У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI, яким викладено в новій редакції Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), вважаємо за необхідне звернути увагу на такі нові положення Закону.

1. У Законі порівняно з попередньою його редакцією надано іншого визначення низці вживаних у ньому термінів, а саме:

- арбітражним керуючим є фізична особа, яка має не ліцензію, а свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого і внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України;

- банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному Законом , грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

- боржником є суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа - підприємець), неспроможний виконати свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом ;

- сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Законом запроваджено нові терміни:

- забезпечені кредитори, тобто кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя);

- офіційне оприлюднення, що означає оприлюднення відомостей про справу про банкрутство.

2. Частиною другою статті 2 Закону передбачено, що Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами у регулюванні відносин, пов'язаних із банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за виключенням випадків, передбачених у Законі.

Отже, у разі коли в розгляді справи буде з'ясовано, що нормами певних законодавчих актів відповідні правовідносини врегульовано по-іншому, ніж Законом , то застосовуванню підлягають норми Закону.

Винятки з цього правила встановлюються самим Законом , зокрема, щодо банкрутства банків, емітентів іпотечних облігацій.

3. Законом (стаття 3) дещо звужено порівняно з попередньою редакцією Закону повноваження державного органу з питань банкрутства.

Діяльність цього органу, зокрема, спрямована на організацію системи підготовки та видачу свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, здійснення контролю за діяльністю призначених господарським судом арбітражних керуючих, підготовку та затвердження типових документів щодо проведення процедур банкрутства.

Водночас державний орган з питань банкрутства не вправі втручатися в процедуру банкрутства. Його функції спрямовані на створення необхідних умов для діяльності арбітражних керуючих та інших учасників справи про банкрутство, а також ведення контролю за такою процедурою, особливо - процедурою банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

4. Стаття 4 Закону містить загальні приписи щодо організації діяльності арбітражних керуючих, згідно з якими арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності, право на здійснення якої має особа, що отримала відповідне свідоцтво і внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Таким чином, арбітражний керуючий не є суб'єктом підприємницької діяльності, як це передбачалося попередньою редакцією Закону.

5. Статтями 5 та 6 Закону запроваджується процедура санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.

За змістом відповідних норм врегулювання відносин між боржником та кредиторами здійснюється без застосування судових процедур, через досудову процедуру санації. При цьому боржник самостійно розробляє план санації як систему заходів з власного фінансового оздоровлення, погоджує його з усіма забезпеченими кредиторами та отримує рішення загальних зборів кредиторів про його схвалення. У подальшому цей план санації підлягає затвердженню господарським судом, проте його виконання відбувається поза контролем суду.

Строк дії процедури санації до порушення провадження у справі про банкрутство не може перевищувати дванадцяти місяців з дня затвердження господарським судом відповідного плану санації. Протягом цієї процедури діє мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборона на порушення справи про банкрутство боржника.

6. Частиною третьою статті 7 Закону передбачено, що до боржника може бути застосовано загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження у справі про банкрутство залежно від категорії боржника, виду його діяльності та наявності у нього майна.

Особливу увагу слід звернути на частину четверту цієї статті, відповідно до якої боржник, щодо якого були застосовані судові процедури банкрутства, вважається таким, що не має неврегульованих грошових зобов'язань. Відповідний припис стосується, зокрема, припинення провадження у справі про банкрутство на підставі пунктів 4-7 частини першої статті 83 Закону .

7. Згідно із статтею 8 Закону оскарженню підлягають:

- в апеляційному порядку - постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) та Законом . До числа оскаржуваних належать й ухвали про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство та про повернення заяви про порушення справи про банкрутство, а також ухвали, які стосуються процедури досудової санації, а саме про: повернення заяви про затвердження плану досудової санації; затвердження плану досудової санації; відмову в затвердженні плану досудової санації;

- у касаційному порядку - постанови та ухвали апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів (ухвали про затвердження реєстру вимог кредиторів); ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого; ухвали про перехід до наступної судової процедури; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство; постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню, є вичерпним, і тому подання апеляційних або касаційних скарг на інші судові рішення, прийняті у справі про банкрутство, тягне за собою наслідки у вигляді відмови в прийнятті відповідної апеляційної або касаційної скарги.

