАІФу, з джерел ціноутворення чи від зовнішнього оцінювача.

(81) Існують процедури оцінювання вартості, що їх можна виконувати щоденно, такі як оцінювання вартості фінансових інструментів, а також існують процедури оцінювання вартості, що їх не можна проводити з такою самою частотою, оскільки мають місце випущення, підписки, погашення і анулювання, наприклад оцінювання вартості нерухомості. Для встановлення частоти оцінювання вартості активів, що ними володіє фонд відкритого типу, необхідно враховувати відмінності в процедурах оцінювання вартості для типів активів, що ними володіє АІФ.

(82) Суворі вимоги та обмеження, що їх необхідно дотримуватися, якщо КАІФ має намір делегувати завдання з виконання функцій, викладено в Директиві 2011/61/ЄС. КАІФ за будь-яких обставин продовжує нести повну відповідальність за належне виконання делегованих завдань та їх відповідність Директиві 2011/61/ЄС та її імплементаційним інструментам. Тому КАІФ повинен гарантувати, що уповноважена особа виконує і застосовує стандарти якості, що їх застосовував би сам КАІФ. Також, за необхідності забезпечити виконання делегованих функцій за постійно високим стандартом, КАІФ повинен мати можливість припинити делегування та у домовленості про делегування необхідно, відтак, передбачити для КАІФу гнучкі права на припинення делегування. Обмеження та вимоги щодо делегування необхідно застосовувати до функцій управління, викладених у додатку I до Директиви 2011/61/ЄС, оскільки додаткові завдання, такі як адміністративні чи технічні функції, що допомагають у виконанні завдань з управління, наприклад логістична підтримка у формі прибирання, кейтерингу та закупівлі базових послуг чи продуктів, не повинні вважатися делегуванням функцій КАІФу. Іншими прикладами технічних або адміністративних функцій є придбання стандартного програмного забезпечення, що є у наявності-1, звернення до постачальників програмного забезпечення за оперативною допомогою ad hoc стосовно систем, що є у наявності, або надання допомоги у роботі з персоналом, такої як підбір тимчасових працівників чи опрацювання фонду заробітної плати.

(83) Щоб забезпечити високий рівень захисту інвесторів, крім підвищення ефективності провадження підприємницької діяльності КАІФу, усе делегування повинно ґрунтуватися на об’єктивних причинах. Оцінюючи ці причин, компетентні органи повинні розглянути структуру делегування та її вплив на структуру КАІФ та взаємодію делегованих видів діяльності з видами діяльності, що їх продовжує виконувати КАІФ.

(84) Для того, щоб оцінити, чи особа, що результативно провадить підприємницьку діяльність уповноваженої особи, має достатньо гідну репутацію, необхідно верифікувати провадження підприємницької діяльності особою, а також те, чи скоювала вона злочини, пов’язані з фінансовою діяльністю. Будь-яку іншу відповідну інформацію щодо особистих якостей, що можуть негативно вплинути на провадження підприємницької діяльності особою, таку як сумніви в її щирості та доброчесності, необхідно брати до уваги під час оцінювання вимоги щодо достатньо гідної репутації.

(85) Інвестиційні компанії, що отримали дозволи згідно з Директивою 2009/65/ЄС, не вважаються установами, що отримали дозволи чи були зареєстровані для цілей управління активами та підлягають нагляду, оскільки їм не дозволено займатися діяльністю, що не є управлінням спільним портфелем за зазначеною Директивою. Так само АІФ з внутрішнім управлінням не повинен класифікуватися як така установа, оскільки він не повинен займатися діяльністю, що не є внутрішнім управлінням АІФом.

(86) Якщо делегування стосується управління портфелем чи управління ризиками, що є основними видами підприємницької діяльності КАІФу, і тому мають велике значення для захисту інвесторів і для системного ризику, крім вимог статті 20(1) Директиви 2011/61/ЄС, компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу та наглядовий орган підприємства третьої країни повинні укласти домовленість про співпрацю на основі письмової угоди. Необхідно укласти домовленість перед здійсненням делегування. У детальних положеннях цієї угоди необхідно врахувати міжнародні стандарти.

(87) Письмові домовленості повинні передбачати для компетентних органів право проводити виїзні інспекції, у тому числі надсилати запит до наглядового органу установи третьої країни, що йому делеговано функції, на проведення виїзних інспекцій і надсилати запит на отримання дозволу від наглядового органу третьої країни самостійно провести інспекцію чи супроводжувати персонал наглядового органу третьої країни для того, щоб допомогти йому у проведенні виїзних інспекцій.

(88) На основі зобов’язань, встановлених у Директиві 2011/61/ЄС, КАІФи повинні завжди діяти в найкращих інтересах АІФів чи інвесторів АІФів, що ними вони управляють. Тому делегування необхідно дозволяти, лише якщо воно не перешкоджає КАІФу діяти чи управляти АІФом у найкращих інтересах інвесторів.

(89) Щоб підтримувати високий стандарт захисту інвесторів, необхідно враховувати можливі конфлікти інтересів у межах будь-якого делегування. Для визначення ситуацій, що могли б призвести до суттєвого конфлікту інтересів, еталони слід встановлювати за кількома критеріями. Такі критерії слід розуміти як невичерпні і такі, що означають, що несуттєві конфлікти інтересів є також значимими для цілей Директиви 2011/61/ЄС. Таким чином, виконання функцій комплаєнсу чи аудиту необхідно вважати таким, що конфліктує із завданнями з управління портфелем, тоді як вирівнювання ринку чи андеррайтинг необхідно вважати такими, що суперечать управлінню портфелем або управлінням ризиками. Такий обов’язок не обмежує обов’язок уповноваженої особи щодо функційного та ієрархічного розмежування завдань з управління портфелем і управління ризиками відповідно до положень статті 15 Директиви 2011/61/ЄС.

(90) Вимоги, що застосовуються до делегування завдання з виконання функцій від імені КАІФу, необхідно застосовувати mutatis mutandis, якщо уповноважена особа субделегує будь яку з делегованих їй функцій, а також у разі будь-якого подальшого субделегування.

(91) Щоб забезпечити в будь-якому разі виконання КАІФом функції з управління інвестиціями, КАІФ не повинен делегувати свої функції такою мірою, що, по суті, його більше не можна було б вважати керуючим АІФ і такою мірою, що він стане суто формальним суб’єктом. КАІФ повинен за будь-яких обставин володіти достатніми ресурсами для ефективного нагляду за виконанням делегованих функцій. КАІФ повинен сам виконувати функції з управління інвестиціями, мати необхідні компетентність та ресурси, володіти повноваженнями на ухвалення рішень, що є відповідальністю вищої ланки керівництва, та виконувати функції вищої ланки керівництва, що можуть охоплювати впровадження загальної інвестиційної політики та інвестиційних стратегій.

(92) Оцінювання структури делегування є складним завданням, що повинно ґрунтуватися на низці критеріїв для формування компетентними органами власного судження. Така комбінація повинна враховувати різноманітність структур і інвестиційних стратегій фондів на території Союзу. ESMA може розробляти настанови для забезпечення узгодженого оцінювання структур делегування на території Союзу.

(93) Комісія здійснює моніторинг процесу застосування критеріїв і їхнього впливу на ринки. Комісія повинна переглядати ситуацію через два роки та, якщо виникне необхідність, повинна вживати належних заходів для подальшого визначення умов, що згідно з ними необхідно вважати, що КАІФ делегував свої функції у тому масштабі, у якому він став формальним суб’єктом, та його більше не можна вважати керуючим АІФу.

(94) У Директиві 2011/61/ЄС встановлено широкий спектр вимог до депозитарію АІФу для забезпечення високого рівня захисту інвесторів. Тому необхідно чітко встановити відповідні конкретні права та обов’язки депозитарію, КАІФу та/або, у відповідному випадку, АІФу і третіх осіб. Письмовий договір повинен містити всю детальну інформацію, необхідну для належного зберігання всіх активів АІФу депозитарієм або третьою особою, що їй делеговано функції відповідального зберігання відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, і для депозитарію для належного виконання його функцій нагляду та контролю. Для того, щоб дозволити депозитарію оцінювати ризик депозитарного зберігання, та здійснювати його моніторинг, в договорі необхідно зазначити достатньо детальну інформацію про категорії активів, що в них може інвестувати АІФ, та географічні регіони, що в них планує інвестувати АІФ. Договір повинен також містити деталі процедури врегулювання проблем на вищих рівнях. Таким чином, депозитарій повинен попереджати КАІФ про будь-який значний ризик, виявлений у певній системі розрахунків ринку. Щодо припинення дії договору в ньому необхідно відобразити той факт, що припинення дії договору є крайньою мірою депозитарію, якщо він не впевнений, що активи достатньо захищено. Договір також повинен запобігати виникненню ризику недобросовісності, що полягає в ухваленні КАІФом інвестиційних рішень не зважаючи на ризики депозитарного зберігання, на тій підставі, що депозитарій був би відповідальним у більшості випадків. Для того, щоб підтримувати високий рівень захисту інвесторів, вимогу з викладенням деталей щодо моніторингу третіх осіб необхідно застосовувати до всього ланцюга депозитарного зберігання.

(95) Депозитарій, заснований у третій країні, повинен підлягати публічному пруденційному регулюванню та пруденційному нагляду, що здійснює наглядовий орган, що є компетентним у проведенні постійного нагляду, розслідувань та накладенні санкцій. Якщо такий нагляд за депозитарієм передбачає залучення декількох наглядових органів, один наглядовий орган повинен діяти як контактний пункт для цілей Директиви 2011/61/ЄС та всіх делегованих і імплементаційних інструментів, ухвалених на її виконання.

(96) Європейська Комісія повинна оцінювати права третьої країни відповідно до останнього підпараграфа статті 21(6) Директиви 2011/61/ЄС шляхом порівняння критеріїв надання дозволу та умов ведення поточної діяльності, застосовних до депозитарію в третій країні, з відповідними вимогами, застосовними відповідно до права Союзу до кредитних установ та/або, у відповідному випадку, до інвестиційних фірм щодо доступу до підприємницької діяльності депозитарію та виконання функцій депозитарію, для встановлення того, чи мають місцеві критерії таку саму силу, що і критерії, встановлені відповідно до права Союзу. Європейська Комісія може оцінювати депозитарій, що підлягає пруденційному нагляду та отримав ліцензію в третій країні за локальною категорією, відмінною від кредитної установи чи інвестиційної фірми, для встановлення того, чи мають відповідні положення права третьої країни таку саму силу, що і положення права Союзу щодо кредитних установ та/або, у відповідному випадку, інвестиційних фірм.

(97) Для того, щоб депозитарій мав чітке уявлення про всі надходження та відтоки грошових коштів АІФу у будь-якому випадку, КАІФ повинен забезпечити отримання депозитарієм без зайвих зволікань точної інформації про всі грошові потоки, у тому числі від будь-якої третьої особи, що в ній відкрито рахунок грошових коштів АІФу.

(98) Для того, щоб здійснювати належний моніторинг грошових потоків АІФу, до обов’язку депозитарію входить переконатися у тому, що розроблено та ефективно впроваджено процедури для відповідного моніторингу потоків грошових коштів АІФу і що ці процедури періодично переглядаються. Зокрема, депозитарій повинен переглянути процедуру звіряння, щоб переконатися, що процедура є прийнятною для АІФу і вона проводиться через відповідні проміжки часу з урахуванням характеру, масштабів і складності АІФу. У межах такої процедури необхідно, наприклад, порівнювати один за одним кожний потік грошових коштів, як зазначено у виписках з банківського рахунку, з потоками грошових коштів, зазначеними в рахунках АІФу. Якщо звіряння здійснюються щоденно, як у більшості АІФів відкритого типу, депозитарій повинен здійснювати своє звіряння також щоденно. Депозитарій повинен, зокрема, здійснювати моніторинг розбіжностей, виявлених під час процедур звіряння, та вжитих коригувальних заходів для повідомлення без зайвих зволікань КАІФу про будь-яке відхилення від норми, що його не було виправлено, та здійснення повного перегляду процедур звіряння. Такий перегляд необхідно здійснювати щонайменше один раз на рік. Депозитарій повинен також своєчасно виявляти значні грошові потоки та, зокрема ті, що можуть не відповідати операціям АІФу, такі як зміни в позиціях активів АІФу чи підписках і погашеннях, та повинен періодично отримувати виписки з рахунків грошових коштів і перевіряти узгодженість своїх власних облікові записів щодо грошових позицій з відповідними обліковими записами КАІФу. Депозитарій повинен оновлювати свої облікові записи згідно зі статтею 21(8)(b) Директиви 2011/61/ЄС.

