Відповідно до статті 6 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", статті 8 Закону України "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", Порядку укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 410 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1073), пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), з метою недопущення інфікування при проведенні догляду за пацієнтами НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Заходи та Засоби щодо попередження інфікування при проведенні догляду за пацієнтами, що додаються.

2. Визнати такими, що втратили чинність підпункти 1, 2 пункту 1 наказу Міністерства охорони здоров’я України 05 листопада 2013 року № 955 "Про затвердження нормативно-правових актів щодо захисту від зараження ВІЛ-інфекцією при виконанні професійних обов’язків", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 листопада 2013 року за № 1978/24510.

3. Директорату громадського здоров’я та профілактика захворюваності (Руденко І.) забезпечити подання цього наказу в установленому законодавством порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра охорони здоров’я України - головного державного санітарного лікаря України Ляшка В.

5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

1. Заходи та Засоби щодо попередження інфікування при проведенні догляду за пацієнтами (далі - Заходи) призначені для працівників закладів охорони здоров’я (далі - ЗОЗ) і установ/закладів надання соціальних послуг / соціального захисту населення (далі - ЗСЗ).

2. Ці Заходи є обов’язковими для всіх ЗОЗ та ЗСЗ усіх форм власності, незалежно від їх відомчого підпорядкування.

3. Виконання цих Заходів у ЗОЗ покладається на його керівника, у структурних підрозділах - на керівника комісії з інфекційного контролю, а в ЗСЗ - на директора.

4. У цих Заходах терміни та умовні скорочення вживаються у такому значенні:

Clostridium difficile - спороутворююча грам-позитивна анаеробна паличка, яка є найбільш частим збудником діареї та псевдомембранозного коліту, пов’язаних з прийомом антибіотиків (в тому числі інфекційні хвороби, пов’язані з наданням медичної допомоги);

аерозольгенеруючі процедури - процедури, при проведенні яких може утворюватися велика кількість дрібних часточок, які містять патогени, що збільшує ймовірність інфікування через контакт цих дрібних часточок із слизовими оболонками або шляхом їх вдиханням. До аерозольгенеруючих процедур відносяться такі процедури/маніпуляції, але не обмежуються ними: інтубація та екстубація трахеї, трахеотомія, трахеостомія та догляд за трахеостомою, аспіраційна санація трахео-бронхіального дерева, забір мокротиння, індукція мокротиння з використанням небулайзера та сольового розчину, бронхоскопія, мануальна штучна вентиляція легень з використанням самороздувного дихального мішка типу АМБУ, неінвазивна вентиляція легень з використанням режимів BiPAP, CPAP, високочастотна осциляторна вентиляція (HFOV), високопоточна назальна оксигенація (HFNO), інгаляційне введення ліків, дослідження функцій дихання, аутопсія та інші клінічні, хірургічні і лабораторні процедури, які можуть призводити до утворення дрібнодисперсного аерозолю (наприклад, використання операційної кісткової пилки, центрифуги, гастроскопу, аспіраційного обладнання);

алогенна трансплантація (алотрансплантація) - вид трансплантації, при якому пересаджують орган чи тканину від однієї особи (донор) до іншої генетично відмінної особи (реципієнт) того самого виду;

антимікробна хіміопрофілактика (далі - хіміопрофілактика) - це практика використання антимікробних препаратів (антибактеріальні, противірусні, антипротозойні та протигрибкові препарати) з метою попередження розвитку інфекційного захворювання після контакту із інфекційним агентом, серед певних категорій населення протягом визначеного періоду часу, у випадку асимптоматичної чи повільної латентної інфекції, у разі подорожі до/з країн, в яких є високий ризик інфікування, перед проведенням оперативного втручання для запобігання розвитку інфекції області хірургічного втручання;

вірулентність - ступінь хвороботворності (патогенності) інфекційного агента (вірусу, бактерії, грибів, паразитів, пріонів), що реалізується через фактори патогенності;

віспа мавп - рідкісне вірусне зоонозне природно-осередкове захворювання, що поширене у Центральній та Західній Африці та спричинюється вірусами родини поксвірусів, і за своїми клінічними проявами має подібність до натуральної віспи;

геморагічні гарячки - інфекційні хвороби спричинені змішаною групою вірусів, що викликають тяжкі хвороби, які проявляються високою температурою тіла, шкірним висипом, кровотечами та високою смертністю;

дезінфекція низького рівня - знищення вегетативних форм мікроорганізмів, окрім мікобактерій туберкульозу;

дезінфекція середнього рівня - знищення вегетативних форм мікроорганізмів, включно з мікобактеріями туберкульозу;

догляд - комплекс заходів, спрямованих на підтримку та/або відновлення сил та/або допомогу у самообслуговуванні пацієнта / отримувача соціальних послуг / дитини (далі - пацієнт) і створення для нього умов, що сприяють швидкому одужанню, попередженню і профілактиці ускладнень захворювання, в тому числі інфікування/безпечності отримання соціальних послуг. Він включає в себе медичні процедури і маніпуляції, підтримку належного гігієнічного стану пацієнта, піклування про чистоту постілі та одягу, організацію харчування пацієнта, надання йому допомоги при прийомі їжі, при туалеті, при різних хворобливих станах, розладах, що виникають у перебігу хвороби (наприклад, блювання, затримка сечі, газів, задишка, судомні напади). Гігієнічне утримання приміщення (внутрішнього середовища ЗОЗ/ЗСЗ), в якому знаходиться хворий, не відноситься до догляду;

зона догляду пацієнта - зона в радіусі одного метра навколо пацієнта;

інфекційні агенти - будь-які мікроорганізми (гриби, віруси, бактерії, паразити) або пріони, які здатні викликати патологічний стан (хворобу) у людини;

когортна ізоляція - розміщення пацієнтів з інфекційними хворобами, які викликані одним збудником, в одному приміщенні (кімната, палата, будівля), за умови низького ризику реінфекції та суперінфекції;

колонізація інфекційними агентами (мікроорганізмами) - наявність мікроорганізмів на частинах тіла або всередині організму (шкіра, ротова та носова порожнина, шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи) людини без клінічних проявів захворювання;

критичні інструменти - інструменти, що проникають у стерильні тканини та порожнини організму;

мікроорганізми з множинною стійкістю до АМП або мультирезистентні мікроорганізми (далі - МРМО) - переважно бактерії, що є стійкими до дії одного або декількох класів антимікробних препаратів;

напівкритичні інструменти - інструменти, що контактують зі слизовими оболонками або пошкодженою шкірою;

некритичні поверхні/інструменти - поверхні/інструменти, які контактують з непошкодженими шкірними покривами, в тому числі не контактують зі слизовими оболонками;

норовірусна інфекція - гостре інфекційне захворювання викликане норовірусами (раніше відомі як Норфолк-подібні віруси);

оцінка ризиків інфікування (далі - оцінка ризиків) - сукупність аналітичних заходів, що дозволяють спрогнозувати можливість інфікування у певній ситуації при несвоєчасному впровадженні або не впровадженні заходів щодо його попередження;

пацієнти - особи, в тому числі діти, за якими проводиться догляд в процесі отримання медичної допомоги та/або соціальних послуг;

респіраторна терапія - комплекс заходів, які спрямовані на підтримку та відновлення вентиляції і газообміну в легенях;

стандартні заходи захисту - група методів профілактики зараження інфекційними хворобами, яких мають дотримуватися працівники ЗОЗ та ЗСЗ, незалежно від наявності/відсутності у пацієнта інфекційної патології та в будь-яких умовах проведення догляду за ними;

точка догляду - місце, де наявні три елементи: пацієнт, працівник та догляд;

фоміт - будь-який предмет чи субстанція, що містить або на якому містяться патогенні мікроорганізми, і при доторкуванні до якого є ризик зараження;

хвороба Крейтцфельда-Якоба (далі - ХКЯ), також відома як підгостра спонгіоформна енцефалопатія - фатальне прогресуюче нейродегенеративне захворювання, що викликане специфічним інфекційним білковим агентом (пріоном);

хепа-фільтр - вид повітряних фільтрів високої ефективності (не менше 99,95 %), технічні характеристики якого відповідають Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання;

АМП - антимікробні препарати;

ВІЛ - вірус імунодефіциту людини;

ВІК - відділ з інфекційного контролю;

ЕМД - екстрена медична допомога;

ПІІК - профілактика інфекцій та інфекційний контроль;

МВ - муковісцидоз;

ПІТ - палата інтенсивної терапії;

ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція;

СОП - стандартна операційна процедура;

ШВЛ - штучна вентиляція легень.

Інші терміни у цих Заходах вживаються у значеннях, наведених в Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", Законі України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Законі України "Про соціальні послуги" та інших нормативно-правових актах у сфері охорони здоров’я.

1. Передавання інфекційних агентів потребує наявності трьох елементів: джерела або резервуару, сприйнятливого організму із вхідними воротами і способу/механізму передавання.

2. Для інфекційних агентів, які передаються під час проведення догляду за пацієнтом та/або наданні соціальних послуг особам/дітям (отримувачам соціальних послуг), джерелом/резервуаром зазвичай є інфікована людина. Однак, об’єкти навколишнього середовища також можуть відігравати роль в передаванні мікроорганізмів.

3. Джерелом/резервуаром серед людей в ЗОЗ і ЗСЗ можуть виступати пацієнти / отримувачі соціальних послуг (далі - пацієнти), працівники, а також відвідувачі. Вони можуть мати активну або таку, що знаходиться в інкубаційному (безсимптомному) періоді, інфекційну хворобу чи бути транзиторно або хронічно колонізованими патогенними мікроорганізмами (найбільш характерні колонізація дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту). Ендогенна флора пацієнтів (наприклад, бактерії, які знаходяться в ротовій порожнині) також можуть викликати інфекційні хвороби, пов’язані з наданням медичної допомоги (далі - ІПНМД).

4. Інфекційна хвороба - найвищий ступінь вираженості інфекційного процесу, що виник, як результат складної взаємодії між макроорганізмом, інфекційним агентом (мікроорганізмом), навколишнім середовищем та проявляється переважанням патологічних реакцій над пристосувальними з поєднаним порушенням гомеостазу. Характеристики інфекційного агента, які впливають на розвиток інфекційного захворювання: патогенність, вірулентність та антигенність, а також інфікуюча доза, шляхи інфікування. Спектр можливих результатів після взаємодії потенційного хазяїна та інфекційного агенту варіює від безсимптомного захворювання до тяжкої хвороби із летальним наслідком. Деякі особи схильні до тимчасової або хронічної колонізації (носійства), але не хворіють, інші ж можуть захворіти після багатьох років колонізації інфекційним агентом. Чинниками, які підвищують сприйнятливість організму до інфекцій, є: літній вік, відмова від вакцинації, деякі захворювання (ВІЛ/СНІД, онкологічні хвороби, цукровий діабет, вроджені імунодефіцити), стан після трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин, вживання певних груп лікарських засобів (антимікробні препарати, кортикостероїди, протипухлинні та імуномодулюючі препарати, засоби, що знижують кислотність шлунку), опромінення. Такі медичні пристрої як сечові катетери, ендотрахеальні та трахеостомічні трубки, імплантовані кардіовертери-дефібрилятори, ендопротези, металоконструкції, периферійні та центральні венозні і артеріальні катетери полегшують виникнення ІПНМД та можуть бути джерелом утворення біоплівок, які сприяють колонізації і здатні захищати мікроорганізми від проникнення антимікробних засобів.

5. До інфекційних агентів, які можуть викликати інфекційні захворювання при догляді за пацієнтами, відносять віруси, бактерії, гриби, паразити та пріони. Шляхи та механізми передавання варіюють в залежності від типу мікроорганізму. Крім того, для деяких з них характерним є передавання більш ніж одним шляхом (наприклад, переважно шляхом прямого або опосередкованого контакту передаються вірус простого герпесу, респіраторно-синцитіальний вірус (далі - РСВ) і золотистий стафілокок; крапельний шлях характерний для вірусу грипу та кашлюку; переважно повітряний (аерогенний) - мікобактерії туберкульозу; гемоконтактний шлях передавання характерний для вірусів гепатиту В і С, ВІЛ). Слід також розуміти, що не всі мікроорганізми передаються від людини до людини. В додатку 1 до цих Заходів наведені заходи захисту, які слід застосовувати в залежності від інфекційного агенту.

6. З метою організації ізоляційно-обмежувальних заходів при проведенні догляду за пацієнтом, механізми і шляхи передавання мікроорганізмів відіграють другорядну роль, а на першу виходять шляхи інфікування (зараження), які необхідно розділити на контактний, крапельний та повітряний (аерогенний).

7. Інфікування контактним шляхом - найбільш розповсюджений шлях при проведенні догляду за пацієнтом, у якому виділяють дві підгрупи - шляхом прямого і опосередкованого контактів:

1) інфікування мікроорганізмом шляхом прямого контакту - інфікування шляхом передавання від хворої/контамінованої особи до іншої без участі в цьому процесі проміжного об’єкту або людини. Приклади такого зараження серед працівників:

кров або інші рідини організму пацієнта безпосередньо потрапляють в організм працівника, який проводить догляд, через контакт із слизовими оболонками або пошкодженою шкірою (наприклад, подряпини);

кліщі від хворого на коросту переносяться на шкіру працівника, який проводить догляд, при умові прямого незахищеного контакту зі шкірою пацієнта;

у працівника виникає герпетичне ураження шкіри рук після догляду за ротовою порожниною пацієнта, за умови прямого незахищеного контакту (без використання рукавичок);

2) інфікування шляхом опосередкованого контакту реалізується через контамінований об’єкт навколишнього середовища або людину. Основним фактором такого інфікування при проведенні догляду є руки працівників. Приклади опосередкованого інфікування:

руки працівників можуть переносити патогенні мікроорганізми після доторкування до інфікованих або колонізованих ділянок шкіри пацієнта і об’єктів навколишнього середовища у випадках, якщо гігієнічна обробка рук не проводилася перед доторкуванням до іншого пацієнта;

спільно використовувані іграшки можуть стати причиною інфікування серед пацієнтів дитячих відділень (наприклад, РСВ або синьогнійної палички);

інструментарій, що не пройшов стерилізацію або дезінфекцію (наприклад, хірургічні інструменти та ендоскопи) чи має дефекти, які унеможливлюють його належну деконтамінацію, може бути причиною інфікування бактеріальними і вірусними патогенами.

8. Одяг, уніформа, лабораторні та халати захисту від інфекційних агентів (далі - ХЗІА), що використовуються як засоби індивідуального захисту (далі - ЗІЗ), можуть бути забруднені потенційними патогенами після завершення догляду за пацієнтом або колонізовані інфекційним агентом (наприклад, метицилін-резистентним стафілококом (далі - МРЗС), ванкоміцин-резистентними ентерококами (далі - ВРЕ) або Clostridium difficile). ЗІЗ, навіть при правильному використанні, можуть відігравати роль в процесі інфікування пацієнтів (опосередковане інфікування).

