На виконання пункту 9 заходів з виконання Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 - 2008 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року N 264, з метою удосконалення добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію

1. Затвердити:

1.1. Порядок добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію (протокол) (додається).

1.2. Форму первинної облікової документації N 503/о "Журнал реєстрації добровільного перед- та післятестового консультування у зв'язку з тестуванням на ВІЛ-інфекцію" та Інструкцію щодо її заповнення (додається).

1.3. Форму первинної облікової документації N 503-1/о "Інформована згода на проходження тесту на ВІЛ" та Інструкцію щодо її заповнення (додається).

1.4. Форму первинної облікової документації N 503-2/о "Довідка про результат тесту на ВІЛ" та Інструкцію щодо її заповнення (додається).

1.5. Форму первинної облікової документації N 503-3/о "Попередження особи, інфікованої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)" (додається).

2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської держадміністрацій та Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської держадміністрації довести зазначені Порядок та облікові форми до відома працівників закладів охорони здоров'я, які безпосередньо забезпечують медичний огляд населення на наявність ВІЛ-інфекції на засадах добровільного тестування з перед- та післятестовим консультуванням.

3. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Цей Порядок, розроблений відповідно до Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" та постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року N 264 "Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки", визначає порядок добровільного консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію та поширюється на державні та комунальні заклади охорони здоров'я, медичні заклади інших форм власності, об'днання громадян, у тому числі міжнародні (далі - ОГ), інші установи, організації та заклади, що працюють у сфері профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ.

Співпраця вказаних установ, організацій та закладів у цьому напрямі переконливо продемонструє не лише успішність взаємодії державного та недержавного секторів, але й ефективність використання наявних у країні ресурсів для забезпечення попередження поширення ВІЛ-інфекції, розширення доступності добровільного консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію (далі-ДКТ) для різних груп населення у кожному адміністративному регіоні України.

1.1. Визначення понять та термінів, умовні скорочення

Метою ДКТ є надання добровільної консультативної допомоги населенню стосовно шляхів поширення ВІЛ-інфекції та профілактики інфікування, сприяння прийняттю добровільного інформованого рішення щодо тестування на ВІЛ, визначення ВІЛ-статусу людини, підтримка подальшої безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки, отримання своєчасної медичної допомоги: обстеження на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), опортуністичні інфекції та їх лікування, своєчасний початок антиретровірусної терапії (АРТ), профілактика вертикальної трансмісії ВІЛ, послуг з планування сім'ї та всебічної підтримки (в тому числі за принципом "рівний-рівному").

ДКТ є ключовим компонентом програм профілактики та здійснення лікування і догляду за хворими на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Завданнями ДКТ є:

1. Зниження темпів поширення ВІЛ-інфекції серед населення шляхом:

1.1. Інформування щодо шляхів поширення ВІЛ-інфекції та відповідних ризиків інфікування, пов'язаних з кожним з них;

1.2. Ознайомлення із заходами та засобами зменшення ризику інфікування ВІЛ;

1.3. Оцінки індивідуального ризику інфікування ВІЛ, сприяння формуванню у пацієнта власної оцінки ступеня особистого ризику інфікування ВІЛ;

1.4. Інформування про процедуру тестування та практичне значення результатів;

1.5. Тестування на ВІЛ-інфекцію;

1.6. Надання психологічної та соціальної підтримки;

1.7. Інформування про існуючі державні і комунальні заклади охорони здоров'я, інші державні та комунальні установи, організації та заклади, медичні заклади інших форм власності, об'єднання громадян, що надають медичну, психологічну, юридичну, соціальну та інші види допомоги особам, які її потребують;

1.8. Сприяння щодо прийняття добровільного інформованого рішення стосовно проходження тестування на ВІЛ-інфекцію;

2. Інформування з правових питань, пов'язаних з проблемами ВІЛ-інфекції/СНІДу;

3. Сприяння підвищенню рівня здоров'я населення, в тому числі подовженню та покращенню якості життя людей, які живуть з ВІЛ.

Принципи ДКТ (відповідно до рекомендацій ВООЗ та ЮНЕЙДС) - це обов'язкові мінімальні вимоги до процедури консультування і тестування, що передбачають:

4.1. Форми та зміст передтестового консультування

1. Передтестове консультування - це співбесіда (з дотриманням принципів ДКТ) між консультантом та пацієнтом з метою надання інформації щодо профілактики передачі ВІЛ, емоційної і психологічної підтримки тим, хто вагається стосовно проходження тесту на ВІЛ, допомоги у прийнятті усвідомленого рішення щодо тестування.

2. Консультування може проводитись:

для групи осіб (групове консультування/інформування);

індивідуально.

3. Групове консультування/інформування (ГК/І) може проводитись у разі:

якщо з'ясування власного ВІЛ-статусу для даної особи не є головною метою обстеження (особи, що обстежуються з метою отримання довідки, донори тощо);

неможливості (в окремих випадках) здійснення індивідуального консультування (серед осіб, що групою звертаються за тестуванням на ВІЛ-інфекцію з метою отримання довідки, ув'язнених, донорів, під час проведення акцій тощо);

недостатньої кількості консультантів.

3.1. ГК/І проводиться відповідно до цього Порядку лише за усною згодою всіх осіб, залучених до консультації.

3.2. Метою цього консультування є надання інформації щодо:

шляхів зараження ВІЛ, ризиків інфікування;

методів та засобів захисту від інфікування;

профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини (при консультуванні вагітних);

добровільності та конфіденційності тестування;

порядку проходження тестування та отримання його результатів;

мотивування до отримання індивідуальної консультації та проходження тестування;

наслідків з'ясування ВІЛ-статусу з висвітленням правових аспектів;

можливості отримання психо-соціальної підтримки та медичної допомоги.

3.3. Особливості та характеристики групової роботи:

3.3.1. ГК/І не передбачає:

проведення оцінки індивідуального ризику інфікування ВІЛ; з'ясування індивідуальних наслідків позитивного результату обстеження.