(99) Депозитарій повинен забезпечити отримання та обліковування усіх платежів, здійснених інвесторами чи від їхнього імені у зв’язку з підпискою на акції або паї АІФу, на один або більше рахунків грошових коштів згідно з Директивою 2011/61/ЄС. Таким чином, КАІФ повинен забезпечити надання депозитарію відповідної інформації, необхідної для належного моніторингу отримання платежів інвесторів. КАІФ повинен забезпечити, щоб депозитарій отримував цю інформацію без зайвих зволікань, коли третя особа отримує замовлення на погашення чи випуск акцій чи паїв АІФу. Тому суб’єкт, відповідальний за підписку на акції або паї АІФу і їх погашення, повинен передавати інформацію в кінці робочого дня депозитарію для запобігання будь-якому неправомірному використанню платежів інвесторів.

(100) Залежно від типу активів, що підлягають зберіганню, активи повинні перебувати на депозитарному зберіганні, як у випадку з фінансовими інструментами, що їх можна зареєструвати на рахунку фінансових інструментів або можна фізично передати депозитарію згідно з Директивою 2011/61/ЄС, або піддати верифікації на право власності та обліку. Депозитарій повинен зберігати всі фінансові інструменти АІФу або КАІФу, що діє від імені АІФу, що їх можна зареєструвати чи зберігати на рахунку прямо чи опосередковано від імені депозитарію чи третьої особи, що їй делеговано функції депозитарного зберігання, особливо на рівні центрального депозитарію цінних паперів. Крім цих ситуацій, на депозитарному зберіганні повинні перебувати ті фінансові інструменти, що їх зареєстровано безпосередньо самим емітентом або його агентом на ім’я депозитарію чи третьої особи, що їй делеговано функції депозитарного зберігання. Ті фінансові інструменти, що, відповідно до застосовного національного права, зареєстровано лише на ім’я АІФу емітентом або його агентом, такі як інвестиції фондів прямих інвестицій та фондів венчурного капіталу у незареєстровані на біржі компанії, не повинні перебувати на депозитарному зберіганні. Усі фінансові інструменти, що їх можна фізично передати депозитарію, повинні перебувати на депозитарному зберіганні. Якщо умови, що за них фінансові інструменти повинні перебувати на депозитарному зберіганні, виконано, фінансові інструменти, що їх надано третій особі як заставу чи що їх надає третя особа на користь АІФу, повинні також перебувати на депозитарному зберіганні у самому депозитарії чи третьої особи, що їй делеговано функції депозитарного зберігання, допоки вони перебувають у власності АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу. Також фінансові інструменти, що перебувають у власності АІФу чи КАІФу від імені АІФу, що стосовно них АІФ або КАІФ від імені АІФу надав свою згоду на повторне використання депозитарієм, залишаються на депозитарному зберіганні до тих пір, доки не буде реалізовано право на повторне використання.

(101) Фінансові інструменти, що перебувають на депозитарному зберіганні, повинні підлягати належній ретельності та захисту за будь-яких обставин. Щоб забезпечити правильне оцінення ризику депозитарного зберігання депозитарій, проявляючи належну ретельність, повинен, зокрема, знати, які треті особи входять до ланцюга депозитарного зберігання, забезпечити виконання обов’язків із належної сумлінності та розмежування в межах усього ланцюга зберігання, забезпечити наявність у себе відповідного права доступу до книг і облікових записів третіх осіб, що їм делеговано функції депозитарного зберігання, забезпечити дотримання цих вимог, документально оформити всі ці обов’язки, надати ці документи КАІФу і звітувати йому.

(102) Для того, щоб запобігти ухиленню від вимог Директиви 2011/61/ЄС, депозитарій повинен застосовувати обов’язки відповідального зберігання до базових активів фінансових структур та/або, у відповідному випадку, правових структур, що їх прямо чи опосередковано контролює АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу. Таке положення про наскрізний підхід не слід застосовувати до структур "фонд фондів" або "фонд-розпорядник - фонд-фідер", за умови що в них є депозитарій, що належним чином здійснює відповідальне зберігання активів фонду.

(103) Депозитарій повинен за будь-яких обставин мати всебічний огляд усіх активів, що не є фінансовими інструментами, які повинні перебувати на депозитарному зберіганні. Такі активи підпадали б під зобов'язання верифікувати право власності та вести облік за Директивою 2011/61/ЄС. Прикладами таких активів є матеріальні активи, що не кваліфікуються як фінансові інструменти за Директивою 2011/61/ЄС чи які фізично неможливо передати депозитарію, фінансові угоди, такі як деривативи, депозити грошових коштів чи інвестиції у приватні компанії та частки в партнерствах.

(104) Щоб досягнути достатнього ступеня впевненості в тому, що АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу, дійсно є власником активів, депозитарій повинен переконатися, що він отримує всю інформацію, що її вважає необхідною, щоб пересвідчитися в тому, що АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, володіє правом власності на актив. Ця інформація може бути примірником офіційного документа, який підтверджує, що АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, є власником активу, чи будь-яке офіційне та надійне підтвердження, що його депозитарій вважає доцільним. За необхідності, депозитарій повинен надсилати запит на отримання додаткового підтвердження від АІФу чи КАІФу, або, у відповідному випадку, від третьої особи.

(105) Депозитарій повинен вести облік усіх активів, що на них, як він переконався, АІФ володіє правом власності. Він може розробити процедуру для отримання інформації від третіх осіб, за якої процедури, що забезпечують неможливість передання активів без повідомлення депозитарію чи третьої особи, що їй делеговано функції відповідального зберігання, про такі операції, можуть бути реалізовані у випадку АІФів, що нечасто проводять транзакції та/чи, у відповідному випадку, проводять транзакції, що є предметом переговорів до проведення розрахування. Вимога щодо доступу до документального підтвердження кожної транзакції третьої особи може бути доречною для АІФів, що частіше проводять операції у межах портфелю, такі як інвестиції у зареєстровані на біржі деривативи.

(106) Для того, щоб забезпечити можливість виконання депозитарієм свої обов’язків, слід прояснити завдання, передбачені в статті 21(9) Директиви 2011/61/ЄС, та, зокрема, механізми контролю другого рівня, що їх повинен застосовувати депозитарій. Такі завдання не повинні запобігати здійсненню депозитарієм верифікації ex-ante (на підставі прогнозованих величин) у необхідних на його думку випадках та за погодженням із КАІФом. Для того, щоб забезпечити можливість виконання своїх обов’язків, депозитарій повинен встановити свою власну процедуру врегулювання проблем на вищих рівнях для врегулювання ситуацій, що в них було виявлено порушення. Така процедура повинна забезпечити повідомлення компетентних органів про будь-які істотні порушення. Обов’язки депозитарію з нагляду за третіми особами, визначені у цьому Регламенті, не обмежують обов’язки, покладені на КАІФ за Директивою 2011/61/ЄС.

(107) Депозитарій повинен перевіряти відповідність кількості випущених паїв або акцій отриманим надходженням від підписки. Крім того, щоб забезпечити отримання платежів, здійснених інвесторами у зв’язку з підпискою, депозитарій повинен надалі забезпечити виконання ще одного звіряння замовлень на підписку та надходжень від підписки. Таке саме звіряння необхідно здійснювати у зв’язку із замовленнями на погашення. Депозитарій повинен також перевіряти, чи відповідає кількість паїв або акцій на рахунках АІФу кількості паїв або акцій, що перебувають в обігу згідно з реєстром АІФу. Депозитарій повинен відповідно адаптувати свої процедури, враховуючи частоту підписок і погашень.

(108) Депозитарій повинен вживати всіх необхідних заходів, щоб забезпечити ефективне впровадження належних політик та процедур оцінювання вартості активів АІФу шляхом проведення вибіркових перевірок чи порівняння узгодженості зміни у розрахуванні вартості чистих активів протягом певного часу зі зміною еталону. Установлюючи свої процедури, депозитарій повинен мати чітке розуміння методик оцінювання вартості, що їх використовує КАІФ чи зовнішній оцінювач для оцінювання вартості активів АІФу. Частота таких перевірок повинна відповідати частоті оцінювання вартості активів АІФу.

(109) На підставі свого обов’язку здійснювати нагляд за Директивою 2011/61/ЄС депозитарій повинен установити процедуру верифікації ex-post (на підставі фактичних величин) дотримання АІФом застосовного права та регламентів, а також правил і установчих документів АІФу. Це поширюється на такі сфери як перевірка відповідності інвестицій АІФу його інвестиційним стратегіям, як це описано в правилах і документах-пропозиціях АІФу, і забезпечення того, що АІФ не порушує свої інвестиційні обмеження, якщо такі є. Депозитарій повинен здійснювати моніторинг транзакцій АІФу та розслідувати будь-які нетипові транзакції. Якщо ліміти чи обмеження, встановлені в застосовному національному праві чи регламентах або правилах та установчих документах АІФу, порушено, депозитарій повинен, наприклад, отримати від КАІФу доручення щодо відміни транзакції, здійсненої з порушенням, за власний кошт. Цей Регламент не перешкоджає депозитарію ухвалювати підхід ex-ante (на підставі прогнозів) у необхідних на його думку випадках та за погодженням із КАІФом.

(110) Депозитарій повинен забезпечити розрахування прибутку точно згідно з Директивою 2011/61/ЄС. Для того, щоб досягнути цієї мети депозитарій повинен забезпечити належне здійснення розподілу прибутку і, якщо виявлено помилку, вжиття КАІФом належних виправних заходів. Після того як депозитарій це забезпечив, він повинен перевірити завершеність та точність розподілу, зокрема, виплати дивідендів.

(111) У межах делегування функцій відповідального зберігання, що пов’язані з іншими активами, відповідно до Директиви 2011/61/ЄС делегування, ймовірно, в більшості випадків стосуватиметься адміністративних функцій. Якщо депозитарій делегує функції ведення обліку, він, відтак, буде зобов’язаний впровадити та застосувати відповідну та документально оформлену процедуру для того, щоб забезпечити дотримання уповноваженою особою вимог статті 21(11)(d) Директиви 2011/61/ЄС за будь-яких обставин. Для того, щоб забезпечити достатній рівень захисту активів, необхідно встановити певні принципи, які необхідно застосовувати до делегування функції відповідального зберігання. Щодо делегування обов’язків із депозитарного зберігання, важливо встановити деякі ключові принципи, що їх необхідно ефективно застосовувати у межах всього процесу делегування. Такі принципи не можна розглядати як вичерпні ні у межах установлення всіх деталей щодо застосування депозитарієм належних умінь, старанності та сумлінності, ні у межах визначення кроків, що їх повинен зробити депозитарій у зв’язку з цими принципами. Обов’язок здійснювати на постійній основі моніторинг третьої особи, що їй було делеговано функції відповідального зберігання, повинен передбачати верифікацію того, що ця третя особа правильно виконує всі делеговані функції та дотримується положень договору про делегування. Третя особа повинна діяти щиро, добросовісно, у найкращих інтересах АІФу і його інвесторів, з дотриманням регулятивних вимог і вимог щодо нагляду та повинна проявляти старанність, сумлінність та уміння, що зазвичай очікуються від доволі розсудливого суб’єкта такої фінансової професії за схожих обставин. Депозитарій повинен переглядати, між іншим, елементи, що їх було оцінено під час процесу відбору та призначення, та представляти їх у широкому контексті шляхом порівняння їх з розвитком ринку. Форма регулярного перегляду повинна відображати обставини так, щоб депозитарій мав змогу належним чином оцінити ризики, пов’язані з рішенням доручити активи третій особі. Частоту перегляду необхідно підібрати таким чином, щоб вона завжди відповідала кон’юнктурі ринку та пов’язаним ризикам. Щоб ефективно відреагувати на можливу неплатоспроможність третьої особи, депозитарій повинен підготувати план в екстрених ситуаціях, у тому числі розробку альтернативних стратегій і можливий відбір альтернативних постачальників, у разі необхідності. Хоча такі заходи можуть зменшити ризик депозитарного зберігання, що на нього наражається депозитарій, вони не змінюють обов’язку повернути фінансові інструменти чи сплатити відповідну суму в разі їх втрати, що залежить від того, чи виконано вимоги статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС.

(112) У межах делегування функцій відповідального зберігання, депозитарій повинен забезпечити виконання вимог статті 21(11)(d)(iii) Директиви 2011/61/ЄС і належне розмежування активів клієнтів-АІФів депозитарію. Цей обов’язок повинен, зокрема, забезпечити уникнення втрати активів АІФу внаслідок неплатоспроможності третьої особи, що їй делеговано функції відповідального зберігання. Для того, щоб звести до мінімуму такий ризик у країнах, що в них право щодо неплатоспроможності не визнає наслідків розмежування, депозитарій повинен здійснити подальші кроки. Депозитарій може розкрити інформацію АІФові і КАІФові, що діє від імені АІФу, таким чином, щоб такі аспекти ризику депозитарного зберігання було належно враховано в інвестиційному рішенні, чи вжити допустимих у місцевих юрисдикціях заходів для забезпечення якомога кращого захисту активів від неплатоспроможності відповідно до місцевого права. Крім того, депозитарій може забороняти тимчасові дефіцити активів клієнтів, використовувати буфери чи впроваджувати механізми, що забороняють використання дебетового сальдо для одного клієнта для компенсації кредитового сальдо для іншого. Хоча такі заходи можуть зменшити ризик депозитарного зберігання, що на нього наражається депозитарій у межах делегування функцій депозитарного зберігання, вони не змінюють обов’язку повернути фінансові інструменти чи сплатити відповідну суму в разі їх втрати, що залежить від того, чи виконано вимоги Директиви 2011/61/ЄС.

