Держави-члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її членами;

будучи переконаними, що різні культурні цінності, які належать народам, становлять унікальне та важливе свідчення культури і самобутності цих народів, а також утворюють їхню культурну спадщину;

стурбовані, що кількість правопорушень, пов'язаних з культурними цінностями, зростає і, що такі правопорушення все більшою мірою призводять до руйнування світової культурної спадщини;

враховуючи, що незаконно розкопані та незаконно вивезені або ввезені культурні цінності все частіше продаються різними шляхами, в тому числі через антикварні магазини та аукціонні доми, а також через Інтернет;

враховуючи, що організовані злочинні групи причетні до незаконного обігу культурних цінностей;

стурбовані, що терористичні угрупування причетні до умисного знищення культурної спадщини та використовують незаконну торгівлю культурними цінностями як джерело їхнього фінансування;

переконані у необхідності прийняття нової Конвенції Ради Європи про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями, яка в даному питанні передбачить кримінальні санкції та замінить Європейську конвенцію про правопорушення, пов'язані з культурними цінностями (ETS № 119), відкриту для підписання у м. Дельфи 23 червня 1985 року;

з урахуванням Європейської культурної конвенції (ETS № 18, 1954 р.), Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини (ETS № 66, 1969 р.; ETS № 143, переглянутої в 1992 р.), Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи (ETS № 121, 1985 р.) та Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства (CETS № 199, 2005 р.);

з урахуванням Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (ETS № 30, 1959 р.) та Європейської конвенції про видачу правопорушників (ETS № 24, 1957 р.);

беручи до уваги Резолюцію 2199 (2015), прийняту Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй на її 7379-ому засіданні 12 лютого 2015 року, зокрема пункти 15, 16 і 17; Резолюцію 2253 (2015), прийняту Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй на її 7587-ому засіданні 17 грудня 2015 р., зокрема пункти 14 і 15; Резолюцію 2322 (2016), прийняту Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй на її 7831-ому засіданні 12 грудня 2016 р., зокрема пункт 12; Резолюцію 2347 (2017), прийняту Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй на її 7907-ому засіданні 24 березня 2017 року;

беручи до уваги також Гаазьку конвенцію про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 р., Перший протокол до неї 1954 р. та Другий протокол до неї 1999 р., Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, прийняту ЮНЕСКО у 1970 р., та її Операційні принципи, прийняті на 3-му засіданні держав-учасниць у 2015 р., Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийняту ЮНЕСКО у 1972 р., Конвенцію ЮНІДРУА про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності 1995 р., Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. та Конвенцію про охорону підводної культурної спадщини, прийняту ЮНЕСКО у 2001 р.;

також беручи до уваги Резолюцію 2057 (2015) щодо культурної спадщини у кризових та посткризових ситуаціях, затверджену Постійним Комітетом Парламентської Асамблеї Ради Європи 22 травня 2015 року;

беручи до уваги Міжнародні керівні принципи стосовно запобігання злочинності та кримінально-правових заходів щодо незаконного обігу культурних цінностей та інших пов’язаних з цим правопорушень, прийняті Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй в Резолюції 69/196 від 18 грудня 2014 року;

враховуючи, що метою цієї Конвенції є охорона культурних цінностей шляхом запобігання та боротьби з кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з культурними цінностями;

визнаючи, що для ефективної боротьби з кримінальними правопорушеннями, пов'язаними з культурними цінностями, слід заохочувати міжнародне співробітництво рівною мірою між державами-членами та державами, які не є членами Ради Європи,

домовилися про таке:

1. Метою цієї Конвенції є:

a) запобігати та боротися зі знищенням, пошкодженням та незаконним обігом культурних цінностей шляхом встановлення кримінальної відповідальності за певні дії;

b) посилити заходи з попередження злочинності та кримінально-правові заходи щодо усіх кримінальних правопорушень, пов'язаних з культурними цінностями;

c) сприяти національному та міжнародному співробітництву у боротьбі з кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з культурними цінностями,

і таким чином охороняти культурні цінності.