Кожному пацієнту після групового консультування слід запропонувати індивідуальну консультацію до проходження тесту на ВІЛ;

3.3.2. Групи повинні складатись з учасників, які мають спільну мету тестування на ВІЛ, наприклад, вагітні чи особи, що обстежуються з метою отримання довідки тощо;

3.3.3. Інформація, що надається цій групі, повинна бути адаптована до її потреб;

3.3.4. Усі учасники групи повинні домовитись про збереження конфіденційності особистої інформації, якщо така буде оприлюднена під час консультування кимось із осіб, що консультуються;

3.3.5. Чисельність груп для ГК/І не повинна перевищувати 16 осіб;

3.3.6. Заходи з групового інформування слід адаптувати до особливостей закладів та організацій, в яких воно проводиться.

4. Індивідуальне консультування проводиться відповідно до цього Порядку.

Метою індивідуального передтестового консультування (крім вказаного у пункті 3.2) є оцінка індивідуального ризику інфікування, розробка індивідуального плану зменшення ризику інфікування та визначення наслідків з'ясування ВІЛ-статусу для пацієнта.

Консультант повинен тактовно пояснити причини, на підставі яких він задає ті чи інші питання, у тому числі інтимні, запевнити про конфіденційність інформації, отриманої ним під час консультування. Консультант повинен запевнити про конфіденційність результатів тесту.

5. Консультування може бути поширене на подружжя, наречених, статевих партнерів, членів родини, друзів, колег тощо лише за згодою пацієнта.

6. Бажано, щоб перед- та післятестове консультування проводив той самий консультант.

7. За бажанням пацієнта ДКТ можуть бути проведені анонімно.

8. Усі особи, яким пропонується пройти тестування, мають право відмовитися від нього.

9. Консультанту потрібно надати інформацію усім особам, які звернулись за послугами ДКТ, в тому числі тим, хто відмовився від тестування, про:

шляхи передачі ВІЛ;

активну профілактику ВІЛ-інфекції;

можливості отримання додаткової інформації про ВІЛ-інфекцію;

можливості отримання консультативної, медичної допомоги та психологічної підтримки, якщо існує або виникне така потреба в майбутньому.

10. На проведення тестування медичний працівник державного або комунального закладу охорони здоров'я повинен отримати інформовану згоду пацієнта (форма первинної облікової документації N 503-1/о "Інформована згода на проходження тесту на ВІЛ", далі - форма N 503-1/о).

При анонімному обстеженні форма N 503-1/о не заповнюється.

11. Відмова пацієнта від передтестового консультування або від заповнення форми N 503-1/о не може бути перешкодою для добровільного тестування. У цьому разі, як виняток, лікар робить запис про згоду пацієнта на проходження тесту на ВІЛ з підписом пацієнта у відповідній документації (медична карта тощо).

12. Передтестове консультування спеціальних груп населення проводиться з урахуванням додаткових вимог (додаток 1 до Порядку).

Ефективне передтестове консультування допомагає пацієнту:

підвищити інформованість щодо питань ВІЛ-інфекції/СНІДу та його профілактики;

оцінити персональні поведінкові ризики щодо інфікування ВІЛ;

ознайомитися з процедурою тестування;

отримати інформацію про можливі результати тесту та їх значення;

прийняти інформоване рішення про проходження тестування;

отримати правову інформацію.

4.2. Індивідуальне передтестове консультування

4.2.1. Введення в зміст консультації

Мета: Досягти порозуміння з пацієнтом щодо завдань консультації.

Ставлення консультанта до пацієнта має бути професійним, поважливим, доброзичливим та толерантним. Пацієнту слід допомогти відчути себе комфортно під час консультування, зрозуміти зміст консультації.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.2.2. Оцінка ризику

Мета: Визначити в поведінці пацієнта індивідуальні ризики щодо можливості інфікування ВІЛ та допомогти їх усвідомити.

Консультант повинен зрозуміти занепокоєння пацієнта щодо ВІЛ та сформувати для себе чітке уявлення щодо його можливого ризику інфікування. Підхід до обговорення має бути доброзичливим та об'єктивним для сприяння розумінню пацієнтом специфіки своєї особистої поведінки.

Консультанту слід намагатися виявити фактори, що впливають на епізодичну або систематичну ризиковану поведінку пацієнта.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.2.3. Розробка шляхів зниження ризику інфікування

Мета: Посилити мотивацію та підтримати зусилля пацієнта щодо необхідності зменшення ризику інфікування.

Виходячи з конкретних проблем пацієнта, необхідно:

сприяти усвідомленню ним власного ризику;

приділити увагу дисонансу (коли думки/принципи не збігаються з поведінкою) та амбівалентності (суперечливості) почуттів пацієнта щодо зменшення ризику;

підвищити його впевненість у собі, віру в свої сили та здатність щось зробити;

посилатися на норми, які існують в суспільстві та в тій соціальній групі, до якої належить пацієнт;

вивчити та визначити ресурси для підтримки пацієнта.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.2.4. Прийняття рішення щодо проходження тесту

Мета: Допомогти пацієнту прийняти добровільне інформоване рішення щодо тестування на ВІЛ.

Консультанту необхідно професійно і неупереджено довести пацієнту переваги знання свого ВІЛ-статусу, значення і наслідки результату тесту на ВІЛ, допомогти йому прийняти добровільне свідоме рішення щодо проходження тесту. Консультант має оцінити здатність пацієнта справитися з ситуацією та отримати необхідну підтримку в разі позитивного результату тесту.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3. Післятестове консультування

Післятестове консультування є конфіденційним діалогом між пацієнтом та консультантом, метою якого є обговорення результатів тесту на ВІЛ, надання необхідної інформації та психологічної підтримки.

Повідомлення про результат тесту має обов'язково супроводжуватись післятестовим консультуванням. Розрив у часі повідомлення про результат та післятестового консультування є неприпустимим.

Післятестове консультування, що проводиться одразу ж після повідомлення результату тесту (первинне післятестове консультування), може проводитись лише у державних та комунальних закладах охорони здоров'я.

Бажано, щоб післятестове консультування пацієнта у ЗОЗ проводив той самий консультант, який проводив передтестове консультування. Якщо передтестове консультування проводилось в іншій установі чи іншим фахівцем, консультанту необхідно з'ясувати у пацієнта, коли та в якому обсязі воно проводилось, якою інформацією щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу пацієнт вже володіє.