(113) Відповідальність депозитарію відповідно до другого підпараграфа статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС настає у разі втрати фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні, власне депозитарієм або третьою особою, що їй делеговано депозитарне зберігання, за умови що депозитарій не доведе, що така втрата є результатом зовнішньої події поза межами розумного контролю, що її наслідків не можна було б уникнути попри вжиття всіх обґрунтованих зусиль, спрямованих проти її настання. Таку втрату необхідно відрізняти від інвестиційної втрати, що її несуть інвестори внаслідок зниження вартості активів як результату інвестиційного рішення.

(114) Для констатації втрати як такої важливим є те, щоб втрата була остаточною та не існувало жодної можливості для відновлення фінансового активу. Таким чином, ситуації, коли фінансовий інструмент є лише тимчасово недоступним або замороженим, не можна вважати втратою у розумінні статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС. На противагу цьому, можна визначити три типи ситуацій, коли втрату необхідно вважати остаточною: якщо фінансового інструменту більше не існує чи ніколи не існувало; якщо фінансовий інструмент існує, але АІФ остаточно втратив своє право власності на нього; якщо АІФ має право власності, проте більше не може передати право власності на фінансовий інструмент чи створити обмежені речові права на фінансовий інструмент на постійній основі.

(115) Вважається, що фінансового інструменту більше не існує, наприклад, якщо він зникнув унаслідок бухгалтерської помилки, що її не можна виправити, чи якщо його ніколи не існувало, а право власності АІФу було зареєстровано на підставі підроблених документів. Ситуації, коли втрату фінансових інструментів спричинено шахрайською поведінкою, необхідно вважати втратою.

(116) Жодну втрату не можна констатувати, якщо фінансовий інструмент було замінено іншим фінансовим інструментом або конвертовано в нього, наприклад в ситуаціях, коли акції анульовано чи замінено випущенням нових акцій у процесі реорганізації компанії. АІФ не можна вважати фондом, що його позбавили права власності на фінансовий інструмент на постійній основі, якщо АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, законно передав право власності третій особі. Якщо розмежовується юридичне право власності та бенефіціарне право власності на активи, поняття втрати повинно стосуватися втрати бенефіціарного права власності.

(117) Лише у разі настання зовнішньої події поза межами розумного контролю депозитарію, що її наслідків не можна було б уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих проти цього, депозитарій може уникнути відповідальності відповідно до статті 21(12) Директиви 2011/61/ЄС. Депозитарій повинен довести, що ці умови виконано у сукупності, щоб бути звільненим від відповідальності.

(118) Спочатку необхідно визначити, чи була подія, що призвела до втрати, зовнішньою. На відповідальність депозитарію не повинно впливати делегування, і, тому, подію необхідно вважати зовнішньою, якщо вона не виникла внаслідок будь-якої дії або будь-якого упущення депозитарію чи третьої особи, що їй було делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні. Також необхідно оцінити, чи перебуває подія поза межами розумного контролю, шляхом верифікації відсутності будь-якої можливості, що її розсудливий депозитарій міг розумно використати, щоб запобігти виникненню події. У межах цих кроків як природні явища, так і дії органу публічної влади можна розглядати як зовнішні події поза межами розумного контролю. Таким чином, у контексті неплатоспроможності третьої особи, що їй делеговано депозитарне зберігання, право країни, що в ній інструменти перебували на депозитарному зберіганні, що не визнає наслідки належно реалізованого розмежування, розглядається як зовнішня подія поза межами розумного контролю. На противагу цьому втрату, спричинену неможливістю застосувати вимоги щодо розмежування, встановлені в статті 21(11)(d) (iii) Директиви 2011/61/ЄС, чи втрату активів у зв’язку з дестабілізацією діяльності третьої особи на підставі її неплатоспроможності не можна розглядати як зовнішні події поза межами розумного контролю.

(119) Зрештою, депозитарій повинен довести, що втрати не можна було уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих проти цього. У цьому контексті, депозитарій повинен повідомити КАІФ та вжити відповідних заходів залежно від обставин. Наприклад, у ситуації, коли депозитарій переконаний, що єдиний відповідний захід - це позбутися фінансових інструментів, депозитарій повинен належним чином повідомити КАІФ, що повинен, у свою чергу, надати депозитарію доручення у письмовій формі про те, чи продовжувати зберігання фінансових інструментів чи позбутися їх. Інвесторам АІФу необхідно без зайвих зволікань звітувати про будь-яке доручення депозитарію щодо продовження зберігання активів. КАІФ чи АІФ повинні у належний спосіб враховувати рекомендації депозитарію. Залежно від обставин, якщо депозитарій залишається занепокоєним тим, що рівень захисту фінансового інструменту є недостатнім, незважаючи на численні попередження, він повинен обміркувати подальші можливі заходи, такі як припинення дії договору, за умови що АІФові надано період часу для пошуку іншого депозитарію згідно з національним правом.

(120) Щоб забезпечити такий самий рівень захисту інвесторів, ті самі критерії необхідно застосовувати і до уповноваженої особи, що їй депозитарій на договірній підставі передав свою відповідальність. Тому для того, щоб зняти з себе відповідальність згідно зі статтею 21(12) Директиви 2011/61/ЄС, уповноважена особа повинна довести, що вона виконує у сукупності ті самі умови.

(121) Депозитарію дозволяється за певних обставин зняти з себе відповідальність за втрату фінансових інструментів, що перебувають на депозитарному зберіганні у третьої особи, що їй було делеговано депозитарне зберігання. Щоб дозволити таке зняття відповідальності, повинна бути об’єктивна причина для договірного закріплення такого зняття, що на нього погоджуються депозитарій і АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу. Слід встановити об’єктивну причину для кожного зняття відповідальності з урахуванням конкретних обставин, що за них було делеговано депозитарне зберігання.

(122) Розглядаючи об’єктивну причину, необхідно встановити правильний баланс для того, щоб забезпечити можливість ефективного використання договірного положення про зняття відповідальності, за необхідності, та вжиття належних захисних заходів, щоб уникнути будь-якого неправомірного використання депозитарієм договірного положення про зняття відповідальності. Договірне положення про зняття відповідальності за жодних обставин не можна використовувати для ухилення від вимог щодо відповідальності депозитарію, передбачених у Директиві 2011/61/ЄС. Депозитарій повинен довести, що він був вимушеним делегувати депозитарне зберігання третій особі в зв’язку з особливими обставинами. Договірне положення про звільнення від відповідальності необхідно завжди прописувати в найкращих інтересах АІФу чи його інвесторів, і АІФ або КАІФ, що діє від імені АІФу, повинен чітко зазначити, що вони діють в таких найкращих інтересах. Приклади сценаріїв повинні відображати ситуації, коли депозитарія можна вважати таким, що не має інших альтернатив, окрім як делегувати депозитарне зберігання третім особам.

(123) Важливо, щоб компетентні органи отримували належну та достатню інформацію для відповідного та узгодженого провадження наглядової діяльності щодо КАІФів та ризиків, пов’язаних з ними. Також, оскільки діяльність КАІФів може мати наслідки за кордоном та для фінансових ринків, компетентні органи повинні здійснювати ретельний моніторинг КАІФів і АІФів для вжиття відповідних заходів для уникнення накопичення системних ризиків. Підвищення прозорості та узгодженості у межах положень про звітування та розкриття відповідної інформації, як це визначено в імплементаційних інструментах, повинно надавати можливість компетентним органам виявляти та реагувати на ризики на фінансових ринках.

(124) Суттєвим є отримання інвесторами мінімум необхідної інформації щодо конкретних КАІФів і АІФів, а також їхньої структури, щоб мати можливість ухвалити правильне інвестиційне рішення з урахуванням їхніх потреб і готовності прийняти ризики. Така інформація повинна бути чіткою, надійною, легко зрозумілою та чітко представленою, оскільки корисність інформації посилюється, якщо її можна порівняти серед різних КАІФів та АІФів, а також за різні періоди. КАІФ не повинен брати участь у діяльності, що може завдавати шкоди об’єктивному розумінню та практичному використанню інформації інвесторами до її розкриття, наприклад, у косметичному покращенні показників (window dressing).

(125) Необхідно встановити рамки, що передбачають мінімальні стандарти для вимог щодо річного звітування, в тому числі ключових елементів і невичерпного списку позицій. Значні зміни в інформації, як зазначено в статті 22(2)(d) Директиви 2011/61/ЄС, необхідно розкривати в річному звіті в межах фінансових звітів. Крім невичерпного списку базових статей, можна включити додаткові статті, заголовки та проміжні суми, якщо відображення цих позицій є значимим для розуміння загального фінансового становища чи результатів діяльності АІФу. Позиції, що мають інший характер чи інші функції, можна згрупувати за умови, що окремо такі позиції не є значними. Такі позиції можна згрупувати під "іншою категорією", такою як "інші активи" чи "інші пасиви". Якщо статті взагалі не застосовуються до конкретного АІФу, їх не потрібно відображати. Незалежно від стандартів бухгалтерського обліку, що дотримуються відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, вартість усіх активів необхідно оцінювати щонайменше один раз на рік. Баланс чи звіт про активи та пасиви за Директивою 2011/61/ЄС повинен охоплювати, з-поміж іншого, грошові кошти та еквіваленти грошових коштів. Таким чином, еквіваленти грошових коштів повинні вважатися високоліквідними інвестиціями для цілей розраховування суми потенційних інвестиційних втрат АІФу.

(126) Щодо змісту та формату звіту про діяльність у фінансовому році, що повинен становити частину річного звіту відповідно до Директиви 2011/61/ЄС, звіт повинен охоплювати справедливий та збалансований перегляд діяльності АІФу з описом основних ризиків й інвестиційної або економічної невизначеності, що з ними він стикається. Таке розкриття інформації не повинне призвести до опублікування внутрішньої інформації АІФу, що завдасть шкоди АІФу і його інвесторам. Тому, якщо опублікування конкретної внутрішньої інформації матиме такі наслідки, її можна надати комплексно так, щоб уникнути шкоди та не надавати, наприклад, результатів діяльності або статистики індивідуальної портфельної компанії чи інвестиції, що може призвести до розкриття внутрішньої інформації АІФу. Ця інформація повинна становити частину управлінського звіту, оскільки вона зазвичай надається разом з фінансовими звітами.

(127) Щодо змісту та формату розкриття інформації про винагороду, якщо інформація надається на рівні КАІФу, подальшу інформацію необхідно надавати шляхом розкриття інформації про розподіл або схему загальної винагороди, оскільки це пов’язано з відповідним АІФом. Цього можна досягнути шляхом розкриття інформації про загальну винагороду КАІФу, що складається з фіксованої та змінної частин, заяви, що ці дані стосуються всього КАІФу, а не АІФу, кількості АІФів і фондів UCITS, що ними управляє КАІФ, і загального обсягу активів під управлінням таких АІФів і UCITS разом з оглядом політики винагороди та наданням покликання, що за ним, на запит інвесторів, є доступною повна політика винагороди КАІФу. Додаткова детальна інформація може надаватися шляхом розкриття інформації про змінну частину загальної винагороди, що її фінансує АІФ, виплачуючи винагороду за результати діяльності чи премію за успішне управління, у відповідному випадку. Крім розкриття інформації про винагороду, може бути доцільним, щоб КАІФи надавали інформацію про фінансові і нефінансові критерії політик та практик винагороди для відповідних категорій персоналу для надання можливості інвесторам оцінити наявні заохочення.

(128) Якщо АІФ випускає паї, необхідно розраховувати передання будь-яких активів у межах відділення неліквідних активів від ліквідних на момент передання на основі кількості паїв, виділених на передання активів, помножених на ціну за один пай. Підстави для оцінювання вартості необхідно точно розкривати за будь-яких обставин, і вони повинні охоплювати дату оцінювання вартості.

(129) Для того, щоб управляти ліквідністю, КАІФам необхідно дозволяти вступати у домовленості про взяття позик від імені АІФів, що ними вони управляють. Такі домовленості можуть бути короткостроковими чи тривалішими. В останньому випадку ймовірніше, що така домовленість матиме особливий характер для цілей управління неліквідними активами.

(130) Згідно з принципом розрізнення та на підставі визнання різноманіття типів АІФів, розкриття інвесторам інформації, що вимагається від КАІФу, повинно здійснюватися у різний спосіб відповідно до типу АІФу та залежатиме від інших чинників, таких як інвестиційна стратегія та склад портфелю.

