Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 2 червня 1993 року на свою вісімдесяту сесію;

відзначаючи відповідні міжнародні конвенції та рекомендації в галузі праці, зокрема Конвенцію та Рекомендацію 1981 року про безпеку та гігієну праці й Конвенцію та Рекомендацію 1990 року про хімічні речовини, наголошуючи на необхідності всеосяжного й послідовного підходу;

відзначаючи також Кодекс практичних правил МБП із запобігання великим промисловим аваріям, опублікований у 1991 році;

беручи до уваги необхідність у забезпеченні вжиття всіх відповідних заходів для:

a) запобігання великим аваріям;

b) мінімізації ризиків великих аварій;

c) мінімізації наслідків великих аварій;

ураховуючи причини таких аварій, у тому числі організаційні помилки, людський фактор, несправність елементів, відхилення від нормального робочого режиму, зовнішнє втручання та природні сили;

беручи до уваги необхідність у співробітництві в рамках Міжнародної програми з хімічної безпеки між Міжнародною організацією праці, Програмою ООН з питань навколишнього середовища та Всесвітньою організацією охорони здоров'я, а також з іншими відповідними міжурядовими організаціями;

ухваливши рішення прийняти ряд пропозицій стосовно запобігання великим промисловим аваріям, що є четвертим пунктом порядку денного сесії;

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює 22 червня 1993 року наведену нижче Конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 1993 року про запобігання великим промисловим аваріям:

1. Метою цієї Конвенції є запобігання великим аваріям, які пов'язані з небезпечними речовинами, а також обмеження наслідків таких аварій.

2. Ця Конвенція застосовується до об'єктів підвищеної небезпеки.

3. Ця Конвенція не застосовується до:

a) ядерних об'єктів і підприємств, які переробляють радіоактивні речовини, за винятком устаткування на цих об'єктах, за допомогою якого обробляються нерадіоактивні речовини;

b) військових об'єктів;

c) транспорту, який знаходиться за межами місця розташування об'єкта та який є іншим, ніж трубопровід.

4. Держава-член, яка ратифікує цю Конвенцію, може після консультацій з відповідними представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, вилучати зі сфери застосування Конвенції об'єкти чи галузі економічної діяльності, для яких забезпечено еквівалентний захист.

У випадках, коли виникають особливі проблеми істотного характеру, внаслідок чого стає неможливим негайне застосування всіх запобіжних та захисних заходів, передбачених у цій Конвенції, держава-член після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, розробляє у встановлені строки плани поступового застосування зазначених заходів.

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "небезпечна речовина" означає речовину або суміш речовин, яка через хімічні, фізичні або токсикологічні властивості окремо чи в поєднанні з іншими речовинами становить небезпеку;

b) термін "гранично допустима кількість" означає для визначеної небезпечної речовини або категорії речовин таку кількість, яку визначено в національних нормативно-правових актах з посиланням на спеціальні умови та яка в разі її підвищення визначає об'єкт як об'єкт з підвищеною небезпекою;

c) термін "об'єкт підвищеної небезпеки" означає об'єкт, на якому постійно або тимчасово виробляється, обробляється, використовується, утилізується одна чи більше небезпечних речовин або категорій речовин у кількостях, які перевищують гранично допустиму кількість;

d) термін "велика аварія" означає раптову подію, як-от: великий викид, пожежу чи вибух, яка має місце під час роботи об'єкта підвищеної небезпеки, яка пов'язана з однією чи більше небезпечними речовинами та яка призводить до виникнення негайної або відкладеної серйозної небезпеки для працівників, населення чи навколишнього середовища;

e) термін "доповідь з питань безпеки" означає письмовий виклад технічної, адміністративної та оперативної інформації, яка охоплює небезпеки й ризики на об'єкті підвищеної небезпеки й контроль за ними та яка обґрунтовує заходи, ужиті для встановлення безпеки на об'єкті;

f) термін "аварійна ситуація" означає будь-яку раптову подію, яка пов'язана з однією чи більше небезпечними речовинами та яка могла б призвести до великої аварії, якби не пом'якшувальні фактори, дії або системи.