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, тягне за собою кримінальну відповідальність.

Враховуючи, що відомості про результат тесту на ВІЛ, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю, повідомлення про них дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Ці відомості не можуть бути повідомлені в державні немедичні або в недержавні (як медичні, так і немедичні) установи, організації, заклади, об'єднання громадян, навіть якщо передтестове консультування було проведено у цих установах, організаціях, закладах. Відповідно, післятестове консультування (не первинне) може проводитись там лише при умові активного звернення пацієнта та повідомлення ним самим про результат його тесту.

4.3.1. Первинне післятестове консультування при негативному результаті тесту

4.3.1.1. Повідомлення про негативний результат тесту

Мета: Привернення уваги пацієнта до необхідності застосування заходів зменшення ризику для уникнення інфікування у майбутньому.

При негативному результаті важливо обговорити заходи зниження ризику інфікування ВІЛ. Необхідно провести консультування з питань безпечної поведінки та розглянути можливості направлення в інші служби, що допомагають змінити ризикований спосіб життя на менш ризикований.

Консультант повинен повідомити про результат тесту простими словами, уникаючи специфічної термінології. Потрібно дозволити пацієнту відчути задоволення від того факту, що він не є ВІЛ-інфікованим, в той же час підкреслити необхідність зміни ризикованої поведінки з тим, щоб уникнути інфікування ВІЛ у майбутньому.

Необхідно тактовно переконати пацієнта у необхідності повторного тестування при наявності ризикованої поведінки протягом останніх 3-х місяців (з урахуванням наявності "серологічного вікна").

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.1.2. Обговорення плану зниження ризику інфікування

Мета: Розробити конкретний, поетапний план зменшення ризику інфікування ВІЛ/ІПСШ.

Разом з пацієнтом потрібно розробити план зниження ризику інфікування, що повинен відповідати вмінням та здібностям пацієнта, його мотивації щодо зміни певного типу поведінки.

План повинен:

бути конкретним;

вказувати на всі обставини та осіб (що, коли, хто, де і як), що братимуть участь у процесі зменшення ризику;

представляти послідовність дій та поступовий рух пацієнта в напрямі зменшення ризику інфікування.

Не слід підтримувати плани, що носять необґрунтований або радикальний характер щодо змін в житті пацієнта.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.1.3. Визначення джерел підтримки та направлення у відповідні установи, заклади, організації, об'єднання громадян

Мета: Визначити ресурси щодо здатності пацієнта зменшити ризик інфікування і допомогти у реалізації плану зменшення ризику.

Консультант повинен з'ясувати можливість підтримки пацієнта з боку родичів, друзів, з якими він міг би обговорювати свій план зменшення ризику і звітувати їм щодо його виконання.

Бажано, щоб довірена особа була тією особою, разом з якою пацієнт буде намагатись реалізувати план зміни поведінки.

Консультант та пацієнт повинні встановити терміни виконання цього плану.

Цей етап є важливим, оскільки при негативному результаті тесту навряд чи відбудеться другий сеанс, під час якого консультант міг би проаналізувати досвід пацієнта у виконанні плану.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.1.4. Повідомлення партнера про негативний результат тесту та скерування взаємовідносин з ним

Мета: Підготувати пацієнта до повідомлення партнеру/партнерам про негативний результат тесту.

Консультант має обговорити питання стосовно повідомлення інформації партнера/парнерів пацієнта, які не знають свого ВІЛ-статусу, про його негативний результат тесту на ВІЛ та направлення його/їх на ДКТ. Нагадати, що пацієнт має бути впевнений, що його партнер не є інфікованим і практикує безпечну поведінку щодо інфікування ВІЛ. Якщо пацієнт перебуває у довготривалих стосунках, необхідно обговорити з ним можливість та наслідки результатів тесту на ВІЛ для дискордантної пари.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.2. Первинне післятестове консультування при позитивному результаті тесту

4.3.2.1. Повідомлення про позитивний результат тесту

Мета: Надати ясно та точно інформацію про позитивний результат тесту, підтримати пацієнта у сприйнятті його.

Післятестове консультування при позитивному результаті тесту передбачає кризове консультування, психологічну підтримку у сприйнятті діагнозу та допомогу у плануванні майбутнього, як найближчого, так і віддаленого.

Пріоритетним завданням є забезпечення розуміння пацієнтом результату тесту та надання йому допомоги у визначенні можливості підтримки та ресурсів для того, щоб подолати ситуацію.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.2.2. Визначення джерел підтримки та направлення у відповідні установи, організації та заклади

Мета: Допомогти ВІЛ-позитивному пацієнту визначити можливість допомоги і забезпечити доступ до неї.

Роль консультанта полягає в тому, щоб допомогти пацієнту оцінити, де і як отримати підтримку, спланувати майбутнє, розпочати життя з позитивним ВІЛ-статусом.

Необхідно пояснити пацієнту важливість подальшого медичного обстеження. Консультант та пацієнт мають обговорити наміри пацієнта щодо можливості повідомлення про ВІЛ-позитивний статус своїм лікарям, які можуть надати належну допомогу, якщо вони знатимуть, що він є ВІЛ-позитивним. Пояснити порядок подальшого медичного нагляду.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.2.3. Повідомлення партнера про позитивний результат тесту та скерування взаємовідносин з ним

Мета: Підготувати пацієнта до повідомлення про результат тесту партнеру/партнерам. Скласти план такого повідомлення.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи зобов'язані повідомити осіб, які були з ними у статевих контактах до виявлення факту ВІЛ-інфікованості, про можливість їх зараження.

Повідомлення партнера/ів про проходження тесту на ВІЛ і його позитивний результат є важливим особистим питанням для пацієнта. Консультанту варто першому порушити це питання, щоб вирішити його разом з пацієнтом, допомогти йому не залишитись ізольованим і одиноким у вирішенні своєї ситуації, визначити принаймні одну особу, якій пацієнт зміг би розповісти про результати тесту та отримати від неї підтримку.