(131) Директива 2011/61/ЄС вимагає від КАІФів регулярно надавати певну інформацію компетентному органу держави-члена свого місцезнаходження щодо кожного АІФу з ЄС, що ним вони управляють, та щодо кожного з АІФів, що його вони реалізовують в Союзі. Тому важливим є подальше визначення інформації, що її необхідно надати, та частоти подання звітності, що залежить від вартості активів, що перебувають в управлінні, у портфелях АІФів, що ними управляє такий КАІФ. КАІФ повинен надавати та заповнювати зразки звітів щодо АІФів, що ними він управляє. Якщо суб’єкт, що отримав дозвіл діяти як КАІФ, реалізовує АІФи, що ними управляють інші КАІФи, він діє не як керуючий таких АІФів, а як посередник, як і будь-яка інвестиційна фірма, на що на неї поширюється дія Директиви 2004/39/ЄС. Тому він не повинен звітувати про такі АІФи, оскільки це призведе до подвійної чи множинної звітності. Тим не менш, цю вимогу щодо звітності необхідно застосовувати до КАІФів з третьої країни, що управляють АІФами, реалізовуваними в Союзі.

(132) Поріг, передбачений у цьому Регламенті, стосується лише вимог щодо звітності, встановлених у статті 24(4) Директиви 2011/61/ЄС. АІФ з меншим як трикратна вартість його чистих активів рівнем левериджу, розрахованим згідно з методом за зобов’язаннями, не розглядатиметься як фонд, що використовує леверидж на суттєвій основі. Проте компетентні органи можуть надсилати запит на додаткову інформацію, у разі необхідності, для дієвого моніторингу системних ризиків. Установлення звітного порогу також забезпечує збирання інформації про накопичення системного ризику на території всього Союзу в узгоджений спосіб, та надає впевненості КАІФам.

(133) Наглядові повноваження компетентного органу відповідно до статті 25(3) Директиви 2011/61/ЄС реалізовуються у межах нової наглядової системи, що її складовою частиною є процеси постійного нагляду та оцінювання системного ризику КАІФів компетентними органами та європейськими наглядовими органами, з урахуванням стабільності та цілісності фінансової системи. Компетентні органи повинні відповідним чином використовувати отриману інформацію та повинні встановлювати ліміти левериджу, що його використовує КАІФ, чи інші обмеження на управління АІФом щодо АІФів, що перебувають в управлінні, якщо вони вважають це за необхідне для забезпечення стабільності та цілісності фінансової системи. Оцінювання системного ризику ймовірно здійснюватиметься у різний спосіб залежно від економічної ситуації, за допомогою чого будь-який КАІФ, щодо АІФів, що він ними управляє, потенційно матиме системне значення. Таким чином, основною вимогою є те, щоб компетентні органи отримували всю інформацію, необхідну для відповідного оцінювання таких ситуацій для уникнення накопичення системного ризику. У такому разі компетентні органи повинні ретельно оцінювати інформацію та вживати відповідних заходів.

(134) Щоб дозволити КАІФам з ЄС управляти та реалізовувати АІФи з третьої країни, а КАІФам з третьої країни - управляти АІФами та реалізовувати їх у Союзі, Директива 2011/61/ЄС вимагає укласти належні домовленості про співпрацю з відповідними наглядовими органами третьої країни, що в ній створено АІФ з третьої країни та/чи, у відповідному випадку, КАІФ з третьої країни. Такі домовленості про співпрацю повинні забезпечувати щонайменше ефективний обмін інформацією, що дозволяє компетентним органам Союзу виконувати свої обов’язки згідно з Директивою 2011/61/ЄС.

(135) У межах домовленостей про співпрацю необхідно дозволяти компетентним органам виконувати свої обов’язки з нагляду та виконання права щодо суб’єктів третьої країни. Тому у домовленостях про співпрацю необхідно встановити чіткі та конкретні рамки для надання доступу до інформації, для проведення виїзних інспекцій та для надання допомоги органами третьої країни. У межах домовленостей про співпрацю необхідно запевнити, що отриманою інформацією можна обмінюватися з іншими відповідними компетентними органами, а також з ESMA і ESRB.

(136) Для того, щоб дозволити компетентним органам, КАІФам і депозитаріям пристосуватися до нових вимог, що їх містить цей Регламент, таким чином, щоб їх було можливо ефективно та дієво застосовувати, дату початку застосування даного Регламенту необхідно узгодити з датою транспозиції Директиви 2011/61/ЄС,

УХВАЛИЛА ЦЕЙ РЕГЛАМЕНТ:

Крім термінів і означень, встановлених у статті 2 Директиви 2011/61/ЄС, для цілей цього Регламенту застосовуються такі терміни та означення:

(1) "зобов’язання щодо капіталовкладення" означає договірне зобов’язання інвестора надати альтернативному інвестиційному фонду (АІФу) узгоджену суму інвестиції на запит КАІФу;

(2) "відповідна особа" стосовно КАІФу означає будь-кого з таких осіб:

(a) директора, партнера чи особу з аналогічними повноваженнями або керуючого КАІФу;

(b) працівника КАІФу або будь-яку іншу фізичну особу, що її послуги передано у розпорядження та під контроль КАІФу та що її залучено КАІФом до надання послуг з управління спільним портфелем;

(c) фізичну чи юридичну особу, що її безпосередньо залучено до надання послуг КАІФу відповідно до домовленості про делегування третім особам для цілей здійснення КАІФом управління спільним портфелем;

(3) "вища ланка керівництва" означає особу чи осіб, що результативно провадять підприємницьку діяльність КАІФу відповідно до статті 8(1)(с) Директиви 2011/61/ЄС, та, у відповідному випадку, виконавчий член або виконавчі члени керівного органу;

(4) "керівний орган" означає орган з повноваженнями щодо вироблення й ухвалення остаточних рішень у КАІФу, що охоплює служби нагляду та управління або лише службу управління, якщо ці дві служби розмежовано;

(5) "спеціальний механізм" означає механізм, що виникає як безпосередній наслідок неліквідного характеру активів АІФу, що впливає на конкретні права інвесторів на погашення у межах типу паїв або акцій АІФу, та що є розробленим на замовлення або відокремленим від загальних прав інвесторів на погашення.

1. Для того, щоб отримати право на звільнення від вимог, передбачене в статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС, КАІФ:

(a) визначає усі АІФи, що для них його призначено зовнішнім КАІФом, чи АІФи, для яких він є КАІФом, якщо організаційно-правова форма АІФу дозволяє внутрішнє управління, згідно зі статтею 5 Директиви 2011/61/ЄС;

(b) визначає для кожного АІФу, що ними управляє, портфель активів і визначає згідно з правилами оцінювання вартості, встановленими правом країни, що в ній засновано АІФ, та/чи, у відповідному випадку, в правилах або установчих документах АІФу, відповідну вартість активів під управлінням, у тому числі всіх активів, набутих шляхом використання левериджу;

(c) сумує визначені вартості активів під управлінням, всіх АІФів, що ними управляє, та порівнює отриману загальну вартість активів під управлінням, з відповідним порогом, установленим у статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС.

2. Для цілей параграфу 1 установи колективного інвестування в обігові цінні папери (UCITS), що для них КАІФ діє як призначена управлінська компанія за Директивою 2009/65/ЄС, повинні не бути включені в розрахування.

Для цілей параграфу 1 АІФи, що ними управляє КАІФ та що стосовно них КАІФ делегував функції згідно зі статтею 20 Директиви 2011/61/ЄС, повинні бути включені в розрахування. Проте портфелі АІФів, що ними управляє КАІФ на підставі делегування, повинні бути виключені з розрахування.

3. Для цілей розрахування загальної вартості активів під управлінням, кожна позиція деривативу, в тому числі будь-який дериватив, закладений в обігові цінні папери, повинна бути конвертована в еквівалентну їй позицію в базових активах такого деривативу з використанням методик конвертації, викладених у статті 10. Тоді абсолютна вартість такої еквівалентної позиції повинна використовуватись для розрахування загальної вартості активів під управлінням.

4. Якщо АІФ інвестує в інші АІФи, що ними управляє той самий зовнішньо призначений КАІФ, таку інвестицію може бути виключено з розрахування активів під управлінням КАІФу.

5. Якщо один підрозділ у межах АІФу, що ним здійснюється внутрішнє або зовнішнє управління, інвестує в інший підрозділ такого АІФу, таку інвестицію може бути виключено з розрахування активів під управлінням КАІФу.

6. Загальна вартість активів під управлінням повинна бути розрахована згідно з параграфами 1-4 щонайменше один раз на рік та з використанням найновіших доступних даних про вартість активів. Найновіші доступні дані про вартість активів для кожного АІФу повинні бути сформовані за період 12 місяців, що передує даті розрахування порога, згідно з першим реченням цього параграфа. КАІФ визначає дату розрахування порога та застосовує її в узгодженому порядку. Будь-яку істотну зміну обраної дати слід обґрунтовувати компетентному органу. Під час вибору дати розрахування порога КАІФ враховує час і частоту оцінювання вартості активів під управлінням.

КАІФи установлюють, упроваджують і застосовують процедури для здійснення на постійній основі моніторингу загальної вартості активів під управлінням. Моніторинг повинен відображати актуальний огляд активів під управлінням, і охоплювати спостереження за діяльністю з підписки і погашення чи, у застосовному випадку, скороченнями обсягу капіталу, розподілом капіталу та вартістю активів, що інвестуються, стосовно кожного АІФу.

Щоб оцінити потребу частіше розраховувати сумарну вартість активів під управлінням, до уваги повинні бути взяті близькість сумарної вартості активів під управлінням до порога, встановленого в статті 3(2) Директиви 2011/61/ЄС, і очікувана діяльність з підписки і погашення.

1. КАІФ повинен оцінювати ситуації, коли загальна вартість активів під управлінням перевищує відповідний поріг, для того, щоб визначити, чи мають вони тимчасовий характер.

2. Якщо загальна вартість активів під управлінням перевищує відповідний поріг і КАІФ вважає, що ситуація не має тимчасового характеру, КАІФ повинен без зволікань повідомити компетентний орган із зазначенням того, що ситуація не вважається такою, що має тимчасових характер, а також звернутися за отриманням дозволу протягом 30 календарних днів згідно зі статтею 7 Директиви 2011/61/ЄС.

3. Якщо загальна вартість активів під управлінням перевищує відповідний поріг і КАІФ вважає, що ситуація має тимчасовий характер, КАІФ повинен без зволікань повідомити компетентний орган із зазначенням того, що ситуація вважається такою, що має тимчасових характер. Повідомлення охоплює додаткову інформацію для обґрунтування оцінки КАІФом тимчасового характеру ситуації, в тому числі опис ситуації та пояснення причин того, чому вона вважається тимчасовою.

4. Ситуацію не можна вважати тимчасовою, якщо вона, ймовірно, триватиме понад три місяці.

5. Через три місяці з дати перевищення загальною вартістю активів під управлінням відповідного порогу КАІФ перераховує загальну вартість активів під управлінням, для того, щоб довести, що вона є нижчою за відповідний поріг чи продемонструвати компетентному органу, що ситуацію, яка викликала перевищення порогу активами, що перебувають під управлінням, врегульовано, і немає необхідності подавати заявку на отримання дозволу для КАІФу.

1. У межах вимоги статті 3(3)(b) Директиви 2011/61/ЄС КАІФи повинні повідомити компетентним органам загальну вартість активів під управлінням, розраховану згідно з процедурою, викладеною в статті 2.

2. У межах вимоги статті 3(3)(с) Директиви 2011/61/ЄС КАІФи повинні надати щодо кожного АІФу документ-пропозицію, або відповідний витяг з документа-пропозиції, або загальний опис інвестиційної стратегії. Відповідний витяг з документа-пропозиції та опис інвестиційної стратегії охоплюють щонайменше таку інформацію:

(a) основні категорії активів, що в них може інвестувати АІФ;

(b) будь-які промислові, географічні чи інші сектори ринку або конкретні класи активів, що на них зосереджено інвестиційну стратегію;

(c) опис політики АІФу щодо взяття позики чи використання левериджа.

3. Інформацію, що її повинен надати КАІФ відповідно до пункту (d) статті 3(3) Директиви 2011/61/ЄС, зазначено в статті 110(1) цього Регламенту. Вона повинна бути надана за типовими зразками звітності, як викладено в додатку IV.

4. Інформація, зібрана відповідно до статті 3(3)(d) Директиви 2011/61/ЄС, повинна бути передана компетентним органам у Союзі, Європейському органові з цінних паперів і ринків (ESMA) та Європейській раді із системних ризиків (ESRB), якщо це необхідно для виконання їхніх обов’язків.

5. Інформація, що вимагається для цілей реєстрації, оновлюється та надається щороку. З причин, пов’язаних зі здійсненням їхніх повноважень відповідно до статті 46 Директиви 2011/61/ЄС, компетентні органи можуть вимагати від КАІФу частіше надавати інформацію, зазначену в статті 3 Директиви 2011/61/ЄС.

1. Леверидж АІФу відображає співвідношення між сумою потенційних інвестиційних втрат АІФу і вартістю його чистих активів.

2. КАІФи повинні розраховувати суми потенційних інвестиційних втрат АІФів, що ними вони управляють, за валовим методом, як викладено встатті 7, і методом за зобов’язаннями, як викладено в статті 8.

