Ухвалою слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва Усатової І.А. від 13 грудня 2016 року в справі № 760/11447/16-к, провадження № 1-кс/760/16749/16, частково задоволено клопотання старшого детектива – заступника керівника Третього відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (далі – Національне бюро), яке погоджено прокурором у кримінальному провадженні начальником другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, дозволено окремим детективам указаного відділу проведення обшуку "в кабінеті Голови ЦВК № 401, що знаходиться на четвертому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, площа Лесі України, 1" з метою відшукання та вилучення перелічених у зазначеній ухвалі речей та документів.

Детектив Національного бюро Третього відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного бюро в період з 23 год. 12 хв. 13 грудня 2016 року до 00 год. 30 хв. 14 грудня 2016 року за участю спеціаліста – начальника відділу детективів кримінальної лабораторії Національного бюро, детектива Національного бюро, керівника Секретаріату Центральної виборчої комісії та заступника керівника Секретаріату Комісії провів обшук у кабінеті № 401, розташованому на четвертому поверсі адміністративної будівлі Центральної виборчої комісії за адресою пл. Лесі Українки, 1, м. Київ.

Про проведення вказаної процесуальної дії складено протокол, за змістом якого керівнику Секретаріату Комісії запропоновано видати зазначені в ухвалі речі та документи, на що останній заявив, що кабінет № 401 не використовується Головою Комісії, а про запитувані речі та документи йому нічого не відомо. Також у протоколі вказано, що у зв’язку з відмовою видати те, що вимагається, було проведено обшук у згаданому кабінеті. Крім того, протокол містить зауваження та доповнення присутніх під час проведення обшуку працівників Комісії щодо повідомлення ними працівникам Національного бюро про використання кабінету № 401 не Головою Комісії, а іншим членом Центральної виборчої комісії.

У зв’язку з викладеним Центральна виборча комісія зазначає.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України та законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів у порядку та в межах, установлених законами України.

Комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об’єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності (частина друга статті 2 зазначеного Закону ).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Основного Закону України).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро" Національне бюро є державним правоохоронним органом, основними принципами діяльності якого, зокрема, є верховенство права, повага та дотримання прав і свобод людини і громадянина, законність, безсторонність та справедливість, підконтрольність і підзвітність суспільству та визначеним законом державним органам.

Відповідно до статті 8 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, згідно з яким людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено зокрема, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій особі право вчиняти будь-яку дію, спрямовану на обмеження будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

У рішенні Європейського Суду з прав людини ( справа "Заїченко проти України (№ 2)") наголошувалося, що формулювання "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід не тільки мав підґрунтя у національному законодавстві, а й також був сумісний з принципом верховенства права, який прямо зазначається у преамбулі Конвенції і є невід’ємною частиною мети і завдання статті 8 Конвенції. Таким чином, закон повинен бути доступним і передбачуваним, тобто сформульованим достатньо чітко, щоб забезпечити особі можливість – за необхідності шляхом надання відповідної поради – регулювати свою поведінку. Крім того, Суд акцентував увагу на тому, щоб національне законодавство відповідало цим вимогам, воно повинно надавати адекватний юридичний захист від свавілля та, відповідно, із достатньою чіткістю зазначати межі повноважень, наданих компетентним органам влади, та спосіб їхнього здійснення (див. рішення у справі "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" (S. and Marper v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 30562/04 і № 30566/04, п. 95, ECHR 2008, з подальшими посиланнями).

У свою чергу КПК України містить засоби правового захисту від довільного зазіхання з боку органів влади, включаючи, крім іншого, і заборону вилучення будь-яких документів і речей, що не мають прямого відношення до справи, яка розслідується.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року в справі № 6-рп/2001, кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Частиною першою статті 9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Статтею 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Проведення слідчих (розшукових) дій, до яких, серед іншого, віднесено і обшук, регламентує глава 20 КПК України.

За змістом статті 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені.

Проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.

Відповідно до статті 234 КПК України метою проведення обшуку є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді, що приймається за результатами розгляду, зокрема, погодженого з прокурором клопотання слідчого, яке повинно містити передбачені частиною третьою статі 234 КПК України відомості, серед яких житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, яких планується відшукати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

При цьому згідно з пунктом 4 частини п’ятої статті 234 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Відповідно до частини другої статті 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК України, а також містити, зокрема, відомості про житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.