Якщо пацієнт перебуває з партнером в довготривалих стосунках, консультант має обговорити з ним можливість та наслідки результатів тесту на ВІЛ для дискордантної пари.

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.2.2.4. Інформування про соціальний захист, права та обов'язки віл-інфікованих осіб

Мета: Ознайомити пацієнта з правами, обов'язками та соціальним захистом ВІЛ-інфікованих осіб відповідно до чинних нормативно-правових актів.

Медичний працівник повинен поінформувати пацієнта про необхідність дотримання профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції, права та обов'язки, соціальний захист ВІЛ-інфікованих осіб відповідно до Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення".

Консультування проводиться у такій послідовності:

4.3.3. Первинне післятестове консультування при невизначеному (сумнівному) результаті тесту

Консультування проводиться у наступній послідовності:

5.1. Забезпечення конфіденційності

Основною умовою успішності програм ДКТ є забезпечення конфіденційності інформації, яка стала відома консультанту під час перед- та післятестового консультування, що передбачено законодавством України і є складовою гарантій дотримання прав людини.

Звернення за консультуванням та обстеженням на ВІЛ-інфекцію ускладнюється страхом розголошення інформації про особисте життя пацієнта, відчуження та дискримінації з боку сім'ї та суспільства.

5.1.1. Забезпечення конфіденційності інформації, пов'язаної із проведенням ДКТ, є обов'язковим для закладів, установ та організацій (далі - організації), які надають ці послуги. Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини та його результатів, сімейне життя пацієнта, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків, тягне за собою кримінальну відповідальність.

Вищевказані працівники повинні дотримуватись правил оформлення, користування та зберігання документації, що містить конфіденційну інформацію, враховувати, що заборонені персоніфікація ВІЛ-інфікованої особи при складанні державних, відомчих та інших звітів, інформацій щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу, виступах в ЗМІ тощо, а також використання інших характеристик, за якими цю особу можна ідентифікувати.

5.1.2. Керівники установ, закладів та організацій, де проводиться консультування, несуть відповідальність за дотримання вимог конфіденційності службової інформації та здійснюють контроль за забезпеченням режиму конфіденційності.

5.1.3. Основними завданнями керівника організації щодо забезпечення конфіденційності є:

5.1.3.1. Створення умов для роботи консультанта, що забезпечують дотримання конфіденційності;

5.1.3.2. Виключення доступу до конфіденційної службової інформації будь-яких посадових осіб і працівників, крім відповідальних за проведення перед- та післятестового консультування та тестування.

5.1.4. З метою виконання вказаних завдань керівник закладу чи організації зобов'язаний:

5.1.4.1. Наказом призначати консультантів, відповідальних за проведення перед- та післятестового консультування.

5.1.4.2. Забезпечити належний рівень їх професійної підготовки, ознайомлення з законодавчими та нормативними актами з ВІЛ-інфекції/СНІДу, в тому числі з питань забезпечення конфіденційності.

5.1.4.3. Організовувати проведення службових розслідувань щодо фактів розголошення конфіденційної службової інформації про осіб, які звернулись за консультуванням та/або проходженням тестування.

5.1.5. Діловодство, пов'язане із забезпеченням права пацієнта на лікарську таємницю особистих даних.

5.1.5.1. Вся інформація про пацієнта повинна зберігатись в режимі обмеженого доступу, який визначається наказом керівника організації.

5.1.5.2. Визначений режим повинен виключати можливість ознайомлення з цією інформацією сторонніх осіб (технічного персоналу, родичів співробітників закладу тощо) і передбачає:

5.1.5.2.1. Зберігання в сейфах (що зачиняються на ключ) документації, в якій є персоніфіковані дані про пацієнтів:

журналів реєстрації добровільного перед- та післятестового консультування при тестуванні на ВІЛ-інфекцію (форма первинної облікової документації N 503/о, далі - форма N 503/о), форм N 503-3/о;

журналів обліку ВІЛ-інфікованих осіб;

інформації в бухгалтеріях територіальних центрів з профілактики та боротьби зі СНІДом про дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, для отримання державної допомоги;

5.1.5.2.2. Порядок:

користування конфіденційною документацією таким чином, щоб унеможливити ознайомлення з нею сторонніх осіб;

архивування документації та зберігання архиву;

5.1.5.2.3. Зберігання контрольних карт диспансерного спостереження за ВІЛ-інфікованими особами у кабінеті довіреного лікаря або лікаря-інфекціоніста закладу;

5.1.5.2.4. Систему кодування ВІЛ-позитивного статусу (діагнозу) у медичній документації відповідно до вимог наказу МОЗ України від 25.05.2000 N 120 "Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД", зареєстрованого в Мін'юсті України 14.11.2000 за N 819/5040. На титульній сторінці медичної карти амбулаторного або стаціонарного хворого, історії розвитку дитини коди не повинні вказуватись. Медичний персонал має бути поінформований про місце внесення коду в медичну документацію;

5.1.5.2.5. Необмежений термін конфіденційності даних про особу, яка зверталась за послугами ДКТ, в тому числі з ВІЛ-позитивним статусом;

5.1.5.2.6. Обов'язкове ознайомлення (під розпис) працівників медичних закладів (як з медичною, так і немедичною освітою) при прийомі на роботу та в подальшому щороку стосовно вимог Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" щодо конфіденційності інформації про проходження пацієнтом тесту на ВІЛ і його результат, кримінальну відповідальність за розголошення цієї інформації, що стала їм відома під час виконання професійних або службових обов'язків.

5.1.5.3. У разі роботи з комп'ютерними базами даних про ВІЛ-інфікованих осіб необхідно забезпечити:

5.1.5.3.1. Неможливість доступу до бази персоніфікованих даних через мережу Інтернет. База даних повинна розміщуватись в окремому комп'ютері, не підключеному до мережі Інтернет;

5.1.5.3.2. Захист баз персоніфікованих даних паролем, який відомий лише відповідальному медичному працівнику, визначеному наказом керівника організації;

5.1.5.3.3. Вилучення персоніфікованих даних при переданні бази даних електронною поштою;

5.1.5.3.4. Неможливість використання комп'ютерної техніки, яка містить конфіденційну інформацію, для виконання працівниками інших завдань, безпосередньо не пов'язаних з веденням бази даних, або для їх особистих потреб.