(а) Комісія переглядає, у світлі ринкових тенденцій та не пізніше 21 липня 2015 року, методи розрахування, зазначені в першому підпараграфі, для того, щоб вирішити, чи цих методів достатньо і чи вони відповідають для всіх типів АІФів, а чи слід розробити додатковий і альтернативний метод розрахування левериджу.

3. Потенційні інвестиційні втрати, що існують в будь-яких фінансових чи юридичних структурах, до яких залучено третіх осіб, що перебувають під контролем відповідного АІФу, повинні бути включені в розраховування суми потенційних інвестиційних втрат, якщо зазначені структури спеціально укладені для прямого чи опосередкованого підвищення суми потенційних інвестиційних втрат на рівні АІФу. Для АІФів, що їхня основна інвестиційна політика полягає у набутті контролю над незареєстрованими на біржі компаніями чи емітентами, КАІФ не включає до розрахування левериджу жодних інвестиційно загрожених фінансових інструментів, що існують на рівні таких незареєстрованих на біржі компаній та емітентів, за умови що АІФ чи КАІФ, що діє від імені АІФу, не повинен нести потенційні збитки, що виходять за межі його інвестицій у відповідну компанію чи емітента.

4. КАІФи повинні виключати укладені домовленості про взяття позик, якщо вони мають тимчасовий характер і повністю покриваються договірними зобов’язаннями інвесторів АІФу щодо капітальних внесків.

5. КАІФ повинен мати належно задокументовані процедури для розраховування суми потенційних інвестиційних втрат кожного АІФу, що ним він управляє, за валовим методом і методом за зобов’язаннями. Розрахування повинні проводитись узгоджено протягом всього часу.

Сума потенційних інвестиційних втрат АІФу, розрахована за валовим методом, є сумою абсолютних вартостей усіх позицій, що їх вартість визначено згідно зі статтею 19 Директиви 2011/61/ЄС та всіх делегованих актів, ухвалених на її виконання.

Для розраховування суми потенційних інвестиційних втрат АІФу за валовим методом КАІФ повинен:

(a) виключити вартість будь-яких грошових коштів і еквівалентів грошових коштів, що є високоліквідними інвестиціями, що зберігаються в базовій валюті АІФу, вільно конвертуються у відому кількість грошових коштів, підлягають неістотному ризику зміни вартості та забезпечують прибуток, не більший ніж ставка тримісячної високоякісної державної облігації;

(b) конвертувати деривативи в еквівалентну позицію в їхніх базових активах із застосуванням методик конвертації, викладених у статті 10, та методів, викладених у параграфах (4)-(9) та (14) додатка I;

(c) виключити грошові позики, що залишаються в грошових коштах або еквівалентах грошових коштів, як зазначено в пункті (а), та якщо відомо суми до сплати;

(d) включити потенційні інвестиційні втрати, що є результатом реінвестування грошових позик, виражені найвищим за значенням показником: ринковою вартістю реалізованої інвестиції або загальною сумою позичених грошових коштів, зазначених в параграфах (1) та (2) додатка I;

(e) включити позиції в межах угод прямого РЕПО чи зворотного РЕПО, домовленостей про надання чи взяття у позику цінних паперів або інших домовленостей згідно з параграфами (3) і (10)-(13) додатка I.

1. Сума потенційних інвестиційних втрат АІФу, розрахована згідно з методом за зобов’язаннями, є сумою абсолютних вартостей усіх позицій, що їх вартість визначено згідно зі статтею 19 Директиви 2011/61/ЄС та її відповідних делегованих актів, у межах критеріїв, передбачених у параграфах 2-9.

2. Для розрахування потенційних інвестиційних втрат АІФу за методом за зобов’язаннями КАІФ повинен:

(a) конвертувати кожну позицію деривативу в еквівалентну позицію в базовому активі цього деривативу із застосуванням методик конвертації, викладених у статті 10 і параграфах (4)-(9) та (14) додатку II;

(b) застосовувати механізми взаємозаліку та хеджування;

(c) розрахувати потенційні інвестиційні втрати, утворені шляхом реінвестування позик, якщо таке реінвестування збільшує потенційні інвестиційні втрати АІФу, як визначено в параграфах (1) і (2) додатка I;

(d) включати інші домовленості до розрахування згідно з параграфами (3) і (10)-(13) додатка I.

3. Для цілей розраховування потенційних інвестиційних втрат АІФу згідно з методом за зобов’язаннями:

(а) механізми взаємозаліку повинні охоплювати операції з деривативами або позиціями в цінних паперах, що стосуються одного і того ж базового активу, незалежно - у разі деривативів - від дат погашення деривативів і якщо такі операції з деривативами або позиціями в цінних паперах укладено лише для усунення ризиків, пов’язаних з позиціями, зайнятими на підставі інших деривативів або позицій у цінних паперах;

(b) механізми хеджування повинні охоплювати операції з деривативами або позиціями у цінних паперах, що необов’язково стосуються одного і того ж базового активу, якщо такі операції з деривативами або позиціями у цінних паперах укладено лише для зрівноваження ризиків, пов’язаних із позиціями, зайнятими на підставі інших деривативів або позицій у цінних паперах.

4. Як відступ від параграфа 2, дериватив не конвертується в еквівалентну позицію в базовому активі, якщо він має всі з таких характеристик:

(a) він замінює результати фінансових активів, що знаходяться в портфелі АІФу, на результати інших референтних фінансових активів;

(b) він повністю зрівноважує ризики замінених активів, що знаходяться в портфелі АІФу для того, щоб результати діяльності АІФу не залежали від результатів замінених активів;

(c) він не охоплює ні додаткових необов’язкових характеристик, ні положень про застосування левериджу, ні інших додаткових ризиків порівняно з безпосереднім володінням референтними фінансовими активами.

5. Як відступ від параграфа 2, дериватив не конвертується в еквівалентну позицію в базовому активі під час розраховування потенційних інвестиційних втрат згідно з методом за зобов’язаннями, якщо він відповідає обом таким умовам:

(a) володіння АІФом комбінацією з деривативу, пов’язаного з фінансовим активом, та грошових коштів, що інвестуються в еквівалент грошових коштів, як це визначено в статті 7(а), є аналогічним утримуванню довгої позиції в такому фінансовому активі;

(b) дериватив не створює жодного додаткової потенційної інвестиційної втрати та левериджу чи ризику.

6. Механізми хеджування під час розраховування потенційних інвестиційних втрат АІФу повинен бути врахований тільки за умови, що вони відповідають усім таким умовам:

(a) позиції, залучені до хеджування, не мають на меті принести прибуток, а також зрівноважено загальні і специфічні ризики;

(b) має місце зниження ринкового ризику, що підлягає верифікації, на рівні АІФу;

(c) загальні та специфічні ризики, пов’язані з деривативами, за наявності таких, зрівноважено;

(d) механізми хеджування стосуються одного і того ж класу активів;

(e) вони є ефективними за умов несприятливої кон’юнктури ринку.

7. Відповідно до параграфа 6 деривативи, що використовуються для цілей валютного хеджування та що не створюють будь-яких додаткових потенційних інвестиційних втрат, левериджу чи інших ризиків, не повинні бути включені у розрахування.

8. КАІФ здійснює взаємозалік позицій у будь-якому з таких випадків:

(a) між деривативами за умови, що вони стосуються того самого базового активу, навіть якщо дати погашення деривативів є різними;

(b) між деривативом, що його базовим активом є обіговий цінний папір, інструмент грошового ринку чи паї в установі колективного інвестування, як зазначено в пунктах 1-3 секції С додатка I Директиви 2004/39/ЄС, і тим самим відповідним базовим активом.

9. КАІФи, що управляють АІФами, що, відповідно до їхньої основної інвестиційної політики, першочергово інвестують в процентні деривативи, використовують конкретні правила дюраційного взаємозаліку для врахування кореляції між сегментами строку погашення кривої процентних ставок, як викладено в статті 11.

Під час розраховування потенційних інвестиційних втрат КАІФи повинні використовувати методи, викладені в додатку I, для ситуацій, зазначених у згаданому додатку.

КАІФи повинні використовувати методики конвертації, викладені в додатку II, для деривативів, зазначених у згаданому додатку.

1. КАІФи повинні застосовувати правила дюраційного взаємозаліку під час розраховування суми потенційних інвестиційних втрат АІФів відповідно до статті 8(9).-2

2. Правила дюраційного взаємозаліку не використовуються, якщо вони призведуть до спотворення профілю ризику АІФу. КАІФи, що використовують такі правила взаємозаліку, повинні не включати інші джерела ризику, такі як волатильність, до своєї стратегії процентних ставок. Як наслідок, у стратегіях арбітражу процентних ставок такі правила взаємозаліку використовуватися не повинні.

3. Використання таких правил дюраційного взаємозаліку не повинно призвести до будь-якого необґрунтованого рівня левериджу шляхом інвестування в короткострокові позиції. Короткострокові процентні деривативи не є основним джерелом доходів для АІФу з середньою дюрацією, що використовує правила дюраційного взаємозаліку.

4. Процентні деривативи повинні бути конвертовані в еквівалентну позицію у їхньому базовому активі, їх взаємозалік повинен бути здійснений відповідно до додатку III.

5. АІФ, що застосовує правила дюраційного взаємозаліку, може продовжувати використовувати рамки хеджування. Правила дюраційного взаємозаліку можна застосовувати лише до процентних деривативів, що не входять до механізмів хеджування.

1. Ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, що підлягають покриттю відповідно до статті 9(7) Директиви 2011/61/ЄС, є ризиками завдання збитку чи шкоди відповідною особою через недбале провадження діяльності, що за неї КАІФ відповідає юридично.

2. Ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, як визначено в параграфі 1, охоплюють, не обмежуючись цим, ризики:

(a) втрати документів, що підтверджують право власності на активи АІФу;

(b) введення в оману АІФу або його інвесторів чи надання неправдивих тверджень АІФові або його інвесторам;

(c) вчинення дій, помилок чи упущень, що призводять до порушення:

(i) правових і нормативних обов’язків;

(ii) обов’язку діяти професійно та уважно стосовно АІФу і його інвесторів;

(iii) фідуціарних обов’язків;

(iv) обов’язків збереження конфіденційності;

(v) установчі норми або документи АІФу;

(vi) умов призначення АІФом КАІФу;

(d) нездатності встановити, впровадити і підтримувати відповідні процедури для запобігання нещирим, шахрайським або шкідливим діям;

(e) неналежного оцінювання вартості активів або неналежного здійснення розрахування цін на паї/акції;

(f) виникнення збитків унаслідок дестабілізації підприємницької діяльності, збоїв у системах, збоїв в опрацюванні транзакцій чи управлінні процесами.

3. Ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, повинні покриватися за будь-яких обставин шляхом використання відповідних додаткових власних коштів, визначених згідно зі статтею 14, або відповідного страхування професійної відповідальності, визначеного згідно зістаттею 15.

1. КАІФ повинен впроваджувати дієві внутрішні політики та процедури управління операційними ризиками для визначення, вимірювання та належного моніторингу операційних ризиків, у тому числі ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, що на них наражається чи у розумних межах може наражатися КАІФ. Діяльність з управління операційними ризиками провадиться незалежно як частина політики управління ризиками.

2. КАІФ повинен створити базу даних про минулі збитки, що в неї вносяться будь-які операційні збої, збитки та шкода. У цю базу даних повинні бути внесені, з-поміж іншого, будь-які ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, як зазначено в статті 12(2), що матеріалізувались.

3. У межах управління ризиками КАІФ використовує свої внутрішні дані про минулі збитки і, за необхідності, зовнішні дані, результати аналізу сценаріїв і чинники, що відображають комерційне середовище та системи внутрішнього контролю.

4. Випадки потенційних інвестиційних втрат внаслідок операційних ризиків і понесення збитків повинні бути під постійним монітором і підлягати регулярному внутрішньому звітуванню.-5

5. Політики і процедури управління операційними ризиками КАІФу повинні бути ретельно задокументовані. КАІФ повинен мати наявні механізми, щоб забезпечити дотримання своїх політик управління операційними ризиками та вживати дієвих заходів для усунення недотримання таких політик. КАІФ повинен мати наявні процедури для вчинення відповідних коригувальних дій.

6. Політики та процедури управління операційними ризиками та системи вимірювання підлягають регулярному перегляду - щонайменше один раз на рік.

7. КАІФ підтримує фінансові ресурси, що відповідають його оціненому профілю ризику.

1. Ця стаття застосовується до КАІФів, що вибирають для покриття ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, додаткові власні кошти.

2. КАІФ надає додаткові власні кошти для страхування ризиків, пов’язаних з відповідальністю, що виникають внаслідок професійної недбалості, у сумі щонайменше 0,01% від вартості портфелів АІФів, що ними він управляє.

Вартістю портфелів АІФів, що перебувають в управлінні, є сума абсолютної вартості всіх активів усіх АІФів, що ними управляє КАІФ, у тому числі активів, отриманих шляхом використання левериджу, на підставі чого деривативи оцінюються за їхньою ринковою вартістю.