1. Беручи до уваги національні нормативно-правові акти, умови й практику, а також після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, кожна держава-член розробляє, здійснює й періодично переглядає послідовну національну політику, яка стосується захисту працівників, населення та навколишнього середовища від небезпеки великих аварій.

2. Ця політика здійснюється за допомогою запобіжних та захисних заходів, яких уживають на об'єктах підвищеної небезпеки, та, якщо це є практично можливим, сприяє використанню найліпших технологій безпеки.

1. Компетентний орган чи орган, затверджений або визнаний компетентним органом, після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, створює систему ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки, визначених у пункті "с" статті 3, що ґрунтується на переліку небезпечних речовин або категорій небезпечних речовин чи того й того водночас, їхніх відповідних гранично допустимих кількостях, а також відповідає національним нормативно-правовим актам чи міжнародним стандартам.

2. Система, зазначена у викладеному вище пункті 1, регулярно переглядається й оновлюється.

Компетентний орган після консультацій з відповідними представницькими організаціями роботодавців і працівників уживає спеціальних заходів для захисту конфіденційної інформації, яка передається чи надається відповідно до статей 8, 12, 13 або 14 та розкриття якої може завдати шкоди підприємству роботодавця, за умови, що такі заходи не призводять до виникнення серйозної небезпеки для працівників, населення чи навколишнього середовища.

Роботодавці на підставі системи, зазначеної в статті 5, ідентифікують будь-який об'єкт підвищеної небезпеки, який перебуває під їхнім контролем.

1. Роботодавці повідомляють компетентному органові про будь-який об'єкт підвищеної небезпеки, який вони ідентифікували:

a) у разі існуючого об'єкта - у визначений строк;

b) у разі нового об'єкта - до початку його експлуатації.

2. Роботодавці також повідомляють компетентному органові перед остаточним закриттям будь-якого об'єкта підвищеної небезпеки.

Стосовно кожного об'єкта підвищеної небезпеки роботодавці налагоджують і підтримують документовану систему контролю за факторами підвищеної небезпеки, яка передбачає:

a) ідентифікацію та аналіз небезпек й оцінку ризиків, у тому числі врахування можливих взаємодій між речовинами;

b) технічні заходи, у тому числі проектування, системи безпеки, спорудження, вибір хімічних речовин, експлуатацію, технічне обслуговування та систематичну перевірку об'єкта;

c) організаційні заходи, у тому числі навчання й інструктаж персоналу, забезпечення обладнанням для гарантування його безпеки, укомплектованість штату, робочий час, визначення зобов'язань, контроль над незалежними підрядниками й тимчасовими працівниками в місці розташування об'єкта;

d) плани дій та процедури під час надзвичайної ситуації, у тому числі:

i) підготовку ефективних планів дій та процедур під час надзвичайної ситуації в місці розташування об'єкта, у тому числі процедур надання термінової медичної допомоги в разі виникнення великих аварій чи загрози їхнього виникнення, з періодичною перевіркою та оцінкою їхньої ефективності й, якщо це є необхідним, переглядом;

ii) надання інформації про потенційні аварії та плани дій під час надзвичайної ситуації в місці розташування об'єкта органам та установам, відповідальним за підготовку планів дій та процедур під час надзвичайної ситуації для захисту населення та навколишнього середовища за межами місця розташування об'єкта;

iii) проведення будь-яких необхідних консультацій з такими органами та установами;

e) ужиття заходів, які обмежують наслідки великої аварії;

f) проведення консультацій з працівниками та їхніми представниками;

g) удосконалення системи, у тому числі заходів зі збору інформації й аналізу аварій та аварійних ситуацій. Отримані внаслідок цього висновки обговорюються з працівниками та їхніми представниками й реєструються відповідно до національного законодавства й практики.

1. Роботодавці готують звіт з безпеки, який ґрунтується на вимогах статті 9.