5.2. Вимоги до пунктів консультування

5.2.1. Перед- та післятестове консультування може проводитись як в автономних пунктах ДКТ (кабінети довіри, ОГ, пункти обміну шприців, мобільні пункти та мобільні амбулаторії для роботи з важкодоступними групами та у сільській місцевості тощо), так і в закладах охорони здоров’я (жіночі консультації, шкірно-венерологічні, наркологічні, протитуберкульозні диспансери, територіальні поліклініки, центри з профілактики та боротьби зі СНІДом, станції переливання крові) за умови дотримання принципів ДКТ (розділ 3 цього Порядку).

Пункти консультування можуть бути як стаціонарними, так і мобільними. При організації та визначенні місць розташування та часів роботи пунктів консультування необхідно враховувати потреби потенційних пацієнтів (вагітних, молоді, СІН, ПКС, ЧСЧ).

5.2.2. Облаштування стаціонарних пунктів консультування

Консультування повинно проводитись в окремому непрохідному кабінеті. Під час проведення консультації двері кабінету повинні бути закритими для виключення можливості втручання сторонніх осіб та переривання консультації. Консультант не повинен відволікатись на телефонні дзвінки.

Кабінет повинен бути просторим, світлим, прибраним та провітреним, облаштованим зручними меблями. Внутрішній інтер’єр кабінету має бути затишним та заспокійливим.

Поряд з кабінетом бажано облаштувати місце очікування для пацієнтів з необхідною кількістю стільців, столиком з інформаційною літературою з питань профілактики ВІЛ/СНІДу. При запрошенні пацієнта до кабінету необхідно забезпечити конфіденційність щодо особистості пацієнта та звернення його за послугами ДКТ (не оголошувати П.І.Б. або інші відомості, за якими можна було б ідентифікувати цю особу іншими особами, що очікують консультування).

У державному та комунальному ЗОЗ бажано, щоб кабінет розміщувався поруч із маніпуляційним кабінетом.

5.2.3. Облаштування мобільних пунктів консультування.

Для забезпечення доступу важкодоступних груп (СІН, ПКС, сільського населення) до послуг ДКТ можуть створюватись мобільні пункти та мобільні амбулаторії.

Перед- та післятестове консультування в таких пунктах може проводитись у будь-якому місці, безпечному як для консультанта, так і для пацієнта, з урахуванням вимог конфіденційності.

При організації роботи мобільних пунктів мають бути забезпечені умови щодо забезпечення конфіденційності для того, щоб послуги консультування не були стигматизуючими для осіб, що звертаються за ними.

Оснащення мобільного пункту та мобільної амбулаторії здійснюється відповідно до Табеля матеріально-технічного оснащення мобільного пункту консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію, гепатити В і С, інфекції, що передаються статевим шляхом, та Табеля матеріально-технічного оснащення мобільної амбулаторії консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію, гепатити В і С, інфекції, що передаються статевим шляхом.

5.3. Вимоги до консультантів

5.3.1. Проводити перед- та післятестове консультування мають право медичні працівники (лікарі та медичні сестри), психологи, соціальні працівники, представники ОГ, що працюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу (включаючи групи ЛЖВ), які пройшли спеціальну підготовку.

Протягом часу, необхідного для спеціальної підготовки достатньої кількості консультантів, консультування можуть проводити особи, які добре обізнані з цим Порядком та забезпечують виконання усіх його вимог.

5.3.2. Підготовка консультантів здійснюється:

5.3.2.1. Відповідно до цього Порядку (додаток 2 до Порядку).

5.3.2.2. Навчальними закладами, які мають кваліфікованих викладачів, навчальні програми з ДКТ та здійснюють підготовку медичних працівників, психологів, соціальних працівників за умови включення в навчальні програми курсу з ВІЛ-інфекції з основами ДКТ.

5.3.2.3. Проектами міжнародної технічної допомоги, які діють на підставі меморандумів про взаєморозуміння та співпрацю у сфері охорони здоров'я:

між урядами країн;

між окремими міжнародними і національними організаціями чи проектами міжнародної технічної допомоги та МОЗ України.

5.3.2.4. Шляхом постійного методичного керівництва та супервізії послуг консультантів кваліфікованими спеціалістами.

5.3.3. Основні принципи роботи консультантів

5.3.4. Для якісного та ефективного виконання своїх обов'язків консультант повинен:

5.3.4.1. Володіти:

достатнім запасом сучасної інформації про ВІЛ-інфекцію, її клінічні прояви та бути обізнаним з новітніми розробками з діагностики та лікування СНІДу;

практичними уміннями та навичками консультування (активне слухання, з'ясування без засудження стверджень пацієнта, сприяння прийняттю рішень, спроможність переконання, організація та участь у рольових іграх тощо);

навичками саморегуляції, нейтралізації стресового навантаження, психоемоційного виснаження.

5.3.4.2. Вміти:

встановлювати позитивні стосунки з пацієнтом, що базуються на основі довіри, розуміти почуття пацієнта, його проблеми з урахуванням індивідуально-психологічних, вікових, статевих та соціальних особливостей пацієнтів;

відділяти та переборювати свої особисті почуття, ставлення і упередження від консультаційних взаємостосунків;

сприяти обізнаності пацієнта та через оцінку власного ризику інфікування сприяти його рішенню щодо зниження цього ризику;

використовувати зрозумілу для пацієнта мову;

розпізнавати найбільш поширені психосоціальні та клінічні ускладнення, що пов'язані з інфікуванням ВІЛ: підвищену тривожність, депресію, нав'язливі ідеї, схильність до самогубства, потребу та пошук можливості помсти тощо;

тактовно та доброзичливо контактувати з колом осіб, різних за фахом, освітою та способом життя.