3. Вимога щодо додаткових власних коштів, зазначена в параграфі 2, повторно розраховується наприкінці кожного фінансового року, а сума додаткових власних коштів коригується відповідно.

КАІФ установлює, впроваджує і застосовує процедури для здійснення на постійній основі моніторингу вартості портфелів АІФів, що ними він управляє, розраховану відповідно до другого підпараграфа параграфа 2. Якщо до здійснення щорічного повторного розрахування, зазначеного в першому підпараграфі, вартість портфелів АІФів, що перебувають в управлінні, істотно зростає, КАІФ без зайвих зволікань повторно розраховує вимогу щодо додаткових власних коштів і відповідно коригує суму додаткових власних коштів.

4. Компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу може дозволяти КАІФу надавати додаткові власні кошти в сумі, меншій, ніж сума, зазначена в параграфі 2, лише якщо він упевнений - на підставі даних КАІФу про минулі збитки, зафіксованих протягом щонайменше трирічного періоду спостереження до проведення оцінювання, - що КАІФ надає достатньо додаткових власних коштів для відповідного покриття ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю. Дозволена менша сума додаткових власних коштів не повинна бути меншою, ніж 0,008 % від вартості портфелів АІФів, що ними управляє КАІФ.

5. Компетентний орган держави-члена місцезнаходження КАІФу може вимагати від КАІФу надати додаткові власні кошти в сумі, більшій, ніж сума, зазначена в параграфі 2, якщо він не впевнений, що КАІФ має достатньо додаткових власних коштів для відповідного покриття ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю. Компетентний орган повинен обґрунтувати, чому він вважає, що додаткових власних коштів КАІФу не достатньо.

1. Ця стаття застосовується до КАІФів, що вибирають для покриття ризиків, пов’язаних з професійною відповідальністю, страхове покриття професійної відповідальності.

2. КАІФ купує та поновлює за будь-яких обставин страхове покриття професійної відповідальності:

(a) що його початковий строк дії становить щонайменше один рік;

(b) що його строк для повідомлення про скасування становить щонайменше 90 днів;

(c) що покриває ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, як це визначено встатті 12(1) та (2);

(d) що його продає установа з ЄС або третьої країни, яке має дозвіл здійснювати страхування професійної відповідальності відповідно до права Союзу чи національного права;

(e) що його надає установа-третя особа.

Будь-яка узгоджена і визначена франшиза повністю покривається власними коштами, що їх слід, крім власних коштів, надати відповідно до статті 9(1) та (3) Директиви 2011/61/ЄС.

3. Страхове покриття окремої претензії становить щонайменше 0,7 % від вартості портфелів АІФів, що ними управляє КАІФ, розрахованої відповідно до другого підпараграфа статті 14(2).

4. Страхове покриття претензій у сукупності за рік становить щонайменше 0,9 % від вартості портфелів АІФів, що ними управляє КАІФ, розрахованої відповідно до другого підпараграфа статті 14(2).-5

5. КАІФ повинен переглядати політику страхування професійної відповідальності та її відповідність вимогам, установленим у цій статті, щонайменше один раз на рік і у разі будь-якої зміни, що впливає на відповідність політики вимогам цієї статті.

Оцінюючи дотримання КАІФом статті 12(1) Директиви 2011/61/ЄС, компетентні органи використовують щонайменше критерії, встановлені в цій секції.

1. КАІФи застосовують політики та процедури для запобігання зловживанням, у тому числі тим, що, як можна у розумних межах передбачити, негативно вплинуть на стабільність і доброчесність ринку.

2. КАІФи забезпечують, щоб АІФи, що ними вони управляють, чи інвестори таких АІФів не несли неналежних витрат.

1. КАІФи застосовують високий рівень сумлінності у виборі та постійному моніторингу інвестицій.

2. КАІФи забезпечують наявність відповідних знань та розуміння активів, що в них інвестується АІФ.

3. КАІФи установлюють, упроваджують та застосовують письмові політики та процедури щодо забезпечення належної сумлінності та впроваджують дієві механізми для забезпечення того, щоб інвестиційні рішення від імені АІФів виконувалися з дотриманням цілей, інвестиційної стратегії та, у застосовному випадку, лімітів ризиків АІФу.

4. Політики та процедури щодо забезпечення належної сумлінності, зазначені в параграфі 3, слід регулярно переглядати та оновлювати.

1. Якщо КАІФи інвестують в активи з обмеженою ліквідністю і якщо такому інвестуванню передують переговори, вони повинні, щодо переговорів, окрім виконання вимог, установлених у статті 18:

(a) розробити та регулярно оновлювати бізнес-план, що відповідає дюрації АІФу і кон'юнктурі ринку;

(b) шукати та підбирати можливі транзакції, що відповідають бізнес-плану, зазначеному в пункті (а);

(c) оцінювати вибрані транзакції з огляду на можливості, за наявності таких, і загальні пов’язані ризики, всі відповідні правові, податкові, фінансові або інші чинники, що впливають на вартість, людські та матеріальні ресурси, а також стратегії, в тому числі стратегії виходу;

(d) здійснювати забезпечення належної сумлінності, пов’язане з транзакціями, перед організацією їх виконання;

(e) здійснювати моніторинг діяльності АІФу у межах бізнес-плану, зазначеного в пункті (а).

2. КАІФи зберігають облікові записи діяльності, проваджуваної відповідно до параграфа 1, щонайменше протягом п’яти років.

1. Під час вибирання та призначення контрагентів і первинних брокерів КАІФів застосовуються належні уміння, старанність та сумлінність до укладення угоди та на постійній основі після її укладення, враховуючи повний спектр і якість їхніх послуг.

2. Під час вибирання та призначення контрагентів і первинних брокерів КАІФу або АІФу у межах транзакції з позабіржовими деривативами, надання в позику цінних паперів чи угоди прямого РЕПО, КАІФи гарантують, що такі первинні брокери і контрагенти виконують усі з таких умов:

(a) вони перебувають під постійним наглядом, що його здійснює орган публічної влади;

(b) вони є фінансово стійкими;

(c) вони володіють необхідною організаційною структурою та ресурсами для надання послуг, що їх вони повинні надавати КАІФові або АІФові.

3. У межах оцінювання фінансової стійкості, зазначеної в параграфі 2(b), КАІФ бере до уваги, чи підлягає первинний брокер або контрагент пруденційному регулюванню, в тому числі виконанню вимог щодо достатності капіталу, та ефективному нагляду.

4. Вища ланка керівництва КАІФ затверджує список вибраних первинних брокерів. У виняткових випадках первинних брокерів, що їх не внесено до списку, можна призначити, за умови що вони виконують вимоги, встановлені в параграфі 2, та їх погоджує вища ланка керівництва. КАІФ повинен мати здатність обґрунтувати причини такого вибору та довести забезпечення належної сумлінності, виявленої під час вибирання та моніторингу первинних брокерів, що їх не включено до списку.

Для того, щоб встановити, чи КАІФ провадить свою діяльність чесно, справедливо та з належними уміннями, компетентні органи оцінюють, принаймні, чи виконані такі умови:

(a) керівний орган КАІФу володіє відповідними колективними знаннями, уміннями та досвідом, щоб зрозуміти діяльність КАІФу, зокрема основні ризики, пов’язані з такою діяльністю, та активи, що в них інвестується АІФ;

(b) члени керівного органу приділяють достатньо часу для належного виконання своїх функцій у межах КАІФу;

(c) кожен член керівного органу діє щиро, доброчесно та незалежно;

(d) КАІФ виділяє відповідні ресурси для ознайомлення членів керівного органу з посадовими обов’язками та їх навчання.

1. КАІФи наймають достатньо персоналу з уміннями, знаннями та досвідом, необхідними для виконання обов’язків, покладених на них.

2. Для цілей параграфа 1 КАІФи враховують характер, масштаби та складність своєї підприємницької діяльності, а також характер і спектр послуг та видів діяльності, реалізованих у процесі такої підприємницької діяльності.

1. КАІФ забезпечує, щоб його процедури вироблення й ухвалення рішень і його організаційна структура, зазначені в статті 57, забезпечували справедливе ставлення до інвесторів.

2. Будь-яке преференційне ставлення, що його КАІФ надає одному чи більше інвесторам, не повинне спричиняти загалом значні несприятливі умови для інших інвесторів.

1. КАІФи не вважаються такими, що діють щиро, неупереджено та у найкращих інтересах АІФів, що ними вони управляють, чи інвесторів таких АІФів, якщо, у зв’язку з діяльністю, проваджуваною у межах виконання функцій, зазначених у додатку I до Директиви 2011/61/ЄС, вони сплачують чи отримують будь-яку винагороду чи комісію або вони забезпечують чи отримують будь-яку вигоду негрошового характеру, відмінну від такого:

(a) винагороди, комісії, що їх сплачує чи отримує АІФ або особа від імені АІФу, або вигоди негрошового характеру, яку забезпечує чи отримує АІФ або особа від імені АІФу;

(b) винагороди, комісії, що її сплачує чи отримує третя особа або особа, що діє від імені такої, або вигоди негрошового характеру, яку забезпечує чи отримує третя особа або особа, що діє від імені такої, якщо КАІФ може довести виконання таких умов:

(i) про наявність, характер та суму винагороди, комісії чи вигоди, або, якщо суму неможливо встановити, метод розрахування суми, чітко повідомлено інвесторам АІФу у такий спосіб, що є всеосяжним, точним і зрозумілим, до надання відповідної послуги;

(ii) виплату винагороди чи комісії або забезпечення вигоди негрошового характеру призначено для підвищення якості відповідної послуги та вони не перешкоджають виконанню КАІФом обов’язку діяти в найкращих інтересах АІФу, що ним він управляє, чи інвесторів АІФу;

(c) належні винагороди, що уможливлюють чи є необхідними для надання відповідної послуги, в тому числі витрати на депозитарне зберігання, комісії за здійснення розрахунків та обмін валюти, регулятивні збори чи винагороди за юридичні послуги, та які,

за своїм характером, не конфліктують з обов’язками КАІФу діяти щиро, неупереджено та у найкращих інтересах АІФу, що ним він управляє, чи інвесторів АІФу.

2. Розкриття інформації про істотні умови домовленостей, пов’язаних з винагородою, комісією чи вигодою негрошового характеру, в стислій формі слід розглядати як задовільне для цілей пункту (і) параграфа 1(b), за умови що КАІФ зобов’язується розкрити подальші деталі на запит інвестора АІФу, що він ним управляє, та, за умови що він виконує це зобов’язання.

1. КАІФи установлюють, упроваджують і застосовують процедури і механізми, що передбачають негайне, добросовісне і оперативне виконання замовлень від імені АІФу.

2. Процедури та механізми, зазначені в параграфі 1, повинні відповідати таким вимогам:

(a) вони забезпечують, щоб замовлення, що виконуються від імені АІФів, негайно та точно записувалися і розподілялися;

(b) вони передбачають виконання інших схожих замовлень АІФу послідовно та негайно, якщо характеристики замовлення чи домінантна кон’юнктура ринку не унеможливлюють таке виконання або якщо інтереси АІФу чи інвесторів АІФу не вимагають іншого.

3. Фінансові інструменти, суми грошових коштів чи інші активи, отримані у межах розрахунків за виконанні замовлення, слід негайно та правильно переказати на рахунок відповідного АІФу або зареєструвати на ньому.

4. КАІФи не повинні неправомірно використовувати інформацію, пов’язану із замовленнями АІФу, що знаходяться в процесі виконання, та повинні вживати всіх розумних заходів для запобігання неправомірному використанню такої інформації будь-якою з їхніх відповідних осіб.

1. Якщо КАІФи виконали замовлення на підписку чи, у відповідному випадку, погашення, що надійшло від інвестора, вони повинні негайно надати інвестору, на носіях довготривалого використання, суттєву інформацію про виконання такого замовлення чи, у відповідному випадку, прийняття пропозиції про підписку.

2. Параграф 1 не застосовується, якщо третя сторона повинна надати інвестору підтвердження виконання замовлення та якщо підтвердження містить суттєву інформацію.

КАІФи гарантують, що третя сторона дотримується своїх обов’язків.

3. Суттєва інформація, зазначена в параграфах 1 і 2, повинна містити таку інформацію:

(a) ідентифікаційні дані КАІФу;

(b) ідентифікаційні дані інвестора;

(c) дату та час отримання замовлення;

(d) дату виконання;

(e) ідентифікаційні дані АІФу;

(f) валову вартість замовлення, у тому числі збори за підписку, або чисту суму після сплати зборів за погашення.

4. КАІФи надають інвестору на запит інформацію про статус замовлення чи прийняття пропозиції про підписку, або про те й інше, у відповідному випадку.

1. КАІФи діють у найкращих інтересах АІФів або інвесторів АІФів, що ними вони управляють, під час виконання рішень щодо здійснення транзакцій від імені АІФу, що перебуває в управлінні, у контексті управління своїм портфелем.

