Сторони цього Протоколу,

усвідомлюючи необхідність удосконалення захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту і створення системи посиленого захисту спеціально виділених категорій культурних цінностей;

підтверджуючи важливість положень Конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, прийнятої в м. Гаага 14 травня 1954 року, та наголошуючи на необхідності доповнення цих положень заходами, спрямованими на подальше забезпечення їх виконання;

прагнучи надати Високим Договірним Сторонам Конвенції можливість активніше брати участь у захисті культурних цінностей у разі збройного конфлікту, передбачивши для цього належні процедури;

вважаючи, що норми, які регулюють захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, повинні відображати розвиток міжнародного права;

підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права й далі регулюватимуть питання, які не охоплюються положеннями цього Протоколу,

домовились про таке:

Для цілей цього Протоколу:

a) "Сторона" означає державу – учасницю цього Протоколу;

b) "культурні цінності" означають культурні цінності, згідно з визначенням, яке міститься в статті 1 Конвенці ї;

c) "Конвенція" означає Конвенцію про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, учинену в м. Гаага 14 травня 1954 року;

d) "Висока Договірна Сторона" означає державу, що є стороною Конвенції;

е) "посилений захист" означає систему посиленого захисту, що створюється відповідно до статей 10 й 11 цього Протоколу;

f) "військовий об’єкт" означає об’єкт, який за своєю природою, розташуванням, призначенням чи використанням робить ефективний внесок у військові дії, і повне або часткове руйнування, захоплення чи знешкодження якого за існуючих у цей момент обставин дає явну військову перевагу;

g) "незаконний" означає під примусом або іншим чином такий, що стався внаслідок порушення застосовних норм національного права окупованої території або міжнародного права;

h) "Перелік" означає Міжнародний перелік культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом, що створюється відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 27 цього Протоколу;

і) "Генеральний директор" означає Генерального директора ЮНЕСКО;

j) "ЮНЕСКО" означає Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури;

k) "перший Протокол" означає Протокол про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, який учинено в м. Гаага 14 травня 1954 року.

Цей Протокол доповнює Конвенцію в питаннях відносин між Сторонами.

1. На додаток до положень, які застосовуються в мирний час, цей Протокол застосовується в ситуаціях, згаданих у пунктах 1 й 2 статті 18 Конвенції та в пункті 1 статті 22 цього Протоколу.

2. Якщо одна зі сторін збройного конфлікту не зв’язана цим Протоколом, Сторони цього Протоколу залишаються зв’язаними ним у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зв’язані цим Протоколом стосовно держави – сторони конфлікту, яка не зв’язана ним, якщо й доти, доки остання визнає й застосовує положення цього Протоколу.

Застосування положень глави 3 цього Протоколу не завдає шкоди для:

a) застосування положень глави І Конвенції та глави 2 цього Протоколу;

b) застосування положень глави II Конвенції, за винятком того, що між Сторонами цього Протоколу або між Стороною та державою, яка погоджується й застосовує цей Протокол відповідно до пункту 2 статті 3 цього Протоколу, коли культурним цінностям було надано як спеціальний захист, так і посилений захист, застосовуються лише положення про посилений захист.

Підготовчі заходи, які вживаються в мирний час для охорони культурних цінностей від імовірних наслідків збройного конфлікту відповідно до статті 3 Конвенці ї, включають, у необхідних випадках, складання переліків, планування надзвичайних заходів із захисту від пожеж і руйнування споруд, підготовку до вивезення рухомих культурних цінностей чи забезпечення належного захисту цих цінностей на місцях, а також призначення компетентних органів, відповідальних за охорону культурних цінностей.

З метою забезпечення поваги до культурних цінностей відповідно до статті 4 Конвенці ї:

а) порушення зобов’язання утримуватися від учинення ворожого акту проти культурних цінностей з посиланням на крайню військову необхідність, згадану в пункті 2 статті 4 Конвенці ї, може допускатися лише тоді, коли:

i) ці культурні цінності за своїм призначенням перетворені на військовий об’єкт, і

ii) немає жодної практично можливої альтернативи для отримання рівноцінної військової переваги, за винятком тієї, яку можна отримати внаслідок учинення ворожого акту проти цього об’єкта;

b) порушення зобов’язання не використовувати культурні цінності для цілей, які можуть загрожувати їм руйнуванням або шкодою, з посиланням на крайню військову необхідність, згадану в пункті 2 статті 4 Конвенці ї, може допускатися лише тоді, коли немає можливості вибрати між таким використанням й іншим можливим методом для отримання рівноцінної військової переваги;

c) рішення про посилання на крайню військову необхідність повинно бути прийняте військовим начальником, який командує силами, рівними за розміром батальйонові чи більшій кількості або меншими за розміром силами, якщо обставини не дозволяють діяти інакше;

d) у разі нападу, що ґрунтується на рішенні, прийнятому відповідно до підпункту "а", коли це дозволяють обставини, надсилається дієве завчасне попередження.