У разі оскарження судових рішень, які опосередковують рух справи про банкрутство (ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, ухвали про введення процедури санації, ухвали про затвердження плану санації, постанови про визнання боржника банкрутом тощо), провадження у справі про банкрутство підлягає зупиненню відповідно до статті 79 ГПК . У разі ж скасування зазначених судових рішень, у тому числі ухвали про припинення провадження у справі, ухвали про відмову в порушенні справи про банкрутство, справа (заява) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

Якщо ж скасовуються інші судові рішення, то справа передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду лише у відповідній частині (наприклад, у частині розгляду грошових вимог кредитора, розгляду заяви про визнання правочину недійсним тощо). Після розгляду (нового розгляду) справи у відповідній частині іншим складом суду, дані матеріали приєднуються до основної справи для подальшого розгляду.

За наслідками скасування в апеляційному та касаційному порядку судових рішень суд апеляційної та касаційної інстанцій у своїй постанові має обов'язково зазначати, що справа (або справа у відповідній частині) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

Зазначене не стосується ухвал, які пов'язані виключно з рухом справи та якими провадження у справі не закінчується (ухвали про передачу справи за підсудністю, про повернення або відмову в прийнятті заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду тощо), оскільки у разі їх скасування справа може бути передана на розгляд судді, яким винесено відповідну ухвалу.

8. Абзацом другим частини третьої статті 10 Закону визначено, що безспірні вимоги кредиторів - це грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Отже, саме лише судове рішення за відсутності виданого на його підставі виконавчого документа та постанови органу Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження не може бути підтвердженням безспірності грошових вимог. При цьому виконавчий напис нотаріуса не може вважатися доказом безспірності грошових вимог.

Що ж до безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, то враховуючи, що стягнення з рахунків боржника - юридичної особи коштів у рахунок погашення податкового боргу здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України , а не Законом України "Про виконавче провадження" , доказами їх підтвердження є рішення суду про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасовані доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету в рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою Податковим кодексом України.

9. Частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством.

Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК ). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону ), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

При розгляді господарським судом трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, слід враховувати положення частини п'ятої статті 19 Закону, відповідно до якої дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також положення частини четвертої статті 23 Закону, відповідно до якої на вимоги кредиторів щодо заробітної плати не поширюється граничний строк на їх заявлення та наслідки закінчення цього строку.

Отже, спори стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати вирішуються господарським судом шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство. Спори цієї категорії кредиторів з поточними грошовими вимогами до боржника до визнання боржника банкрутом вирішуються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, проте в окремому позовному провадженні.

10. За змістом приписів статей 12 - 16 Закону прийняття заяви про порушення справи про банкрутство і порушення провадження у справі про банкрутство є відокремленими одна від одної процесуальними діями.

У першій з них господарський суд вирішує питання про прийняття заяви до розгляду або про відмову в її прийнятті чи повернення заяви, а у другій - питання про порушення провадження у справі про банкрутство або про відмову в такому порушенні.

У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята до розгляду, інші заяви згідно з ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно з первісною заявою.

Оскільки автоматичний відбір кандидатури розпорядника майна у справах про банкрутство здійснюється виходячи з коефіцієнту складності справи, який визначається з урахуванням форми власності та організаційно-правової форми боржника, до заяви про порушення справи про банкрутство додається витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) стосовно боржника. Проте, неподання такого витягу не тягне за собою повернення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду; у такому випадку господарський суд витребує його від заявника в порядку підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК ).

Крім того, слід звернути увагу на те, що статтею 22-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" судам загальної юрисдикції на безоплатній основі надано безперешкодний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру, який забезпечується шляхом безоплатного підключення суду до нього. Механізм надання таких відомостей встановлено Порядком надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 14.12.2012 № 1846/5.

Господарські суди повинні вимагати надання боржником відзиву на заяву ініціюючого кредитора, оскільки надані боржником відомості можуть мати важливе значення для подальшої процедури банкрутства. Проте неподання боржником такого відзиву, в тому числі на вимогу суду, не є перешкодою для проведення підготовчого засідання.

Питання про порушення провадження у справі про банкрутство вирішується господарським судом виключно у підготовчому засіданні.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю згідно з частиною першою статті 17 ГПК .

Зміна місцезнаходження боржника після прийняття до розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство до порушення провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності справи і передачі матеріалів справи до господарського суду за новим місцезнаходженням боржника.

З 11.08.2013 право звертатися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування мають органи доходів і зборів, а не органи Пенсійного фонду України. У разі подання органами Пенсійного фонду України заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за вимогами зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд має відмовляти в прийнятті такої заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 ГПК .