2. Для забезпечення ефективної імплементації Сторонами її положень, ця Конвенція встановлює механізм моніторингу.

1. Ця Конвенція застосовується для запобігання, розслідування та притягнення до відповідальності за кримінальні правопорушення, зазначені у цій Конвенції, пов’язані з рухомими та нерухомими культурними цінностями.

2. Для цілей цієї Конвенції термін "культурні цінності" означає:

a) щодо рухомих цінностей - будь-який об’єкт, що знаходиться на суходолі або під водою або вилучений звідти і який з релігійних або світських підстав класифікований, визначений або спеціально позначений будь-якою Стороною цієї Конвенції або Конвенції про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, прийнятої ЮНЕСКО у 1970 р., як такий, що є важливим для археології, доісторичного періоду, етнології, історії, літератури, мистецтва або науки і належить до таких категорій:

(a) рідкісні колекції та зразки фауни, флори, мінералів і анатомії та об’єкти, що представляють палеонтологічний інтерес;

(b) цінності, що стосуються історії, включаючи історію науки і техніки, військову та соціальну історію; життя національних лідерів, мислителів, вчених і митців та подій національного значення;

(c) предмети з археологічних розкопок (включаючи законні та незаконні) або археологічні знахідки;

(d) елементи художніх чи історичних пам’яток або археологічних об’єктів, які були відокремлені;

(e) старожитності, яким понад сто років, як от написи, монети та гравіровані печатки;

(f) предмети етнологічного значення;

(g) цінності художнього значення, такі як:

(i) твори живопису та графіки, створені повністю вручну на будь-якій основі та з будь-якого матеріалу (за винятком промислових креслень і виробів, декорованих вручну);

(ii) оригінальні твори скульптурного мистецтва з будь-якого матеріалу;

(iii) оригінальні гравюри, естампи та літографії;

(iv) оригінальні асамбляжі та поєднання з будь-яких матеріалів;

(h) рідкісні манускрипти та інкунабули, старовинні книги, документи та публікації особливого значення (історичного, художнього, наукового, літературного тощо) окремо або в колекціях;

(i) поштові марки, акцизні та подібні марки, окремо або в колекціях;

(j) архіви, включаючи фонографічні, фотографічні та кінематографічні архіви;

(k) предмети меблів, яким більше ста років, та старовинні музичні інструменти;

b) щодо нерухомих цінностей - будь-яка пам'ятка, комплекс (ансамбль), визначне місце або об’єкт будь-якого іншого виду, які знаходяться на суходолі або під водою і які з релігійних або світських підстав визначені або спеціально позначені будь-якою Стороною цієї Конвенції або будь-якою Стороною Конвенції ЮНЕСКО 1970 р., як такі, що є важливими для археології, доісторичного періоду, етнології, історії, мистецтва або науки або внесені до списку відповідно до статей 1 та 11 (пункти 2 або 4) Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийнятої ЮНЕСКО у 1972 р.

Кожна Сторона забезпечує, щоб правопорушення у виді крадіжки та інших форм незаконного заволодіння, так як вони визначені у її внутрішньому кримінальному законодавстві, поширювалися на рухомі культури і цінності.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб наступна поведінка становила кримінальне правопорушення згідно з її внутрішнім законодавством, у разі вчинення умисно:

a) проведення розкопок у землі або під водою з метою віднайдення та вилучення культурних цінностей без дозволу, який вимагається законодавством держави, у якій проводилися розкопки;

b) вилучення та зберігання рухомих культурних цінностей, викопаних без дозволу, який вимагається законодавством держави, в якій проводились розкопки;

c) незаконне зберігання рухомих культурних цінностей, розкопаних згідно з дозволом, який вимагається законодавством держави, в якій проводились розкопки.