9. Інфікування крапельним шляхом, фізично, є формою контактного інфікування і деякі інфекційні агенти, які передаються крапельним шляхом, також можуть передаватися шляхом прямого або опосередкованого контакту. Однак, на відміну від контактного інфікування, контаміновані інфекційним агентом краплі з дихальних шляхів інфікують потенційного хазяїна лише у випадку потрапляння на сприйнятливі слизові оболонки. При цьому відстань між особами має бути незначною, а убезпечитися можна шляхом захисту обличчя. Хворий генерує респіраторні краплі під час кашлю, чхання та розмови або під час таких процедур як ендотрахеальна інтубація, відсмоктування слизу, індукція кашлю за допомогою фізіотерапевтичних методів та під час серцево-легеневої реанімації. Дослідження показали, що слизові оболонки носа і кон’юнктива (рідше слизова ротової порожнини) - основні вхідні ворота для вірусів респіраторної групи. Максимальна відстань між людьми, яка достатня для передавання інфекційного агента через краплі не визначена. Вона залежить від швидкості і механізму виходу крапель, їхньої щільності, наявності перешкод, чинників навколишнього середовища, таких як температура, вологість, напрям та сила руху повітря, інсоляція, здатність патогену підтримувати свою вірулентність на відстані. В приміщеннях рекомендовано надягати ЗІЗ обличчя до входу в палату пацієнта, особливо коли існує ймовірність інфікування високовірулентним інфекційним агентом.

10. Розмір часточки (ядра краплі) також має важливе значення для інфікування, так як від нього залежать підходи до профілактики і контролю таких інфекцій. Наприклад, для мікобактерій туберкульозу розмір ядра краплі становить менше 5 мкм, що виключає туберкульоз з групи інфекційних хвороб з крапельним шляхом інфікування і відносить його до інфекційних агентів з повітряним (аерогенним) шляхом. В групу інфекційних хвороб з крапельним шляхом інфікування входять кашлюк, грип, аденовірусна та риновірусна інфекції, мікоплазмоз (Mycoplasma pneumoniae), інфекції коронавірусної етіології (тяжкий гострий респіраторний синдром (далі - ТГРС), близько-східний респіраторний синдром (далі - MERS), гостра респіраторна вірусна інфекція, викликана SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), захворювання викликані стрептококом групи А і менінгококова інфекція. До групи захворювань з крапельним шляхом інфікуванням також відноситься РСВ-інфекція, незважаючи на переважання контактного шляху інфікування. Однак проведення догляду за такими хворими потребує застосування лише стандартних та контактних заходів захисту.

11. В рідкісних випадках патогенні мікроорганізми, для яких не характерне крапельне інфікування, розповсюджуються повітрям на короткі відстані. Наприклад, незважаючи на те, що для золотистого стафілококу характерний контактний шлях інфікування, хворі на гострі респіраторні вірусні інфекції в поєднанні з інфікуванням або колонізацією золотистим стафілококом здатні, за рахунок чхання, розповсюджувати бактерії на відстань до одного метру.

12. Інфікування повітряним (аерогенним) шляхом відбувається внаслідок розповсюдження крапельних ядер або дрібних частинок, які знаходяться у діапазоні вдиху (0,5-5 мкм) та містять мікроорганізми, здатні зберігати свою вірулентність в часі і на відстані (наприклад, спори Aspergillus spp. та Mycobacterium tuberculosis). Інфекційні агенти, які передаються таким чином, здатні розсіюватися на великі відстані повітряними потоками і можуть вдихатися сприйнятливими людьми, навіть при умові відсутності безпосереднього контакту або знаходження в одній кімнаті з інфікованою особою. Для попередження розповсюдження мікроорганізмів повітряним шляхом необхідно використовувати спеціальні системи деконтамінації повітря, в тому числі вентиляцію, з метою утримання і подальшого безпечного їх видалення. Задля недопущення передавання інфекційних агентів, пацієнтів з інфекційними хворобами, що передаються повітряним шляхом необхідно поміщати в палати ізоляції пацієнтів з аерогенною інфекцією (далі - ПІПАІ). До захворювань, які потребують таких особливих вимог щодо профілактики та інфекційного контролю, відносяться туберкульоз (заходи регламентовані Стандартом інфекційного контролю для ЗОЗ, що надають допомогу хворим на туберкульоз затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України 01 лютого 2019 року № 287, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2019 року за № 408/33379 (далі - Стандарт), кір та вітряна віспа. Наявні дані припускають можливість передавання вірусу натуральної віспи на великі відстані повітрям при дотриманні певних умов, тому ізоляційно-обмежувальні заходи необхідно застосовувати і при цьому захворюванні (незважаючи на переважання крапельного і контактного шляхів інфікування). Окрім очищення і використання систем вентиляції, працівники, які виконують роботу в зоні високого ризику інфікування, повинні одягати респіратори класу захисту не нижче FFP2 (в протитуберкульозних ЗОЗ і при догляді за пацієнтами з вітряною віспою) і FFP3 (при проведенні догляду за хворими на кір).

13. Для деяких вірусів респіраторної (наприклад, грип та риновірус) та шлунково-кишкової (наприклад, норовірус і ротавірус) груп існують докази передавання через аерозолі на відстань більшу за один метр. Однак, таке передавання зафіксоване лише в певних умовах (кімната пацієнта), що вказує на нежиттєздатність (втрату вірулентності) збудника у повітряних потоках при подоланні великої дистанції. Тому пацієнти із захворюваннями, викликаними даними вірусами, не потребують госпіталізації у ПІПАІ.

14. Збудники атипової пневмонії коронавірусної етіології, віруси віспи мавп і пташиного грипу зумовлюють суттєві проблеми у визначенні категорій ізоляції, так як існують невідповідності щодо їх можливих шляхів передавання та інфікування. Незважаючи на той факт, що коронавіруси (збудники ТГРС, MERS, COVID-19) передаються контактним та/або крапельним шляхами, повітряне передавання на обмежені відстані (наприклад, в межах палати) можливе. Подібне характерно також і для інших інфекційних агентів, таких як вірус грипу та норовіруси. На відміну від повітряного передавання (на великі відстані та за межі приміщення в якому знаходиться пацієнт), передавання на короткі відстані з аерозолями, які генеруються при певних умовах (наприклад, ендотрахеальна інтубація, неінвазивна штучна вентиляція легень з позитивним тиском, серцево-легенева реанімація), було доведено. Крім того, аерозольні частинки розмірами менше 100 мкм можуть залишатися у зваженому стані, якщо швидкість потоку повітря в приміщенні перевищує швидкість осадження цих частинок. Для норовірусів можливим додатковим шляхом передавання (основні - контактний, харчовий та водний) є вдихання і проковтування аеролізованих вірулентних часточок калових і блювотних мас.

15. Мікроорганізми, для яких характерне інфікування повітряним шляхом, враховуючи пункти 13, 14 розділу II цих Заходів, поділяються на групи:

1) інфікування виключно (облігатно) повітряним шляхом - в звичайних умовах хвороба виникає лише у випадках вдихання аерозолю із дрібних частинок (наприклад, туберкульоз);

2) інфікування переважно повітряним шляхом - інфекційний агент має декілька можливих шляхів інфікування в природному середовищі, однак, основним є повітряний (наприклад, кір і вітряна віспа);

3) інфікування іноді повітряним шляхом - інфікування зазвичай реалізується іншими шляхами, однак, при виникненні певних умов (зазвичай не природного походження - наприклад, бронхоскопія) повітряний шлях можливий.

Такий концептуальний підхід дозволяє пояснити рідкісні випадки повітряного інфікування збудниками, які найчастіше передаються іншими шляхами, та запідозрити можливість даного шляху інфікування при невідомому або недостатньо вивченому збуднику, а, отже, і застосовувати поєднання профілактичних заходів при необхідності.

16. Деякі інфекційні агенти, для яких характерне інфікування повітряним шляхом, не передаються від людини до людини, а генеруються з навколишнього середовища. Наприклад, спори сибірки, які присутні в тонкоподрібненому порошку, можуть бути аеролізовані із забруднених поверхонь і потрапити в дихальні шляхи. Спори грибів (наприклад, Aspergillus spp.) знаходяться всюди в навколишньому середовищі і можуть викликати захворювання у людей з імуносупресивними станами шляхом вдихання, наприклад, будівельного пилу. Як правило, жоден із цих інфекційних агентів не передається від пацієнтів. Однак, існує один задокументований факт інфікування Aspergillus spp. в умовах відділення інтенсивної терапії (далі - ВАРІТ) через аеролізацію спор під час обробки ран.

17. Інфекційні агенти передаються не лише від інфікованих/колонізованих пацієнтів, а можуть бути пов’язані із спільними джерелами у навколишньому середовищі або предметами, які не знаходяться постійно в ЗОЗ/ЗСЗ (наприклад, контаміновані їжа, вода або парентеральні розчини). Також в ЗОЗ або ЗСЗ є ризик трансмісивного передавання мікроорганізмів від комарів, мух, щурів та інших переносників, які також можуть бути резервуаром інфекції.

1. До найбільш важливих мікроорганізмів, з погляду на впровадження ефективних систем ПІІК, належать:

1) епідеміологічно значимі інфекційні агенти;

2) інфекційні агенти, які можуть використовуватися для біотероризму;

3) пріони;

4) коронавіруси (збудники ТГРС, MERS, COVID-19);

5) віспа мавп;

6) норовіруси;

7) віруси геморагічних лихоманок.

2. Будь-які мікроорганізми, які циркулюють в межах ЗОЗ або ЗСЗ, можуть в певний час та при певних обставинах стати об’єктом епідеміологічного нагляду і контролю. При визначенні епідемічно значимого інфекційного агенту слід використовувати такі характеристики:

1) схильність до передавання в межах ЗОЗ/ЗСЗ - визначається за даними літературних джерел або за наявністю часових чи географічних кластерів більш ніж двох пацієнтів (наприклад, C. difficile, норовіруси, РСВ, вірус грипу, ротавіруси, Enterobacter spp., Serratia spp., стрептококи групи А). Однак, навіть один випадок інвазивної ІПНМД, що викликана певними мікроорганізмами (наприклад, ІОХВ спричинена стрептококами групи А, будь-які ІПНМД в опіковому відділенні або у ЗОЗ тривалого перебування, захворювання спричинені Legionella sp. або Aspergillus sp., кір), має розслідуватися, а в ЗОЗ/ЗСЗ повинні бути посилені заходи з ПІІК через ризик виникнення додаткових випадків і тяжкості перебігу таких захворювань;

2) резистентність до АМП першої лінії (наприклад, помірно чутливі до ванкоміцину стафілококи, метицилін- та ванкоміцин-резистентні стафілококи, ВРЕ, продуценти бета-лактамаз розширеного спектру);

3) мікроорганізми, що зрідка зустрічаються (наприклад, Burkholderia cepacia або Ralstonia spp., виявлена у пацієнта без МВ) або із незвичним профілем резистентності (наприклад, Pseudomonas aeruginosa резистентна до фторхінолонів);

4) мікроорганізми, що тяжко піддаються антибіотикотерапії внаслідок природної резистентності (наприклад, Stenotrophomonas maltophilia, Acinetobacter spp.);

5) мікроорганізми здатні спричинити спалах та/або пов’язані з високою смертністю (наприклад, метицилін-резистентні та метицилін-чутливі стафілококи, стрептококи групи А);

6) мікроорганізми, що відносяться до групи нещодавно виявлених або нещодавно була доведена їх здатність викликати захворювання у людей.

3. C. difficile може бути причиною внутрішньолікарняних спалахів. Важливими факторами, які сприяють розвитку спалахів, є виражене обсіменіння навколишнього середовища C. difficile, збереження вірулентності спор протягом тривалого часу, стійкість спор до багатьох використовуваних дезінфектантів і антисептиків, перенесення працівниками і пацієнтами та часте призначення пацієнтам курсів антибіотиків. АМП, які найчастіше спричинюють захворювання викликані C. difficile, включають цефалоспорини третього покоління, кліндаміцин, ванкоміцин (при внутрішньовенному введенні) і фторхінолони.

Профілактика інфікування має засновуватися на використанні контактних заходів захисту при контактах з пацієнтами з діареєю, точній ідентифікації хворих, контактних осіб, та носіїв інфекційних агентів, заходах з охорони внутрішнього середовища ЗОЗ або ЗСЗ (наприклад, ретельне прибирання кімнат/палат) і постійній гігієні рук. Руки слід обробляти шляхом миття з милом і водою, а не обробки спиртовмісним антисептиком, для механічного видалення спор. Для обробки поверхонь рекомендовано використовувати засоби, що містять гіпохлорит натрію.

4. Незважаючи на те, що назва деяких МРМО говорить про резистентність лише до одного препарату (наприклад, МРЗС або ВРЕ), такі мікроорганізми зазвичай стійкі практично до всіх доступних АМП (ця особливість і визначає важливість таких мікроорганізмів для госпітальної епідеміології). До групи МРМО, які мають особливе значення для госпітальної епідеміології, відносяться:

1) інфекційні агенти надзвичайного рівня загрози: карбапенем-резистентний Acinetobacter, Candida auris, Clostridioides difficile, карбапенем-резистентні Enterobacteriaceae, антибіотикорезистентна Neisseria gonorrhoeae;

2) інфекційні агенти високого рівня загрози: антибіотикорезистентний Campylobacter, резистентна до протигрибкових лікарських засобів Candida, Enterobacteriaceae продуценти бета-лактамаз розширеного спектру (далі - ПБЛРС), ванкоміцин-резистентні Enterococci, мультирезистентна Pseudomonas aeruginosa, мультирезистентна нетифоїдна Salmonella, антибіотикорезистентна Salmonella серотип Typhi, антибіотикорезистентна Shigella, метицилін-резистентний (MRSA), помірно чутливий до ванкоміцину (ПЧВЗС) та ванкоміцин-резистентний (ВРЗС) Staphylococcus aureus, мультирезистентний Streptococcus pneumoniae (МРСП), антибіотикорезистентна M. tuberculosis;

3) інфекційні агенти, що розглядаються, як можливі загрози: еритроміцин-резистентний Streptococcus групи A, кліндаміцин- резистентний Streptococcus групи B;

4) інфекційні агенти, ризик яких для госпітальної епідеміології досліджується: азол-резистентний Aspergillus fumigatus, антибіотикорезистентна Mycoplasma genitalium, антибіотикорезистентна Bordetella pertussis.

5. МРМО передаються тими ж шляхами, що і чутливі до АМП мікроорганізми. Передавання від пацієнта до пацієнта в ЗОЗ/ЗСЗ, зазвичай через руки працівників, є основним фактором, який пояснює збільшення захворюваності і розповсюдженості МРМО, особливо МРЗС та ВРЕ, у відділеннях невідкладної допомоги і ВАРІТ.