11. Законом (стаття 14) порівняно з попередньою його редакцією розширено перелік підстав для відмови у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство. До відповідних підстав віднесено, зокрема такі, як: неможливість здійснення провадження у справі про банкрутство згідно із законом (щодо казенних підприємств; осіб, які не мають статусу юридичних або не є суб'єктами підприємницької діяльності тощо); пред'явлення до боржника вимог, які не є безспірними; затвердження господарським судом плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство згідно зі статтею 6 Закону .

12. Статтею 15 Закону визначено підстави для повернення та відкликання заяви про порушення справи про банкрутство. Як одну з підстав повернення заяви передбачено неподання заявником-кредитором доказів неспроможності боржника виконати грошові зобов'язання у встановленому розмірі протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом . У зв'язку з цим строк невиконання боржником грошового зобов'язання для визначення неплатоспроможності боржника починається з моменту відкриття виконавчого провадження, а невиконання податкового зобов'язання - з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, оскільки списання цих коштів здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України , а не Законом України "Про виконавче провадження" .

Що ж до порушення справи про банкрутство за заявою боржника, то воно здійснюється за наявності однієї з таких умов: неплатоспроможності; загрози неплатоспроможності; неможливості боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 15 Закону неплатоспроможністю визнається неспроможність боржника задовольнити безспірні вимоги кредитора (кредиторів) у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження.

Виходячи з системного аналізу частини третьої статті 10, частини п'ятої статті 11, частини першої статті 15 Закону , загрозою неплатоспроможності є виникнення конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні, внаслідок якої задоволення вимог одного або кількох кредиторів у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. При цьому дотримання заявником відповідного тримісячного строку не вимагається.

Що ж до неможливості боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства, то це є ознаками неоплатності боржника та підставою для ініціювання процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, згідно зі статтею 95 Закону . При цьому приписи Закону щодо безспірності грошових вимог та строку їх невиконання (які визначають ознаки неплатоспроможності боржника) на такі правовідносини не поширюються.

Слід мати на увазі, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (частина четверта статті 11 Закону ). У визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами.

У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі .

Необхідно мати на увазі, що заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявником до дати проведення підготовчого засідання незалежно від підстав такого відкликання, але господарський суд має право не прийняти відкликання заяви, якщо це порушує чиї-небудь права чи охоронювані законом інтереси або коли до господарського суду надійшла інша заява (заяви) про порушення справи про банкрутство. Водночас боржник не має права відкликати заяву про порушення справи про банкрутство, подану ним відповідно до вимог частини п'ятої статті 11 Закону .

13. Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності.

Визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, виключає наявність ознак неплатоспроможності та її загрози.

Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство. Перелік підстав для відмови в порушенні провадження у справі, зазначений у частині сьомій статті 16 Закону , є вичерпним.

Слід звернути увагу на те, що боржник може задовольнити (частково чи повністю) вимоги кредиторів до підготовчого засідання суду, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться лише за результатами підготовчого засідання господарського суду.

Якщо до підготовчого засідання вимоги кредитора (кредиторів) задоволено боржником частково і загальна сума безспірних грошових вимог складає менше встановленого Законом розміру (частина третя статті 10 Закону ), господарський суд відмовляє у порушенні провадження у справі про банкрутство.

Відмова у порушенні провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду з аналогічною заявою.

З винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом ; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Перелік таких заходів прямо передбачений Законом та стосується заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. При цьому вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів повинно бути вмотивовано.

Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство набирає законної сили з моменту її винесення і може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

14. Статтею 17 Закону передбачено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника. За цим порядком до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство суди мають приймати та розглядати заяви конкурсних кредиторів на загальних підставах, а у разі офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство настають наслідки, передбачені частинами другою - п'ятою цієї статті Закону .

При цьому стаття 17 Закону застосовується з урахуванням положень частини четвертої статті 83 Закону . Зокрема, відмова в позові може мати місце після винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство на підставі пунктів 4 -7 частини першої статті 83 Закону , у зв'язку з чим позовне провадження підлягає зупиненню відповідно до частини першої статті 79 ГПК .