2. Якщо КАІФи купують або продають фінансові інструменти чи інші активи, що для них виконання замовлень у найкращий спосіб є значимим, та для цілей параграфа 1 вони вживають усіх розумних заходів для отримання найкращого можливого результату для АІФів, що ними вони управляють, чи інвесторів цих АІФів, враховуючи ціну, витрати, швидкість, ймовірність виконання та розрахунку, розмір, характер або будь-який інший аспект, що має значення для виконання замовлення. Відносна значимість таких чинників визначається на підставі таких критеріїв:

(a) цілей, інвестиційної політики та ризиків, характерних для АІФу, як вказано в правилах або статуті АІФу, проспекті емісії чи документах-пропозиціях АІФу;

(b) характеристик замовлення;

(c) характеристик фінансових інструментів або інших активів, що є предметом такого замовлення;

(d) характеристик місць виконання, що до них таке замовлення може бути направлене.

3. КАІФи установлюють та впроваджують дієві механізми для дотримання обов’язків, зазначених у параграфах 1 і 2. Зокрема, КАІФ викладає в письмовій формі та впроваджує політику виконання, щоб дозволити АІФам і їхнім інвесторам отримати, у межах замовлень АІФу, найкращий можливий результат згідно з параграфом 2.

4. КАІФи здійснюють регулярний моніторинг дієвості своїх механізмів і політики виконання замовлень для виявлення і, за необхідності, виправлення будь-яких недоліків.

5. КАІФи переглядають свою політику виконання на щорічній основі. Перегляд також слід здійснювати тоді, коли має місце значна зміна, що впливає на здатність КАІФу продовжувати отримувати найкращий можливий результат для АІФів, що ними він управляє.

6. КАІФи повинні мати можливість довести те, що вони виконали замовлення від імені АІФу відповідно до своєї політики виконання.

7. Якщо немає вибору серед місць виконання, параграфи 2-5 не застосовуються. Проте КАІФи повинні мати можливість довести те, що немає вибору серед місць виконання.

1. Якщо КАІФ купує чи продає фінансові інструменти чи інші активи, що стосовно них виконання замовлень у найкращий спосіб є значимим, він повинен діяти в найкращих інтересах АІФів, що ними він управляє, чи інвесторів АІФів під час розміщення замовлень від імені АІФів, що ними він управляє, для їх виконання в рамках співробітництва з іншими суб’єктами в контексті управління своїм портфелем.

2. КАІФи вживають усіх розумних заходів для отримання найкращого можливого результату для АІФу чи інвесторів АІФу, враховуючи ціну, витрати, швидкість, ймовірність виконання та розрахунку, розмір, характер або будь-який інший аспект, що має значення для виконання замовлення. Відносна значимість таких чинників визначається на підставі критеріїв, установлених у статті 27(2).

КАІФи установлюють, упроваджують та застосовують політику для уможливлення дотримання ними обов’язку, зазначеного в першому підпараграфі. У політиці визначаються для кожного класу інструментів суб’єкти, що в них можна розмістити замовлення. КАІФ укладає домовленості про виконання лише тоді, коли такі домовленості відповідають обов’язкам, установленим у цій статті. КАІФ надає інвесторам АІФів, що ними він управляє, відповідну інформацію про політику, встановлену відповідно до цього параграфа, та про будь-які значні зміни до такої політики.

3. КАІФи здійснюють регулярний моніторинг дієвості своєї політики, встановленої відповідно до параграфа 2, та, зокрема, якості виконання суб’єктами, визначеними в такій політиці, і, за необхідності, виправляє будь-які недоліки.

Крім того, КАІФи переглядають політику на щорічній основі. Перегляд також слід здійснювати тоді, коли має місце значна зміна, що впливає на здатність КАІФу продовжувати отримувати найкращий можливий результат для АІФів, що ними він управляє.

4. КАІФи повинні мати можливість довести, що вони розмістили замовлення від імені АІФу відповідно до політики, встановленої згідно з параграфом 2.

5. Якщо немає вибору серед місць виконання, параграфи 2-5 не застосовуються. Проте КАІФи повинні мати можливість довести, що немає вибору серед місць виконання.

1. КАІФи можуть виконувати замовлення АІФу, об'єднане з замовленням іншого АІФу, UCITS або клієнта чи із замовленням, зробленим у межах інвестування своїх власних коштів, тільки якщо:

(a) можливо в розумних межах очікувати, що об’єднання замовлень загалом не створить несприятливих умов для будь-якого АІФу, UCITS або клієнтів, що їх замовлення підлягають об’єднанню;

(b) є встановлена і реалізується політика розподілення замовлень, що передбачає у межах достатньо точних умов справедливе розподілення об’єднаних замовлень, у тому числі як обсяг і ціна замовлень зумовлює розподілення замовлень та опрацювання часткового виконання.

2. Якщо КАІФ об’єднує замовлення АІФу з одним або більше замовленнями інших АІФів, UCITS або клієнтів і об’єднане замовлення виконано частково, він повинен розподілити відповідні торгові операції згідно зі своєю політикою розподілення замовлень.

3. Якщо КАІФ об’єднує транзакції, здійснювані власним коштом, з одним або більше замовленнями інших АІФів, UCITS або клієнтів, він не повинен розподіляти відповідні торгові операції в спосіб, що може заподіяти шкоду АІФу, UCITS або клієнту.

4. Якщо КАІФ об’єднує замовлення АІФу, UCITS або іншого клієнта з транзакцією, здійснюваною власним коштом, і об’єднане замовлення частково виконано, він розподіляє пов’язані торгові операції АІФу, UCITS або клієнтів першочергово порівняно з торговими операціями, здійснюваними власним коштом.

Проте, якщо КАІФ спроможний довести АІФові або клієнтові на розумних підставах, що він не матиме можливості виконати замовлення на таких вигідних умовах, без об’єднання чи взагалі, він може провести транзакцію за свій власний рахунок пропорційно, відповідно до політики, зазначеної в пункті (b) параграфа 1.

Для цілей визначення типів конфліктів інтересів, що виникають під час управління АІФом, КАІФи повинні враховувати, зокрема, чи КАІФ, відповідна особа або особа, що прямо чи опосередковано пов’язана у межах контролю з КАІФом:

(a) ймовірно отримає фінансову вигоду чи уникне фінансового збитку за кошт АІФу або його інвесторів;

(b) має інтерес у результаті надання послуги чи виконання роботи АІФові, або його інвесторам, або клієнту чи здійснення транзакції від імені АІФу або клієнта, що відрізняється від інтересу АІФу у такому результаті;

(c) має фінансове чи інше заохочення, щоб надавати перевагу:

- інтересу UCITS, клієнта чи групи клієнтів або іншого АІФу над інтересом АІФу,

- інтересу одного інвестора над інтересом іншого інвестора чи групи інвесторів того самого АІФу;

(d) провадить таку саму діяльність для АІФу та для іншого АІФу, UCITS або клієнта; чи

(e) отримує чи отримає від особи, що не є АІФом чи його інвесторами, заохочення у зв’язку з діяльністю з управління спільним портфелем, проваджуваною для АІФу, у вигляді грошових коштів, товарів або послуг, відмінних від стандартного комісійного збору чи стандартної плати за таку послугу.

1. КАІФ установлює, впроваджує та застосовує дієву політику щодо конфліктів інтересів. Така політика повинна бути викладена у письмовій формі та повинна відповідати розміру та організації КАІФу і характеру, масштабам та складності його підприємницької діяльності.

Якщо КАІФ є членом групи, політика також повинна враховувати будь-які обставини, що про них КАІФ знає або повинен знати та які можуть спричинити конфлікт інтересів через структуру і підприємницьку діяльність інших членів групи.

2. Політика щодо конфліктів інтересів, що її встановлено відповідно до параграфа 1, охоплює таке:

(a) щодо діяльності, проваджуваної КАІФом або від його імені, в тому числі діяльності, проваджуваної уповноваженою особою у межах делегування і субделегування, зовнішнім оцінювачем чи контрагентом, визначення обставин, що становлять або можуть спричинити конфлікт інтересів, що призводить до виникнення значного ризику завдання шкоди інтересам АІФу або його інвесторів;

(b) процедури, що їх слід дотримуватися, та заходи, яких необхідно вживати, для того, щоб запобігати таким конфліктам, управляти ними та здійснювати їх моніторинг.

КАІФ, що управляє АІФом відкритого типу, визначає конфлікти інтересів, що виникають між інвесторами, які прагнуть погасити свої інвестиції, та інвесторами, які прагнуть зберегти свої інвестиції в АІФі, та будь-які конфлікти між стимулом КАІФу інвестувати в неліквідні активи та політикою погашення АІФу згідно з його обов’язками відповідно до статті 14(1) Директиви 2011/61/ЄС, управляє такими конфліктами та здійснює їх моніторинг.

1. Процедури та заходи, встановлені для запобігання конфліктам інтересів чи управління ними повинні бути розроблені для забезпечення того, щоб відповідні особи, які займаються різними видами підприємницької діяльності, що пов’язані з ризиком виникнення конфлікту інтересів, провадили цю діяльність з певним ступенем незалежності, що відповідає розміру та діяльності КАІФу і групи, що до неї він належить, а також значність ризику завдання шкоди інтересам АІФу або його інвесторів.

2. Якщо для КАІФу необхідно та доцільно забезпечити потрібний ступінь незалежності, процедури, що їх слід дотримуватися, та заходи, що їх слід вжити згідно з пунктом (b) статті 31(2) повинні охоплювати таке:

(a) дієві процедури для запобігання обміну інформацією між відповідними особами, що займаються діяльністю з управління спільним портфелем або іншими видами діяльності відповідно до статті 6(2) і (4) Директиви 2011/61/ЄС, які пов’язані з ризиком виникнення конфліктів інтересів, якщо обмін інформацією може зашкодити інтересам одного чи більше АІФів або інших інвесторів, чи здійснення контролю за таким обміном;

(b) окремий нагляд за відповідними особами, що їх основні функції охоплюють провадження діяльності з управління спільним портфелем від імені клієнтів або інвесторів чи надання їм послуг, інтереси яких можуть конфліктувати чи які іншим чином представляють різні інтереси, що можуть конфліктувати, в тому числі інтереси КАІФу;

(c) усунення будь-якого прямого зв’язку між винагородою відповідних осіб, що, загалом, займаються одним видом діяльності, та винагородою інших відповідних осіб, що, загалом, займаються іншим видом діяльності, або прибутками, отриманими такими іншими особами, якщо конфлікт інтересів може виникнути в зв’язку з такими видами діяльності;

(d) заходи для запобігання будь-якій особі здійснювати неналежний вплив на спосіб, у який відповідна особа провадить діяльність з управління спільним портфелем, чи стримування її від здійснення такого;

(e) заходи для запобігання одночасному або послідовному залученню відповідної особи до окремих видів діяльності з управління спільним портфелем або інших видів діяльності згідно зі статтею 6(2) і (4) Директиви 2011/61/ЄС чи здійснення контролю за таким, якщо таке залучення може перешкоджати належному управлінню конфліктами інтересів.

Якщо ухвалення або застосування таких заходів і процедур поодинці чи у більшій кількості не забезпечує потрібного ступеня незалежності, КАІФ повинен ухвалити такі альтернативні чи додаткові заходи та процедури, що є необхідними та відповідними для таких цілей.

Якщо організаційних чи адміністративних домовленостей, укладених КАІФом недостатньо, щоб забезпечити, з достатньою впевненістю, запобігання ризикам завдання шкоди інтересам АІФу або інвесторів АІФу, слід своєчасно повідомити вищу ланку керівництва чи інший компетентний внутрішній орган КАІФу для ухвалення будь-якого необхідного рішення чи вжиття будь-яких необхідних заходів для забезпечення того, щоб КАІФ діяв у найкращих інтересах АІФу або інвесторів такого АІФу.

1. КАІФ повинен вести та регулярно оновлювати облік типів діяльності, що їх провадить КАІФ чи що провадяться від його імені, у межах яких виник чи, у разі поточної діяльності, може виникнути конфлікт інтересів, що спричиняє значний ризик завдання шкоди інтересам одного чи більше АІФів або його інвесторів.

2. Вища ланка керівництва повинна отримувати на регулярній основі та щонайменше один раз на рік письмові звіти про діяльність, зазначену в параграфі 1.

1. Інформація, що її слід розкрити інвесторам згідно зі статтею 14(1) та (2) Директиви 2011/61/ЄС, надається інвесторам на носії довготривалого використання інформації чи через веб-сайт.

2. Якщо інформація, зазначена в параграфі 1, надається через веб-сайт та не адресується особисто інвестору, то слід виконати такі умови:

(a) інвестору повідомлено адресу веб-сайту та місце на веб-сайті, де можна отримати доступ до інформації, і він погодився на отримання інформації таким способом;

(b) інформація повинна бути актуальною;

(c) інформація повинна бути постійно доступною через такий веб-сайт протягом такого періоду часу, що в розумних межах може бути необхідним для інвестора, щоб вивчити її.