Крім того, при проведенні групового консультування (інформування) консультант повинен вміти справлятись зі складними ситуаціями, що можуть виникнути у групі:

вміти спілкуватись із занадто категоричними, домінуючими членами групи;

залучати до роботи тихих, сором'язливих, однак все ж уважних учасників;

дозволяти всім учасникам висловити свою думку;

вміти поводитись з людьми, які дають вихід своїм емоціям в групі;

бути неупередженим та сприйнятливим до будь-яких переконань (релігійних, культурних, медичних тощо) членів групи;

утримуватись від "читання лекцій" групі, дозволяти її учасникам в процесі спілкування дізнатися щось нове з досвіду інших членів групи;

поводитись як один з учасників, а не як вчитель у класі.

5.3.4.3. Знати:

про особливості (спосіб) життя ВІЛ-позитивних осіб, осіб з груп підвищеного ризику інфікування та вміти тактовно обговорювати з ними інтимні питання, пов'язані з ризиком інфікування, в тому числі фактори мотивації щодо небезпечних моделей поведінки;

про служби та організації, які надають підтримку ЛЖВ та особам з груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ.

5.3.4.4. Постійно самостійно удосконалювати рівень знань та навичок, брати участь у спеціальних конференціях, тренінгах, семінарах, при можливості - в обговореннях клінічних випадків.

Не перевищувати свої повноваження під час консультування, не надавати інформацію та рекомендації, які перевищують рівень підготовки та компетентності консультанта. У разі відсутності необхідних знань - рекомендувати відповідного фахівця.

5.3.5. Консультант повинен знати та ефективно уникати типових помилок при консультуванні

5.4. Попередження емоційного виснаження консультантів

Спілкування з пацієнтами та їх близькими, повідомлення діагнозу супроводжується стресовим перевантаженням та емоційним виснаженням консультантів (емоційне "вигорання"). Для його запобігання необхідно чергувати консультування з іншими видами діяльності, опановувати навичками психоемоційної саморегуляції.

Нехтування засобами перестороги емоційного виснаження може призводити до втрати працездатності, погіршення якості і ефективності консультативної роботи.

Засоби попередження та усунення емоційного виснаження консультанта:

Індивідуальні:

засвоєння техніки саморегуляції (аутогенного тренування, медитативної чи дихальної психотехніки, точкового самомасажу та ін.);

опрацювання техніки ефективного фізичного і емоційного відновлення (фізична активність, фізіотерапевтичні процедури).

Групові:

обговорення із супервізором або довіреними колегами труднощів, що виникли, аналіз проблемних та складних випадків, надання підтримки один одному за принципом "рівний-рівному" та відпрацювання конкретних шляхів подолання цих труднощів;

визначення за допомогою підготовленого консультанта/головного спостерігача ознак "виснаження", їх причин та вирішення цієї проблеми якомога раніше та конструктивніше;

використання методів групової роботи з метою пошуку за допомогою колег нових, більш ефективних вариантів власної поведінки, емоційного реагування та стосунків з колегами, ставлення до роботи та до себе.

5.5. Система взаємодії

З метою забезпечення максимального доступу населення до послуг ДКТ, в тому числі для представників груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ, доцільне укладання угод про співпрацю між територіальним центром з профілактики та боротьби зі СНІДом, іншими державними чи комунальними закладами охорони здоров'я та ОГ, іншими установами, організаціями і закладами, що працюють у даній сфері і мають відповідних фахівців для надання послуг консультування.

Співпраця державних, комунальних ЗОЗ і організацій, ОГ, релігійних та інших об'єднань, які працюють у сфері ВІЛ-інфекції/СНІДу та їх профілактики, надають послуги людям, що живуть з ВІЛ, забезпечить раціональне використання існуючих ресурсів для надання послуг ДКТ. Необхідно забезпечити постійне інформування населення про перелік цих організацій та обсяг послуг, що ними надаються. Відповідальними за збір та розповсюдження цієї інформації є регіональні центри з профілактики та боротьби зі СНІДом.

У разі, якщо передтестове консультування проводиться в установах, закладах та організаціях, інших ніж державні та комунальні ЗОЗ, ОГ та пацієнт виявляє бажання пройти тестування, консультант направляє пацієнта на проходження тесту на ВІЛ в територіальну поліклініку, центр з профілактики та боротьби зі СНІДом або в інший державний або комунальний медичний заклад, де може бути проведене зазначене тестування.

Система взаємодії вищезазначених суб'єктів повинна забезпечити в залежності від потреб пацієнта можливість консультування з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу, репродуктивного здоров'я, ІПСШ, обстеження на туберкульоз, інші опортуністичні інфекції, ІПСШ, отримання медичної, психологічної, соціальної, юридичної, інших видів допомоги та проходження тесту на ВІЛ.

Всі пункти, де надаються послуги з перед- та післятестового консультування, повинні мати друковані матеріали з перевіреною сучасною інформацією про можливість отримання додаткових консультацій та інших послуг. Ці матеріали необхідно надати пацієнту під час консультування з урахуванням його індивідуальних потреб, при можливості поінформувати щодо їх безоплатності або вартості таких послуг.

Консультант повинен з'ясувати можливі перешкоди при зверненні до відповідних служб.

Консультанту потрібно запросити пацієнта на повторні консультації, зокрема, для з'ясування ефективності його звернень до служб, куди він був направлений.

Для забезпечення моніторингу ефективності консультування в усіх закладах або організаціях, що надають послуги з ДКТ, зацікавленим сторонам доцільно проводити аналіз подальших звернень в ЗОЗ для обстеження на ВІЛ-інфекцію, а також в соціальні, психологічні, юридичні служби для отримання допомоги та підтримки.

Порядок обміну інформацією щодо наявних ресурсів для організації та проведення консультування різних груп населення у зв'язку з проходженням тесту на ВІЛ може бути визначений рішенням координаційної ради з питань профілактики і боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом при обласній, міській, районній державних адміністраціях.

Для моніторингу ефективності системи взаємодії необхідно вести журнал реєстрації добровільного перед- та післятестового консультування у зв'язку з тестуванням на ВІЛ-інфекцію (форма первинної облікової документації N 503/о) і відміткою про здійснені візити та їх результати.

5.6. Перед- та післятестове консультування в установах, організаціях та закладах, крім державних та комунальних закладів охорони здоров'я, та в об'єднаннях громадян

Консультування з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу може здійснюватися за будь-якої ситуації, коли має або може мати місце бесіда щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу, у тому числі за межами лікувально-профілактичних закладів.