6. Попередження передавання МРМО потребує комплексного підходу, що включає:

1) адміністративні заходи (наприклад, достатнє укомплектування працівниками, системи зворотного зв’язку, процеси підвищення ефективності з метою забезпечення дотримання рекомендованих заходів інфекційного контролю);

2) навчання і підготовку працівників;

3) раціональне використання АМП (в першу чергу антибіотиків);

4) епідеміологічний нагляд за цільовими МРМО;

5) забезпечення виконання заходів запобігання зараженню під час проведення догляду за пацієнтами;

6) забезпечення заходів з охорони внутрішнього середовища ЗОЗ або ЗСЗ (наприклад, очищення і дезінфекція обладнання, яке використовується при догляді за пацієнтами, використання медичних приладів (тонометр, термометр, джгут тощо) виключно для одного пацієнта із захворюваннями спричиненими МРМО);

7) забезпечення проведення деколонізаційної терапії в разі необхідності.

7. Агенти, які можуть використовуватися для біотероризму, поділяються на категорії А (високий пріоритет), В (середній пріоритет) та С (низький пріоритет). До агентів біотероризму високого пріоритету відносяться сибірка, натуральна віспа, чума, туляремія, вірусні геморагічні лихоманки і ботулізм, оскільки вони:

1) здатні легко розповсюджуватися в навколишньому середовищі та/або передаватися від людини до людини;

2) здатні викликати високу смертність;

3) здатні спричинити серйозний вплив на громадське здоров’я;

4) здатні викликати суспільну паніку і соціальні потрясіння;

5) потребують спеціальних дій для забезпечення готовності системи охорони здоров’я та держави в цілому.

Загальна інформація з ПІІК в ЗОЗ та ЗСЗ щодо агентів біотероризму групи А наведена в додатку 2 до цих Заходів.

8. До інфекційних агентів біотероризму категорій В і С відносяться:

1) бруцельоз (Bructlla species);

2) сап (Burkholderia mallei);

3) мілеоїдоз (Burkholderia pseudomallei);

4) псітакоз (Chlamydia psittaci);

5) холера (Vibrio cholerae);

6) епсилон-токсин (Clostridium perfringens);

7) Ку-лихоманка (Coxiella burnetii);

8) E. coli O157:H7;

9) нові інфекційні агенти (вірус Ніпах та хантавірус);

10) збудники, що становлять загрозу безпеці харчових продуктів (наприклад, Salmonella species, Shigella, E. coli O157:H7);

11) епідемічний тиф (Rickettsia prowazekii);

12) черевний тиф (Salmonella typhi);

13) вірусні енцефаліти викликані альфавірусами (наприклад, венесуельський кінський енцефаліт, східний та західний кінські енцефаліти);

14) збудники, що становлять загрозу безпеці водних ресурсів (наприклад, Cryptosporidium parvum).

Агенти біотероризму груп В і С викликають меншу захворюваність і смертність.

9. Під час роботи з підозрілим щодо біотероризму випадком, працівники стикаються з іншим набором проблем та задач у порівнянні із "звичними" інфекційними агентами. Розуміння епідеміології, способів передавання та інфікування і клінічного перебігу кожної з хвороб, а також ретельно складені плани (СОП в яких зазначені короткий опис захворювання, ресурси необхідні для надання допомоги пацієнтам та їх розміщення в ЗОЗ, алгоритм дій та оповіщення, шляхи переміщення та ізоляції тощо) мають важливе значення для реагування на біотерористичні загрози та управління ними. Проблеми, до яких мають бути готові працівники ЗОЗ відносяться:

1) виявлення осіб, що можуть бути заражені або зазнали впливу біотерористичного агенту;

2) попередження інфікування серед працівників ЗОЗ, пацієнтів та відвідувачів;

3) надання медичної допомоги великій кількості населення, включно із хіміопрофілактикою та вакцинацією;

4) захист внутрішнього середовища ЗОЗ від розповсюдження інфекційного агента, включно із логістичними аспектами та наявністю достатньої кількості ізоляційних кімнат (також необхідно визначити дії працівників при недостатності ізоляційних кімнат, наприклад, розробити і затвердити підходи до когортної ізоляції);

5) забезпечення достатньою кількістю ЗІЗ;

6) визначити відповідальних працівників для догляду за потенційно інфікованими пацієнтами (наприклад, вакциновані працівники для надання допомоги пацієнтам із натуральною віспою).

Вирішення вищезазначених проблем буде відрізнятися в залежності від того, чи захворювання набуте природним шляхом, чи є результатом навмисного зараження. Так, при біотерористичній атаці кількість постраждалих буде одномоментно значною внаслідок високої вірулентності агенту, а тяжкість перебігу захворювання і смертність будуть перевищувати статистичні.

10. Вважається, що ХКЯ спричиняється білковим інфекційним агентом - пріоном. Інфекційні пріони - ізоформи кодованого глікопротеїну, так званого пріонного білка. Інкубаційний період варіює від двох років до десятиліть. Близько 85 % випадків ХКЯ виникають спорадично, без будь-якого відомого джерела інфекції у навколишньому середовищі, 10 % вважаються сімейними. Ятрогенне інфікування в більшості випадків відбувається внаслідок лікування гормоном росту (виробляється з трупного гіпофізу людини) або гонадотропіном, в результаті імплантації заражених трансплантів твердої мозкової оболонки людини чи трансплантації рогівки. Не виключається також передавання, що пов’язане з використанням контамінованих нейрохірургічних інструментів або стереотаксичних електродів для проведення електроенцефалограми.

11. Пріонні захворювання у тварин включають скрепі у овець і кіз, губчасту енцефалопатію великої рогатої худоби ("коров’ячий сказ", далі - КГЕ) і хронічну хворобу виснаження у оленів і лосів. Перший випадок КГЕ серед великої рогатої худоби у Великій Британії був пов’язаний зі споживанням інфікованого корму у вигляді м’ясо-кісткового борошна, який був виготовлений з туш інфікованих тварин.

12. Передавання КГЕ людям (далі - кХКЯ) було описане як наслідок вживання продуктів, виготовлених з тканин і органів великої рогатої худоби, що були контаміновані пріонами. кХКЯ має відмінності в клінічних та патологічних характеристиках в порівнянні з спорадичною або класичною ХКЯ і включає:

1) молодий середній вік на момент смерті - 28 років (від 16 до 48 років) проти 68 років;

2) тривалість хвороби - в середньому 14 місяців проти 4-6 місяців;

3) збільшення частоти сенсорних і ранніх психіатричних симптомів із відстроченою появою явних неврологічних ознак;

4) виявлення пріонів у мигдаликах та інших лімфоїдних тканинах пацієнтів з кХКЯ, на відміну від пацієнтів із спорадичною ХКЯ.

13. Як і у випадку із спорадичною ХКЯ, не було зареєстровано жодного випадку прямого передавання кХКЯ від людини до людини при випадковому контакті або контакті з навколишнім середовищем. Інфікування внаслідок переливання крові було зареєстроване лише у двох хворих.

14. При догляді за пацієнтами, хворими на пріонні захворювання достатньо використовувати стандартні заходи захисту. Однак, слід реалізовувати особливі заходи захисту під час роботи з тканинами в гістологічній лабораторії і для проведення розтину. Очищення, дезінфекцію і стерилізацію хірургічного інструментарію необхідно проводити відповідно до рекомендацій виробника.

15. Інкубаційний період ТГРС складає в середньому 2-7 днів (іноді триває більше 10 днів), COVID-19 - 5-14 днів (в середньому 7 днів). Хвороби на початкових стадіях тяжко відрізнити від інших респіраторних вірусних інфекцій. Ознаками і симптомами зазвичай є підвищення температури більше 38 ° С, озноб, які іноді супроводжуються головним болем, болем в м’язах і респіраторними симптомами від легких до тяжких. Ознакою, яка може безпосередньо вказувати на ТГРС і COVID-19, є рентгенологічна картина атипової пневмонії. В порівнянні з дорослими, діти хворіють рідше, мають більш легкий перебіг і з меншою вірогідністю стають джерелом інфекції (фактором передавання). Смертність пропорційно залежить від наявності тяжких супутніх захворювань і похилого віку.

16. Спалахи ТГРС і COVID-19 в ЗОЗ/ЗСЗ із високою захворюваністю серед працівників і пацієнтів є особливістю хвороби, при чому невиявлені випадки серед пацієнтів і відвідувачів відіграють ключову роль в таких спалахах. Відсотковий вклад потенційних шляхів передавання наразі невідомий. Доведені крапельний і контактний шляхи, однак, не можна виключати можливість повітряного передавання при проведенні аерозольгенеруючих процедур. Найбільший ризик передавання інфекції припадає на тих, хто не навчений заходам захисту і не користується ЗІЗ постійно. Медичні працівники, які працюють в зонах високого ризику генерації аерозолів (наприклад, ВАРІТ, кабінети бронхоскопії), мають використовувати респіратори класу захисту не нижче FFP2. Значну роль відіграє культура безпеки серед працівників, пацієнтів та відвідувачів ЗОЗ/ЗСЗ.

17. Контроль за ТГРС і COVID-19 потребує скоординованих і динамічних заходів з боку декількох служб в ЗОЗ/ЗСЗ. Раннє виявлення випадків хвороби здійснюється шляхом скринінгу осіб з симптомами респіраторного захворювання, що нещодавно перебували в ендемічному щодо ТГРС/COVID-19 регіоні, з подальшим дотриманням правил респіраторної гігієни (надягнути медичну (хірургічну) маску (далі - маска) на пацієнта, обов’язково покриваючи рот і ніс пацієнта) та фізичного відокремлення від інших пацієнтів в загальних зонах очікування. Найбільш ефективна комбінація заходів захисту включає наступний комплекс:

1) стандартні заходи захисту з акцентом на гігієну рук;

2) контактні заходи захисту з акцентом на очищення поверхонь приміщень, в яких перебувають пацієнти з ТГРС/COVID-19;

3) крапельні заходи захисту при проведенні догляду з акцентом на носіння маски і захист очей (захисні окуляри або щиток);

4) повітряні заходи захисту включають надягання респіратора класу захисту не нижче FFP2 при проведенні аерозольгенеруючих процедур (попередньо медичні працівники мають пройти тест на прилягання (фіт-тест).

18. Симптоми віспи мавп схожі на натуральну віспу, але перебіг значно легший. Шляхи та механізми передавання маловивчені. Вважається, що передавання відбувається переважно шляхом прямого контакту із ураженими ділянками шкіри та респіраторними виділеннями. Повітряне передавання від тварин малоймовірна, але не виключене у ветеринарній практиці (наприклад, під час введення ліків шляхом розпилення або при інших аерозольгенеруючих процедурах). Передавання від людини до людини зафіксоване лише у випадках тісного довготривалого контакту - перебування в одній палаті та/або використання спільної постільної білизни. Вакцинація ефективна в 85 % випадків, тому показана всім контактним особам протягом перших чотирьох діб.

19. Норовіруси зазвичай передаються через забруднені їжу і воду та від людини до людини і викликають спалахи шлунково-кишкових захворювань. Крім того, визначальну роль в розповсюдженні інфекції відіграє забруднене вірусом внутрішнє середовище, особливо в умовах дитячого та геріатричного стаціонарів. На високу контагіозність норовірусної інфекції, негативний вплив на економіку і громадське здоров’я та тяжкість локалізації і ліквідації спалахів хвороби вказують дані щодо зареєстрованих спалахів у ЗОЗ, в першу чергу довгострокового перебування, ЗСЗ, готелях, школах, на круїзних лайнерах і навіть в сховищах для евакуації під час ураганів. Слід також відмітити, що в ЗОЗ ризик виникнення спалаху в п’ять разів вищий у разі якщо джерелом інфекції є пацієнт, на відміну від випадків, коли джерело - медичний працівник.

20. Середній інкубаційний період для гастроентериту, викликаного норовірусом, становить 12-48 годин, а період клінічних проявів триває від 12 до 60 годин. Хвороба характеризується гострим початком та проявляється нудотою, блюванням, спазмами в животі та/або діареєю. Захворювання в більшості випадків короткотривале і зрідка призводить до ускладнень. Групою ризику щодо смертельних випадків можуть стати особи похилого віку з тяжкою виснажливою супутньою патологією, при цьому смерть настає внаслідок сильного зневоднення.

21. Епідеміологія спалахів норовірусної інфекції вказує на те, що первинні випадки зазвичай є наслідком вживання забруднених фекаліями їжі та/або води, в той час як вторинні і третинні найчастіше є результатом передавання від людини до людини, чому сприяє контамінація фомітів і розповсюдження інфікованих частинок, в першу чергу, під час блювання (норовіруси, при певних умовах, можуть аерозолізуватися та долати відстань до одного метра, а по горизонтальним поверхням за напрямом блювання - до півтора метра). Розвитку хвороби і розповсюдженню збудника можуть сприяти низька інфікуюча доза (менше ста вірусних часток) та стійкість до більшості дезінфікуючих засобів. Ефективність спиртовмісного антисептику для рук (для обробки видимо чистої шкіри) не доведена, тому гігієну рук слід проводити шляхом миття з милом та водою.

22. До вірусних геморагічних гарячок (далі - ВГГ), що становлять найбільшу епідемічну небезпеку належать:

1) гарячки, що викликані вірусами Ебола та Марбург (Filoviridae);

2) гарячка Ласса (Arenaviridae);

3) гарячка долини Ріфт та Крим-Конго (Bunyaviridae);

4) гарячка денге та жовта гарячка (Flaviviridae).

23. Всі віруси ВГГ передаються людині шляхом контакту з інфікованими тваринами або через членистоногих переносників. Хоча жоден з цих вірусів не є ендемічним в Україні, спалахи в інших країнах створюють потенційні можливості для завозу інфікованих тварин і людей. Крім того, є підозри, що деякі з цих агентів можуть бути використані в якості біологічної зброї. Передавання від людини до людини задокументовані для ВГГ, що викликані вірусами Ебола, Марбург, Ласса і Крим-Конго. В ЗОЗ із обмеженими ресурсами описане передавання цих інфекційних агентів працівникам, пацієнтам і відвідувачам, причому в деяких випадках кількість захворілих в ЗОЗ в рази перевищувала негоспітальні випадки. Передавання серед жителів одного приміщення зареєстрована лише у випадках, коли мав місце прямий контакт з хворим або з його біологічними рідинами. Зараження внаслідок контакту пошкоджених ділянок шкіри із контамінованою кров’ю пов’язане з підвищеним рівнем смертності. Виявлення великої кількості вірусних часточок Ебола в шкірі та просвіті потових залоз викликало велике занепокоєння наукової спільноти щодо можливого передавання через непошкоджену шкіру. Однак, проведені дослідження не підтвердили дану гіпотезу. Особливу групу ризику щодо можливого зараження складають працівники організацій, що надають ритуальні послуги, через збереження вірулентності вірусами довгий час навіть після смерті хворого. Повітряний шлях передавання для ВГГ не характерний.

24. Працівникам, які здійснюють догляд за пацієнтом з ВГГ, та відвідувачам слід дотримуватися стандартних і контактних заходів захисту, а також заходів щодо недопущення крапельного інфікування із акцентом на захист очей. Для повсякденного догляду за пацієнтом достатнім є використання однієї пари рукавичок, в той час як при виконанні інвазивних процедур, при яких ризик контакту з кров’ю високий (наприклад, оперативне втручання), рекомендовано використовувати подвійний шар рукавичок. Особливо важливо при проведенні догляду за пацієнтами з ВГГ використовувати ЗІЗ очей, такі як захисний щиток або окуляри. ХЗІА необхідно надягати при будь-якому контакті з пацієнтом. Рутинна ізоляція в ПІПАІ не показана. Однак з метою проведення аерозольгенеруючих процедур, пацієнта рекомендовано перевести в ПІПАІ.

