У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про приватизацію державного майна, та на підставі вивчення відповідної судової практики вважаємо за необхідне звернути увагу на деякі приписи законодавства, яке регулює відносини приватизації.

1. Приватизація державного майна (крім об'єктів державного земельного і житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються) здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема:

1.1. Державної програми приватизації, яка згідно зі статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" розробляється Фондом державного майна України і затверджується законом України (далі - Програма), та відповідних регіональних програм;

1.2. Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.92 (у редакції Закону України від 19.02.97 (з подальшими змінами і доповненнями), далі - Закон);

1.3. Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.92 (у редакції Закону України від 15.05.96 (з подальшими змінами і доповненнями), далі - Закон про малу приватизацію);

1.4. Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.96 (з подальшими змінами і доповненнями, далі - Закон про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі).

Названі закони не регулюють зміну організаційно-правових форм власності колгоспів та підприємств споживчої кооперації (частина друга статті 3 Закону).

Інші нормативно-правові акти з питань приватизації, у тому числі видані Фондом державного майна України (далі - ФДМУ), застосовуються у вирішенні пов'язаних з приватизацією спорів, якщо вони відповідають вимогам названих законів (частина друга статті 4 Арбітражного процесуального кодексу України, далі - АПК).

До відносин приватизації застосовується законодавство, чинне на момент виникнення цих відносин.

2. Відповідно до частини другої статті 1 Закону про малу приватизацію до неврегульованих ним відносин з приватизації невеликих державних підприємств застосовуються норми Закону. Згідно зі статтею 30 Закону спори, що виникають у процесі приватизації, вирішуються в установленому порядку судом. Визначаючи підвідомчість та підсудність спору, пов'язаного з приватизацією державного майна, арбітражний суд повинен виходити з вимог статей 1 і 2 та розділу III АПК.

3. Коло суб'єктів приватизації визначено статтею 6 Закону, згідно з якою цими суб'єктами є: державні органи приватизації, покупці (їх представники) та посередники. Перелік осіб, які можуть бути покупцями, наведено у статті 8 Закону.

На відміну від статті 8 Закону абзацом четвертим частини другої статті 5 Закону про малу приватизацію з числа осіб, що можуть бути покупцями, виключено тих, яким законодавством заборонено займатися підприємницькою діяльністю (стаття 2 Закону України "Про підприємництво". Стаття 5 Закону про малу приватизацію не передбачає також участі посередників у малій приватизації.

4. Здійснення приватизації державного майна покладено на органи, перелік яких наведено у частинах першій, шостій і сьомій статті 7 Закону. Такими органами є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо майна, яке є державною власністю;

- органи приватизації в Автономній Республіці Крим - щодо майна, яке є у власності Автономної Республіки Крим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.94 N 238 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю Автономної Республіки Крим";

Названі органи складають єдину систему державних органів приватизації в Україні, повноваження яких визначено частиною третьою статті 7 Закону. До компетенції цих органів віднесено, зокрема, продаж державного майна у процесі його приватизації.

Закон не надає державним органам приватизації права делегувати свої повноваження будь-якому іншому органу, тому договори купівлі-продажу, укладені іншим ніж державний орган приватизації продавцем, повинні визнаватись недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу України.

Щодо майна, яке перебуває у комунальній власності, то його продаж здійснюється органами, створюваними відповідними місцевими радами та їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними (частина сьома статті 7 Закону).

5. Перелік об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, визначено частиною першою статті 5 Закону. Разом з тим у частині другій цієї ж статті визначено об'єкти, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням, а також передбачено, що не підлягають приватизації казенні підприємства. Вирішуючи питання про належність конкретного об'єкта до одного з відповідних переліків, арбітражні суди повинні виходити також з вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та Постанови Верховної Ради України від 10.07.96 N 291/96-ВР "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", якою, зокрема, затверджено Перелік державних підприємств та організацій агропромислового комплексу, приватизація майна яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (з подальшими змінами).

