Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

ураховуючи, що однією із цілей Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та заохочення ідеалів і принципів, які ґрунтуються на повазі прав людини, демократії та верховенстві права, що є спільною спадщиною;

визнаючи необхідність поставити людей і людські цінності в центр розширеної та міждисциплінарної концепції культурної спадщини;

наголошуючи на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві;

визнаючи, що кожна особа при дотриманні прав та свобод інших осіб має право користуватися культурною спадщиною за своїм вибором, що є одним з аспектів права на вільну участь у культурному житті, закріпленого в Загальній декларації прав людини ООН (1948 року) та гарантованого Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966 року) ;

будучи переконаними в необхідності залучати всіх членів суспільства до безперервного процесу визначення культурної спадщини та управління нею;

будучи переконаними в обґрунтованості принципу політики спадщини та ініціатив у сфері освіти, які стосуються всіх видів культурної спадщини на рівній основі й таким чином сприяють діалогові між культурами та релігіями;

посилаючися на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року ) , Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року) , Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року) ;

будучи переконаними у важливості створення загальноєвропейських рамок для співробітництва в динамічному процесі втілення цих принципів у життя,

домовилися про таке:

Сторони цієї Конвенції домовляються:

a) визнавати права, пов’язані з культурною спадщиною, як невід’ємну частину права на участь у культурному житті, як це визначено в Загальній декларації прав людини ;

b) визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини;

c) наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя;

d) уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників.

Для цілей цієї Конвенції:

a) культурна спадщина є сукупністю ресурсів, успадкованих від минулого, які люди, незалежно від своєї приналежності, уважають відображенням і вираженням своїх постійно мінливих цінностей, вірувань, знань і традицій. Вона охоплює всі аспекти середовища, які виникли в результаті взаємодії в часі між людьми та місцями;

b) співтовариство спадщини складається з людей, що цінують певні аспекти культурної спадщини, які вони в рамках громадської діяльності бажають зберегти й передати прийдешнім поколінням.

Сторони погоджуються сприяти розумінню спільної спадщини Європи, яка складається з:

a) усіх форм культурної спадщини в Європі, які разом складають спільне джерело пам’яті, розуміння, самобутності, згуртованості й творчості, а також

b) ідеалів, принципів і цінностей, які отримані з досвіду, накопиченого завдяки прогресові й конфліктам минулого, та які сприяють розвиткові мирного й стабільного суспільства, яке ґрунтується на повазі прав людини, демократії та верховенстві права.

Сторони визнають, що:

a) кожний, поодинці або спільно, має право користуватися культурною спадщиною та сприяти її збагаченню;

b) кожний, поодинці або спільно, зобов’язаний поважати культурну спадщину інших так само, як власну спадщину, а тому й спільну спадщину Європи;

с) здійснення права на культурну спадщину може підлягати лише таким обмеженням, які є необхідними в демократичному суспільстві для захисту громадського інтересу, прав та свобод інших.

Сторони зобов’язуються:

a) визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства;

b) підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення;

c) забезпечувати з урахуванням особливих умов кожної Сторони наявність положень у законодавстві для здійснення права на культурну спадщину, як це визначено в статті 4;

d) заохочувати економічний та соціальний клімат, який сприяє участі в діяльності, пов’язаній з культурною спадщиною;

e) сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактора для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості;

f) визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження;

g) розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції.

Жодне положення цієї Конвенції не тлумачиться як таке, що:

a) обмежує або підриває права людини і основоположні свободи, які можуть бути гарантовані міжнародними документами, особливо Загальною декларацією прав людини та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод ;

b) зачіпає сприятливіші положення, які стосуються культурної спадщини й середовища та які містяться в інших національних або міжнародних правових документах;

c) створює права, що мають позовну силу.

Сторони зобов’язуються через органи державної влади та інші компетентні органи:

a) заохочувати роздуми про етику й методи представлення культурної спадщини, а також повагу до різноманітності тлумачень;

b) ініціювати процеси примирення для справедливого врегулювання ситуацій, коли одна й та сама культурна спадщина в різних громадах пов’язана із суперечливими цінностями;

c) розвивати знання про культурну спадщину як ресурс для полегшення мирного співіснування шляхом сприяння довірі та взаєморозумінню для врегулювання та недопущення конфліктів;

d) інтегрувати ці підходи в усі аспекти безперервної освіти й професійної підготовки.

Сторони зобов’язуються використовувати всі аспекти спадщини культурного середовища для:

a) збагачення процесів економічного, політичного, соціального й культурного розвитку та планування землекористування за допомогою вивчення впливу на культурну спадщину та використання в разі необхідності стратегій зменшення шкоди;

b) сприяння інтегрованому підходу до політики, яка стосується культурного, біологічного, геологічного та ландшафтного різноманіття, для досягнення балансу між цими елементами;

c) зміцнення соціальної згуртованості шляхом виховання почуття загальної відповідальності за місця проживання людей;

d) сприяння досягненню якості в сучасних перетвореннях середовища без шкоди для його культурних цінностей.

Для підтримки культурної спадщини Сторони зобов’язуються:

a) заохочувати повагу до цілісності культурної спадщини шляхом забезпечення того, щоб у рішеннях про зміни враховувалося розуміння пов’язаних із цим культурних цінностей;

b) розробляти й просувати принципи сталого управління, а також заохочувати утримання;

c) забезпечувати, щоб у всіх загальних технічних регламентах ураховувалися особливі вимоги до збереження культурної спадщини;

d) сприяти використанню матеріалів, методів і навичок, які ґрунтуються на традиціях, а також досліджувати можливості їхнього застосування в сучасних умовах;

e) сприяти високій якості роботи через системи професійної кваліфікації та акредитації окремих осіб, підприємств та установ.

Для повного використання потенціалу культурної спадщини як фактора сталого економічного розвитку Сторони зобов’язуються:

a) підвищувати рівень обізнаності про економічний потенціал культурної спадщини та використовувати його;

b) ураховувати специфічний характер та інтереси культурної спадщини під час розробки економічної політики, а також

c) забезпечувати, щоб у рамках цієї політики поважалася цілісність культурної спадщини без шкоди для її основних цінностей.

В управлінні культурною спадщиною Сторони зобов’язуються:

a) сприяти комплексному й добре поінформованому підходові органів державної влади в усіх секторах і на всіх рівнях;

b) розробляти юридичні, фінансові та професійні рамки, які уможливлюють здійснення спільної діяльності органів державної влади, експертів, власників, інвесторів, підприємців, неурядових організацій та громадянського суспільства;