25. Респіратори класу захисту не нижче FFP2 необхідно використовувати для забезпечення додаткового захисту медичних працівників під час проведення аерозольгенеруючих процедур. В разі виявлення пацієнта із клінічними проявами, що можуть відповідати ВГГ, та історією поїздки в ендемічний регіон, заходи захисту слід застосувати негайно і коригувати в залежності від отриманої додаткової інформації. В додатку 3 до цих Заходів наведені заходи захисту, які мають бути застосовані в залежності від клінічних проявів (симптомів) інфекційного захворювання. Пацієнти з підозрою на ВГГ, у випадках загрози біотероризму, повинні бути ізольовані в ПІПАІ, через непередбачуваність епідеміологічних особливостей штучно змінених збудників.

1. Величезна кількість факторів впливають на відмінності в ризиках передавання інфекційних агентів в різних ЗОЗ та ЗСЗ. До них відносяться, але не обмежуються ними:

1) характеристика пацієнтів (наприклад, підвищена сприйнятливість до інфекцій, тип і частота використання постійних інвазивних пристроїв);

2) інтенсивність догляду за пацієнтами (наприклад, інтенсивність у ВАРІТ вища за інтенсивність у терапевтичному відділенні);

3) вплив факторів зовнішнього середовища (наприклад, в ЗОЗ/ЗСЗ, що знаходиться в лісо-парковій зоні менше факторів ризику);

4) тривалість перебування (ризик внутрішньолікарняного інфікування зростає при більш тривалому знаходженні в стаціонарі);

5) частота/інтенсивність взаємодії між пацієнтами, між пацієнтом та працівником і між пацієнтом та відвідувачами.

Вищезазначені фактори, організаційні пріоритети, цілі та ресурси мають впливати на те, як різні ЗОЗ та ЗСЗ адаптують Заходи для задоволення своїх конкретних потреб (приведення у відповідність до місцевого контексту). Рішення з управління програмами ПІІК мають бути засновані на досвіді, даних епідеміологічного нагляду та виникаючих загрозах розвитку спалахів інфекційних захворювань.

2. Ризик передавання інфекцій існує у всіх підрозділах ЗОЗ або ЗСЗ. Проте в деяких відділеннях або групах пацієнтів існують унікальні умови, які провокують розвиток інфекційних хвороб та заслуговують особливої уваги. Вони зазвичай є дозорними точками/сайтами для визначення ризиків передавання/інфікування, що можуть бути унікальними для даної обстановки або становити ризик передавання в інші ЗОЗ/ЗСЗ.

3. ВАРІТ та ПІТ надають допомогу пацієнтам з імунодефіцитними станами, що пов’язано з тяжкістю перебігу захворювання, тяжко переносимими підходами до лікування, лікуванням пацієнтів з тяжкими травмами, дихальною недостатністю, яка потребує ШВЛ, та іншими станами, що безпосередньо загрожують життю (наприклад, інфаркт міокарду, застійна серцева недостатність, передозування, інсульти, шлунково-кишкові кровотечі, ниркова і печінкова недостатність, поліорганна недостатність).

4. Незважаючи на те, що пацієнти ВАРІТ та ПІТ складають невеликий відсоток госпіталізованих, ІПНМД набуті в цих підрозділах зазвичай складають більше 20 % від всіх зареєстрованих в ЗОЗ. Дана категорія пацієнтів має підвищену сприйнятливість до колонізації та інфікування, особливо МРМО і грибками роду Candida, через основну патологію, використовувані інвазивні вироби медичного призначення (наприклад, центральний венозний катетер та інші внутрішньосудинні пристрої, ШВЛ, гемодіаліз, кардіостимулятори), частоту контакту з медичними працівниками, тривалість перебування і часте використання АМП. Крім того, несприятливі результати лікування у таких пацієнтів більш тяжкі та супроводжуються високою смертністю.

5. Спалахи, пов’язані з різноманітними бактеріальними, грибковими і вірусними патогенами, які є наслідком передавання від загального джерела і від людини до людини, часто зустрічаються у ВАРІТ та ПІТ для дорослих і дітей.

6. Пацієнти опікових відділень складають особливу групу ризику щодо розвитку ІПНМД, так як опікові рани можуть забезпечувати оптимальні умови для колонізації, інфікування і передавання патогенних мікроорганізмів. ІПНМД набуті пацієнтами опікових відділень часто стають причиною смерті. За умови впровадженої програми ПІІК, у пацієнтів, що мають опіки менше 30 % загальної площі поверхні тіла, ІПНМД зазвичай пов’язані з інвазивними пристроями. Найбільш часто інфікування опікових ран спричинено стафілококами, в тому числі МРЗС, ентерококами, включно з ВРЕ, грам-негативними бактеріями і грибками роду Candida. Для опікових відділень характерною є зміна мікробіологічної карти, що вимагає корекції профілактичних заходів.

7. Гідротерапія в лікуванні опіків протипоказана, так як використання даного методу пов’язано з високим ризиком інфікування P. aeruginosa, A. baumannii та МРЗС.

8. Висічення опікових ран слід проводити в операційних залах, з метою мінімізації ризиків інфікування.

9. Консенсус щодо найбільш ефективних методів ПІІК для попередження передавання інфекційних агентів пацієнтам з тяжкими опіками відсутній. Пацієнтів рекомендовано госпіталізувати в одномісні кімнати/палати з ламінарним потоком повітря з використанням високоефективних хепа-фільтрів. Кімнати/палати слід розміщувати в окремій будівлі, без доступу для пацієнтів і працівників з інших підрозділів. Також існують протиріччя щодо необхідності застосування і типу бар’єрних заходів для повсякденного догляду за пацієнтами з опіками. Найбільшу ефективність та економічну обґрунтованість показав спрощений протокол, що включає гігієнічну обробку рук, використання рукавичок, шапочок захисних від інфекційних агентів, масок та фартухів (а не ХЗІА) під час прямого контакту з пацієнтом. Однак, на сьогодні не проводилося досліджень, які дають змогу визначити найбільш ефективну комбінацію заходів захисту з ПІІК в опіковому відділенні.

10. Дослідження епідеміології ІПНМД у дітей виявили унікальні проблеми ПІІК в цій групі пацієнтів. Для педіатричних ВАРІТ та відділень для недоношених дітей або дітей з низькою масою тіла при народженні характерні високі показники розповсюдженості інфекцій кровотоку, пов’язаних з центральним венозним катетером. Крім того, серед госпіталізованих немовлят та дітей молодшого віку відзначається висока частота розвитку інфекційних хвороб, не характерних для загальної популяції, що пояснюється відсутністю набутого імунітету до цих інфекцій (внаслідок природньо перенесеної хвороби чи після вакцинації). Це призводить до розповсюдження інфекційних хвороб з крапельним шляхом інфікування серед пацієнтів педіатричних стаціонарів, особливо в період сезонних епідемій (наприклад, кашлюк, респіраторні вірусні інфекції, в тому числі викликані РСВ, вірусами грипу, парагрипу, метапневмовірусом, аденовірусом, вірусом кору, вірусом вітряної віспи, ротавірусом).

Тісний фізичний контакт між медичними працівниками та немовлятами або маленькими дітьми (наприклад, обійми, годування, ігри, заміна забруднених підгузків, санація трахеобронхіального дерева) розширює можливості для передавання інфекційних агентів.

11. Заклади довгострокового перебування, до яких можна віднести певні ЗСЗ, хоспіси та відділення для лікування тяжкої хронічної патології (наприклад, ревматоїдний артрит або розсіяний склероз), відрізняються від інших ЗОЗ тим, що пацієнти з підвищеним ризиком зараження збираються в одному місці та залишаються там на довгий час. Таким чином створюється атмосфера співтовариства, пацієнти розділяють загальні зони харчування і проживання, приймають участь в різноманітних заходах, які проводяться працівниками. Оскільки дієздатні пацієнти можуть вільно взаємодіяти один з одним, боротьба з передаванням інфекційних агентів в таких умовах стає проблемою. Намагання ізолювати пацієнтів з відомою колонізацією потенційно небезпечними мікроорганізмами супроводжувалася підвищеними психосоціальними ризиками, тому рекомендовано знайти баланс між потребами програм ПІІК та універсальними соціальними потребами.

12. Фактори ризику переважають серед мешканців будинків-інтернатів для громадян похилого віку, осіб з інвалідністю (далі - будинки-інтернати). Вікове зниження імунітету може вплинути на формування відповіді на вакцинацію від грипу та інших інфекційних агентів і підвищити сприйнятливість до туберкульозу. Знижена рухова активність, нетримання сечі, дисфагія, хронічні захворювання і вікові зміни шкіри підвищують сприйнятливість до інфекцій сечовивідних та дихальних шляхів, шкіри і м’яких тканин. Крім того, вищезазначені фактори можуть спричинити недоїдання внаслідок відмови від вживання їжі та, як наслідок, збільшення тривалості загоєння ран. Лікарські засоби (наприклад, засоби, які впливають на рівень свідомості, функцію імунної системи, секрецію шлункової кислоти і мікрофлору, включно з АМП) та інвазивні вироби медичного призначення (наприклад, сечові катетери і назогастральні зонди) підвищують сприйнятливість до інфікування та колонізації у мешканців будинків-інтернатів. Відокремленими і незалежними групами факторів ризику щодо колонізації або інфікування МРЗС та K.pneumoniae, яка продукує бета-лактамази розширеного спектру, є обмежена функціональність і залежність від працівників ЗОЗ та/або ЗСЗ для повсякденної діяльності.

13. Оскільки мешканці будинків-інтернатів часто госпіталізуються, вони можуть виступати в ролі переносників мікроорганізмів між закладами, в яких отримують допомогу.

14. Амбулаторно-поліклінічна допомога надається в амбулаторіях, консультативно-діагностичних центрах, поліклінічних відділеннях при стаціонарах, в негоспітальних установах і кабінетах лікарів, амбулаторних хірургічних центрах, центрах невідкладної допомоги та інших ЗОЗ. Адаптація рекомендацій з ПІІК до умов амбулаторно-поліклінічного ЗОЗ - складна задача, оскільки пацієнти перебувають в місцях загального користування протягом тривалого часу (наприклад, очікуючи на огляд лікаря або планову госпіталізацію), не завжди можливо якісно провести заходи з дезінфекції приміщень через брак часу і через можливість ідентифікувати потенційну інфекцію лише після щонайменше опитування.

15. З метою запобігання передавання інфекційних агентів в амбулаторних умовах, слід проводити скринінг потенційно інфікованих осіб з проявами захворювань та без них. Особливу увагу необхідно приділяти інфекціям з повітряним шляхом інфікування (вітряна віспа, кір, туберкульоз). Заходи щодо недопущення інфікування туберкульозом наведені в Стандарті. В додатку 4 до цих Заходів наведені підходи до запобігання інфікування кором в ЗОЗ та ЗСЗ.

16. Реалізація заходів з ПІІК в амбулаторно-поліклінічних ЗОЗ має починатися на етапі запису пацієнта на прийом. Медичний реєстратор повинен уточнити симптоми захворювання та, при наявності індикаторних скарг, наполягати на дотриманні відповідних рекомендацій (наприклад, при наявності кашлю, пацієнту слід перед входом в ЗОЗ надягнути маску та дотримуватися етикету кашлю). В разі ідентифікації потенційно інфікованого пацієнта, необхідно реалізувати профілактичні заходи, включно з ізоляцією та виконанням відповідних підходів з недопущення інфікування (наприклад, респіраторна гігієна і етикет кашлю, надягання респіратора/маски працівниками ЗОЗ).

17. Догляд на дому може проводитися агентствами, що надають послуги з догляду та підтримки, надавачами соціальних послуг, амбулаторно-поліклінічними ЗОЗ та іншими організаціями (державними і приватними). Діапазон такої допомоги варіює від допомоги в повсякденних потребах до догляду за ранами, інфузійної терапії і хронічного перитонеального діалізу.

18. Ризики інфікування при проведенні догляду на дому є незначними. Основними факторами є забруднене (контаміноване мікроорганізмами) обладнання та інвазивні процедури. Крім того, небезпеку, по відношенню до надавача допомоги, можуть представляти інфіковані пацієнти.

19. Оскільки догляд на дому забезпечується обмеженою кількістю працівників в умовах відсутності інших пацієнтів та спільного обладнання, відбувається самоізоляція резервуару інфекції.

20. Інфекційні захворювання, що являють небезпеку щодо можливого інфікування для пацієнтів і працівників при догляді на дому, включають наступні групи хвороб:

1) з повітряним, переважно повітряним та крапельним шляхами інфікування (наприклад, вітряна віспа, туберкульоз, грип);

2) шкірні інфекційні захворювання (наприклад, короста);

3) з контактним шляхом інфікування (наприклад, імпетиго).

21. ЗСЗ, які можуть надавати медичну допомогу (центри реінтеграції бездомних осіб, будинки нічного перебування та центри соціальної адаптації звільнених осіб), не мають достатніх матеріально-технічних і людських ресурсів для забезпечення ПІІК. Зазвичай їхніми послугами користуються особи, які знаходяться в тяжких економічних умовах, мають хронічні захворювання або інші проблеми із здоров’ям (наприклад, пов’язані з алкоголізмом, вживанням наркотичних засобів, поганим харчуванням).

22. Інфекційні хвороби, щодо яких мають бути впроваджені заходи ПІІК в ЗСЗ, включають:

1) туберкульоз;

2) короста;

3) респіраторні вірусні інфекції;

4) грип;

5) менінгококова інфекція;

4) захворювання, що передаються через кров (наприклад, ВІЛ-інфекція, гепатити В і С, сифіліс);

5) кишкові інфекції (наприклад, гепатит А, норовірусна і ротавірусні інфекції).

Крім того, слід проводити скринінг (анкетування) щодо туберкульозу серед пацієнтів ЗСЗ та заохочувати їх до проведення вакцинації.

23. Підходи до ПІІК в ЗСЗ мають включати мінімум стандартні заходи захисту.

24. Пацієнти з вродженим (первинним) або набутим (наприклад, як наслідок хіміотерапії) імунодефіцитом мають підвищений ризик виникнення ІПНМД і можуть бути розміщені по всьому ЗОЗ або ЗСЗ. Конкретні дефекти імунної системи визначають певні групи інфекційних хвороб, які можуть бути набуті (наприклад, вірусні інфекційні хвороби пов’язані з дефектами Т-клітин, а грибкові і бактеріальні характерні для нейтропенії). Не рекомендовано виділяти пацієнтів з імунодефіцитом в окремі групи (наприклад, госпіталізовувати в окремі відділення або палати), однак, слід мінімізувати їх взаємодію з контагіозними (заразними) пацієнтами.