У розгляді пов'язаних з приватизацією державного майна справ арбітражному суду слід пересвідчуватися у додержанні державними органами приватизації вимог названих Закону та Постанови.

6. На підставі частини четвертої статті 12 Закону та частини шостої статті 7 Закону про малу приватизацію з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства стосовно цього підприємства припиняється чинність окремих норм Закону України "Про підприємства в Україні". Такі підприємства не вправі без дозволу органу приватизації укладати угоди купівлі-продажу, передачі, обміну, здачі в оренду майна, що знаходиться у віданні підприємства, надавати це майно безоплатно, списувати його, випускати та придбавати цінні папери, надавати та одержувати певного розміру кредити.

Арбітражним судам необхідно мати на увазі, що укладені у цей період підприємством всупереч вимогам названих норм угоди повинні визнаватись недійсними як такі, що не відповідають закону (стаття 48 Цивільного кодексу України).

7. Згідно зі статтею 12 Закону ініціатива щодо приватизації певного об'єкта може виходити як від органів приватизації, так і від покупців, що визнаються такими відповідно до статті 8 Закону. Відмова у приватизації припустима лише з підстав, визначених частиною третьою статті 12 Закону та абзацом другим частини п'ятої статті 7 Закону про малу приватизацію. Акти органів приватизації про відмову у приватизації можуть визнаватись недійсними на загальних підставах за заявами заінтересованих осіб.

У разі ухилення державного органу приватизації від розгляду заяви про приватизацію особа, заяву якої не розглянуто у встановлений законом строк, не позбавлена права звернутись до арбітражного суду з заявою про спонукання державного органу приватизації прийняти належне рішення. У цих випадках арбітражний суд вправі на підставі статті 90 АПК винести на адресу відповідного органу приватизації окрему ухвалу про необхідність притягнення винних осіб до передбаченої частиною третьою статті 29 Закону адміністративної відповідальності.

Арбітражним судам слід мати на увазі рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 N 14-рп, яким передбачено таке.

Положення частин першої, третьої статті 7 Закону про малу приватизацію щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема, шляхом викупу.

Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обов'язковою для органів, які визначають або затверджують переліки об'єктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених статтею 11 Закону про малу приватизацію та іншими законами.

Положення частини п'ятої статті 7 Закону про малу приватизацію слід розуміти так, що органи приватизації зобов'язані розглянути подані покупцями заяви та, у разі відсутності встановлених цим Законом підстав для відмови у приватизації, включити конкретне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або прийняти рішення про відмову в приватизації.

Включення підприємства до іншого, ніж пропонує покупець, переліку об'єктів приватизації не може розглядатися як відмова у приватизації.

8. Вичерпний перелік способів приватизації державного майна визначено статтею 15 Закону, статтею 3 Закону про малу приватизацію, відповідними статтями Закону про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі та Програмою.

Пунктом 51 розділу IX Державної програми приватизації на 2000-2002 роки (затверджена Законом України від 18.05.2000 N 1723-III передбачено право пріоритетного (пільгового) викупу орендарем орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) за умови здійснення ним за рахунок власних коштів за згодою орендодавця невідокремленого поліпшення (капітального ремонту тощо) вартістю не менше 25% залишкової вартості будівлі (споруди, приміщення). У випадку якщо залишкова вартість такого поліпшення менша 25% (поточний ремонт) орендована будівля (споруда, приміщення) приватизується на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), а орендар, який не став переможцем конкурсу, аукціону, одержує право на грошову компенсацію вартості здійсненного поліпшення за рахунок коштів, отриманих від продажу об'єкта приватизації. У випадку відмови державного органу приватизації сплатити орендареві таку компенсацію спірні питання щодо її стягнення можуть бути предметом судового розгляду. У разі здійснення поліпшення орендованого майна за власною ініціативою без погодження з орендодавцем орендар не набуває права пільгового викупу державного майна та втрачає право на відповідну грошову компенсацію незалежно від обсягу та вартості невідокремленого поліпшення (абзац 3 частини другої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зазначене не стосується продажу об'єктів незавершеного будівництва шляхом некомерційного конкурсу з умовою завершення спорудження довгобудів.

