У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ), Вищий господарський суд України вважає за необхідне внести такі зміни і доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ)" (з подальшими змінами).

1. Перше речення абзацу другого пункту 5 викласти в такій редакції: "За змістом відповідних норм врегулювання відносин між боржником та кредиторами здійснюється без застосування судових процедур, через досудову процедуру санації".

2. У пункті 7:

2.1. Абзац другий доповнити реченням такого змісту: "До числа оскаржуваних належать й ухвали про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство та про повернення заяви про порушення справи про банкрутство, а також ухвали, які стосуються процедури досудової санації, а саме про: повернення заяви про затвердження плану досудової санації; затвердження плану досудової санації; відмову в затвердженні плану досудової санації";

2.2. Абзац третій викласти в такій редакції: "у касаційному порядку - постанови та ухвали апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів (ухвали про затвердження реєстру вимог кредиторів); ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого; ухвали про перехід до наступної судової процедури; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство; постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури";

2.3. Доповнити абзацами такого змісту:

"У разі оскарження судових рішень, які опосередковують рух справи про банкрутство (ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, ухвали про введення процедури санації, ухвали про затвердження плану санації, постанови про визнання боржника банкрутом тощо), провадження у справі про банкрутство підлягає зупиненню відповідно до статті 79 ГПК . У разі ж скасування зазначених судових рішень, у тому числі ухвали про припинення провадження у справі, ухвали про відмову в порушенні справи про банкрутство, справа (заява) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

Якщо ж скасовуються інші судові рішення, то справа передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду лише у відповідній частині (наприклад, у частині розгляду грошових вимог кредитора, розгляду заяви про визнання правочину недійсним тощо). Після розгляду (нового розгляду) справи у відповідній частині іншим складом суду, дані матеріали приєднуються до основної справи для подальшого розгляду.

За наслідками скасування в апеляційному та касаційному порядку судових рішень суд апеляційної та касаційної інстанцій у своїй постанові має обов'язково зазначати, що справа (або справа у відповідній частині) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

Зазначене не стосується ухвал, які пов'язані виключно з рухом справи та якими провадження у справі не закінчується (ухвали про передачу справи за підсудністю, про повернення або відмову в прийнятті заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду тощо), оскільки у разі їх скасування справа може бути передана на розгляд судді, яким винесено відповідну ухвалу".

3. У пункті 9:

3.1. Друге речення абзацу першого доповнити словами "та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін";

3.2. Абзац другий доповнити словами і цифрами "та розглядаються, як і справи у спорах боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (частина восьма статті 23 Закону ), у позовному провадженні - на відміну від: заяв про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника (стаття 20 Закону ); заяв щодо відшкодування збитків у зв'язку з відмовою керуючого санацією від правочину (договору); заяв щодо порушення сторонами умов правочинів (договорів), вчинених згідно з планом санації (частини десята, одинадцята статті 28 Закону ); спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна (частина восьма статті 44 Закону ), які розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство".

4. Пункт 10 доповнити абзацами такого змісту:

"Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю згідно з частиною першою статті 17 ГПК .

Зміна місцезнаходження боржника після прийняття до розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство до порушення провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності справи і передачі матеріалів справи до господарського суду за новим місцезнаходженням боржника.

З 11.08.2013 право звертатися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування мають органи доходів і зборів, а не органи Пенсійного фонду України. У разі подання органами Пенсійного фонду України заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за вимогами зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд має відмовляти в прийнятті такої заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 ГПК ".

5. Пункт 12 доповнити новими абзацами третім - п'ятим такого змісту:

"Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 15 Закону неплатоспроможністю визнається неспроможність боржника задовольнити безспірні вимоги кредитора (кредиторів) у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження.

Виходячи з системного аналізу частини третьої статті 10, частини п'ятої статті 11, частини першої статті 15 Закону , загрозою неплатоспроможності є виникнення конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні, внаслідок якої задоволення вимог одного або кількох кредиторів у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. При цьому дотримання заявником відповідного тримісячного строку не вимагається.

Що ж до неможливості боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства, то це є ознаками неоплатності боржника та підставою для ініціювання процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, згідно зі статтею 95 Закону . При цьому приписи Закону щодо безспірності грошових вимог та строку їх невиконання (які визначають ознаки неплатоспроможності боржника) на такі правовідносини не поширюються".

У зв'язку з цим абзаци третій - п'ятий вважати відповідно абзацами шостим-восьмим.

6. У пункті 13:

6.1. Доповнити новим абзацом другим такого змісту:

"Визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, виключає наявність ознак неплатоспроможності та її загрози".

У зв'язку з цим абзаци другий - восьмий вважати відповідно абзацами третім - дев'ятим;

6.2. Абзац восьмий доповнити реченням такого змісту: "При цьому вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів повинно бути вмотивовано".

7. Пункт 14 доповнити абзацом такого змісту:

"При цьому стаття 17 Закону застосовується з урахуванням положень частини четвертої статті 83 Закону . Зокрема, відмова в позові може мати місце після винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство на підставі пунктів 4 -7 частини першої статті 83 Закону , у зв'язку з чим позовне провадження підлягає зупиненню відповідно до частини першої статті 79 ГПК ".

8. Абзац перший пункту 16 доповнити реченням такого змісту: "За подання такої заяви сплачується судовий збір".

9. Пункт 17 доповнити новими абзацами третім - четвертим такого змісту:

"Враховуючи стислі строки вчинення процесуальних дій у процедурі розпорядження майном боржника, господарський суд у разі невиконання або неналежного (зокрема, несвоєчасного) виконання розпорядником майна своїх обов'язків (розгляд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості тощо) має за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або з власної ініціативи припинити повноваження розпорядника майна і призначити нового розпорядника майна відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 114 Закону .

Якщо боржник не надає розпоряднику майна необхідну для здійснення його повноважень інформацію та фінансово-бухгалтерську документацію або не сприяє у проведенні інвентаризації майна, господарський суд має застосувати частину дванадцяту статті 22 Закону ".

У зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом п'ятим.