Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 3 червня 1981 року на свою шістдесят сьому сесію й

ухваливши прийняття певних пропозицій стосовно безпеки й гігієни праці та виробничого середовища, що є пунктом шостим порядку денного сесії, а також

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює 22 червня 1981 року наведену нижче конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 1981 року про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище:

1. Ця Конвенція застосовується до всіх галузей економічної діяльності.

2. Держава-член, яка ратифікує цю Конвенцію, після консультації на якомога більш ранньому етапі із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників, може вилучати, частково або цілком, зі сфери її застосування окремі галузі економічної діяльності, наприклад морське судноплавство або рибальство, стосовно яких виникають особливі проблеми.

3. Кожна держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, у своїй першій доповіді про застосування Конвенції, поданій відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, перелічує будь-які галузі, які можуть бути вилучені відповідно до пункту 2 цієї статті, викладаючи причини такого вилучення та описуючи заходи, яких ужито для забезпечення адекватного захисту працівників у вилучених галузях, і повідомляє в подальших доповідях про будь-який прогрес стосовно ширшого застосування.

1. Ця Конвенція застосовується до всіх працівників охоплених галузей економічної діяльності.

2. Держава-член, яка ратифікує цю Конвенцію, після консультації на якомога більш ранньому етапі із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників, може вилучати, частково або цілком, зі сфери її застосування обмежені категорії працівників, стосовно яких є певні труднощі.

3. Кожна держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, у своїй першій доповіді про застосування Конвенції, подаваній відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, перелічує будь-які обмежені категорії працівників, які можуть бути вилучені відповідно до пункту 2 цієї статті, викладаючи причини такого вилучення, і повідомляє в подальших доповідях про будь-який прогрес стосовно ширшого застосування.

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "галузі економічної діяльності" охоплює всі галузі, в яких працівники працюють за наймом, зокрема державну службу;

b) термін "працівники" охоплює всіх осіб, які працюють за наймом, зокрема державних службовців;

c) термін "робоче місце" охоплює всі місця, де працівникам необхідно бути або куди їм необхідно прямувати у зв'язку з їхньою роботою, і є під прямим чи опосередкованим контролем роботодавця;

d) термін "правила" охоплює всі положення, яким компетентний орган чи органи надали законної сили;

e) термін "здоров'я" стосовно праці означає не тільки відсутність хвороби чи недуги; він також уключає фізичні й психічні елементи, які впливають на здоров'я і безпосередньо стосуються безпеки й гігієни праці.

1. Кожна держава-член з урахуванням національних умов і практики та після консультації з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників розробляє, здійснює та періодично переглядає погоджену національну політику в галузі безпеки й гігієни праці та виробничого середовища.

2. Мета цієї політики - запобігати нещасним випадкам і завданню шкоди здоров'ю, що виникають унаслідок роботи, пов'язані з нею або в ході неї, мінімізуючи настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, причини небезпек, притаманних виробничому середовищу.

Під час проведення політики, зазначеної в статті 4 цієї Конвенції, до уваги беруться настільки, наскільки вони впливають на безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, такі основні сфери діяльності:

a) розроблення, випробування, вибору, заміни, монтажу, розміщення, використання та обслуговування матеріальних елементів праці (робочих місць, виробничого середовища, інструментів, механізмів та обладнання, хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, робочих процесів);

b) зв'язків між матеріальними елементами праці й особами, які виконують або контролюють роботу, а також пристосування механізмів, обладнання, робочого часу, організації праці й трудових процесів до фізичних і психічних здібностей працівників;

c) професійної підготовки, зокрема необхідної подальшої підготовки, кваліфікації та стимулювання осіб, які так чи інакше беруть участь у досягненні адекватних рівнів безпеки й гігієни праці;

d) зв'язку та співробітництва на рівнях робочої групи та підприємства та на всіх інших відповідних рівнях до національного рівня включно;

e) захисту працівників та їхніх представників від дисциплінарних заходів унаслідок здійснених ними належним чином дій відповідно до політики, зазначеної в статті 4 цієї Конвенції.

У ході розроблення політики, згаданої в статті 4 цієї Конвенції, зазначаються відповідні функції та обов'язки органів державної влади, роботодавців, працівників та інших осіб стосовно безпеки й гігієни праці та виробничого середовища з урахуванням як допоміжної ролі таких обов'язків, так і національних умов та практики.

Становище в галузі безпеки й гігієни праці та виробничого середовища переглядається у відповідні строки або в цілому, або стосовно певних аспектів для виявлення основних проблем, розробки ефективних способів їхнього вирішення, визначення пріоритетів заходів та оцінки результатів.

Кожна держава-член за допомогою законів або підзаконних актів чи в будь-який інший спосіб, що відповідає національним умовам та практиці, і після консультації із заінтересованими представницькими організаціями роботодавців і працівників уживає таких заходів, які можуть бути необхідними для виконання положень статті 4 цієї Конвенції.

1. Утілення в життя нормативно-правових актів, які стосуються безпеки й гігієни праці та виробничого середовища, забезпечується адекватною та відповідною системою інспекції.

2. Система втілення в життя передбачає застосування адекватних санкцій за порушення нормативно-правових актів.

Необхідно вживати заходів для консультування роботодавців і працівників з метою надання їм допомоги у виконанні юридичних зобов'язань.

Для втілення в життя політики, зазначеної в статті 4 цієї Конвенції, компетентний орган чи органи забезпечують поступове виконання таких функцій:

a) визначення у випадках, коли цього вимагають характер і ступінь небезпеки, умов, які регулюють проектування, будівництво та розміщення підприємств, уведення їх в експлуатацію, значні зміни, що впливають на них, та зміни, здійснювані для досягнення їхніх цілей, безпеку технічного обладнання, яке використовується в ході роботи, а також застосування процедур, визначених компетентними органами;

b) визначення виробничих процесів, речовин та агентів, контакт з якими необхідно заборонити, обмежити або поставити в залежність від дозволу чи контролю компетентного органу чи органів; беруться до уваги небезпеки для здоров'я, що виникають унаслідок одночасного контакту з кількома речовинами або агентами;

c) установлення й застосування процедур повідомлення про нещасні випадки на виробництві й професійні захворювання роботодавцями й, у відповідних випадках, страховими установами та іншими безпосередньо заінтересованими, а також подання щорічних статистичних даних про нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання;

d) проведення розслідувань тоді, коли нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання чи будь-які інші завдання шкоди здоров'ю, що виникають у ході роботи або у зв'язку з нею, свідчать про серйозне становище;

e) щорічна публікація інформації про вжиті заходи відповідно до політики, зазначеної в статті 4 цієї Конвенції, та про нещасні випадки на виробництві, професійні захворювання та про інші завдання шкоди здоров'ю, які виникають у ході роботи або у зв'язку з нею;

f) упровадження або розширення, з урахуванням національних умов і можливостей, систем вивчення хімічних, фізичних та біологічних агентів з погляду небезпеки для здоров'я працівників.