Арбітражним судам необхідно враховувати, що здійснення приватизації способом, не передбаченим чинним законодавством для даного об'єкта, є підставою для визнання угоди приватизації недійсною. Наприклад, якщо приватизація об'єкта оренди здійснюється не шляхом викупу орендованого майна, цей об'єкт повинен бути виставлений на аукціон або конкурс. Інші, неконкурентні, способи продажу державного майна можуть застосовуватись лише щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом, і у порядку, передбаченому абзацом другим частини першої статті 21 Закону про малу приватизацію.

Арбітражний суд, визнаючи недійсним акт відповідного органу приватизації, не вправі своїм рішенням змінювати чи скасовувати визначений згідно з законодавством спосіб приватизації конкретного об'єкта. Вимоги заінтересованої особи щодо зміни чи скасування способу приватизації розгляду арбітражним судом не підлягають (абзац перший пункту 1 частини першої статті 12 АПК).

9. Одним із способів приватизації державного майна є викуп його за договором оренди. Якщо договір оренди не припинив свого існування (стаття 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), державний орган приватизації не вправі приймати рішення про приватизацію цього майна іншим крім викупу способом, а в разі прийняття такого рішення воно повинно визнаватись недійсним за позовом заінтересованої особи. Винятком з цього правила є відсутність заяви працівників орендного підприємства на його приватизацію.

У вирішенні спорів, пов'язаних з приватизацією орендованого майна, арбітражним судам необхідно враховувати таке.

9.1. Відповідно до частини дев'ятої статті 17 Закону орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Якщо ж договір оренди укладено після набрання чинності цим Законом або в договорі, укладеному до набрання ним чинності, не передбачено викуп об'єкта оренди, приватизація такого об'єкта здійснюється відповідно до чинного законодавства (стаття 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

9.2. У випадках приватизації шляхом викупу орендного підприємства як цілісного майнового комплексу укладення договору купівлі-продажу є обов'язковим, хоча б у договорі оренди і було передбачено всі необхідні умови викупу, визначені абзацом другим частини дев'ятої статті 17 Закону (частина перша статті 27 Закону).

9.3. Закон надає орендареві право відмовитись від викупу об'єкта оренди (абзац третій частини дев'ятої статті 17 Закону. Отже, якщо державний орган приватизації включив такий об'єкт до переліку тих, що приватизуються шляхом викупу, за відсутності згоди орендаря на приватизацію, у тому числі шляхом викупу, арбітражний суд не повинен зобов'язувати орендаря виконувати цю умову договору оренди. Зі свого боку орендар, відмовившись від приватизації об'єкта оренди, втрачає право ініціювати продовження строку дії договору оренди після його закінчення (частина друга статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.92 N 9-92 "Про додаткове регулювання орендних відносин" з подальшими змінами та доповненнями).

9.4. З метою приватизації орендованого цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (крім невеликих державних підприємств) державні органи приватизації та орендарі можуть заснувати відкрите акціонерне товариство (частина перша статті 17 Закону, яке підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. З моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, а товариство стає правонаступником прав і обов'язків орендаря (частина третя статті 17 Закону).

Якщо ж орендар відмовиться виступити засновником акціонерного товариства, приватизація зданого в оренду майна здійснюється без його згоди шляхом продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у майні акціонерного товариства (частина восьма статті 17 та стаття 18 Закону. У цьому випадку договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна до кінця строку дії договору оренди.

Порядок перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.96 N 1099 (з подальшими змінами і доповненнями).

10. У вирішенні спорів, пов'язаних з продажем на аукціоні, за конкурсом об'єктів незавершеного будівництва, що знаходяться на балансі державних чи комунальних підприємств, необхідно враховувати, що ці об'єкти входять до складу майнових активів таких підприємств і можуть бути продані на умовах і в порядку, передбаченому Законом про малу приватизацію.

