З метою вдосконалення методологічної роботи структурних підрозділів Державної податкової адміністрації України та забезпечення відповідності проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва до законодавства Європейського Союзу та вимог угод ГАТТ-СОТ,

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ, що додаються.

<...>

1.1. Методичні рекомендації щодо приведення проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва у відповідність до законодавства Європейського Союзу та вимог положень угод ГАТТ-СОТ (далі - Методичні рекомендації) розроблені відповідно до:

Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 року;

Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ);

Спільної стратегії щодо України, схваленої Європейською Радою на Гельсінському саміті 11 грудня 1999 року;

Закону України від 21 листопада 2002 року N 228-IV "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

Закону України від 18.03.2004 N 1629-IV "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615;

Указу Президента України від 9 лютого 1999 року N 145 "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади";

Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14 вересня 2000 року N 1072;

Указу Президента України від 5 вересня 2001 року N 797/2001 "Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі";

Указу Президента України від 5 лютого 2002 року N 104/2002 "Про Програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі";

постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 року N 852 "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року N 1496 "Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу";

постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року N 915 "Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України";

наказу Державної податкової адміністрації України від 02.09.2002 N 407 "Про затвердження Порядку підготовки і подання до Кабінету Міністрів України проектів законодавчих та нормативно-правових актів та їх супроводження при розгляді у Кабінеті Міністрів України та у Верховній Раді України";

розпорядження Державної податкової адміністрації України від 27 листопада 2001 року N 361-р "Щодо вдосконалення методологічної роботи".

1.2. Методичні рекомендації є документом рекомендаційного характеру, призначеним для використання структурними підрозділами Державної податкової адміністрації України при розробці проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

1.3. Терміни, що використовуються при здійсненні адаптації законодавства, вживаються у такому значенні:

(1) акт законодавства Європейського Союзу - нормативно-правовий акт, ухвалений компетентним органом або компетентними органами Європейського Союзу;

(2) адаптація - процес розробки і прийняття нормативно-правових актів та створення умов для їх належного впровадження і застосування з метою поступового досягнення повної відповідності права України до європейського права.

Правова адаптація має такі форми:

а) наближення - процес прийняття, внесення змін чи скасування правових норм з метою наближення положень національного законодавства до положень актів законодавства Європейського Союзу для створення належних умов імплементації правового порядку Європейського Союзу,

б) координація - процес узгодження тієї частини національного законодавства та практики його застосування, з якої наближення або транспозиція є неможливими або непотрібними,

в) імплементація - процес транспонування актів законодавства Європейського Союзу, включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають європейському праву, органами державної влади (імплементація у широкому сенсі);

(3) гармонізація - процес коригування законодавства держав - членів Європейського Союзу на підставі правових актів ЄС, зокрема директив, які мають обов'язкову силу для держав - членів ЄС та вимагають від цих держав приведення їх внутрішнього законодавства у відповідність до положень директив;

(4) директива - юридично обов'язковий акт, прийнятий компетентним органом ЄС, який належить до вторинного законодавства ЄС і є обов'язковим для кожної держави - члена ЄС, якій він адресований, щодо результату, який має бути досягнутий. Цей акт однак залишає національним органам влади вибір форм та методів імплементації. Деякі директиви є більш загальними, інші - більш детальними. Чим більш загальною є директива, тим більшу свободу тлумачення матиме орган влади, що гармонізує національне законодавство до цієї директиви;

(5) регламент - юридично обов'язковий акт, ухвалений компетентними органами Європейського Союзу, що має загальне застосування та юридичну силу в усій своїй цілісності і прямо застосовується у всіх державах - членах Європейського Союзу.

Регламенти видаються лише тоді, коли необхідно доповнити (а не гармонізувати) правовий порядок країн-членів додатковими наднаціональними правовими режимами. Що стосується регламентів, то їх не потрібно транспонувати до національного законодавства, оскільки вони автоматично застосовуються по відношенню до громадян та компаній, а не лише стосовно країн-членів. Залежно від рамок регламенту кожна країна-член може у разі необхідності додатково приймати нормативно-правові акти, які покликані зробити регламент повністю функціональним у відповідній країні;

(6) рекомендація - правовий акт, який приймається компетентним органом ЄС і належить до вторинного законодавства ЄС та не має обов'язкової сили.

Згідно із статтею 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами визначено, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством є зближення чинного і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства.

Відповідно до пункту 29 розділу VI Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року N 915 "Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України", підготовлені проекти подаються головним розробником на експертизу до Міністерства юстиції України разом з довідкою про відповідність проекту основним положенням законодавства Європейського Союзу, форма якої наведена у додатку 10 до зазначеної постанови.