Без шкоди для інших застережних заходів, яких відповідно до міжнародного гуманітарного права необхідно вживати під час проведення військових операцій, кожна Сторона конфлікту:

a) робить усе практично можливе, щоб пересвідчитися в тому, що об’єкти нападу не є культурними цінностями, які перебувають під захистом відповідно до статті 4 Конвенції;

b) вживає всіх практично можливих застережних заходів під час вибору засобів і методів нападу для уникнення або зведення до мінімуму завдання випадкової шкоди культурним цінностям, що перебувають під захистом згідно зі статтею 4 Конвенції;

c) утримується від прийняття рішень про скоєння будь-якого нападу, який, як можна очікувати, завдасть випадкової шкоди культурним цінностям, які перебувають під захистом відповідно до статті 4 Конвенції, і який був би надзвичайним порівняно з конкретною та прямою військовою перевагою, яку передбачається отримати, а також

d) скасовує чи призупиняє напад, якщо стає очевидним:

i) що об’єкт є культурною цінністю, яка перебуває під захистом відповідно до статті 4 Конвенції;

ii) що цей напад, як можна очікувати, випадково завдасть шкоди культурним цінностям, що перебувають під захистом відповідно до статті 4 Конвенції, і був би надзвичайним порівняно з конкретною та прямою військовою перевагою, яку передбачається отримати.

Сторони конфлікту у максимально можливій мірі:

a) вивозять рухомі культурні цінності з місць, що знаходяться поблизу військових об’єктів, чи передбачають належний захист на місцях;

b) уникають розташування військових об’єктів поблизу культурних цінностей.

1. Без шкоди для положень статей 4 та 5 Конвенції Сторона, яка окупувала цілком або частково територію іншої Сторони, забороняє та попереджає стосовно окупованої території:

a) будь-який незаконний експорт, інше незаконне переміщення або незаконна передача права власності на культурну цінність;

b) будь-які археологічні розкопки, якщо тільки це не вимагається виключно для охорони, обліку чи збереження культурної цінності;

c) будь-які модифікації або зміну виду використання культурної цінності, що мають на меті приховання або знищення доказу культурного, історичного чи наукового характеру.

2. Будь-які археологічні розкопки культурних цінностей на окупованій території, їх модифікації чи зміна виду їх використання здійснюються, якщо тільки це дозволяють обставини, у тісному співробітництві з компетентними національними органами окупованої території.

Культурні цінності можуть бути взяті під посилений захист, якщо вони відповідають таким трьом умовам:

a) вони є культурною спадщиною, що має величезне значення для людства;

b) вони охороняються завдяки прийняттю на національному рівні належних правових та адміністративних заходів, що визнають їхню виняткову культурну й історичну цінність і забезпечують захист на найвищому рівні;

c) вони не використовуються для військових цілей або прикриття військових об’єктів і Сторона, яка здійснює контроль над культурними цінностями, зробила заяву на підтвердження того, що вони не використовуватимуться подібним чином.

1. Кожна Сторона подає Комітетові перелік культурних цінностей, стосовно яких вона має намір просити про надання посиленого захисту.

2. Сторона, яка наділена юрисдикцією або контролем над культурними цінностями, може звернутись із проханням про їх включення до Переліку, що підготовлюється відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 27 цього Протоколу. Це прохання включає всю необхідну інформацію, пов’язану з критеріями, згаданими в статті 10 цього Протоколу. Комітет може запропонувати Стороні включити культурні цінності до Переліку.

3. Інші Сторони, Міжнародний комітет "Блакитний щит" та інші неурядові організації, наділені відповідним досвідом, можуть звертати увагу Комітету на конкретну культурну цінність, У таких випадках Комітет може прийняти рішення запропонувати Стороні запитати включення цієї культурної цінності до Переліку.

