Конференція високого рівня, проведена 26-27 квітня 2011 року у м. Ізмір за ініціативою турецького головування у Комітеті Міністрів Ради Європи (далі - Конференція):

1. Нагадуючи про рішуче бажання Держав - Учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та створеного відповідно до неї наглядового механізму;

2. Висловлюючи свій намір забезпечити ефективність цього механізму у коротко-, середньо- і довгостроковій перспективах;

3. Ще раз визнаючи неабиякий внесок Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у захист прав людини в Європі;

4. Ще раз підтверджуючи принципи, викладені у Декларації та Плані дій, ухвалених 19 лютого 2010 року Конференцією високого рівня у м. Інтерлакені, та вирішуючи підтримати імпульс інтерлакенського процесу у погоджені терміни;

5. Нагадуючи, що субсидіарний характер конвенційного механізму є основоположним і наскрізним принципом, який повинні враховувати Суд та Держави - Учасниці Конвенції;

6. Знову нагадуючи про взаємну відповідальність Суду та Держав-Учасниць у гарантуванні життєздатності конвенційного механізму;

7. Відзначаючи із занепокоєнням продовження зростання кількості заяв, які подаються до Суду;

8. Зважаючи на те, що положення Протоколу N 14 до Конвенції - попри те, що їхній потенціал повністю використовуватиметься, а вже досягнуті результати заохочують, - не забезпечать довготривалого та всебічного вирішення проблем, які постали перед конвенційною системою;

9. Вітаючи триваючі переговори стосовно умов приєднання Європейського Союзу до Конвенції;

10. Вітаючи конкретний поступ, досягнутий після проведення Інтерлакенської конференції;

11. Зважаючи, однак, на те, що підтримання ефективності конвенційного механізму вимагає вжиття подальших заходів, а також враховуючи попередній внесок Голови Суду у Конференцію та прийнятого на Пленарному засіданні Суду рішення для Конференції;

12. Висловлюючи занепокоєння з приводу того, що з часу проведення Інтерлакенської конференції кількість тимчасових заходів, застосованих відповідно до правила 39 Регламенту Суду, значно зросла, внаслідок чого й надалі збільшується завантаженість Суду;

13. Беручи до уваги те, що деякі Держави-Учасниці виявили зацікавлення у запровадженні процедури, котра дала б можливість вищим національним судам звертатися із запитом до Суду про його дорадчу думку стосовно інтерпретації та застосування Конвенції;

14. Зважаючи, у контексті викладеного, на те, що задля обмірковування подальших кроків у досягненні інтерлакенських цілей та реагування на нові проблеми і сподівання, котрі стали очевидними після проведення Інтерлакенської конференції, настав час оцінити досягнутий прогрес;

15. Нагадуючи про потребу продовження довгострокових стратегічних обмірковувань майбутньої ролі Суду задля забезпечення життєздатного функціонування конвенційного механізму;

1. Пропонує, по-перше, оцінити, відповідно до інтерлакенського Плану дій, пропозиції, котрі не вимагають внесення змін до Конвенції, та, по-друге, беручи до уваги останні напрацювання, вжити відповідних заходів;

2. Вітає уже вжиті Судом заходи для виконання Протоколу N 14 до Конвенції та положень Інтерлакенської декларації, включаючи запровадження політики визначення пріоритетів у розгляді справ;

3. Відзначає, що самі лише положення Протоколу N 14 не здатні встановити баланс між скаргами, що надходять до Суду та вирішуються ним, тобто не здатні забезпечити ефективний розгляд постійно зростаючої кількості заяв, та, відтак, підкреслює невідкладність вжиття подальших заходів;

4. Вважає, що умови прийнятності заяв є важливим інструментом у процесі управління справами, котрі перебувають на розгляді у Суді, та у наданні практичної дії принципу субсидіарності; наголошує на важливості їх використання Судом та зазначає, у цьому стосунку, що нові умови прийнятності заяв, передбачені Протоколом N 14, який ще не досяг передбачуваного результату, мають бути уточнені подальшою практикою Суду та оцінені з огляду на їх розвиток, і запрошує Комітет Міністрів ініціювати роботу стосовно обмірковування можливих шляхів посилення ефективності умови прийнятності заяв та можливої доцільності запровадження нових умов задля підвищення ефективності конвенційного механізму;

5. Знову підтверджує важливість послідовного застосування принципів інтерпретації Конвенції;

6. Вітає нещодавнє створення Консультативної групи експертів щодо оцінки кандидатів на обрання суддею Європейського суду з прав людини, відповідальної за екзаменування кандидатур, пропонованих Державами-Учасницями, перед тим як вони виносяться на розгляд Парламентської Асамблеї Ради Європи;

7. Запрошує Комітет Міністрів продовжити обмірковування критеріїв для осіб, які претендують на посаду судді, та процедури їхнього вибору на національному й міжнародному рівнях для заохочення подачі заяв добрими потенційними кандидатами та для забезпечення сталого набору компетентних суддів з потрібними Суду досвідом, неупередженістю та здібностями;

8. Відзначає із зацікавленням запровадження Комітетом Міністрів нового підходу в нагляді за виконанням рішень Суду;

9. Приймає Подальший план як інструмент, який ґрунтується на Плані дій, схваленого в Інтерлакені, при цьому беручи до уваги останні напрацювання у Раді Європи, Суді та Комітеті Міністрів, а також занепокоєння та сподівання, котрі виникли після проведення Інтерлакенської конференції.