11. Згідно з абзацом першим пункту 25 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 N 1554 (далі - Методика), акти оцінки вартості майна, а також висновки про вартість оцінюваного майна, тобто вірогідної ціни продажу, підлягають затвердженню керівником державного органу приватизації у двохмісячний термін з дати оцінки (крім випадків, зазначених у підпункті 10 пункту 12 Методики). Затверджені у встановленому порядку акт оцінки або висновок можуть оспорюватись і визнаватись недійсними на загальних підставах. У випадку порушення державним органом приватизації строку затвердження акта оцінки (висновку) заінтересована сторона вправі звернутись з відповідною заявою за підпорядкованістю.

Арбітражним судам слід мати на увазі, що термін дії акта оцінки майна (висновку про вартість оцінюваного майна та звіту про оцінку) необхідного для реєстрації статуту ВАТ, підписання договору купівлі-продажу майна або оголошення умов продажу майна, в тому числі цілісних майнових комплексів, становить 6 місяців з дня його затвердження. В окремих випадках термін дії може бути продовжено ще на 3 місяці або на термін повторного проведення аукціону, конкурсу чи на термін погодження. Якщо загальний термін продовження становить більше ніж рік, відповідним органом приймається рішення про скасування затверджених актів оцінки (висновків про вартість майна) та проведення нової оцінки. Термін дії висновку про вартість майна та звіту про оцінку майна для реєстрації статуту господарського товариства, що створюється на базі державного майна, становить 6 місяців від дати оцінки.

12. Згідно зі статтею 13 Закону державний орган приватизації затверджує склад комісії з приватизації і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 14 Закону до розробки проекту плану приватизації може бути включено проект реорганізації об'єкта, у якому передбачено створення на основі його структурних підрозділів юридичних осіб.

У вирішенні спорів, пов'язаних з реорганізацією підприємств у процесі їх приватизації шляхом виділу структурних підрозділів і створення на їх основі самостійних підприємств, арбітражним судам доцільно враховувати таке. Згадана реорганізація може здійснюватись лише після прийняття рішення про приватизацію підприємства (а не його структурного підрозділу, перетворюваного у самостійне підприємство), у тому числі і на підставі заявки трудового колективу структурного підрозділу, поданої у порядку, передбаченому статтею 12 Закону. Після прийняття рішення про приватизацію підприємства у цілому державний орган приватизації вправі здійснити реорганізацію даного підприємства, у тому числі шляхом виділу з його складу одного чи декількох структурних підрозділів, для чого не потрібна згода всього трудового колективу підприємства.

У разі виникнення спору, пов'язаного з перетворенням структурних підрозділів державних чи комунальних підприємств у відкриті акціонерні товариства, арбітражний суд має врахувати, що таке перетворення здійснюється за рішенням трудового колективу цього підрозділу і представника власника, тобто згода трудових колективів інших структурних підрозділів підприємства не потрібна.

Разом з тим примусовий поділ господарюючого суб'єкта можливий за умов, передбачених розділом 3 Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20.04.94 N 43/79/5, а саме:

- можливості організаційного та/або територіального відокремлення структурного підрозділу;

- відсутності тісного технологічного зв'язку структурного підрозділу з підприємством;

- дотримання вимог антимонопольного законодавства.

Якщо рішення про заснування акціонерного товариства на базі структурного підрозділу прийнято без дотримання цих умов, воно може бути визнане недійсним арбітражним судом на загальних підставах. Крім того арбітражний суд може визнати недійсними установчі документи такого акціонерного товариства або рішення про його реєстрацію.

Підприємства не позбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання недійсними виданих у процесі підготовки до приватизації актів державних чи інших органів щодо створення, реорганізації чи ліквідації підприємств. До таких актів належать, зокрема, рішення про перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство, про виділ зі складу підприємства структурних підрозділів, про створення на базі цих підрозділів самостійних підприємств тощо.