4. Ні прохання про включення культурних цінностей, які знаходяться на території, суверенітет чи юрисдикція стосовно якої оспорюється більш ніж однією державою, ні їх включення жодним чином не завдають шкоди правам сторін спору.

5. Після отримання прохання про включення до Переліку Комітет інформує про це прохання всі Сторони. Сторони можуть висловити Комітетові свої заперечення стосовно цього прохання впродовж 60 днів. Ці заперечення робляться лише на основі критеріїв, згаданих у статті 10 цього Протоколу. Вони повинні бути конкретними й стосуватися лише фактів. Комітет розглядає заперечення, забезпечивши для Сторони, яка запитує включення, обґрунтовану можливість відповісти до прийняття ним рішення. Коли такі заперечення знаходяться на розгляді Комітету, рішення про включення до Переліку приймаються, незважаючи на положення статті 26 цього Протоколу, більшістю в чотири п’ятих від кількості присутніх членів і членів, що беруть участь у голосуванні.

6. Під час прийняття рішення стосовно прохання Комітет повинен запитати думку урядових та неурядових організацій, а також окремих експертів.

7. Рішення про надання або відмову в наданні посиленого захисту може прийматись лише на основі критеріїв, згаданих у статті 10 цього Протоколу.

8. У виняткових випадках, коли Комітет дійшов висновку, що Сторона, яка запитує включення культурних цінностей до Переліку, не може дотриматися критеріїв підпункту "b" статті 10 цього Протоколу, Комітет може прийняти рішення про надання посиленого захисту за умови, що запитуюча Сторона звернеться з проханням про надання міжнародної допомоги відповідно до статті 32 цього Протоколу.

9. У разі початку військових дій Сторона конфлікту може в терміновому порядку запросити надання посиленого захисту культурним цінностям, які перебувають у межах її юрисдикції або під її контролем, шляхом надіслання такого прохання до Комітету. Комітет негайно передає це прохання всім Сторонам конфлікту. В таких випадках Комітет невідкладно розглядає заперечення всіх заінтересованих Сторін. Рішення про надання тимчасового посиленого захисту приймається якнайшвидше й, незважаючи на положення статті 26 цього Протоколу, більшістю в чотири п’ятих його присутніх членів і членів, що беруть участь у голосуванні. Тимчасовий посилений захист може надаватись Комітетом в очікуванні результатів регулярної процедури надання посиленого захисту до моменту прийняття остаточного рішення за умови дотримання положень підпунктів "а" і "с" статті 10 цього Протоколу.

10. Посилений захист надається Комітетом культурним цінностям з моменту їх включення до Переліку.

11. Генеральний директор негайно надсилає Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй та всім Сторонам повідомлення про будь-яке рішення Комітету включити культурну цінність до Переліку.

Сторони конфлікту повинні забезпечувати недоторканність культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом, утримуючись від перетворення таких цінностей в об’єкт нападу або від будь-якого використання цих цінностей і безпосередньо прилеглих до них місць для підтримки військових дій.

1. Культурні цінності, які перебувають під посиленим захистом, можуть утратити такий захист лише у таких випадках:

a) якщо такий захист призупинено чи скасовано відповідно до статті 14 цього Протоколу, або

b) якщо й коли такі цінності за своїм використанням стають військовим об’єктом;

2. За обставин підпункту "b" пункту 1 цієї статті такі цінності можуть ставати об’єктом нападу лише за умов, що:

a) напад є єдиним практично можливим засобом припинити використання цінностей, згаданих у підпункті "b" пункту 1 цієї статті;

b) вжито всіх можливих застережних заходів під час вибору засобів і методів нападу з метою припинення такого використання та уникнення або зведення до мінімуму шкоди культурним цінностям;

c) обставини не дозволяють з огляду на вимоги негайного самозахисту:

i) наказ про напад віддається на вищому оперативному рівні командування;

ii) силам супротивника надсилається дієве завчасне попередження з вимогою припинити використання, згадане в підпункті "b" пункту 1 цієї статті, та

iii) силам супротивника надаються обґрунтовані строки для виправлення ситуації.

1. Якщо культурні цінності більше не відповідають одному з критеріїв, згаданих у статті 10 цього Протоколу, Комітет може призупинити дію статусу посиленого захисту або скасувати цей статус шляхом вилучення цих культурних цінностей з Переліку.