Тобто елементом адаптації законодавства України до законодавства ЄС є перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність європейському законодавству з метою недопущення прийняття актів, які суперечать законодавству Європейського Союзу.

У зв'язку із зазначеним, при розробці проектів нормативно-правових актів головними завданнями є:

- вивчення норм законодавства ЄС щодо врегулювання та вирішення питань, що належать до сфери правового регулювання проектів;

- дотримання норм європейського права при розробці проектів нормативно-правових актів;

- подання розроблених проектів Департаменту методології для проведення експертизи та підготовки довідки про відповідність їх положень нормам законодавства ЄС не пізніше ніж за 5 днів до терміну подання проектів нормативно-правових актів на експертизу до Міністерства юстиції України.

Європейське співтовариство розглядає мікропідприємства, малі та середні підприємства (далі - ММСП), як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринку, також як фактор забезпечення зайнятості населення.

З метою регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва у ЄС розроблені та діють програми підтримки та розвитку ММСП.

Покращення податкового середовища для ММСП є одним із ключових аспектів ініціатив, які здійснюються у цьому напрямку.

З метою забезпечення відповідності положень розроблюваних проектів нормативно-правових актів з питань спрощеної системи оподаткування до законодавства Європейського Союзу необхідно керуватись такими рекомендаціями Європейського Союзу:

1) Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 року стосовно оподаткування малих та середніх підприємств.

Рекомендація Комісії 94/390/ЄЕС від 25 травня 1994 року є базовою щодо гармонізації законодавства держав - членів Європейського Союзу стосовно оподаткування малих та середніх підприємств.

У Рекомендації 94/390/ЄЕС звертається увага на оподаткування одноособових володінь та партнерств.

За загальним правилом спільна діяльність без створення юридичної особи (партнерство) у державах - членах ЄС оподатковується так само, як доходи фізичних осіб - за прогресивною ставкою прибуткового податку з фізичних осіб.

При невеликих доходах таких суб'єктів господарювання, коли ставка податку є відносно невисокою, податковий тягар не є надто обтяжливим для суб'єктів малого підприємництва, і більш вигідною у порівнянні зі сплатою податку на прибуток підприємств є сплата прибуткового податку з фізичних осіб.

Однак із розширенням діяльності застосування вищої граничної ставки прибуткового податку з фізичних осіб значним чином обмежує фінансові можливості цього суб'єкта, зокрема, щодо самофінансування та здійснення інвестицій. Тому доцільно надати суб'єктам малого підприємництва можливість вибору більш сприятливого для них режиму оподаткування, оскільки вони становлять переважну більшість учасників ринку, забезпечують нові робочі місця, сприяють пожвавленню економіки країни.

Відповідно до статті 1 Рекомендації 94/390/ЄЕС держави-члени закликаються до вжиття таких податкових заходів, які є необхідними для виправлення негативних наслідків прогресивного прибуткового податку, сплачуваного одноособовими володіннями та партнерствами в частині, що стосується прибутків, які використовуються для цілей реінвестування. Зокрема, повинна бути розглянута можливість надання цим підприємствам та партнерствам права надавати перевагу сплаті податку на прибуток юридичних осіб та/або обмеження розміру податку, яким обкладаються прибутки, що використовуються для цілей реінвестування, до ставки, співрозмірної із ставкою податку на прибуток юридичних осіб.

При цьому, статтею 2 Рекомендації 94/390/ЄЕС визначено, що держави-члени закликаються до вжиття чи розширення заходів, необхідних для усунення податкових перешкод при зміні організаційно-правової форми підприємств і, зокрема, при створенні юридичної особи із одноособових володінь та партнерств.

2) Рекомендація Комісії 94/1069/ЄЕС від 7 грудня 1994 року щодо переведення малих та середніх підприємств.

Рекомендація Комісії від 7 грудня 1994 року 94/1069/ЄЕС є базовою щодо спрощення переведення малих та середніх підприємств, покращення податкового середовища і спрямована на обмеження податкових зборів стосовно спадщини або дарування.

Згідно зі статтею 1 зазначеної Рекомендації державам-членам пропонується вжити найбільш прийнятних заходів щодо їхніх правових, податкових та адміністративних систем з метою:

- ознайомлення власників з проблемами здійснення переведення і, таким чином, заохочення їх до ефективної підготовки проведення успадкування протягом свого життя;

- забезпечення фінансового середовища, сприятливого для здійснення успішного переведення;

- надання підприємцю можливості ефективно підготуватись до здійснення переведення за допомогою використання відповідних процедур;

- забезпечення збереження партнерства та одноособового володіння на випадок смерті партнера чи одноособового власника;