1. КАІФ повинен розробити відповідні та дієві стратегії для визначення того, коли та яким чином будь-які права голосу, що містяться в портфелях АІФу, що ними він управляє, слід реалізовувати винятково на користь відповідного АІФу і його інвесторів.

2. Стратегія, зазначена в параграфі 1, повинна визначати заходи та процедури для:

(a) моніторингу відповідних корпоративних дій;

(b) забезпечення того, щоб реалізація прав голосу відповідала цілям інвестування та політиці відповідного АІФу;

(c) запобігання будь-яким конфліктам інтересів, що виникають внаслідок реалізації прав голосу, чи управління ними.

3. Короткий опис стратегій і деталі щодо заходів, вжитих на підставі цих стратегій, слід надавати інвесторам на їхній запит.

Для цілей цієї секції під системами управління ризиками слід розуміти системи, що складаються з відповідних елементів організаційної структури КАІФу, що в ній центральна роль належить штатній службі управління ризиками, політик і процедур, пов’язаних з управлінням ризиками, що стосуються кожної інвестиційної стратегії АІФу, та механізмів, процесів і технік щодо вимірювання ризиків і управління ними, які КАІФ застосовує до кожного АІФу, що ним він управляє.

1. КАІФ створює та утримує штатну службу управління ризиками, що:

(a) впроваджує дієві політики та процедури управління ризиками для виявлення всіх ризиків, що пов’язані з інвестиційною стратегією АІФу, що на них наражається чи може наражатися кожний АІФ, їх вимірювання, управління ними та моніторингу на постійній основі;

(b) забезпечує відповідність профілю ризику АІФу, що його розкрито для інвесторів згідно з пунктом (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС, лімітам ризику, установленим згідно зі статтею 44 цього Регламенту;

(c) здійснює моніторинг дотримання лімітів ризику, установлених згідно зі статтею 44, та повідомляє керівний орган КАІФу і, за наявності, службу нагляду КАІФу своєчасно, якщо вважає, що профіль ризику АІФу не відповідає цим лімітам, чи вбачає значний ризик неузгодженості профілю ризику з цими лімітами;

(d) надає керівному органу КАІФу і, за наявності, службі нагляду КАІФу з частотою, що відповідає характеру, масштабам і складності АІФу або діяльності КАІФу, регулярно оновлену інформацію щодо такого:

(i) узгодженості між лімітами ризику, установленими згідно зі статтею 44, та профілем ризику АІФу, що дані про нього розкрито інвесторам згідно зі статтею 23(4)(с) Директиви 2011/61/ЄС, та дотримання лімітів ризику;

(ii) адекватності і дієвості процесу управління ризиками із зазначенням, зокрема, того, чи вжито або буде вжито відповідних виправних заходів у разі будь-яких фактичних або очікуваних недоліків;

(e) надає регулярно оновлену інформацію вищій ланці керівництва з висвітленням поточного рівня ризику, що несе кожен АІФ, що перебуває під управлінням, і будь-яких фактичних чи передбачуваних порушень будь-яких лімітів ризику, установлених згідно зі статтею 44, таким чином, щоб забезпечити можливість вжиття негайних і належних заходів.

2. Служба управління ризиками повинна мати необхідні повноваження і доступ до всієї відповідної інформації, необхідної для виконання завдань, установлених у параграфі 1.

1. КАІФ установлює, впроваджує та підтримує відповідну і документально оформлену політику управління ризиками, у межах якої виявляє всі відповідні ризики, що на них наражаються чи можуть наражатися АІФи, якими він управляє.

2. Політика управління ризиками охоплює такі процедури, що є необхідними для надання КАІФу можливості оцінювати для кожного АІФу, яким він управляє, неокуплені інвестиції АІФу в ринок, ризики ліквідності та невиконання контрагентом своїх обов’язків, та нараження АІФу на всі інші значущі ризики, у тому числі операційні ризики, що можуть бути значними для кожного АІФу, яким він управляє.

3. КАІФ враховує в політиці управління ризиками щонайменше такі елементи:

(a) техніки, інструменти та механізми, що дозволяють йому дотримуватися статті 45;

(b) техніки, інструменти та механізми, що дозволяють оцінювати та здійснювати моніторинг ризику ліквідності АІФу за звичайних та виняткових умов ліквідності, в тому числі шляхом регулярного проведення стрес-тестів згідно зі статтею 48;

(c) розподіл обов’язків у межах КАІФу, що належать до управління ризиками;

(d) ліміти, встановлені відповідно до статті 44 цього Регламенту, та обґрунтування того, яким чином їх узгоджено з профілем ризику АІФу, що дані про нього розкрито інвесторам згідно зі статтею23(4)(с) Директиви 2011/61/ЄС;

(e) строки, зміст, частота подання та отримувачі звітності від штатної служби управління ризиками, зазначеної в статті 39.

4. Політика управління ризиками повинна містити опис захисних заходів, зазначених у статті 43, зокрема:

(a) характер потенційних конфліктів інтересів;

(b) вжиті виправні заходи;

(c) причини того, чому у розумних межах необхідно очікувати, що такі заходи сприятимуть незалежній діяльності служби управління ризиками;

(d) спосіб, у який КАІФ планує забезпечити узгоджену дієвість захисних заходів.

5. Політика управління ризиками, зазначена в параграфі 1, повинна відповідати характеру, масштабам і складності підприємницької діяльності КАІФу і АІФу, що ним він управляє.

1. КАІФи оцінюють, здійснюють моніторинг та періодично, щонайменше один раз на рік, переглядають:

(a) адекватність і дієвість політики управління ризиками та механізмів, процесів і технік, зазначених у статті 45;

(b) ступінь дотримання КАІФом політики управління ризиками та механізмів, процесів і технік, зазначених у статті 45;

(c) адекватність і дієвість заходів, вжитих для усунення будь-яких недоліків у межах процесу управління ризиками;

(d) діяльність служби управління ризиками;

(e) адекватність і дієвість заходів, спрямованих на забезпечення функціонального та ієрархічного відокремлення служби управління ризиками згідно зі статтею 42.

Рішення про частоту періодичного перегляду, зазначеного в першому підпараграфі, ухвалює вища ланка керівництва згідно з принципом пропорційності, враховуючи характер, масштаби та складність підприємницької діяльності КАІФу і АІФу, що ним він управляє.

2. Крім періодичного перегляду, зазначеного в параграфі 1, системи управління ризиками слід переглядати, якщо:

(a) внесено значні зміни до політик і процедур управління ризиками, а також механізмів, процесів і технік, зазначених у статті 45;

(b) внутрішні чи зовнішні події вказують на необхідність проведення додаткового перегляду;

(c) внесено значні зміни до інвестиційної стратегії та цілей АІФу, що ним управляє КАІФ.

3. КАІФ оновлює системи управління ризиками на підставі результатів перегляду, зазначеного в параграфах 1 і 2.

4. КАІФ повідомляє компетентний орган держави-члена свого місцезнаходження про будь-які значні зміни в політиці управління ризиками та про механізми, процеси та техніки, зазначені в статті 45.

1. Служба управління ризиками вважається функційно та ієрархічно відокремленою від операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем, лише якщо виконано такі умови:

(a) за особами, залученими до роботи служби управління ризиками, не здійснюють нагляд особи, відповідальні за роботу операційних підрозділів КАІФу, у тому числі служби управління портфелем;

(b) особи, залучені до роботи служби управління ризиками, не залучаються до діяльності у межах операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем;

(c) особам, залученим до діяльності служби управління ризиками, виплачується компенсація на підставі досягнення цілей, пов’язаних з такою службою, незалежно від діяльності операційних підрозділів, у тому числі служби управління портфелем;

(d) винагороду співробітникам вищої ланки служби управління ризиками безпосередньо контролює комітет з винагороди, якщо такий комітет було створено.

2. Функціональне та ієрархічне відокремлення служби управління ризиками відповідно до параграфа 1 забезпечується у межах всієї ієрархічної структури КАІФу аж до його керівного органу. Його повинні переглядати керівний орган і, за наявності, служба нагляду КАІФу.

3. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу переглядають спосіб, у який КАІФ застосував параграфи 1 і 2, на підставі критеріїв, установлених у другому підпараграфі статті 15(1) Директиви 2011/61/ЄС.

1. Захисні заходи проти конфліктів інтересів, зазначені в статті 15(1) Директиви 2011/61/ЄС, повинні щонайменше забезпечувати, щоб:

(a) рішення, ухвалені службою управління ризиками, ґрунтувалися на достовірних даних, що підлягають відповідному ступеню контролю з боку служби управління ризиками;

(b) винагорода тих, кого залучено до діяльності служби управління ризиками, відображала досягнення цілей, пов’язаних зі службою управління ризиками, незалежно від результатів галузей підприємницької діяльності, що до них їх залучено;

(c) служба управління ризиками підлягала відповідному незалежному перегляду для забезпечення незалежного ухвалення рішення;

(d) служба управління ризиками входила до керівного органу чи служби нагляду, якщо її створено, і мала щонайменше такі самі повноваження, як і служба управління портфелем;

(e) будь-які суперечливі обов’язки були належно розмежовані.

2. Якщо це сумірно з огляду на характер, масштаби та складність КАІФу, запобіжні заходи, зазначені в параграфі 1, також забезпечують, щоб:

(a) служба внутрішнього аудиту чи, якщо службу не було створено, зовнішня особа, призначена керівним органом, регулярно переглядала діяльність служби управління ризиками;

(b) якщо було створено комітет з питань управління ризиками, він був відповідним чином забезпечений ресурсами, а його члени, що не є незалежними, не здійснювали неналежного впливу на діяльність служби управління ризиками.

3. Керівний орган КАІФу та, за наявності, служба нагляду виробляють захисні заходи проти конфліктів інтересів, встановлені у параграфах 1 і 2, регулярно переглядають їхню дієвість і вживають своєчасних виправних заходів для усунення будь-яких недоліків.

1. КАІФ установлює і впроваджує кількісні чи якісні ліміти ризику, або і ті, й інші, для кожного АІФу, що ним він управляє, враховуючи всі відповідні ризики. Якщо встановлено лише якісні ліміти, КАІФ повинен бути здатним обґрунтувати цей підхід компетентному органу.

2. Якісні та кількісні ліміти ризику для кожного АІФу повинні, щонайменше, охоплювати такі ризики:

(a) ринкові ризики;

(b) кредитні ризики;

(c) ризики ліквідності;

(d) ризики невиконання контрагентом своїх обов’язків;

(e) операційні ризики.

3. Установлюючи ліміти ризику КАІФ повинен враховувати стратегії та активи, використовувані в межах кожного АІФу, що ним він управляє, а також національні правила, застосовні до кожного з таких АІФів. Такі ліміти ризику узгоджуються з профілем ризику АІФу, що дані про нього розкрито інвесторам згідно з пунктом (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС та який погоджено керівним органом.

1. КАІФи ухвалюють відповідні та дієві механізми, процеси і техніки для того, щоб:

(a) виявляти ризики, що на них наражаються або можуть наражатися АІФи, якими вони управляють, вимірювати їх, управляти ними та здійснювати їх моніторинг за будь-яких обставин;

(b) забезпечувати дотримання лімітів, установлених згідно зі статтею 44.

2. Механізми, процеси і техніки, зазначені в параграфі 1, повинні бути пропорційними характеру, масштабам і складності підприємницької діяльності КАІФу і кожного АІФу, що ним він управляє, та узгодженими з профілем ризику АІФу, що дані про нього розкрито інвесторам згідно з пунктом (с) статті 23(4) Директиви 2011/61/ЄС.-3

3. Для цілей параграфа 1 КАІФ вживає щодо кожного АІФу, що ним він управляє, таких заходів:

(a) упроваджує такі механізми, процеси та техніки для вимірювання ризиків, що є необхідними для забезпечення точного вимірювання ризиків зайнятих позицій і їхньої частки у загальному профілі ризику на підставі надійних і достовірних даних та відповідного документального оформлення механізмів, процесів та технік вимірювання ризиків;

(b) проводить періодичні тести на історичних даних для перегляду обґрунтованості механізмів вимірювання ризиків, що охоплюють прогнози і підрахунки, які ґрунтуються на моделях;

(c) проводить періодичні відповідні стрес-тести та аналізи сценаріїв для усунення ризиків, що виникають внаслідок потенційних змін у кон’юнктурі ринку, що можуть негативно вплинути на АІФ;

(d) забезпечує відповідність поточного рівня ризику лімітам ризику, установленим згідно зі статтею 44;

(e) установлює, впроваджує та підтримує відповідні процедури, що, у разі фактичних або очікуваних порушень лімітів ризиків АІФу, передбачають вжиття своєчасних виправних заходів у найкращих інтересах інвесторів;

(f) забезпечує наявність відповідних систем і процедур управління ліквідністю для кожного АІФу, що відповідають вимогам, установленим у статті 46.

КАІФи повинні бути здатними довести компетентним органам держави-члена свого місцезнаходження, що відповідну систему управління ліквідністю та дієві процедури, зазначені в статті 16(1) Директиви 2011/61\ЄС, упроваджено з урахуванням інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення кожного АІФу.