15. Статтею 19 Закону врегульовано правовідносини, пов'язані із застосуванням мораторію на задоволення вимог кредиторів, який має на меті зупинення виконання грошових зобов'язань конкурсних кредиторів та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Цією статтею розширено порівняно з попередньою редакцією Закону правові наслідки введення відповідного мораторію. Зокрема, зупиняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги до боржника (у тому числі на предмет застави), зупиняється перебіг строку позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми. Виконання грошових зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється під контролем арбітражного керуючого, а виконання майнових зобов'язань - під контролем господарського суду шляхом винесення відповідної ухвали у справі про банкрутство про звернення стягнення на майно боржника.

16. Важливою новелою нової редакції Закону є норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство (стаття 20 Закону ). За подання такої заяви сплачується судовий збір.

Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо.

Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.

Правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Право ініціювати такі процедури надано як арбітражному керуючому, так і конкурсному кредитору. Відповідна заява може бути розглянута на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

17. У статті 22 Закону йдеться про процедуру розпорядження майном, строк якої, на відміну від попередньої редакції Закону, становить сто п'ятнадцять календарних днів і може бути продовжений господарським судом, але не більше ніж на два місяці.

Новою редакцію Закону також розширено повноваження розпорядника майна, які стосуються, зокрема, проведення інвентаризації майна боржника, розробки плану санації, звернення з позовом про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником із порушенням порядку, встановленого Законом, а також з позовом щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном стосовно зміни організаційно-правової форми боржника, незалежно від того, яким органом прийнятий відповідний акт.

Враховуючи стислі строки вчинення процесуальних дій у процедурі розпорядження майном боржника, господарський суд у разі невиконання або неналежного (зокрема, несвоєчасного) виконання розпорядником майна своїх обов'язків (розгляд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості тощо) має за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або з власної ініціативи припинити повноваження розпорядника майна і призначити нового розпорядника майна відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 114 Закону .

Якщо боржник не надає розпоряднику майна необхідну для здійснення його повноважень інформацію та фінансово-бухгалтерську документацію або не сприяє у проведенні інвентаризації майна, господарський суд має застосувати частину дванадцяту статті 22 Закону .

Господарський суд за заявою розпорядника майна може скасувати арешти майна боржника та інші обмеження щодо розпорядження його майном незалежно від суб'єкта їх накладення, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника або відновленню його платоспроможності.

18. Стаття 23 Закону встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. При цьому всі грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути виражені в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника виражені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

При цьому після включення таких вимог до реєстру вимог кредиторів на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

19. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).

Слід мати на увазі, що звернення до господарського суду з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство - це право кредитора. Крім випадків, прямо передбачених Законом , господарський суд не може включити відповідні грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів поза волею кредитора.

Кредитор, вимоги якого визнані господарським судом, має право на отримання від розпорядника майна інформації щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником та розпорядником майна.

Грошові вимоги всіх конкурсних і забезпечених кредиторів незалежно від того, чи є заперечення стосовно цих вимог, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні.

Грошові вимоги засновників (учасників) боржника - юридичної особи, які виникли з такої участі, не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів.

Вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства задовольняються у ліквідаційній процедурі у п'яту чергу.

Згідно з абзацом четвертим частини восьмої статті 23 Закону до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають будь-які (незалежно від характеру правовідносин) поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника повинні звертатися з такими вимогами до останнього в межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті відповідні вимоги у позовному провадженні.

У процедурі розпорядження майном боржник має право на підставі ухвали господарського суду задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів за умови їх задоволення одночасно та в повному обсязі відповідно до реєстру вимог кредиторів.

20. Стаття 24 Закону визначає порядок перевірки відповідності заяв конкурсних кредиторів вимогам Закону , яка триває протягом п'яти днів з моменту надходження відповідної заяви. У разі виявлення недоліків заяви господарський суд відповідною ухвалою зобов'язує заявника усунути їх в установлений судом строк. Якщо у цей строк недоліки усунуто, господарський суд приймає заяву та призначає її до розгляду, а в іншому випадку - повертає заяву, про що виносить ухвалу.

21. Попереднє засідання суду згідно із статтею 25 Закону повинно бути проведено не пізніше двох місяців та десяти днів і тільки у разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Вирішення питання про те, чи є кількість кредиторів великою, покладається на господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи; при цьому має братися до уваги не лише кількісний склад кредиторів, але й склад грошових вимог, наявність і зміст заперечень розпорядника майна, боржника, інших кредиторів тощо.

Останній абзац частини другої цієї статті містить вичерпний перелік підстав для внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів.

У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).

Що ж до черговості задоволення вимог кредиторів, які пов'язані зі сплатою штрафних санкцій, то такі вимоги стосуються всіх кредиторів незалежно від забезпеченості їх грошових вимог.