25. Використання інтенсивних схем хіміотерапії лейкемії у дітей і впровадження нових імуно-супресивних методів лікування різноманітних захворювань (наприклад, ревматологічних або хронічних запальних захворювань кишківника) може супроводжуватися довготривалими періодами нейтропенії і зниженням ефективності інших компонентів імунної системи, тим самим подовжуючи тривалість ризику інфікування. В таких ситуаціях мають використовуватися додаткові заходи захисту - протективна ізоляція (ізоляція пацієнта від потенційних джерел інфекції).

26. Пацієнти з МВ потребують особливої уваги при розробці заходів ПІІК. На відміну від інших пацієнтів їм необхідний додатковий захист з метою попередження інфікування від забрудненого обладнання, що використовується для респіраторної терапії. У даної категорії пацієнтів особливу небезпеку несуть такі інфекційні агенти, як Burkholderia cepacia і P. aeruginosa, що мають клінічне і прогностичне значення. Так, наприклад, Burkholderia cepacia пов’язана з високими захворюваністю і смертністю, а більш пізнє інфікування P. aeruginosa - з покращенням віддалених клінічних результатів.

27. Практика використання з метою генної терапії різноманітних вірусних агентів (наприклад, ретровірусів, аденовірусів і адено-асоційованих вірусів не здатних до реплікації та деяких штамів поксвірусів здатних до реплікації) супроводжувалася неочікуваними побічними ефектами, що обмежило її застосування. Ризики щодо можливого інфікування під час генної терапії залишаються теоретичними, однак, потребують спостереження через можливість виникнення рекомбінацій вірусів в організмі людини з подальшою появою генетично зміненого патогену. Особливу увагу слід приділити протоколам терапії з використанням здатних до реплікації вірусів віспи корів (ризик розвитку натуральної віспи).

28. Потенційна небезпека передавання інфекційних агентів через біологічні препарати (кров, органи і тканини) є можливою, незважаючи на скринінг донорів.

Основні інфекції, стосовно яких має бути настороженість:

1) ВІЛ;

2) вірусні гепатити В і С;

3) цитомегаловірусна інфекція та Ебштейна-Барр-вірусна інфекція;

4) сифіліс;

5) туберкульоз (особливо при трансплантації легень);

6) токсоплазмоз (особливо при трансплантації серця);

7) лихоманка Західного Нілу;

8) стронгілоїдоз;

9) кокциоїдомікоз;

10) пріонові інфекційні хвороби (ХКЯ);

11) інфекційні хвороби, викликані бактеріями роду Clostridium;

12) малярія;

13) бабезіоз;

14) хвороба Шагаса (Trypanosma cruzi);

15) лімфоцитарний хоріоменінгіт;

16) сказ.

Крім того, при розробці заходів з ПІІК слід приділити увагу оцінці пацієнтів, як потенційних джерел інфекції (активація ендогенної мікрофлори).

29. Ксенотрансплантація (трансплантація нелюдських клітин, тканин і органів людині) потенційно наражає пацієнтів на інфікування зоонозними патогенами. Передавання відомих зоонозних інфекційних агентів (наприклад, трихінельозу із тканин свині) - лише одна частина проблеми. Друга полягає в тому, що ксенотрансплантація може бути пов’язана з передаванням раніше невідомих зоонозних інфекцій (ксенозоонозів) реципієнтам з ослабленим імунітетом.

1. ЗІЗ при проведенні догляду за пацієнтами можуть виконувати бар’єрну і фільтрувальну функції, використовуватися окремо або в комбінації для захисту слизових оболонок, дихальних шляхів, шкіри і одягу від контакту з інфекційними агентами. Вибір ЗІЗ має ґрунтуватися на характері взаємодії з пацієнтом та/або вірогідному шляху інфікування. Підходи до надягання і зняття ЗІЗ наведені в додатку 5 до цих Заходів. Після зняття будь-якого ЗІЗ слід провести гігієну рук (миття з милом та водою або обробку спиртовмісним антисептиком).

2. Керівник ЗОЗ або ЗСЗ забезпечує наявність і запас ЗІЗ та проводить навчання працівників щодо їх використання на робочих місцях у відповідності до Мінімальних вимог безпеки і охорони здоров’я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України від 29 листопада 2018 року № 1804, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2018 року за № 1494/32946.

3. Рукавички, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.

4. Рукавички використовуються для попередження забруднення рук працівників в наступних випадках:

1) передбачуваний прямий контакт з кров’ю або іншими біологічними рідинами, слизовими оболонками та потенційно інфікованими матеріалами;

2) прямий контакт з пацієнтами, які колонізовані або інфіковані патогенами, які передаються контактним шляхом (наприклад, ВРЕ);

3) робота з видимо або потенційно забрудненим обладнанням, що використовується при догляді за пацієнтами, та поверхнями.

5. Рукавички можуть захистити пацієнтів і працівників від дії інфекційних агентів, що можуть передаватися через руки. Ступінь захисту працівників від передавання мікроорганізмів (наприклад, ВІЛ, віруси гепатитів В і С) після уколу голкою або іншим колючим медичним інструментарієм, що може проникнути через бар’єр створений рукавичками, не визначений. Незважаючи на той факт, що рукавички можуть зменшити об’єм крові на зовнішній поверхні гострого предмету на 46-86 %, залишки крові в просвіті голки зберігаються, а тому вплив на ризик інфікування залишається невідомим.

6. Нестерильні (оглядові) одноразові рукавички, виготовлені з різних матеріалів (наприклад, латексу, вінілу, нітрилу), можуть використовуватися для щоденного догляду за пацієнтами. Вибір типу рукавичок для нехірургічного використання має базуватися на ряді факторів, включаючи задачу, яку необхідно виконати, передбачуваний контакт з хімікатами і хіміотерапевтичними препаратами, чутливість до латексу і визначення розміру. Одна пара рукавичок (один захисний шар) забезпечує адекватний бар’єрний захист при повсякденному догляді за пацієнтом, в тому числі при контакті з кров’ю та іншими біологічними рідинами. Проте при виборі рукавичок слід пам’ятати, що ефективність роботи працівників може залежати від матеріалу з якого виготовлені рукавички. Наприклад, слід надати перевагу латексним або нітриловим рукавичкам при виконанні процедур, які потребують спритності рук. Порівняння рукавичок, виготовлених з різних матеріалів, наведено в додатку 6 до цих Заходів.

7. В процесі догляду за пацієнтом може виникнути необхідність в заміні рукавичок (наприклад, з метою недопущення перехресного інфікування різних частин тіла - проведення догляду за ротовою порожниною з наступною заміною сечового катетеру). Після проведення будь-яких маніпуляцій рукавички слід зняти, утилізувати та обробити руки спиртовмісним антисептиком. Рукавички заборонено мити або обробляти дезінфектантами з метою повторного використання (мікроорганізми не можуть бути достовірно видалені з їх поверхні, втрачається цілісність структури).

8. Якщо рукавички використовуються в поєднанні з іншими ЗІЗ, їх слід надягати останніми. При використанні ХЗІА необхідно надавати перевагу рукавичкам, які щільно прилягають до зап’ясть, оскільки вони закривають манжети і забезпечують більш надійний безперервний бар’єр для рук, зап’ясть і кистей. Гігієна рук, після зняття рукавичок, забезпечує очищення від потенційного забруднення (контамінації мікроорганізмами), яке може трапитися як внаслідок особливостей самих рукавичок (наприклад, наявність пор та тріщин в рукавичках вироблених з латексу), так і в результаті їх зняття (наприклад, доторкування до забруднених ділянок).

9. ХЗІА використовуються з метою захисту рук, відкритих ділянок тіла і одягу працівника від забруднення кров’ю, іншими біологічними рідинами та потенційно інфікованими матеріалами. Куртки, клінічні і лабораторні халати, які надягаються поверх особистого одягу для зручності та/або цілей ідентифікації, не можуть вважатися ЗІЗ.

10. ХЗІА, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.

11. В межах стандартних заходів захисту ХЗІА слід надягати лише у випадках передбачуваного контакту з кров’ю та/або іншими біологічними рідинами. В рамках застосування контактних заходів (наприклад, при норовірусній інфекції, COVID-19) надягання ХЗІА та рукавичок перед входом в палату/кімнату пацієнта призначене для попередження ненавмисного контакту із забрудненими поверхнями внутрішнього середовища. Рутинна практика надягання ХЗІА при вході у ВАРІТ або в іншу зону підвищеного ризику не попереджає і не впливає на можливі колонізацію та інфікування пацієнтів.

12. ХЗІА завжди носять в поєднанні з рукавичками та іншими ЗІЗ. ХЗІА, як правило,- перший елемент захисного одягу, що надягається. В ЗОЗ та ЗСЗ має бути декілька розмірів ХЗІА для покриття потреби працівників. Перед тим, як залишити палату/кімнату пацієнта, ХЗІА слід зняти з метою недопущення можливого забруднення внутрішнього середовища ЗОЗ або ЗСЗ за її межами. ХЗІА слід знімати таким чином, аби запобігти забрудненню одежі та шкіри. Зовнішня (забруднена) сторона ХЗІА завертається в середину, згортається в жмуток. В подальшому ХЗІА утилізується.

13. Маски в ЗОЗ/ЗСЗ необхідно використовувати в наступних випадках:

1) надягаються пацієнтами з кашлем з метою обмежити потенційне розповсюдження респіраторних виділень, що можуть містити інфекційні агенти;

2) надягаються працівниками з метою їх захисту під час контакту з пацієнтами та/або біологічними виділеннями від них (наприклад, під час надання допомоги пацієнту з кашлем);

3) надягаються медичними працівниками при виконанні процедур і маніпуляцій, що вимагають стерильності, з метою захисту пацієнтів від можливого впливу інфекційних агентів, які можуть переноситися в носі та/або роті (наприклад, при виконанні люмбальної пункції).

14. Маски, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.

15. Маски можна використовувати в поєднанні із захисними окулярами, що забезпечує захист очей, носа і рота (або замість маски з окулярами використовувати захисний екран і маску). Маски не слід використовувати замість респіраторів.

16. Слизові оболонки рота і носа можуть стати вхідними воротами інфекції в разі порушення їх цілісності, тому використання масок для їх захисту - важливий елемент стандартних заходів захисту. Оскільки вигляд та вид фіксації масок не підлягає регламентуванню, ЗОЗ або ЗСЗ може обирати декілька типів задля забезпечення індивідуальних потреб своїх працівників.

17. Знімати маски слід після зняття рукавичок і виконання гігієни рук. Однак при цьому слід враховувати, що доторкування до передньої частини маски (брудної ділянки) приводить до контамінації (забруднення) шкіри рук, що є показанням для проведення гігієни рук.

18. Вибір ЗІЗ для захисту очей (захисні окуляри чи щиток) залежить від умов, в яких такий захист необхідний, наявних/використовуваних інших ЗІЗ та потреб в ширині поля зору. Особисті окуляри і контактні лінзи не можуть вважатися ЗІЗ слизових оболонок очей. Захист очей повинен бути зручним, зберігати достатній периферичний огляд та має регулюватися для зручної посадки. Для забезпечення індивідуальних потреб працівників, ЗОЗ та ЗСЗ має надавати на вибір декілька різних типів, стилів і розмірів захисних окулярів та/або щитків.

19. Захисні окуляри та щитки, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.

20. Знімати захисні окуляри або щиток слід після зняття рукавичок і виконання гігієни рук. Однак при цьому слід враховувати, що торкатися можна лише дужок окулярів чи кріплення щитка (чистих ділянок) і в жодному разі не чіпати їх передні частини (брудні ділянки).

21. Респіратори в ЗОЗ або ЗСЗ працівники повинні використовувати виключно після проходження тесту на щільність прилягання до обличчя (фіт тестування), методика якого наведена в додатку 6 до Стандарту, в наступних випадках:

1) в ЗОЗ, що надають допомогу хворим на туберкульоз (показання до підбору і використання наведені в пункті 4 розділу II Стандарту);

2) при наданні допомоги в умовах ПІПАІ;

3) при виконанні аерозольгенеруючих процедур у пацієнтів з інфекційними захворюваннями, для яких характерний повітряний шлях інфікування (наприклад, ТГРС/COVID-19, пташиний або пандемічний грип) або пацієнтам з інфекційною хворобою з невідомими шляхами передавання/інфікування;

4) при наданні допомоги пацієнтам з підозрою/підтвердженим кором, в незалежності від імунного статусу;

5) при наданні допомоги пацієнтам з підозрою/підтвердженою вітряною віспою при відсутності вакцинації, набутого внаслідок перенесеної хвороби імунного захисту або якщо вакцинальний статус медичного працівника невідомий;

6) при наданні допомоги пацієнтам на інфекційне захворювання з переважно або зрідка повіт-ряним шляхом інфікування (наприклад, пташиний грип), за умови довготривалого контакту та відсутності ефективної деконтамінації повітря (наприклад, вентиляція, ультрафіолетове опромінення).

22. Респіратори слід використовувати відповідно до Правил вибору та застосування засобів індивідуального захисту органів дихання, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 28 грудня 2007 року № 331, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2008 року за № 285/14976.

23. Респіратори, які використовуються як ЗІЗ для працівників ЗОЗ/ЗСЗ, повинні відповідати Державним стандартам України, які затверджуються відповідним органом центральної виконавчої влади з питань технічного регулювання.

24. Знімати респіратор слід після зняття рукавичок і виконання гігієни рук. Однак при цьому слід враховувати, що торкатися можна лише резинок (чистих ділянок) і в жодному разі не чіпати його передньої частини (брудна ділянка).

1. Травматичні пошкодження голками та іншими гострими предметами можуть призводити до інфікування працівників вірусними гепатитами В і С та ВІЛ, тому профілактика таких травм є компонентом стандартних заходів захисту в ЗОЗ та ЗСЗ.

2. До профілактичних заходів, що зменшують ризик уколу голками, відносяться:

1) адміністративні заходи;

2) СОП з безпечного використання голок та інших колючих інструментів;

3) заходи з правильної утилізації, що унеможливлюють травмування осіб, які потенційно можуть контактувати з голками та інструментами після закінчення процедури;

4) вакцинація від гепатиту В.

3. Організація профілактики травматичного пошкодження голками в ЗОЗ та ЗСЗ наведена в додатку 7 до цих Заходів.

4. Потрапляння на слизові оболонки рота, носа і очей крові та інших біологічних рідин може спричинити інфікування працівників (наприклад, вірусні гепатити В і С, ВІЛ). Попередження потрапляння інфекційних агентів через слизові оболонки є компонентом стандартних заходів захисту при проведенні догляду за пацієнтами. Безпечні умови та методи роботи слід поєднувати з використанням ЗІЗ для захисту слизових оболонок та шкіри (наприклад, не слід торкатися потенційно забрудненими (контамінованими) після контакту до пацієнта руками в рукавичках чи без них до рота, носа, очей та лиця; слід правильно розміщувати пацієнтів по відношенню до працівника - бризки, що потенційно можуть утворюватися під час медичних маніпуляцій, повинні проходити повз обличчя медичного працівника). Крім того, ретельно підібрані та правильно одягнені ЗІЗ на етапі підготовки мінімізують необхідність корегування розміщення одягнених ЗІЗ та можливого забруднення шкіри і слизових оболонок під час самої процедури.

