Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Заїченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П. Лоренцен, Голова,

пані С. Ботучарова,

п. К. Юнгвірт,

п. В. Буткевич,

пані М. Цаца-Ніколовська,

п. Р. Маруст,

п. М. Віллігер, судді,

та пані К. Вестердік, Секретар секції,

після обговорення за закритими дверима 23 жовтня 2007 року

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (№ 29875/02), поданою до Суду громадянином України п. Володимиром Георгійовичем Заїченком (далі - заявник) 16 липня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - п. Юрієм Зайцевим та заступником Міністра юстиції Валерією Лутковською.

3. 22 січня 2007 року Суд визнав заяву частково неприйнятною та вирішив направити до Уряду скарги щодо тривалості провадження, відсутності засобів юридичного захисту та невиконання рішення суду. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

А. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1956 році та проживає в місті Дніпропетровську.

5. 22 вересня 1998 року кримінальна справа, порушена проти заявника за підозрою в ухиленні від сплати податків, була закрита за реабілітуючими обставинами.

6. У грудні 1998 року заявник подав позов до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями слідчих органів.

7. 10 вересня 1999 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні поданої скарги як безпідставної. 1 листопада 1999 року Дніпропетровський обласний суд ( далі - обласний суд)-1 скасував рішення та направив справу на новий розгляд.

8. 2 лютого 2000 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, не визначивши боржника, присудив заявнику 3000 грн-2 компенсації моральної шкоди. 21 лютого 2000 року це рішення було залишено без змін Дніпропетровським обласним судом та набрало законної сили. Заявник безуспішно клопотав про перегляд цих рішень з метою отримання більшої суми компенсації.

9. 16 березня 2000 року Управління державного казначейства у Дніпропетровській області направило рішення від 2 лютого 2000 року на виконання до Державного казначейства України. Державне казначейство України не сплатило борг та звернулось до прокуратури з проханням внести протест на судові рішення від 2 та 21 лютого 2000 року. 14 вересня 2000 року заступник прокурора Дніпропетровської області вніс протест до Дніпропетровського обласного суду, стверджуючи, що суд не має присуджувати компенсацію заявнику.

10. 18 жовтня 2000 року президія Дніпропетровського обласного суду відхилила протест та підтримала попередні два рішення. Заступник Генерального прокурора вніс протест до Верховного Суду України на всі три рішення.

11. Своїм остаточним рішенням від 16 травня 2001 року Верховний Суд України залишив рішення, які розглядаються, без змін та вніс зміни до рішення від 2 лютого 2000 року, відповідно до яких борг повинно було сплачувати відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська. Заявник безуспішно намагався подати касаційну скаргу на це остаточне рішення, вимагаючи збільшення суми компенсації.

12. 12 липня 2001 року відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції в м. Дніпропетровську відкрив виконавче провадження на виконання зміненого рішення суду від 2 лютого 2000 року.

13. 5 жовтня 2001 року відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції в м. Дніпропетровську наклав штраф на пані Г., голову відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, в зв'язку з невиконанням судового рішення в належний строк. Пані Г. оскаржила це рішення в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська.

14. 11 грудня 2001 року Жовтневий районний суд задовольнив скаргу пані Г., встановивши, що рішення не було виконано через недосконалість механізму правового регулювання та відсутність бюджетних коштів. Апеляційна скарга заявника на це рішення була повернута як "не подана" у зв'язку з тим, що він не виправив процесуальні недоліки скарги.

15. 1 квітня 2002 року відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції закінчив виконавче провадження в зв'язку з тим, що стягнення боргу було неможливим. Заявник безуспішно намагався порушити кримінальне провадження в зв'язку з невиконанням рішення суду.

16. Рішення від 2 лютого 2000 року залишається невиконаним до теперішнього часу.

НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

17. Національне законодавство представлено в рішенні у справі "Волосюк проти України" № 60712/00, пп. 20-24, 29 червня 2006 року).

18. Заявник скаржився, що тривалість провадження щодо компенсації, включаючи також стадію виконання рішення, несумісна з гарантіями п. 1 ст. 6 Конвенції , а також, що він не мав ефективних засобів юридичного захисту щодо своєї скарги, що гарантується ст. 13 Конвенції. Він також скаржився, що невиконання державними органами рішення на його користь порушило його право, гарантоване статтею 1 Першого протоколу . Відповідні положення передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

І. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

19. Уряд висловив заперечення стосовно вичерпання заявником усіх засобів юридичного захисту щодо його скарги на тривалість невиконання рішення суду та відсутності засобів юридичного захисту. Заявник не погодився з аргументами Уряду. Заперечення, надані Урядом, є подібні до тих, які вже відхилялись Судом у ряді справ (див. "Васильєв проти України", № 10232/02, пп. 29-33, 13 липня 2006 року, та "Лізанець проти України", № 6725/03, п. 43, 31 травня 2007 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

20. Суд також вважає, що виконавче провадження у справі заявника не може бути відокремлено від судового (див. "Сіка проти Словаччини", № 2132/02, пп. 23-26, 13 червня 2006 року).

21. Суд вважає, що скарги заявника порушують питання факту та права за Конвенцією, та не знаходить підстав для визнання їх неприйнятними. Таким чином, Суд визнає скарги прийнятними.