A. Право на індивідуальне звернення

Конференція:

1. Ще раз підтверджує відданість Держав-Учасниць праву на індивідуальне звернення як наріжному каменю конвенційної системи та у зв'язку з цим вважає, що якомога швидше повинні бути вжиті заходи, щоби попередити подання явно неприйнятних заяв, проте без перешкоджання розгляду в Суді належно обґрунтованих заяв та гарантувати розгляд справ відповідно до принципу субсидіарності;

2. Знову нагадує про висловлений в Інтерлакенській декларації заклик обміркувати додаткові заходи стосовно доступу до Суду та запрошує Комітет Міністрів продовжити вивчення проблеми призначення плати для заявників та інших можливих процедурних правил та практик щодо доступу до Суду;

3. Вітає поступ у практиці застосування тимчасових заходів Судом та ще раз нагадує, що Суд не є апеляційним судом щодо справ про імміграцію чи судом четвертої інстанції, і наголошує, що розгляд запитів про застосування тимчасових заходів повинен здійснюватися у повній відповідності з принципом субсидіарності та що такі запити повинні ґрунтуватися на оцінці фактів і обставин конкретної справи із подальшим її швидким дослідженням і ухваленням рішень по суті. У цьому контексті Конференція:

- Наголошує на важливості надання Державами-Учасницями відповідних національних засобів юридичного захисту, - де необхідно із відкладальною дією, - котрі функціонували б ефективно і справедливо та забезпечували правильний і своєчасний розгляд проблеми відповідно до Конвенції та у світлі практики Суду; та, визнаючи, що вони можуть оспорювати у Суді застосування тимчасових заходів, ще раз нагадує про вимогу для Держав-Учасниць дотримуватися їх;

- Підкреслює, що заявники та їхні представники повинні дотримуватися "Практичних вказівок щодо запитів про застосування тимчасових заходів", аби їхні справи бралися до уваги, та запрошує Суд зробити конкретні висновки, якщо ці Практичні вказівки не дотримуються;

- Ще раз запрошує Суд обміркувати, разом із Державами-Учасницями, як найкраще поєднати практику застосування тимчасових заходів із принципом субсидіарності, та вжити заходів, включаючи обмірковування впровадження такої системи, - якщо це буде необхідно, - яка би спонукала пришвидшений розгляд справ по суті чи прецедентної справи, в яких застосовувалися тимчасові заходи в умовах точно визначеного та обмеженого проміжку часу;

4. Вітає внесок Генерального секретаря, який пропонує забезпечити потенційних заявників та їхніх юридичних представників об'єктивною та всебічною інформацією про Конвенцію та практику Суду, особливо про процедуру подання заяв та умови їх прийнятності разом із підготовленим Секретаріатом Суду детальним довідником стосовно прийнятності та каталогом справ, задля уникнення, наскільки це можливо, подання явно неприйнятних заяв;

5. Закликає Генерального секретаря якомога швидше втілити в життя, - і де це необхідно у співпраці з Європейським Союзом, - пропозиції стосовно забезпечення інформацією та навчанням, про котрі йдеться у звіті, який він направив Комітету Міністрів.

Б. Виконання Конвенції на національному рівні

Конференція:

1. Ще раз нагадує про заклики Інтерлакенської декларації, зроблені у цьому стосунку, та активно запрошує Держави-Учасниці:

a. Забезпечити існування особливих чи звичайних національних засобів юридичного захисту, задля гарантування рішення про стверджуване порушення Конвенції та, де це необхідно, усунення останнього;

b. Повною мірою співпрацювати із Комітетом Міністрів у межах нових методів нагляду за виконанням рішень Суду;

c. Забезпечити, щоб програми професійного навчання суддів, прокурорів та інших правозастосовців, як і працівників сил безпеки, містили адекватну інформацію стосовно добре розвиненої практики Суду у відповідній професійній сфері діяльності;

d. Обміркувати сприяння у перекладі на відповідні національні мови Практичного посібника щодо умов прийнятності заяв, підготовленого Секретаріатом Суду;

e. Обміркувати внесення коштів у Довірчий фонд з прав людини;

2. Запрошує Держави-Учасниці присвятити необхідну увагу підготовці до кінця 2011 року національних звітів, які би включали опис заходів, вжитих задля виконання відповідних частин Інтерлакенської декларації, та характеристику їх реакції на можливі труднощі задля того, аби ці звіти забезпечили цілісну основу для подальших покращень на національному рівні.