У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI), Вищий господарський суд України вважає за необхідне внести такі зміни і доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)".

1. Абзац другий пункту 6 доповнити реченням такого змісту: "Відповідний припис стосується, зокрема, припинення провадження у справі про банкрутство на підставі пунктів 4-7 частини першої статті 83 Закону".

2. Перше речення абзацу першого пункту 9 після слів "витребування майна з чужого незаконного володіння" доповнити знаком та словами ", спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника".

3. Пункт 12 доповнити новими абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Слід мати на увазі, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (частина четверта статті 11 Закону). У визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами.

У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі".

У зв'язку з цим абзац третій вважати абзацом п'ятим.

4. У пункті 13:

4.1. Абзац третій викласти у такій редакції:

"Слід звернути увагу на те, що боржник може задовольнити (частково чи повністю) вимоги кредиторів до підготовчого засідання суду, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться лише за результатами підготовчого засідання господарського суду".

4.2. Доповнити пункт новим абзацом четвертим такого змісту:

"Якщо до підготовчого засідання вимоги кредитора (кредиторів) задоволено боржником частково і загальна сума безспірних грошових вимог складає менше встановленого Законом розміру (частина третя статті 10 Закону), господарський суд відмовляє у порушенні провадження у справі про банкрутство".

У зв'язку з цим абзаци четвертий - сьомий вважати відповідно абзацами п'ятим - восьмим.

5. Пункт 19 доповнити новими абзацами п'ятим і шостим такого змісту:

"Грошові вимоги засновників (учасників) боржника - юридичної особи, які виникли з такої участі, не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів.

Вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства задовольняються у ліквідаційній процедурі у п'яту чергу".

У зв'язку з цим абзаци п'ятий - сьомий вважати відповідно абзацами сьомим - дев'ятим.

6. У пункті 26:

6.1. Абзац перший доповнити реченням такого змісту: "Зокрема, якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти погодження плану санації, інші кредитори на зборах кредиторів можуть прийняти одне з рішень, передбачених частиною третьою цієї статті Закону".

6.2. Перше речення абзацу п'ятого після слів "з переведенням на нього" доповнити словом "пропорційно".

6.3. Доповнити новим абзацом шостим такого змісту:

"Задоволення боржником у повному обсязі вимог кредиторів за рахунок суми, вирученої внаслідок заміщення активів та їх продажу, є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство боржника за заявою керуючого санацією у зв'язку з затвердженням звіту керуючого санацією".

7. Пункт 28 викласти у такій редакції:

"28. Відповідно до статті 37 Закону ліквідаційна процедура вводиться строком на дванадцять місяців без можливості його продовження.

З урахуванням обставин конкретної справи та з метою забезпечення ефективної роботи ліквідатора банкрута ліквідаційна процедура може бути введена на строк, менший ніж 12 місяців.

Постанова про визнання боржника банкрутом приймається господарським судом у випадках, передбачених частинами третьою і четвертою статті 27, частиною дванадцятою статті 28, частиною восьмою статті 29, частиною восьмою статті 33, частиною дев'ятою статті 34, частиною шостою, одинадцятою статті 36, частиною тринадцятою статті 85, частиною четвертою статті 90, частиною сьомою статті 93, частиною третьою статті 94, частиною другою статті 95 Закону тощо.

Про час проведення засідання суду, в якому вирішуватиметься питання про визнання боржника банкрутом, обов'язково повідомляються учасники провадження у справі. За відсутності доказів такого повідомлення господарський суд має відкласти розгляд справи.

Господарський суд може встановити періодичність (не рідше ніж один раз на місяць) подання ліквідатором суду звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище та майно боржника, а також про заплановані заходи щодо продажу майна боржника.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд застосовує заходи, передбачені частиною дванадцятою статті 41 Закону.

З метою забезпечення реалізації передбачених чинним законодавством прав органів державної податкової служби (зокрема, щодо проведення перевірки боржника) постанова про визнання боржника банкрутом повинна надсилатися відповідному органу.

Визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури не перешкоджає застосуванню до боржника в подальшому процедур санації та мирової угоди, за винятком спрощеної процедури банкрутства, передбаченої статтею 95 Закону, оскільки метою введення останньої є припинення (ліквідація) господарюючого суб'єкта.

Якщо в ліквідаційній процедурі бере участь юридична особа, якій передаються в управління непродані активи боржника (частина шоста статті 45 Закону), то у цьому випадку боржником і кредиторами укладається мирова угода, яка згідно з приписами частини дев'ятої статті 77 Закону підписується керівником такої юридичної особи і повинна передбачати, зокрема, задоволення грошових вимог кредиторів на суму вартості майна боржника.

Провадження у справі про банкрутство у такому випадку може бути припинено лише у зв'язку із затвердженням мирової угоди. Розірвання і визнання недійсною відповідної мирової угоди та відновлення вимог кредиторів здійснюється на загальних підставах, встановлених Законом (частина восьма статті 82 Закону)".