2. Будь-яка держава може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання, у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Свропи заявити, шо вона залишає за собою право застосовувати некримінальні санкції замість кримінальних санкцій за поведінку, згадану в пункті 1 цієї статті.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб ввезення рухомих культурних цінностей, ввезення яких заборонено відповідно до її внутрішнього законодавства, на підставі того, що вони були:

a) викрадені в іншій державі;

b) розкопані або зберігалися за обставин, викладених у статті 4 цієї Конвенції; або

c) вивезені з порушенням законодавства держави, яка класифікувала, визначила або спеціально позначила такі культурні цінності відповідно до статті 2 цієї Конвенції,

у разі вчинення умисно, є кримінальним правопорушенням відповідно до її внутрішнього законодавства, якщо порушник знав, що культурні цінності були вкрадені, розкопані або вивезені з порушенням законодавства такої іншої держави.

2. Будь-яка держава може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона залишає за собою право застосовувати некримінальні санкції замість кримінальних санкцій за поведінку, зазначену в пункті 1 цієї статті.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб вивезення рухомих культурних цінностей, якщо вивезення забороняється чи здійснюється без дозволу, що вимагається згідно з її внутрішнім законодавством, становило кримінальне правопорушення відповідно до внутрішнього законодавства у разі вчинення умисно.

2. Кожна Сторона розглядає питання про вжиття необхідних заходів для застосування пункту 1 цієї статті також шодо рухомих культурних цінностей, що були незаконно ввезені.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб набуття права власності на рухомі культурні цінності, які були викрадені як це визначено у статті 3 цієї Конвенції або були викопані, ввезені чи вивезені за обставин, викладених у статтях 4, 5 або 6 цієї Конвенції, становило кримінальне правопорушення відповідно до її внутрішнього законодавства, якщо особі відомо про таке незаконне походження.

2. Кожна Сторона розглядає питання про вжиття необхідних заходів для забезпечення того, щоб поведінка, зазначена у пункті 1 цієї статті, була визнана кримінальним правопорушенням також у разі, коли особа повинна була би знати про незаконне походження культурних цінностей, якби вона проявила належну пильність та увагу при набутті права власності на культурні цінності.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб розміщення на ринку рухомих культурних цінностей, які були викрадені як це визначено у статті 3 цієї Конвенції або викопані, ввезені чи вивезені за обставин, викладених у статтях 4, 5 або 6 цієї Конвенції, становило кримінальне правопорушення відповідно до її внутрішнього законодавства, якщо особі відомо про таке незаконне походження.

2. Кожна Сторона розглядає питання про вжиття необхідних заходів для забезпечення того, щоб поведінка, зазначена у пункті 1 цієї статті, була визнана кримінальним правопорушенням також у разі, коли особа повинна була би знати про незаконне походження культурних цінностей, якби вона проявила належну пильність і увагу при розміщені культурних цінностей на ринку.

Кожна Сторона забезпечує, щоб виготовлення підроблених документів та дії з фальсифікації документів стосовно рухомих культурних цінностей, були визнані кримінальними правопорушеннями відповідно до її внутрішнього законодавства, якщо ці дії спрямовані на те, щоб видати цінності за такі, що мають законне походження.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб наступні діяння були визнані кримінальним правопорушенням відповідно до її внутрішнього законодавства у разі вчинення умисно:

a) незаконне знищення чи пошкодження рухомих або нерухомих культурних цінностей незалежно від права власності на такі цінності;

b) незаконне видалення, повністю або частково, будь-яких елементів з рухомих або нерухомих культурних цінностей з метою ввезення, вивезення або розміщення на ринку таких елементів за обставин, викладених у статтях 5, 6 і 8 цієї Конвенції.

2. Будь-яка держава може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання у заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона залишає за собою право не застосовувати пункт 1 цієї статті або застосовувати його лише в певних випадках або умовах у разі, якщо культурні цінності були знищені або пошкоджені власником культурних цінностей або за згодою власника.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб умисне пособництво чи підбурювання до вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у цій Конвенції, також становило кримінальне правопорушення згідно з її внутрішнім законодавством.