22. Статтею 26 Закону визначено склад і компетенцію зборів кредиторів та комітету кредиторів.

Учасниками зборів кредиторів є лише конкурсні кредитори, визнані такими господарським судом та вимоги яких внесено до реєстру вимог кредиторів. Усі інші учасники справи про банкрутство мають лише право дорадчого голосу.

На відміну від попередньої редакції Закону , перші збори кредиторів є повноважними, якщо на них присутні кредитори, що мають не менше ніж дві третини голосів. Наступні збори вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше половини голосів.

Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються голоси кредиторів, які мають вимоги у вигляді сплати сум неустойки (штрафу, пені) та інших фінансових санкцій, відшкодування моральної шкоди, судового збору у справі про банкрутство.

До припинення провадження у справі про банкрутство погашення (задоволення) вимог конкурсних кредиторів боржником або третьою особою у випадках, передбачених Законом , не позбавляє їх права на голосування на зборах кредиторів, якщо інше не встановлено Законом.

При формуванні комітету кредиторів кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів.

Законом розширено компетенцію зборів кредиторів шляхом надання їм права схвалювати план санації у процедурі розпорядження майном.

23. Статтею 27 Закону врегульовано питання стосовно закінчення процедури розпорядження майном. Перехід до наступних судових процедур або припинення провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном відбувається у судовому засіданні, яке має назву підсумкового. Питання щодо переходу до наступних процедур банкрутства господарський суд вирішує з урахуванням рішення зборів кредиторів.

Водночас якщо зборами кредиторів не прийнято відповідне рішення або заявлено клопотання про визнання боржника банкрутом, то господарський суд за визначених Законом обставин може ввести процедуру санації.

24. За приписами статті 28 Закону запроваджено офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації з метою виявлення інвесторів.

Санація вводиться на строк шість місяців і цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на дванадцять місяців.

Господарський суд може також за заявою керуючого санацією зняти арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном, незалежно від органу, яким застосовано відповідні обмеження, у разі якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.

Процедура санації може бути припинена достроково у випадку невиконання плану санації та/або поточних зобов'язань боржника.

Що ж до плану санації, то Законом встановлено, що у разі можливості проведення санації боржника арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією) у випадках, передбачених Законом, протягом строку, на який введено процедуру розпорядження майном боржника, або трьох місяців з дня винесення ухвали про введення процедури санації боржника зобов'язаний подати до господарського суду схвалений та погоджений відповідно до Закону план санації боржника.

25. Можливість оскарження керуючим санацією дій або бездіяльності уповноважених державних органів щодо погодження плану санації передбачена статтею 29 Закону . Відповідна заява керуючого санацією розглядається у межах провадження у справі про банкрутство. При цьому погодження плану санації іншими органами Законом не вимагається.

План санації повинен передбачати порядок погашення вимог кредиторів з урахуванням черговості, встановленої Законом.

Зміни до плану санації затверджуються господарським судом у порядку, встановленому Законом для затвердження плану санації.

26. Стаття 30 Закону містить новелу, пов'язану з погодженням плану санації забезпеченими кредиторами. Зокрема, якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти погодження плану санації, інші кредитори на зборах кредиторів можуть прийняти одне з рішень, передбачених частиною третьою цієї статті Закону .

Іншу новелу вміщено у статті 31 Закону , якою передбачено можливість виконання зобов'язань боржника у процедурі санації власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника.

Власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника може ініціювати таку процедуру за умови наявності у нього коштів, достатніх для погашення всіх вимог конкурсних кредиторів, та подання доказів, що це підтверджують. З цією метою власник повинен звернутися до господарського суду з відповідною заявою. Усі розрахунки з конкурсними кредиторами відповідна особа повинна здійснити протягом одного місяця з моменту винесення господарським судом ухвали про задоволення заяви.

Іншими новими способами відновлення платоспроможності боржника порівняно з попередньою редакцією Закону є збільшення статутного капіталу боржника та відчуження майна боржника шляхом заміщення активів (статті 32, 34 Закону ).

У разі заміщення активів створюється господарське товариство, якому передаються всі активи та майнові права боржника, в тому числі відступаються права вимоги, з переведенням на нього пропорційно боргів за вимогами поточних кредиторів. Розмір статутного капіталу новоствореного товариства визначається як різниця між вартістю майнових активів та вартістю боргів за вимогами конкурсних кредиторів.