5. В підрозділах ЗОЗ/ЗСЗ, де співробітники не мають достатнього досвіду проведення серцево-легеневої реанімації або не можуть ефективно та безпечно проводити штучне дихання варто проводити лише компресії грудної клітини да дефібриляцію. Вентиляція методом рот-в-рот та використання кишенькової плівки-клапана не відповідає вимогам інфекційної безпеки.

В підрозділах ЗОЗ/ЗСЗ, де співробітники мають достатній досвід проведення серцево-легеневої реанімації варто проводити вентиляцію легень з допомогою лицевої маски з клапаном та дихального мішка типу АМБУ дворучним способом якомога коротший термін часу з наступною якнайшвидшою інтубацією трахеї.

6. Виконання аерозольгенеруючих процедур пов’язане з високим ризиком інфікування мікроорганізмами (наприклад, повітряним шляхом - M. tuberculosis, вірус грипу, повітряним та крапельним шляхом - N. meningitidis, крапельним шляхом (пряме потрапляння крапель на слизові оболонки) - ВІЛ, вірус грипу). Тому ЗІЗ, які слід використовувати медичним працівникам під час виконання таких процедур, включають:

1) ХЗІА;

2) рукавички;

3) захисні окуляри або щиток;

4) респіратор класу захисту не нижче FFP2.

1. Варіанти розміщення пацієнтів в ЗОЗ або ЗСЗ можуть включати одномісні, двомісні і багатомісні кімнати/палати.

2. Обов’язковій госпіталізації в одномісні палати підлягають особи з підозрюваним або підтвердженим інфікуванням/колонізацією. Двомісні кімнати слід використовувати з метою когортної ізоляції.

3. Більшість ЗОЗ та ЗСЗ мають в своєму складі кімнати на три і більше ліжок, тому при визначені ризиків інфікування пацієнтів і працівників та розробці профілактичних заходів слід враховувати:

1) причину госпіталізації (наприклад, пацієнтів з хронічними обструктивними захворюваннями легень рекомендовано розміщувати окремо);

2) характеристику пацієнта, такі як вік і стать;

3) психічний стан пацієнта;

4) потреби догляду пацієнта (наприклад, наявність у пацієнта нетримання сечі чи калу);

5) сімейні та/або національні особливості (наприклад, необхідність виконання заходів особистої гігієни (підмивання) після кожного акту дефекації);

6) психосоціальні фактори.

4. У випадках обмеженої кількості одномісних кімнат/палат, пріоритет щодо ізоляції має надаватися пацієнтам, які потенційно можуть бути чи стати джерелом інфекції (наприклад, пацієнти із дренованими ранами, нетриманням калу та/або сечі, трофічними виразками), і пацієнтам, які мають високий ризик інфікування з тяжкими наслідками від хвороби (наприклад, імуносупресивні стани, постійні катетери, очікувана велика тривалість перебування, висока або загальна залежність від працівників в повсякденному житті).

5. Госпіталізації в одномісні палати обов’язково підлягають пацієнти потенційно чи підтверджено інфіковані мікроорганізмами, які передаються повітряним шляхом.

6. Під час спалаху інфекційної хвороби, збудником або резервуаром якої є шлунково-кишковий тракт, використання палат з окремими ванними кімнатами обмежує можливості до передавання, особливо у випадках недотримання хворим або колонізованим основних правил особистої гігієни, нетримання стулу або у пацієнтів з особливими потребами (наприклад, особи зі зміненим психічним статусом або затримкою розвитку).

7. Поміщати пацієнтів у індивідуальні палати з ванними кімнатами недоцільно у випадках відсутності постійного виділення інфекційних агентів (наприклад, гострий інфекційний ентероколіт на стадії одужання) та дотримання ними правил особистої гігієни, а працівниками стандартних заходів захисту (особливо, які стосуються гігієни рук і очищення об’єктів внутрішнього середовища ЗОЗ/ЗСЗ).

8. В разі неможливості одномісного розміщення пацієнта з кишковими інфекціями, в палаті/кімнаті слід впровадити наступні заходи:

1) пацієнту виходити з палати/кімнати заборонено, окрім визначених ВІК випадків (наприклад, транспортування для проходження обстеження та/або лікувальних процедур);

2) виділити для пацієнта індивідуальні приліжкову тумбу/комод, стілець та необхідне медичне обладнання (наприклад, термометр, тонометр);

3) під час проведення будь-яких маніпуляцій працівники повинні дотримуватися стандартних та контактних заходів захисту;

4) після кожного акту дефекації всі поверхні в туалетній кімнаті, що можуть бути потенційно забруднені (контаміновані) мікроорганізмами, слід очистити і дезінфікувати (дезінфекційний засіб, час експозиції та методика обробки визначаються в залежності від підозрюваного або підтвердженого збудника та рекомендацій виробника);

5) після кожного прийому душу пацієнтом всі поверхні в душовій кімнаті слід очистити і дезінфікувати (дезінфекційний засіб, час експозиції та методика обробки визначаються в залежності від підозрюваного або підтвердженого збудника та рекомендацій виробника);

6) після кожного використання допоміжне обладнання (наприклад, ваги для зважування підгузків), в разі його потенційного/видимого забруднення, необхідно очистити і дезінфікувати (дезінфекційний засіб, час експозиції та методика обробки визначаються в залежності від підозрюваного або підтвердженого збудника та рекомендацій виробника);

7) режим поточного прибирання в палаті/кімнаті змінювати (посилювати) не рекомендовано.

9. Когортна ізоляція пацієнтів має враховувати клінічний діагноз, мікробіологічне підтвердження, епідеміологічні особливості збудника і шляхи його передавання/інфікування. Крім того має враховуватися стан самого пацієнта (наприклад, не рекомендовано розміщувати пацієнтів з тяжкою імуно-супресією з іншими пацієнтами). Однак, слід розуміти, що когортний підхід до ізоляції слід використовувати лише при неефективності або неможливості виконання інших заходів ПІІК.

10. Визначення та призначення певної групи працівників, які проводитимуть догляд лише за групою інфікованих/колонізованих одним збудником пацієнтів, обмежує передавання цільового інфекційного агенту. Однак, в умовах постійного дефіциту кадрів, даний підхід до ПІІК повинен використовуватися в разі неефективності інших заходів, в тому числі когортної ізоляції.

11. Протягом сезонів, під час яких серед загального населення циркулюють РСВ, метапневмовірус, парагрип, грип та інші респіраторні вірусні інфекційні хвороби і ротавірусна інфекція, когортна ізоляція, заснована на визначеному клінічному симптомі/синдромі (наприклад, бронхіоліт), не рекомендована як пріоритетний захід з ПІІК у ЗОЗ, що надають допомогу новонародженим та дітям до трьох років. Це засновано на розумінні, що будь-який з клінічних симптомів/синдромів може бути спричинений більш ніж одним збудником, тому слід надавати перевагу індивідуальній ізоляції над когортною. Крім того, така необхідність пояснюється нездатністю новонароджених та дітей раннього віку контролювати виділення організму. Тісний фізичний контакт, який виникає під час їхнього лікування, збільшує ризики інфікування пацієнтів і працівників в умовах когортної ізоляції.

12. Відстань між ліжками в двомісних і багатомісних палатах/кімнатах ЗОЗ та ЗСЗ має становити не менше одного метра.

13. В палатах/кімнатах, де надається допомога пацієнтам з встановленими дренажними трубками і сечовими катетерами, у ВАРІТ, ПІТ та у відділеннях невідкладної допомоги відстань між ліжками має становити мінімум півтора метри.

14. Пацієнти опікових відділень із загальною площею опікової поверхні тридцять і більше відсотків мають знаходитися виключно в індивідуальних палатах.

15. Кількість ліжок в кімнатах/палатах для пацієнтів може бути збільшена, а відповідно зменшена відстань між ліжками, для надання невідкладної допомоги особам, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій (наприклад, техногенні, екологічні, гуманітарні катастрофи). Зберігати додаткові ліжка на випадок виникнення надзвичайних ситуацій в клінічних підрозділах, в тому числі розміщувати їх в кімнатах/палатах, категорично заборонено.

16. Пацієнти з інфекційними захворюваннями в гострій фазі і в інкубаційному періоді та які активно виділяють збудник - вагома частина відвідувачів підрозділів ЗОЗ, які надають невідкладну медичну допомогу (наприклад, поліклінічні кабінети та кабінети сімейних лікарів, відділення невідкладної допомоги, приймальні відділення). Враховуючи особливості таких ЗОЗ (наприклад, незначна тривалість перебування пацієнтів, велика кількість осіб, в тому числі супроводжуючих, надання допомоги різноманітним групам населення), основні заходи з ПІІК слід направити на профілактику повітряного та крапельного шляхів інфікування.

17. Для попередження передавання респіраторних інфекційних хвороб заходи з ПІІК слід розпочинати ще до першого контакту з пацієнтом (наприклад, пацієнт з респіраторними симптомами має надягнути маску, а пацієнтам з кашлем необхідно прикривати рот серветкою). Для ефективного впровадження даних заходів слід розмістити відповідні нагадування при вході в ЗОЗ та/або в місцях реєстрації та надавати маски і серветки, при їх відсутності, пацієнтам і відвідувачам. Пацієнтам або супроводжуючим слід невідкладно інформувати медичного реєстратора або інших працівників щодо наявності симптомів гострого респіраторного захворювання (наприклад, виділення з носа, підвищення температури, покашлювання або кашель). Крім того, до інформації, що повинна бути якомога швидше повідомленою, відноситься наявність захворювання, що підвищує сприйнятливість до інфекційних хвороб (наприклад, СНІД, МВ), діарея, шкірний висип і потенційний/підтверджений контакт з хворими на інфекційні захворювання, які здатні спричинити спалах (наприклад, кір, вітряна віспа, кашлюк, туберкульоз). Розміщення вищенаведених категорій пацієнтів в окремих кімнатах знижує кількість контактних осіб. В зонах очікування між пацієнтами з респіраторними симптомами та пацієнтами без них необхідно забезпечити відстань мінімум один метр, при цьому крапельні заходи захисту (носіння маски) і етикет кашлю мають бути дотримані.

18. До інфекційних хвороб, які потребують особливих заходів з ПІІК, відносяться кір, вітряна віспа та туберкульоз. Для таких пацієнтів, окрім носіння ними маски, єдиним ефективним заходом ПІІК є якомога швидше розміщення в ПІПАІ. В амбулаторно-поліклінічних ЗОЗ, за відсутності ПІПАІ, слід використовувати розподіл потоків пацієнтів з наступним застосуванням заходів з деконтамінації повітря (наприклад, провітрювання, використання ультрафіолетового опромінення чи механічної вентиляції). Крім того, маску повинні використовувати супроводжуючі, незалежно від наявності/відсутності клінічних проявів.

19. До пацієнтів з супутніми захворюваннями, які підвищують їх сприйнятливість до інфекційних хвороб, слід застосовувати заходи з розподілу потоків (наприклад, прийом до початку роботи амбулаторно-поліклінічного ЗОЗ, розміщення в окремій кімнаті в приймальному відділенні з метою превентивної ізоляції).

20. Під час догляду на дому заходи з ПІІК слід зосередити на недопущенні передавання інфекційного агенту членам сім’ї. Співмешканців, які мають високу сприйнятливість до інфекційних хвороб, необхідно тимчасово виселити або ізолювати в межах місця проживання. Особам, які не є членами домогосподарства, рекомендовано заборонити відвідування на весь період контагіозності (заразності).

1. Заходи з ПІІК, засновані на недопущенні інфікування, включають:

1) обмеження безпідставного транспортування - транспортування пацієнтів, які можуть бути джерелом інфекції, має застосовуватися виключно у випадках необхідності обстеження або проведення медичних процедур, що не можуть бути виконані в палаті/кімнаті;

2) під час транспортування слід використовувати бар’єрні заходи недопущення інфікування (наприклад, маски, ХЗІА, обгортання в простирадла, накладення непроникних пов’язок на уражені ділянки шкіри або на шкіру місця дренування);

3) ЗОЗ/ЗСЗ або окремий підрозділ ЗОЗ/ЗСЗ, в який транспортується пацієнт, має бути поінформований щодо заходів попередження інфікування;

4) бригада ЕМД, яка здійснює транспортування, має бути попереджена щодо необхідних заходів недопущення інфікування.

2. Заходи з профілактики зараження працівників туберкульозом при транспортуванні пацієнта з підозрюваним або підтвердженим туберкульозом та інфекційними хворобами, для яких характерний повітряний шлях інфікування, в спеціалізованому і спеціальному санітарному транспорті включають:

1) пацієнт має бути одягнений в маску протягом всього періоду транспортування;

2) члени бригади ЕМД мають бути одягнені в респіратор класу захисту не нижче FFP2;

3) вентиляційна система в режимі рециркуляції може використовуватися лише при використанні хепа-фільтрів;

4) за можливості, кабіну водія/пілота слід ізолювати, при цьому необхідно забезпечити якомога більше надходження повітря в зону пацієнта (наприклад, шляхом встановлення вентиляційних решіток в автомобілі ЕМД);

5) в разі неможливості ізолювати кабіну водія автомобіля ЕМД, повітряний потік має бути налаштований таким чином, аби повітря потрапляло через кабіну, проходило через зону пацієнта (над ним) і виходило через вентиляційну решітку в задній частині автомобіля;

6) в разі неможливості ізолювати кабіну автомобіля ЕМД та інших видів спеціалізованого і спеціального санітарного транспорту, водій/пілот має бути одягнений в респіратор класу захисту не нижче FFP2.

1. Очищення і дезінфекція некритичних поверхонь в зонах догляду за пацієнтами є частиною стандартних заходів захисту.

2. Особливу увагу слід приділяти очищенню і дезінфекції поверхонь в зоні догляду за пацієнтами, які знаходяться до них найближче та вірогідно забруднені (наприклад, поручні, приліжкові тумби і комоди, дверні ручки, раковини). Іноді необхідно змінювати частоту та/або інтенсивність очищення, в залежності від рівня гігієни пацієнта і можливого забруднення ним об’єктів оточення (наприклад, наявність у пацієнта діареї при зниженому рівні гігієни потребує підвищеної частоти очищення та дезінфекції туалетної кімнати). Рекомендації щодо очищення і дезінфекції в ЗОЗ та ЗСЗ наведені в додатку 8 до цих Заходів.

3. Критичне медичне обладнання та інструменти мають очищатися, дезінфікуватися та стерилізуватися згідно з рекомендаціями виробника для попередження передавання інфекційних агентів, відповідно до ДСТУ EN ISO 17664:2018 Стерилізація медичних виробів. Інформація, яку надає виробник медичних виробів щодо стерилізації медичних виробів, затверджених наказом "Про прийняття та скасування національних нормативних документів" Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 02 листопада 2018 року № 391. Очищення для видалення органічного матеріалу завжди повинно передувати дезінфекції напівкритичних інструментів та дезінфекції і стерилізації критичних інструментів, оскільки залишковий білковий матеріал (кров та інші біологічні рідини) знижує ефективність дезінфекції та стерилізації.

