Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича - суддя-доповідач,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю: представників суб'єкта права на конституційне подання Ємця Івана Григоровича - радника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Таргонія Станіслава Івановича - завідувача відділу кримінального права Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Ткаченка Миколи Степановича - завідувача відділу конституційного і адміністративного права Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України; Лукашової Надії Павлівни - Постійного представника Верховного Суду України в Конституційному Суді України; Матвієнко Лариси Яківни - представника Генеральної прокуратури України,

розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до статей 235, 236 та глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України" від 31 жовтня 1995 року і щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 42, 43 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали відповідно конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та конституційні звернення громадян Будинської С.О. і Ковриги С.В.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України, а також відповідно до статті 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" наявність неоднозначного застосування положення абзацу четвертого статті 248-3 цього Кодексу судами України.

Заслухавши суддю-доповідача Вознюка В.Д., пояснення Таргонія С.І., Ткаченка М.С., Селіванова А.О., Носова В.В., Лукашової Н.П., Матвієнко Л.Я. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у поданні до Конституційного Суду України порушує питання щодо відповідності положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України положенням статей 55, 124 Конституції України, а громадяни Будинська С.О. і Коврига С.В. звернулися з клопотаннями дати офіційне тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України.

На думку автора подання, положення абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України, які виключають з підвідомчості судів скарги на: акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці (абзац третій); акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження (абзац четвертий); акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції (абзац п'ятий), обмежують право особи на судовий захист та звужують коло правовідносин, на які поширюється юрисдикція судів, а отже, суперечать положенням статей 55, 124 Конституції України.

Громадяни Будинська С.О. і Коврига С.В. свої конституційні звернення обгрунтовують тим, що суди загальної юрисдикції неоднозначно застосовують положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України. Зокрема, приймаючи рішення за скаргами на дії прокурора, одні суди загальної юрисдикції на підставі положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України залишали їх без розгляду, посилаючись на непідвідомчість судам цієї категорії скарг, інші, керуючись статтями 55, 124 Конституції України, приймали такі скарги до розгляду.

2. У процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України Таргоній С.І. і Ткаченко М.С. підтримали конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стверджуючи, що положення абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України суперечать нормам статей 55, 64, 124 Конституції України, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а виключення з підвідомчості судів скарг на акти і дії, передбачені положеннями абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України, обмежує право громадян на судовий захист своїх прав.

Селіванов А.О. констатував, що всі правовідносини підлягають розгляду у судовому порядку. Проте закон встановлює загальний і спеціальний порядок оскарження, а стаття 248-3 ЦПК України визначає, що є такі сфери правовідносин, для яких існує спеціальний порядок оскарження. Тому, на його думку, Конституційний Суд України повинен дати офіційне тлумачення положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України.

Носов В.В. зазначив, що положення абзаців третього, п'ятого статті 248-3 ЦПК України не відповідають положенням Конституції України, оскільки безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного. Проте в абзаці четвертому статті 248-3 ЦПК України передбачено випадки, коли в порядку глави 31-А ЦПК України не підлягають оскарженню акти і дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження.

На думку Лукашової Н.П., положення абзацу третього зазначеної статті суперечить статтям 55, 124 Конституції України, оскільки конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Положення абзацу четвертого виключає можливість оскарження до суду актів і дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, передбаченому главою 31-А, стосовно яких законом встановлено інший порядок судового оскарження. Щодо положення абзацу п'ятого статті 248-3 ЦПК України, то оскільки суд не повинен втручатися у внутріорганізаційну діяльність об'єднань громадян, воно є конституційним.

Матвієнко Л.Я., підтверджуючи позицію Генеральної прокуратури України, зазначила, що положення абзацу третього статті 248-3 ЦПК України суперечить вимогам статей 55, 124 Конституції України. Положення абзацу четвертого не суперечить Конституції України (є конституційним), оскільки чинним Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено інший порядок оскарження актів і дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Положення абзацу п'ятого цієї статті, на її думку, "має певну невідповідність Конституції України".

3. Вирішуючи спір щодо конституційності положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України, Конституційний Суд України виходить з такого.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення частини другої статті 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Громадянин має право безперешкодно звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.

Аналіз положень статей 8, 55, 64 Конституції України дає підстави стверджувати, що право на судовий захист належить до основних) невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина. Зокрема, положення частини другої статті 64 не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це повністю відповідає Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією і законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8).

Відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

4. Конституція України, закріпивши право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Главою 31-А ЦПК України врегульовано: право на звернення громадян із скаргою до суду; предмет судового оскарження; порядок звернення із скаргою і розгляд загальними судами України скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності як окремої групи адміністративно-правових відносин. Відповідно до частини третьої статті 248-1 цієї глави до суб'єктів, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти оскарження), належать: "органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями".

Право на звернення із скаргою до суду на підставі статті 248-1 ЦПК України мають лише фізичні особи, які вважають, що суб'єктом оскарження порушено їх права чи свободи. В таких випадках предметом судового оскарження в порядку глави 31-А ЦПК України можуть бути як колегіальні, так і одноособові рішення, дії або бездіяльність суб'єктів оскарження, акти нормативного та індивідуального характеру у сфері управлінської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦПК України порядок розгляду справ, перелічених у пункті 3 статті 236 ЦПК України, "по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності" визначається правилами глави 31-А цього Кодексу, за винятками, які містяться, зокрема, в положеннях абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 цієї глави.