2. У разі істотного порушення статті 12 цього Протоколу стосовно культурних цінностей, які перебувають під посиленим захистом, у зв’язку з їх використанням для підтримки військових дій, Комітет може призупинити дію статусу посиленого захисту. Якщо такі порушення продовжуватимуться, Комітет може у виняткових випадках скасувати статус посиленого захисту шляхом вилучення цих культурних цінностей з Переліку.

3. Генеральний директор негайно надсилає Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй і всім Сторонам цього Протоколу повідомлення про будь-яке рішення Комітету призупинити чи скасувати посилений захист.

4. Перш ніж прийняти таке рішення, Комітет надає Сторонам можливість висловити свої погляди.

1. Будь-яка особа скоює злочин у розумінні цього Протоколу, якщо ця особа навмисно та всупереч Конвенції або цьому Протоколу вчиняє будь-яке з таких дій:

а) робить культурні цінності, які перебувають під посиленим захистом, об’єктом нападу;

b) використовує культурні цінності, які перебувають під посиленим захистом, чи безпосередньо прилеглі до них місця для підтримки військових дій;

c) знищує або присвоює у великих масштабах культурну власність, яка перебуває під захистом відповідно до положень Конвенції й цього Протоколу;

d) робить культурні цінності, які перебувають під захистом відповідно до положень Конвенції й цього Протоколу, об’єктами нападу;

e) вчиняє акти крадежу, грабежу або незаконного присвоєння чи акти вандалізму, спрямовані проти культурних цінностей, які перебувають під захистом відповідно до положень Конвенції.

2. Кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть виявитись необхідними, для визнання кримінальними злочинами згідно з її національним законодавством діянь, передбачених у цій статті, і для встановлення для таких злочинів відповідних покарань. При цьому Сторони дотримуються загальних принципів права й міжнародного права, зокрема норм, що поширюють індивідуальну кримінальну відповідальність на інших осіб, крім тих, які безпосередньо вчинили діяння.

1. Без шкоди для пункту 2 цієї статті кожна Сторона вживає законодавчих заходів, необхідних для встановлення її юрисдикції стосовно злочинів, передбачених у статті 15 цього Протоколу, у таких випадках:

a) якщо такий злочин скоєно на території цієї держави;

b) якщо підозрюваний є громадянином цієї держави;

c) у разі злочинів, передбачених у підпунктах "а"–"с" пункту 1 статті 15 цього Протоколу, якщо підозрюваний знаходиться на її території.

2. Стосовно здійснення юрисдикції й без шкоди для статті 28 Конвенції:

a) цей Протокол не перешкоджає настанню індивідуальної кримінальної відповідальності чи здійсненню юрисдикції відповідно до тих положень національного чи міжнародного права, які можуть бути застосовані й не зачіпають здійснення юрисдикції відповідно до міжнародного звичаєвого права;

b) за винятком тих випадків, коли Держава, яка не є Стороною цього Протоколу, може визнати й застосовувати його положення відповідно до пункту 2 статті 3 цього Протоколу, військовослужбовці та громадяни будь-якої Держави, яка не є Стороною цього Протоколу, за винятком тих громадян, які служать у збройних силах держави, яка є Стороною цього Протоколу, не несуть індивідуальної кримінальної відповідальності відповідно до цього Протоколу, й цей Протокол не передбачає зобов’язання встановлення її юрисдикції стосовно таких осіб чи їх екстрадиції.

1. Сторона, на території якої встановлено присутність особи, що підозрюється в скоєні злочину, передбаченого в підпунктах "а"–"с" пункту 1 статті 15 цього Протоколу, передає без якихось винятків і без невиправданої затримки справу на розгляд своїх компетентних органів, якщо тільки вона не видає цю особу, для цілей кримінального переслідування в рамках розгляду, який проводиться згідно з її національним законодавством або, де це застосовується, відповідними нормами міжнародного права.

2. Без шкоди, в необхідних випадках, для відповідних норм міжнародного права, будь-якій особі, стосовно якої у зв’язку з Конвенцією або цим Протоколом проводиться розгляд, гарантується справедливе поводження та справедливий суд відповідно до національного та міжнародного права на всіх стадіях розгляду й таким особам у жодному разі не надаються гарантії менш сприятливі, ніж ті, що передбачені міжнародним правом.