4. Некритичне обладнання (наприклад, дозатори, апарати ШВЛ) має бути очищене і дезінфіковане перед використанням для іншого пацієнта та/або після використання. Під час експлуатації такого обладнання слід забезпечити недопущення його контакту з пацієнтом та забрудненими (контамінованими) об’єктами. Забезпечення кожного пацієнта індивідуальним набором некритичного медичного обладнання (наприклад, термометр, стетоскоп, тонометр) знижує ризики передавання інфекційних агентів.

5. В програму по очищенню та дезінфекції необхідно включити комп’ютери, мобільні телефони та кишенькові персональні комп’ютери. Незважаючи на те, що використання спеціальних захисних чохлів дозволяє проводити очищення та дезінфекцію, слід звертати особливу увагу працівників на правильне поводження з цими пристроями під час догляду за пацієнтом (наприклад, рекомендовано заборонити використання таких приладів в зоні пацієнта).

6. Текстильні вироби (постільна білизна, рушники, одяг для пацієнтів і працівників) можуть забруднюватися мікроорганізмами. Тому, з метою їх безпечного використання, слід дотримуватися наступних принципів:

1) не струшувати текстильні вироби і не проводити з ними будь-які інші дії, що можуть сприяти аеролізації інфекційних агентів;

2) не допускати контактів шкіри і особистого одягу із забрудненими текстильними виробами;

3) зберігати, транспортувати і утилізувати забруднені текстильні вироби слід відповідно до Інструкції зі збору, сортування, транспортування, зберігання, дезінфекції та прання білизни у закладах охорони здоров’я, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 30 квітня 2014 року № 293, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 2014 року за № 556/25333.

7. Поводження з медичними відходами в ЗОЗ регламентується Державними санітарно-протиепідемічними правилами і нормами щодо поводження з медичними відходами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 червня 2015 року № 325, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2015 року за № 959/27404.

8. Посуд необхідно використовувати у відповідності до принципів особистої гігієни з метою недопущення передавання респіраторних вірусів, вірусу простого герпесу та інфекційних агентів з фекально-оральним шляхом передавання (наприклад, вірус гепатиту А, норовіруси). Для очищення та деконтамінації достатньо поєднання гарячої води і миючих засобів, що використовуються в посудомийних машинах. Тому не потрібно жодних спеціальних заходів з ПІІК для посуду та столового приладдя. У випадках недостатності ресурсів для використання посуду багаторазового використання, слід надавати перевагу одноразовому.

9. Організація загальних місць для прийому їжі (їдальні, кімнати для прийому їжі) в клінічних підрозділах ЗОЗ заборонена. Прийом їжі пацієнтами має проходити виключно в палаті. Роздавання та збір приладдя для прийому їжі повинні проводити визначені працівники ЗОЗ після проходження навчання і підготовки з ПІІК, в тому числі з правил та практик гігієни рук.

1. До додаткових заходів щодо недопущення інфікування при проведенні догляду за пацієнтами, які можуть підвищити ефективність всіх основних заходів, відносяться:

1) програма адміністрування антимікробних препаратів;

2) постконтактна хіміопрофілактика (антивірусними та антибактеріальними препаратами);

3) вакцинопрофілактика (включає вакцини, що використовуються до та після контакту з інфекційними агентами);

4) скринінг і обмеження перебування на території ЗОЗ/ЗСЗ відвідувачів з ознаками контагіозних інфекційних хвороб.

2. З метою проведення хіміопрофілактики можуть використовуватися антимікробні препарати і антисептики. До інфекційних хвороб, для яких при певних умовах рекомендована постконтактна хіміопрофілактика, відносяться кашлюк, менінгококова інфекція, сибірка, грип та ВІЛ-інфекція.

3. Вакцинація - основний метод попередження інфекційних хвороб. Всі працівники ЗОЗ/ЗСЗ, в тому числі і ті, які безпосередньо не доглядають за пацієнтами, мають бути вакциновані відповідно до Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (далі - Календар профілактичних щеплень).

4. До роботи по догляду за пацієнтами з високим ризиком виникнення ускладнень кашлюку (діти до 12 місяців та вагітні в третьому триместрі вагітності) не можуть бути допущені медичні працівники з невизначеним або негативним вакцинальним статусом щодо кашлюку. При прийомі на роботу у працівників клінічних підрозділів, що обслуговують дітей до 12 місяців та вагітних, рекомендовано визначати титр захисних антитіл до збудника кашлюку в крові (IgG до Bordetella pertussis) та, відповідно, у разі його низького або невизначального рівня, не допускати їх до виконанням професійних обов’язків без проходження вакцинації.

5. Працівникам рекомендована вакцинація від вітряної віспи в разі негативного вакцинального статусу (відсутність або низький рівень IgG до varicella-zoster virus в крові). Впровадження кампанії з вакцинації неімунних працівників від вітряної віспи дозволяє зменшити рівень внутрішньолікарняного передавання вірусу і зменшує кількість днів непрацездатності працівників в зв’язку із хворобою.

6. Вакцинація інактивованою протигрипозною вакциною рекомендована особам з груп ризику щодо розвитку ускладнень грипу. Групи ризику визначені Календарем профілактичних щеплень.

7. Всі працівники ЗОЗ та ЗСЗ мають вакцинуватися від грипу щорічно, так як надають допомогу всім групам ризику без виключення і можуть інфікуватися самі. Керівництву ЗОЗ та ЗСЗ слід забезпечити процес вакцинації у підпорядкованому закладі.

8. Хіміопрофілактика грипу не замінює вакцинацію, але може бути додатковим заходом для профілактики і боротьби з грипом. З метою хіміопрофілактики можуть використовуватися інгібітори нейрамінідази - занамівір і осельтамівір.

9. Противірусні лікарські засоби не рекомендовано використовувати рутинно з метою хіміо-профілактики поза межами локальних спалахів захворюваності на грип. Хіміопрофілактика грипу з використанням озельтамівіру (перорально) та занамівіру (інгаляційно) показана для таких груп:

1) дорослі та діти, віком три і більше місяців на тривалість періоду підвищеної захворюваності на грип у випадку наявності захворювань, при яких існує високий ризик виникнення ускладнень і тяжкого перебігу грипу, відповідно до пункту 4 розділу ІІ Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції Україні 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (зі змінами) (далі - високий ризик розвитку ускладнень), та у разі, якщо вакцинація є протипоказаною, недоступною для цих осіб або передбачається її низька ефективність;

2) дорослі та діти віком три і більше місяців на тривалість періоду підвищеної захворюваності на грип у випадку наявності високого ризику розвитку ускладнень та у разі, якщо вакцинація є показаною для цих осіб або передбачається її висока ефективність, але вона не була вчасно проведена (короткотривала хіміопрофілактика у поєднанні з належним введенням інактивованої вакцини від грипу);

3) невакциновані дорослі, в тому числі медичні працівники, та діти віком три і більше місяців на тривалість періоду підвищеної захворюваності на грип, в разі наявності у них постійного тісного контакту з особами, які мають високий ризик розвитку ускладнень та мають протипоказання до вакцинації або вона недоступна і ці особи не можуть приймати противірусні препарати з метою хіміопрофілактики (короткотривала хіміопрофілактика);

4) дорослі та діти віком три і більше місяців на тривалість періоду підвищеної захворюваності на грип у випадку наявності високого ризику розвитку ускладнень та у разі, якщо вакцинація є протипоказаною, недоступною для цих осіб або передбачається її низька ефективність (передкон-тактна хіміопрофілактика);

5) дорослі та діти віком три і більше місяців, які мають високий ризик розвитку ускладнень і не мають симптомів захворювання після контакту з хворим на грип в родині, та у разі, якщо вакцинація є протипоказаною, недоступною для цих осіб або передбачається її низька ефективність (пост-контактна хіміопрофілактика);

6) дорослі та діти віком три і більше місяців, після контакту з хворими на грип, які не були вакциновані, та мають постійний тісний контакт в родині з особами, які мають високий ризик розвитку ускладнень (постконтактна хіміопрофілактика у поєднанні з належним введенням інактивованої вакцини від грипу).

Необхідно невідкладно провести лабораторне підтвердження грипу у пацієнтів, які отримували засоби для передконтактної/постконтактної профілактики та мають симптоми, для підтвердження діагнозу. Якщо діагноз підтверджено, слід призначити противірусні препарати з різним профілем ризику розвитку стійкості у терапевтичних дозах, якщо це не протипоказано.

Постконтактну профілактику необхідно почати не пізніше ніж через 48 годин після контакту з хворим на грип. Повна терапевтична доза противірусного лікарського засобу має бути надана пацієнтові за умови появи симптомів і показів до етіотропного лікування.

У випадках якщо пацієнт, визначений підпунктами 1-6 цього пункту, перебуває поза межами території, на якій триває спалах грипу, постконтактну хіміопрофілактику слід проводити протягом семи днів після останнього тісного контакту з хворим.

У пацієнтів, які перебувають постійно у ЗСЗ, хіміопрофілактику грипу необхідно проводити мінімум протягом 14 днів та закінчувати не раніше ніж через сім днів після початку симптомів у пацієнта, який захворів останнім.

Противірусна хіміопрофілактика має проводитись якнайшвидше всім пацієнтам, які мали контакт з хворим на грип під час перебування в ЗОЗ/ЗСЗ, навіть за відсутності клінічних ознак чи лабораторно підтвердженого грипу, незалежно від наявності/відсутності вакцинації від грипу, якщо немає протипоказань до її проведення.

Працівникам ЗОЗ/ЗСЗ, які отримали вакцинацію від грипу в період спалаху грипу, проводиться противірусна хіміопрофілактика протягом 14 днів після вакцинації.

10. Постконтактна антимікробна хіміопрофілактика менінгококової інфекції показана у випадках тісних контактів з підтвердженим або підозрюваним випадком генералізованої менінгококової інфекції (наприклад, менінгококцемія, менінгококовий менінгіт) в період контагіозності (заразності). Контагіозним (заразним) вважається пацієнт з генералізованою менінгококовою інфекцією за сім днів до появи симптомів та протягом доби після початку антибіотикотерапії.

11. До тісних контактів при менінгококовій інфекції відносяться:

1) проживання в одному приміщенні (квартира, дім) з хворим у період контагіозності (заразності);

2) будь-які контакти в період контагіозності (заразності) хворого протягом перебування в закладах догляду та/або навчання дітей (наприклад, дитячий садочок, школа, ЗСЗ);

3) будь-які контакти з виділеннями з ротоглотки хворого в період його контагіозності (заразності) незахищених слизових оболонок (наприклад, поцілунки, дихання рот в рот, проведення ендотрахеальної інтубації без ЗІЗ органів дихання та очей).

Взяття мазка з ротоглотки або проведення будь-яких медичних маніпуляцій, в результаті яких може відбуватись або відбувається контакт із виділеннями хворого з ротоглотки, за умови використання відповідних ЗІЗ, не має розглядатися як тісний контакт.

12. Схеми постконтактної хіміопрофілактики менінгококової інфекції наведені в додатку 9 до цих Заходів.

13. Відвідувачі можуть бути переносниками інфекційних агентів та причиною спалаху в ЗОЗ та ЗСЗ. Тому в будь-якому ЗОЗ/ЗСЗ має бути впроваджений скринінг відвідувачів. Слід використовувати пасивний та активний скринінги. Пасивний скринінг реалізується шляхом розміщення в загальнодоступних місцях інформаційних матеріалів та нагадувань і є найбільш ефективним в період спалахів інфекційних хвороб. Активний скринінг слід використовувати цілеспрямовано для певних клінічних підрозділів або захворювань. Прикладом активного скринінгу є анкетування для виявлення пацієнтів з підозрою на туберкульоз або обстеження відвідувачів пацієнтів, яких готують до трансплантації кісткового мозку.

14. Необхідність використання бар’єрних ЗІЗ (наприклад, рукавичок, ХЗІА) відвідувачами визначається ВІК ЗОЗ/ЗСЗ за результатами оцінки ризиків (наприклад, контагіозності (заразності) захворювання, частоти і тривалості контактів, тяжкості стану пацієнта).

1. Заходи захисту, що мають бути впроваджені в ЗОЗ або ЗСЗ діляться на групи:

1) стандартні заходи захисту, яких необхідно дотримуватися при догляді за будь-яким пацієнтом;

2) заходи захисту засновані на недопущенні зараження інфекційним агентом певним шляхом:

контактні;

крапельні;

повітряні.

2. Впровадження стандартних заходів захисту - складова частина ПІІК, що дозволяє попередити передавання та зараження інфекційними агентами, які викликають ІПНМД серед працівників ЗОЗ/ЗСЗ і пацієнтів.

3. Заходи захисту засновані на недопущенні зараження інфекційним агентом повинні використовуватися при догляді за пацієнтами, щодо яких наявна підозра або підтвердження інфікування чи колонізації певним інфекційним агентом, включно з епідеміологічно значимими патогенами, та які вимагають застосування додаткових заходів з ПІІК для ефективного недопущення передавання.

4. Оскільки на момент поступлення або звернення пацієнта за допомогою діагноз невідомий, заходи захисту засновані на недопущення інфікування мають застосовуватися емпірично, в залежності від симптомів захворювання і вірогідних етіологічних чинників. Після встановлення попереднього (клінічного) діагнозу або виключення інфекційної патології, застосовані заходи слід відкоригувати або припинити. Заходи захисту, що мають використовуватися в залежності від симптомів хвороби, наведені в додатку 3 до цих Заходів.

5. Стандартні заходи захисту засновані на припущені, що будь-які рідини організму пацієнта (кров, виділення і секрети), окрім поту, та непошкоджені шкіра і слизові оболонки містять інфекційні агенти, які здатні передаватися.

6. До стандартних заходів захисту відносяться:

1) гігієна рук;

2) використання рукавичок в залежності від методів проведення догляду;

3) використання ХЗІА в залежності від методів проведення догляду;

4) респіраторна гігієна і етикет кашлю, використання масок в залежності від методів прове-дення догляду;

5) використання захисних окулярів або щитків в залежності від методів проведення догляду;

6) безпека при виконанні ін’єкцій;

7) використання чистого і безпечного обладнання та інструментарію для проведення догляду;

8) безпечне поводження з медичними відходами;

9) очищення та дезінфекція приміщень;

10) використання чистої і безпечної білизни.

7. Використання працівниками ЗОЗ/ЗСЗ стандартних заходів захисту під час догляду за пацієнтом визначається характером взаємодії "працівник-пацієнт" та можливими ризиками контакту з кров’ю або іншими біологічними рідинами та/або інфекційними агентами. Для деяких маніпуляцій (наприклад, венепункція) можуть знадобитися лише рукавички, а при інших (наприклад, інтубація трахеї) - рукавички, ХЗІА, респіратор, захисні окуляри або щиток.

8. Навчання, підготовка і обґрунтування необхідності застосування даних правил і практик стандартних заходів захисту критично важливі та мають проводитися в кожному ЗОЗ та ЗСЗ з метою ефективного засвоєння теоретичних матеріалів та відпрацювання практичних навичок.