Лише інтеграція зусиль різних державних установ, організацій та закладів і ОГ дозволить покращити послуги з перед- та післятестового консультування, зробити їх доступними та ефективними для різних верств населення, у тому числі для осіб з груп підвищеного ризику інфікування (СІН, ПКС тощо).

Послуги з консультування перед- та після тесту на ВІЛ-інфекцію можуть надаватись консультантами як державних та комунальних ЗОЗ, так і державних немедичних закладів (центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, працівниками освіти тощо), медичних закладів інших форм власності, представниками релігійних громад та ОГ, які надають послуги у сфері ВІЛ-інфекції/СНІДу, релігійних громад, що надають підтримку людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом, групами взаємопідтримки людей з позитивним ВІЛ-статусом (за згодою). Проводити консультування перед- та після тесту на ВІЛ можуть лише консультанти, які пройшли спеціальну підготовку відповідно до вимог цього Порядку.

Згідно з чинним законодавством України право проведення медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції та видачі офіційних висновків про його результати надається лише державним і комунальним закладам охорони здоров'я, що мають відповідно обладнані спеціальні лабораторії, акредитовані у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Медичний огляд на ВІЛ-інфекцію проводиться шляхом забору крові або інших біологічних рідин, що направляються до спеціальної лабораторії діагностики СНІД. Особі, в якої за даними цього обстеження виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником державного або комунального закладу охорони здоров'я з урахуванням вимог щодо конфіденційності зазначеної інформації.

Передтестове консультування можуть здійснювати як працівники державних і комунальних установ, організацій та закладів, так і працівники установ, організацій та закладів інших форм власності, представники ОГ з урахуванням вимог цього Порядку, з мотивуванням пацієнта на проходження тесту на ВІЛ-інфекцію та направленням його для тестування до державних і комунальних закладів охорони здоров'я.

Після первинного післятестового консультування, проведеного у державному або комунальному закладі охорони здоров'я, пацієнт може за власним бажанням звернутись до інших установ, організацій та закладів, ОГ для проходження подальшого післятестового консультування.

Для забезпечення ефективної співпраці державних та неурядових організацій і закладів доцільно укладати між ними угоди про співпрацю з надання послуг ДКТ з визначенням переліку послуг, що можуть надаватися пацієнтам в межах договору та взаємних зобов'язань організацій та закладів щодо здійснення цієї роботи.

Супервізія має забезпечувати удосконалення знань та навичок консультанта шляхом здійснення керівництва, надання методичної допомоги та підтримки консультанта для надання консультаційних послуг високої якості та поліпшення менеджменту служб ДКТ.

Супервізор виконує ключову роль в реалізації послуг ДКТ, виявляє і аналізує проблеми, з якими стикаються консультанти, і надає рекомендації щодо їх вирішення.

На рівні країни супервізія проводиться спеціалістами Міністерства охорони здоров'я України, Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, провідних науково-дослідних інститутів та центрів за участю представників об'єднань громадян, в тому числі міжнародних (за згодою).

Виконання обов'язків регіональних супервізорів покладається наказом регіонального управління охорони здоров'я на найбільш досвідчених фахівців у розрізі окремих служб (центри з профілактики та боротьби зі СНІДом, акушерсько-гінекологічна, педіатрична, інфекційна, наркологічна, дерматовенерологічна, трансфузіологічна, протитуберкульозна та інші служби).

У кожному ЗОЗ наказом головного лікаря виконання обов'язків супервізорів покладається на фахівців, які підготовлені з питань ДКТ відповідно до вимог цього Порядку.

Функціональні обов'язки супервізора включають два аспекти:

забезпечення контролю якості консультування (суворе дотримання вимог цього Порядку) та організація професійного розвитку консультантів, удосконалення навичок консультування;

операційний контроль за наданням консультаційних послуг.

Завдання: Забезпечення якості консультування і навчання консультантів.

Мета: Забезпечити суворе дотримання Порядку консультування, оцінити навички та сильні сторони консультанта, забезпечити можливості для вирішення проблем й удосконалення навичок, забезпечити консультанту підтримку і керівництво.

Механізм (інструмент): Систематичне проведення таких заходів, як конференції та наради з обговорення питань і проблем ДКТ, розгляду конкретних складних ситуацій при час ДКТ, оцінка планів зниження ризику пацієнтів, оцінка задоволеності пацієнтів, забезпечення навчання консультантів.

Завданнями супервізора є проведення:

1. Оперативного аналізу. Оперативний аналіз поділяється на два типи - один присвячений питанням якості консультування та ведення пацієнтів, другий - адміністративним та організаційним питанням (розширення спектру послуг, збір даних, графіки роботи тощо);

2. Конференцій, нарад з питань та проблем ДКТ. Темами щоквартальних конференцій можуть бути обговорення теоретичних і практичних питань діяльності служб ДКТ, обговорення та розгляд конкретних випадків без персоніфікації. Супервізор зобов'язаний гарантувати дотримання конфіденційності;

3. Огляду планів зміни ризикованої поведінки пацієнтів. Це повинно бути однією з тем нарад або конференцій;

4. Спостереження проведення консультування. Спостереження консультації надає супервізору повне розуміння проблем, з якими стикається консультант, та можливість оцінити його навички.

Супервізор повинен отримати згоду консультанта та пацієнта на проведення спостереження. Консультант повинен пояснити пацієнту мету присутності спостерігача (супервізора), запевнити його, що конфіденційність інформації буде забезпечена, та що спостерігач свою увагу зосередить на консультанті, а не на питаннях, що цікавлять пацієнта.

Супервізор не повинен розмовляти під час консультування, крім подяки пацієнту за його розуміння необхідності спостереження. Супервізор повинен бути присутнім під час усього консультування. Якщо присутність супервізора під час консультування небажана, то допомогти вирішити цю проблему можуть деякі альтернативні методи. До них належать магнітофонний/ відеозапис консультації, "підставні пацієнти", рольові ігри. Супервізор повинен забезпечити конструктивний та направлений на формування навичок консультування зворотній зв'язок консультанту на день проведення спостереження;

5. Організації навчання. Супервізор разом з адміністратором (керівником закладу, пункту/ центру) визначають перелік осіб, які підлягають навчанню з питань консультування та тестування;

6. Оцінки задоволеності пацієнтів. Для цього використовується механізм зворотного зв'язку від осіб, які отримали послуги ДКТ.