2. Кожна Сторона забезпечує, щоб умисний замах вчинити будь-яке з кримінальних правопорушень, зазначених у цій Конвенції, за винятком тих, які згадані в підпункті "а" пункту 1 статті 4. та статті 8, також було визнано кримінальним правопорушенням згідно з її внутрішнім законодавством.

3. Будь-яка держава може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання у заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона залишає за собою право не застосовувати або застосовувати лише в певних випадках або умовах положення пункту 1 цієї статті щодо правопорушень, зазначених у підпункті "а" пункту 1 статті 4.

1. Кожна Сторона вживає необхідних заходів для встановлення юрисдикції стосовно кримінальних правопорушень, зазначених у цій Конвенції, якщо правопорушення вчинено:

a) на її території;

b) на борту судна, що плаває під прапором цієї Сторони;

c) на борту повітряного судна, зареєстрованого відповідно до законодавства цієї Сторони; або

d) одним з її громадян.

2. Кожна Сторона вживає необхідних заходів для встановлення юрисдикції щодо будь-яких кримінальних правопорушень, зазначених у цій Конвенції, якщо ймовірний порушник знаходиться на її території та не може бути виданий іншій державі виключно на підставі його громадянства.

3. Кожна Сторона може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання у заяві на імя Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона залишає за собою право не застосовувати чи застосовувати лише в певних випадках або умовах юрисдикційне правило, викладене у підпункті "d" пункту 1 цієї статті.

4. Якщо більш ніж одна Сторона заявляє про свою юрисдикцію щодо ймовірного правопорушення за цією Конвенцією, відповідні Сторони у разі необхідності проводять консультації одна з одною з метою визначення найбільш прийнятної юрисдикції для здійснення кримінального переслідування.

5. Без шкоди для загальних норм міжнародного права ця Конвенція не виключає будь-яку кримінальну юрисдикцію, здійснювану Стороною відповідно до її внутрішнього законодавства.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб юридичних осіб могло бути притягнуто до відповідальності за кримінальні правопорушення, зазначені у цій Конвенції, якщо вони вчинені в їх інтересах будь-якою фізичною особою, яка діє самостійно або у складі органу юридичної особи та займає керівну посаду в цій юридичній особі на підставі:

a) повноважень представництва юридичної особи:

b) повноважень приймати рішення від імені юридичної особи;

c) повноважень здійснювати контроль у відповідній юридичній особі.

2. Крім випадків, передбачених пунктом 1 цієї статті, кожна Сторона забезпечує, щоб юридичну особу могло бути притягнуто до відповідальності у разі, якщо відсутність нагляду або контролю з боку фізичної особи, вказаної у пункті 1 цієї статті, зробила можливим вчинення кримінального правопорушення, зазначеного у цій Конвенції, в інтересах такої юридичної особи фізичною особою, яка діє з її дозволу.

3. Згідно з правовими принципами Сторони відповідальність юридичної особи може бути кримінальна, цивільна або адміністративна.

4. Така відповідальність не перешкоджає притягненню до кримінальної відповідальності фізичної особи, яка вчинила правопорушення.

1. Кожна Сторона забезпечує, щоб кримінальні правопорушення, зазначені у цій Конвенції, у разі вчинення фізичними особами, каралися ефективними, пропорційними та стримуючими санкціями, які враховують ступінь тяжкості правопорушення. Такі санкції включають, за винятком правопорушень, зазначених у підпункті "a" пункту 1 статті 4 та у підпунктах "b", "c" пункту 1 статті 5 цієї Конвенції, покарання, пов'язані з позбавленням волі, які можуть стати підставою для видачі.

2. Кожна Сторона забезпечує, щоб юридичні особи, які притягуються до відповідальності відповідно до статті 13 цієї Конвенції, підлягали ефективним, пропорційним та стримуючим санкціям, які включають кримінальні або некримінальні грошові санкції, а також можуть включати інші заходи, такі як:

a) тимчасове або постійне позбавлення права на здійснення комерційної діяльності;

b) позбавлення права на отримання державних пільг чи допомоги;