9. Окрім захисту працівників, стандартні заходи захисту направлені на недопущення інфікування пацієнтів інфекційними агентами, що можуть переноситися на руках, під час виконання процедур.

10. Респіраторна гігієна та етикет кашлю мають застосовуватися всіма працівниками ЗОЗ/ЗСЗ, пацієнтами та особами, які їх супроводжують, при наявності у них будь-яких симптомів респіраторного захворювання (кашель, закладеність або виділення з носа, чхання). Дотримання заходів з респіраторної гігієни та етикету кашлю повинні розпочинатися на вході в ЗОЗ або ЗСЗ.

11. Респіраторна гігієна і етикет кашлю включають:

1) навчання і підготовку працівників ЗОЗ/ЗСЗ, пацієнтів і відвідувачів;

2) інформаційні матеріали (наприклад, стенди, наліпки, плакати) з інструкціями для пацієнтів і осіб, які їх супроводжують;

3) заходи з контролю джерела інфекції (наприклад, прикривання рота і носа паперовою серветкою при кашлі з наступною її утилізацією, надягання масок на особу з кашлем);

4) гігієна рук після контакту з виділеннями з дихальних шляхів;

5) розміщення пацієнтів з респіраторними проявами на відстані не менше одного метра від інших пацієнтів в загальних зонах очікування або ізоляція їх у окремих приміщеннях.

12. В деяких ЗОЗ або ЗСЗ (наприклад, в ЗОЗ/ЗСЗ, що надають допомогу дітям або особам з інвалідністю) заходи з контролю джерела інфекції можуть бути ускладнені, тому акценти мають бути зміщені до етикету кашлю і розміщення пацієнтів.

13. Незважаючи на те, що кашель та чхання - характерні ознаки для багатьох захворювань (наприклад, астма, алергічний риніт), дотримання такими пацієнтами респіраторної гігієни і етикету кашлю обов’язкове. Така необхідність обґрунтована тим, що пацієнти із хронічними захворюваннями входять в групи ризику щодо ускладнень гострих респіраторних вірусних інфекцій (наприклад, грипу) і нерідко мають атиповий (прихований) перебіг хвороби.

14. Працівники мають дотримуватися крапельних заходів захисту (бути одягненим в маску і захисні окуляри чи щиток) і гігієни рук при наданні допомоги пацієнтам з ознаками респіраторних інфекцій. Працівникам з респіраторними симптомами рекомендовано уникати прямого контакту з пацієнтами і заборонено надавати допомогу пацієнтам з груп ризику розвитку ускладнень.

15. Для безпечного проведення ін’єкцій слід дотримуватися таких правил:

1) для виконання кожної окремої ін’єкції варто підготувати всі необхідні лікарські засоби та витратні матеріали у чистій зоні використовуючи асептичну техніку;

2) перед проколюванням необхідно протерти корок флакону серветкою, змоченою спиртовмісним антисептиком;

3) для виконання кожної окремої ін’єкції слід використовувати окрему одноразову стерильну голку та шприц (одна голка та один шприц для одного пацієнта), в тому числі ручки-ін’єктори з інсуліном чи адреналіном;

4) до та під час виконання ін’єкції уникати забруднення голки, шприца та лікарського засобу, а в разі забруднення негайно припинити процедуру;

5) за можливості, використовувати індивідуальну ємність (флакон, ампулу) з лікарським засобом для кожного окремого пацієнта;

6) отримання лікарського засобу з первинної упаковки (флакон, ампула) для одноразового чи багаторазового застосування має здійснюватися за допомогою нової голки та шприца, навіть за необхідності отримання додаткових доз препарату для одного пацієнта;

7) заборонено набирати дозу лікарського засобу з залишків кількох первинних упаковок (флакон, ампула), які залишились від попереднього пацієнта;

8) дотримуватися правил асептики протягом всієї процедури.

16. Заходи захисту засновані на недопущенні зараження інфекційним агентом (контактні, крапельні та повітряні) певним шляхом слід застосовувати у випадках, коли стандартні заходи захисту не можуть забезпечити захист від інфекційних агентів. Для деяких інфекційних агентів (наприклад, ТГРС/COVID-19, пандемічний і пташиний грип) необхідне застосування двох заходів захисту заснованих на недопущенні інфікування - контактних і крапельних.

17. Заходи захисту засновані на недопущенні інфікування слід використовувати в поєднанні із стандартними заходами захисту.

18. Контактні заходи захисту призначені для недопущення інфікування, в тому числі епідеміологічно значимими мікроорганізмами, шляхом прямого або опосередкованого контакту з пацієнтом або об’єктами внутрішнього середовища ЗОЗ або ЗСЗ.

19. Контактні заходи захисту обов’язково слід застосовувати при догляді за пацієнтами з дренажами, нетриманням калу, сечі або слини, причому таких пацієнтів слід розміщувати в одномісних палатах. В разі неможливості одномісного розміщення таких пацієнтів, заходи ПІІК мають бути розроблені індивідуально ВІК.

20. Контактні заходи захисту полягають в надяганні ХЗІА і рукавичок при будь-якій взаємодії з пацієнтами, включно з контактами з об’єктами оточення пацієнтів. Причому ХЗІА і рукавички мають надягатися при вході в кімнату/палату пацієнта і зніматися на виході, що забезпечує нерозповсюдження інфекційних агентів шляхом переносу (наприклад, ВРЕ, C. difficile, норовіруси та інші інфекційні агенти, які уражують шлунково-кишковий тракт, РСВ).

21. Крапельні заходи захисту призначені для недопущення інфікування працівників патогенними мікроорганізмами при контакті слизових оболонок ротоглотки, очей, носа або верхніх дихальних шляхів зі слизом з верхніх дихальних шляхів пацієнта, який генерується при кашлі або чханні. Оскільки для інфекційних агентів з крапельним шляхом інфікування (наприклад, N. meningitides та стептококи групи А в перші 24 години після початку антибіотикотерапії, B. pertussis, вірус грипу, риновірус) не характерне збереження контагіозності (заразності) при передаванні на великі відстані, заходи із знезараження повітря використовувати недоцільно.

22. Пацієнтів з інфекційними хворобами, які викликані мікроорганізмами з крапельним шляхом інфікування, слід розміщувати в одномісних кімнатах/палатах. В разі неможливості одномісного розміщення таких пацієнтів, заходи ПІІК мають бути розроблені індивідуально ВІК. Когортна ізоляція цієї категорії хворих можлива при дотриманні відстані між ліжками не менше одного метра і наявності ширми або іншого бар’єру між пацієнтами.

23. Крапельні заходи захисту полягають в носінні маски і захисних окулярів або щитка працівниками при догляді за пацієнтом та за умови перебування в зоні догляду. З метою ефективного захисту в ЗОЗ/ЗСЗ, працівники повинні надягати маску і захисні окуляри/щиток при вході в кімнату/палату. Крім того, до крапельних заходів захисту входить надягання масок пацієнтами при виході з кімнати/палати. Також пацієнти з респіраторними симптомами мають дотримуватися етикету кашлю і респіраторної гігієни.

24. Повітряні заходи захисту призначені для недопущення інфікування патогенними мікроорганізмами, для яких характерно збереження контагіозності (заразності) при переміщенні повітряними потоками на великі відстані (основними інфекційними агентами, що зустрічаються на території України, є віруси кору та вітряної віспи і M. tuberculosis). З метою недопущення розповсюдження даної групи інфекційних хвороб в ЗОЗ та ЗСЗ, розміщуватися такі хворі мають виключно у ПІПАІ.

25. Повітряні заходи захисту включають:

1) навчання і підготовку щодо використання респіраторів (показання до носіння, проведення якісного тесту на прилягання до обличчя (фіт тестування), відпрацювання практичних навичок з надягання, знімання, зберігання та утилізації респіратора);

2) планову вакцинацію працівників ЗОЗ, які можуть бути задіяними в наданні допомоги пацієнтам з аерогенною інфекцією, в разі невизначального або низького титру антитіл до вакцинокерованих інфекційних хвороб з повітряним шляхом інфікування (ІgG до Measles morbillivirus та IgG до varicella-zoster virus);

3) навчання і підготовку щодо експлуатації ПІПАІ;

4) навчання і підготовку пацієнтів щодо етикету кашлю і респіраторної гігієни;

5) навчання і підготовку щодо правил транспортування пацієнтів з аерогенною інфекцією.

26. У випадку якщо повітряні заходи захисту не можуть бути реалізовані через обмеженість інженерних ресурсів (відсутня ПІПАІ), при виявленні пацієнта з аерогенною інфекцією слід дотримуватися наступної послідовності дій:

1) працівникам, які проводять догляд за хворим, надягнути респіратор класу захисту не нижче FFP2, на пацієнта надягнути маску;

2) помістити пацієнта в окрему кімнату/палату з/без передпокоєм / повітряним шлюзом (перевагу слід надавати кімнатам/палатам з передпокоєм) з санвузлом та дверима, які щільно зачиняються; при можливості забезпечити деконтамінацію повітря (наприклад, УФ-опромінення верхньої частини приміщення (екранований УФ-опромінювач) та природна вентиляція (слід унеможливити потрапляння "брудного" повітря в інші приміщення, в тому числі через будь-які вентиляційні канали);

3) обмежити вхід в кімнату/палату, яка виконує функцію тимчасового ізолятора, і забезпечити носіння працівниками респіратора при роботі в ній (наприклад, на дверях розмістити напис "Обережно! Зона високого ризику! Надягни респіратор!");

4) організувати переведення пацієнта у ЗОЗ, в якому наявна ПІПАІ, після надання невідкладної допомоги;

5) в спеціалізований протитуберкульозний ЗОЗ пацієнта слід перевести, якщо у нього туберкульоз легень з бактеріовиділенням, з метою призначення та контролю протитуберкульозної терапії, та відсутні показання до проведення інших видів медичної допомоги (наприклад, невідкладну хірургічну допомогу слід надати по місцю звернення або виявлення, дотримуючись повітряних заходів захисту);

6) транспортування пацієнта має відбуватися з дотриманням вимог, які зазначені в пункті 2 розділу VІІІ цих Заходів.

27. Діагностика деяких інфекційних хвороб потребує лабораторного підтвердження, що займає певний проміжок часу (наприклад, лабораторні дослідження методом культивування потребують двох і більше днів для завершення), тому заходи захисту засновані на недопущення інфікування слід розпочинати в залежності від клінічної картини захворювання (наявності тих чи інших симптомів) і можливих збудників.

28. Проспективно визначити всіх пацієнтів, догляд за якими потребуватиме використання заходів захисту заснованих на недопущення інфікування, неможливо. Тому ВІК, в залежності від місцевого контексту (наприклад, наявність сезонних спалахів, підвищений рівень захворюваності на певні інфекційні хвороби, можливість завезення інфекційних агентів через об’єкти транспортного сполучення), слід адаптувати та затвердити на рівні ЗОЗ або ЗСЗ заходи захисту, які мають бути застосовані в залежності від клінічних проявів (симптомів) інфекційного захворювання, що наведені в додатку 3 до цих Заходів.

29. Заходи захисту засновані на недопущенні інфікування мають реалізовуватися протягом періоду контагіозності (заразності) пацієнта. Терміни наведені в додатку 1 до цих Заходів.

30. Виключенням щодо необхідності дотримання заходів захисту заснованих на недопущенні інфікування можуть бути пацієнти з імунодефіцитом, в яких виділення інфекційного агенту може продовжуватися навіть після клінічного одужання. Тому підходи до ПІІК щодо таких пацієнтів мають розроблятися індивідуально ВІК.

31. Контактних заходів захисту при догляді за пацієнтами, які інфіковані або колонізовані МРМО, працівники мають дотримуватися постійно, так як відсутні ефективні схеми деколонізації і можливості щодо підтвердження їх ефективності. Виключенням є носійство МРЗС на слизовій оболонці носа, щодо якого використовується лікування мупіроцином з обов’язковими контрольними посівами. Колонізація МРЗС інших ділянок тіла та декількох ділянок одразу деколонізації не підлягає.

32. У випадках, коли у пацієнта інфекційне захворювання спричинено збудником з невизначеними шляхами передавання та інфікування, мають застосовуватися стандартні заходи захисту та всі заходи захисту направлені на недопущення інфікування. Слід зауважити, що в таких випадках ЗІЗ можуть бути використані лише одноразово, окрім ЗІЗ багаторазового використання, які дозволено очищати і дезінфікувати відповідно до рекомендацій виробника (наприклад, враховуючи можливість контактного шляху інфікування, повторно використовувати респіратор заборонено через можливість його контамінації (забруднення) під час зняття, незважаючи на рекомендований час експлуатації).

1. Захисна ізоляція, в першу чергу, призначена для пацієнтів, яких готують до проведення або після проведення алогенної трансплантації.

2. Захисна ізоляція направлена на мінімізацію кількості грибкових спор в повітрі і зниження ризику розвитку інвазивних грибкових інфекційних хвороб. Крім того захисна ізоляція має захищати пацієнта від можливого інфікування іншими мікроорганізмами.

3. Захисна ізоляція направлена на забезпечення чистоти повітря (очищення від мікроорганізмів, пилу, токсичних речовин, алергенів) та реалізується шляхом заходів контролю, що включають:

1) очищення повітря за допомогою хепа-фільтрів;

2) направлений потік повітря в приміщенні;

3) позитивний тиск повітря в приміщенні відносно коридору;

4) добре ізольовані приміщення - герметичні стіни, стеля, підлога, вікна, електричні розетки, для унеможливлення притоку повітря ззовні;

5) припливну механічну вентиляцію, яка забезпечує дванадцятикратний обмін повітря за годину;

6) реалізацію програми з мінімізації кількості пилу (наприклад, очищення поверхонь шляхом миття, заборона на використання килимового покриття, регулярне очищення щілин);

7) заборону на розміщення в приміщенні квітів (натуральних, сухих і штучних) і кімнатних рослин (на рослинах в горщиках можуть знаходитися Aspergillus terreus).

4. З метою забезпечення захисної ізоляції пацієнти мають бути розміщені в палатах захисної ізоляції пацієнта (далі - ПЗІП).

5. Перед виходом з ПЗІП пацієнтам слід надягати маску, а під час проведення будівельних або ремонтних робіт в ЗОЗ - респіратор класу захисту не нижче FFP2 з метою недопущення вдихання грибків та інших мікроорганізмів з пилом. Респіратор можна замінити на маску після виходу із зони проведення будівельних або ремонтних робіт. Маску пацієнту рекомендовано знімати лише після повернення в ПЗІП.

6. Ксенотрансплантація потребує використання суворої ізоляції у ПЗІП у випадку появи у реципієнта тяжкого інфекційного захворювання або виявлення у нього нового рекомбінантного мікроорганізму.

Інші види трансплантації не потребують рутинного використання ПЗІП.

7. Будь-яких додаткових заходів захисту, окрім стандартних і заснованих на недопущення інфікування, використовувати не рекомендовано. Однак слід розуміти, що заходи захисту мають бути адаптовані таким чином аби не інфікувати пацієнта.