З проханням про заповнення форми дослідження чи надання інтерв'ю повинен звертатись не консультант, а незалежний співробітник пункту/ центру консультування (при соціологічних дослідженнях). Негайний зворотній зв'язок від пацієнтів можна отримати, використовуючи спеціальні "скриньки для пропозицій" пацієнтів, при проведенні індивідуальних опитувань породіль у пологових стаціонарах, хворих в наркологічних стаціонарах тощо, які отримали послуги ДКТ.

Для забезпечення супервізором операційного менеджменту якості діяльності служб ДКТ необхідно здійснювати моніторинг виконання консультантами таких заходів, як забезпечення відповідності консультаційних послуг цьому Порядку, гарантії збереження конфіденційності даних, а також шляхом аналізу доступності послуг ДКТ, потоку та охоплення пацієнтів (відвідання), аналізу взаємодії з іншими закладами та її ефективності.

Супервізор повинен отримати підтвердження про ознайомлення усіх консультантів пункту/ центру ДКТ з чинним законодавством України стосовно організації та проведення ДКТ, умовами збереження конфіденційних даних та доступу до них (розділ 5.1 цього Порядку).

Для оцінки стану послуг ДКТ необхідно здійснювати аналіз:

1. Наданих послуг. Щоквартально супервізором аналізуються демографія пацієнтів, їх кількість, типи консультування, надані послуги, направлення до інших служб та результати тестів. Результати аналізу цих даних можуть вплинути на час роботи, потік пацієнтів, призначення консультантів, інші штатні та організаційні рішення;

2. Робочого графіку консультантів, потоку і охоплення пацієнтів (кількість відвідувань). З метою оцінки потенціалу та результативності роботи консультантів ДКТ супервізор періодично повинен аналізувати графіки їх роботи, потік та охоплення пацієнтів. Аналіз потоку пацієнтів (АПП) необхідно проводити протягом усього робочого дня пункту/центру. Кожний пацієнт під час процесу дослідження, незважаючи на те, які послуги йому потрібні, вважається учасником АПП. Консультанти повинні бути підготовлені до АПП за день до проведення. В процесі АПП визначається час, витрачений пацієнтом на реєстрацію, процедуру консультування, враховуючи тип консультування (групове, індивідуальне, парою), тривалість консультування після позитивного та негативного результатів тесту, час очікування, число відвідувачів на одного консультанта (при консультуванні груповому, індивідуальному, парою), загальний час, витрачений на обслуговування одного відвідувача. Потім визначається середній діапазон часу для вищенаведених моментів.

Головним пріоритетом для супервізорів та консультантів цього розділу менеджменту повинно бути забезпечення постійного доступу пацієнтів до послуг ДКТ у зручний для них час.

Відповідно до отриманих результатів супервізії, керівник пункту/центру повинен забезпечити необхідну кількість консультантів. Супервізор повинен координувати зайнятість консультантів на таких заходах, як діяльність за межами пункту, зустрічі, тренінги та будь-які спеціальні функціональні обов'язки крім послуг ДКТ;

3. Системи взаємодії. Проводиться одночасно з аналізом наданих послуг для оцінки сформованої мережі підтримуючих організацій для проведення необхідного додаткового консультування, профілактичної допомоги та інших послуг залежно від потреб пацієнта;

4. Системи звітності. Для моніторингу та оцінки служб ДКТ використовується база даних, аналізуються потоки інформації, періодичність збору даних та звітності в кожному пункті/центрі, у кожному районі, області та на національному рівні. Проводиться одночасно з аналізом наданих послуг на міському, обласному, регіональному рівні та рівні країни з направленням інформаційних листів керівникам закладів, установ та організацій, що надають послуги ДКТ.

Система моніторингу і оцінки (МіО) служб ДКТ є частиною національної системи моніторингу та оцінки заходів у відповідь на епідемію ВІЛ/СНІДу.

Метою проведення МіО служби ДКТ є оцінка ефективності послуг у зниженні ризику зараження ВІЛ та зміни сексуальної поведінки, допомоги ВІЛ-інфікованим у сприйнятті свого ВІЛ-позитивного статусу та отриманні необхідних послуг.

Моніторинг означає регулярне відслідковування ключових елементів поточної діяльності служб ДКТ.

Оцінка передбачає проведення епізодичного вивчення змін, які можна пояснити втручанням з боку служб ДКТ, та характеризує якісні результати діяльності цієї служби.

МіО на рівні регіонів проводять обласні центри з профілактики та боротьби зі СНІДом (в Автономній республіці Крим - республіканський центр профілактики та боротьби зі СНІДом), на рівні країни - Український центр профілактики та боротьби зі СНІДом МОЗ України. МіО послуг ДКТ може проводитись також проектами технічної допомоги. Узагальнені матеріали МіО розміщуються на сайті МОЗ України.

Методи моніторингу і оцінки розроблені на підставі рекомендацій ЮНЕЙДС (2000 р.) і передбачають сім компонентів розвитку та організації ДКТ:

1. Ступінь підготовки країни і регіонів до втілення ДКТ та готовності до його проведення;

2. Оцінка організації роботи пунктів ДКТ та послуг, що надаються;

3. Вимоги до консультантів;

4. Оцінка якості та змісту консультування;

5. Консультування з урахуванням особливостей контингентів: донори, вагітні, СІН, ПКС, ув'язнені тощо;

6. Групове консультування/інформування;

7. Задоволеність пацієнтів.

У залежності від потреб та необхідності аналізу послуг ДКТ з вищевказаних семи компонентів потребують постійного МіО пункти 1- 6.

МіО останнього компоненту може проводитись при соціологічних та наукових дослідженнях.

Формат методів оцінки наданий таким чином, щоб його можна було при необхідності ксерокопіювати.